Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності наступними ознаками:

1) це суспільне небезпечне або шкідливе діяння;

2) це протиправне діяння (дія або бездіяльність);

3) винне протиправне діяння;

4) юридичне карне діяння;

5) наявність причинного зв’язку між протиправними діяння­ми і наслідками.

Правопорушення — це соціально небезпечне або шкідливе, про­типравне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юри­дична особа), яке передбачене діючим законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

1) Всі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідли­вими, оскільки вони направлені проти суб’єктивних прав і сво­бод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, пра­вопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи органі­заціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. В зв’язку із цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

2) Всі правопорушення направлені проти вимог діючого зако­нодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в. законодавстві. Вони можуть виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, кра­діжка, хуліганство). В окремих випадках правопорушення вчи­няються в результаті бездіяльності, коли на суб’єкта поклада­ються юридичні обов’язки законом чи договором, а він не вико­нує їх, в результаті чого наноситься шкода чи соціальна небез­пека. Наприклад, на охоронника покладається обов’язок охоро­няти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов’язків і сталося розкрадання майна. Тому поняття “дія” і “бездіяльність”, охоплюються одним поняттям — “діяння”.

3) Правопорушення — це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, але і винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключен­ням безвинної відповідальності в цивільному праві). Вина — це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вон має об’єктивну і суб’єктивну сторону (як почуття вини).

4) Карність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв’язку з цим всі правопорушення і відповідальність юридичне закріплені в законодавстві. Питання про відпові­дальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або підставі застосування права по аналогії права і закону.

5) В окремих видах правопорушень, особливо злочинах, необхідно встановити причинний зв’язок між протиправними діями і наслідками. Якщо такого причинного зв’язку не буде, то і не можна звинувачувати особу в конкретному злочині.

Всі правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні злочини і проступки. Проступки в свою чергу поділяються на адміністративні правопорушення, конституційні, фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні (порушення трудової дисциплі­ни), земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні. Мо­жуть бути й інші правопорушення залежно від галузей права.