Вступ

Актуальність теми. Попит і пропозиція грошей виступають ключовими макроагрегатами грошового ринку. Адекватна економічній ситуації грошова пропозиція забезпечує економічну систему фінансовими ресурсами для розширеного відтворення. З іншого боку, регулювання грошової пропозиції є вагомим інструментом державного регулювання економіки. Тому порушена тема є актуальною.

Питання попиту та пропозиції грошей розглядається в багатьох публікаціях з питань грошей та грошового ринку. Серед українських дослідників даної тематики відомими є праці А. Гальчинського, М. Савлука, Б. Луціва. Проте існування різних концепцій грошової політики, різних підходів зумовлюють потребу узагальнення існуючих теоретичних напрацювань та, з іншого боку, врахування особливостей сучасного етапу трансформації економіки України. Саме такі завдання покликана і вирішити дана стаття.

У структурі грошового ринку найбільш вагомими функціональними складовими є попит та пропозиція грошей. Усі інші структурні складові грошового ринку, на наш погляд, можна розглядати як інтегровані в механізми грошового попиту або грошової пропозиції.

Попит на гроші у структурі грошового ринку формується в різних сферах економічної діяльності. Він визначається на етапі утворення та розподілу доходу. На відміну від широкого загалу, для якого попит на гроші переважно трактується як абсолютний розмір грошової маси, котру індивіди прагнуть необмежено збільшувати, в економічній теорії попит на гроші визначається як частина доходу, яку індивіди прагнуть мати в грошовій формі.

У сучасних економічних системах монетарні процеси, з одного боку, є складником ринкового механізму, а з другого – найповніше уособлюють можливості сучасних ринкових економік. У ринковому механізмі ринок грошей набуває характеру всезагального зв’язку, який з’єднує в єдину економічну систему окремі економічні акти, забезпечує співставність затрат та результатів, дає учасникам економічної діяльності необхідні грошові інструменти для ведення та розширення економічної діяльності. Грошовий ринок знаходиться в центрі більшості монетарних теорій як основа формування грошових процесів, що визначають їх характер, інтенсивність та особливості функціонування. Складність та багатогранність змісту та ролі грошового ринку в економічній діяльності постійно породжує нові аспекти визначення їх змісту та суті.

Серед багатьох аспектів визначення грошей у більшості випадків основна увага приділяється: а) ролі грошового ринку в макроекономічних процесах; б) місцю грошового ринку в розподілі і перерозподілі фінансових ресурсів. У вітчизняній економічній науці ще не сформовані стратегічні орієнтири для підвищення ефективності державного регулювання грошового ринку. Теоретична спрямованість пов’язана з актуалізацією найбільш важливих проблем розвитку грошового ринку в перехідній економіці.

Мета нашої роботи – дослідити створення банками нових грошей та пропозиції грошей Центральним банком.

Об’єктом дослідження є грошовий ринок України.

Предметом дослідження виступає модель створення банками нових грошей.

 

Розділ 1. Елементи банківської системи та їх взаємозв’язки

1.1. Функції національного банку

Функції НБУ та його органів є невід’ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України».

Наголосимо, що з моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця — це ознака економічного і політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб’єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо [16, c. 3-4].

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконання забезпечується через:

1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб’єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Національний банк України може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов’язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

1) підвищувати норму обов’язкових резервів;

2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;

5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку [11, c. 100-101].

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків та інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов’язання комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов’язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов’язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов’язання.Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю. НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку[5, c. 104-107].

1.2. Функції інших елементів банківської системи

Основними учасниками грошового ринку є центральні банки, які ви-користовують можливості грошового ринку для проведення відповідної грошово-кредитної політики, насамперед через операції на відкритому ринку. Формування попиту на гроші здійснюється через призму мотивів, які формуються в учасників економічної діяльності. Мотиви попиту на гроші обумовлюють спонукальні причини, які визначають в учасників грошового ринку прагнення до збільшення або зменшення грошей для здійснення певних економічних операцій.

У формуванні грошової пропозиції беруть участь чотири групи учасників: центральний банк; фінансові посередники, вкладники та позичальники. Проте тільки центральний банк володіє законодавчо закріпленими функціями в регулюванні параметрів грошової пропозиції.

Ф.С. Мишкін звертає увагу на ту особливість, що такі фінансові інститути, як інвестиційні посередники та ощадні інститути, не відносяться до закладів грошового ринку, оскільки вони не виконують функції з нагромадження грошових коштів на депозитах [8]. Згідно з законодавством сучасних ринкових економік, банківські операції є прерогативою тільки банківських структур. Проте економічна доцільність розширення чинника таких закладів за рахунок інститутів фінансових посередників дедалі більше послаблює це обмеження.

Взаємодію суб’єктів грошового ринку можна розглядати у двох площинах. Перша — значення грошового ринку у сучасних змішаних економіках з точки зору їх грошово-кредитного регулювання. Грошовий ринок виконує функцію, яка є найбільшою вагомою складовою державного регулювання економічної активності. У сучасних змішаних економіках грошово-кредитне регулювання має пріоритетне значення. Друга — на грошовому ринку визначається вартість національних грошей і формується система процентних ставок. У сучасних ринкових економіках процентні ставки відносяться до найбільш значимих індикаторів економічного розвитку та складових механізму впливу держави на економічні процеси.

Стосовно економіки України, то, незважаючи на проведені ринкові трансформації, вона залишається нестабільною та вразливою до впливу внутрішніх та зовнішніх чинників. Цільові пріоритети економічної діяльності змінюються залежно від коливань світової кон’юнктури і через недостатність орієнтації на задоволення внутрішнього попиту. Як наслідок, формується нестабільний попит на гроші, що деформує регулятивні можливості грошово-кредитного регулювання. У розвинених економіках ціна грошей формується на основі збалансування попиту і пропозиції з боку економічних агентів, а сам рівень ціни грошей (процентної ставки) слугує певним індикатором розвитку та ефективності всього грошового ринку і банківської системи. В Україні, однак, є вагомі підстави визнавати складність збалансування попиту і пропозиції грошей і, відтак, виникають сумніви щодо можливості ефективного і об’єктивного встановлення ціни грошей. При низькому рівні монетизації економіки, який має місце в Україні, можливості економічних агентів формувати пропозицію грошей обмежені. З іншого боку, дана проблема ефективного збалансування попиту і пропозиції грошей гостро виражена у діях Національного банку України. Йдеться про практику уточнень, перегляду та зміни параметрів пропозиції грошей, закладених в «Основних засадах грошово-кредитної політики». Для прикладу, в офіційно затвердженій редакції «Основних засад грошово-кредитної політики на 2004» рік збільшення монетарної бази було заплановано на рівні 26-32 %, а після внесення змін — 51-56 % (!), зростання грошової маси було заплановано на рівні 32-39 %, а після внесення змін — 53-59 % [9, с. 46-47]. Отже, перевищення реальних показників порівняно із запланованими становить 1,5-2,0 раза. Вказані тенденції значно зумовлені активізацією діяльності уряду у фінансуванні соціальних програм, що знову призвело до випереджуючого зростання обсягів готівки поза банками. У світлі сказаного, визначення пропозиції грошей, необхідної для ремонетизації економіки є істотно утрудненим, оскільки необхідно враховувати не тільки досягнення докризового рівня монетизації, але й поточний обсяг попиту на гроші, який визначається багатьма чинниками, в тому числі неекономічними і швидкозмінними. Як наслідок — попит на гроші може істотно змінюватися на різних етапах трансформування економіки, що ускладнює ефективне регулювання пропозиції грошей.

Таким чином, в умовах вітчизняної економіки збалансування попиту і пропозиції грошей, здійснення ефективної грошово-кредитної політики вимагає здійснення заходів не тільки у грошовій сфері, а реалізації комплексних системних дій щодо виведення економіки на траєкторію сталого економічного зростання [12, c. 170-171].

 

Розділ 2. Банківська система та пропозиція грошей

2.1. Формування пропозиції грошей Центральним банком країни

Головне призначення центрального банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль:

• емісійного банку;
• банку банків, тобто специфічної банківської інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність банківської системи;
• органу державного управління, який відповідає за монетарну політику.

Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Другим, ще важливішим компонентом пропозиції грошей, враховуючи його розміри, є гроші суб’єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку [10, c. 20-21].

2.2. Комерційні банки у створенні нових грошей

Поряд з центральним банком у формуванні грошової пропозиції беруть участь комерційні банки та інститут фінансових посередників, які мають можливість відкривати депозитні рахунки. Фінансові посередники, які не мають права здійснювати кредитні та емісійні операції, не впливають на формування пропозиції грошей.

До учасників формування пропозиції грошей не належать страхові компанії, пенсійні фонди, холдингові заклади тому, що вони не мають змоги здійснювати емісійні та кредитні операції. Грошові операції здійснюються на засадах комерційної діяльності.

У сучасних ринкових економіках простежується тенденція до поступової лібералізації законодавства стосовно доступу фінансових установ на грошовий ринок. Доступ на грошовий ринок тимчасово великих коштів небанківських установ вважається дієвим чинником стимулювання монетарних процесів.

Пропозиція грошей у сучасних економіках має емісійно-кредитний характер. Центральний банк є основним емісійним центром, який здійснює банківську емісію з метою забезпечити економіку платіжними засобами, впливати на економічну ситуацію та стабілізувати національну грошову одиницю.

Кредитний характер банківської пропозиції пов’язаний з обслуговуванням дефіциту державного бюджету.

Основною складовою грошової пропозиції у сучасних ринкових економіках є державні боргові зобов’язання, боргові зобов’язання реального сектора виробництва та міжнародні боргові зобов’язання. Найбільш істотною складовою грошової пропозиції є боргові зобов’язання реального сектора виробництва, які ототожнюються з товарно-матеріальними відносинами і за своєю суттю є забезпеченими. Грошова пропозиція пов’язана з борговими зобов’язаннями у вигляді грошових інструментів, які мають обіг на грошовому ринку.

У пропозиції грошей об’єднуються два джерела її походження: екзогенний та ендогенний. Екзогенну модель формування грошової пропозиції пов’язують лише із впливом держави на визначення грошової емісії, що властиве монетариській концепції. Для кейнсіанців найбільш важливими є ендогенні можливості грошової системи формувати грошову пропозицію відповідно до потреб забезпечення економічної діяльності. Еластичний характер грошової пропозиції обумовлений зміною її параметрів залежно від економічної активності [7, c. 37-38].

Для кейнсіанців найбільш істотним є кредитний аспект грошової пропозиції, яка змінюється залежно від зміни процентних ставок. Кредитна складова грошової маси становить у Франції — 65 %, США — 80 %, Великобританії — 75 %, що обумовило стабільність грошових систем. Зростання кредитної складової грошової пропозиції підвищує її еластичність до потреб економічної діяльності, зменшує потребу у державному втручанні в монетарну сферу і розширює простір для розвитку ринкових механізмів.

У процесі формування грошової пропозиції бере участь широке коло чинників, проте, найбільш вагоме значення мають грошова база та грошово-кредитний мультиплікатор. У склад грошової бази МБ входять готівкові гроші в обігу, обов’язкові резерви комерційних банків та кошти у касах комерційних банків і на їх комерційних рахунках. Грошова база знаходиться під повним контролем центрального банку, що дає змогу через зміну складових грошової бази впливати на процес формування грошової пропозиції:

MS = МБ • т.

Грошово-кредитний мультиплікатор m є коефіцієнтом, який визначає спроможність банківської системи збільшувати пропозицію грошей внаслідок заходів центрального банку. У процесі грошово-кредитної мультиплікації на грошовий ринок потрапляють боргові та депозитні грошові інструменти, де визначається їх ринкова ціль.

Державне регулювання грошової пропозиції через використання емісії грошей є концептуально обумовленим і здійснюється відповідно до цілей певної грошово-кредитної політики. У сучасних ринкових економіках відмовляються від концептуальної одноманітності і намагаються використати переваги всіх напрямів монетарної теорії.

Протиставлення різних аспектів формування грошової пропозиції має більше теоретичне значення. У грошових системах складові грошової пропозиції інтегруються в грошову масу. Можна лише акцентувати увагу на структурі грошової пропозиції залежно від розвитку економічних та товарно-грошових процесів.

У найбільш широкому сенсі під грошовою пропозицією розуміють загальний обсяг грошей в економіці. При вимірі пропозиції грошей розмежовують теоретичний та емпіричний підходи. що пов’язано з різною цільовою спрямованістю результатів аналізу. У пропозиції грошей об’єднуються два основних джерела їх надходження: екзогенний та ендогенний. Протиставлення різних аспектів формування пропозиції грошей має більше теоретичний характер. У практичній площині намагаються використати переваги всіх концептуальних підходів для підвищення ефективності грошово-кредитної політики [15, c. 10-11].

2.3. Структура  та динаміка окремих елементів грошової пропозиції в Україні

Пропозиція грошей у ринкових економіках є одним з найбільш дієвих інструментів державного регулювання економіки. Стосовно механізму формування пропозиції грошей існує широкий діапазон поглядів, що пов’язано з різними концептуальними підходами та умовами реалізації монетарної політики. В умовах поглиблення трансформаційних процесів в Україні важливим є перехід до процесу формування пропозиції грошей згідно зі стандартами, властивими сучасним ринковим економікам.

У зміст грошової пропозиції вкладають різні компоненти грошової маси залежно від концептуальних особливостей монетарної політики та її цільових орієнтирів. Структуру грошової пропозиції обумовлює розвиток монетарної сфери та її відповідність завданням розвитку національної економіки. Аналіз концептуальних підходів до змісту пропозиції грошей, яку контролюють центральними банками, має теоретичне та прикладне значення. Вдосконалення механізмів формування пропозиції грошей є важливою складовою розширення можливостей грошово-кредитної політики.

Механізми формування пропозиції грошей пов’язані з функціональними особливостями сучасних грошових систем. Процес формування пропозиції грошей у сучасних ринкових економіках визначають центральний банк, комерційні банки та фінансові посередники, які відкривають депозитні рахунки, вкладники та позичальники (рис. 2.1) [17,c. -10].

Центральні банки мають монопольне право з емісії банкнот на регулювання пропозиції грошей. У ринкових економіках центральні банки є, зазвичай, юридично незалежними від виконавчої влади, що дає змогу провадити грошово-кредитну політику забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Права та функції національних банків у формуванні пропозиції грошей мають широкий діапазон регулюючих можливостей, проте найбільш загальними є пов’язані з проведенням монетарної політики. У сфері регулювання пропозиції грошей центральні банки здійснюють контроль над грошовою базою через здійснення операцій на відкритому ринку і визначення норм обов’язкових резервів, проводять процентну політику. У контексті покладених на центральний банк прав та обов’язків здійснюють функцію кредитора останньої інстанції. Важливі завдання покладені на центральні банки у забезпеченні надійності, ефективності кредитних операцій у банківській системі. Контроль та регулювання операцій з іноземними валютами також певною мірою пов’язаний з формуванням пропозиції грошей. В основі взаємодії учасників форму-вання пропозиції грошей покладені інституційні та функціональні механізми центрального банку та інститутів фінансових посередників та позичальників.

Центральні банки використовують у своїй діяльності механізми, які були апробовані в ринкових економіках тривалою практикою, де показали свою високу ефективність. Пропозиція грошей у ринкових економіках має кредитно-емісійний характер, обумовлений кредитною природою сучасних грошових систем. У формуванні пропозиції грошей поєднуються дві визначальних складових: емісійна та кредитна. Емісія у вузькому розумінні пов’язана зі зростанням готівки і має відносно невеликий вплив на формування пропозиції грошей. Основну складову пропозиції грошей визначають її кредитні компоненти [14, c. 59-60].

У сучасних розвинутих ринкових економіках грошова маса та її структура постійно розвиваються у складі ринкового механізму економічних систем. Виникнення і розвиток нових видів банківських операцій та послуг, розширення можливостей з залучення тимчасово вільних коштів постійно ускладнює структуру грошової маси. Складові грошової маси володіють різними властивостями. При проведенні грошово-кредитної політики структуризація грошової маси дає змогу використовувати відповідні важелі впливу. Для визначення складових грошової маси використовуються грошові агрегати. У кожній національній грошовій системі використовується власний поділ на грошові агрегати. Найуживанішими грошовими агрегатами є М₀, М₁, М₂, М₃, М₄, L.

У зв’язку з розвитком структури фінансових активів у сучасних змішаних економіках постає потреба ідентифікації грошей, тобто виділення тих активів, які відносяться до пропозиції грошей на грошовому ринку.

Крім ліквідного підходу до оцінки грошової маси, на грошовому ринку існує трансакційний підхід, який виходить з того, що гроші є засобом обігу. Такий підхід вилучає з пропозиції грошей активи, які не можуть безпосередньо використовуватись для операції купівлі-продажу, а вимагає їх попередньої кон-вертації в гроші. Ліквідний підхід виходить з того, що фінансові активи можуть бути легко конвертовані в гроші, без втрати номінальної вартості. При цьому дохід від приросту капіталу є дуже незначним. У такому сенсі вони являють собою форму активів, якими можна виміряти обсяг угод. Таким чином, ліквідний підхід включає «майже гроші» у показник грошової маси (3).

У монетарній теорії до пропозиції грошей відносять ринок позичкових капіталів терміном до одного року. У широкому сенсі пропозиція грошей — це загальний обсяг грошей в економіці, який формується всіма емісійними структурами економіки на чолі з Центральними банками (рис. 2.2).

Розглянемо особливості формування попиту на гроші в Україні.

По-перше, особливістю є високий рівень інфляційних процесів, які викликані неграмотною державною грошово-кредитною політикою та неадекватними темпами зростання ВНП і доходів населення. Високий рівень інфляційних ризиків змушує споживачів зберігати кошти в альтернативних активах, які є менш ризикованими, ніж готівка. Це в свою чергу змінює параметри залежності обсягу попиту на гроші від розмірів ВНП. На сьогодні інфляція має насамперед не монетарний, а структурний характер. На основних товарних ринках усе ще наявні суттєві диспропорції, викликані постійною зміною структури економіки та неналежною інфраструктурою (ринки сільськогосподарської продукції, житлово-комунальні послуги), значною монополізацією (ринки промислової продукції, палива) та недосконалою системою організації (ринки послуг охорони здоров’я, відсутність виваженої політики імпортозаміщення тощо).

У зв’язку з розвитком інфляційних процесів в Україні послаблюється функція гривні як засобу нагромадження, як наслідок – споживачі надають перевагу збереженню коштів у формі іноземної валюти, дорогоцінних металів чи коштовностей (ювелірних виробів). Через інфляцію деформуються не тільки співвідношення між попитом на гроші та ВНП, а й еластичність попиту відносно норми процента. Зростаюча інфляція ускладнює встановлення позитивної норми реального відсотка, що робить капіталізацію активів дуже ризикованою [13, c. 30-31].

По-друге, в умовах української перехідної економіки ринкова інфраструктура є малорозвинутою. У зв’язку з цим можливість зберігання коштів у вигляді фінансових активів значно ускладнюється і спрацьовує ефект заміщення у тому ж напрямі, що й високі інфляційні очікування. Навіть у періоди, коли реальний процент характеризується достатньо позитивним значенням, економічні суб’єкти не мають можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо. Нерозвинена структура фінансового та грошового ринку призводить до того, що грамотне регулювання цих ринків стає дуже складним. Окрім того, в Україні немає культури здійснення комунікацій з громадськістю з питань, пов’язаних з розвитком інфляційних процесів. У нашій країні ще не сформовано належного апарату впливу на інфляційні очікування суб’єктів господарювання, тому часто необдумані заяви політичних діячів спричиняють різкі зміни обсягу попиту на гроші на українському ринку.

По-третє, структура багатства та особистого споживання українців істотно деформує еластичність попиту за обсягом ВНП і нормою процента. В умовах перехідної економіки структура особистого споживання характеризується відносно низькою часткою попиту на товари довгострокового споживання та переважанням витрат на продовольчі продукти та предмети першої необхідності. З огляду на це в умовах зростання грошових доходів розподіл грошей між трансакційними витратами та накопиченням стає непропорційним і структура попиту на гроші деформується.

По-четверте, формування попиту на гроші за класичними схемами в умовах української економіки неможливе у зв’язку з великою часткою тіньової економіки та так званого чорного ринку. Ці явища у вітчизняній економіці викликають появу нових мотивів і цілей накопичення грошей, тому попит формується у викривленій залежності від ВНП та інших факторів.

По-п’яте, Україна має дуже нестабільний товарний ринок, який характеризується постійним коливанням цін і зміною пропозиції якісного товару. Відповідно до цього попит на гроші на українському ринку не може формуватися стабільно в умовах радикальних і швидких змін у ринкових та цінових очікуваннях.

По-шосте, українська економіка характеризується великою недовірою до національної валюти з боку населення. Звісно, велику роль у формуванні такого становища відіграє інфляція. Недовіра до гривні провокує зменшення попиту на готівкові гроші та непропорційне збільшення зберігання активів у вигляді депозитів, цінних паперів чи іноземної валюти.

Таким чином, можна сказати, що формування попиту на гроші в умовах українського ринку зумовлюється особливостями перехідної економіки країни та нестабільністю політичних і соціально-економічних факторів. Але разом з тим, останніми роками попит на гроші став більш стабільним з погляду формування за класичними схемами. Найбільш деформуючий вплив на попит зберігають інфляційні процеси, але водночас довіра до високоліквідних грошових активів у населення зростає [9, c. 46-47].

Вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики і відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної ситуації в країні та тих чинників, що зумовили зміну попиту на гроші, відповідно до якої банківська система має відкоригувати пропозицію грошей.

Пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов’язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.

У червні 2007 року монетарна база в Україні становила 18994,0 млн грн.,у тому числі готівка — 14487,0 млн грн. Пропозиція грошей М1 дорівнювала 36952,0 млн грн. Отже, грошовий мультиплікатор М, був на рівні 1,95.

Основним внутрішнім інвестором в Україні є фізичні особи. Частка грошової маси країни, що формує кошти фізичних осіб, перебуває на рівні 68-70 %. Водночас, частка заощаджень як в грошовій масі країни, так і в обсязі коштів фізичних осіб зростає. У 2007 р. вони становили 41,5 % та 59,7 % відповідно (проти 29,8 % і 42,2 % у 2002 р.). Зростання доходів фізичних осіб та збільшення обсягу їхніх заощаджень забезпечує створення необхідних грошових ресурсів для пожвавлення інвестиційної активності населення країни.

Табл. 1. Динаміка зміни готівкової маси у грошових ресурсах України та США, 1998-2007 рр.

У структурі грошової маси США частка грошей поза межами банківського сектору змінюється в межах 7,0-7,5 %, тоді як в Україні вона становить 28-31 %. Тобто, практично третина грошей зберігається за межами банківської системи країни і не бере участі в процесі створення грошей. Крім того, як стверджують експерти, на руках у населення перебуває приблизно 10-15 млрд дол. США [3, с. 17]. Такий значний обсяг готівкових грошей, спрямований на товарний ринок, спричиняє негативний вплив на динаміку інфляційних процесів та ситуацію щодо попиту і пропозиції на товарному ринку. З іншого боку, ця частка грошової маси фактично не підпадає під дію державних регулятивних заходів.

Отже, в Україні існують надзвичайно великі потенційні можливості для зростання частки внутрішніх інвестицій. Державі потрібно прикласти лише незначних зусиль для залучення їх в процес суспільного виробництва. Насамперед ці зусилля повинні бути спрямовані на стабілізацію ситуації в країні та покращення умов інвестиційної активності.

Дотримання прогнозованого рівня приросту грошової маси дасть змогу уникнути впливу монетарних чинників на динаміку інфляційних процесів та зберегти її рівень у запрогнозованих межах. Вплив інфляції на динаміку економічного зростання може бути двояким. З одного боку, інфляція є «платою» за економічне зростання, а з іншого – стимулом для нього.

Одним із найважливіших чинників прискорення динаміки економічного зростання є збільшення обсягу та покращення структури інвестиційних видатків. Враховуючи те, що основним інвестором в Україні є фізичні особи, то прискорення інвестиційної діяльності напряму залежить від відсоткової політики комерційних банків та динаміки інфляційних процесів.

Якщо центральний банк застосовує гнучкий тип грошово-кредитного регулювання, стабілізація ним відсоткової політики відбувається на фоні зростання грошової маси в країні. Це позитивно впливає на інвестиційну активність, проте є одним з чинників прискорення динаміки інфляційних процесів.

Відсутність ефективних механізмів трансформації зростаючих доходів населення в інвестиційні видатки, відсутність довіри до банківського сектору – це ті чинники, що призводять до спрямування значного обсягу грошових ресурсів на товарний ринок країни, що, за умови відсутності необхідної товарної пропозиції, зумовлює прискорення інфляції попиту. Боротьба з інфляцією в цьому випадку, може бути визначена як боротьба з прогресом. Зростання попиту, за умови наявних незадіяних фінансових та людських ресурсів, через певний проміжок часу призведе до створення товарної пропозиції [10, c. 24-25].

Вплив перелічених вище чинників визначає і величину грошового мультиплікатора. У 2006 р. його величина становила 2,69, а в 2007 р. – 2,79.

Незважаючи на певну тенденцію до зростання грошового мультиплікатора в 1999-2007 рр., рівень його все ще залишається доволі низьким. Отже, шляхом регулювання обсягів обов’язкових резервів та зменшення частки депозитів, що не беруть участі в розширенні кредитної активності банків, Національний банк має змогу забезпечити швидке розширення грошової маси країни впродовж короткотермінового періоду часу.

В Україні регулювання норми обов’язкових резервів ширше використовується не як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки, а як антиінфляційний захід, чим пояснюється досить високий рівень цього показника в перші роки розвитку вітчизняної економіки (15-25 %) і, як наслідок, низький рівень грошового мультиплікатора. У період уповільнення темпів інфляційних процесів Центральний банк поступово зменшує норму резервування, що призводить до зростання грошового мультиплікатора в останні роки до 2,69-2,79. Однак, значення його величини в Україні все ще не відповідає тенденціям на грошовому ринку в розвинених ринкових економіках. Порівняльний аналіз монетарних показників України та США за 2004 р. і за три квартали 2005 р. свідчить, що показники мультиплікатора грошової бази, особливо щодо грошових агрегатів М2 та М3 значно різняться [7; 9]. Так, у США значення мультиплікаторів грошової бази М2/Мh та М3/Мh становили 8,48 та 12,45 в 2004 р. (8,48 та 12,84 в 2005 р.) відповідно, а в Україні – 2,33 та 2,34 в 2004 р. (2,58 та 2,59 в 2005 р.). Таким чином, потенційні можливості для прискореного збільшення грошової маси в українській економіці є в 4-5 раз меншими, ніж у США.

Зниження норми обов’язкових резервів останніми роками позитивно вплинули на динаміку грошової маси. Проте часті зміни механізму обов’язкового резервування спроможні спричинити дестабілізаційний вплив на реальний сектор економіки країни. Саме тому, в розвинених у ринковому плані економіках надають перевагу більш гнучким грошово-кредитним інструментам державного регулювання економічного зростання, які опосередковано впливають на грошову масу та не призводять до її швидкого розширення або скорочення. Ще однією важливою вадою застосування аналізованого показника є вибірковість його впливу на різні компоненти грошової маси. Регулювання обсягу депозитів впливає на обсяг кредитних ресурсів, проте не здійснює впливу на обсяг готівкових грошей.

Отже, надмірна пропозиція грошей або призводить безпосередньо до інфляції, або чинить інфляційний тиск на економіку країни [15, c. 14].

Висновки

Таким чином, структура грошової пропозиції сучасних змішаних економік постійно розвивається, набуває нових ознак та властивостей. Спостерігається тенденція розмивання меж між банківськими і небанківськими компонентами грошової пропозиції, такими, що визначаються страховими компаніями, пенсійними фондами, холдинговими компаніями, інвестиційними посередниками тощо. Контроль над структурою грошової пропозиції та темпами її зміни є складовою сучасної монетарної політики з регулювання економіки.

Пропозиція грошей у найбільш загальному розумінні є процесом створення додаткових платіжних коштів, які надходять до каналів готівкового і безготівкового обігу.

В умовах трансформації економіки України тенденції у зміні структури грошової пропозиції, які відбуваються у змішаних економіках, можуть використовуватись як орієнтири при проведенні власної грошово-кредитної політики.

Національний банк України, намагаючись контролювати пропозицію грошей, використовує ряд інструментів грошової політики: зміну облікової ставки; зміну норми обов’язкових резервів для комерційних банків; операції на відкритому ринку цінних паперів; операції на валютному ринку. В Україні додатково використовується і такий монетарний інструмент, як депозитний сертифікат НБУ, який розміщується серед комерційних банків залежно від тенденцій розвитку грошово-кредитного ринку. Такі заходи пов’язані зі зміною банківських резервів і грошової бази в цілому.

Список використаних джерел

1. Бицюра, Ю. Структура грошової маси в Україні // Географія та основи економіки в школі. — 2005. — № 8. — С. 4-9
2. Габбард Р. Гроші, фінансова система та економіка/ Пер. з англ.; Наук. ред. пер. — М.: Савлук, Д. Олесневич. — К.: КНЕУ, 2004. — 889 с.
3. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — 98 с.
4. Гроші та кредит/ За ред. — М.І. Савлука. — К., 2002. — 604 с.
5. Гроші, банки та кредит/ За ред. Б.П. Луціва. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 225 с.
6. Дробязко А. Зростання реальної грошової пропозиції в 2000-2001 роках та економічне зростання в Україні // Банківська справа. — 2001. — № 3. — С. 27-29
7. Калюжний В.В. Про врахування природної інфляції при визначенні маси грошей в обороті // Фінанси України. — 2004. — № 10.- С.36-49
8. Мишкін Ф.С. Економія грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К.: Основи, 1998. — С. 86.
9. Моісеєва, Марина. Вартість грошей // Пропозиція. — 2011. — № 10. — С. 46-48
10. Науменко, Світлана. Основні тенденції розміщення грошової маси та її вплив на формування грошово-кредитної політики // Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 1. — С. 19-26
11. Паливода К.В. Монетарна політика як інструмент активізації економічного зростання // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 2. — С. 99-109
12. Семенова, Ю. Грошова маса в інфляційному процесі // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 9. — С. 169-172
13. Твердохлібова Д. Моделі міжбанківських розрахунків: вплив на формування пропозиції грошей // Економіка України. — 2006. — № 12. — С. 29-37
14. Фінансово-монетарні важелі регулювання економіки: монографія/ За ред. д-р екон. наук, проф. А. Даниленка. — К.: Об’єднаний ін-ту економіки НАНУ, 2005. — 108 с.
15. Шевчук В. Вплив передбачуваних і непередбачуваних компонент пропозиції грошової маси на динаміку промислового виробництва та інфляції // Вісник Національного банку України. — 2008. — № 6. — С. 8-14
16. Ющенко В. Гроші:злободенні питання розвитку попиту та пропозиції в Україні // Вісник Національного банку України. — 2001. — № 1. — С. 3-11
17. Ющенко В. Формування пропозиції грошей в Україні // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 8. — С. 3-12