Механізми державного управління економічною безпекою особистості

ВСТУП

Актуальність теми. За останні десятиліття в Україні відбувалося значне зростання матеріального добробуту і процвітання в різних сферах життєдіяльності. В той же час процес цей не можна назвати рівномірним, і багато людей не змогли скористатися перевагами цього часу і результатами реформ української економіки. На теперішній час помітними залишилися деякі негативні процеси, які заважають збалансованому і зрілому розвитку української держави, гальмують позитивні процеси в економіці, у відносинах між Центром і регіонами. Основними з них є корупція, існуюча суспільна нерівність, відсутність політичних прав і повноважень, проблеми безробіття та бідності. Зміни форм господарювання, управління і мислення сьогодні опосередковують вибір нових механізмів адаптації людини до сучасних умов існування, особливо в економічній сфері. За роки ринкових перетворень української економіки все більше загострюється проблема економічного захисту особистості за відсутності державної політики, що пов’язує національну економічну безпеку і економічну безпеку особистості, а також за відсутності ефективної системи управління економічною безпекою особистості.

Вирішення проблеми забезпечення економічної безпеки на рівні кожного окремого громадянина, підприємства і країни в цілому стане основою для самовизначення української нації, базисом для майбутнього гармонійного розвитку особистості, стабільності економіки держави в геоекономічному просторі.

Актуальність дисертаційної роботи підтверджується також тим, що до теперішнього часу залишалася відкритою проблема попередження погроз економічній безпеці особистості як профілактичної міри, що перешкоджає їх виникненню, і відповідно, запобігає нанесенню економічного (матеріального) і морального збитку особистості.

Проте, не дивлячись на значні результати наукових досліджень у цій сфері, аналіз літератури довів, що в наукових працях не знайшли належного відображення деякі аспекти цієї сфери управлінської діяльності. А саме, недостатньо розкрити методичні підходи, відсутня єдина система критеріїв і оцінок економічної безпеки особистості, не визначений механізм державного управління економічною безпекою особистості. Таким чином, ці аспекти визначили актуальність теми дисертаційної роботи, її мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за науковою темою: «Теоретико-методологічні основи управління людськими та природними ресурсами та визначення їхнього впливу на соціально-економічну систему регіону» (номер державної реєстрації 0105U009098, 2003-2007 рр.). В межах теми автором обґрунтовано необхідність державного управління економічною безпекою особистості, розроблено концепцію державного управління діяльністю в сфері забезпечення економічної безпеки особистості, досліджено роль особистості в процесі організації системи економічної безпеки в різноманітних галузях життєдіяльності людини.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування методичних підходів, спрямованих на забезпечення економічної безпеки особистості, суспільства та держави, шляхом розробки механізму державного управління економічною безпекою особистості на базі використання усіма інститутами державної влади правових, економічних, адміністративних та управлінських заходів впливу в умовах трансформації економічних процесів.

Для досягнення мети в дисертаційній роботі поставлені та вирішені наступні завдання:

обґрунтувати необхідність розвитку теоретичних положень з економічної безпеки особистості;

визначити роль психологічного аспекту формування особистості не тільки в процесі онтогенезу, але і в забезпеченні усіх складових життєдіяльності, в тому числі в забезпеченні власної економічної безпеки та рівня добробуту;

дослідити теоретичні підходи та конкретизувати суть поняття «економічна безпека особистості»;

розробити систему індикаторів, вимоги до їх підбору з метою проведення моніторингу стану економічної безпеки особистості;

провести аналіз стану економічної безпеки особистості в Донецькій області з визначенням взаємозв’язків економічних інтересів особистості, суспільства та держави;

визначити та обґрунтувати методичні підходи до розробки механізму державного управління системою економічної безпеки особистості з метою використання їх в системі державного управління;

розробити імітаційну модель загроз економічній безпеці особистості;

проаналізувати правове забезпечення стратегій та механізмів державного управління економічною безпекою особистості;

запропонувати механізм державного управління економічною безпекою особистості;

розробити проект цільової Програми забезпечення економічної безпеки особистості в Донецькій області.

Об’єктом дослідження є процес державного управління економічною безпекою особистості в умовах трансформації економіки.

Предметом дослідження є методичні положення, які розкривають структуру, логіку організації, методи та засоби в забезпеченні економічної безпеки особистості з позиції державного управління.

Теоретичною та методологічною основою дисертаційної роботи є наукові концепції і теоретичні положення закордонних та вітчизняних учених з державного управління; законодавчі та нормативні акти України у сфері забезпечення національної безпеки та економічної безпеки як її складової. При обґрунтуванні теоретичних положень використано метод логічного узагальнення з використанням філософських принципів єдності соціально-правового і гносеологічного аналізу, об’єктивності, історизму, конкретності істини тощо. При вивченні стану економічної безпеки особистості в Донецькому регіоні використано методи статистичного та економічного аналізу, системно-структурний підхід, графічний метод — для наочного відображення статистичного матеріалу. Для відображення системи забезпечення економічної безпеки особистості використаний метод побудови імітаційної моделі. Розробка механізму державного управління економічною безпекою особистості базується на основних положеннях системо-миследіяльностного підходу.

Інформаційну базу дослідження склали наукові дослідження, публікації вітчизняних та закордонних науковців, законодавчі та нормативно-правові акти України, офіційні матеріали державної статистики, звітні дані галузевих та регіональних органів виконавчої влади, пов’язані із реалізацією соціально-економічної політики держави в регіоні, питаннями забезпечення економічної безпеки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці концептуальних теоретичних положень, методичних підходів, засобів та методів формування та реалізації механізму державного управління економічною безпекою особистості в умовах трансформації економічної системи.

Наукову новизну результатів дослідження викладено у таких положеннях:

уперше:

розроблено механізм державного управління економічною безпекою особистості, який базується на функціонуванні взаємопов’язаних елементів економічного, правового, організаційно-адміністративного, управлінського порядку, функціонуючий на базі системо-миследіяльностного підходу, на трансформації державної інфраструктури суспільства;

удосконалено:

систему базових індикаторів економічної безпеки особистості шляхом визначення граничних критичних значень чинників об’єктивної та суб’єктивної природи;

систему правового забезпечення економічної безпеки особистості шляхом систематизації нормативно-правових актів, які забезпечують виконання законодавчих норм у сфері економічної безпеки та обґрунтування необхідності розробки додаткових нормативно-правових актів, що притаманні саме системі забезпечення економічної безпеки особистості;

методичні підходи до управління системою економічної безпеки особистості та її елементами на основі механізму координації державних ресурсів забезпечення економічної безпеки та ресурсів суспільства;

дістало подальшого розвитку:

поняття „структурно-функціональна модель особистості”, в основу якого покладено чотири аспекти формування особистості: психологічний, культурологічний, соціотехнічний та економічний, які відображають основні тенденції побудови моделей миследіяльності суспільства та державних діячів;

принципи, методи та форми участі держави в соціально-економічному розвитку на підґрунті використання в управлінській діяльності як державних службовців так і керівників усіх ієрархій, системно-структурного підходу та основ системо-миследіяльностного підходу, орієнтованих на комплексне використання наукового, людського, виробничого потенціалу області та формування проектів, які реалізуються в умовах спільної діяльності великих груп людей;

сутність і зміст поняття «економічна безпека особистості» як категорії державного управління в ринкової економіці, в основу якого покладено розуміння людини і як суб’єкта і як об’єкта системи економічної безпеки з акцентом на особисту відповідальність;

розгляд особливостей державного управління економічною безпекою особистості як особливого впливу власного суб’єкту на особистість.

Практична значущість роботи полягає у використанні результатів дисертації при обґрунтуванні та прийнятті управлінських рішень у процесі розробки та реалізації соціально-економічної політики на різних рівнях державного управління.

Запропонований механізм дозволяє підвищити обгрунтованність та релевантність попереджувального прояву загроз для особистості, створення системи заходів безпеки, вибору приоритетних напрямків інвестування та результативність її реалізації. На основі запропонованого механізму державного управління розроблений проект регіональної цільової Програми забезпечення економічної безпеки особистості в Донецькій області суттю якої є реалізація державної соціально-економічної політики шляхом створення системи економічної безпеки особистості, забезпечення соціального захисту особистості та умов для соціального, суспільного та особистого розвитку. Результати дослідження використовуються в практичній діяльності Головного управління економіки Донецької обласної державної адміністрації (акт впровадження № 5вс/7-093 від 27.03.2008 року), Управління Служби безпеки України в Донецькій області (акт впровадження № 56/6/1425 нт від 22.06.2007 року та довідка № 56/6/3217 нт від 12.12.2006 року) (Додаток А).

Особистий внесок автора. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою роботою, в який викладено авторський підхід щодо побудови механізму державного управління економічною безпекою особистості. Теоретичні розробки, обґрунтування, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, отримані автором самостійно на основі загального вивчення, аналізу та узагальнення теоретичного та практичного матеріалу з питань забезпечення економічної безпеки на рівні особистості, суспільства та держави. Внесок у сумісні роботи відображено у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та прикладні результати дисертаційної роботи доповідалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Наука та інновації — 2005” (2005 р., м. Дніпропетровськ), „Сталий розвиток гірничо-металургійної промисловості — 2008” (2008 р., м. Кривий Ріг), „Проблеми соціально-економічного розвитку промисловості в сучасних умовах” (2008 р., м. Краматорськ), щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДонДУУ в 2005-2007 роках.

Публікація результатів дослідження. За темою дисертаційної роботи опубліковано 11 наукових праць — 10 статей у фахових наукових виданнях, з них 1 – у науковому журналі, 9 – у збірниках наукових праць, 1 публікація – в матеріалах конференції. Загальний обсяг друкованих праць складає 6,1 д.а., у тому числі особисто автору дисертації належить 5,4 д.а.

РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІАЛЬНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА

1.1. Трансформація державної інфраструктури суспільства

Головним об’єктом дослідження є економічна безпека особистості, тобто стан, при якому гарантовані умови захисту життєвих інтересів, забезпечується система соціального розвитку і соціальної захищеності особистості [35].

Для того, щоб глибоко осмислити проблему економічної безпеки особистості, необхідно визначити роль і значення особистості в житті суспільства (зокрема в економічній сфері), розглянути систему її потреб, цінностей, розкрити й обгрунтувати головні поняття.

Досягнення сучасної науки, зокрема праці вітчизняних філософів і психологів, педагогів і фізіологів, юристів і генетиків, свідчать про те, що тільки в соціальному середовищі в процесі цілеспрямованого виховання відбувається дієве вироблення програм соціальної поведінки людини, формується людина як особистість. Основні зусилля дослідження направлені на те, щоб дізнатися, як може особистисть сприяти національній економічній безпеці, підтримуючи природний розвиток і стан безпеки, притаманний будь-якій людині.

На сьогодні існує ряд теорій особистості: психодинамічні, соціодинамічні, інтеракционістичні, експериментальні, структурні і динамічні [131,132]. В останнє десятиліття посилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особистості з позицій різних теорій і підходів, і тут намічається також інтеграційна концепція розвитку, що приймає до уваги узгоджене, системне формування і взаємозалежне перетворення всіх тих сторін особистості, акцент на які робився у напрямку різних підходів і теорій. У контексті розгляду проблеми економічної безпеки особистості з позиції державного управління доцільно звернути увагу на культурологічний, соціотехнічний, економічний і психологічний аспекти формування особистості.

Людина має глибоку структуру психічного буття. Врахування психологічного аспекту побудови структури особистості необхідний управлінцеві для формування адекватного сучасним реаліям поняття про людську поведінку, що сприятиме ухваленню ефективніших рішень за рахунок ширшого та глибшого погляду на різні ситуації. Єдину і якнайповнішу теорію людської особистості – теорію психоаналізу – розробив 3.Фрейд, а розвинули її К. Юнг, А. Адлер та ін. Структура особистості за Фрейдом включає три рівні, три психологічні інстанції, які відповідають за організацію психічної життєдіяльності людини. Основним моментом в описуваній моделі особистості є розподілення психіки людини на рівні свідомості, передсвідомості і несвідомого, оскільки певні якості особисості можуть знаходиться в будь-якій із вказаних сферах, впливаючи на формування і розвиток особистості, її форми мислення.

Свідомою частиною особистості є Его або «Я». Свідомість – це поверхня психічного апарату людини. Его – це та частина психіки, яка знаходиться в безпосередньому контакті із зовнішньою реальністю. «Я» — це, як правило, самосвідомість людини, сприйняття і оцінка ним власноруч своєї особистості та поведінки.

Его створює відчуття послідовності і спрямованості нашого свідомого життя. Воно прагне протистояти всьому, що може загрожувати цій крихкій зв’язності свідомості і намагається переконати нас, що ми завжди повинні свідомо планувати й аналізувати наш досвід.

Воно хоче запевнити нас, що Его – це центральний елемент душі (особистості) в цілому, і примусити нас ігнорувати інші частини душі, несвідоме. В Его немає несвідомих елементів, воно має тільки свідомий зміст, утворений з особистого досвіду. Проте формування Его походить з глибин несвідомого (Воно), що грунтовно описане в роботі З.Фрейда «По той бік задоволення».

Така частина психіки як Супер-его представлена в структурно-функціональній моделі особистості на свідомому, передсвідомому і на підсвідомому рівнях. «СВЕРХ-Я» керується ідеальними уявленнями — прийнятими в суспільстві нормами поведінки, нормами моралі і цінностями. «СВЕРХ-Я» — це підсумок дії суспільства на свідомість і підсвідомість людини, ухвалення ним норм і цінностей суспільного життя. Це культурне середовище індивіда. Основні джерела формування «СВЕРХ-Я» особистості — це батьки, вчителі, вихователі, інші люди, з якими ця людина вступала в тривале спілкування й особисті контакти впродовж життя, а також твори літератури і мистецтва.

Воно – це власне несвідоме, таке, що включає глибинні ваблення, мотиви і потреби. Це частина психіки, яка не підвладна усвідомленню. Система життєво важливих потреб людини, яка складає зміст Воно, постійно вимагає задоволення і несвідомо направляє психічну активність людини, регулюючи його психічні процеси і стани. Неусвідомлювані ваблення, що йдуть від Воно, найчастіше знаходяться у стані конфлікту з тим, що міститься в Супер-его, тобто з соціальними й етичними оцінками поведінки; тому між Воно і Супер-его існують постійні і неминучі суперечності. Вони вирішуються за допомогою Его — свідомості, яка, діючи відповідно до принципу реальності, прагне розумно примирити обидві конфліктуючі сторони так, щоб ваблення Воно були в максимальному ступені задоволені і при цьому не були порушені норми моралі. Зв’язки між трьома описаними підсистемами суперечливі і зовсім не завжди знаходяться в гармонії одне з одним. Вони полягають в тому, щоб підтримувати, а якщо він порушений, то відновлювати прийнятний рівень динамічної рівноваги, яка збільшує задоволення і мінімізує незадоволення. Можливість задоволення того або іншого бажання, потреби людини безпосередньо залежить від культурологічного аспекту формування особистості (рис.1.3), тобто від однієї з найважливіших складових психологічної інстанції – Супер-его.

У наш час в суспільстві існує дефіцит розуміння таких важливих для розвитку нації понять як культура, освіта, цінності, сім’я, людина, особистість та ін. Адже історично ці поняття зазнають значних змін, наповнюються іншим сенсом і змістом. Радянський енциклопедичний словник визначає культуру як (від лат. сultura – виховання, освіта, розвиток, шанування) певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життєдіяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Якщо розглянути стародавню слов’янську інтерпретацію, то культура – це поважання правди, наслідування правил, життя за правилами (життя, встановлене поколіннями).

На це ж указує етимологія слова культура: культ – Ра. Культ – шанування, проходження чого-небудь, Ра – Світло Істини, правда. Основа існування будь-якої культури – самозбереження, тобто здатність культури мати доступ до первинного образу – еталону, здатність передавати через покоління цей образ без спотворень. Якщо ці здібності втрачаються, то культура вироджується. В той час, коли панує постіндустріальне, постінформаційне суспільство, де головним структурним елементом є ринок, в якому домінує надмірне виробництво, діють закони символічного обміну, на зміну культурі приходить цивілізація (греч. сivilis – цивільний, державний). Цивілізація сьогодні сприймається як синонім культури, як рівень, ступінь суспільного розвитку, матеріальної і духовної культури. Хоча в деяких ідеалістичних теоріях це епоха деградації і занепаду на противагу цілісності й органічності культури. Етимологія слова цивілізація підтверджує це визначення: ци – вілі – за – ци. Ци – це енергія, вілі – потік, роз’єднання, за – послідовність, положення. Тобто цивілізація – це роз’єднана первинна енергія. Таким чином, очевидно, що культура є поняття глибше і функціональніше. Воно народжує різноманіття, припускає нерівність і неповторність особистості. А цивілізація прагне до рівності, уніфікації, стандарту. Культура є духовною і матеріальною цілісністю. Цивілізація – виключно – матеріальною, у вигляді розвитку технологій виробництва, розподілу, створення техніки управління згідно з потребами людей, які в своїй масі стають заручниками таких засобів маніпуляції свідомістю як реклама, брендинг, стендинг та ін., вливаючись у численне суспільство споживання, втрачаючи реальну можливість усвідомленого вибору та здорового мислення.

В рамках розгляду культурологічного аспекту формування особистості необхідно зробити акцент на ціннісній системі і нормах, якими керується особистість в практичній діяльності, оскільки цінності є підставою культури, формують ядро соціальної структури особистості – її переконання – стереотипні, стійкі, такі, що повторюються в різних ситуаціях ставлення особистості до соціальних цінностей суспільства і групи.

По суті, все різноманіття предметів людської діяльності, суспільних відносин і зарахованих до їх кола природних явищ може виступати як «наочні цінності» або об’єкти ціннісного відношення, тобто оцінюватися в плані добра або зла, істини або неістини, краси або потворства, допустимого або забороненого, справедливого або несправедливого і т.д. Способи і критерії, на підставі яких проводяться власне процедури оцінювання відповідних явищ, закріплюються у суспільній свідомості і культурі як «суб’єктні цінності» (установки і оцінки, імперативи і заборони, цілі і проекти, виражені у формі нормативних уявлень), виступаючи орієнтирами діяльності людини. «Наочні» і «суб’єктні» цінності є двома полюсами ціннісного відношення людини до світу. Кожна історично конкретна суспільна форма може характеризуватися специфічним набором та ієрархією цінностей. В ній зафіксовані ті критерії соціально визнаного (певним суспільством та соціальною групою), на основі яких розгортаються конкретніші і спеціалізовані системи нормативного контролю, відповідні суспільні інститути і власне цілеспрямовані дії людей — як індивідуальні, так і колективні. Засвоєння цих критеріїв на рівні структури особистості (інтерналізація цінностей) складає необхідну основу формування особистості і підтримки нормативного порядку в суспільстві. Інтеграція, внутрішня суперечність і динамізм суспільних систем знаходять свій вираз у структурі відповідних до них ціннісних систем і способах їх дії на різні суспільні групи. Важливий елемент ціннісних відносин у суспільстві — системи ціннісних орієнтацій особистості, що є стійкими, не повністю усвідомлюваними відносинами людини до різних елементів суспільної структури і власне цінностей; суб’єктивно забарвлені оцінки не співпадають безпосередньо з суспільно значущими характеристиками відповідних цінностей. Системи цінностей формуються і трансформуються в історичному розвитку суспільства; оскільки ці процеси пов’язані із змінами в різних сферах людського життя, їх тимчасові масштаби не співпадають з масштабами соціально-економічних, політичних і інших змін.

Сьогодні однозначно можна визначити домінуючу позицію економічного чинника існування людини (особистості) в ціннісній системі сучасного суспільства. Гроші в наш час є еквівалентом цінності. Отже, необхідно прийняти той факт, що сьогодні про іншу яку-небудь поширенішу систему цінностей говорити не доводиться.

Наявність культури в суспільстві визначає наявність етичного початку в людині. Індивід, що сподівається тільки на силу розуму, але не спирається на етичні починання, перетворюється на бездушну істоту. Ступінь усвідомленості, доцільності людської поведінки визначена не тільки тим, наскільки індивід може переслідувати віддалено-значущі цілі, але і здатністю бачити себе і свої дії з боку, тобто рефлексувати. Здатність долати безпосередні бажання і підпорядковувати свою діяльність розумним цілям людина одержує завдяки волі. Відчуття, що не пройшли через вольовий початок, відірвані та протиставлені розуму, роблять індивіда або безвольним, або рабом своїх афектів [29, c.140].

Затвердження своєї волі в цілеспрямованій діяльності відбувається через соціальні починання, які індивід реалізує в процесі своєї життєдіяльності. Тому основним елементом в структурно-функціональній моделі особистості, який відповідає за соціалізацію особистості є соціотехнічний аспект.

Соціалізація особи – процес соціальної взаємодії, за допомогою якої людина набуває знань, думок, погляди і формує моделі поведінки, необхідні для успішної участі в житті суспільства, проявляючи себе як соціальна особистість. Життя соціальної особистості умовно можна розділити на два життєві простори, де відбувається соціалізація: ірегулярне і регулярне.

Регулярний простір – це той простір людини, де його діяльність обов’язково нормується, тобто функціональність людини забезпечується цілим набором умов, критеріїв, показників, норм, правил, обов’язків, тощо, знаходиться в рамках жорсткого управлінського апарату.

Це може бути сфера професійної діяльності, наукової діяльності, державної, предметної, де людина виступає в ролі фахівця-функціонера будь-якої сфери. У сфері ірегулярного простору діяльність людини обумовлює унікальний прояв її особистості. Тут більше варіантів для змішування або поєднання різних соціальних ролей.

Основа соціалізації – діяльність індивіда, яка може обумовлюватися або усвідомленим вибором, або необхідністю, або примушенням, або неусвідомленим вибором, але вона завжди буде практичним виразом, підсумком розумового процесу людини і заснована на використанні мотиваційного і диспозиційного механізмів [80]. Мотиваційний механізм є способом вироблення мотиву діяльності і включає послідовність наступних операцій: 1) відчуття потреби (їжа, одяг, житло і т.д); 2) усвідомлення інтересу в задоволенні певної потреби (мені потрібно поїсти, одягнутися, побудувати будинок і т.д.); 3) вироблення мотиву – спонукальної причини, приводу для діяльності (їжі немає, одяг зносився, будинок розвалився). Диспозиційний механізм визначає схильність людини до тієї або іншої поведінки в конкретних умовах, можливість зробити вибір та діяти. Він включає мотив діяльності, стимули – зовнішні спонукачі до діяльності (сприятлива або несприятлива ситуація, наявність або відсутність засобів, можливостей, навиків, умінь) і установки – загальну орієнтацію, спрямованість свідомості людини на той або інший вид діяльності (наприклад, їжу можна купити, приготувати самому або вкрасти). Існують три рівні диспозицій людини: вищий – формування у особистості концепції життя на основі самовизначення, її втілення в ціннісних орієнтаціях (здобути освіту, наполегливо працювати, народити і виростити дітей); середній – узагальнена установка людини на соціальні об’єкти і інститути (ВНЗ, в якому я навчаюся, – кращий в місті, моя сім’я – моя фортеця); нижній – саморегуляція дій людини в конкретній ситуації (у мене є вільний час –піду в кіно). Свою діяльність також можна підпорядковувати або цінностям, які виникли в результаті усвідомленого вибору, або інтересам, продиктованим певними мотивами, власними або чужими, або потребам, які виникають як свідомо, так і несвідомо. Таким чином, в структурі людської діяльності ціннісні аспекти взаємопозв’язані з пізнавальними і вольовими; у власне ціннісних категоріях виражені «граничні» орієнтації знань, інтересів і переваг різних суспільних груп і осіб.

Єдиним базовим природним середовищем, де відбувається закладка основних навиків освоєння якої-небудь діяльності, де формуються умови для подальшого самовизначення, ідентифікації і саморозвитку є сім’я. Для категорії безпеки однозначним є те, що небезпечний асоціальний елемент зростає і формується саме в неблагополучній сім’ї, в її афектному, психологічно деструктивному ядрі. Тому неправильно було б бачити причину злочинності й агресивності в несприятливих соціальних умовах, які насправді є скоріше каталізатором цих явищ. Тобто недостатньо аналізувати невиконані зобов’язання, що тільки накопичилися, у сфері освіти, культури, типової сім’ї, соціального забезпечення, боротьби з наркотиками або малолітньою злочинністю. Аналіз випадків виражених злочинних схильностей, розбіжностей, що з’являються між батьком і сином, і паритетних взаємозв’язків між несвідомою структурою батька (або того, хто виконує його роль) і фактичною реакцією на неї підлітка переконливо демонструє, що неблагополучна сім’я (у психологічному плані) є свого роду «розплідником» аномального і асоціального програмування. У плані економічної безпеки можна проектувати ту ж картину. Адже саме в сім’ї закладаються основи формування економічних відносин, фінансової письменності, сприяння грошей, мислення, знань про закони дії грошей. Так, можна констатувати той факт, що більшість населення України просто економічно і фінансово безграмотні, володіють мисленням бідних людей, всю відповідальність за власне благополуччя перекладають на державу, про що свідчить і статистика з рівня бідності (Додаток Б) і власне сама оцінка домогосподарствами свого добробуту (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Розподіл домогосподарств за самооцінкою матеріального добробуту

	Донецька область									Україна
	2004		2005				2006			2004		2005			2006
Кількість домогосподарств (тисяч)		1761,1		1751,7		1738,7			17633,8					17539,4		17417,5
з них (у %), які оцінюючи матеріальний добробут відносять себе ::
до заможних		—			—			—			0,2		0,2		0,0
до представників середнього класу		5,1			3,6			1,6			21,2		19,6		13,4
до бідних		94,9			96,4			98,2			77,5		79,6		86,1
не змогли відповісти		—			—			0,2			1,1		0,6		0,5

* Головне управління статистики в Донецькій області, 2007 р.

Тому сім’я завжди дуже важлива. Проте в сучасному суспільстві вона не є вищою цінністю. Сім’я – це усвідомлено-організаційна соціальна спільнота, що виникла на основі споріднених відносин і побутового устрою життя. Тільки сім’я може відчути в особистості початок саморозвитку, та індивідуалізувати опори, що даються середовищем. Сім’я впливає на все життя людини, але найбільш значима її роль саме на початку життєвого шляху, коли закладаються етичні, психологічні, емоційні, соціальні й економічні основи формування особистості. Сім’я, по суті, це культурно-історична матриця формування образу «Я». І сім’я в традиційному розумінні це зовсім інша структура стосовно образу сучасної сім’ї. У традиційному плані сім’я здійснювала символічний обмін на інтимному рівні між людьми на основі кровно-споріднених зв’язків, внаслідок чого надавалася допомога один одному, існувала віра в непорушність певних духовних цінностей. Крім того, за допомогою одруження відбувалася передача знань мудрості, традицій з покоління в покоління.

Шлюб освячувався церквою, носив містично-ритуальний характер. У наш час шлюб знаходиться у сфері впливу держави. Відбувається перенесення цінностей з духовного, містичного плану в матеріальний, економічний. Цінність одруження тепер полягає не в духовній дії тих, хто побрався, а часто в заповненні нестач один одного (економічних, матеріальних, психологічних, духовних, ціннісних, тощо). Тобто має місце умовне, формальне, договірне ставлення до інституту шлюбу. Але при цьому сім’ї продовжують виконувати ряд важливих соціальних функцій, питання тільки наскільки якісно. По-перше, це репродуктивна (відтворювальна) функція – народження дітей; по-друге, виховна – сім’я впливає на своїх членів, не порівняно за силою дії ні з школою, ні з громадськістю; по-третє, господарсько-економічна – домашнє господарювання, сімейний бюджет, розподіл домашньої праці, опіка над малолітніми і літніми; по-четверте — рекреаційна – організація сімейного дозвілля і відпочинку, створення відчуття безпеки і психологічного комфорту у членів сім’ї.

Серед економічних чинників, що фатально впливають на сім’ю, слід вказати на культ споживання, який в основі своїй покликаний замінити дійсний сенс життя і справжні його цінності, перш за все людську близькість, гонитвою за ілюзорними престижними речами, плотським задоволенням, за ілюзорним статусом, коли найближчі люди стають жертвами споживчого ставлення один до одного. Споживча установка на успіх, канон якої визначається модою і засобами масової інформації, підсилює феномен відчуження. У нашій країні до цього додається факт недоступності багатьом людям найнеобхідніших засобів життя — продовольства, одягу, житла, медикаментів. Зростає дитяча смертність, скорочується тривалість життя. Зроостає злочинність, соціальна нестабільність, що згубно впливає на життя сім’ї. Суверенність сім’ї руйнується. Причому економічний чинник грає одну з основних ролей в цьому процесі, роблячи вплив на внутрішню організацію сім’ї, відносини і психологічний клімат. Та все ж в умовах тотального відчуження сім’я залишається головним притулком духовної безпеки, людського самоствердження і емоційної захищеності.

Економічний аспект формування особистості (рис.1.6) обумовлює можливість людини оперувати дефіцитами. Економіка (від греч. eikos — будинок, господарство і nomos — правило, закон; у сукупності — правила господарювання) — 1) господарство, сукупність засобів, об’єктів, процесів, які використовує людина для забезпечення життя, задоволення потреб шляхом створення необхідних для людини благ, умов і засобів існування із застосуванням праці; 2) наука про господарство, способи його господарювання людьми, відносини між людьми в процесі виробництва і обміну товарів, закономірності протікання господарських процесів [19]. Дефіцит, що вивчається в контексті проблематики економічної безпеки особистості, є незадоволеною потребою.

Потреби суспільства, і, перш за все економічні потреби як основа всього суспільного виробництва, об’єктивний їх розвиток обумовлений необхідністю приведення у відповідність характеру виробничих відносин з рівнем розвитку продуктивних сил, а також відносин у сфері політичної і духовної надбудов суспільства з його економічним базисом.

Відносини власності, весь суспільно-економічний лад у вирішальній мірі визначають соціальні форми прояву і задоволення економічних потреб (суспільство споживання). Виробництво формує загальні об’єктивні умови, в яких виникають і розвиваються економічні потреби, а останні орієнтують відтворювальну діяльність суспільства, соціальних груп і окремих людей.

Стосовно масштабів і структури виробництва економічні потреби підрозділяються: на абсолютні, такі, що виражають споживчу силу суспільства (максимальний обсяг освоєних виробництвом благ, який міг би бути спожитий суспільством, якби був створений); дійсні (які можуть і об’єктивно повинні бути задоволені при оптимальному ході відтворення); що підлягають задоволенню (які можуть бути задоволені при фактичному стані відтворення, з урахуванням відхилень від оптимуму); що фактично задовольняються. В умовах товарного господарства економічні потреби, що підлягають задоволенню виступають у формі платоспроможного попиту, а що фактично задовольняються – у формі задоволеного попиту. У зв’язку з соціально-економічною структурою суспільства розрізняють потреби суспільства в цілому і потреби класів, шарів, соціальних груп, окремих людей. В умовах надмірного виробництва потреби стихійно визначаються законом вартості і ринковими відносинами. Їх можна поділити на три великі класи: біологічні, соціальні і духовні (ідеальні). Біологічні потреби задовольняються матеріальними об’єктами життєдіяльності індивіда, соціальні – (спільнотами різного класу), а ідеальні – ідеальними (інформація).

Основними біологічними потребами є фізіологічні потреби (задоволення фізичних позивів організму в живленні, відпочинку, сні, активності і ін.), потреби в безпеці і стабільності (зайнятість, дохід, соціальні й економічні гарантії, фізична, психологічна, фінансова й економічна безпека і ін.), потреба у фізичній території (необхідність мати особистий простір). Найбільший конфлікт в ракурсі задоволення біологічних потреб відведено сфері безпеки і території – на сьогоднішній день що найважче задовольняються з різних соціальних причин. Базовою потребою соціального плану є потреба в емоційному контакті. З неї розвивається решта соціальних потреб, таких, як потреба в приналежності і любові, потреби в соціальній території, в соціальному статусі, потреба у владі та інші. Духовні потреби пов’язані з проблемами самовизначення, самоактуалізації, самореалізації, пізнання і розуміння. Якщо біологічні і соціальні потреби практично насищаються, то духовні «принципово не насищаються». На сьогоднішній день основна проблема, що виникає при задоволенні ідеальних потреб, – конфлікт знання і буття. У людини всі способи задоволення потреб социалізовані. Соціальні потреби в процесі розвитку домінують, людина засвоює соціальний досвід людства. Також соціалізовані і способи задоволення ідеальних потреб, оскільки образ мислення сучасної людини формується відповідно до стереотипів, засвоєних в процесі спілкування і навчання.

Рух економічних потреб обумовлений, перш за все, станом відтворення. Всякі зміни їх характеристик залежать від того, яких успіхів досягнуло суспільство в освоєнні природи, якого положення досягла людина по відношенню до навколишнього середовища, тобто від економічних ресурсів суспільства, його продуктивних сил і від рівня розвитку цивілізації. Саме на базі цих досягнень виникають і відтворюються об’єктивні можливості і необхідність поліпшити положення людини в навколишньому його світі за допомогою активної перетворюючої дії. За всіх умов розвиток економічних потреб завжди включає появу нової об’єктивної мети (або принаймні нову модифікацію колишньої мети) ще до того, як з’явилися нові блага або нові властивості благ, що відповідають цим цілям. У цьому сенсі економічні потреби завжди випереджають виробництво і виступають активним імпульсом, що допомагає формуванню напрямів і параметрів його подальшого розвитку.

Окрім соціалізації способів задоволення потреб має місце вплив несвідомої частини психіки людини на регулювання цього процесу (табл.1.2). На рівні біологічних потреб таким регулятором виступає страх кінцевого. Це може бути страх смерті, страх, що закінчуються запаси їжі тощо. На рівні соціальних потреб – власний страх. Цей страх — страх порушення конвенції і конвенційного образу себе. Тобто, існує страх не те сказати, не так виглядати, втратити друзів, справити погане враження. На рівні ідеальних потреб – страх нескінченного. Його можна випробувати, думаючи, наприклад, про нескінченність Всесвіту, про масштаби Світу. У примітивному прикладі цей страх виражається у відході людини від розмов на «високі теми», в усвідомленні боязні збожеволіти. Прихованою формою цього страху є марення переслідування, тощо. Тут важливо зрозуміти, що основним страхом насправді є не боязнь збожеволіти, а втратити самоідентичність. Часто причиною активації страхів є невідповідність між рівнем домагань і рівнем очікувань. Невідповідність цих рівнів — причина багатьох психічних патологій.

Таблиця 1.2

Схема регуляції поведінки людини в суспільстві

групи потреб	територіальний імператив	регулюючі страхи
ідеальні	«моє місце в світі»	страх нескінченності
соціальні	«мій статус»	страх самого себе
біологічні	«моя територія»	страх кінцевого

Якщо страх усвідомлений, то потреба набуває свідому «смислотвірну» силу через інтерес, тобто через повне розуміння суті потреби і способів її задоволення, внаслідок чого мотиваційний процес приймає зрозумілу і визначену спрямованість. Через інтерес здійснюється своєрідний перехід від об’єктивного до суб’єктивного. Тому і Гегель відзначає, що інтерес долає «свавілля потреб».

Інтереси розрізняються за ступенем спільності (індивідуальні, групові, суспільні), за сферою спрямованості (економічні, політичні, духовні), за характером суб’єкта (національні, державні, партійні і т.і.), за ступенем усвідомленості (що діють стихійно і на основі розробленої програми), за можливостями їх здійснення (реальні й уявні), за відношенням до об’єктивної тенденції суспільного розвитку (прогресивні, реакційні, консервативні), за віддзеркаленням у них наочних характеристик (широкі і вузькі), за ступенем реалізації особою її ставлення до життя (корисливі, особисті, безкорисливі) і т.і. Вказані характеристики інтересу виражають масштаб людської особистості. Чим ширше сфера її інтересів, глибше реалізація своєї суті, тим людина значніше як особистість.

Економічні інтереси є об’єктивними мотивами діяльності людей, які опосередковують їх місце в системі суспільного виробництва. Вони відбиваються в свідомості людей у вигляді поставлених цілей і спонукання волі до їх досягнення. Серед мотивів людської діяльності економічні інтереси відіграють визначальну роль. В умовах надмірного виробництва, стрімкого розвитку технологій і техніки, впровадження ноу-хау, виробничі відносини виявляються у вигляді прагнення до привласнення додаткової вартості (основний економічний закон капіталізму), як основного мотиву діяльності представників сучасного суспільства. Реалізація цього закону в житті неможлива, коли у людини є дефіцит знань у сфері операції головним посередником в економічних відносинах – грошима. Сьогодні гроші окрім універсального засобу обміну займають ще і місце одного з основних символів людської свідомості. Гроші живуть у свідомості людей сьогодні менш за все в трьох іпостасях: як психологічна реальність (індивідуальне ставлення до грошей), як принцип існування і як організаційний і управлінський план засобів. Домінуюча частина суспільства визнає гроші як еквівалент цінності. Тому державна політика разом з податковою, фіскальною й іншими механізмами державного управління глибоко психологізовані на предметі корупції. Гроші – це принцип управління і нормування відносин з людьми, враховуючи їх професійні і особові якості. Гроші – це засіб, а не мета. Проте в сучасному цивілізованому світі гроші є головними і претендують на роль абсолютної цінності, що призводить до ототожнення таких різних понять як ціннісні стосунки і ринкові відносини і часто до психологічної залежності від грошей і їх кількості. Тобто, сьогодні людина існує для грошей, а не гроші для людини.

Найважливішою характеристикою структури особистості є полярність, дихотомія її базових структурних елементів, таких як потреби, інтереси, цінності та ін., адже вони можуть існувати як в позитивному плані, так і в негативному. У сучасному суспільстві відсутня єдина норма оптимального поєднання цих елементів, тобто відсутній ідеальний образ людини. Основна продуктивна функція ідеалу пов’язана з прагненням людини до саморозвитку, коли ідеал стає головним контролюючим органом особистості, опосередковуючим всі основні форми її життєдіяльності. Немає ідеалу – немає самовизначення і саморозвитку. У сучасному суспільстві ідеал відсутній, тобто відсутня єдина ціннісна структура, отже, існує велика проблема в самовизначенні і в усвідомленому виборі подальшого шляху розвитку держави як в геоекономічному, так і в геополітичному просторі. Для того, щоб сформувати адекватну умовам сучасності ціннісну структуру держави, необхідно володіти рефлексуючим мисленням. Рефлексія – це здатність бачити себе з боку або очима іншого, здатність відстежувати свої несвідомі процеси. Рефлексуюче мислення повинне знаходитися в точці координатора внутрішнього простору ціннісної структури. З наявністю цієї зони мислення пов’язано відчуття цілого, але найчастіше люди поміщають в цю зону зовсім інше — свої думки, свою самооцінку і т.і. При цьому цілісність внутрішнього простору свідомості спотворюється, але людина відчуває себе в безпеці. Потрібна сміливість, щоб помістити в цю зону щось «абстрактне» — самосвідомість. У деяких людей в цій зоні розташовується ідея, постулат, догмат, бо вони своє суб’єктивне «я» підміняють ідеєю. Звідси виникає проблема помилкової особистості. Всяка людина має велику кількість установок, норм і т.п., багато хто з яких перетворився в надцінності і само собою розуміючі норми. Створення реальної й ідеальної ціннісних структур дає чіткий внутрішній орієнтир у всіх свідомих виборах (вимкнення автоматизму вибору або помилкового вибору).

людина

Таким чином, виходячи з аналізу структурно-функціональної моделі особистості, визначальним на сьогоднішній день є те твердження, що економіка пронизує практично всі сфери життєдіяльності людини, роблячи домінуючий вплив на процес його формування як особистості. Проте основним елементом, що відповідає за економічну безпеку в структурі особистості, є психологічний аспект, що формує відповідний апарат (систему знань, здібностей, базових переконань, норм і т.п.) для забезпечення власної економічної безпеки. Розуміння цього процесу дає можливість мати уявлення про різницю у поняттях «індивід», «індивідуальність», «людина» і «особистість» .

Якщо поняття «людина» вміщує в собі сукупність всіх людських якостей, властивих людям, незалежно від того, присутні або відсутні вони у певної конкретної людини, то в поняття «індивід» входять як якості, що відрізняють цю людину від інших людей, так і загальні для нього і багатьох інших людей властивості. Індивідуальність – це найвужче за змістом поняття зі всіх обговорюваних. Воно містить в собі лише ті індивідні й особові властивості людини, таке їх поєднання, яке цю людину відрізняє від інших людей.

Особистість – системна якість, що набуває людина в предметній діяльності і спілкуванні, характеризує її з боку зарахування в суспільні відносини. Психологічне поняття особистості тісно пов’язане з філософською категорією людини як родової істоти. Розвинена особистість має розвинену самосвідомість, що не виключає неусвідомлюваної психічної регуляції деяких важливих сторін її активності. Суб’єктивно для індивіда особистість виступає як його Я (образ Я, Я-концепція). Це система уявлень про себе, яка виявляється в самооцінках, рівні домагань і т.і. Іншими словами особистість є особливим органом у структурі психіки індивіда, що володіє здібністю до самовизначення на рівні онтологічної рефлексії (унікальне бачення миру). Це людина, відповідальна за власне існування у світі. Особистість – це реалізація духовного сенсу буття. Вона завжди протистоїть системі, натовпу і однорідності.

З позиції предмету дослідження економічної безпеки особистості, а саме з позиції державного управління, важливо визначити, ким є особистість у системі економічної безпеки. Особистість у системі економічної безпеки може виступати одночасно і в ролі суб’єкта управління і в ролі об’єкта, маючи на озброєнні стратегію і тактику забезпечення власної економічної безпеки. Особистістю за визначенням управляти неможливо, тому вона не може бути тільки об’єктом системи економічної безпеки. А об’єктом управління в системі економічної безпеки є кожен окремий індивід, пересічний громадянин, який розглядається лише як об’єкт економічних відносин: скільки, чого, коли споживає, зберігає, одержує, віддає і т.д. Проте будь-яка людина потенційно має можливість досягти рівня особистості, самовизначитися, бути автором свого власного життя, а не рядовим елементом системи споживання, рабом своїх потреб і неусвідомлених страхіть.

Те, що сьогодні забезпечення економічної безпеки особистості є гарантом формування економічного потенціалу країни як матеріальної основи національної безпеки, що забезпечує належний рівень обороноздатності, захист інтересів країни за кордоном, соціально-економічну стабільність суспільства, фізичний і духовний розвиток нації, безперечно. Головний компонент економічної безпеки особистості – динамічний розвиток. Якщо особистість не розвивається, не прагне до самопізнання і до самоудосконалення, то у неї різко скорочується можливість виживання, опірність і пристосованість до внутрішніх і зовнішніх погроз, особливо в жорстких економічних умовах. Розвиток, як власне системи безпеки особистості, так і безпосередньо особистості в цьому контексті є саморозвитком, який є процесом самозміни, а значить – збереження.

Можна відзначити, що деструктивним впливам піддаються тільки ті сфери (частина свідомості людини, суспільства, частина регіону і т.д.), які найменше розвинені, хоча вони, як правило, найбільш чутливі. Частина розуму суб’єкта прагне до розвитку, пробує тим або іншим чином рухатися вперед, здійснюючи, отже, постійне зростання «я», інша ж його частина, якою він нехтував, врешті-решт, відстає в розвитку. Тут з’являється хвороба, яка, якщо її вчасно не виявити і не вилікувати, повністю вражає суб’єкт. Частину, якою нехтували, визнавши чужою, вбиває потім всю особистість.

На закінчення можна сказати, що людина, будучи і об’єктом і суб’єктом, системою безпеки, немислима поза суспільством і присутня у всіх інших системах безпеки, граючи базову системоутворюючу роль. Фундаментальним завданням є, надання особистості максимальної переваги, оскільки вона фактично складає зміст і, отже, є первинним елементом всіх процесів цього суспільства (рис.1.8). Бердяєв М. писав що «… Вся глибина проблеми не в досягненні такої організації суспільства і держави, при якій суспільство і держава давали б свободу людській особистості, а в затвердженні свободи людської особистості від необмеженої влади суспільства і держави…» [13, 25].

Отже, з одного боку система економічної безпеки особистості повинна розроблятися і працювати на людину на державному рівні: ціннісне визначення, встановлення культурних норм, правові, екологічні, економічні, інформаційні й інші аспекти, гарантовані і трансльовані державою.

Але з іншого боку забезпечення безпеки особистості, як первинної потреби, повинне бути і прерогативою безпосередньо особистості. Адже безпека в загальному вигляді це — об’єкт в системі його зв’язків з погляду здібності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх погроз, а також дії непередбачуваних і важко передбачених чинників.

Тобто, система економічної безпеки особистості володіє подвійною природою, в принципі, як і все, що існує на Землі. З одного боку, вона є об’єктом, будучи людиною, спільністю, суспільством, державою, які потребують сприятливої дії зовнішнього середовища для їх стійкого розвитку. З іншої – ця економічна система володіє особливими, людськими якостями, такими як розум, воля, цілеспрямування, які служать потенціалом для захисту особистості від зовнішніх і внутрішніх небезпек. В цьому випадку ця система виступає як суб’єкт.

1.2. Теоретичні підходи до аналізу економічної безпеки особистості

Поняття економічної безпеки особистості формується на основі класичного визначення економічної безпеки як стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави в економічній сфері від внутрішніх і зовнішніх погроз [110, с.39]. У 1999 році Л. П. Гончаренко було сформоване і обґрунтоване поняття економічної безпеки особистості як стану, при якому гарантовані умови захисту життєвих інтересів, забезпечується система соціального розвитку і соціальної захищеності особистості [34]. Це визначення було сформоване на основі глибокого теоретичного і методологічного аналізу проблеми, проте розкрите з позиції особистості, як об’єкту системи економічної безпеки. Деякі дослідження про природу економічної безпеки «економічної людини» проводилися професором Київського економічного інституту менеджменту Г.А. Пастернак-Таранушенком [114]. Проте і до цього дня дослідження методології цього питання залишаються нечисленними й актуальними. Адже на основі прийнятого визначення можуть формулюватися стратегічні цілі, завдання і функції державних структур, що забезпечують захист економічних інтересів нації і країни, розроблятися критерії і індикатори (показники і параметри) економічної безпеки.

Для того, щоб сформулювати повніше визначення економічної безпеки особистості, і врахувати те, що людина є як об’єктом, так і суб’єктом економічної безпеки, необхідно провести ретельний аналіз пов’язаних з цією проблемою понять, таких як економічна безпека, небезпека, джерела небезпеки, загроза, життєвий інтерес, потреби особистості.

Ключовим словом у визначенні є слово «безпека», зміст якого розглянемо з позиції системного підходу. Проте загальне поняття безпеки сягає своїм корінням ще в глибини старовини. В ті часи немало уваги приділялося проблемам виживання, безпеці людини, племені, народності, нації, держави, міста-поліса. Наприклад, стародавні філософи, розглядаючи безпечний, щасливий шлях для кожної конкретної людини, виходили з того, що їй властиве прагнення до Істини, Влади, Достатку, Добра і Справедливості, до Прекрасного. Звідси визначалися і основні сфери діяльності людини: наукова, політична, економічна, етична і моральна, естетична. Стародавні вчені намагалися надати поняття для визначення найважливіших якостей людини, типів стосунків між нею і світом, взаємодії людей на основі досягнення гармонії.

Так в стародавній «Шу цзин» («Книга історії, або «Книга документів») наголошується на п’яти проявах щастя (довголіття, багатство, здоров’я тіла, спокій духу, любов до цнотливості, спокійна смерть) і шість нещасть (скорочення життя лихом, хвороба, горе, убогість, потворність тіла, слабкість розуму) [44,c.17]. І лише правильне співвідношення «шляху щастя» і «шляху нещастя» дозволяло людині вибрати безпечний шлях свого існування, розкриття своїх можливостей.

Представник античної філософії Платон говорить про безпеку як про запобігання шкоді. При цьому поняття «безпека» у нього базується на визначеннях: «допомога – перешкода для існуючого або можливого зла», «рятувати – оберігати кого-небудь від шкоди» [119, с.428].

Значний внесок у формування теорії безпеки зробили і такі мислителі, як Хома Аквінській, Н. Маккіавеллі, Д. Локк, Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеськьє, Д. Дідро й ін. Так, Ш. Монтеськьє, вивчаючи долю Стародавнього Риму і Карфагена, часто вживав такі поняття, як «безпека людини», «безпека громадян», «безпека приватної особи», «безпека господаря, володаря, правителя» і т.і. Монтеськьє зробив висновок, що володарі можуть втратити всяку міру владолюбства і зосередити в руках однієї людини або вузького коло осіб необмежену владу, що підриває безпеку самої влади. «Чим менше їх число, тим більше їх влада і тим менше їх безпека; чим більше їх число, тим менше у них влади і тим більше у них безпеки. Так влада зростає, а безпека зменшується аж до самого деспота, в особі якого крайній ступінь влади з’єднується з крайнім ступенем небезпеки» [97, c.258].

Сучасне трактування поняття безпеки походить з 12 століття. У 1190 році термін «безпека» зафіксований у словнику англійського ученого-філософа Роберу як «спокійний стан духу людини, що вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки».

Далі це поняття трансформувалося на вищий рівень. З середини 13 століття широке розповсюдження одержує поняття «поліція». Воно трактувалося як державний пристрій, державне управління, доля якого – благо і безпека держави.

У 16-17 століттях практично у всіх країнах затверджується точка зору, що держава має за головну мету загальний добробут і безпеку. Тому термін «безпека» трактувався як стан, ситуація спокою, що з’являється в результаті відсутності реальної небезпеки (як фізичної, так і моральної), а так само матеріальні, економічні, політичні, умови, відповідні органи й установи, сприяючи створенню цієї ситуації.

Законодавчо термін «державна безпека» був закріплений у 1934 році при радянській владі, і використовувався як відстежування різних ситуацій, що виникають в духовному житті суспільства (створення об’єднань, організацій, спілок, спроби впровадження в життя конституційного принципу свободи совісті). Все це призвело до ослаблення і практично повного знищення безпеки суспільства, особистості на довгі роки. Проте пізніше термін одержав ширше тлумачення – національна безпека, охопивши зовнішнє середовище існування держави, захист національних інтересів держави-нації. І тільки потім на основі поняття «національна безпека» став формулюватися цілий комплекс понятійного апарату, хоча їх зміст вельми сильно відрізнявся в різних ідеологічних системах. Відмінності також можна спостерігати і в ставленні до людини, до особистості як до творця і головної дійової особи в економічному житті суспільства і держави.

Останнім етапом формування поняття «безпека» є включення його в законопроекти держав, складові правової основи забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави, систему безпеки і її функції, що встановлюють порядок організації й органи забезпечення безпеки, а також контроль і нагляд за їх діяльністю.

Таким чином, можна побачити, що сприйняття і розуміння терміну «безпека» переходить із площини містичного, духовного буття людини в площину матеріального, адміністративного, державного існування змінюючи форму суспільної свідомості стосовно цієї категорії, спростовуючи і розділяючи його до поверхневого рівня (фізична безпека, фінансова, екологічна і т.і.).

Вітчизняна традиція виходить з того, що безпеку необхідно забезпечувати на всіх основних рівнях (Закон України «Про основи національної безпеки»), тобто на рівні держави, підприємств, громадян. Однак, до сфери економічної безпеки належить стан економічної стійкості держави та підприємств, в окремих випадках стан суб’єктів мезорівня – галузей та регіонів, а зміст соціальної компоненти безпеки становить забезпечення умов відтворення окремих індивідів та родин, за рахунок чого досягається високий рівень економічної стійкості перелічених інституцій (держави та підприємств). За таких умов економічна безпека особистості є другорядною щодо безпеки держави. У загальному сенсі соціальна безпека – це синонім економічної безпеки особи. У свою чергу, механічне поєднання економічної безпеки держави, регіонів, галузей та підприємств із соціальною безпекою населення формує зміст соціально-економічної безпеки (рис.1.9). Проте існують істотні відмінності основних параметрів соціальної та економічної безпеки. Якщо перша зосереджена на параметрах добробуту людини, то друга – на забезпеченні умов для економічного зростання й розвитку, тобто модернізації структури економіки, кількісного збільшення ВВП країни, прибутковості підприємств тощо. Ці цілі можуть суперечити одна одній (наприклад, високого економічного зростання можна досягти в умовах авторитарного владного режиму, коли порушуються й обмежуються права і свободи людини). Тому акценти цих двох вимірів безпеки є принципово різними, що є певною вадою такого тлумачення змісту соціально-економічної безпеки. Західна традиція дослідження проблем безпеки є якісно іншою. Як цільова функція розвитку суспільства в ній розглядається досягнення високого життєвого рівня населення, а отже парадигма економічної безпеки починається з рівня окремої особи. Поняття економічної безпеки у деяких західних джерелах тлумачиться як таке, що сфокусоване на рівні життя особи [125]. Воно включає такі складові, як рівень бідності, стан системи охорони здоров’я, безробіття, умови праці та загалом відбиває характеристики ринку праці.

Найзагальнішим відображенням рівня економічної безпеки західні джерела називають поточний і прогнозований рівень доходів людини, що визначається місцем її роботи та законодавчими й інституційними перепонами, що заважають свавільному звільненню працівників. Категорія „соціальна безпека” є синонімічною щодо „політики соціального захисту населення” та застосовується для характеристики існуючих в країні соціальних гарантій на випадки безробіття, хвороби, інвалідності, виходу на пенсію, а також рівня надання населенню соціальних послуг. Термін „соціально-економічна безпека” в такій парадигмі не вживається.

Перевага цього підходу полягає в тому, що результати діяльності підприємств і держави оцінюються з погляду їх відповідності центральному завданню: забезпеченню високого рівня добробуту в суспільстві. Акцент зміщується з параметрів ринкової успішності суб’єктів мікро- та макрорівня на соціально важливі параметри (рис.1.10).

Недолік в тому, що в „антропоцентричну” систему економічної безпеки не включаються деякі елементи, які аналізуються в межах попередньої, „державоцентричної” парадигми економічної безпеки, такі як фінансова, енергетична, інвестиційна, інноваційна, регіональна безпека.Таким чином, західна концепція економічної та соціальної безпеки є порівняно вужчою, що проте дозволяє їй чіткіше сфокусуватися на головній цільовій функції розвитку суспільства. Перехід від державоцентричної до антропоцентричної парадигми економічної безпеки в Україні сьогодні був би передчасним та не відповідав би поточній логіці вітчизняного політичного процесу. Зрозуміло також, що це питання перш за все світоглядного, ціннісного рівня. Тому розробку механізму державного управління економічною безпекою особистості необхідно починати саме з трансформації базових цінностей, світогляду та свідомості українців.

Так, безпека особистості є таким взаємозв’язком людини з об’єктами зовнішнього середовища, при якому незаплановані (неочікувані) зміни в їх стані не призводять до втрати життя, здоров’я або майна. При різних формах взаємин з об’єктами навколишнього середовища параметри дій прямих і зворотних зв’язків завжди мають певний діапазон значень. Проте в результаті відхилення дії прямого зв’язку на вході об’єкту зовнішнього середовища від очікуваної норми або із-за обурюючої дії на цей об’єкт іншого об’єкта (людини), параметри дії зворотного зв’язку можуть перевищувати значення, відповідні персональному порогу адаптації або мати форми, небезпечні для людини, тобто створювати людині екстремальні умови життя.

Небезпека – об’єктивно існуюча можливість негативної дії на суспільство, особу, державу, природне середовище, в результаті якого ним може бути заподіяний який-небудь збиток, шкода, погіршуючи їх стан, додає їх розвитку небажані динаміку або параметри. Небезпека є початковим посиланням при розгляді проблем безпеки.

Джерела небезпеки – це умови і чинники, які тримають у собі і за певних умов самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу. Джерела небезпеки розрізняються за природним, техногенним, соціальним походженням. Джерела небезпеки природного походження:

процеси, що безпосередньо призводять до змін (найчастіше до погіршення) стану людини і навколишнього середовища. Непряма небезпечна дія пов’язана із зміною умов життя людини або групи людей під впливом шкідливого чинника, не пов’язаного прямо з його фізичною хімічною або біологічною природою. Як приклад є погіршення місця існування і пов’язане з цим зростання захворюваності, тощо;

екологічна небезпечна дія — людська діяльність, а також стихійні природні лиха і катастрофи, в результаті яких змінюється навколишнє середовище і в наслідок цієї умови існування людини і суспільства.

Джерела небезпеки техногенного походження визначаються станом, який внутрішньо властивий технічній системі, промисловому або транспортному об’єкту, реалізовується у вигляді вражаючих дій джерела техногенної надзвичайної ситуації на людину і навколишнє середовище при його виникненні, або у вигляді прямого або непрямого збитку для людини і навколишнього середовища в процесі нормальної експлуатації цих об’єктів. Прикладом може бути аварія, тобто небезпечна техногенна подія, що створює на об’єкті, певній території загрозу життю і здоров’ю людей і що призводить до руйнування будівель, споруд, устаткування і транспортних засобів, порушенню виробничого або транспортного процесу, а також до завдання збитку навколишньому природному середовищу. Існують різні види аварій, наприклад: аварія на хімічно небезпечному об’єкті, що супроводжується витіканням або викидом небезпечних хімічних речовин, здатна призвести до загибелі або хімічного зараження людей, харчів і кормів, тварин і рослин, до хімічного зараження навколишнього природного середовища.

Джерела небезпеки соціального походження визначаються станом, що внутрішньо властивий суспільно-політичному ладу, соціально-економічному положенню країни, реалізовується у вигляді сукупності умов, що не забезпечують відповідність середовища життю людини його життєвим потребам. Такий стан може вилитися в конфлікт як вищий ступінь в розвитку соціальних і політичних суперечностей в суспільстві, що характеризується, гострим зіткненням сторін (людей, соціальних і політичних груп). Конфлікт зароджується в конфліктному середовищі, яке, у свою чергу, визначається характеристиками, як економічний стан суспільства, населення, авторитет влади. Прикладом небезпеки соціального походження можуть бути зниження рівня життя людей в результаті не оптимального використання засобів, енергетичних і матеріальних ресурсів. Наслідки помилкових законодавчих рішень влади — втрата майна, капіталу, сфери вкладення інвестицій, отримання доходів і т.і.

Загроза є найбільш конкретною і безпосередньою формою небезпеки або сукупністю умов і чинників, що створюють небезпеку, яка завдає збитку інтересам держави, суспільства, особистості, а також національним цінностям і способу життя. При класифікації загроз, використовуються їх різні ознаки, зокрема:

за видами людської діяльності, тобто загрози: економічні, соціальні, правові, військові, екологічні, наукові, технологічні, інтелектуальні, інформаційні, тощо;

за джерелом загрози (внутрішня — джерело на території України, джерело розташоване за кордоном);

за вірогідністю реалізації (реальні і потенційні);

за наслідками (загальні — відбиваються по всій Україні; відбиваються в окремих регіонах країни; приватні — відбиваються на окремих особах.

З погляду великої соціальної системи слід розрізняти чотири види загроз:

від помилок в цілеспрямованості;

з боку інших соціальних систем (зовнішні соціальні загрози);

з боку внутрішніх соціальних систем (внутрішні соціальні загрози);

«природного» (т.е. стихійного) характеру.

Серед основних загроз для будь-якої людини в сучасних умовах виділяється насильство у всіх формах його прояву. Як соціальний прояв насильство означає дискримінацію особистості, утиск або обмеження її прав і свобод, що створюють загрозу нормальному існуванню людини і самому її життю.

Насильство може проявлятися у всіх сферах життєдіяльності людини: у економічній, духовній, політичній та інших. В економічній сфері насильство широко виявляється в рекеті – здирстві із загрозою завдати збитку матеріальному достатку. Хоча варіанти прояву цієї події можуть бути різними, наприклад, шантаж – вимога вигідних умов за послуги або загроза життю, здоров’ю, капіталу з метою отримання грошей за обіцянку не заподіювати жертві шкоду.

Останнім часом спостерігаються нові явища в посяганнях на особистість, які характеризуються злочинним змістом:

великим ступенем організованості і розповсюдженням на цьому грунті так званих замовлених вбивств і залякування, пов’язаних з насильством, погрозами і іншими подібними діями;

використанням при здійсненні злочинів проти особи зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв, радіоактивних речовин;

зробило внесок у корисні мотиви і зрощенням з економічною організованою злочинністю;

розповсюдженням викрадання людей, пов’язаного із здирством або висуненням інших умов звільнення;

скоєнням злочинів проти особи на міжнаціональному грунті.

Широкомасштабним явищем, що представляє загрозу життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави, став тероризм. Розглядаючи цей вид погроз необхідно враховувати те, що за роки реформ як в постсоціалістичних країнах, так і у всьому світі, відбулися серйозні трансформації проявів і озброєння терористів. Часто тероризм в економічній сфері виявляється в майстерному маніпулюванні свідомістю громадян за допомогою психологічної техніки і новітніх технологій сучасної цивілізації. Крім того, за певних умов терористичні методи діяльності і досягнення політичної мети нерідко супроводжуються терпимим ставленням до населення. Це можна пояснити неусвідомленим попаданням людини під владу регулюючих її життя страхів. В економічній сфері – це може бути маніпуляція страхом залишитися без грошей або патерналістська позиція, яку знову ж таки неусвідомлено займає громадянин із-за страху взяти відповідальність за власне життя в свої руки. Чинники, сприяючі розповсюдженню негативних впливів на життя людини на території тієї або іншої країни, слід підрозділяти на внутрішні і зовнішні [81, c.221].

До зовнішніх чинників можна віднести зростання числа терористичних проявів в «ближньому» і «далекому» зарубіжжі, соціально-політичну й економічну нестабільність в сусідніх державах, озброєні конфлікти в окремих з них, а також терористичні організації, значний «чорний ринок» зброї в деяких державах. До внутрішніх чинників відносять нелегальний ринок зброї, а також відносну легкість їх придбання, значний контингент осіб, що пройшли школу війни в Афганістані, Придністров’ї, на Кавказі, в Сербії і їх недостатня соціальна адаптація в умовах перехідного періоду, ослаблення або відсутність ряду адміністративно-контрольних правових режимів, домінуючий вплив на формування правил гри на ринку олігархічних структур, втрата значною частиною населення ідеологічних і духовних життєвих орієнтирів, загострене почуття соціальної невлаштованості, незахищеності у значних контингентів громадян, настрої відчаю і зростання соціальної агресивності, суспільна фрустрація, падіння упевненості в можливість позитивних змін, недостатня ефективність дій правоохоронних органів, соціальних державних і суспільних органів з захисту прав громадян.

Акцентування на загрозі, як початковому, ключовому елементі поняття і змісту економічної безпеки, як і національній безпеці взагалі, робить нас заручниками цих загроз. І це пояснюється перш за все тим, що загроза вторинна, вона — прояв не небезпек, а чогось істотнішого, що породжує зародження і розвиток небезпек і погроз, як ознак прояву небезпек [118, c.27].

Тому перш ніж відповісти на питання, що загрожує безпеці країни в цілому і економічною зокрема, мабуть, необхідно з’ясувати, що є джерелом виникнення небезпеки, погрози особистості, суспільству, державі, яким чином небезпека і загроза впливають на стан суспільних відносин, у сфері економіки зокрема.

На сьогоднішній день питання про те, що є початковим пунктом у визначенні самого поняття «економічна безпека», тобто що розкриває його суть, є досить суперечним. Так, К.Х. Іпполітов вважає, що основою цього поняття є суперечності у сфері економіки, такі як суперечності між формуванням господарської діяльності і значними ланками адміністративного управління економікою, що зберігаються, суперечність між правом на власність для всіх громадян, що декларується Конституцією, і позбавленням, в результаті неефективної здійснюваної приватизації, права володіння нею більшістю населення, суперечності між ліберальним курсом економічних реформ і соціальним положенням широких народних мас.

Однако Г.П. Гончаренко вважає, що суперечності є результатом несприятливого поєднання різних чинників як «істотних обставин в якому-небудь явищі, процесі, початковою складовою чого-небудь» [33]. У свою чергу «погрози» породжуються суперечностями. Таким чином, шикується ланцюжок: «чинники – суперечності – погрози». Проте якщо подивитися глибше, то можна побачити, що «істотні обставини в якому-небудь явищі, процесі, початковою складовою чого-небудь», тобто чинники обумовлені життєдіяльністю людей, а діяльність у свою чергу – це наслідок роботи мотиваційно-потребної сфери індивіда. «Найближчий розгляд історії переконує нас в тому, що дії людей витікають з їх потреб, їх пристрастей, їх інтересів… і лише вони відіграють головну роль». [32, c.20] Потреби виступають як початковий пункт будь-якої діяльності, стаючи предметними в мотивах. Основа мотивів – це інтерес, що безпосередньо бере участь у діях різних суб’єктів, – від окремої особи до нації в цілому. Він визначає загальну спрямованість практичної діяльності носіїв інтересів у всіх сферах суспільного національного життя. Економічні інтереси відбиваються у свідомості людей у вигляді поставлених цілей і спонук волі до їх досягнення. Інтерес у психологічному ракурсі є ставленням людини до предмету як до чогось безпосередньо для нього цінному, привабливому. Таким чином ланцюжок «чинники – суперечності – погрози» перетворюється в ланцюжок «цінності (ідеал) – інтереси – потреби – мотиви (цілі, спонуки волі до їх досягнення) – діяльність – чинники – суперечності – погрози».

Якщо у людини не збудована ціннісна структура, якщо вона не в змозі відрізняти істинне від помилкового, то природно в неї виникатимуть безліч суперечностей, а отже і загрози її власній безпеці. В. І. Ленін писав, що «люди завжди були і завжди будуть дурнуватими жертвами обману і самообману в політиці, поки вони не навчаться за будь-якими етичними, релігійними, політичними, соціальними фразами, заявами, обіцянками розшукувати інтереси тих або інших класів» [83, с.47]. Причому як і в будь-якій системі, що самоорганізовується, для такої людини, підприємства, суспільства, держави ця проблема буде головною, оскільки вона є екзистенціальною. Але з іншого боку, проблеми у вибудовуванні ціннісної структури немає, тому що існує історичний досвід людства, праці великих мислителів і філософів та загальнолюдські цінності.

Залишається питання про акцентування на цьому завданні уваги як держави, так і кожного окремого індивіда, визначенні непорушних правил (конів) існування людини в суспільстві і забезпеченні трансляції цих цінностей за допомогою держави в певних культурних нормах. Внаслідок чого суперечностей в суспільстві виникатиме значно менше, оскільки діяльність кожної окремої людини буде підкорятися і прагнути до єдиного ідеалу – тобто до ідеального образу людини, суспільства, держави. Цю думку підтверджує Ф.Енгельс: «де немає спільності інтересів, там не може бути єдності цілей, не говорячи вже про єдність дій» [173, c.14].

Таким чином, виходячи з генезису розвитку поняття, економічна безпека – це полягання об’єкту в системі його особистих, виробничих зв’язків, суспільних відносин з погляду здібності до виживання і розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх погроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозованих чинників. Тому будь-яке національне суспільство, в цілях самозбереження і свого процвітання повинно повніше усвідомлювати себе, закони власного розвитку.

З позиції державного управління важливо забезпечити збалансовану рівновагу системи економічної безпеки особистості як основи і гаранта збереження стійкості і розвитку економічної системи в цілому. Адже людина забезпечує міцність і надійність елементів економіки, вертикальних, горизонтальних й інших зв’язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні і зовнішні навантаження. Чим більш особа захищена економічно, тим більш стійкіше економічна система (наприклад, міжгалузева структура), життездатна економіка, а значить і оцінка її безпеки буде висока. Порушення пропорцій і зв’язків між різними компонентами системи призводить до її дестабілізації і до переходу її з безпечного стану в небезпечний.

Виходячи зі всього вищевикладеного суть економічної безпеки особистості можна визначити, як готовність і здатність людини структурувати владу самозахисту і самовизначення в умовах створення інститутами державної влади таких механізмів реалізації і захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при яких можна забезпечувати збалансований і стійкий розвиток національної економіки і держави в цілому, як системи-країни, що саморозвивається, в геоекономічному просторі.

При цьому необхідними умовами є:

Наявність передумов для розвитку особистості. Якщо людина не розвивається, не прагне до самопізнання і до самоудосконалення, то у неї різко скорочується можливість виживання, опірність і пристосування до внутрішніх і зовнішніх погроз, особливо в жорстких економічних умовах.
Економічний саморозвиток як безпечний розвиток припускає по-перше, такий тип особистості, який акумулював би в собі всі необхідні властивості (людяності, волі, соціальної спрямованості, культури і т.д.); по-друге, вищесказане обумовлює формування внутрішньо сильно інтегрованого національного економічного суспільства, здатного розвиватися, виявляти, попереджати і нівелювати внутрішні і зовнішні погрози.
Збалансоване співвідношення інтересів особистості, суспільства і держави, опосередковане якимось основоположними цінностями — ідеалом. При цьому на сучасному етапі інтереси особистості стоять в реальному забезпеченні прав і свобод, безпеки особистості (у тому числі й економічної), а інтереси держави – в захисті конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності. Пріоритет віддається людині, її правам, свободам (реальній можливості самовизначення), які є вищою цінністю. Якщо будуть забезпечені права і свободи багатонаціонального народу в державі, то він у свою чергу захистить суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність країни, правопорядок, забезпечить економічну і національну безпеку.
Держава повинна характеризуватися високою моральністю людей, що дотримують загальні людські цінності. Адже головним чином, якість економічних механізмів, їх спрямованість на створення процвітаючої держави визначається спонуками саме кожної окремої особистості.

1.3. Система оцінок і критеріїв для забезпечення економічної безпеки особистості

Все в світі з часом змінюється. Тому те, що сьогодні є якнайкращим рецептом, заходом або засобом, завтра може виявитися найбільш неприйнятним. У зв’язку з цим необхідно визначитися з критеріями оцінки, які б надали можливість визнавати доцільність застосування того або іншого методу, прийому, механізму.

Досліджуючи економічну безпеку особистості (як систему) розглянемо лише ті параметри, які стосуються саме цієї проблеми. При цьому система досліджується, перш за все, з урахуванням розгляду ситуації розпаду, тобто за критичних умов. У системі економічної безпеки як інструмент дослідження застосовуються такі поняття як моніторинг, критерій, індикатор, параметр, індекс, поріг, чинник й ін.

Моніторинг – комплекс спостережень і досліджень, що визначають зміни в навколишньому середовищі, що викликаються різними чинниками. Виявлення погроз економічній безпеці і прогнозування їх здійснюється за допомогою моніторингу показників економіки як систематичне зіставлення дійсного положення економіки з бажаним.

Критерій – ознака, на підставі якої проводиться оцінка, класифікація, мірило. Підставою для оцінки погроз і збитків від їх дії є критерії економічної безпеки, які можуть бути якісними або кількісними. Критерії у свою чергу виражаються показниками економічної безпеки. Таким чином, суть економічної безпеки реалізується в системі її критеріїв і показників.

Індикатор – цифровий показник еволюції економічної або фінансової величини, особливо значущої для проведення загальної економічної політики і оцінки її результатів. Індикатор – показник, який може бути використаний для прогнозування кон’юнктури ринку, тобто економічної обстановки тимчасового характеру, що склалася, на ринку товарів і послуг для створення міцної основи розвитку підприємництва і як наслідок – зміцнення економічної безпеки країни, регіону, підприємства, особистості.

Параметр – величина, що характеризує яку-небудь властивість пристрою, процесу, речовини: те ж, що і показник.

Індекс – відносний показник, що виражає відношення певного явища до рівня його в минулий час, або до рівня аналогічного явища, прийнятого як база. Індекс – цифровий показник. У [65, с.208-212] дають визначення більше 80-ти видам індексів, що охоплюють основні економічні види діяльності.

Поріг – найменша можлива величина, межа прояву чого-небудь. Наприклад: поріг бідності – показник, який розраховується для сім’ї в цілому, виходячи з величини прийнятого прожиткового мінімуму для кожного члена сім’ї, її розміру і складу за статтю і зростом [19, с.475].

Основними індикаторами стану економічної системи, які визначають умови формування рівня і якості життя, тобто забезпечують економічну безпеку особистості, суспільства і держави є: величина ВВП на душу населення, тис.грн. (у фактичних і зіставних цінах); індекс споживчих цін %; питома вага оплати праці найнятих робітників у ВВП %; питома вага кінцевих споживчих витрат домогосподарств у ВВП %; об’єм роздрібного товарообігу (з розрахунку на одну людину), тис.грн; співвідношення продовольчих і непродовольчих товарів у роздрібному товарообігу %; рівень економічної активності населення %; коефіцієнт демоекономічного навантаження ‰; розмір фонду оплати праці з розрахунку на одного працівника, тис.грн. (номінальний і реальний); співвідношення розмірів мінімальної пенсії і мінімальної заробітної плати працівників, зайнятих в економіці %; кількість малих підприємств (на 10 тисяч населення); зобов’язання банків за засобами, привернутих на рахунки фізичних осіб, млн.грн.; рівень безробіття (за методологією МОП) %; облікова ставка НБУ.

В Україні використовується наступна система показників життєвого рівня населення, яка отримується за матеріалами обстеження умов життя домогосподарств, в розрізі основних тематичних груп (рис.1.11.).

Одним з найбільш важливих показників економічної безпеки особистості, який характеризує вартість товарів і послуг, вироблених в країні у всіх галузях економіки і призначених для кінцевого споживання, накопичення і експорту, є об’єм валового внутрішнього продукту. Між величинами ВВП і особистим споживанням існує причинно-наслідковий зв’язок, який в макроекономіці прийнято називати ефектом мультиплікатора: скорочення об’ємів ВВП обумовлює скорочення особистого споживання в ще більшому об’ємі, і навпаки.

Для економічної безпеки важливе значення мають не самі показники, а їх порогові значення, тобто граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, приводить до формування негативних, руйнівних чинників економічній безпеці.

Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, виступають системою показників економічної безпеки особистості. Всі залежності між показниками безпеки і їх пороговими значеннями потрібно розглядати в динаміці і у разі масових «сплесків» і коливань, властивих ринку, коли виявляються стійкі закономірності, вони повинні ретельно досліджуватися.

Чинник – істотна обставина в якому-небудь явищі, процесі; початкова складова чого-небудь. Наприклад: чинники виробництва (елементи, необхідні для випуску продукції — товарів і послуг); чинники розподілу — здатність економіки перерозподіляти ресурси з метою забезпечення такого економічного зростання, який дозволяє чинник пропозиції, тощо.[19, с.777].

Якщо ми говоримо про економічну безпеку, треба враховувати можливості і бар’єри розвитку економіки. Якщо аналізуватимемо економічну безпеку особистості, як баланс потреб і можливостей їх задоволення, можна застосовувати наступні чотири сфери функціонування показників [74, с.152]: можливості розвитку, потреби розвитку, інфраструктурна сфера та балансова.

Показники рівня економічної безпеки також можуть бути абсолютні і відносні. Абсолютні показники, як правило, визначають кількість, вартість, або час і діляться на наступні категорії:

синтетичні – через агреговану уяву сприяють наближенню загального вимірювання показників; накреслюють цілісно загальну сферу дії кожного окремого показника;

аналітичні – показують кількісні розміри дії окремих чинників впливу на економічну безпеку; накреслюють базовий рівень чинників, які впливають на економічну безпеку.

Також треба виділити два типи відносних показників економічної безпеки:

загальні – показники, які охоплюють основу економічних процесів і описують їх за допомогою своєї характеристики, тобто, величина, структура, спосіб використання, найбільш важливі економічні процеси;

порогові – показники, які є складовими елементами загальних показників, але які показують критичне (граничне) значення показника, перевищення рівня яких в цій сфері економічних відносин загрожує національній безпеці.

Важливо зазначити, що найвищий ступінь безпеки досягається за умови, що весь комплекс показників знаходиться в межах допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не в збиток іншим.

Будь-яка з систем характеризується так званими “порогом чутливості”, “порогом уразливості”, “порогом розпаду” і “станом спокою”. “Поріг чутливості” — це такий рівень безпеки, при якому система починає відчувати наявність змін. “Поріг уразливості” — рівень безпеки, при якому система починає втрачати баланс, тобто випробує зміни, які ведуть до її істотної зміни. “Поріг розпаду” — рівень безпеки, після переходу якого система випробує нищівні зміни і вже не здатна відновитися. “Стан спокою” — рівень безпеки, при якому забезпечений розвиток системи.

Всі залежності між показниками безпеки і їх пороговими значеннями потрібно розглядати в динаміці і у разі масових «сплесків» і виключень, властивих ринку, коли виявляються стійкі закономірності, вони повинні ретельно досліджуватися. Пригадаємо, що в світі не існують стани повної рівноваги (повна рівновага — ознака смерті, переходу в інші форми енергії). Завжди суб’єкт (в цьому випадку — система) може або підвищувати свій потенціал (розвиватися), або зменшувати його (руйнуватися).

Людина є рушійною силою будь-якої організаційної або організаційно-суспільної системи. Отже, без неї втрачається сенс існування двох інших систем (не без однієї, двох, трьох осіб, а без такої їх кількості, яка чутливо знижує потребу в цій формі існування енергії менше “критичної маси”. Кількість осіб, яка складає “критичну масу” є одним з критичних обмежень існування двох інших згаданих систем). Всі три системи мають критичні обмеження, якими характеризується стан системи під час найменшої можливості їх існування. Зміни, за якими значення чинника переходить за критичне обмеження, призводять системи до розпаду (тобто, до загибелі) [114].

Система критичних обмежень (СКО) визначає можливості існування систем. Вона об’єднує в собі критичні обмеження окремих напрямів економічної безпеки і критичні обмеження економічної безпеки держави.

Звідси висновок про необхідність наявності достовірних статистичних даних, що перманентно фіксуються, за соціально-економічним положенням у країні, вибраній системі показників, наявності кваліфікованих фахівців-експертів у різних сферах соціально економічній діяльності, чіткої їх взаємодії зі всіма структурами, що управляють, аж до державної служби з надзвичайних ситуацій.

Як вважає Я.О. Жаліло, «ознакою порогового значення індикатора є момент втрати відповідним економічним процесом функцій, які відводяться йому у відтвореній системі. Наприклад, діапазон зміни валютного курсу може забезпечувати виконання їм функцій регулювання зовнішньоторговельного сальдо; величина позикового відсотка може бути достатньою для насичення попиту на гроші і переходу на ділянку попиту на «довгі гроші», а розмір грошової маси повинен бути достатнім для обслуговування нею господарських оборотів; величина і структура податкового навантаження може забезпечувати виконання податками стимулюючої і регулюючої функцій і т.п.» [49, c.26]. Динамічність конкретних порогових величин індикаторів економічної безпеки породжує значні труднощі для їх апріорного визначення, потім вони навряд чи можуть бути визначені на певний тривалий термін, тим більше — запозичені з досвіду інших країн світу.

Виходячи з того, що людина потребує комплексного економічного забезпечення всіх аспектів життєдіяльності, які можна описати економічними показниками, вважаємо за необхідне представити наступні: показники рівня особистості і сім’ї — економічна безпека кожного громадянина; мікроекономічного рівня — економіка агентів ринку, фірм, підприємств, установ, акціонерних суспільств, банків та ін.; мезорівня — економіка регіонів та галузей; макроекономічного — економіка країни в цілому; рівня ТНК і світового.

Для кожної з сфер економічної безпеки особистості в Україні (рис.1.12) повинні існувати система показників, перелік основних індикаторів, їх оптимальні, порогові і граничні значення для виявлення потенційно можливих погроз (Додаток В).

Для групи соціально-економічних показників безпеки особистості і сім’ї основними є наступні:

рівень життя — рівень добробуту населення, споживання благ і послуг, сукупність умов і показників, що характеризують міру задоволення основних життєвих потреб людей, зазвичай визначається показниками ВВП або ВНП на душу населення, середніми доходами сім’ї, людини порівняно з прожитковим мінімумом в даній країні і в інших країнах, із споживчим бюджетом сім’ї.

валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення. Економічне зростання, що характеризується величиною темпів приросту (падіння) валового внутрішнього продукту на душу населення, є найважливішим показником економічної безпеки особи, регіону, країни.

природний приріст населення, спад (-). Приріст – збільшення економічного показника по відношенню до його початкової величини, базового значення.

міграція населення – переміщення людей, пов’язане, як правило, зі зміною місця проживання. Розрізняють міграції населення безповоротну, зовнішню, внутрішню, тимчасову, маятникову і сезонну.

частка економічно активного населення – сукупність осіб, потенційно здатних брати участь у виробництві матеріальних цінностей і надання послуг. За методологією ООН сюди включають: підприємців, що працюють за наймом, допомагаючих членів сім’ї, осіб, що не мають в певний момент роботи, але охочих одержати її (до цієї категорії не належать учні, утриманці). Населення, економічно неактивне, – населення, яке не входить до складу робочої сили, або економічно активного населення, тобто всі ті, хто не був зайнятим або безробітним протягом певного періоду.

Економічно неактивне населення включає наступні категорії: студентів, слухачів і курсантів, відвідуючих денні навчальні заклади (включаючи денні аспірантури і докторантури); осіб, одержуючих пенсії за всіма підставами; осіб, зайнятих домашнім господарством, доглядом за дітьми, хворими родичами і т.п; осіб, що зневірилися знайти роботу, тобто тих, хто припинив пошук роботи, вичерпавши всі можливості її отримання, але хто може і готовий працювати; інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

частка безробітних (у % до економічно активного населення).

індекс споживчих цін, в % до попереднього періоду.

реальні грошові доходи населення, в % до попереднього періоду.

приріст, зменшення кількості грошей на руках.

середньомісячна нарахована заробітна плата на руках: у гривнах і в доларах.

величина прожиткового мінімуму (в середньому на душу населення).

Група найбільш важливих макроекономічних показників, які є факторними стосовно до показників економічної безпеки особи, включає найбільш значущі взаємозалежні і специфічні параметри ринкової економіки, які дають якнайповнішу характеристику стану економіки в цілому. Частина з них в тому або іншому поєднанні активно використовується індустріально розвиненими країнами [172, c.281].

Склад цієї групи показників наступний:

Рівень інфляції (темп приросту, тобто зведений індекс споживчих цін) %, в т.ч. за:

оптовими цінами промислової продукції,

закупівельними цінами на сільськогосподарську продукцію,

цінами колгоспного ринку,

рівнєм (нормою) безробіття %.

Економічне зростання:

темпи зростання ВВП % на рік,

темпи приросту ВВП % на рік,

індекс-дефлятор ВВП % на рік,

темп зростання промислового виробництва, зокрема по галузях (індекс промислового виробництва ) його питома вага у ВВП %,

темп зростання виробництва АПК, зокрема по галузях і його питома вага у ВВП %,

сукупний рівень цін України в % до США,

індекс (темп зростання) споживчих цін (СPI) %,

індекс цін на промислову продукцію %,

індекс цін виробників сільськогосподарської продукції %,

зведений індекс цін (темп зростання) в Україні %,

співвідношення між ціновою масою товарів і їх грошовим забезпеченням.

дефіцит бюджету,

державний (зовнішній і внутрішній) борг, в % від ВВП.

Залучення до світової економіки:

експорт, імпорт, сальдо;

структура, частка в експорті готових виробів і високотехнологічних товарів;

імпортна залежність: частка імпорту у внутрішньому споживанні;

обмінний курс валют і паритет купівельної спроможності.

Діяльність «тіньової» економіки:

показники виробництва товарів, послуг і доходів від незареєстрованої і забороненої діяльності;

їх частка у ВВП, національному доході;

незаконне привласнення майна.

До якісних показників можна віднести показник якості управління системою безпеки особи, який можна визначити тільки часом.

Таким чином, поняття «Економічна безпека особистості» є складною категорією, яка не може бути оцінена за допомогою одного показника. Більшість дослідників як вітчизняних, так і зарубіжних, для оцінки економічної безпеки використовують систему показників, яка включає від 3 до 20 аспектів, які формують систему забезпечення економічної безпеки, які у свою чергу описуються 25-100 показниками. За допомогою аналізу цих показників є можливим моніторинг основних тенденцій цільових напрямів забезпечення економічної безпеки особи, економіки в цілому.

Схема моніторингу графічно може зображуватися у вигляді “Редуктора С.Б.Воронцова”, який складається із зовнішньої (найбільшою) оболонки розпаду, побудованої на трьох показниках-індикаторах, будь-який з яких є математичною імітаційною моделлю, розраховується за спеціальною формулою з використанням статистичних даних, які відображають стан економіки і соціального захисту в країні, регіоні, для співтовариства і людини. З останніх три виходять ще дві оболонки захисту: уразливості і чутливості [114].

Ідеологія побудови “Редуктора С. Б. Воронцова” базується на трьох згаданих оболонках. Якщо певний показник перевершить значення, встановлене в Системі критичних обмежень (СКО), перетне межу оболонки чутливості, Система захисту (СЗЕ) відреагує, направляючи зусилля на повернення його значення до норми. Перетин оболонки чутливості примушує СЗЕ реагувати лише б не допустити перетину значенням показника-індикатора межі оболонки уразливості (після чого система “держава” починає втрачати рівень стабільності). Якщо ж його значення все ж таки таки перетне межу оболонки уразливості, СЗЕ застосує ефективніші заходи захисту, щоб припинити зміну показника-індикатора, який містить небезпеку. Проте, зміна його значення може продовжуватися і досягти (а іноді і перетнути) критичну межу — поріг розпаду системи, тобто межу оболонки розпаду. СЗЕ спрацює, включивши щонайпотужніші механізми захисту від критичної небезпеки.

Інформація про встановлення порогових значень системи показників повинна грунтуватися на розрахунках аналітичних підрозділів Служби економічної безпеки України, якого на цей момент в країні поки не існує.

Разом з тим, необхідно враховувати вимоги до системи соціально-економічних показників, що підлягають моніторингу:

синергія в рамках загальної схеми аналізу, що допускає проведення досліджень на державному, регіональному, галузевому, рівні: сім’я та особа.

система соціально-економічних показників повинна відповідати переліку основних погроз економічній безпеці.

перелік цих показників повинен бути мінімальний, легко доступний.

результати аналізу у вибраній системі повинні допускати просту перевірку на несуперечність об’єктивної реальності.

соціально-економічні показники повинні бути синхронізовані в часі і характеризувати цілком певні зрізи соціально-економічної ситуації.

Одним з головних завдань економічного розвитку України є побудова і дослідження методів визначення способів досягнення рівня економічної безпеки особистості. Це можуть бути обчислювальні технології (нейронні мережі, генетичні алгоритми, нечіткі системи), теорія економічних систем, економічних відносин, метод економічного, статистичного і функціонально-вартісного аналізу, метод синтезу, економічно-математичні методи (зокрема, метод експертних оцінок, метод активізації творчого мислення, теоретично-ігрові методи, метод корисності, метод розпізнавання образів, метод теорії непарних систем), прийоми побічної оцінки і метод активних переваг, інші методи, разом з основами таких фундаментальних наук як історія, філософія, психологія, математика, фізика, а також економічна теорія, теорія управління, нестабільності, синергетика і т.п.

Для класифікації показників економічної безпеки особистості в наш час використовується метод факторного аналізу, перевагою якого є те, що він дає можливість визначити не тільки наявність взаємозв’язків між окремими аспектами досліджуваного об’єкту, але і міру цього зв’язку. Головною відмінністю факторного аналізу від інших методів вимірювання зв’язків є те, що з його допомогою можливо визначення не тільки безпосередніх зв’язків, але і глибинних, а також можливість перейти від великої кількості показників до 3-5 латентних. В Україні розроблена і застосовується методика розрахунку рівня економічної безпеки України [153], яка визначає рівень економічної безпеки України як головну складову національної безпеки держави і визначає перелік основних індикаторів стану економічної безпеки, їх оптимальні, порогові і граничні значення, а також методи розрахунку інтегрального індексу економічної безпеки. Методика базується на комплексному аналізі індикаторів економічної безпеки з виявленням потенційно можливих погроз економічній безпеці в Україні в цілому з економіки, і з окремих сфер діяльності, в основному на макро і мезо рівні, частково зачіпає рівень особистості і сім’ї.

Основним чинником забезпечення економічної безпеки особистості є чинник індивідуального підходу й оперативна робота з інформацією. Оскільки все в світі існує за допомогою обробки і подальшої інтерпретації наявної інформації. На сьогоднішній день інформація лежить в основі всього.

Крім того, для розробки якісної системи забезпечення економічної безпеки особистості слід застосовувати аналіз результатів досліджень в галузях управління державою, конфліктології, методів активізації творчого мислення, синергетики. Використовувати розробки і перевірки на практиці через “мережу управління” в зонах біфуркації теоретичних основ забезпечення безпеки. Визначати пріоритетні напрями наукових досліджень і впровадження їх результатів.

Дуже корисним може опинитися об’єднання основ певних наук (фізики, хімії, менеджменту, маркетингу, конфліктології, логіки, психології, медицини, філософії і ін.) для розробки синтезованих об’ємних уявлень і математичного апарату розрахунків економічної безпеки особистості.

Таким чином, система забезпечення економічної безпеки особистості передбачає здійснення постійного моніторингу соціально-економічних процесів з погляду їх впливу на стан економічної безпеки особи, оцінку сходячи з цих позицій стратегічних програм, нормативно-правових актів, а також аналіз ефективності поточних рішень у сфері економічної політики. Проте першочерговим завданням залишається вирішення проблеми, яка полягає, перш за все, у виборі альтернативного шляху розвитку держави з обліком, перш за все національних інтересів, геополітичного положення, наявних ресурсів і потенціалу.

Основна мета в умовах неоднозначного положення постсоціалістичної країни – не помилитися в цьому виборі. Адже за принципом доміно неправильно поставлена мета ставить під сумнів доцільність дій, що робляться, і весь процес рішення причетних задач, а саме методологічне дослідження, направлене на пошук оптимальних підходів до визначення поняття і методів забезпечення економічної безпеки особистості.

Висновки за розділом 1:

Людина, будучи і об’єктом і суб’єктом, системою безпеки, немислима поза суспільством і присутня у всіх інших системах безпеки, відіграючи базову системоформуючу роль. З позиції державного управління важливо враховувати структуру людської особистості, основними елементами якої є психологічний, культурологічний, соціотехнічний і економічний аспекти її формування. Основою економічного мислення є психологічний аспект формування особистості, оскільки опосередковує вибір тієї або іншої інформації, пов’язаної з економічними процесами й умінням нею користуватися, тобто реалізовувати в діяльності.
У структурі людської діяльності ціннісні аспекти взаємопов’язані з пізнавальними і вольовими; в самих ціннісних категоріях виражені «граничні» орієнтації знань, інтересів і переваг різних суспільних груп і осіб. Сьогодні однозначно можна визначити домінуючу позицію економічного чинника існування людини (особистості) в ціннісній системі сучасного суспільства. Гроші в наш час є еквівалентом цінності. Отже, необхідно прийняти той факт, що сьогодні про іншу більш поширенішу систему цінностей говорити не доводиться.
Сім’я, по суті, це культурно-історична матриця формування образу «Я». Тільки сім’я може відчути в особі початок, що саморозвивається, і індивідуалізувати опори, що даються їй середовищем. Сім’я робить вплив на все життя людини, але найбільш значима її роль на самому початку життєвого шляху, коли закладаються етичні, психологічні, емоційні основи особи. Крім того, саме в сім’ї закладаються основи формування економічних відносин, фінансової письменності, сприйняття грошей, мислення, знань про закони роботи грошей.
Дефіцит знань людини у сфері операції головним посередником в економічних відносинах – грошима, є базовою причиною, що породжує бідність і неефективність економічних процесів.
Найважливішою характеристикою структури особи є полярність, дихотомія її базових структурних елементів, таких як потреби, інтереси, цінності й ін., адже вони можуть існувати як в позитивному плані, так і в негативному. Тому важливе усвідомлення необхідності власної позиції рефлексії для координації внутрішнього простору, тобто уміння бачити все багатство змісту власних думок і дій в ретроспекції і в проспекції.
З позиції державного управління, особа в системі економічної безпеки може виступати одночасно і в ролі суб’єкта управління і в ролі об’єкта, маючи на озброєнні стратегію і тактику забезпечення власної економічної безпеки. Особою за визначенням управляти неможливо, тому вона не може бути тільки об’єктом системи економічної безпеки. Цим об’єктом управління є кожен окремий індивід, пересічний громадянин, який розглядається лише як об’єкт економічних відносин: скільки, чого, коли споживає, зберігає, одержує, віддає і т.д. Проте будь-яка людина потенційно має можливість досягти рівня особи, самовизначитися, бути автором свого власного життя, гарантом власної безпеки (у тому числі й економічною), а не рядовим елементом системи споживання.
Національне суспільство, а значить, і кожна окрема особа характеризується властивостями самоорганізації, самодіяльності і саморозвитку. Властивість же самодостатності притаманна тільки суспільству в цілому. Економічний саморозвиток як безпечний розвиток припускає по-перше, такий тип особи, який акумулював би в собі всі необхідні властивості (людяності, волі, соціальної спрямованості, культури і т.д.); по-друге, вищесказане обумовлює формування внутрішньо сильно інтегрованого національного економічного суспільства, здатного розвиватися, виявляти, попереджати й нівелювати внутрішні і зовнішні погрози.
Обгрунтовані основоположні поняття методології економічної безпеки особи з метою їх подальшого використання в процесі експлуатації державними органами управління. Оскільки в основі всього сущого лежить інформація, то побудова методології забезпечення економічної безпеки особи неодмінно повинна базуватися на використанні достовірною, адекватною, такою, що відповідає сучасним потребам і інтересам інформації.
Сформульовано і доповнено поняття економічної безпеки особистості як готовності і здатності людини структурувати владу самозахисту і самовизначення в умовах створення інститутами державної влади таких механізмів реалізації і захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, при яких можна забезпечувати збалансований і стійкий розвиток національної економіки і держави в цілому, як системи-країни, що саморозвивається, в геоекономічному просторі.
Розроблена система оцінок і критеріїв забезпечення економічної безпеки особистості в сукупності кількісних і якісних показників.

Основні положення розділу дисертації надруковано у роботах автора [117, 146, 147].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ УПРАВЛІННЯ І СТАНУ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ОСОБИСТОСТІ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

2.1. Аналіз динаміки і взаємозв’язків життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави

Аналіз сучасного стану економічної безпеки особистості є невід’ємним елементом управління системою безпеки держави. Суть людського суспільства складає індивідуальне буття особистості, сукупність її відносин з безліччю об’єктів навколишнього світу (відносини суб’єкт-об’єкт) і сукупність її відносин з безліччю суб’єктів (інтерсуб’єктні відносини). З розвитком цих трьох компонентів пов’язаний і розвиток суспільства. Сучасні умови суспільного життя пов’язані з новими, такими, що раніше не існували або не мали раніше такого повсюдного розповсюдження і значення складнощами в діяльності з забезпечення економічної безпеки особистості.

У науковій літературі передбачаються і обговорюються можливі варіанти класифікації чинників, що впливають на економічну безпеку особистості. В центрі уваги опиняються дві основні ознаки, які дозволяють об’єднати ці чинники в групи. Перша основна ознака угрупування цих чинників – спрямованість їх впливу на економічну безпеку особистості. Другою основною ознакою угрупування цих чинників можна вважати їх суб’єктивний або об’єктивний характер. За цією ознакою визначаються можливості дії суспільства, держави і його інститутів на чинники, що впливають на економічну безпеку особистості [75, c.274].

Поєднання розглянутих двох основних ознак дозволяє виділяти чотири групи чинників, що впливають на економічну безпеку особистості:

об’єктивні негативного характеру;
об’єктивні позитивного характеру;
суб’єктивні негативного характеру;
суб’єктивні позитивного характеру.

Для активізації діяльності з забезпечення економічної безпеки особистості в цих умовах, найбільше значення мають суб’єктивні чинники, тобто чинники організаційно-правового характеру, що полягають в забезпеченні або, навпаки, перешкоджанні ефективного впливу на безпеку особистості спеціально створених соціальних інститутів, – правових та правоохоронних.

Крім наведеного вище варіанту, можливі й інші варіанти угрупування чинників, що впливають на економічну безпеку особистості: за змістом (чинники демографічного, економічного, соціального, психологічного, техногенного й іншого характеру), інтенсивності їх впливу на економічну безпеку особи, часу їх існування саме як ці чинники.

Згідно з законами науки про надійність, забезпечення економічної безпеки особистості (як і будь-якої іншої системи) визначається станом найуразливішого або найменше надійного її елементу. Таким вважається напрям, показники якого найбільш близькі до значень критичних обмежень. Розглянемо основні напрями економічної безпеки особистості з урахуванням їх якісних та кількісних описів.

Основоположним чинником у системі забезпечення економічної безпеки, що впливає на стан захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави є ресурси. Відсутність або неповна забезпеченість ресурсами вабить до великих втрат і виникнення серйозних погроз безпеці особистості, суспільству і державі. Життєво необхідним ресурсом є інформація. Її наявність або відсутність, її якість, достовірність, своєчасність та інші найважливіші характеристики визначають образ мислення, сприйняття і розуміння (або нерозуміння) реальної дійсності в усіх сферах життєдіяльності, і, як наслідок, прямим чином впливають на діяльність людини і результати цієї діяльності. Інформація пронизує все, що існує на землі. Економічна безпека особистості в інформаційній сфері припускає стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при якій попереджається завдання економічної шкоди за допомогою: неповноти, невчасності і маловірогідності інформації, яка використовується; негативного інформаційного впливу; негативних наслідків використання інформаційних технологій; несанкціонованого розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності і доступності інформації. У ширшому сенсі — припинення несприятливої інформаційно-пропагандистської дії на особистість, пов’язаної з розповсюдженням ідей, ворожих інтересам особистості, традиціям національної культури і правопорядку.

Інформація формує свідомість людини, і як наслідок психологічну структуру його особистості. Захищеність свідомості особистості від дій, здатних проти волі і бажання людини змінювати його психічні і психологічні стани і характеристики, модифікувати його поведінку й обмежувати свободу вибору є гарантом формування зрілої особи, а значить здорового суспільства, нації і держави. Окрім цього, на особливу увагу заслуговує сфера духовно-етичного буття людини і питання забезпечення безпеки в цій сфері, тобто забезпечення стану захищеності суспільної свідомості і морального здоров’я особистості, її традиційних, духовних цінностей і устрою життя від зовнішніх несприятливих впливів. Припускає підтримку державною владою етичних норм, традиційних конфесій і традицій національної культури. Безпосередньо залежить від інформації, що поставляється з навколишнього світу, і її сприйняття. Як вже наголошувалося вище, засоби масової комунікації зараз є високорозвинутою галуззю промисловості, якоюсь «індустрією свідомості», яка від інших галузей відрізняється тільки безпосереднім ідеологічним значенням своєї продукції. Вона поставляє мільйонам людей відповідні відчуття, думки і думки про навколишній світ; вона інформує їх не для того, щоб сприяти розвитку їх мислення і вільному формуванню їх думок, а примушує до мислення в певному напрямі, поширюючи вже готові думки. Тому зараз важко говорити про високий ступінь захищеності духовно-етичної сторони кожної окремої особистості. А захищеність людини у сфері психологічного і морально-духовного здоров’я забезпечує усвідомлений вибір людиною рівня власного добробуту, тобто забезпечує основу для економічної безпеки особистості. Усвідомлений вибір – продукт самовизначення і наявності певної життєвої позиції, обумовлений певною системою цінностей. Ціннісна структура може бути представлена набором дихотомічних понять.

У точці координатора внутрішнього простору ціннісної структури повинно знаходитися наше рефлексуюче «Я». Але найчастіше в цю точку люди поміщають свої думки, самооцінку, ідею (чужу), постулат, догмат та ін. Такий образ оперування інформацією заснований на оцінному мисленні і не дозволяє ефективно вирішувати поставлені задачі. За дослідженням проведеним Головним управлінням статистики в Донецькій області вибіркового опитування домогосподарств про самооцінку рівня своїх доходів у 2004-2006 роках (за даними вибіркового дослідження умов життя домогосподарств) у 2006 році перше місце в рейтингу суспільних і особистих цінностей, тобто соціальній справедливості, авторитету України у світі, кар’єри, матеріального добробуту, здоров’я, освіти, упевненості в завтрашньому дні, займає здоров’я – 80,5 % опитаних домогосподарств (Додаток Г). На другому місці по значущості – сім’я і діти (49,7 %), на третьому місці – матеріальний добробут (35,7 %) і упевненість у завтрашньому дні (33,0 %). Причому тенденція зростання стурбованості власним здоров’ям має місце бути з 2004 року не тільки в Донецькій області, а й по Україні в цілому. Це говорить про те, що в області, як і в країні, відсутня система забезпечення безпеки в різних сферах життєдіяльності людини (це і екологія, в першу чергу, і сфера охорони здоров’я, і соціальна сфера, сфера зайнятості та ін.). Якщо нація стурбована своїм здоров’ям (в основному фізіологічним) і значну частку сімейного бюджету витрачає на медикаменти, то яка мова може йти про добробут нації.

Відсутність необхідної інформації або дезинформація приводить людину до неефективного управління фінансовими ресурсами, господарством, бізнесом, до ухвалення неуправлінських, безвідповідальних рішень. Тому управління інформаційними потоками для управлінця, державного діяча є пріоритетним напрямом у структурі його мислення.

Підсумувавши можна виділити основні загрози в сфері забезпечення економічної безпеки в інформаційній сфері, як з боку кожної окремої особистості (суб’єктивні чинники), так і з боку держави (об’єктивні чинники):

відсутність ідеології розвитку українського суспільства, не визначені єдині базові цінності, яким була б підкорена діяльність держави і пересічного громадянина;

відсутність у людини здібності до рефлексії (будь він пересічний громадянин або державний діяч);

неадекватна сучасним умовам система освіти, тобто повна відсутність знань, пов’язаних з отриманням образу людського, а саме – цілісності через усвідомлене самовизначення, отримання пов’язаних з цим вибором знань для самореалізації, дефіцит фінансової освіти у пересічних громадян;

недостатня розробленість нормативної бази, яка визначає порядок реалізації правових норм, регулюючих відносини в інформаційній і духовній сферах;

незнання і невиконання діючих норм законодавчої бази в цих сферах;

створення монополій на формування, отримання і розповсюдження інформації в Україні, зокрема з використанням телекомунікаційних систем;

протидія, зокрема з боку кримінальних структур, реалізації громадянами своїх конституційних прав на самовизначення, розвиток, підприємницьку діяльність, на охорону особистої і сімейної таємниці, таємниці листування, телефонних переговорів та інших повідомлень;

протиправне застосування спеціальних засобів дії на індивідуальну, групову і суспільну свідомість;

дезорганізація і руйнування системи накопичення та збереження культурних цінностей, враховуючи архіви;

зниження рівня освіти громадян, що істотно ускладнює підготовку трудових ресурсів для впровадження і використання новітніх технологій, зокрема інформаційних;

неправомірне обмеження доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів органів державної влади, до архівних матеріалів та іншої соціально значущої інформації;

пропаганда зразків масової культури, заснованих на насильстві, на духовних і етичних цінностях, що суперечать нормам, прийнятим в українському суспільстві;

нераціональне, надмірне закриття суспільно необхідної інформації;

порушення конституційних прав людини і громадянина на свободу масової інформації, а також недостатнього нормативного правового регулювання відносин в галузі реалізації конституційних обмежень цієї свободи;

витіснення українських інформаційних агентств, засобів масової інформації з внутрішнього інформаційного ринку і посилення залежності духовного життя країни, економічної і політичної сфер суспільного життя України від зарубіжних інформаційних структур;

маніпулювання інформацією (дезинформація, приховування або спотворення інформації).

Ці загрози розповсюджуються на всі сфери життєдіяльності людини. Достатньо зрозуміло, що без постійного інформаційного контакту неможливий повноцінний розвиток і нормальне функціонування суспільства. Основним джерелом зовнішніх загроз інформаційно-психологічній безпеці є та частина інформаційного середовища суспільства, яка через різні причини неадекватно відображає навколишній світ людини. Тобто інформація, яка вводить людей в оману, у світ ілюзій, не дозволяє адекватно сприймати те, що оточує навкруги. Існує шість основних способів обробки даних при маніпуляції інформаційними потоками: умовчання, селекція, перекручування, спотворення, перевертання, конструювання [14, с.264]. Перший спосіб обману полягає в приховуванні інформації від її одержувача; другий — у вибірковому пропуску до реципієнта тільки вигідною індуктору інформації; третій – в свідомому випинанні і підкресленні тільки одних, вигідних для того, хто обманює, сторін явища; четвертий – в спотворенні (це може бути зменшення, перебільшення і порушення пропорцій); у п’ятому відбувається заміна «чорного» на «біле», а в шостому випадку індуктор власноруч вигадує помилкові дані, що не існують в реальності. Можливі також і комбіновані способи обману – наприклад, селекція із спотворенням окремих сторін інформації, що пропускається. Як видно суттю цього способу обману є приховування інформації від її одержувача. Треба відзначити, що обманом він стає, тільки якщо у реципієнта вже існує неправильне уявлення про якесь явище або подію, а індуктор не повідомляє йому істину, хоча за своїх соціальним статусом повинен був це зробити. Формально в цьому випадку брехня відсутня, проте, результат один – уведення іншої людини в оману. При цьому важливо пам’ятати, що інформація може виходити від людини не тільки в мовній формі, але і по так званих невербальних каналах: через жести, міміку, тремтіння пальців рук, зміну ритму дихання і частоти серцебиття і т.і.

На жаль, однією з потенційних сфер маніпуляції свідомістю і обману є релігійне життя громадян Донецької області. На території Донецької області на 1.01.2007 року з правом юридичної особи діяло близько 1300 релігійних організацій, а саме: близько 1250 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 месій, 1 братерство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2007 році зростання релігійних мереж склало 43 юридичних особи. Це значно менше порівняно з останніми роками (у 2006 році зареєстровано – 63 юридичні особи, в 2005 році – 86, в 2004 році – 120 юридичних осіб), проте пік зростання припав на 2000 рік (162 юридичних особи). При цьому релігійна мережа продовжує ускладнюватися, оскільки релігійна карта області є дуже строкатою, а саме – 49 конфесійних напрямів. Знову ж таки ця ситуація говорить про те, що в Україні не визначена сфера духовного життя, в країні процвітає плюралізм і вседозволеність. З одного боку, релігійні функції, пов’язані із задоволенням релігійних потреб громадян. Після сімдесятирічного тиску державного атеїзму, розповсюдження православних цінностей в суспільстві має величезне значення, сприяє духовному, моральному і культурному оздоровленню суспільства. А з іншого боку, дуже велике розділення суспільства за релігійними поглядами, воно роз’єднане.

Підвищувати ступінь неадекватності інформаційного середовища суспільства можуть два роди джерел: по-перше, об’єктивна складність самого світуі процесу його пізнання, помилки людей, що пізнають його; по-друге, дії тих людей, які, переслідуючи власні цілі, досягають цього, використовуючи різні способи інформаційно-психологічної дії на інших без урахування їх інтересів, а часто, просто вводячи в оману, діючи врозріз з їх інтересами і завдаючи їм збитку. Це діяльність різних осіб – від політичних лідерів, державних і громадських діячів, представників засобів масової комунікації, літератури і мистецтва, до повсякденних наших партнерів зі спільної взаємодії.

Узагальнено ці джерела можна представити таким чином:

держава (зокрема іноземна), органи влади й управління та інші державні структури й установи.

суспільство (різні суспільні, економічні, політичні й інші організації, зокрема зарубіжні).

різні соціальні групи (формальні і неформальні, стійкі і випадкові, великі і малі за місцем проживання, роботи, навчання, служби, за спільним мешканням і, проведення дозвілля і т.д.);

окремі особи (зокрема представники державних і суспільних структур, різноманітних соціальних груп і т.п.).

Основними засобами інформаційно-психологічного впливу на людину є:

засоби масової комунікації (зокрема інформаційні системи, наприклад, Інтернет і т.і.); література (зокрема, художня, науково-технічна, суспільно-політична, спеціальна і т.п.); мистецтво (зокрема, різні напрями так званої масової культури і т.і.); освіта (зокрема, системи дошкільної, середньої, вищої і середньої спеціальної державної і недержавної освіти, система так званої альтернативної освіти і т.і.); виховання (всі різноманітні форми виховання в системі освіти, громадських організацій — формальних і неформальних, система організації соціальної роботи, виховання в родині і т.і.); особисте спілкування.

Внутрішні джерела погроз інформаційно-психологічній безпеці особистості закладені в самій біосоціальній природі психіки людини, в особливостях її формування і функціонування, індивідуально-особових характеристиках індивіда. Таким чином, інформація — це досить цінний товар, а її носії і розповсюджувачі, засоби масової інформації, журналісти, телеведучі, називаються в Україні “четвертою владою”. Проте, не всі громадяни нашої країни, які мають можливість використовувати інформацію, сумлінно виконують свій громадянський обов’язок. Часто ЗМІ плутають свободу слова зі свободою продажу інформаційного простору нашої держави для отримання ними (ЗМІ) прибутку, при цьому пересічні громадяни України цими органами відповідної дійсності свободи слова позбавлені.

Здебільшого інформаційна безпека особистості залежить від поведінки і дій власне особистості, яка в більшості випадків є ініціатором небезпечних ситуацій і провокацій. Тому дуже важливим моментом тут є процес оволодіння знанням і адекватне його застосування в житті. Роль держави і місцевих, регіональної влади в демократичній системі повинна полягати в наданні допомоги людям набувати цих знань і ефективно їх використовувати. При цьому регулювати свою діяльність держава повинна побічно, відкинувши пристрасть до контролю і регламентації.

Однією з найменш досліджених сфер в галузі забезпечення економічної безпеки є науково-інтелектуальна сфера. Економічна безпека особистості в цій сфері припускає досягнення особою такого рівня освіти і знань, при якому вона могла б забезпечити собі достатньо високий рівень життя і створити всі умови для матеріального благополуччя і розвитку.

За індексом людського розвитку, який включає три ключові виміри добробуту людини: тривалість життя, рівень писеменості (обхват населення з середньою і вищою освітою) та об’єм ВВП на душу населення за паритетом купівельної здатності, Україна займала в світі наступні місця: у 1993 р. – 45-е місце (з 173 країн); у 1994 р. – 45-і (173), 1995 р. – 54-і (174), 1996 р. – 80-і (174), 1997 р. – 95-і (175), 1998 р. – 102-і (174), 1999 р. – 91-і (174), 2000 р. – 78-і (174), 2001 р. – 74-і (162), 2002 р. – 80-і серед 173 країн світу. За даними Звіту-1997, за п’ять років Україна опустилася з 32 до 95 місця у світовому рейтингу (тобто вниз на 63 позиції). У 2003 році Україна займала 75 місце у світі (оцінювалися 175 країн), тоді як Польща знаходилася на 35-му, Росія — 63-м місці. У цьому списку Україна знаходиться між Таїландом, (74-е місце) і Казахстаном (76-е місце). У 2005 році за рівнем розвитку і благополуччя Україна перемістилася з 70-го на 78-е місце у світі. У 2006 році займала 77 місце серед 177 країн світу. Україна належить до групи країн з середнім рівнем розвитку людського потенціалу. Найрозвиненіша за розрахованим індексом людського розвитку ООН в 2006 році країна – Норвегія. Більш за все непокоє збільшення цифрового розриву, пов’язаного з ускладненим доступом українців до інформаційно-комунікаційних технологій, а також з відставанням, що продовжується, в розвитку і створенні технологій.

Для певної частки населення Донецької області, науково-інтелектуальна діяльність є пріоритетною, такою, що приносить основний дохід. Проте в цій сфері, як і в більшості інших, людина постійно відчуває дисбаланс внесок-віддача. Розтрачуються багато сил і засобів на проекти, які не можуть реалізуватися з причини відсутності фінансування і внаслідок знецінення державними органами важливості впровадження наукових розробок у життя. І банки зацікавлені в кредитному обслуговуванні в основному торгової сфери із-за швидкого повернення позичених засобів із високим прибутком. Тому зараз в Донецькій області і по Україні в цілому процвітає посередництво – один з основних видів підприємницької активності, який грунтується на особистій вигоді, а не на соціально значущому результаті.

Донецька область не використовує свій науковий потенціал (2316 громадян мають науковий ступінь кандидата наук, 654 — доктори наук) для досягнення високого рівня розвитку економіки і для забезпечення власної економічної безпеки. Навпаки, значна кількість учених працює на іноземні держави. Ці учені, одержуючи заробітну плату з державного бюджету України, використовуючи матеріальні і сировинні запаси України, виконують завдання іноземних організацій і установ та одержують від них платню. Із-за недостатнього рівня фінансування науково-технічних робіт (НТР) виникають серйозні погрози інноваційній безпеці. Це і відтік висококваліфікованих фахівців, недостатній розвиток інфраструктури науково-технічної діяльності, повільне оновлення продукції. Рівень витрат на НТР обчислюється у відсотках як відношення об’єму фінансування НТР зі всіх джерел до ВВП. Досвід показує, що оптимальне для України порогове значення показника рівня витрат на науково-технічну діяльність повинне бути на рівні не менш ніж 2 % від ВВП. У Донецькій області фактичне значення цього показника на 1 січня 2005 року знаходилося на рівні 0,7 %. Об’єм фінансування НТР з розрахунку на одного громадянина Донецької області має тенденцію до скорочення (1996 р. – 16,7 доларів США, 1997 р. – 14 доларів, 2000 р. – 4 доларів, 2004 р. – 9 доларів, 2006 р. – 7 доларів, 2007 р. – 6 доларів), тоді як в США, Германії, Великобританії, Італії цей показник в 20-50 разів більше. Для порівняння, в Російській Федерації об’єми фінансування науково-технічної діяльності складає більше 40 доларів США на душу населення.

Одним з найважливіших ресурсів для забезпечення економічної безпеки є фінанси. Сфера операції фінансовими ресурсами широка і різноманітна. Фінансова безпека особистості — різновид безпеки, яка має вплив на всі галузі економічної безпеки особистості та її сім’ї. Оскільки гроші є еквівалентом вартості будь-яких товарів (послуг), вони (за допомогою ціни) є чинником, здатним дестабілізувати економічний стан будь-якого індивіда в суспільстві. Гроші — це влада, тому частиною боротьби за владу нерідко стає боротьба за право розпоряджатися загальними (бюджетними) грошима. У психотерапевтичній практиці виділяють три способи боротьби за загальні ресурси – переговори (ресурси розподіляються за загальною домовленостю), зваблювання (привілеї пояснюються відчуттям любові, подяки), ірраціональні дії. Під ірраціональними діями розуміються такі форми економічної поведінки особистості, які приносять матеріальний збиток, як безпосередньо особі, так і її сім’ї і суспільству в цілому. До активних ірраціональних дій відносяться марнотратство, азартні ігри і крадіжка. Пасивні ірраціональні дії виражаються у відмові від роботи, фізичному нездужанні, депресії, поганих звичках, тривозі паніці, порушенні харчування, наркоманії і алкоголізмі. Основною причиною такої поведінки в сучасному суспільстві є безсилля. Марнотратство і крадіжка, які нерідкі в нашому суспільстві, можуть бути інтерпретовані як наслідок неспроможності, неуспішності діяльності і конфлікту з владними структурами. Основою породження вищеперелічених ірраціональних дій з боку представників пануючої влади є дефіцит знань і політичної волі, досвіду управління в нових умовах господарювання, відсутність вищих духовних цінностей, і як наслідок розбалансованість інтересів кожної окремої особистості, суспільства і держави. Те, що добре для країни, часто погано для конкретного суб’єкта господарювання, і навпаки, тому що немає покищо об’єктивних умов для схожої або спільної мотивації економічної активності у громадян і у держави. В результаті, головна ознака і наслідки ірраціональності економічних дій – фінансовий збиток особистості, сім’ї, суспільства, країни.

Фінансова безпека особистості залежить від здатності індивіда визначити для себе достатній розмір доходу для свого безбідного існування, від уміння одержувати цей дохід регулярно, і від здатності раціонального його використання. Велику частку в сукупних ресурсах домогосподарств займають грошові доходи (у 2006 році – 93,2 %), а саме оплата праці (56,9 %) і пенсії, стипендії, соціальна допомога, видані готівкою (25,4 %). Причому простежується тенденція збільшення цих показників з 1999 року, що говорить про залежність людей від умов, що диктуються державною системою. За даними обласного комітету статистики, більш ніж половина населення Донецької області мала і має всередньому на душу населення сукупні ресурси в місяць нижчі за прожитковий мінімум. А за самооцінці рівня власних доходів 42,6 % у 2006 році постійно відмовляли собі в найнеобхіднішому окрім живлення, 51,8 % домогосподарств було досить, але вони не могли залишати заощадження.

Дохід багато громадян одержує в результаті прояву своєї активності на мезорівні (рівні реального функціонування в економіці, рівні фірми, підприємства, установи). Там він трансформує свої відносини з державою (образи, недовір’я, звинувачення і в той же час – надії) у відносини з работодавцем або начальником. Зараз набула широкого поширення ситуація, коли директор самозабутньо займається особистим добробутом і не зацікавлений або безсилий в плані підвищення добробуту своїх працівників. Працівник же не прагне якісно працювати, оскільки не випробовує підкріплення своєї самоцінності, не відчуває причетності до загальної справи, нарешті, не довіряє керівництву. Тому підприємства і організації формують автономні і роз’єднані шари забезпечених керівників і працівників-тимчасових виконавців.

Зараз сфера фінансів, як окремої особистості, так і держави знаходиться у зоні невизначеності, ступінь якої обумовлений величезною недовірою до роботи банківської системи країни, яка забезпечує здійснення всіх операцій за оборотом грошей і цінних паперів. І тут спостерігається проста закономірність: чим більше ступінь невизначеності, тим більше можливості в одних нав’язувати свою волю іншим. Тобто стратегічна ситуація вигідніше для тих індивідуумів і груп, які контролюють постійні джерела невизначеності в системі, де поведінку інших можна передбачити наперед. І чим число джерел невизначеності менше, тим більше влада і величезні неофіційні привілеї, що надаються нею. Наприклад, ситуація на валютному ринку, на біржах, на ринку праці, тощо. Оскільки сфері фінансів зсередини властива нестабільність, то забезпечення дисципліни на фінансових ринках повинно бути відкрито сформульоване як мета державної політики.

На рівні окремих домогосподарств і особистості рівень фінансового добробуту залежить від рівня інвестиційних вливань. Тобто, об’єм фінансів кожної окремої сім’ї більшою мірою залежить від кількості вкладеної в певну діяльність енергії (як матеріальної – капітал, засоби виробництва і праці, так і психико-емоційної – терпіння, старанність, працездатність та ін.) плюс вплив суб’єктивних і об’єктивних чинників сучасних реалій життєдіяльності.

Зростання грошових внесків покращує інвестиційний потенціал населення (рис.2.2). Проте стати інвесторами населенню поки що ще перешкоджає ряд причин: це і стан ринку цінних паперів, який не дуже орієнтований на взаємодію з ним, і дефіцит інформації про ефективні способи роботи з грошовими потоками, і психологічні бар’єри, недовіра до державної банківської і фінансової системам, та ін. А економічна безпека особистості у сфері інвестицій припускає такий рівень інвестування, який би забезпечував можливості розкриття потенціалу кожної окремої особистості.

Для стабільного економічного зростання (підвищення матеріального добробуту) і духовного зростання особистості загальні інвестиції в реальний сектор економіки кожного домогосподарства повинні бути на рівні 25 % від загального бюджету певної сім’ї, що можна вважати пороговим значенням економічної безпеки в інвестиційній сфері. У цьому контексті інвестиціями можна вважати фінансові вкладення в освіту, на підвищення кваліфікації, на розвиток малого і середнього бізнесу, на задоволення духовних і культурних потреб і таке інше.

Джерелами таких інвестицій можуть бути засоби держави, власні засоби домогосподарств, кредити банків, фінансових установ, засоби іноземних і вітчизняних інвесторів.

Визначальний вплив на економіку сім’ї, підприємства, міста, регіону, країни надає цінова політика або її відсутність. Економічна безпека в цій сфері забезпечується за рахунок проведення ефективної цінової політики. Правильне визначення ціни дозволяє правильно оцінити роботу і встановити адекватний розподіл благ між членами сім’ї, проводити правильний обмін послугами і товарами, як у середині сім’ї, так і на суспільному рівні. Зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на рівень цін є джерелами балансу або відсутності збалансованості економіки сім’ї. За останні декілька років інфляційні процеси на споживчому ринку, як області, так і країни в цілому придбали прискорені темпи зростання. За 2005 р. індекс інфляції був найвищим після 2000 р., коли споживчі ціни в середньому зросли на чверть. У грудні 2005 року вони були вищі порівняно з груднем 2004 року по області на 12,1 %, по Україні на 12,3 %, рік тому – відповідно на 8,8 % і 8,2 %, у 2002 р., коли ціни навіть небагато знизилися, спостерігалася дефляція.

Цінова ситуація на споживчому ринку в цілому значною мірою залежить від рівня цін на продукти харчування, оскільки основна частка грошових коштів населення направлена на придбання продовольчих товарів, про що йшла мова вище. Важливо, щоб тенденції зростання споживчого попиту при цьому відповідала гідна, стабільна пропозиція якісних і доступних товарів і послуг.

Економічна безпека особистості в соціальній сфері – це стан особистості, що припускає реалізацію в ньому основоположних принципів соціальної справедливості, забезпечення базового набору соціальних благ і високих життєвих стандартів. При цьому соціальна безпека – це різновид безпеки, яка базується на психічному і психологічному стані особистості. Залежить від багатьох інших видів безпеки (зокрема від політичної, цінової, інформаційної, тощо) і чинників (наявність значної кількості безробітних, багатодітних сімей, кримінальних угрупувань, дій правоохоронних органів, тощо). Все це, в сукупності, є фундаментом суспільної стабільності.

Аналіз соціально-економічних показників безпеки особистості в Донецькій області (табл. 2.1), заснований на офіційних даних Державного комітету статистики України, відображає, загалом, позитивні тенденції розвитку економіки і соціальної сфери. Так, за останні роки в Україні спостерігається зростання ВРП на душу населення. У 2006 році він склав 15725 грн., що в 1,25 рази перевищує показник минулого року (12490 грн.).

Визнаючи непогану динаміку зростання, слід зауважити, що за рівнем бідності Україна на сьогодні знаходиться нижче за деякі країни Африки. Наприклад, ЮАР має ВВП на душу населення на 45 % більше, ніж Росія, і вчетверо більше, ніж Україна. Навіть у Сенегалі і Намібії ситуація за цим показником краща, ніж у нас. За цим показником Україна займає лише 95-е місце серед 177 країн, включених в індекс ПРООН.

Крім того, сміливо можна говорити про те, що цей показник не відображає дійсності, оскільки розрахований не точно і дуже занижений [41].

Таблиця 2.1

Основні показники соціально-економічної безпеки особистості

в Донецькій області

Роки	ВРП на душу населення в Донецькій області, грн.	Економ. активне населення 15-70 років (тис.чол.)	Всього безробітних (тис. чол.)	Реальні грошові доходи населення, млн.грн.	Среденьомісячна нарахована заробітна плата грн./місяць	Величина прожиткового мінімуму, грн./місяць	Індекс споживчих цін (грудень в % до грудня попереднього року)
2001	4692	2315,2	238,1	16420	383	311	107,4
2002	5263	2261,0	191,5	19572	452	342	99,5
2003	6385	2253,9	179,7	22847	550	365	108,8
2004	9713	2086,0	164,4	29497	712	387	113,5
2005	12490	2265,1	140,2	40753	962	423	111,9
2006	15725	2261,6	129,3	51328	1202	472	112,1

За всі роки досліджень рівня життя домогосподарств, починаючи з 1999 року добробут 5 % найзаможніших громадян України був істотно вище, ніж у представників наступної 5 % групи. Тобто розшарування формується безпосередньо цими 5 %. Так, за 2006-2007 роки істотно зросли доходи основної маси населення, але збільшився і розрив між нею і 5 % найбагатших. Єдиним роком, коли доходи 50 % бідних збільшилися значно більше, ніж доходи 50 % заможних, був 2005 рік. Економічний виграш для різних груп населення від цієї динаміки дуже різний. Якщо населення країни умовно поділіти на 5 груп, то можна стверджувати, що доходи 20 % найменш забезпечених виросли за період 2000-2006 років у 3,37 рази, доходи наступних 20 % — в 3,40, третьої «двадцятки» — в 3,46, четвертої – в 3,47 рази [174].

Таким чином, реально рівень абсолютної бідності в Україні ще нижчий, ніж за офіційними даними, а економічна нерівність – набагато глибше і серйозніше, що, сильно впливає на відносну бідність. У зоні ризику – залишаються сім’ї з дітьми до 16 років і літніми людьми за 80 років. Якщо в сім’ї з дітьми працюють обидва батьки і немає непрацездатних дорослих, то така сім’я в 27,8 % випадках є бідною. Якщо в ній є ще і люди-пенсіонери похилого віку, то показник зростає до 39,3 %.

Чисельність економічно активного населення в 2005 р. в Донецькій області у всіх сферах економічної діяльності складала 2265,1 тис.осіб, в 2006 році вона зменшилася до 2261,6 тис.осіб. Причому чисельність економічно неактивного населення також зменшилася з 1355,7 тис.осіб. до 1340,2 тис.осіб. відповідно.

Зростання ділової активності сприяє деякому послабленню напруженості ситуації на ринку праці. Рівень безробіття (у % до економічно активного населення) зменшився в 2006 р. в порівнянні з 2005 р. на 10,9%. Слід зазначити, що реальні масштаби безробіття (чисельність і рівень безробіття) в розрізі регіонів України розраховуються Держкомстатом відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) на підставі даних досліджень економічно активного населення.

Показники ж зареєстрованого безробіття відображають лише рух робочої сили через державну службу зайнятості і об’єми надання соціальних, послуг і матеріального забезпечення і тому не створюють цілісного уявлення про масштаби безробіття в регіоні. Сьогодні послугами служби зайнятості користується кожен другий безробітний регіону, тоді як в 1995 році лише кожен чотирнадцятий.

Досить високою залишається питома вага працюючих пенсіонерів в області — 19,5%. На початок 2006 р. їх налічувалося 323 особи на 1000 населення. З них більше половини складають пенсіонери за віком. Більше половини всіх працюючих пенсіонерів зайняті на промислових підприємствах. Серед них одержують пенсії за віком 39,2% або 52,2 тис.осіб. Кожен третій працюючий пенсіонер зайнятий на підприємствах з видобутку кам’яного вугілля, кожен шостий — на металургійних підприємствах.

Основним джерелом доходів населення області залишається заробітна плата (рис.2.3.). Середньомісячна зарплата склала за 2006 рік в цілому по області 1202 грн., що номінально більше попереднього року на 24,6 %, з урахуванням зростання цін і сплачених податків на 23,9 %.

У промисловості середньомісячний рівень оплати праці досяг 1407 грн. В той же час зарплата працівників бюджетної сфери склала лише 792 грн., а в системі охорони здоров’я – 663 грн., що нижче середнього показника в промисловості майже в два з половиною рази.

Згідно до концепції абсолютної бідності, що припускає визначення рівня засобів, що забезпечують задоволення основних біологічних потреб людини, чималий відсоток зайнятих в Донецькій області (64,7 % в 2004 році, 59,1 % — в 2005 році) знаходилися за межею абсолютної бідності.

У світовій практиці для офіційної оцінки рівня бідності зазвичай використовується методика відносного розуміння бідності, яка базується на встановленні і періодичному перегляді прожиткового мінімуму залежно від досягнутого в суспільстві добробуту. Рівень бідності служить індикатором соціально-економічної безпеки як населення в цілому, так і окремих вікових та етнічних груп. При цьому він постійно змінюється під впливом різноманітних економічних, демографічних чинників і політики, що проводиться.

У таких умовах поведінка громадян схиляється на користь ірраціональної економічної поведінки унаслідок безсилля і образи. Відсутність адекватної оплати праці, невиконання фінансових обіцянок трансформується в переживання абсолютної фінансової залежності і непередбачуваності у відповідь ірраціональній поведінці, наприклад, в нав’язливій ідеї виграти на дрібницях в «грі» з державою: не оплачувати проїзд у суспільному транспорті, не платити роками квартирну плату (з початку 2007 року заборгованість громадян за житлово-комунальні послуги зросла на 4 % і за станом на 10 жовтня 2007 року досягла 1252,8 млн.грн.). Робочий час і потужності часто використовуються у власних цілях, здійснюється навмисне руйнування державної власності, крадіжки (аномальні ситуації із здачею кольорових металів). Головне джерело ірраціональної економічної поведінки – несправедливість, а його неодмінним психологічним компонентом є негативні і найбільш маніпулятивні, тобто що роблять людину незахищеним, емоції – провина або образа. Регулярне переживання дисбалансу внесок-віддача приводить до усвідомлення безсилля. Якщо є відчуття безсилля і знедоленості на одній стороні відносин, значить, дуже велика влада на іншому їх кінці.

Зростання доходів населення за декілька останніх років абсолютно незначне на тлі зростаючих в геометричній прогресії потреб населення. Такий стан речей призводить до вимушеної обмежувальної поведінки більшості громадян, до вічної економії на всьому, що провокує у свою чергу ірраціональні витрати і дисбаланс на користь тільки однієї статті сімейного бюджету, коли всі гроші йдуть на їжу (згідно з переїданням як форми регресу при переживанні економічної депривації в сім’ї). Питома вага витрат на продукти харчування в сукупних витратах домогосподарств в 2006 році склала 57,7 % (у 2002 році було 64,1%, в 2003 році – 62,2%). Крім того, 1,6% всіх витрат доводилося на тютюнові вироби, 1,8% – на алкоголь. П’яту частину (20,3%) склали витрати на непродовольчі товари, восьму частину (12,3%) – на оплату послуг, інші 5,6% доводилися на допомогу родичам, банківські внески, покупку нерухомості, акцій і т.і. У витратах на харчування найбільш вагомими є витрати на покупку м’яса і м’ясопродуктів – 22%, а також хліба і хлібопродуктів – шоста частина. Восьма частина витрат на харчування доводиться на овочі і картоплю, одинадцята – на олію і жири, майже стільки ж – на солодощі (цукор, джем, мед, сиропи, шоколад і кондитерські вироби). При цьому на солодощі витрачається удвічі більше грошей, ніж на фрукти, а витрати на молочні продукти в два рази нижче, ніж на хліб і хлібопродукти. Витрати на покупку риби і рибопродуктів майже в чотири рази нижче, ніж на м’ясопродукти. На оплату житла, комунальних послуг у 2006 році доводилося 8,3% сукупних витрат (у 2002 році було 9,6%, в 2003 році – 8,7%). Дев’яту частину витрат на оплату житлово-комунальних послуг склали пільги і субсидії. При цьому витрати на придбання одягу і взуття склали 5,8% проти 5% в 2005 році і 4,7% в 2004 році. Величина і структура витрат значною мірою залежать від складу сімей (наявність дітей, працюючих, пенсіонерів), а більше всього – від рівня доходів (сукупних ресурсів).

Аналіз державної політики заробітної плати дозволяє побачити суперечності, які можуть також вплинути на сповільнені темпи скорочення бідності. У політиці заробітної плати України спостерігається порушення нормативів, згідно з якими мінімальна заробітна плата повинна складати 68 % середньої і дорівнювати прожитковому мінімуму. Проте відомо, що в 2004 році прожитковий мінімум складав 365 грн., мінімальна заробітна плата – 237 грн., а середня – 500 грн. Тобто мінімальна заробітна плата склала 47 % від середньої.

Зростання розмірів середньої заробітної плати слабо сприяють зростанню її купівельної спроможності. Так, якщо в 2004 році купівельна спроможність середньої заробітної плати складала 137 % [(500 / 365)* 100% ], то в 2005 році, при зростанні заробітної плати до 600 або 700 грн., а прожиткового мінімуму – до 423, купівельна спроможність досягне 142 % у першому випадку, 165 % — в другому.

Кількісні показники бідності свідчать про розміри соціального розриву між соціальними групами в сучасному суспільстві, про рівень поляризації в ньому, і як наслідок, про загрозу можливих конфліктів. Децильний коефіцієнт (співвідношення середнього доходу 10 % високодоходних сімей до 10 % сімей з найнижчим рівнем доходу) по Україні дорівнює 14:1 (або 12:1). За даними Київського міжнародного інституту — 35,4:1. Децильний коефіцієнт доповнюється показником концентрації доходу (коефіцієнтом Джінні). Для України – це 0,54, тоді як граничний дозволений світовий показник Джінні – 0,40-0,45.

Вищевикладене відображає тенденції, що намітилися в добробуті населення за останні роки. Зокрема, можна констатувати, що в цьому періоді зростання доходів сприяло деякому поліпшенню структури споживання. Проте, вона поки далека від оптимальної, а рівень життя в цілому вимагає подальшого підвищення.

Продовольча безпека особистості — одна з основних умов існування людини. Населення світу стрімко зростає, зростають і об’єми споживанняпродуктів харчування, проте, не так стрімко. Наявність (або відсутність) продуктів харчування впливає на фізичний і психічний стан людини, від чого змінюється рівень соціальної, політичної і економічної збалансованості в сім’ї, суспільстві, державі. Забезпеченість продуктами харчування залежить від багатьох чинників. На деякі з них людина повністю або частково не може вплинути (погода, повені, землетруси і т.і.). Одним з головних завдань управління є попередження, яке втілюється в нівеляції недоліків (зокрема, і браку продовольства).

В наш час досить значна частина домогосподарств веде натуральне господарство (сільські жителі, дачники, що проводять і споживають те, що вироблять). Для України це відносно чимала частина не піддається обліку без приблизних екстраполяцій економічних складових. Проте для офіційної статистики важко прорахувати їх кількість і частку самозабезпечення в структурі споживання, яка характеризується в цей час значним скороченням свого об’єму порівняно з 1990 роком, є критичною і є реальною загрозою здоров’ю нації, продовольчій і національній безпеці країни. За період з 1995-2005 рр. річне в середньому на душу населення споживання населенням основних продуктів харчування знизилося (у кг): м’яса і м’ясопродуктів з 68,2 1995 року до 33,5 в 2004 році (або на 51 %), молока і молочних продуктів – з 372,2 до 210 (на 43,2 %), риби і рибопродуктів – з 17,5 до 7,2 (у 2,4 разу), яєць (у шт.) – з 272 до 163 (на 40 %), масла – з 11,6 до 8,9 (на 23,3 %), цукру з 50,0 до 33,0 (на 34%), хлібних продуктів – з 141 до 122 (на 13,5%), картоплі – з 131 до 122 кг (або на 6,9%). Споживання овочів і фруктів за цей період скоротилося відповідно на 6,5 та 25,4 кг (або на 6,3% та 53,6%).

Таким чином, аналіз узагальненої статистичної інформації відносно стану забезпеченості населення продуктами харчування (Додаток Д) дає можливість зробити висновки, що на тлі загального зменшення об’ємів і деформованої структури найбільшу загрозу для нормальної життєдіяльності населення представляє дуже низький рівень споживання білкових продуктів (м’яса і молока). Істотною проблемою розвитку продовольчого ринку України є низька якість продовольчих товарів як іноземного, так і вітчизняного виробництва, споживання яких має безпосередньо негативний вплив на здоров’я нації.

Споживча корзина включає близько 270 найменувань товарів і послуг. І якщо в Україні 63,5 % корзини складають продовольчі товари, то в Німеччині цей показник втричі менше нашого. І більшу половину споживчої корзини німців складають непродовольчі й інші товари. Споживча корзина в різних країнах, навіть близьких за умовами і рівнем життя, значно відрізняється при використанні її як нормативу для мінімального споживчого бюджету: у Люксембурзі споживча корзина включає 173 найменування, у Великобританії – 600, в Нідерландах – 1000. Мінімальна споживча корзина в США з початку 1960-х років складається з 11 груп продуктів харчування з розрахунку на тижневе споживання для 20 демографічних груп, з них 18 – за статтю і зростом, а також для вагітних і годуючих жінок.

Споживча корзина в Україні для розрахунку ІПЦ є єдиною для всіх товарів і послуг, найчастіше споживаних населенням, крім того, споживча корзина враховує відносну важливість товарів для населення і стійку наявність їх у продажу. У багатьох країнах цей вид споживчої корзини розраховується не тільки офіційними статистичними органами, але і провідними профспілковими об’єднаннями з метою контролю даних, які повідомляються урядом. Таке дублювання пов’язане з важливістю індексації для рівня доходів населення, перш за все оплати праці і пенсій, встановленої відповідними законами цілої низки країн. Одним з найважливіших напрямів економічної безпеки особистості є демографічна безпека. Адже до основних загроз національній економічній безпеці належить депопуляція країни, розлад механізму відтворення населення [166, с.14].

Демографічні процеси (народжуваність, смертність, міграція) стають погрозами демографічній безпеці у разі їх негативного впливу на кількісні (чисельність) і якісні характеристики самовідтворення населення. У контексті кожної окремої особистості і сім’ї, демографічна ситуація дозволяє визначити як сьогоденні, так і на перспективу, наявність трудових ресурсів, їх склад і можливості, завдяки чому можна зачіпати економічну сторону планування, тобто які засоби витратити і до чого слід прикласти зусилля, щоб створити оптимальну структуру сім’ї і забезпечити її економічну безпеку. На рівні держави аналіз і прогнозування розвитку демографічної ситуації дозволяє вирішити питання забезпечення економічної безпеки мешканцям країни і визначити заходи щодо запобігання демографічній експансії інших народів. Всі ці проблеми визначаються якісно і кількісно під час розгляду питань демографічної безпеки.

За даними Донецького обласного управління статистики вже п’ятий рік підряд смертність населення в Донецькій області перевищує народжуваність, проте розрив поступово скорочується. У 2000 році природне скорочення чисельності населення склало 48,7 тис. осіб., в 2001 році – 44,8 тис.осіб., в 2002 році — 45,6 тис.осіб., в 2003 році – 43,8 тис.осіб., в 2004 році – 41,723 тис.осіб., в 2006 – 41,9 тис.осіб. На 1 грудня 2006 р. в Донецькій області проживало 4568 тис.осіб.

Поширене зіставлення якості і кількості населення надумано: якість і кількість не існують одне без іншого, вони невід’ємні, задаються одне іншим. Розвиток населення не може відбуватися при зменшенні чисельності населення вже хоч би тому, що його (розвитку) важливою ознакою є збереження і поліпшення наявної вікової структури населення (збільшення частки дітей, населення молодого працездатного віку, зниження постаріння). Інші якісні характеристики населення значною мірою також задаються чисельністю населення і його віковою структурою.

Чинником, який уповільнює сьогодні природне скорочення населення, є збільшення числа народжених, яке обумовлене зрушеннями у віковій структурі населення. Впродовж січня-листопада 2006 року народилося на 2,0 тис. (або на 6,4%) більше, ніж в січні-листопаді попереднього року. Кількість народжених збільшилося в 32 містах і районах області, причому найбільший приріст спостерігався в м. Вугледар (18,0 %), а найменший – в Красноармійську (0,8 %). Показник загальної народжуваності 2006 року порівняно з січнем-листопадом попереднього року зріс з 7,1‰ до 7,6‰. У деяких містах і районах він підвищився ще більше: у м. Вугледар – з 7,9‰ до 9,6‰, в Красноармійську – з 8,1‰ до 9,4‰, в Олександровському районі – з 8,1‰ до 9,5‰. Природне скорочення населення в 2006 році обумовлене перевищенням кількості померлих над народженими в 2,3 рази. І хоча в січні-листопаді померлих було на 0,1 тис. чоловік (або на 0,2 %) менше, ніж у відповідному періоді 2005 року, збільшення кількості померлих спостерігалося в 19 містах в межах від 0,2 % у Макіївці до 13,2 % у Димитрово. Найвищий рівень смертності зареєстрований в Краснолиманському районі (25,2‰), а найнижчий – в м. Вугледар (10,4‰). Смертність серед сільських жителів небагато вища (19,6‰), ніж серед міських (17,1‰). Основними причинами смертності населення в цілому по області впродовж багатьох років залишаються хвороби системи кровообігу, новоутворення, нещасні випадки, отруєння і травми [161].

Порівняно з січнем-листопадом попереднього року, в 2006 році виросла кількість померлих від хвороб органів травного тракту (на 17,5%), інфекційних і паразитарних хвороб (на 7,9%), новоутворень (на 2,6%). В той же час, зменшилася кількість померлих від хвороб органів дихання (на 13,6%), хвороб системи кровообігу (на 1,8%), нещасних випадків, вбивств, самогубств й інших зовнішніх дій (на 0,6%).

Зниження доходів населення на тлі надзвичайної різкої диференціації не дало можливості перерозподілити певну частину економічних ресурсів, які прямують на відтворення населення старших вікових груп, для стимулювання народжуваності і відтворення населення молодих вікових груп. Внаслідок цього стало зменшення числа народжуваних дітей. Якщо в січні-листопаді 2005 року на 1000 народжених доводилося 11,3 померлих у віці до 1 року, то в січні-листопаді 2006 року цей показник склав 11,8. Основними причинами смертності немовлят є стани, які виникають в пеританальному періоді, і природжені аномалії.

Збільшення смертності і її нинішній стан значною мірою залежать не від економіки, а від соціально-психологічних чинників (низького рівня життя, розчарованості, агресивності, недовіри). Погіршення умов відтворення населення у поєднанні з песимістичним психологічним фоном призводить до змін в орієнтації на число дітей в сім’ї — проміжному механізму, який опосередковує зв’язок умов відтворення населення з народжуваністю. Саме синдром невпевненості в завтрашньому дні виступає однією з провідних причин зниження народжуваності: ризик опинитися за межею бідності після народження дитини є надзвичайно високим.

У структурі організованої нелегальної міграції з України та інших європейських країн СНД у високорозвинуті країни, основними складовими якої є: нелегальна трудова міграція, шлюбна міграція, відправка жінок для заняття проституцією, остання складова втрачає свою привабливість і відтісняється на задній план у зв’язку з посилюванням вимог до молодих жінок, які приїжджають на роботу, насиченості цього ринку та ін. [162, c.113]. Найчастіше за кордон виїжджають жінки із Західної України та вугледобувних районів Східної України, де ситуація з жіночим безробіттям дуже гостра. З погляду відтворення населення країн, з яких походить відтік жінок, зокрема унаслідок шлюбу з іноземцем, він не може не оцінюватися негативно. Питання про заборону виїзду за кордон жінок дітородного віку піднімається все частіше.

Критерії демографічної безпеки можуть бути розділені на загальні, такі, що оцінюють погрози відтворення населення в цілому (загроза депопуляції), і приватні, такі, що оцінюють погрози окремих демографічних процесів (загроза низькій народжуваності, високої смертності і т.і.). Як критерій регіональної демографічної безпеки традиційно використовується коефіцієнт природного зменшення населення. Зокрема, пропонується приймати 7‰ як порогове значення цього показника в кризових ситуаціях, а для передкризових — 1‰.

Таким чином, не дивлячись на прояв елементів катастрофи в демографічній ситуації в Україні, розгляд цього питання під кутом зору національної безпеки практично не здійснюється, і, відповідно, не приймаються адекватні цій загрозі заходи.

Економічна безпека особистості у сфері охорони здоров’я припускає розумне поєднання соціальних гарантій для певного контингенту населення і наявність необхідних коштів у людини на випадок тимчасової втрати працездатності або серйознішої хвороби не в збиток основному бюджету сім’ї. Крім того, необхідною умовою забезпечення економічної безпеки у цій сфері є створення таких умов захисту здоров’я людини, щоб організм одержував все необхідне для свого здорового розвитку. На рівні підприємств і економіки регіону зневага цим різновидом безпеки призводить до дестабілізації економіки унаслідок скорочення тимчасових і трудових ресурсів, збільшенню виплат по лікарняних листках і пенсіях, погіршенню якості продукції і т.і. Має тактичне і стратегічне значення (за допомогою демографічних змін).

Медична безпека особистості залежить, в першу чергу, від ставлення особистості до свого здоров’я. Адже, здоров’я людей на 50-52 % залежить від способу життя, на 20-25 % від генетичних чинників, на 18-20 % від стану навколишнього середовища і лише на 7-12 % від рівня охорони здоров’я [85]. Основними суб’єктивними причинами невчасного звертання по медичну допомогу є: фінансове скрутне становище в сім’ї і неможливість оплати медичної допомоги (57,2%), відсутність часу для відвідин лікувально-профілактичних установ (12,7%), переоцінка власного стану здоров’я (19,3,%), а також відсутність авторитету у лікаря, негативне ставлення до медицини та ін. (10,8%). Головні об’єктивні причини невчасного звертання по медичну допомогу — відсутність потрібного фахівця або, якщо він є, то дорожнеча його прийомів (61,4%), недостатня кваліфікація лікарів (12,4%), відсутність відповідної медичної апаратури, її несправність або дорожнеча обстеження, лікування (26,2%) [155]. Таким чином, суб’єктивні й об’єктивні причини, як правило, обумовлені труднощами, з якими стикаються люди при отриманні амбулаторно-поліклінічної допомоги.

У Донецькій області не втрачає актуальності проблема захворюваності Снідом. За даними обласного центру з профілактики і боротьби зі Снідом за 2006 рік в області 2551 віл-інфікованих (в т.ч. 722 особи – хворі на Снід) узяті на облік вперше в житті встановленим діагнозом, що на 36,7 % більше, ніж в 2005 році. Як видно, ситуація з розповсюдження захворюваності Снідом в області не міняється на краще.

Турбує той факт, що порівняно з 2006 роком кількість хворих Снідом, узятих під нагляд вперше в житті встановленим діагнозом збільшилося на 75,2 %, а число померлих від Сніду – на 77,7 %. Ситуація по розповсюдженню захворюваності Снідом в області залишається небезпечною для життя і здоров’я населення.

Серйозною проблемою Донецької області продовжує залишатися високий рівень профзахворювання, який є інтегральною характеристикою здоров’я робітників. Санітарно-гігієнічна ситуація в промисловості області залишається складною. Її структура і рівні знаходяться в прямій залежності від шкідливих і несприятливих чинників виробничого середовища і трудового процесу. Аналіз результатів щорічних перевірок установами санепідемслужби регіону умов праці, дотримування санітарних норм і правил, показав, що більш ніж 80 % промислових об’єктів не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. В 1-му кварталі 2006 р. в області зареєстровано 694 випадки гострих і хронічних профзахворювань і отруєнь. За аналогічний період минулого року — 704.

Недоліки в стані умов праці зберігаються практично у всіх галузях промисловості, хоча ряд основних показників характеризується позитивною динамікою. Це підтверджують і результати лабораторних і інструментальних досліджень виробничого середовища на промислових підприємствах. У 2006 р. на 37% досліджуваних підприємствах з використанням лабораторних інструментальних методів, зареєстровані перевищення гранично-допустимих концентрацій (ГДК) і рівнів (ПДУ) шкідливих виробничих чинників, в 2005 р. цей показник склав — 40%.

Таким чином, захистити своє здоров’я – це першочергове завдання самої особистості (проведення профілактичних заходів, відпочинок фізичний і психологічний, ведення здорового способу життя та ін.). Роль держави у цій сфері – забезпечення безкоштовними медикаментами, профілактичні заходи, інформування, недопущення епідемій, створення кращих умов для працівників сфери охорони здоров’я.

Кримінальна безпека — різновид безпеки особистості, яка не має конкретного носія, але могутньо впливає на економічний стан особистості, суспільства і держави (через економічні злочини, вбивства, крадіжки, пограбування). За даними правоохоронних органів України грошовий обіг тіньової економіки зараз наближається за об’ємом до грошового обігу всієї економіки, яка залишилася.

Реальну загрозу економічній безпеці особистості представляє такий криміногенний чинник, як злочинність, прояв якого в Донецькій області за останні роки характеризуються наступними даними (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Кількість зареєстрованих злочинів

Роки	2000	2002	2003	2004	2006
К-ть злочинів, од.	53181	45970	59432	58575	51591
Зокрема: тяжкі	19974	23304	29487	27326	21162
хабарництво	192	357	355	308	189
розкрадання державного або колективного майна	10776	3641	4394	3883	3961
Кількість зареєстрованих злочинів на 100000 населення 14 років і більше	1258	957	1423	1406	1110

Має прямий (дії економічного характеру) або непрямий (через зростання соціальної напруги внаслідок погіршення психічного стану населення, невпевненість владних структур, і т.і.) вплив на економічну безпеку особистості. Крім того, впливає на об’єм залучення і вкладення капіталу в економіку сім’ї.

До чинників, що підвищують інтенсивність шкідливої дії злочинів на економічну безпеку особистості належать можливі при надзвичайних ситуаціях паніка, ширення помилкових і провокаційних чуток, злісна непокора посадовцям при виконанні службових обов’язків і ін.

Екологічна безпека особистості — напрям забезпечення економічної безпеки особистості, що забезпечує створення людині, її сім’ї, а отже і всьому суспільству найбільш сприятливих умов (навколишнього середовища) для існування і плідного життя.

Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, яка формувалася протягом тривалого періоду із-за зневаги об’єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. У поєднанні з недостатністю правових і економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю й ефективністю захисних споруд, а також із низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечної екологічної ситуації в Донецькій області.

Прісноводна безпека особистості – різновид продовольчої безпеки, разом з тим, різновид ресурсної безпеки. Питна вода є однією з головних потреб людини. Питна вода — один з головних видів ресурсів і компонентів живлення. У світі кількість питної води обмежена, тому за володіння нею точиться відчайдушна боротьба. З розвитком людства питна вода набуває великої значущості, потреби в цьому виді ресурсів зростають, а наявність її — зменшується.

Уряд України повинен обґрунтувати державну позицію щодо питної води і постійного забезпечення нею населення. На підставі відповідних розрахунків повинні створюватися розрахунки щодо витрат на питну воду і прогнози про їх вплив на економіку сім’ї, а за допомогою цього – на економічну безпеку особистості.

Економічна безпека особистості в енергетичній сфері – один з головних напрямів збереження економічної безпеки особистості, різновид ресурсної безпеки. Науково-технічна революція (НТР) призвела до збільшення використання енергоносіїв, які обслуговують виробництво і побут людини. На мікрорівні енергетична безпека є раціональною структурою споживання сім’єю паливно-енергетичних ресурсів, забезпечення потреб в них за прийнятною ціною і відповідно хорошої якості.

Проте якість послуг у цій сфері залежить від обстановки, яка складається на рівні держави. На макрорівні ж обмеженість здобичі призвела до підвищення цін і значущості енергоносіїв, що є особливо болісним для молодих і економічно слабких держав.

Економічна безпека особистості в політичній сфері – один з найголовніших різновидів безпеки, який використовує політичні засоби для економічного і соціального балансу або дисбалансу державного пристрою. Є погрози, які за певних умов можуть стати джерелами завдання шкоди особистості. У сфері політики, наприклад, загрози економічній безпеці особистості пов’язані з недоліками функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування. Вони виявляються при ухваленні помилкових, або що свідомо суперечать Конституції України законів, Указів Президента України, інших нормативних актів, що зачіпають життєво важливі інтереси населення, політичних, релігійних, інших суспільних об’єднань. Це може призвести до виникнення техногенно-небезпечних надзвичайних ситуацій, здатних активізувати злочинність або інші форми протиправної поведінки, викликати озброєні конфлікти, міжнаціональну ворожнечу, масову незадоволеність громадян, спровокувати широкомасштабні виступи, мітинги, страйки, зокрема, з гострими політичними вимогами, які можуть дестабілізувати обстановку в країні в цілому або в окремому регіоні. Відрізняється від деяких інших різновидів безпеки тим, що у неї немає постійного носія. Використовуючи можливості, надані ринковою економікою, певні політичні сили купують голоси виборців або наймають тих, хто пікетує Верховну Раду, Кабінет Міністрів або Адміністрацію Президента України ради зовнішнього тиску на їх рішення. При цьому часто ігнорують національні інтереси української держави, надаючи перевагу власним смакам і цілям. Крім того активно використовуються економічні можливості (інформаційний терор, дезорієнтація і дезинформація населення країни через підкуп окремих впливових осіб або органів ЗМІ).

Економічна безпека особистості в правовій сфері – безумовне дотримання правових норм, гарантована реалізація всієї сукупності прав і обов’язків, встановлених чинним законодавством. Причому особистість тут також виступає і об’єктом і суб’єктом безпеки, забезпечуючи собі правове поле для діяльності, підкоряясь букві закону з одного боку, і покладаючись на правовий захист органів державної влади з іншого боку.

Проведемо аналіз тільки тих прав, які прямо або опосередковано впливають на економічну безпеку особистості. Конституція України, Закони й інші нормативні акти України, до прав, що безпосередньо впливають на економічну безпеку особистості, відносять: право на життя; гідність; свободу й особисту недоторканність; недоторканність приватного життя, особистої і сімейної таємниці; житла; таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфних і інших повідомлень; на охорону здоров’я і медичну допомогу; на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки і гігієни; на сприятливе навколишнє середовище; право споживача на безпеку товару, робіт, послуг і інформацію про них; право на гарантований мінімальний розмір оплати праці; на соціальне забезпечення за віком, у разі хвороби, інвалідності, втрати годувальника, для виховання дітей; право на житло; захист своїх прав всіма, не забороненими законом способами; на державний і міждержавний захист прав і свобод та ін. Таким чином, правова безпека особистості забезпечується за рахунок встановлення державними органами влади загальних норм, що визначають, як слід поводитися в конкретних випадках, заборон на здійснення протиправних вчинків, санкцій, вживаних до суб’єктів у разі порушення заборон. Разом з цим правові норми регулюють питання організації і діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування з забезпечення економічної безпеки.

Проведений аналіз стану економічної безпеки особистості дозволяє скласти комплексне уявлення про рівень життя населення Донецької області, про основні характеристики соціальної, економічної і політичної інфраструктур, про культурний і духовний розвиток нації. Проте, можна твердо стверджувати, що сучасна статистика неадекватно відображає тенденції розвитку соціальної і економічної сфер, тому дуже важко з великою часткою достовірності говорити про відповідні в них зміни, можна лише визначити загальні тенденції, що негативним чином впливає на складання прогнозів на майбутні періоди.

Певними і переліченими напрямами забезпечення економічної безпеки особистості не досягається і не обмежується (є ще неконтрольована, комплексна і багато інших видів і різновидів безпеки). Треба враховувати, що наука про економічну безпеку держави має не фундаментальний, а прикладний характер і тому всі її дослідження і результати повинні бути реалізовані на практиці. Цим пояснюється необхідність подальшого розгляду її складових частин.

2.2. Обґрунтування методів управління системою економічної безпеки особистості

Постановка і дослідження методів як визначення способів досягнення рівня економічної безпеки особистості є однією з головних проблем соціально-економічного розвитку України.

Спираючись на дослідження учених [3, 17, 111, 113, 139, 171], необхідно відзначити, що при дослідженні соціально-економічних процесів такого масштабу доцільно користуватися методами експертних оцінок як прямими, так і із зворотним зв’язком, а також методами імітаційного моделювання. Обґрунтуванням тому є дослідження провідних учених-дослідників теорії системного аналізу і його практичне застосування в певних областях.

У контексті нашого дисертаційного дослідження об’єктом державного управління є «система», яка розглядається як безліч взаємодіючих елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним, складових цілісного утворення. Йдеться про «соціальну систему». Уточнимо це поняття. Під ним розуміється сукупність індивідів (особистостей в потенціалі), які формують суспільство як єдине ціле. В той же час об’єднані групи особистостей (індивідів) займають в суспільстві відповідні ним місця згідно до класової приналежності, майновому положенню, виробничо-економічним відношенням. Останні розглядаються в нерозривній єдності з соціальними. У свою чергу, під соціальними ми розуміємо міжлюдські, тобто ті, що пов’язані з сумісним життям людей, з різними формами їх спілкування, що носять суспільний характер.

Основними принципами побудови системи забезпечення економічної безпеки особистості, є:

Принцип побудови мети. Аналіз поняття «мета» дозволяє зробити висновок, що, формулюючи мету, потрібно прагнути відобразити у формулюванні або в способі представлення мети її активну роль у пізнанні і в той же час зробити її реалістичною, направити з її допомогою діяльність на отримання певного результату. При цьому формулювання мети й уявлення про неї залежить від стадії пізнання об’єкту і в процесі розвитку уявлення про об’єкт мета може формулюватися інакше. Також необхідно визначити, в якому сенсі на певному етапі розгляду об’єкту уживається поняття мета, до якої точки «умовної шкали» («ідеальне прагнення в майбутнє» — «конкретний результат діяльності») формулювання мети, що ближче приймається.

При аналізі причин виникнення мети потрібно враховувати як зовнішні по відношенню до виділеної системи чинники (зовнішні потреби, мотиви, програми), так і внутрішні потреби, мотиви, програми («саморух» цілісності). При цьому цілі можуть виникати на основі суперечностей як між зовнішніми і внутрішніми чинниками, так і між внутрішніми чинниками, що були раніше і що знов виникають в цілісності, що знаходилася в постійному саморусі. Це дуже важлива відмінність організаційних систем, що «розвиваються», відкритих, від технічних (замкнутих, закритих) систем. У відкритих системах, що розвиваються, мета формується усередині системи, і внутрішні чинники, що впливають на формування цілей, є такими ж об’єктивними, як і зовнішні.

Головною метою створення комплексного механізму державного управління економічною безпекою особистості є створення умов для досягнення такого рівня економічної безпеки, при якому особа відчувала себе самодостатньою, самозабезпеченою, мала бажання і можливість розвиватися на всіх напрямках своїй життєдіяльності в умовах зовнішніх і внутрішніх економічних погроз.

Принцип деталізації і структуризації мети. Досягти однакового розуміння загальної мети всіма виконавцями, мабуть, принципово неможливо без її деталізації у вигляді впорядкованого або неврегульованого набору взаємопов’язаних підцілей, які роблять її зрозумілою і конкретнішою для різних виконавців. Таким чином, завдання формулювання загальної мети в складних системах повинне бути зведене до завдання структуризації мети. А структуризацію цілей необхідно виконувати, враховуючи стадію пізнання об’єкта або процесу. Наприклад, ієрархічний і матричний опис — це декомпозиція мети в просторі, мережна модель — декомпозиція в часі. Проміжні підцілі можуть формулюватися залежно від досягнення попередньою, що може використовуватися як засіб управління. Перспективним представляється розгортання ієрархічних структур у часі, тобто поєднання декомпозиції мети в просторі і в часі.

В ієрархічній структурі цілей, як і в будь-якій ієрархічній структурі, закономірність цілісності виявляється на кожному рівні ієрархії. Стосовно структури цілей це означає, що досягнення мети вищерозміщеного рівня не може бути повністю забезпечене досягненням підцілей, хоч і залежить від них, і що потреби, мотиви, програми, що впливають на формування цілей, потрібно досліджувати на кожному рівні ієрархії. Так, для досягнення головної мети необхідно вирішити ряд завдань за основними цільовими напрямами забезпечення економічної безпеки особистості: забезпечити економічну безпеку особистості в різних сферах життєдіяльності (соціальний захист, кращі умови для відтворення населення, медичну безпеку, кримінальну, науково-інтелектуальну безпеку), ресурсну безпеку (фінансову, цінову, продовольчу, енергетичну, екологічну), інформаційну безпеку (психологічну, духовно-моральну), політичну безпеку (правову). Проте, по відношенню до структури цілей це означає, що досягнення мети вищого рівня не може бути повністю забезпечене досягненням підцілей, хоч і залежить від них, і що потреби, мотиви, програми, які впливають на формування цілей, необхідно досліджувати на кожному рівні ієрархії.

Принцип цілісності. Закономірність цілісності виявляється у системі при виникненні нових інтеграційних якостей, не властивих компонентам, які її створюють. Щоб глибше зрозуміти закономірність цілісності, необхідно розглянути дві її сторони: 1) властивості системи (цілого) не є сумою властивостей елементів або частин (неможливість зведення цілого до простої суми частин); 2) властивості системи (цілого) залежать від властивостей елементів, частин (зміна в одній частині викликає зміну в решті всіх частин і у всій системі).

Істотним проявом закономірності цілісності є нові взаємини системи як цілого з середовищем, відмінні від взаємодії з нею окремих елементів. Властивість цілісності пов’язана з метою, для виконання якої призначена система. Досить актуальною є оцінка ступеня цілісності системи при переході з одного стану в інше. У зв’язку з цим виникає подвійне ставлення до закономірності цілісності. Її називають фізичною адитивністю, незалежністю, сумативністю, відособленістю. Властивість фізичної адитивності виявляється в системі, як би що розпалася на незалежні елементи. Строго кажучи, будь-яка система знаходиться завжди між крайніми точками як би умовної шкали: абсолютна цілісність — абсолютна адитивність, і цей етап розвитку системи можна охарактеризувати ступенем прояву в ній однієї або іншої властивості і тенденцією до його зростання або зменшення. Для оцінки цих явищ А. Холл ввів такі закономірності, як «прогресуюча факторизація» (прагнення системи до стану зі все більш незалежними елементами) і «прогресуюча систематизація» (прагнення системи до зменшення самостійності елементів, тобто до більшої цілісності). Існують методи введення порівняльних кількісних оцінок ступеня цілісності, коефіцієнта використання елементів в цілому з погляду певної мети.

Наприклад, при рішенні питань власності, з позиції національної економіки, необхідно враховувати, що власність і багатство нації нерозривні. Власність виступає як форма, а багатство нації як зміст. Держава нації виступає як формотвірний початок, а особистість і суспільство наповнюють його конкретним змістом, помножуючи національне багатство як матеріальну основу розвитку нації. У повсякденній діяльності вони створюють передумови для нових, ефективніших форм власності. Власність, метою якої є відособлення від загального потоку національного багатства, деформує національний організм, породжує відчуженість між людиною, суспільством і державою.

Принцип синергії (сумісної участі) елементів системи. Обумовлює взаємозв’язок і відносини між елементами в системі. Забезпечує зворотний зв’язок. По суті, це адміністративно-правова організація держави, яка є предметом особливого дослідження. В цей час можна лише підкреслити її примітивний і позбавлений динамізму і здатності адаптуватися до швидко змінних внутрішніх і міжнародних процесів, прозорий і пристосований до іноземного тиску, контрольований, буферний характер. Для забезпечення роботи цього принципу необхідне створення нових форм організації зв’язків між елементами структури. Такою формою організації процесу управління може стати експертний підхід. Для вирішення завдань кожного рівня ієрархії дерева цілей створюються експертні групи управлінців (представників державної служби, фахівців профільних установ, учених і т.д.), які і реалізують в життя проекти за цільовими напрямами.

Принцип раціональності. Для ефективнішої роботи системи необхідно враховувати найбільш раціональне використання наявних ресурсів за умов їх обмеженості. Будь-яка діяльність повинна бути націлена на отримання максимального результату з витрачанням мінімуму зусиль. Так, відносно вирішення питання про раціональність структури власності в Україні можна використовувати схему, запропоновану К.Х. Іполітовим. В умовах ринкової економіки з позицій економічної безпеки особистості, суспільства і держави, найбільш раціональним варіантом буде передати такі сектори, як торгівля, сфера обслуговування (сервіс), дрібний і значний об’єм середнього виробництва, в приватні руки. Такий розподіл обумовлений тим, що, по-перше, на їх нормальне функціонування не вистачає фінансових і матеріальних ресурсів, по-друге, ці сектори пов’язані безпосередньо з живими грошима, що викликає прагнення з боку різних представників цих секторів використовувати їх безпосередньо в корисливих цілях, в збиток суспільству і державі. В цілях підтримки відповідного порядку держава вимушена створювати громіздкий апарат, який, як правило, погано справляється із своїми функціями і зрештою втрачає управління цими секторами, породжує хвилю злочинів, корупцію, підживлення тіньової економіки, на боротьбу з якими доводиться відволікати значні сили правоохоронних органів.

Особливе місце в схемі займає колективна власність. Цей вид власності забезпечує матеріальну і соціальну базу добробуту її власників (а не окремо особистості) і одночасно з цим дає основну продукцію і фінансові кошти на користь всіх членів суспільства, забезпечує функціонування більшої частини державних і суспільних структур в політичній, економічній, військовій, соціальній і духовній сферах життя. Звільнення від найму і виступ в якості колективного власника робить працю осмисленою і дійсно вільною. Державна власність, забезпечує єдину економічну інфраструктуру, основу науково-технічного прогресу, обороноздатність і безпеку країни, життєдіяльність держави, функціонує за рахунок недоторканності до конституційно визначених стратегічно важливих об’єктах держави, перелік яких чітко регламентується законодавством. Таким чином, приведена схема, по суті, є варіантом державної програми становлення і зміцнення національного капіталу.

Принцип інтегративності. Цей термін часто використовують як синонім цілісності. Проте їм підкреслюють інтерес не до зовнішніх чинників прояву цілісності, а до глибших причин формування цієї властивості і, головне, — до його збереження. Інтеграційними називають системоформуючі, системозберігаючі чинники, важливими серед яких є неоднорідність і суперечність її елементів.

Принцип комунікативності. Система не ізольована, вона пов’язана безліччю комунікацій з середовищем, яке не однорідна, а є складною освітою, містить надсистему (або навіть надсистеми), яка задає вимоги і обмеження досліджуваній системі, підсистеми і системи одного рівня з тією, що розглядається.

Принцип ієрархічності. Ієрархічна впорядкованість пронизує все, починаючи від атомно-молекулярного рівня і закінчуючи людським суспільством. Ієрархічність як закономірність полягає в тому, що закономірність цілісності виявляється на кожному рівні ієрархії. Завдяки цьому на кожному рівні виникають нові властивості, які не можуть бути виведені як сума властивостей елементів. При цьому важливо, що не тільки об’єднання елементів у кожному вузлі приводить до появи нових властивостей, яких у них не було, і втрати деяких властивостей елементів, але і що кожен член ієрархії набуває нових властивостей, відсутні у нього в ізольованому стані.

Таким чином, на кожному рівні ієрархії відбуваються складні якісні зміни, які не завжди можуть бути представлені і пояснені. Але саме завдяки цій особливості ця закономірність приводить до цікавих наслідків. По-перше, за допомогою ієрархічних уявлень можна відображати системи з невизначеністю. По-друге, побудова ієрархічної структури залежить від мети: для багатоцільових ситуацій можна побудувати декілька ієрархічних структур, відповідних різним умовам, і при цьому в різних структурах можуть брати участь одні і ті ж компоненти. По-третє, навіть при одній і тій же меті, якщо доручити формування ієрархічної структури різним дослідникам, то залежно від їх попереднього досвіду, кваліфікації і знання системи вони можуть одержати різні ієрархічні структури, тобто по-різному вирішити якісні зміни на кожному рівні ієрархії.

Принцип історичності. Час є неодмінною характеристикою системи, тому кожна система історична, і це така ж закономірність, як цілісність, інтегративність та ін. Легко навести приклади становлення, розквіту, занепаду і навіть смерті біологічних і суспільних систем, але для технічних і організаційних систем визначити періоди розвитку досить важко. Основа закономірності історичності — внутрішні суперечності між компонентами системи. Але як управляти розвитком або хоч би розуміти наближення відповідного періоду розвитку системи — ці питання ще мало досліджені.

Принцип необхідної різноманітності. Принцип сформований на основі Закону необхідної різноманітності У.Р.Ешбі: щоб створити систему, здатну справитися з вирішенням проблеми, що володіє певною, відомою різноманітністю, потрібно, щоб сама система мала ще більшу різноманітність, чим різноманітність вирішуваної проблеми, або була здатна створити в собі це різноманітність. Цей закон достатньо широко застосовується на практиці. Він дозволяє, наприклад, одержати рекомендації з вдосконалення системи управління підприємством, об’єднанням, галуззю. Цей принцип може забезпечуватися за рахунок формування у людини, що займає управлінську позицію, здатності виходити в позицію рефлексії, уміння розширювати свідоме сприйняття різних ситуацій, об’єктів, явищ.

Принцип здійсненності і потенційної ефективності системи. Дослідження взаємозв’язку складності структури системи з складністю її поведінки дозволили одержати кількісні вирази граничних законів для таких якостей системи, як надійність, перешкодостійкість, керованість й ін. На основі цих законів виявилося можливим отримання кількісних оцінок порогів здійсненності систем з погляду тієї або іншої якості, а об’єднуючи якості — граничні оцінки життєздатності і потенційної ефективності складних систем.

У зв’язку з такою різноманітністю використовуваних принципів, виникає проблема співвідношення функціонування і розвитку системи, побудови загальної картини об’єкту. Найбільш відповідним методом, який дозволяє аналізувати складні проблеми як ціле, забезпечує розгляд багатьох альтернатив, кожна з яких описується великим числом змінних, забезпечує повноту кожної альтернативи, допомагає вносити вимірність, дає можливість відображати невизначеності є системний аналіз.

З позиції системного аналізу державне управління економічною безпекою особистості є великою полісистемою, що складається з безлічі систем, має певну структуру і, існує одночасно в декількох планах: (1) як процес, (2) як функціональна структура, (3) як організованість матеріалу і (4) просто матеріал. Завдання забезпечення економічної безпеки особистості може бути вирішене тільки при адекватній організації роботи цієї полісистеми, а саме при забезпеченні такої структури зв’язків у цій цілісності, при якій досягалися б визначені, потрібні суспільству властивості системи. Цей процес може бути забезпечений тільки за рахунок певної діяльності людини, а саме організаційній, керівній і управлінській діяльності, тобто діяльності над діяльностями. Ефективним інструментом для формування такої управлінської позиції може стати системо-миследіяльностний (СМД-) підхід Г.П. Щедровицького [171]. Одне з найважливіших завдань цього методу — це вироблення й обґрунтування оргуправлінського світогляду, заснованого на ідеях універсальності і цілісності оргуправлінської «позиції» в суспільному організмі. Тобто, це формування управлінської позиції нового рівня, здатної забезпечувати професійне й особисте зростання, розвиток здібності до самостійної постановки і рішення складних оргуправлінських задач, а значить, до самостійного вибору, створення і вживання самих знань. Основними характеристиками оргуправлінського світогляду є:

розрізнення понять «організація», «керівництво» і «управління», уміння ефективно поєднувати ці різновиди діяльності залежно від потреб;

високий рівень самоорганізації;

високий рівень самоорганізації рефлексії;

володіння категоріальним апаратом, тобто уміння фіксувати в миследіяльності зв’язки і відповідності між операціями, які здійснюються, об’єктом, до якого ці операції застосовуються, мовою, в якій все це виражається, і власними поняттями;

уміння змінювати структуру зв’язків у системі, при цьому співвідносити властивості частин-елементів структури (або атрибутивні або властивості-функції) з властивостями цілого;

здатність накладати на реальність власні розумові схеми ідеальних об’єктів через вираз їх в графіках, рівняннях, рисунках, таблицях і т.д., а далі через побудову мовних описових текстів;

рівень самосвідомості, що визначає здатність перетворення символічного світу в реальний, тобто здатність реалізації в діяльності проектного продукту (бізнес-плану, мережного графіка, програми і т.п.);

врахування людського чинника не тільки як формальної структури, але і як змістовної. Тобто, розрізнення функціональних особливостей людини і її проявів як особистості.

Зараз час функціонування великих діяльностних організацій, які використовують людину як ресурс. Організації оформлюють цілі певних груп людей. Постає питання про необхідність усвідомлення ролі особистості як керуючої ланки. Якщо людина усвідомлює себе як особистість, вона все пропускає кризь призму критики і бере тільки те, що відповідає її цілям, визнає правильним, відповідає за свій вибір. Де завгодно така людина приймає стратегію відповідно власним цілям, застосовує певну техніку і схеми, тобто вибирає альтернативу рішення тієї або іншої задачі.

За визначенням [113] в центрі методології системного аналізу знаходиться операція кількісного порівняння альтернатив, яка виконується з метою вибору альтернативи, належній реалізації. Щоб кількісні оцінки дозволяли вести порівняння альтернатив, вони повинні відображати властивості альтернатив, що беруть участь у порівнянні (тобто, необхідні вихідні дані, наприклад, ВВП на душу населення, прожитковий мінімум і т.п.). Досягти цього можна, якщо враховані всі елементи альтернативи. Таким чином, система є те, що вирішує проблему. Складним завданням тут є відбір елементів для цієї альтернативи. Єдиний критерій — участь цього елементу в процесі, що приводить до появи вихідного результату цієї альтернативи. Отже, поняття процесу — центральне поняття системного аналізу. За твердженням [113, с.11] система визначається завданням системних об’єктів, властивостей і зв’язків. Системні об’єкти — це вхід, процес, вихід, зворотний зв’язок, обмеження. Включаючи в сукупність системних об’єктів такі елементи як «постановка мети», «чутливість», «гнучкість» одержуємо модель ефективного досягнення мети на основі зворотного зв’язку (рис. 2.4.).

Рис. 2.4. Схема вирішення проблеми

Виділити систему в реальному світі означає вказати всі процеси, що дають певний вихід. «Проблемою називається ситуація, що характеризується відмінністю між необхідним (бажаним) виходом і існуючим виходом. Вихід є необхідним, якщо його відсутність створює загрозу існуванню або розвитку системи» [113, с.13]. У даному випадку так званим «виходом» є наявність системи економічної безпеки особи, тобто стану економіки, правової бази й інших складових, які забезпечують всі життєво важливі функції людини.

Поставлена проблема виникає в симптомах, що систематично виявляються і створюють тенденцію – погіршення соціально-економічного стану особистості. Виявлення проблеми є результат процесу ідентифікації симптомів. Результатом ідентифікації є опис умови, мети і можливостей у термінах системних об’єктів (входу, процесу, виходу, зворотного зв’язку і обмеження), властивостей і зв’язків, тобто в термінах структур і елементів, які входять до них.

Якщо структури й елементи умови, цілі і можливості певної проблеми відомі, ідентифікація має характер визначення кількісних відносин, а проблема називається кількісною. Якщо все вищеперелічене відоме частково, ідентифікація має якісний характер. У цьому випадку проблема називається якісною або слабо структурованою [113, с. 13].

У нашому випадку досліджувана проблема, пов’язана з соціально-економічною сферою, в якій структури й елементи, умови, цілі і можливості відомі не повною мірою (частково), носить якісний характер, тобто є слабо структурованою. Відповідно до теорії і практики прогнозування можна говорити про застосовність тут експертних методів.

Методи структурного аналізу застосовуються для прогнозування складних об’єктів. Найбільш поширений з них метод структуризації (метод дерева цілей), який також є принципоформуючим. Дерево цілей, вершини якого ранжирувані, тобто виражені кількісними оцінками важливості, широко використовуються при вирішенні складних проблем. Тут немає необхідності детальніше зупинятися на теорії, правилах побудови — вони достатньо висвітлені в економічній літературі [89,112,122 й ін. авторів].

Виділяють наступні напрями застосування методу структуризації:

для ранжирування і визначення пріоритетності порядку, термінів розробки, впровадження, використання окремих проектів, програм, заходів;

для вибору якнайкращих заходів з погляду забезпечення поставлених цілей;

для побудови організаційних структур планування й управління економічними об’єктами;

в програмно-цільовому плануванні для виявлення проблем, розробки комплексних програм.

Використання цього методу дозволяє сконцентрувати ресурси на виконання заходів, найбільш ефективних для досягнення поставленої мети.

Необхідно визнати той факт, що здійснено немало наукових розробок у вирішенні соціально-економічних проблем. Так, спираючись на дослідження вчених І.В. Блауберга, Э.Г. Юдіна та ін., можна відзначити, що більш деталізоване рішення проблем соціальної системи можна одержувати спираючись на наступне [17, с. 242-243]. «Як відомо, в сучасному соціальному пізнанні використовуються два різні способи розчленовування соціальної дійсності. Перший з них базується на уявленні про багаторівневе (багатоплощинне) горизонтальне розчленовування суспільства і на відповідне виділення рівнів соціальної системи (суспільство в цілому — соціальні групи нижчого ступеня спільності). При цьому… соціальна група — перш за все мала група — розглядається як певним чином задана система функцій індивідів, що складають цю групу». Другий спосіб — виділення сфер суспільного життя: економіка, політика, мистецтво і т.д. Вони виступають як глобальні. Таке розчленовування автори називають «вертикальним». При накладенні цих двох підходів одержують «сітку», в якій поєднуються горизонтальне і вертикальне розчленовування. Однією з складних проблем науки є побудова моделей, пошук шляхів і реальних засобів, що дозволяють у вертикальних розчленовуваннях врахувати горизонтальні розрізи (і навпаки) і таким чином забезпечити повніший опис системи.

Інша складність побудови моделей типу «соціальна система» полягає в пошуку оптимальних способів поєднання в 1-ій моделі сукупності вимог, що йдуть від суспільства, з вимогами, що йдуть від індивіда. Йдеться про наявність так званих «ціннісних регуляторів». До них відносять сукупність норм і ідеалів прийнятих в цій соціальній системі і загальних для неї, а також цінності, які визначають загальну орієнтацію життєдіяльності людини. Ці висновки розвинені, доповнені у напрямі моделювання соціальних процесів.

Побудова моделей в соціальних процесах здійснювалася за допомогою математичних методів. Автори при побудові моделей розглядають як реальну систему національне суспільство. Його елементи — люди і групи людей, предмети, створені людьми; зовнішнє середовище утворюють природні і зовнішньополітичні умови, біологічні і психологічні особливості населення. Внутрішнє середовище — рівень розвитку продуктивних сил. Найелементарнішою одиницею аналізу є людина. Тут вибрано «статистичний» підхід, який можна характеризувати набором певних ознак, що допускають вимірювання в номінальній шкалі. Побудова спирається на виявлення соціологічних ознак (стать, вік і т.п.). Система вирішується за допомогою угрупування ознак статистичної поведінки людини, групи людей.

Таким чином, за допомогою математичних методів розроблені моделі: планування рівня життя, розподіли робочих і службовців за розміром заробітної плати і їх сімей за величиною доходу на особу, аналізу і прогнозування споживання, трудових ресурсів, балансові і оптимізаційні моделі в управлінні відтворенням населення. Таким чином, можна констатувати той факт, що математичний апарат для вирішення складних соціально-економічних проблем достатньо відпрацьований. Але на наш погляд тільки застосування комплексу методів у різних поєднаннях залежно від потреб і ситуації є одним із найефективніших інструментів вирішення проблем такого масштабу.

2.3. Побудова імітаційної моделі державного управління системою економічної безпеки особистості

Враховуючи складність і масштабність проблем економічної безпеки, скористаємося методом побудови імітаційної моделі, яка має істотне значення в системі управління економічною безпекою особистості для виявлення, попередження різних видів погроз, створення системи заходів безпеки і виявлення таким чином напрямів інвестування. У теорії управління імітаційна модель є моделлю, що відтворює поведінку системи в часі, зберігає внутрішній зв’язок між елементами системи і залежність виходів від входів. Імітаційна модель дає можливість одержати інформацію про стан процесів у певні моменти часу і оцінити характеристики системи.

Для логічної побудови системи скористаємося загальним законом рівноваги і моделлю ефективного досягнення мети, заснованою на зворотному зв’язку. Загальний закон рівноваги – це універсальний закон природи, який виражає ступінь співвідношення протидіючих сил у цій системі і який на цій основі зумовлює напрям і суть розвитку системи в межах існуючої відповідності. Будь-яка система стабільна, якщо вона має необхідний баланс рівнодіючих сил, життєздатна, якщо вона має механізм постійного оновлення, адаптації і приведення системи до стану рівноваги, довговічна (перспективна), якщо вектор (напрям і суть) її розвитку відповідає інтересам всієї системи в цілому (або більшості її елементів). Для того, щоб зберегти Загальний закон рівноваги, відповідно до якої може нормально (тобто без збитку здоров’ю, життю, добробуту і т.п., економічним інтересам) розвиватися держава, регіон, підприємство, людина і її сім’я, необхідно створити і зберегти співвідношення рівноваги в соціально-економічній системі як на макро — так і на мікрорівні.

Основний принцип, відповідно до якого повинна зберігатися рівновага, полягає в наступному. Щодо об’єкта (країни, регіону, підприємства, особистості) і виду джерел небезпеки виявляються, з одного боку, зовнішні і внутрішні погрози, з іншого, — заходи безпеки, нейтралізуючі або знімаючі наслідки зовнішніх і внутрішніх погроз. Таким чином, рівновага системи не порушується у тому випадку, коли виявленій загрозі (блоку погроз) відповідають заходи безпеки. І тоді ставиться мета з нейтралізації виниклої загрози з використанням найбільш ефективного методу, чито метод структуризації мети або модель ефективного досягнення мети на основі зворотного зв’язку.

У цьому розділі наводиться приклад побудови імітаційної моделі системи забезпечення економічної безпеки на рівні особистості (Додаток Ж). На основі такого роду моделі можлива побудова систем забезпечення економічної (національної) безпеки регіонів, країни в цілому.

При детальному розгляді імітаційної моделі слід особливу увагу приділити системі моніторингу, організаційній структурі, а також системі превентивних і адаптивних механізмів забезпечення ЕБО, оскільки погрозам і їх критеріям оцінки був присвячений перший розділ дисертаційного дослідження.

Організаційна структура системи припускає наявність чіткого розподілу операційних функцій, прав і обов’язків між державними і недержавними організаціями, кадрових, матеріальних і інформаційних ресурсів, з метою забезпечення досягнення головної мети – економічної безпеки особистості. Це компонент системи державного управління економічною безпекою, який безпосередньо відповідає за формування і реалізацію державно-управлінських програм впливу на різні сфери життєдіяльності громадян. Одним із найбільш важливих елементів організаційної структури є наявність організаційних зв’язків між суб’єктами управління, оскільки, наприклад, завдання забезпечення економічної безпеки досить складне, і включає вирішення великої кількості пов’язаних проблем, таких як забезпечення фінансової, цінової, соціальної та інших видів безпеки.

Виділяють три види зв’язків в організаційній структурі державного управління [39, с.92]:

субординаційні (впорядковування зверху вниз, від органу, що управляє, до керованого);

реординаційні (знизу догори, від керованого органу до керівника);

координаційні (впорядковування на одному рівні, між двома і більше суб’єктами, що не виключає того, що вони можуть знаходитися на різних рівнях в ієрархічно організованій системі управління).

Наявність всіх цих зв’язків і забезпечує синергію процесу забезпечення економічної безпеки, зокрема передачу інформації, обмін ресурсами, ідеями, забезпечує зворотний зв’язок. Необхідно акцентувати увагу на використанні сучасних засобів передачі інформації (використанні Інтернет технологій, проведенні інтерактивних конференцій, круглих столів, форумів, телефонних конференцій) та інструментах маркетингу в органах державної влади. Розвиток мобільних технологій створює для держави безпрецедентну можливість надання всім своїм громадянам і державним службовцям доступу до інформації у будь-який час, в будь-якому місці і за допомогою будь-якого пристрою.

Найважливішим елементом в організаційній структурі є люди, зв’язки між ними, якість управлінської позиції керівників відомчих установ, постановка оргуправлінського мислення. На сьогодні питання організації влади в Україні активно обговорюються, і вченими-дослідниками розробляються відповідні пропозиції з її реорганізації й удосконалення. Це також окрема тема для внесення конкретних пропозицій і автор переконаний, що якісне рішення цієї проблеми існує.

Під моніторингом системи забезпечення економічної безпеки особистості в регіоні в цій роботі розуміється спеціально організована і постійно діюча система обліку (статистичній звітності), збору, аналізу і розповсюдження інформації, проведення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення і т.п.) і оцінки стану (діагностика системи економічних показників), тенденцій розвитку регіону [84, c.28]. Стосовно забезпечення економічної безпеки особистості, основними сферами моніторингу будуть якість і рівень життя, докладний опис якого можна вивчити в [155].

Моніторинг якості життя населення включає моніторинг здоров’я, основними індикаторами якого є середня тривалість життя, смертність, зокрема дитяча і материнська; число новонароджених, таких, що потребують реабілітації. Моніторинг здоров’я населення повинен здійснюватися спільно з екологічним моніторингом, моніторингом рівня медичного обслуговування, нормальних умов житла, харчування, відпочинку. Основні напрями екологічного моніторингу пов’язані з оцінкою стану поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, грунтового покриття, дії шумового і радіаційного фонів на навколишнє середовище. Моніторинг рівня медичного обслуговування населення припускає оцінку його забезпеченості амбулаторно-поліклінічними установами і стаціонарною мережею, відповідності чисельності медперсоналу згідно з нормами, наявність і доступність ліків, медикаментів. Моніторинг рівня забезпеченості житлом припускає, крім оцінки забезпеченості, оцінку рівня впорядкування житла, характеру населення, відповідно до сучасних планувань і гігієнічних вимог. Основним показником якості харчування населення є забезпечення ним необхідної кількості кілокалорій і грамів білка. В рамках моніторингу необхідно провести оцінку споживання населенням основних продуктів харчування за наступними групами: м’ясо і м’ясопродукти в перерахунку на м’ясо, цукор, олія, картопля, овочі і баштанні, хлібні продукти. Також необхідно оцінити насиченість місцевого ринку продуктами харчування за об’ємом і асортиментом, якість товарів, що реалізовуються, доступність (просторову і фінансову) продуктів харчування. При моніторингу сфери рекреації і дозвілля оцінюють рівень фізкультурного руху, рівень і тенденції розвитку міських зон масового відпочинку, умови для проведення заходів рекреаційного характеру і доступність цих заходів. Серед основних індикаторів, що характеризують рівень фізкультурної роботи і можливості рекреаційної сфери в місті, можна вказати число колективів фізкультурників, об’єм реалізації платних послуг населенню, стан матеріально-технічної бази об’єктів фізкультури і спорту, вимірювання потужності (місткості) об’єктів оздоровчого відпочинку.

При моніторингу рівня життя використовуються наступні індикатори: визначення індексу життя (індексу споживчих цін) – зміна вартості фіксованого набору споживчих товарів і послуг у поточному періоді і його вартість у базовому періоді. Оцінка доходів населення припускає розгляд реальних загальних доходів населення, реальних доходів, що розташовуються, особистих доходів, середніх доходів і середньої зарплати. Найважливішим показником рівня життя населення є купівельна спроможність середньої заробітної плати, споживчі витрати населення, об’єм грошових заощаджень населення, кількість накопиченого майна. Купівельна спроможність середньої заробітної плати визначається через кількість товарів і послуг, які споживач зможе придбати на середню заробітну плату. При моніторингу рівня життя населення необхідно також оцінити стан і рівень зношеності об’єктів ЖКХ, забезпеченість населення послугами побутового характеру, наявність і доступність цих послуг, які споживач зможе придбати на середню заробітну плату. Особливого значення набуває оцінка рівня життя соціально незахищених верств населення. Тому моніторинг рівня життя населення повинен включати оцінку показника реальної купівельної спроможності середньої пенсії (допомоги, стипендій).

Моніторинг способу життя городян безпосередньо пов’язаний з оцінкою рівня зайнятості населення, забезпечення громадського порядку й особистої безпеки підтримці сприятливого соціально-психологічного клімату в суспільстві. Моніторинг рівня зайнятості населення включає крім визначення кількісних і якісних показників ринку праці, визначення структури зайнятості по галузях економіки, виявлення динаміки структури галузей. Моніторинг забезпечення громадського порядку припускає визначення рівня злочинності, числа довершених злочинів, числа осіб, що скоїли злочини. Моніторинг соціального самопочуття населення проводиться з метою виявлення ставлення населення до рівня свого матеріального добробуту, стану здоров’я, ступеню особистої безпеки, ходу економічних реформ, готовності і здатності активно адаптуватися до нових умов життєдіяльності, політичних свобод і т.і. Оцінка цих показників проводиться на основі відповідей городян на питання соціологічних досліджень.

Соціальна напруженість у суспільстві є однією з найважливіших складових моніторингу способу життя населення. Індикаторами соціальної напруженості є: відчуття, настрою з приводу діючих способів задоволення потреб, розподілу благ, відчуття, настрою з приводу діяльності інститутів, що відповідають за забезпечення способів реалізації потреб і інтересів, готовність соціальних груп захищати і відстоювати свої основні потреби та інтереси.

З метою проведення повноцінного моніторингу основних індикаторів економічної безпеки особистості у відповідності до їх граничних значень та включення їх у систему показників економічної безпеки регіону виникає необхідність створення єдиного аналітичного центру при Службі безпеки України або при державній адміністрації, акумулюючи всі необхідні ресурси та спеціалістів, які мають достатній потенціал для такої праці.

Таким чином, головним завданням регіонального моніторингу, на думку автора, є створення надійної і об’єктивної основи для вироблення обгрунтованої державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки особистості. Система регіонального моніторингу повинна стати інформаційно-аналітичною базою для вирішення наступних завдань:

обгрунтування цілей і пріоритетних завдань державної регіональної політики у сфері забезпечення економічної безпеки особистості;

попередження кризових регіональних ситуацій і регіональних конфліктів;

оцінка результативності діяльності регіональних органів, міністерств і відомств;

обгрунтування заходів державної підтримки окремих територій, розробка системи прогнозів соціально-економічного розвитку регіонів;

підготовка щорічних державних доповідей про регіональну соціально-економічну, національно-етнічну і політичну ситуацію і про пріоритетні напрями регіональної політики.

Особливе місце в імітаційній моделі системи забезпечення економічної безпеки особистості займає система превентивних і адаптивних механізмів забезпечення економічної безпеки особи (5 стовпець імітаційної моделі), тобто комплекс нормативно-правових, адміністративних, економічних заходів попереджуючого характеру, вживаних для виявлення і усунення зовнішніх і внутрішніх погроз економічній безпеці.

До нормативно-правових заходів можна віднести досягнення принципу пріоритетності розгляду у Верховній Раді соціально-економічних питань і оперативне внесення необхідних змін в прийняті закони на основі аналізу їх практичного використання. Стратегічне значення має формування адекватної концепції соціально-економічного розвитку України, розробка і впровадження на її основі державної програми (Концепції) економічної безпеки країни, основою якої була б концепція економічної безпеки особистості. Ухвалення на базі Концепції відповідного закону для розробки національного законодавства з забезпечення економічної безпеки. Корекція відповідно до Концепції і Закону всіх прийнятих раніше законів, указів, ухвал і програм.

До адміністративних заходів належать розробка першочергових і довгострокових програм розвитку, у тому числі і для окремих областей, які повинні базуватися на чіткому усвідомленні національних інтересів держави, суспільства, особистості і погроз їх економічній безпеці. Повсюдне проведення моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, якості і рівня життя населення дозволить одержувати достовірну й об’єктивну інформацію про протікання на території соціально-економічних процесів, забезпечувати в установленому порядку органи управління, підприємства, установи й організації незалежно від їх підлеглості і форм власності, громадян інформацією, одержаною при здійсненні соціально-економічного моніторингу, розробляти прогнози розвитку соціально-економічної ситуації, готувати рекомендації, направлені на подолання негативних і підтримку позитивних тенденцій, доведення їх до зведення відповідних органів управління і влади. Особливо важливим моментом є проведення державної експертизи рішень органів законодавчої і виконавчої влади відносно відповідності до інтересів особи, суспільства і держави у сфері економіки. Активне впровадження в Центрі і на місцях Адміністративної реформи у напрямі подолання «бюрократизму» дозволить значно скоротити адміністративне втручання і його негативні наслідки. Для цього необхідно забезпечити системні умови ефективного функціонування і бездоганного виконання рекомендацій Вищої економічної Ради Президента України, чітко розмежувати функції Нацбанку, Мінфіну, МВС, СБУ, контролюючих і інших органів, які за своєю компетенцією пов’язані із забезпеченням економічної безпеки, а також механізми їх взаємодії між собою (не допускаючи дублювання окремих функцій).

Економічні заходи є наймасштабнішими і гнучкішими. Розглянемо їх за цільовими напрямами забезпечення економічної безпеки особистості.

Основними сферами реалізації соціально-економічної політики регіону і є медицина, культура, реальні доходи, забезпечення житлом і житлово-комунальне обслуговування, пенсійне забезпечення, зайнятість населення (Додаток З). Превентивними й адаптивними механізмами забезпечення економічної безпеки в даному напрямі будуть:

аналіз соціально-економічного стану за вищезгаданими сферами;

розробка і реалізація державної програми соціально-економічного розвитку, на основі якої можливі розробки регіональних програм соціально-економічного розвитку з урахуванням особливостей регіонів на основі ретельного аналізу соціально-економічної ситуації, рівня і якості життя населення регіону;

державне фінансування програм з урахуванням потреб населення, пошук шляхів залучення додаткових засобів у соціальну сферу;

проведення моніторингу соціально-економічної ситуації, рівня і якості життя населення в регіоні.

Для формування гідного рівня життя населення необхідно надати регіонам права уточнювати розміри мінімальних споживчих бюджетів (на основі набору товарів і послуг «споживчої корзини») з урахуванням територіальних особливостей, наблизити мінімальні розміри оплати праці, пенсій, стипендій і допомоги до розміру прожиткового мінімуму на основі угод, що укладаються на державному і територіальному рівні між профспілками, працедавцями і виконавськими органами влади, що попереджує характер підвищення мінімальних виплат порівняно із зростанням цін. При підвищенні темпів інфляції доцільний перехід від щоквартальної до щомісячного коректування розмірів прожиткового мінімуму і пов’язаних з ним виплат у співвідношенні із зростанням цін. Введення диференційованої шкали податку з фізичних осіб, дозволить регулювати податкові ставки, тобто знижувати ставки податку для низько забезпечених прошарків працівників і підвищувати для груп населення з високими доходами. Важливо забезпечити перехід від зрівняного надання соціальної допомоги до адресного виділення засобів з орієнтацією на гостро потребуючі шари населення. Для цього необхідно ввести облік доходів та порядок надання допомоги, а також визначити органи, які будуть проводити цю роботу, розміри допомоги слід пов’язувати із ступенем відставання середнього доходу на душу населення від прожиткового мінімуму.

Основною складовою в забезпеченні економічної безпеки особистості є забезпечення зайнятості населення. У 2004 році Донецьким обласним центром зайнятості була розроблена і затверджена «Стратегія забезпечення продуктивної зайнятості населення Донецької області на 2005-2010 роки», заходи якої направлені на вирішення проблемних питань у сфері зайнятості на перспективу. На основі стратегії розробляється відповідна програма, яка базується на основних показниках програм зайнятості міст і районів області на відповідний рік, матеріалах і пропозиціях управлінь облдержадміністрації, обласних організацій, профспілкових органів, певних обстежень домашніх господарств відповідно до методології Міжнародної Організації Праці. Метою програми є забезпечення проведення державної політики зайнятості населення, сприяння підвищенню зайнятості населення, здійснення соціального захисту безробітних шляхом реалізації Законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і «Про зайнятість населення». Основними напрямами державного регулювання стану ринку праці є залучення інвестицій для створення нових робочих місць відповідно кон’юнктурі ринку, сприяння розвитку підприємницької діяльності і малого бізнесу, зокрема у сфері матеріального виробництва. Разом з політикою, що проводиться, на ринку праці, спостерігається істотний дисбаланс нейтралізація якого можлива за умови реалізації двох складових політики: управління ринку освітніх послуг і зростання якісних характеристик робочих місць (Додаток К).

Для трансформації заходів демографічної політики головним є комплексний підхід до вивчення народонаселення, тим більше що є теоретичні і методичні підстави, розроблені відомими вченими, наприклад, роботи Д.І.Валентея. Подолання демографічної кризи можливе лише при комплексному підході, а саме: стимулювання зростання народжуваності або, на крайній випадок, її стабілізація, зменшення смертності, залучення мігрантів, ставлення до людського життя як до найголовнішої цінності держави [102, с. 280].

У напрямі медичної безпеки зазначено ряд негативних тенденцій, проте, сьогодні існують дієві механізми їх нівеляції і ефективної реалізації політики держави з охорони здоров’я, розроблені фахівцями Міністерства охорони здоров’я України (офіційний сайт міністерства охорони здоров’я України http://moz.gov.ua). Одним із найдієвіших механізмів впливу на свідомість нації є механізм подачі інформації за допомогою засобів масової інформації. Це величезна тема для обговорення. Але факт в тому, що держава практично не використовує його в цілях реалізації соціальних проектів і програм, формування здорового інформаційного суспільства.

У боротьбі з процесами розповсюдження криминализации і тіньового бізнесу у сфері економіки істотними заходами могли б бути:

забезпечення високого рівня фінансової і економічної культури населення за рахунок впровадження в систему освіти відповідних дисциплін та освітніх курсів;

усунення правових дірок, удосконалення і приведення у відповідність з реальними і соціальними умовами цивільного, кримінального і карно-процесуального законодавства з попередньою оцінкою правових актів (з погляду вразливості від посягань злочинних елементів) у всіх правоохоронних органах;

ослаблення податкового тягаря;

підвищення персональної відповідальності керівників за забезпечення правопорядку і законності в підзвітних колективах підприємств та установ;

перегляд і раціоналізація функціональних обов’язків у структурах органів державної влади, виключення дублювання повноважень;

застосування системи декларування доходів громадян і визначення заходів покарання за дачу неправдивих відомостей;

створення сприятливих умов для розвитку легального бізнесу;

вирішення проблеми легалізації доходів в Україні, гарантій захисту капіталу, приватної власності, державного регулювання приватизаційних процесів, рішення питання про роль і призначення форм власності в Україні, і відповідність їх розмежування національним інтересам, інтересам особистості і суспільства;

реорганізація правоохоронних органів (надання статусу самостійних підрозділам по захисту економічної безпеки держави в системі СБУ, уточнення штатної чисельності інших спеціальних структур і їх матеріально-технічне забезпечення);

визначення на основі Концепції економічної безпеки України стратегії і тактики боротьби із злочинністю в сучасних умовах, форм і методів координації дій всіх державних органів у цій роботі за рахунок узгодженого механізму виконання суспільних завдань;

усвідомлення ролі духовності і моралі в сучасному суспільстві, державна пропаганда національно-духовного здорового способу життя, включення відповідних дисциплін в програми шкільної освіти, ін.

Нейтралізація загрози криміналізації суспільства можлива при проведенні державної політики інтеграції тіньової економіки з реальною в умовах збереження рівноваги векторів розвитку економіки, ментальності і права (Додаток Л).

Ефективність економічної політики перш за все залежить від рівня інформатизації й усвідомленості проблем економічної безпеки особистості, суспільства і держави. При цьому важливу роль відіграє проблема створення, розвитку і впровадження в життя політики навчання і підготовки конкурентоздатних фахівців з вищою освітою, тих людей, що вміють не тільки використовувати одержані знання, але і набувати нових знань, впроваджувати в житті власні проекти. Величезне значення мають розвиток людського потенціалу і реальне забезпечення прав кожного громадянина на отримання середньої та вищої, а також спеціальної освіти, доступ до суспільно значущої інформації. В додатку І надана схема забезпечення економічної безпеки в області освіти та інформаційного забезпечення.

Україна потребує серйозного ставлення до досліджень міжнародних організацій. Офіційна влада, політики повинні аналізувати оцінки місця і ролі України у світовій спільноті, і намагатися зрозуміти причини таких низьких оцінок. Поза сумнівом, Україна повинна мати конкретну національну програму модернізації, що враховує оцінки світової спільноти.

Безперечна роль держави в розвитку освіти. У фінансуванні їй належить першочергове місце. В більшості країн Заходу державні витрати в цій галузі більше 5% ВНП і складають понад 10% всіх державних витрат. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність створення гнучкої системи освіти, для чого необхідно:

позначити рівень шкільної освіти (зміст і якість), пріоритети в освітній програмі, невід’ємною частиною яких був би вільний розвиток особистості і формування його суспільно-громадського досвіду, основи фінансової і економічної культури, створення умов для творчого, інтелектуального, духовного і фізичного розвитку дитини, пошук, розвиток і підтримка обдарованих і талановитих дітей і молоді, психологічна робота з дітьми;

більше коштів виділяти з державного і місцевих бюджетів на оновлення (розробку і впровадження) нових навчальних програм, що відповідають потребам сучасного інформаційного суспільства, матеріально-технічної бази навчальних закладів (яка не оновлювалася 15-20 років), підвищення рівня соціального забезпечення педагогів. Наприклад, існують проблеми фінансування Державної програми «Вчитель». Для виконання заходів Програми було передбачено виділення з бюджету засобів на комп’ютеризацію навчального процесу, видання нових підручників, оновлення фондів бібліотек, проте гроші на реалізацію програми не виділялися;

здійснювати постійний моніторинг реального стану ринку праці, аналізуючи об’єми попиту на кваліфіковану робочу силу;

формувати об’єми державного замовлення на підготовку робочих кадрів, враховуючи інфраструктуру виробництва, співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці;

забезпечити зацікавленість суб’єктів підприємницької діяльності в молодих фахівцях, налагодити систему взаємин підприємств і ВНЗ;

фінансово підтримувати студентів (прямі субсидії, державні позики, стипендії, погашення заборгованостей перед держбюджетом та ін.);

впроваджувати розробки вчених у сфері освіти (наприклад, загальне впровадження в школах програми «Подорож у світ економіки», для учнів 5-6 класів з поглибленим вивченням економіки), розробка і впровадження у вітчизняних ВНЗ курсів з економічної безпеки особистості, оскільки студенти економічних спеціальностей повинні вміти співставляти власні економічні інтереси з інтересами суспільства й інтересами держави, повністю бачити картину протікання економічних процесів, їх взаємообумовленість, причини виникнення економічних погроз і їх наслідки, завчасно бачити шляхи запобігання їх виникненню і усуненню;

формувати нові форми суспільної свідомості, новий творчий образ мислення, направлений на забезпечення реалізації прав і свобод кожної окремої особистості, не порушуючи суспільних законів моралі і прав, який дозволив би досягати кожною окремою особою необхідного їй рівня і якості життя.

В наш час існує проект Стратегії реформування освіти в Україні. Основною ідеєю проекту є впровадження в систему освіти України компетентностно орієнтованого підходу, що дозволить якісно поліпшити зміст освіти особливо в педагогічному плані.

Основними заходами щодо забезпечення ресурсної складової економічної безпеки є:

У сфері фінансів і цінової політики – забезпечення захисту особистих заощаджень (Додаток М), розробка ефективної стратегії державного регулювання інфляційних процесів, реформування податкової системи у напрямі її лібералізації, розвиток бюджетного планування на різних рівнях безпеки, посилення платіжної дисципліни.

У сфері продовольчої безпеки особистості – надання гарантій забезпечення населення якісними продуктами харчування, здебільшого вітчизняним (Додаток Н).

У сфері енергетичної безпеки особистості – забезпечення альтернативних джерел і використання нетрадиційних видів енергоносіїв, створення стратегічних енергорезервів, впровадження енергозбережних технологій, системи обліку витрат електроенергії, системи стовідсоткової оплати енергоресурсів.

У сфері екологічної безпеки особистості – формування системи дієвих економічних, політичних і інформаційних регуляторів забезпечення захисту навколишнього середовища (Додаток О).

В інвестиційній сфері – підтримка вітчизняних інвесторів, формування сприятливого інвестиційного клімату, напрям вільного капіталу домогосподарств на розвиток тих секторів вітчизняного ринку, які його потребують (розвиток високотехнологічних, експорто орієнтованих виробництв, заміщення імпорту, вкладення засобів у науково-технологічну сферу).

Основними напрямами з забезпечення інформаційної безпеки особистості (Додаток П) повинні бути [84, с. 219-220]:

захист честі, гідності і ділової репутації громадян і організацій; духовності й інтелектуального рівня розвитку особистості; етичних і естетичних ідеалів; стабільності і стійкості розвитку суспільства; інформаційного суверенітету і цілісності держави від погроз дії шкідливої, небезпечної, недоброякісної інформації, недостовірної, помилкової інформації, дезинформації, від приховування інформації про небезпеку для життя особистості, розвитку суспільства і держави, від порушення порядку розповсюдження інформації;

захист інформації і інформаційних ресурсів, перш за все, обмеженого доступу (всі види таємниць, у тому числі й особистої таємниці), а також інформаційних систем, інформаційних технологій, засобів зв’язку і телекомунікацій від погроз несанкціонованої і неправомірної дії сторонніх осіб;

захист інформаційних прав і свобод особистості (право на виробництво, розповсюдження, пошук, отримання, передачу і використання інформації; права на інтелектуальну власність; права власності на інформаційні ресурси і документовану інформацію, на інформаційні системи і технології) в інформаційній сфері в умовах інформатизації.

Основними напрямами забезпечення політичної безпеки можна вважати передбачення жорсткої відповідальності всіх гілок влади за виконання норм Конституції і законодавства України, створення ефективної системи виконавчої влади, підвищення ефективності і дієздатності функціонування політичних інститутів влади, забезпечення ефективної структуризації політичної системи, забезпечення реальної рівноправності всіх гілок влади, впровадження механізму скорочення чисельності політичних партій на користь ефективності їх діяльності, забезпечення якості і стабільності правового поля, впорядкування політичних процесів у контексті забезпечення економічного і соціального розвитку України, посилення ролі регіонального лідера, формування національної ідеї, відділення політичних інтересів від особистих економічних інтересів окремих політиків, перехід до реальних соціально орієнтованих реформ, формування політичної культури, формування нової свідомості, патріотизму в структурах влади і населення, забезпечення зрозумілої і відкритої політики відносно балансу інтересів особистості, суспільства і держави.

Таким чином, можна узагальнити, що превентивними механізмами забезпечення економічної безпеки особистості автор вважає проведення комплексного аналізу соціально-економічної ситуації в регіоні, включаючи факторний аналіз можливих економічних погроз, активну інформатизацію населення за цільовими напрямами з забезпечення економічної безпеки (за допомогою використання інструментів маркетингу, пропаганди, соціальної реклами, фільтрації інформації, яка пропагандує насильство та інші форми духовного розладу, реформування системи освіти), пошук шляхів залучення фінансових коштів у соціальну сферу, прогнозування шляхів розвитку стану економічної безпеки особистості. До адаптивних механізмів забезпечення економічної безпеки віднесемо формування і реалізацію державної політики в області соціально-економічного розвитку, на основі якої розробляється Стратегія економічної безпеки, основою якої є економічна безпека особистості. Сюди ж належить формування державної програми з забезпечення економічної безпеки в Україні, правове забезпечення її реалізації. Застосування економічних механізмів займає окрему категорію адаптивних механізмів забезпечення економічної безпеки особистості. Ці механізми представлені комплексом норм, стандартів, обмежень, заборон, преференцій, пільг, амністій, субсидій та інших, які застосовуються на всіх рівнях безпеки за цільовими напрямами. Ефективність застосування тих або інших механізмів залежить від своєчасності і адекватності їх використання, відповідності до загроз економічній безпеці.

Висновки за розділом 2:

Відсутність достовірної статистичної інформації соціально-економічного стану Донецької області негативно відбивається на закладанні фундаменту прогнозів.
Нестиковка державних відомств у питаннях підготовки об’єктивного аналізу призводить до різночитання інформації і неправильного визначення стратегічних напрямів.
Відсутність єдиного аналітичного центру при Службі безпеки України, що має достатній потенціал оволодіння інформацією соціально-економічного стану в регіоні, знижує якість програм, що розробляються, прогнозів і т.і.
Неповноцінний моніторинг всіх чинників, тенденцій як всередині, так і за межами регіону і країни призводить до недооцінки різних видів загроз.
Для нейтралізації «загроз» необхідні профілактичні заходи, створення комплексу яких стає можливим при повноцінному моніторингу. Потрібне проведення об’ємної роботи із створення механізму державного управління економічною безпекою особистості (ЕБО).
Необхідне визначення основних складових системи ЕБО.
Вирішення проблеми забезпечення економічної безпеки особистості вимагає підвищення ефективності державного управління на всіх рівнях функціонування державного апарату. З цією метою необхідно спиратися на комплексний, структурно-системний підхід при розгляді об’єкту управління. Об’єктом є соціальна система як сукупність осіб, формуючих суспільство як єдине ціле. Виробничо-економічні відносини нерозривно зв’язані із соціальними і особистими. Тому в системі державного управління ефективним буде використання системо-миследіяльностного підходу Г.П.Щедровицького, оскільки він враховує всю глибину функціональних і атрибутивних властивостей, властивих будь-якому членові суспільства.
Соціальна система будується на принципах системного аналізу: цілісності, наявності системоформуючих зв’язків (наприклад, зв’язків управління), структури й організації системи, впорядкованості, ієрархічності, здібності до самоорганізації, облік яких необхідний для побудови єдиної картини об’єкту й ефективного механізму державного управління.
Виявлений якісний характер проблеми, оскільки забезпечення економічної безпеки особи і соціальної системи в цілому, структури й елементи умови, цілі і можливості відомі не повною мірою (частково), є слабо структурованою. Методами вирішення такої проблеми є експертні. Зокрема, вибір зупиняється на методах структурного-системного аналізу, вживаних у дослідженнях складних об’єктів.
Проведений аналіз робіт з математичного моделювання соціальних процесів. Встановлена необхідність розширення практики побудови таких моделей по блоках економічного життєзабезпечення особи і соціальної системи в цілому відповідно до структури дерева цілей (Додаток З ).
Розглянуто і застосовано метод імітаційного моделювання, що дозволяє відтворювати поведінку системи в часі, зберігає внутрішній зв’язок між елементами системи, відображає залежність виходів системи від входів. Побудовано й обґрунтовано модель державного управління з забезпечення економічної безпеки особистості. Метою впровадження в практику державного управління таких моделей є проведення профілактичних заходів з нейтралізації різних загроз, створення ефективної системи економічної безпеки, виявленні таким чином напрямів інвестиційної політики в економічну безпеку особи, соціальної системи в цілому.

Основні положення розділу дисертації надруковано у роботах автора [115, 150, 151].

РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА методичних засад удосконалення МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ОСОБИСТОСТІ

3.1. Правове регулювання економічної безпеки особистості в Донецькій області

Правове забезпечення економічної безпеки особистості розглядається як елемент підсистеми її забезпечення. По суті, це – діяльність уповноважених суб’єктів з оцінки, створення, впровадження, розвитка і використання системи правових норм, що визначає суспільні відносини, які виникають у процесі економічної діяльності людей, що регламентує права та обов’язки суб’єктів економічних відносин, правовий статус органів, технічних засобів і способів захисту економічних інтересів кожної окремої особистості. Таким чином, правове забезпечення економічної безпеки особистості є похідним від забезпечення економічної безпеки в цілому, орієнтоване на забезпечення діяльності суб’єктів із використанням відповідних засобів.

Основним структурним елементом правового забезпечення економічної безпеки особистості є норма права — сформульоване правило поведінки, яке надає учасникам суспільних відносин певного виду юридичні права і передбачає обов’язки. Правові норми можуть бути нормами-дефініціями (що встановлюють терміни і визначення, використовувані у зв’язку з регулюванням суспільних відносин в області економічної діяльності), нормами-принципами, регулятивними нормами (що стосуються суті прав і обов’язків суб’єктів галузевих правовідносин). Характерною особливістю правового забезпечення економічної безпеки особистості є розосередженість правових норм по різних галузях законодавства, підзаконних нормативних правових актах.

Структура системи правового забезпечення економічної безпеки особистості наведена нижче:

Норми права, що регламентують порядок забезпечення економічної безпеки особистості: норми міжнародного права, конституція України, законодавство України.

Заходи щодо реалізації вищезгаданих норм права: економічні, демографічні, природоохоронні, ідеологічні, дипломатичні, силові та ін.

Ресурсна база, необхідна для проведення вищезгаданих заходів.

Передбачені цими нормативними актами заходи здійснюються у відповідних сферах, перш за все окремими особами, а взагалі об’єднаннями громадян (урядовими комітетами, ЗС, МНС, наглядовими органами, суспільними фондами, центрами і рухами й іншими силами і засобами).

При формулюванні цілей системи правового забезпечення економічної безпеки особистості слід виходити з можливості повного вилучення ризику, пов’язаного з об’єктивно існуючими загрозами і викликами. Тому як стратегічні вибираються цілі економічної безпеки особистості, що забезпечуються якнайповнішим задоволенням її життєво важливих потреб, збереженням навколишнього природного середовища і її біорізноманітності.

За тактичну мету системи правового забезпечення національної безпеки доцільно прийняти максимально можливе скорочення соціально-економічних та інших витрат, обумовлених об’єктивно існуючими природно-екологічними, техногенно-виробничими і антропогенний-соціальними загрозами і викликами.

Вказані стратегічні і тактичні цілі зумовлюють наступні головні завдання цієї системи правового забезпечення економічної безпеки особистості: завчасне прогнозування, запобігання і виявлення об’єктивно існуючих небезпек, загроз і чинників економічній безпеці особистості, а також оперативне знищення, віддзеркалення, нейтралізація, локалізація і захист від їх джерел за межами й усередині держави.

Основні цілі і завдання системи правового забезпечення економічної безпеки особи спільно з регіональними програмами, показниками і критеріями оцінки її ефективності представлені у вигляді відповідного дерева цілей (рис. 3.1).

Для досягнення позначеної мети доцільно керуватися наступними принципами:

пріоритет норм міжнародного права над законодавством України (за винятком Конституції України) припускає пряму дію загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів на всій території країни нарівні з Конституцією України, а також їх пріоритетне використання в правовій практиці;

комплексність правового регулювання суспільних відносин в області забезпечення досягнення балансу інтересів громадян, суспільства і держави в економічній сфері і протидії погрозам цим інтересам. При визначенні балансу інтересів особи, суспільства і держави необхідно виходити з того, що Україна – соціальна держава, політика якої направлена на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини, реалізує гарантії дотримання прав і свобод людини і громадянина, організовує протидію загрозам національній безпеці із залученням громадських організацій і окремих громадян;

узгодженість діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування з вдосконалення нормативного правового забезпечення економічної безпеки особи припускає організацію цієї діяльності на основі пріоритетності компетенції України у галузі безпеки і повноти державної влади регіональних органів самоврядування у сфері розвитку і використання регіональних економічних ресурсів;

консолідована відповідальність держави і суспільства за забезпечення економічної безпеки особи в Україні припускає участь громадських організацій і громадян в контролі за діяльністю органів державної влади у сфері забезпечення економічної безпеки особи, перш за все, у сфері реалізації державою гарантій, прав і свобод людини і громадянина;

Рис. 3.1. Система правового забезпечення економічної безпеки особистості

реалізація єдиної державної політики розвитку і застосування норм міжнародного права в системі нормативного правового забезпечення економічної безпеки особистості в Україні припускає активну й узгоджену участь регіональних органів виконавчої влади в Україні в розробці міжнародних документів, що піднімають питання досягнення національних інтересів України в економічній сфері і забезпечення їх безпеки.

Ефективність нормативного правового забезпечення економічної безпеки особистості в Україні визначається ступенем захищеності економічних інтересів особистості у всіх сферах життєдіяльності (сім’я, робота, суспільна діяльність, наукова діяльність та ін.), наявністю необхідних правових механізмів протидії найбільш небезпечним погрозам цим інтересам.

Сучасний стан нормативного правового забезпечення економічної безпеки особистості в Україні характеризується фрагментарністю вибору об’єктів правового регулювання, недостатніми узгодженостями використовуваних для цього правових норм і скоординованістю діяльності суб’єктів законодавчої ініціативи з розвитку і вдосконаленню правових норм, у ряді випадків суперечністю цих норм.

В цілому нормативне правове забезпечення економічної безпеки особистості в Україні як єдина система правового регулювання суспільних відносин в області протидії погрозам інтересам особистості і державі в цілому в економічній сфері розвинене недостатньо, що помітно знижує потенціал України по протидії погрозам її економічній безпеці, зміцненню національної безпеки.

Стан нормативно-правового забезпечення економічної безпеки особистості визначається ступенем урегульованості національного законодавства, норм міжнародного права, міжнародних договорів України, суспільних відносин в області протидії погрозам її національним інтересам в економічній сфері.

Основними міжнародно-правовими документами, що визначають функціонування національних систем протидії економічної злочинності, є наступні.

Документи Організації Об’єднаних Націй: Загальна декларація прав людини (1948р.); Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (1966р.); Декларація про основні принципи, що стосуються внеску засобів масової інформації в зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння, в розвиток прав людини і в боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978р.); Конвенція про права дитини (1989р.); Декларація про права й обов’язки окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини і основні свободи (1998р.); Факультативний протокол до Конвенції про права дитини, що стосується торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії; Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності і доповнюючі її Протоколи 1 і 2 (2000р.) та ін.

Документи Ради Європи: Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950р.); Паризька хартія для нової Європи (1990р.) та ін.

Документи держав – учасників Співдружності незалежних держав: Декларація глав держав-учасників Співдружності незалежних держав: про міжнародні зобов’язання у сфері прав людини й основних свобод; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах держав – членів СНД (1993р.); Конвенція Співдружності незалежних держав про права і основні свободи людини (1995р.); Угоди про міждержавний обмін науково-технічною інформацією; про співпрацю у сфері інформації (1992р.), Ухвали Міжпарламентської Асамблеї про цивільний, карно-процесуальний, кримінальний, кримінально-старанний модельних кодексах (1996р.), а також модельних законів «Про стандартизацію», «Про оперативно-розшукову діяльність» (1997р.), «Про боротьбу з тероризмом» (1998р.), «Про банківську таємницю» (1999р.), «Про зовнішню розвідку», «Про міжнародний інформаційний обмін» (2002р.) та ін.

Міжнародні договори, укладені Україною (в т.ч. двосторонні): Резолюції Ради Безпеки; Меморандуми про взаєморозуміння між Державним комітетом фінансового моніторингу України і фінансовими установами різних країн (Республіки Корея, Королівства Таїланд, Мексиканських Сполучених Штатів, Республіки Перу, Болгарії та ін.) відносно співпраці у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; Угоди у сфері технічної співпраці (Японія), розвитку державної служби і адміністративної реформи (Польща), охорона здоров’я (Республіка Македонія) та ін.; Рішення про Міждержавну раду керівників найвищих органів фінансового контролю держав-учасників СНД; Комюніке конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти «Загальноєвропейський простір вищої освіти – Досягнення мети» та ін.

Правове забезпечення економічної безпеки особистості на національному рівні включає норми Конституції України, законодавства у сфері економіки, інших галузевих законодавств (наприклад, оперативно-розшукового і про безпеку), а також адміністративно-правові, кримінально-правові й інші норми, що встановлюють відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення економічної безпеки. Ефективність застосування правових норм у відносинах відповідних суб’єктів багато в чому залежить від правосвідомості суспільства, від сприйняття цих норм як відповідних інтересам особистості, громадянина, суспільства і держави. Норми прав і свобод громадянина, проголошені в Конституції, стають реальними, якщо вони забезпечені механізмом їх реалізації. Будь-який закон є мірою належного і можливого і в цьому сенсі характеризується як ідеальна модель поведінки людей в умовах економічного простору. Процес переходу від ідеального до дійсного здійснюється через механізм правового регулювання. Специфіка правового регулювання полягає в тому, що шляхом системи правових засобів забезпечується необхідна правова дія на суспільні відносини. Перш за все, така дія пов’язана зі встановленням юридичних прав, обов’язків і відповідальності учасників економічних правовідносин.

Вищевикладене дозволяє зробити наступні висновки:

на процес формування правового забезпечення економічної безпеки особистості як елементу національної моделі протидії економічної злочинності концептуальний характер повинні надавати міжнародні нормативні правові документи. В першу чергу – це Загальна декларація прав людини (1948р.); Декларація про право і обов’язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини й основні свободи (1998р.); Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності і доповнюючі її Протоколи 1 і 2 (2000 р.) та ін.

Правове забезпечення діяльності правоохоронних органів у протидії ними економічній злочинності, базуючись на відповідних національних галузевих законодавствах, корегуються відповідно до норм і рекомендацій економічної безпеки.

Результати, що наводяться правоохоронними органами аналізу виявлених причин і умов, які сприяли скоєнню економічних злочинів, здатні надати істотну допомогу в процесі вдосконалення національного законодавства.

В цілому, ефективність правового забезпечення економічної безпеки особистості залежить від рівня взаємодії підсистем забезпечення економічної безпеки і забезпечення протидії економічної злочинності правоохоронними органами.

Таким чином, правове забезпечення економічної безпеки особистості є «основою», на якій здійснюється побудова цілісної підсистеми. Вдосконалення системи правового забезпечення економічної безпеки особистості повинне спиратися на комплексний аналіз галузевих законодавств, усунення різного тлумачення одних і тих же понять у різних галузях права, «пропусків» у законодавстві. Важлива роль при цьому належить правовому забезпеченню діяльності правоохоронних органів — органів кримінального переслідування, що безпосередньо здійснюють протидію економічної злочинності, виявляють у процесі повсякденної оперативно-службової діяльності проблемні питання вдосконалення національного законодавства.

У національній безпеці України виділяються три рівні безпеки (ст. 3 Закони України «Про основи національної безпеки України» від 20.03.2003 р. № 638-IV): людини і громадянина, суспільства і держави. Їх місце і роль визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх і зовнішніх загроз.

У критичні для нації періоди може домінувати безпека суспільства або держави. Як правило, авторитарні і тоталітарні режими, що постійно створюють такі критичні умови, висувають на перший план безпеку держави за рахунок безпеки особистості. Для демократичного суспільства безпека держави і суспільства є не самоціллю, а похідною забезпечення свободи і безпеки особистості.

Безпека держави досягається наявністю ефективного механізму управління і координації діяльності політичних сил і суспільних груп, а також дієвих інститутів їх захисту.

Безпека суспільства припускає наявність суспільних інститутів, норм, розвинених форм суспільної свідомості, що дозволяють реалізовувати права і свободи всіх груп населення і протистояти діям, що призводять до розколу суспільства (у тому числі і з боку держави).

Безпека особистості полягає у формуванні комплексу правових і етичних норм, суспільних інститутів і організацій, які дозволили б їй розвивати і реалізовувати соціально значущі здібності і потреби, не випробовуючи протидії держави і суспільства.

Основним нормативним документом, що регламентує правове забезпечення національної (у тому числі й економічною) безпеки України є Закон України «Про основи національної безпеки України» № 638-IV, прийнятий 20.03.2003 р. Цим законом визначено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, при якій забезпечується стабільний розвиток суспільства, своєчасне виявлення, попередження і нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам.

Національні інтереси представлені сукупністю життєво важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, що визначають потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України і прогресивний розвиток.

Дуже важливо, що в цьому законі громадянин, суспільство і держава розглядаються і як об’єкти і як суб’єкти національної безпеки (ст.ст. 3, 4), що говорить про рівні обов’язки, що покладаються на них, і права з забезпечення безпеки.

Проте Закон України «Про основи національної безпеки України» від 20.03.2003 р. № 638-IV має істотні недоліки:

увага акцентується на тому, що захищаються не всі, а тільки життєво важливі інтереси. Ці установки хоч і вірні в принципі, але дуже абстрактні і потребують додаткового роз’яснення і уточнення.

у законі повністю відсутня система цілей забезпечення безпеки.

також немає визначення видів безпеки, і тим більше критеріїв їх виділення, методів оцінки.

у законі відсутнє декларування базових цінностей нації, в той же час декларуються пріоритети національних інтересів гіпотетичної (для України) людини і суспільства.

не закладається механізм реалізації прав і захисту тих, на кого розповсюджується цей закон.

Серед інших нормативних документів, що регламентують забезпечення економічної безпеки України, з урахуванням світової практики і сучасного рівня розвитку економіки країни, можна назвати:

Концепцію Національної безпеки України від 16 січня 1997 року N 3/97-ВР;

Декларацію про державний суверенітет України від 16 червня 1990 року, розділи I, VI,VII,VIII, IX.

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян і протидії злочинності» від 19.07.2005 р. № 1119/2005;

Закон України «Про участь громадян в охороні цивільного порядку і державного кордону» від 22.06.2000 р. № 1835-III;

Ухвала «Про щорічну доповідь Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні» від 07.07.2005 № 2778-IV;

Закон України «Про правові основи цивільного захисту» від 24.06.2004 № 1859-IV;

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.;

Карно-процесуальний кодекс України;

Закон України «Про демократичний цивільний контроль за Військовою організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 № 975-IV;

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 19.06.2003 № 964-IV.

Проте це нормативні акти, які регламентують діяльність здебільшого військової організації у сфері економічної безпеки. Але існує і ряд законодавчих актів, що регламентують діяльність економічних суб’єктів у області фінансів, освіти, екології, підприємництва, науки і ін. сферах економічного життя.

До основних недоліків нормативно-правового забезпечення захисту має прав і свобод особи як людини і громадянина в економічній сфері слід віднести:

невизначеність правових механізмів забезпечення доступу до відкритої інформації органів державної влади і органів місцевого самоврядування, що створює умови для утиску прав і свобод особистості, включаючи право на інформацію про соціальне забезпечення, про стан навколишнього середовища, факти й обставини, що представляють загрозу для життя і здоров’я людей;

незахищеність особи від злочинних проявів, економічних злочинів, економічного шпигунства, рейдерства і т.і;

відсутність правового регулювання суспільних відносин в сфері роздержавлення і приватизації. Тут недоліки виявилися, перш за все, тому, що не існує правових основ критерію формування різних форм власності (державною, колективною, приватною), що дозволило здійснювати приватизацію тієї власності, яка повинна належати тільки державі, оскільки вона забезпечує життєвість інфраструктури країни і функціонує на користь всіх соціальних груп населення.

неврегульованість правового забезпечення відносин у сфері освіти, охорони здоров’я, торгівлі, організації і розвитку малого і середнього бізнесу;

недостатній розвиток правового регулювання відносин, пов’язаних з обмеженням розповсюдження масової інформації в цілях захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

Прірва між економічними реаліями і правовою базою економічного захисту особи в Україні породжує необхідність розробки:

стратегії національної економічної безпеки (НЕБ), виходячи з установок, що національна економічна безпека — це такий стан економіки й інститутів влади, при якому забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально направлений розвиток країни в цілому;

концепції економічної безпеки особи, виходячи з визначення економічної безпеки особи, як готовності і здатності особи структурувати владу самозахисту і самовизначення в умовах створення інститутами державної влади таких механізмів реалізації і захисту життєво важливих інтересів особи, при яких можна забезпечувати збалансований і стійкий розвиток національної економіки і держави в цілому, як системи-країни, що саморозвивається, в геоекономічному просторі; зв’язки між цими концепціями;

пакету документів з економічної безпеки особистості з урахуванням сучасної ситуації;

системи управління економічною безпекою особистості з виділенням відповідальних міністерств, відомств, вищих посадовців за результати проведення соціально-економічної політики за напрямками життєзабезпечення громадян.

Таким чином, подолання упущень і недоліків у сфері забезпечення економічної безпеки бачиться, перш за все, в необхідності мати чітку концептуальну основу, покликану забезпечити підготовку взаємозв’язаних єдиною ідеєю пакету законів за наступною методичною схемою.

По-перше, затвердження Стратегії національної безпеки України, оновлення або ухвалення в новій редакції Закону України «Про основи національної безпеки України», як такого, що юридично визначає всі напрямки, що охоплюють сферу національної безпеки, у тому числі і, в першу чергу, галузь економічної безпеки.

По-друге, закони, що доводять до логічного кінця регулювання питань власності: про державну власність, про підприємства, про підтримку вітчизняного виробника, про захист і підтримку малого і середнього підприємництва, про банки, про податки, про землю й ін. Тим самим можна буде, нарешті, упорядкувати процес роздержавлення на основі чітких критеріїв і стимулювання розвитку економіки переважно за допомогою економічних важелів.

По-третє, закони про державну службу, державну таємницю, комерційну таємницю, про декларування індивідуальних доходів громадян. Цими законами, перш за все і повинні регулюватися відносини, що виникають з приводу і навколо власності в цілому і її видів зокрема: державною, приватною, колективною. Без них буде досить складно розраховувати на те, щоб на правовій основі закрити шлях розквіту корупції, хабарництву, розпродажу і розкраданню провідної технології, державного надбання, народного майна.

По-четверте, закони про боротьбу з організованою злочинністю, про боротьбу з корупцією, новий кримінальний і карно-процесуальний кодекс. Ці закони, продовжуючи правову лінію перших груп законів, стануть логічним правовим обґрунтуванням всієї системи боротьби з найбільш небезпечними злочинними діяннями у сфері економіки і в забезпеченні економічної безпеки.

Вищенаведений аналіз лише позначає концептуальну лінію, що охоплює методологічний рівень, рівень регулювання економічних відносин в умовах ринку, — що визначає економічні й адміністративні важелі дії на негативні чинники, що викликають погрози в соціально-економічній сфері. В той же час рівень регулювання відносин з проблем власності і безпосередньої боротьби із злочинами безпосередньо задіяний на придушення злочинних посягань. Перше робить можливим ефективне функціонування другого. Все разом узяте: і створення відсутніх концепцій, і ближчих до економічних реалій законів, механізмів, робить можливим правове забезпечення економічної безпеки особистості.

3.2. Формування механізму державного управління економічною безпекою особистості

В Україні не розроблена цілісна теорія забезпечення безпеки України в різних сферах її життєдіяльності. Відсутня єдність у визначенні понять безпеки, її видів, критеріїв, характеристик можливих загроз, принципів побудови ефективного механізму забезпечення безпеки і не створені дієві механізми з організації державного управління цієї сфери, не говорячи вже про розробку понятійного апарату для економічної безпеки особистості.

Правомірно постає питання про місце і роль держави в захисті економічних інтересів країни в цілому і кожної людини окремо. Адже держава в особі законодавчої і виконавчої влади повинна визначати стратегічні напрями розвитку, формувати соціально-економічну політику, заходи і механізми дії на суспільство, особу, галузі, підприємства, організації. Зокрема, його роль розвивати і підтримувати високі темпи розвитку вітчизняної промисловості, в господарському житті обмежиться мінімумом необхідних функцій. До них належать: забезпечення законності і правопорядку, стабільність грошової і фінансової систем; підтримка ефективного функціонування ринкових механізмів за допомогою сприяння конкуренції, регулювання природних монополій, дії як суб’єкт господарювання на структуру попиту і пропозиції.

Діяльність же органів державної влади і державного управління повинна бути направлена на формування національної ідеї, концепції, стратегії, різних видів політик, що відображають суспільний устрій і створення економічної структури країни відповідно до головної мети – досягнення добробуту нації.

Створення системи економічної безпеки особистості припускає наявність ефективної соціально-економічної політики, яка складається із структурної, інвестиційної, цінової, фінансово-кредитної, зовнішньоекономічної, соціальної політики, а також політики в сфері праці і зайнятості.

Політика інституційна – державні заходи, дії з формування старих або трансформації наявних власницьких, трудових, фінансових, соціальних і ін. економічних інститутів (економічних елементів соціальної структури, що характеризують пристрій, форми організації і регулювання економічного життя). Перетворення економічних інститутів мають місце в процесі проведення економічних реформ, наприклад, при переході від централізованої економіки до ринкової.

Інвестиційна політика – складова ланка економічної політики, система заходів, що визначає об’єм, структуру і напрями капітальних вкладень, зростання основних фондів і їх оновлення на основі найважливіших досягнень науки і техніки.

Політика цінова – концепція стратегії держави і окремих фірм зі зміни рівнів цін з урахуванням динаміки пропозиції і попиту. Цінова політика держави ґрунтується на участі ресурсів державного бюджету в регулюванні економіки. В умовах розвиненого ринку й ефективної економіки ціновою політикою фірм стає стратегія низьких витрат, яка пов’язує досягнення конкурентних переваг з нижчими витратами на виробництво і збут продукції.

Бюджетно-фінансова політика – цілеспрямована діяльність держави (в особі органів державної влади і місцевого самоврядування) з використання бюджетно-фінансової і грошово-кредитної систем для реалізації завдань економічної політики. Залежно від конкретної господарської і політичної ситуації, а також від стратегії економічного розвитку країни бюджетно-фінансова політика передбачає різний ступінь перерозподілу національного доходу через бюджет, більший або менший рівень централізації фінансових ресурсів усередині бюджетної системи, посилення або ослаблення регламентації використання бюджетних коштів, пріоритетність бюджетного фінансування тих або інших заходів, вибір шляхів досягнення збалансованості бюджетних витрат. Бюджетно-фінансова політика включає податкову політику і тісно зв’язана і грошово-кредитною, ціновою і валютною політикою.

Грошово-кредитна політика – сукупність заходів у сфері грошового звернення і кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, заборону інфляції, забезпечення зайнятості і вирівнювання платіжного балансу; служить одним з найважливіших методів втручання держави в процес відтворення.

Податкова політика – система заходів, що проводяться державою в податковій сфері.

Валютна політика – сукупність економічних, правових і організаційних заходів і форм, здійснюваних у сфері валютних відносин. В рамках поточної валютної політики. здійснюють оперативне регулювання валютний-ринкової кон’юнктури за допомогою валютної інтервенції, валютних обмежень, валютного субсидування, диверсифікації валютних резервів і т.і.

Зовнішньоекономічна політика – політика, що проводиться урядом країни з області експорту й імпорту, митних зборів, тарифів, обмежень, залучення іноземного капіталу і вивозу капіталу за кордон, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення сумісних економічних проектів.

Аграрна політика – це діяльність держави у галузі аграрних відносин, це частина економічної політики, направлена на вирішення аграрного питання про шляхи розвитку сільського господарства, про власність на землю і ін. засобу виробництва.

Соціальна політика – сукупність заходів, що проводяться органами державної влади й управління суспільним розвитком, духовними і матеріальними сферами життєзабезпечення особи. Політика у сфері праці і зайнятості — цілеспрямована діяльність відповідальних за цю сферу державних органів управління в цілях регулювання ринку праці, ґрунтуючись на базових законах України. Виявилось, що при детальному розгляді поняття «Соціально — економічна політика» коло проблем з економічної безпеки особистості значно розширився. Це поняття уособлює в собі практично всі сторони економічного і соціального життя держави (рис. 3.2).

Економічними і соціальними основами для успішного проведення соціально-економічної політики в Україні є виявлення і нейтралізація ряду загроз національній безпеці в економічній сфері. До найактуальніших проблем на сьогоднішній день можна віднести:

негативний вплив світової фінансово-економічної кризи на економіку та політичне становище в Україні;

занепад виробництва, відсутність ефективної системи його відновлення;

неспроможність ефективно використовувати результати наукових розробок та незацікавленість у науково-технологічному прогресі;

відсутність соціально орієнтованої економіки;

втрату стратегічно важливих сфер управління економікою державою;

руйнування і відтік закордон національного багатства України;

зростання «тіньової» економіки, корупції, економічних злочинів, криміналізація економічних відносин;

структурно-технологічну незбалансованість економіки, поглиблення структурних деформацій;

низьку ефективність державного управління економікою;

значні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів;

високий рівень політичного протистояння, негативний його вплив на економічний розвиток;

значну економічну ізоляцію України від світової економічної системи.

Рис. 3.2. Класифікація напрямів соціально-економічної політики

В цілях забезпечення ефективності державної стратегії економічної безпеки повинна бути сформована високоефективна система державного регулювання економіки, що дозволяє здійснювати оптимальну (з найменшими втратами) взаємодію між всіма елементами економіки і державою (його інститутами) в цілому, а також здатна узяти на себе функції регулювання і підтримки економіки держави на безпечному рівні. При цьому повинні бути чітко визначені межі і критерії (необхідність і достатність) державного втручання в економіку: зокрема, межі державного сектора, а також забезпечений розвиток ефективних методів державного регулювання.

Сьогодні в діяльності державних органів влади з забезпечення економічної безпеки особистості (ЕБО) по-перше, відсутня мета і завдання ЕБО, по-друге, національні інтереси у сфері економіки представлені дуже розмито і некоректно (наприклад, створення соціально орієнтованої ринкової економіки), по-третє, відсутній склад порогових індикаторів для визначення ступеня зовнішніх і внутрішніх загроз економічній безпеці та ін. Відсутня єдина Програма економічного розвитку України і Політика у сфері економічної безпеки. Крім того, немає чітко визначених урядом відповідальних організаційних структур за виконання розробки такої програми.

З метою забезпечення ефективності державної стратегії економічної безпеки повинна бути сформована високоефективна система державного регулювання економіки, що дозволяє здійснювати оптимальну (з найменшими втратами) взаємодію між усіма елементами економіки і державою (її інститутами) в цілому, а також здатна узяти на себе функції регулювання і підтримки економіки держави на безпечному рівні. При цьому повинні бути чітко визначені межі і критерії (умови) (необхідність і достатність) державного втручання в економіку: зокрема, межі державного сектора, а також забезпечений розвиток ефективних методів державного регулювання.

Зважаючи на наявність зазначених вище недоліків, розглянемо механізм державного управління економічною безпекою особистості, запропонований автором, який представлений у вигляді схеми (рис.3.3).

Механізм державного управління полягає в свідомому впливі одного суб’єкта влади (S) на інший (Sn) через самовизначення в предметі діяльності, позначивши об’єкт, мету і засоби для її досягнення. Досить часто цей вплив відбувається без самовизначення в предметі діяльності, тобто без усвідомлення дійсного сенсу, причини і найголовніше — наслідків цієї дії.

Механізм державного управління економічною безпекою особистості полягає у свідомому впливі держави на суспільство та окремого громадянина через існуючі засоби державного регулювання суспільних відносин (норми права, закони, систему освіти, ЗМІ, телебачення, радіо, весь інформаційний простір), через використання ресурсного потенціалу (досягнення в науці та техниці, використання досвіду управлінців світового рівня, розвиток мислетвірної діяльності), для досягнення головної мети – добробуту нації.

Рис. 3.3. Механізм державного управління економічною безпекою особистості

Результатом такого впливу є формування нового світогляду громадянина України, який базується на самовизначенні, особистій відповідальності перед собою, своїм близьким оточенням та перед суспільством, прагненні розвиватися та докладати зусилля для розвитку української держави.

Метою побудови системи забезпечення економічної безпеки особистості (рис.3.4) є досягнення такого рівня економічної безпеки, при якому особистість відчувала б себе самодостатньою і самозабезпеченною, мала бажання і можливість розвиватися за усіма напрямками своєї життєдіяльності в сучасних умовах. Досягнення цієї мети вбачається у вирішенні ряду проблемних питань за основними цільовими напрямками економічної безпеки особистості. При цьому має місце побудова дерева цілей, тобто використання принципу структуризації мети. У кожному напрямі є власні підцілі і завдання, і власні шляхи їх досягнення.

Об’єктом і суб’єктом системи є разом і Особистість, і Суспільство, і Держава, що якісно змінює сенс проблеми, що вивчається. Оскільки особистість є головним системоформуючим елементом цієї системи, суспільство і держава – це всього лиш концентрація певного числа громадян (осіб) у просторі і в часі, об’єднаних загальними ознаками, такими як раса, мова, самосвідомість та ін.

Особистість, перш за все повинна усвідомлювати себе як об’єкт і суб’єкт економічної безпеки з метою мати можливість розвивати і реалізовувати соціально значущі здібності і потреби, не випробовуючи протидії держави і суспільства.

Суспільство в особі суспільних інститутів, комерційних організацій, недержавних організацій, суспільно-політичних інститутів, неурядових організацій формує норми, розвинені форми суспільної свідомості.

Це дозволяє реалізовувати права і свободи всіх груп населення і протистояти діям, що призводять до розколу суспільства (у тому числі і з боку держави).

Рис. 3.4. Складові механізму державного управління економічною безпекою особистості

Держава в особі Президента України, Верховної Ради, центральних органів виконавчої влади, обласних і міських органів виконавчої влади формує і реалізує політику у сфері економічної безпеки особи шляхом впровадження ефективного механізму управління і координації діяльності політичних сил і суспільних груп, а також дієвих інститутів їх захисту. А саме: розробляє і реалізує стратегію економічної безпеки, державну програму економічної безпеки, закони, що забезпечують економічну безпеку, регіональні програми, корпоративні програми, забезпечує зворотний зв’язок із суспільством та ін.

Однак забезпечення економічної безпеки особистості – це прерогатива перш за все самої особи, це формування нового світогляду з метою свідомого існування у світі, свідомого прояву своєї активної діяльностної життєвої позиції, і як наслідок – створення власних умов самозабезпеченості і самодостатності, тобто досягнення певного рівня добробуту (рис. 3.5).

Рис.3.5. Механізм забезпечення економічної безпеки особистості

У системі забезпечення економічної безпеки особистості можна виділити наступні підсистеми як об’єктивні засоби досягнення вищезгаданої мети:

систему оцінки критеріїв безпеки (порогових значень);

систему аналізу і контролю за станом безпеки (моніторингу);

систему превентивних і адаптивних механізмів забезпечення економічної безпеки особи;

систему правового забезпечення.

Для створення адекватної системи оцінки критеріїв економічної безпеки, а зокрема, якісних і кількісних критеріїв вищеописаних напрямів економічної безпеки особи, необхідне виконання ряду взаємозв’язаних завдань, таких як:

розробка і впровадження моделей оцінки кількісних і якісних критеріїв економічної безпеки особистості,

розрахунок порогових значень системи показників,

визначення і класифікація погроз економічній безпеці особистості,

визначення і класифікація чинників, що впливають на формування тієї або іншої системи економічних показників.

Роль аналізу і контролю (моніторингу) за ефективною роботою системи економічної безпеки зводиться до того, щоб містити весь комплекс показників у межах допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягалися б не в збиток іншим. При цьому необхідний постійний аналіз і своєчасне відображення економічних показників у системах управлінської інформації, для повного їх усвідомлення і оцінки до ухвалення рішень. Система показників економічної безпеки особи повинна відповідати стратегічній меті – забезпеченню добробуту нації.

В умовах постійного зростання внутрішніх і зовнішніх небезпек, різноманітності погроз економічній безпеці, проблема розробки превентивних і адаптивних механізмів забезпечення економічної безпеки особи є найбільш важливою. Це комплекс заходів дії на проблемні ситуації, з метою їх рішення або недопущення виникнення таких.

Проте автор вважає, що основною формою реалізації державної політики в кожному з цільових напрямів забезпечення економічної безпеки особи в умовах ринкових трансформацій повинні бути розробка і реалізація державної цільової програми, а на її основі ряду регіональних програм, що враховують особливості розвитку регіонів. Державна діяльність, направлена на запобігання зовнішнім і внутрішнім погрозам економічній безпеці регіону, повинна здійснюватися на всіх рівнях економіки і держуправління. Хай вона називається Державною програмою соціально-економічного розвитку країни, але суть документа повинна буде обов’язково містити елементи системи економічної безпеки особи, такі як визначення економічних погроз на різних рівнях забезпечення безпеки (особи, суспільства, держави), зовнішніх, внутрішніх, об’єктивних, суб’єктивних чинників, що впливають на стан безпеки, комплекс економічних показників, комплекс заходів щодо ліквідації загроз економічній безпеці, і т.д.

Крім того, забезпечення економічної безпеки передбачає комплекс політичних, власне економічних, соціальних, правових, спеціальних і пропагандистських заходів, об’єднаних в одну програму на основі єдиного концептуального підходу, єдності мети і завдань. Це дозволить, зрештою, визначити місце і роль різних державних і недержавних органів і організацій в реалізації такої програми, а також рамки відповідальності кожного з суб’єктів, що беруть участь в ній.

Автор вважає, що для проведення ефективної державної соціально-економічної політики Україна має всі необхідні ресурси: кадрові, фінансові, інформаційні та інші. Досить визначитися з головними цілями в контексті економічної безпеки, перерозподілити обов’язки з виконання всіх необхідних функцій, забезпечити синергію процесу і зворотний зв’язок.

Зокрема, державна діяльність з забезпечення економічної безпеки повинна включати:

створення інформаційної бази для об’єктивного і всестороннього моніторингу економіки і суспільства та здійснення цього моніторингу в цілях виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об’єктів економічної безпеки;

розробку комплексу оперативних і довготривалих заходів з попередження і нейтралізації внутрішніх і зовнішніх загроз. Оцінку результатів їх здійснення;

створення умов для реалізації комплексу державних заходів з забезпечення економічної безпеки.

Здійснення цих функцій вимагає використання системи індикаторів економічної безпеки. Ця система поки що не визначена ні в якому правовому документі.

Державна стратегія в області забезпечення економічної безпеки повинна здійснюватися через систему забезпечення економічної безпеки, яку утворюють органи законодавчих, старанних і судових властей, суспільні і інші організації і об’єднання, посадовці, що беруть участь в забезпеченні безпеки відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» і регулюватися законодавством, що регламентує відносини у сфері безпеки.

В основу системи забезпечення економічної безпеки, згідно до Концепції Національної безпеки України від 16 січня 1997 року N 3/97-ВР, покладені принципи пріоритету прав людини, верховенства права, пріоритету договірних (мирних) способів вирішення конфліктів, адекватності заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам, демократичного цивільного контролю за військовою сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки, дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємної відповідальності, чіткого розмежування повноважень органів державної влади.

Організація державної діяльності з забезпечення економічної безпеки особистості полягає в тому, що виконавча влада забезпечує вироблення і втілення в життя програми дій; законодавча влада затверджує урядову програму і здійснює парламентський контроль з її реалізації; суспільство через свої громадські і політичні організації забезпечує суспільну експертизу запропонованої програми, подає підтримку її реалізації і здійснює суспільний контроль з погляду адекватності її виконання інтересам різних соціальних груп і шарів.

З позиції забезпечення економічної безпеки держави першорядне значення має зміцнення державної влади, підвищення довіри до її інститутів при вдосконаленні структури і якості державного управління. А також раціоналізації механізмів вироблення рішень і методів формування економічної політики. Без виконання цих вимог завдання реконструкції і модернізації виробничого потенціалу і подолання структурних деформацій, що вимагають, у свою чергу, залучення значних фінансових та інших інвестиційних ресурсів, натраплятимуть, в кращому випадку на неефективне використання державних бюджетних коштів на всіх рівнях економіки, а в гіршому – на їх свідомий кримінальний перерозподіл.

Основною проблемою є розповсюдження домінуючого впливу малої кількості нечисленних груп (осіб) на процес ухвалення стратегічних рішень, які, як правило, обходять стороною демократичні процедури, застосовуючи їх до кола другорядних питань. Тобто, на перший план виходить тісний взаємозв’язок еліт, а потреби й інтереси громадян виявляються далеко на периферії.

Зрілість економічної свідомості припускає домінування співпраці над іншими формами взаємодії в суспільстві. Як достатня наочна і переконлива ілюстрація «вигоди» співпраці може бути використана модель класифікації форм співвідношення результату для себе і результату для іншого з галузі економічної психології [175]. Щоб відтворити цю ідею в простій формі, результат справи для себе позначили як Р і результат справи для іншого як О. Альтруїстична мотивація по відношенню до іншого передається значенням а, що додається О, і змінюється від –1 до +1. Прагнення окремо взятої людини до загального результату позначається як Р + аО. Якщо припустити, що Р теж варіює і ці зміни передаються значенням в, яке теж змінюється від – 1 до + 1, то варіанти співвідношення результату для інших/ результат для себе супроводжуватимуться наступними числовими виразами: альтруїзм (а = 1, в = 0), мучеництво (а = 1, в = -1), мазохізм (а = 0, в = -1), садомазохізм, садизм (а = -1, у = 0), змагальність (а = -1, у = 1), індивідуалізм (а = 0, в = 1), співпраця (а = 1, в = 1). Цифровий вираз цього співвідношення виразно демонструє, що співпраця (вигідно обом партнерам) ефективніша, чим змагання (вигідно тільки іншому) і тим більше мучеництво (вигідно іншому в збиток собі), мазохізм (тільки збиток собі), садизм (збиток іншому) і садомазохізм (збиток і собі й іншому).

У багатьох економічних ситуаціях потрібна скоріше сумісна, кооперативна поведінка, ніж дії, направлені на негайну особисту вигоду. Навіть в умовах активної конкуренції договір частіший, вигідніше, ніж боротьба. У сфері економіки максимізація ККД досягається шляхом зарахування результатів справи для інших у власні інтереси, а економічний егоїзм зрештою виявляється неефективним.

Тому, тільки об’єднавши зусилля законодавчої і виконавчої гілок влади, зробивши членів суспільства реальними учасниками процесу здійснення програми, можна буде ефективно і в достатньо стислі терміни сформувати основу забезпечення економічної безпеки України. При цьому, основоположним чинником, від якого залежатиме вся справа в цій галузі, є, як показала практика останніх років, вирішення питання про власність. Якщо пересічний громадянин у цьому питанні знайде свій безпосередній інтерес, то в реалізації програми можна буде успішно вирішувати основні протиріччя в цій сфері й уникнути багатьох гострих форм примушення.

3.3. Розробка проекту цільової програми забезпечення економічної безпеки особистості в Донецькій області

В рамках поставленої проблеми необхідна наукова розробка однієї з складових механізму державного управління економічною безпекою особистості для практичного впровадження дисертації, і відповідно, вирішення поставленої проблеми. З цією метою розроблений проект Регіональної Програми з забезпечення ЕБО в Донецькій області. Система державного управління економічною безпекою особистості повинна будуватися на розумінні та довірі. Основними детермінантами довіри в управлінні є: прозорість і відвертість, зворотний зв’язок, перспективність і довготривалість відносин, раціональність і доцільність, вигідність відносин і емоційний зв’язок. Ця система покликана забезпечити відповідальність і економічний ефект. Досягнення всіх цих критеріїв можливе за умови скоординованої діяльності всіх елементів системи забезпечення ЕБО і зваженості кожного кроку. Саме тому в основу роботи із створення системи економічної безпеки особистості була покладена концепція побудови систем.

Цілями і завданнями пропонованої Програми є:

реалізація державної соціально-економічної політики шляхом: дотримання цивільних прав і свобод в рамках Конституції України, Цивільного кодексу, інших законодавчих і підзаконних актів України;

реалізація найбільш важливих аспектів життєдіяльності особистості;

створення системи економічної безпеки особистості;

гарантія умов захисту життєвих інтересів особи, суспільства і держави;

забезпечення системи соціального розвитку;

забезпечення соціальної захищеності особистості;

спрямованість народногосподарського комплексу країни на підвищення рівня і якості життя населення;

досягнення середньоєвропейського рівня життя для особистості;

реалізація системи економічної безпеки за напрямами: соціально-економічна безпека, демографічна, медична, кримінальна, у сфері науки і освіти, ресурсна, фінансова, цінова, продовольча, енергетична, екологічна, інвестиційна, інформаційна, психологічна, духовно-моральна, політична і правова.

Об’ємами і джерелами фінансування Програми є фінансові витрати на її реалізацію: з державного, регіонального і місцевого бюджетів; із засобів позабюджетних фондів; за рахунок підприємств, зацікавлених у висококваліфікованих кадрах; за рахунок засобів комерційних підприємств; ін. (внутрішні заощадження і економія за рахунок впровадження СУЕБО).

Очікувані кінцеві результати Програми – запобігання демографічній катастрофі населення (зниження рівня смертності, підвищення рівня народжуваності, збереження генофонду), скорочення «витоку мозків», оновлення науково-виробничих кадрів, підвищення освітнього, кваліфікаційного рівня; запобігання екологічній катастрофі, посилення позиції країни в забезпеченні продовольством, збалансування політики на ринку праці, посилення позиції наукових шкіл та освіти (середньої та вищої), наближення рівня інформаційного забезпечення до світового, збільшення потоків інвестиційних ресурсів у реальну економіку за рахунок посилення довіри і створення системи гарантій з захисту особистих заощаджень, поліпшення медичного, пенсійного забезпечення, ЖКГ, інших аспектів життєдіяльності особистості в Донецькій області.

Цільова Програма забезпечення економічної безпеки особистості в Донецькій області орієнтована на стабілізацію соціально-економічного стану в країні, досягнення головної мети економічного розвитку – забезпечення реального і стійкого зростання рівня життя громадян, прискорення ринкових перетворень у соціальній сфері, створення гарантій захисту життєвих інтересів і забезпечення системи соціального розвитку і соціальної захищеності особистості.

Основні положення Програми визначені законодавчими і підзаконними актами України [1-21 та іншими].

Програма визначає основні пріоритети в створенні системи економічної безпеки особистості на 2009 і подальші роки. Реалізація положень Програми здійснюється шляхом розробки і виконання територіальних і галузевих програм за напрямами життєдіяльності особистості.

Програма реалізує комплексний підхід до вирішення соціально-економічних проблем громадян країни з урахуванням специфіки стану і перспектив розвитку економіки народного господарства в умовах кризи і поступового переходу до економічного зростання. Програма розрахована на подальшу консолідацію зусиль різних органів виконавчої влади, діяльність яких впливає на стан соціально-економічної сфери, а також об’єднань роботодавців, профспілок. Вона припускає реалізацію заходів соціально незахищених громадян в цілісності з економічними зусиллями і можливостями сфери матеріального виробництва, послуг, реформуванням економіки в цілому, реформами в системі оплати праці, пенсійного забезпечення, професійної освіти та іншими планами Уряду України.

Програма базується на розмежуванні функцій і відповідальності між державними органами влади і органами місцевого самоврядування з регулювання і забезпечення соціальної сфери, акцентуючи увагу на підвищенні їх відповідальності в реалізації соціально-економічної політики і забезпеченні економічної безпеки громадян, що проживають на певних територіях. Фінансування заходів здійснюється на місцях в основному за рахунок фінансування за відібраними за Цільовими програмами за пріоритетами важливості у виконанні головної мети, а також з обласного бюджету і бюджетів всіх рівнів, та інших джерел.

Вирішення проблеми забезпечення економічної безпеки особистості на рівні держави, регіонів стає можливим при практичному використанні методологічних підходів до забезпечення ЕБО, запропонованих в цій дисертації. У роботі розглянуто: структура діяльності по забезпеченню ЕБО, логічна організація цієї діяльності, методи і принципи побудови системи управління ЕБО, одним з головних організуючих елементів котрої є ця Програма.

Основним органом, покликаним забезпечити контроль за роботою системи економічної безпеки та відстежувати всі зміни і чинники, які впливають на ефективність функціонування системи, є Служба безпеки України, а саме один з її функціональних підрозділів, де сконцентрована інформація стосовно реального стану економічної безпеки на рівні особистості, регіону, держави, де проводиться ретельний моніторинг за основними показниками економічної безпеки в усіх сферах життєдіяльності та розробляються прогнози на майбутнє з урахуванням можливих зовнішніх та внутрішніх погроз економічній безпеці.

Проведений аналіз виробництва і споживання продуктів харчування в Донецькій області. Робляться висновки про недостатність кількості і якості вітчизняних продуктів харчування. З метою створення продовольчої безпеки надані рекомендації. Представлена схема «Комплексний підхід до створення продовольчої безпеки». Проведено аналіз стану ринку праці; проблем зайнятості, що створюють серйозну соціальну напругу в суспільстві; законодавчого забезпечення цього напряму з переліком документів. Закцентовано увагу на ключових проблемах. Представлено рисунок «Напрями державної політики на ринку праці».

Основною формою реалізації державної політики у сфері народонаселення в умовах ринкових трансформацій повинна бути Програма демографічної безпеки. Адже для трансформації заходів демографічної політики найадекватнішим є комплексний підхід до вивчення народонаселення, особливо коли є теоретичні та методичні підстави, розроблені відомими ученими, наприклад, роботи Д.І.Валентея. Подолання демографічної кризи можливе лише при комплексному підході, а саме: стимулювання зростання народжуваності або, в крайньому випадку, її стабілізація, зменшення смертності, залучення мігрантів, ставлення до людського життя як до найосновнішої цінності держави.

У сфері медичної безпеки відзначено ряд негативних тенденцій, проте, сьогодні існують дієві механізми їх нівеляції і ефективної реалізації політики держави з охорони здоров’я, розроблені фахівцями Міністерства охорони здоров’я України (офіційний сайт міністерства охорони здоров’я України http://moz.gov.ua). Одним з найефективніших механізмів впливу на свідомість нації є механізм подачі інформації за допомогою засобів масової інформації. Це величезна тема для обговорення. Але факт в тому, що держава практично не використовує його в цілях реалізації соціальних проектів і програм, формування здорового інформаційного суспільства. З цього питання запропонований комплексний підхід до вирішення соціальних проблем.

У сфері екологічної безпеки акцентується увага на ряді серйозних проблем, що створюють напружену екологічну й економічну проблему, що граничить з економічною небезпекою країни та її громадян. Запропоновано застосування різних інструментів екологічної політики: заборони з екологічних причин, зобов’язання зі зворотного приймання пакувальних і відпрацьованих матеріалів, екологічні податки і збори, укладення багатобічних екологічних угод (БЕУ). БЕУ ефективні при вирішенні глобальних екологічних проблем: парниковий ефект, використання озоноруйнуючих речовин (ОРР), транспортування небезпечних відходів, збереження біорізноманітності. В рамках програми запропонована розробка й удосконалення системи правового регулювання охорони навколишнього середовища. Розробка більш довершених екологічних стандартів. Намічено ряд заходів у напрямі вдосконалення екологічної безпеки (комплексний підхід до побудови екологічної безпеки особистості).

Надається аналіз стану безпеки в інформаційній сфері. Даються рекомендації з вдосконалення цього напряму, враховуючи його значущість у забезпеченні обороноздатності країни, підвищенні престижу, розвитку нових напрямів науки і техніки (забезпечення інформаційної безпеки).

Із забезпечення ЕБО в інших напрямах наданий загальний аналіз невдач в цій сфері. Підкреслюється роль держави, пропонуються деякі адміністративні заходи з поліпшення ситуації. Надано короткий аналіз причин відтоку внутрішніх інвестицій, падіння авторитету державних та фінансових установ. Відмічено формальність постановки цієї проблеми у ряді перерахованих документів. Надано рекомендації з поліпшення ситуації (комплексний підхід до захисту особистих заощаджень).

Забезпечення економічної безпеки особистості від криміналу базується на аналізі матеріалів і пропозиціях, розкритих в другому і третьому розділі дисертаційної роботи (державна політика із захисту особистості від криміналу).

Разом з переліченими джерелами фінансування Програми пропонується новий підхід до пошуку коштів. Одним з елементів реалізації інвестиційної політики можна вважати наступну модель «Втрачені вигоди».

Таблиця 3.1

Матриця «Втрачені вигоди» (млн.грн)

Види товарів, послуг

Перелік „Втрачених вигод”

Товар

Всього

а1

а2

а3

а4

а5

а6

а7

аn

Kаn

Підраховуються загальні втрати України від нерозвиненої промисловості, сфери послуг та інше. Фахівцям з податкового законодавства необхідно провести докладний аналіз пакету документів з оподаткування та пільг фізичних, юридичних осіб (іноземних зокрема) на предмет впорядкування і виявлення «проломів», за допомогою яких стають можливими втрати доходів. За можливостю, підраховується приблизний рівень втрат. Необхідно оптимізувати алгоритм оподаткування за видами податків. Митні збори та інші виплати встановлюються відповідно до інтересів вітчизняного виробника і споживача. Головним є інтереси країни. Разом з податковою політикою необхідно також детально проаналізувати всі складові соціально-економічної політики.

Таблиця 3.2

Зразковий перелік «Втрачених вигод» економіки Донецької області*

№ п/п	Обслуговування внутрішнього ринку					Всього
Перелік підприємств, фіз. осіб	Втрати доходів бюджету за несплату податків за об’єми реалізованої продукції, робіт і послуг	Втрати за непрямими податками: -НДС -акцизів, митних зборів — інших	Недовиплати до регіонального бюджету	Розвиток «тіньового» сектора економіки	Інші
	Підрахунок загальної суми втрат

* матеріал для складання «опитувального листа» для керівників Міністерств, відомств, інших органів управління України і її областей.

Таким чином, за допомогою впорядкування законодавства, проведення інвентаризації потенційних можливостей фізичних і юридичних осіб, нових перспективних напрямів науки і техніки, скорочення сектора «тіньової» економіки повинні виявлятися додаткові джерела фінансування для ефективного функціонування системи управління економічною безпекою особистості.

За зазначеними напрямами контроль за реалізацією Програми здійснюють: Управління СБ України в Донецькій області, місцеві органи державної влади спільно з органами виконавчої влади і професійних спілок. Як інструмент контролю за ходом виконання Програми використовуватиметься процедура моніторингу на всіх рівнях управління, підготовка піврічних звітів про реалізацію Програми.

Висновки за розділом 3:

На основі аналізу виділені найбільш типові недоліки, породжені розривом між економічними реаліями і правовою базою економічного захисту особистості в Україні. Це відсутність Стратегії національної ЕБ, концепції ЕБО, логічному зв’язку між ними, пакету документів з ЕБО з урахуванням сучасної кризової ситуації, системи державного управління ЕБО.
В результаті аналізу наявного законодавства з ЕБ виявлено, що в законах, які приймаються, в більшості випадків не закладається механізм їх реалізації і гарантії захисту тих, на кого вони розповсюджуються, та інші недоліки.
Ліквідація пропусків і недоліків можлива за наявності чіткої концептуальної основи, що забезпечує підготовку взаємопов’язаних єдиною ідеєю пакету документів за наступною схемою:

необхідне оновлення і ухвалення у новій редакції Закону «Про основи національної безпеки України», акцентуючи увагу на економічній безпеці особистості;
закони про власність;
закони про державну службу, таємницю, таємницю комерційною та ін.;
закони по боротьбі з організованою злочинністю.

Виконання всього вищепереліченого наближає нас до правової держави, де існує правове забезпечення ЕБО.

Державна політика з забезпечення ЕБО є невід’ємною частиною державної політики у сфері національної економічної безпеки. Це припускає розробку і здійснення комплексу заходів у всіх сферах економіки України, пов’язаних з життєзабезпеченням громадян, і в рамках загальнонаціональної стратегії розвитку країни.
Визначено, механізм державного управління економічною безпекою особистості полягає у свідомому впливі держави на суспільство та окремого громадянина через існуючі засоби державного регулювання суспільних відносин (норми права, закони, система освіти, ЗМІ, телебачення, радіо, весь інформаційний простір), через використання ресурсного потенціалу (досягнення в науці та техніці, використання досвіду управлінців світового рівня, розвиток мислетворчої діяльності), для досягнення головної мети – добробуту нації. Тобто використання повного спектру економічних, адміністративних, управлінських, правових, інформаційних та інших важелів державного впливу на свідомість нації. Результатом такого впливу є формування нового світогляду громадянина України, який базується на самовизначенні, особистій відповідальності перед собою, своїм близьким оточенням та перед суспільством, прагненні розвиватися та докладати зусилля для розвитку української держави.
На основі імітаційної моделі державного управління системою економічної безпеки особи розроблений проект регіональної цільової Програми забезпечення економічної безпеки особи як один із найбільш ефективних засобів державного управління. Необхідність розробки вказаних матеріалів обґрунтована в представлених дослідженнях. В рамках Програми запропоновані не тільки напрями вкладень у соціальну систему, але і нові підходи до дослідження інвестицій. В цьому випадку йдеться про представлену модель «Упущені вигоди». Впровадження моделей, направлених на виявлення негативних явищ у законодавстві й економіці допоможе сконцентрувати внутрішні ресурси, скоротити зовнішні запозичення, таким чином підвищити ефективність системи управління в цілому для вирішення проблеми економічної безпеки.

Основні положення розділу дисертації надруковано у роботах автора [116, 145, 148, 149].

ВИСНОВКИ

В дисертаційній роботі наведено нове вирішення актуальної задачі – теоретичне обґрунтування та розробка механізму державного управління економічною безпекою особистості в умовах трансформації економічних процесів. Основні наукові та прикладні результати дисертаційної роботи полягають у наступному:

Вирішення проблеми наукового розвитку і практичної апробації механізму державного управління економічною безпекою особистості забезпечує формування адаптивної державної політики, що пов’язує національну економічну безпеку і економічну безпеку особистості, враховує життєвоважливі інтереси особистості, суспільства та держави, з метою досягнення основної мети – забезпечення добробуту нації.
Проведений аналіз відчизняної та західної наукової традиції дослідження економічної безпеки свідчить про те, що економічна безпека особистості в Україні є другорядною щодо безпеки держави. Визначено, що західна концепція економічної та соціальної безпеки є порівняно вужчою, що проте дозволяє їй чіткіше сфокусуватися на головній цільовій функції розвитку суспільства. Перехід від державоцентричної до антропоцентричної парадигми економічної безпеки в Україні сьогодні був би передчасним та не відповідав би поточній логіці вітчизняного політичного процесу. Зрозуміло також, що це питання перш за все світоглядного, ціннісного рівня. Тому розробку механізму державного управління економічною безпекою особистості доцільно починати саме з трансформації базових цінностей, світогляду та свідомості українців.
З позиції державного управління економічною безпекою особистості важливо враховувати структуру людської особистості, основними елементами якої є психологічний, культурологічний, соціотехнічний і економічний аспекти її формування. Основою економічного мислення є психологічний аспект формування особистості, оскільки опосередкує вибір тієї або іншої інформації, пов’язаної з економічними процесами та уміння нею користуватися, тобто реалізовувати в діяльності. Особистістю за визначенням управляти неможливо, тому вона не може бути тільки об’єктом системи економічної безпеки. Цим об’єктом управління є кожен окремий індивід, пересічний громадянин, який розглядається лише як об’єкт економічних відносин: скільки, чого, коли споживає, зберігає, одержує, віддає і т.д. Проте будь-яка людина потенційно має можливість досягти рівня особистості, самовизначитися, бути автором свого власного життя, гарантом власної безпеки (у тому числі і економічної), а не рядовим елементом системи споживання.
Проаналізовано і доповнено поняття економічної безпеки особистості як готовності і здатності особистості структурувати владу самозахисту і самовизначення в умовах створення інститутами державної влади таких механізмів реалізації і захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при яких можна забезпечувати збалансований і стійкий розвиток національної економіки і держави в цілому, як системи-країни, що саморозвивається в геоекономічному просторі.
Розглянута система оцінок і критеріїв забезпечення економічної безпеки особистості в сукупності кількісних і якісних показників. Зроблений висновок про те, що відсутність достовірної статистичної інформації соціально-економічного стану Донецької області негативно відбивається на закладанні фундаменту прогнозів. Нестиковка державних відомств у питаннях підготовки об’єктивного аналізу приводить до різночитання інформації і невірного визначення стратегічних напрямів. Обґрунтована необхідність створення єдиного аналітичного центру при Службі безпеки України або при Донецькій обласній державній адміністрації (на основі наявних кадрових і фінансових ресурсів), що володіє достатнім потенціалом для обхвату інформації соціально-економічного положення в регіоні, оскільки його відсутність знижує якість програм, що розробляються, і прогнозів. Неповноцінний моніторинг всіх чинників, тенденцій (а точніше, його відсутність), як всередині, так і за межами регіону і країни приводить до недооцінки різних видів погроз.
Проведений аналіз стану економічної безпеки особистості в Донецькій області дозволяє скласти комплексне уявлення про рівень життя населення, про основні характеристики соціальної, економічної і політичної інфраструктур, про культурний і духовний розвиток нації. Проте, можна твердо стверджувати, що сучасна статистика неадекватно відображає тенденції розвитку соціальної і економічної сфер, тому дуже важко з великою часткою достовірності говорити про відповідні в них зміни, можна лише визначити загальні тенденції, що самим негативним чином впливає на складання прогнозів на майбутні періоди.
На основі аналізу виділені найбільш типові недоліки, породжені розривом між економічними реаліями і правовою базою економічного захисту особистості в Україні. Це відсутність Стратегії національної економічної безпеки, концепції економічної безпеки особистості, логічного зв’язку між ними, пакету документів по економічній безпеці особистості з урахуванням сучасної ситуації, механізму державного управління економічною безпекою особистості. Виявлено, що в законах, що приймаються, в більшості випадків не закладається механізм їх реалізації і гарантії захисту тих, на кого вони розповсюджуються, інші недоліки. Ліквідація пропусків і недоліків можлива за наявності чіткої концептуальної основи, що забезпечує підготовку взаємозв’язаних єдиною ідеєю пакету документів по запропонованій схемі.
Основними методами вирішення такої задачі як забезпечення економічної безпеки особистості є експертні. Зокрема, вибір зупиняється на методах структурного-системного аналізу, побудови імітаційних моделей, системо-миследіяльностного підходу Г.П.Щедровицького, які вживаються в дослідженнях складних об’єктів та соціальних систем.
Виявлені принципи побудови системи державного управління економічною безпекою особистості: цілісності, наявності системоформуючих зв’язків (наприклад, зв’язків управління), структури і організації системи, впорядкованості, ієрархічності, здібності до самоорганізації, облік яких необхідний для побудови єдиної картини об’єкта і ефективного механізму державного управління.
Механізмом державного управління системою економічної безпеки особистості є вплив одного суб’єкта управління (держави) на іншій (суспільство, особистість) через самовизначення в предметі діяльності, позначивши об’єкт, мету і засоби для її досягнення. Самовизначення в предметі діяльності передбачає визначення стратегії і тактики розвитку держави з метою створення оптимальних умов для зростання особистості, що в свою чергу формує відповідну систему прийнятих у суспільстві цінностей, критерії життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, форми суспільної свідомості та мислення.
Розроблено проект регіональної цільової Програми забезпечення економічної безпеки особистості в Донецькій області як один з найбільш ефективних засобів реалізації державної політики. Необхідність розробки вказаних матеріалів обґрунтована в представлених дослідженнях. У рамках Програми запропоновані не тільки напрями вкладень у соціальну систему, але і нові підходи до дослідження інвестицій. У даному випадку йдеться про представлену модель «Втрачені вигоди». Впровадження моделей, направлених на виявлення негативних явищ в законодавстві та економіці допоможе сконцентрувати внутрішні ресурси, скоротити зовнішні запозичення, таким чином підвищити ефективність системи управління в цілому для вирішення проблеми економічної безпеки.

Список використаних джерел

Абалкин Л. Экономическая безопасность России: угрозы и их отражение /Л.Абалкин // Вопросы экономики. – 1994. — № 12. — С. 4-13.
Акопян А.С. Демография и политика /А.С.Акопян // Общественные науки и современность. — 2001. — № 2. — С. 38-50.
Акофф Р.Д. Планирование в больших экономических системах /Р.Д.Акофф: пер.с англ. Г.Б. Рубальского; под ред. Н.А. Ушакова. — М.: Сов. радио, 1972. — 224 с.
Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая безопасность: оценки, проблемы, способы обеспечения /А.Архипов, А.Городецкий, Б.Михайлов // Вопросы экономики. – 1994. — № 12. — С. 36-44.
Асмолов А.Г. Психология личности: принципы общепсихологического анализа /А.Г.Асмолов. – М.: Изд-во МГУ, – 367 с.
Аукуционек С.П. Теория переходной экономики и ее место в ряду экономических наук /С.П.Аукуционек // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. — № 10. – С.11-19.
Баранов А. Социально-экономические проблемы депопуляции и старения населения /А.Баранов // Вопросы экономики. – 2000 . — № 7. — С. 111-120.
Беганська І.Ю. Державне регулювання та цільове програмування сталого соціального розвитку в регіоні: дис… канд. наук з держ. управ.: спец. 25.00.02 /І.Ю. Беганська. — Донецьк, 2004. – 224 арк.
Безопасность: информационный сборник фонда национальной и международной безопасности. (1996-1998 гг.). — М., 1998.
Безопасность человека: учеб.-метод. пособие для образовательных учреждений; под ред. Л.И.Шершнева / Фонд национальной и междунар. безопасности. – М. 1994. — 472 с.
Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д.Белл / пер. с англ.-М. : Academia, 1999.- 956 с.
Беляев А.А., Э.М.Коротков Управление экономической безопасностью общества / А.А.Беляев, Э.М.Коротков // Вестник университета. Развитие образования в области менеджмента. – 2001. — № 1.- С.46-60.
Бердяев Н. Судьба человека в современном мире /Н.Бердяев.- Париж, 1934.
Бессонов Б. Н. Идеология духовного подавления. /Б.Н.Бессонов. — М., 1978. — 492 с.
Биктимирова З.З. Безопасность в концепции развития человека /З.З. Биктимирова //Общественные науки и современность.- 2002.- № 6.- С. 135–
Білорус О., Маслова-Лисичкина Н. Глобализация развития и социальная безопасность /О.Білорус, Н.Маслова-Лисичкина // Віче. – 2001.- № 5.- С. 22–44.
Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода /И.В.Блауберг, Э.Г.Юдин. — М.: Наука, 1973. — 269 с.
Блинов Н.Н., Городецкий А.Е. Экономическая безопасность и политика реформ /Н.Н.Блинов, А.Е.Городецкий. — М., 2000. -236 с.
Большой экономический словарь /Под ред. А.Н. Азрилияна. -2-е изд., доп. и перераб. – М.: Ин-т новой экономики, 1997. — 864 с.
Богданов И. Я. Экономическая безопасность России: теория и практика. / И.Я.Богданов. — М.: ИСПИ РАН, 2001. — 596 с.
Бусленко Н.П., Калашников В.В., Коваленко И.Н. Лекции по теории сложных систем. / Н.П.Бусленко, В.В.Калашников, И.Н.Коваленко. — М.: Сов. радио, 1973. — 440 с.
В контексте прав человека [По материалам стенограммы заседания за «круглым столом» в Секретариате Уполномоченного ВР Украины по правам человека на тему «Защита прав и свобод наиболее уязвимых групп населения» от 12.2001 г.] // Политика и время. — 2002. — № 1.- С. 27-41.
Варналий З. Стратегия преодоления диспропорций в развитии регионов /З.Варналий, А.Павлюк, О.Шевченко // Украина: стратегические приоритеты. Аналитические оценки. -К.: НИСД, 2003.- С. 158.
Власюк А.С. Стратегии развития Украины: теория и практика /А.С.Власюк Нац. ин-т стратегических исследований. — К., 2002. — 278 с.
Возжеников А.В. Национальная безопасность: теория, политика, стратегия /А.В.Возжеников. -М.: НПО «Модуль», 2000 г. — 234 с.
Возжеников А.В. Безопасность России: современное понимание, обеспечение / А.В.Возжеников, А.А.Прохожев — М.: Росэкономфонд «Созидание «, 1998. — 48 с.
Воронков В. Типологические критерии бедности /В.Воронков //Социологический журнал. — 1995. — №2. — С.17-24.
Всеобщая декларация прав человека: Утвержденная и провозглашенная Генеральной Ассамблеей Организации Объединенных Наций 10 декабря 1948 года. – М.: Ассоциация содействия, 1989. – 8 с.
Гаврилов Н.И. Философия: учебное пособие /Н.И.Гаврилов. – Донецк: ДонГАУ, 2003. — 246 с.
Гладченко Т.Н. Научно-методические основы создания механизма государственного управления и регулирования системы безопасности предпринимательской деятельности: региональный аспект: дис… канд. наук гос. упр.: спец. 25.00.02 / Т.Н.Гладченко. — Донецк, 2004. -198 с.
Гошовская В. А. Социальная доминанта национальной безопасности /В.А.Гошовская // Стратегическая панорама.- 2003.- № 2.- С. 94–99.
Гегель. Соч. /Гегель. – Т. 8: Философия истории. – М.-Л.: Соцэкгиз, 1935. — 450 с.
Гончаренко Л.П. Развитие методологи экономической безопасности личности: автореф. дис… д-ра. экон. наук: спец.0513.10 / Л.П.Гончаренко. – М., 1999. — 32 с.
Гончаренко Л.П. Проблемы экономической безопасности личности /Л.П.Гончаренко. – М: Рос. акад., 1997. — Ч. I. — 95 с.
Гончаренко Л.П. Развитие методологи экономической безопасности личности /Л.П.Гончаренко /Под ред. Е.А. Олейникова. — Иваново.: Іванов. гос. ун-т, 1999. — с. 179.
Гончаренко Л.П. Экономическая безопасность предпринимательства /Л.П.Гончаренко; под ред. Е.А. Олейникова. — Иваново.: Иван. гос. ун-т, 1999. — с.195.
Гончаренко О. М., Лисицин Е.М. Методологические основы разработки новой редакции концепции национальной безопасности Украины /О.М.Гончаренко, Е.М.Лисицин. — К.: НИСД, 2001.
Горбулин В.П., Качинский А.Б. Методологические основы разработки стратегии национальной безопасности Украины /В.П.Горбулин, А.Б.Качинский // Проблеми национальной безопасности. — 2005. — № 4. — С.21-29.
Государственное управление: учеб. пособие /А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенский, А.Ю.Васина, Л.Ю.Гордиенко; под ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003.- 343 с.
Грачев Г.В. Информационно-психологическая безопасность личности: теорія и технология психологической защиты: дис… д-ра. психолог. наук: спец. 19.00.12 /Г.В.Грачев. — М., 2000. — 360 с.
Грачева Р. Анатомия ВВП без статистики и цифр /Р.Грачева // Зеркало недели. — 2003. – 18 сент. (№ 7).
Герасимов Б.И. Качество экономической безопасности личности: генезис экономической теории и практики системного похода / Б.И.Герасимов Тамб. гос. техн. ун-т. — Тамбов, 2001. — 132 с.
Губський Б.В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення / Б.В.Губский. — К.: Укрархбудінформ, 2001. — 122 с.
Древнекитайская философия. Собр. текстов: в 2-х т. — Ч.1-2. — М.: Мысль, 1972. — Т.1. — 363 с.; 1973. — Т.2. — 384 с.
Дацків Р.М. Економічна безпека у глобальному вимірі /Р.М.Дацків. //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — №7 (37). — С.143-153.
Ефремов К.И. Вопросы оценки экономической безопасности региона /К.И.Ефремов, Е.И.Георгадзе // Вопросы статистики. — 2002. — № 2. — С. 57-59.
Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2001. – 307 с.
Жалило Я.А. Экономическая стратегия государства: теория, методология, практика / Я.А.Жалило. — К.: НІСД, 2003. — С. 53–87.
Жалило Я.А. К вопросу формирования категориального аппарата науки об экономической безопасности / Я.А.Жалило. // Право и безопасность. — 2005.- № 3 — С.26.
Закон України «Про основи національної безпеки України» № 964-IV від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003.- № 39. – Ст.351.
Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. № 2229 // Відомості Верховної Ради України. — 1992.- № 27. – Ст.382.
Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. № 2135 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. – Ст.303.
Закон України «Про участь громадян в охороні громадянського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 р. № 1835-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. — 2000.- № 40. – Ст.338.
Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19.06.2003 р. № 975-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. — № 46. — Ст.366.
Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8.09.2005 р. № 2866-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. — № 52. — Ст.561.
Закон України «Про правові основи цивільного захисту» від 24.06.2004 р. № 1859-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. — № 39. — Ст.488.
Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657 ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. — № 48. — Ст.650.
Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.1993 р. № 3322-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. — № 33. — Ст.345.
Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 р. № 75/98-ВР //Відомості Верховної Ради України. – 1998. — № 27-28. — Ст.182.
Закон України «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998 р. № 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. — № 27-28. — Ст.181.
Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки» від 09.01.2007 р. № 537 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. — № 12. — Ст.102.
Занфіров В.А. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіону: дис… канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.02 / В.А.Зафіров. — К., 2006. — 188 арк.
Захарченко В. Обоснование территориальной концепции экономической безопасности /В.Захарченко //Регіональна економіка. — 2000. — № 2. — С. 120-127.
Илларионов А. Критерии экономической безопасности /А.Илларионов // Вопросы экономики. — 1998. — № 10. — С.35-58.
Ипполитов К.Х. Экономическая безопасность: стратегия возрождения России / К.Х.Ипполитов. — М.: 1996. — 263 с.
Иващенко Г.В. О понятии «безопасность» / Г.В.Иващенко // Credo. — Оренбург: Изд-во Оренбург. ун-та, 2000. — № 6. — С. 51-60.
Капица С. П., С.П.Курдюмов, Г.Г.Малинецкий Синергетика и прогнозы будущого /С.П.Капица, Курдюмов С.П., Г.Г.Малинецкий. — М.: Наука, — 283 с.
Кваша А. О демографических кризисах и катастрофах /А.Кваша // Вопросы статистики. — 1996. — № 8. – С.58-60.
Кириллова Н. Социальная политика: территориальный аспект /Н.Кириллова // Человек и труд. — 2000. — № 4. — С. 36-37.
Ключка В.Л. Механизм антикризисного государственного управления отраслевых рынков: дис… канд. наук по гос. упр.: спец.25.00.02 /В.Л.Ключка. — Донецк, 2006. — 169 с.
Князева Е. Н. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем /Е.Н.Князева, С.П.Курдюмов.- М.: Наука, 1997. — 332 с.
Кобринская И., Гариетта Ш. Украина:проблемы безопасности /И.Кобринская, Ш.Гариетта. — М.: 1996. -143 с.
Ковалевский В.В., Здоровье населения и разумная экологическая стратегия /В.В.Ковалевский, А.В.Оборотов, Т.А.Якунина // Менеджмент в России и за рубежом. — 2004. — № 6. — С.131-133.
Коженьовскі Л. Управління безпекою /Л.Коженьовскі // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — №1 (31). — С.147-154.
Колосов А.В. Экономическая безопасность хозяйственных систем: ученик. — М.: Изд-во РАГС, 2001. — 446 с.
Колісніченко Н.М. Взаємозв’язок державного регулювання та механізмів самоорганізації в управління вищою освітою: дис… канд. наук з держ. упр. 25.00.02 /Н.М.Колісніченко. — К., 2003. — 201арк.
Комаров И. Федеральные целевые программы: опыт разработки и реализации /И.Комаров // Экономист. – 1998. — № 1. — С. 25–31.
Конституція України: – Закон України. Прийнятий на 5-й сесії верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254 к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — № 30. – Ст.141. – (Зі змінами та доповненнями).
Кримінально-процесуальний кодекс України. За станом на 01.12.2005 р. / Верховна Рада України: офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006. -208 с. – (Бібліотека офіційних видань).
Кривов В.Д. Социально-экономические исследования в органах государственной власти / В.Д.Кривов. — М.: ТЕИС, 1997. -118 с.
Курицкий А. Экономическая безопасность страны в современных условиях /А.Курицкий // Современные аспекты экономики. – 2001. — № 10. — С.208-221.
Лебедева Л.Ф. Экономическая безопасность человека /Л.Ф.Лебедева // США. Канада: экономика, политика, культура. — 1999 . — № 9. – С.66-78.
Ленин В.И. Полн. собр. соч. – 5-е изд. –М., Политиздат, 1961. — Т. 23. — 594с.
Лексин В.Н. О формировании государственной системы мониторинга социально-экономической, национально-этнической и политической ситуации в регионах Российской Федерации /В.Н.Лексин, В.Е. Селиверстов, А.Н. Шведов — М.: Про-софт-М, 2005. – 348 с.
Лопатин В.Н. Правовые основы информационной безопасности /В.Н.Лопатин // Информационное право. — 2005. — С. 473.
Макинтайр Р. Социальная политика в странах с переходной экономикой в аспекте развития человеческих ресурсов / Р.макинтайр // Проблемы прогнозирования. – 2002. — № 2. — С. 142-150.
Маглакелидзе Т. Экологическая и экономическая безопасность: взаимосвязь и влияние на экономический рост /Т.Маглакелидзе // Экономист. — 2002. — № 6. — С. 83-87.
Малярчук И.А. Проблемы формирования и реализации государственных целевых программ /И.А.Малярчук // Проблемы нац.безопасности. — 2004. — № 2. – С. 19-23.
Матвеев Н.В. Анализ методов исследования экономической безопасности: учеб.-метод. пособие для дистанционного обучения /Н.В.Матвеев. — М.: Рос. экон. акад., 1998. — 29 с.
Малый бизнес и региональное развитие в индустриальных странах: сб. обзоров. — М: ИНИОН РАН, 1998. — 165 с.
Методика прогнозирования и оценки состояния системы высшего и среднего профессионального образования / А.Я. Савельев, В.М. Зуев и др. — М., 1997. — 76 с. — (Аналитические обзоры по основным направлениям развития высшего образования: Экономика высшей школы /НИИВО; Вып. 8).
Методические рекомендации для авторов и экспертов многотомного издания «Безопасность России. Правовые, социально-экономические и научно-технические аспекты». — М.: Международный гуманитарный фонд «Знание», 1997. — 137 с.
Мельник М.И. Коррупция: сущность, понятия, мероприятия противодействия /М.И.Мельник. — К.: Атика, 2001.- 304 с.
Методические рекоммендации по оценке уровня экономической безопасности Украины /А.И.Сухоруков, С.Л.Воробьёв, Т.П.Крупельницкая.- К.: Нац. ин-т проблем междунар. безопасности, 2003.- 63 с.
Мосс М. Общества. Обмен. Личность: Труды по социальной антропологи /А.Б.Гофман [пер.с франц.]. — М.: Восточная л-ра, 1996. – 360 с.
Манилов В.Л. Национальная безопасность: ценности, интересы и цели /В.Л.Манилов // Военная мысль. – 1995. — № 6. — С. 28-40.
Монтескье Ш.М. Избранные произведения / Ш.М.Монтескье. – М.: Госпромиздат, 1955. – 799 с.
Мунтиян В.И. Экономическая безопасность Украины /В.И.Мунтиян. — К.: Вид-во КВ, 1999. — 185 с.
Наблюдения и измерение социальной защищенности населения Украины: проблемы становления / О. Г. Осауленко, О. Ф. Новикова, О. И. Амоша и др. /НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти, Госкомстат Украины. – Донецк-Киев, 2003. — 439 с.
Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. № 60 „Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України”. – http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=97980&cat_id=38738.
Нижник Н., Черленяк И. Открытое общество: эффективность государственного управления /Н.нижник, И.Черленяк // Общественные реформы и становление гражданского общества в Украине: материалы науч.-практ. конф. / Под общ. ред. В. И. Лугового, В. М. Князева.- К. : Изд-во УАДУ, 2001.- С. 401-409.
Население России на рубеже ХХ-ХХІ веков: проблемы и перспективы/ В.А. Ионцев, А.А. Саградов, М.Б.Денисенко и др. — М.: МАКС-Пресс, – 351 с.
Новицька Ж.А. Державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку промислового міста: дис… канд. наук з держ. управ.: спец. 25.00.02 / Ж.А. Новицька. — Донецьк, 2005. — 189 арк.
Новое в синергетике. Загадки мира неравновесных структур: сб. ст. / Под ред. С. П. Курдюмова, Г. Г. Малинецкого. — М.: Наука, 2004. — 248 с.
Национальная безопасность Украины (1994-1996 гг.) /H.M. Лакиза-Сачук, Н.В.Агаркова, В.Г.Андрийчук и др. — К.: Нац. ин-т стратегических исслед. 1997. — 135 с.
Новак И. Н. Социальная реконструкция: занятость населения, рынок труда и услуг / И.Н.Новак // Социально-экономические аспекты промышленной политики: сб. науч. трудов. — Донецк: ИЄП НАН Украины, 1998.- С. 174-184.
Новикова О.Ф. К проблеме определения приоритетов и составляющих национальной безопасности Украины /О.Ф.Новикова, Р.В. Покотиленко // Проблемы национальной безопасности. — 2004. — № 5. — С.21-
О Концепции национальной безопасности Российской Федерации Указ Президента РФ от 10 января 2000 г.№ 24 // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2000. — № 2. – Ст.170.
О некоторых проблемах формирования и реализации федеральных целевых программ (отдельные иллюстрации и комментарии) [Электронный ресурс]. — М.: Ин-т комплексных стратегических исследований, 2003. – Режим доступа: http://old-opec.ru/library.
Общая теория национальной безопасности: ученик; под общ. ред. А.А. Прохоже ва. — М.: РАГС, 2002. — 318 с.
Одегов Ю.Г. Рынок труда: Проблемы формирования и управления (на примере г. Москвы) /Ю.Г.Одегов, С.А. Карташов / Комитет труда и занятости Правительства Москвы. — М.: Финстатинформ, 1998. — 694 с.
Олейников Е.А. Прогнозирование научно-технического прогресса. Основы экономической безопасности /Е.А.Олейников. — М.: — 1997. — 279 с.
Опнер С.Д. Системный анализ для решения деловых и промышленных проблем /С.Д.Опнер: пер. с англ. С.П.Никанорова. — М.:Сов.радио, 1969. — 216 с.
Пастернак-Таранушенко Г. А. Экономическая безопасность государства /Г.А.Пастернак-Таранушенко. — К.: Ин-т гос. упр. и самоуправления при КМ Украины, 1994. — 112 с.
Пелега Є.В. Информационная безопасность как часть корпоративной политики предприятия / Є.В.Пелега, К.Т.Томашкова // Державний механізм управління екологічним та соціально-економічним розвитком регіону: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.164-169. – Серія: Державне управління. – Т.VIII. – Вип.83.
Петенко І.В. Комплексный поход к формированию государственных целевых программ экономической безопасности личности / І.В.Петенко, К.Т.Томашкова // Державне управління конкурентним інноваційним розвитком: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – С.57 — 63 – Серія: Державне управління. – Т.VI. – Вип.58.
Петенко І.В., Томашкова К.Т. Экономическая безопасность личности как основа обеспечения национальной безопасности государства / К.Т.Томашкова, І.В.Петенко // Державне регулювання економічного розвитку регіонів та підприємств: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – С.194 — – Серія: Державне управління. – Т.V. – Вип.38.
Петренко И.Н. Безопасность экономического пространства субъекта /И.Н.Петренко // Управление риском. — 2002. — № 3. — С.23-27.
Платон. Диалоги /Платон: пер. с древнегреч. — М.: Мысль, 1986. — 605с.
Платонов А.В. Факторы влияния на миграционную составляющую национальной безопасности Украины /А.В.Платонов // Проблемы национальной безопасности. — 2005. — № 2. — С.27-32.
Подберезкин А. Россия в глобальном мире: некоторые теоретические аспекты исследования /А.Подберезкин, Ю.Булатов. М., 2003. – 367 с.
Попов В.А. Прогнозирование национальной экономики: учеб. пособие / В.А.Попов. — РЭА им. Г.В.Плеханова. — М.: Изд — во РЭА, — 84 с.
Постанова Верховної Ради України «Про щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні» від 07.07.2005 р. № 2778-IV // Голос України. – 2005. -22 лип. (№ 133). – С.7
Про Концепцію (Основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України від 16.01.1997 р. № 3/97-ВР //Відомості Верховної Ради України. — 1997.- № 10. – Ст.85.
Проблеми застосування категоріального апарату науки про національну та соціально-економічну безпеку / Євген Ніколаєв // Політичний менеджмент. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=87&c=2155
Проблемы экономической безопасности Беларуси /П. Г. Никитенко, В. Н. Ермашкевич, Г. Т. Куликов. — Минск: ИОО Право и экономика, 2001. — 220 с.
Протасов В.Д. Социально-экономическая безопасность при переходе к рыночным отношениям: вопросы теории и хозяйственной практики: дис… канд. экон. наук: спец. 08.00.01; 08.00.05 / В.Д.Протасов. — Ставрополь, 2000. — 147 с.
Прудников А.С. Безопасность личности и ее обеспечение органами внутренних дел (теоретико-правовое исследование): дис…д-ра юрид. наук: 12.00.01; 12.00.02 / А.С.Прудников. — М. — 1999. — 433 с.
Пугин В.Б. Социальная безопасность личности: региональный аспект: дис…канд. философ. наук: спец. 09.00.11/В.Б.Пугин. — Архангельськ, 2003.- 144 с.
Раздина Е.В. Экономическая безопасность: дис…канд. экон. наук: спец. 08.00.01 / Е.В.Раздина. — М. — 1998. — 164 с.
Райгородский Д.Я. Психология личности / Д.Я.Райгородский. — Т1. Хрестоматия. – Самара: Издат. дом «БАХРАХ-М», 2006. — 512 с.
Райгородский Д.Я. Психология личности / Д.Я.Райгородский. — Т2. Хрестоматия. — Самара: Издат. дом «БАХРАХ-М», 2006. — 544 с.
Ракитский Б.В. Социальная защита, самозащита трудящихся /Б.В.Ракитский. — М.: ИППС, 1998. — 92 с. (Сер. «Школа трудовой демократии»).
Ревенко А. Украина 70-е место в мировых координатах человеческого развития. О чем поведал доклад ПРООН 2004 год /А.Ревенко // Зеркало недели. — 2004 г. – 31 июля – 6 авг. (№ 30). — с.3.
Реформирование государственного управления в Украине: проблемы и перспективы / Кол. авт.; науч. рук. В. В. Цветков.- К. : Орияны, 2004. – 364 с.
Русинов Ф.М. Теория корпоративного управления неустойчивым состоянием экономики /Ф.М.Русинов, Е.В. Попова. — М.: Изд-во Рос. экон. акад. -1999. — 65 с.
Русинов Ф.М. Основы государственного регулирования смешанной экономики в системе рыночных отношений России: учеб. пособие /Ф.М.Русинов, М.М. Магомедов /РЭА. — М.: Изд-во РЭА, 1997. — 246 с.
Степаненко В. Этнос-демос-полис: этнополитические проблемы социальной трансформации в Украине /В.Степаненко // Социология: теория, методы, маркетинг.- 2002. — № 2.- С. 102-120.
Сенчагов В. Экономическая безопасность как основа национальной безопасности России /В.Сенчагов // Вопросы экономики. — 2001.- № 8. — С.64-79.
Ситник Г. Государственное управление национальной безопасностью Украины: моногр. /Г.Ситник. — К.: НАДУ, 2004. — 408 с.
Стешенко В. Демографические и демополитические изменения в Украине после Международной конференции по проблемам народонаселения и развития: краткий обзор /В.Стешенко, Гхош М. // Демографические исследования. — К.: Ин-т экономики НАН Украины, 2000. — Вып. 22. — С. 7-46.
Семив Л.К. Социально-экономические приоритеты экономической безопасности в контексте развития человеческого потенциала /Л.К.Семив //Економіка промисловості. — 2003.- № 1.- С. 195–203.
Симачев Ю.В. Стали ли федеральные целевые программы инструментом реализации промышленной политики? /Ю.В.Симачев, А.А.Соколов, М.Ю.Горст // Российский экономический журнал. – 2002. — № 8. — С.3-11.
Социально-ориентированное местное управление: опыт городов Германии для России / Под ред. Б.М. Гринчеля, Н.Е. Костылевой. — С-Пб:Наука, — 187 с.
Томашкова К.Т. Механизм государственного управления экономической безопасностью в Украине / К.Т.Томашкова // Державне регулювання економічного розвитку регіонів та підприємств: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – С.164 -170 – Серія: Державне управління. – Т.V. – Вип.42.
Томашкова К.Т. Концепция личности в системе экономической безопасности / К.Т.Томашкова // Державне регулювання галузей економіки: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. – С.104 -109. – Серія: Державне управління. – Т.V. – Вип.
Томашкова К.Т. Разработка системы критериев оценки экономической безопасности личности /К.Т.Томашкова // Фінансовий механізм державного управління економікою України: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – С.77 -87 – Серія: Державне управління. – Т.VI. – Вип. 49.
Томашкова К.Т. Правовые аспекты обеспечения экономической безопасности личности в Украине / К.Т.Томашкова // Державна політика в сфері управління: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2005. – С.193 -199 – Серія: Державне управління. – Т.VI. – Вип. 5
Томашкова К.Т. Система обеспечения экономической безопасности личности / Є.В.Пелега, К.Т.Томашкова // Механізми підвищення ефективності управління функціонуванням економіки: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.148 -156 – Серія: Державне управління. – Т.VIII. – Вип.78.
Томашкова К.Т. Построение имитационной модели экономической безопасности личности в социальной инфраструктуре государства / К.Т.Томашкова // Удосконалення механізму державного управління розвитком зовнішньоекономічної діяльності: зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.259-269. – Серія: Державне управління. – Т.VIII. – Вип.81.
Томашкова К.Т. Соціальні аспекти економічної безпеки особистості / А.В. Петенко, К.Т.Томашкова // Менеджер. – 2007. – № 2. – С.63-68.
Тертичка В. Государственная политика: анализ и осуществление в Украине /В.Тертичка. — К.: Основы, 2002. — 750 с.
Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31.07.2000 р. № 928/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. — № 31. — Ст.1300.
Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення особистої безпеки громадян та протидії злочинності» від 19.07.2005 р. № 1119/2005 // Урядовий Кур’єр. -2005. – 23 лип.(№ 135). – С.10.
Уровень жизни населения Украины / НАН Украины. Ин-т демографии и социальных исследований, Госкомстат Украины; под ред. Л.М.Черенько. – К.: ТОВ «Узд-во «Консультант», 2006. — 428 с.
Фенько А. Демографический срыв /А.Фенько // КоммерсантЪ Власть. — 2000. — № 5. — С.30-31.
Хайлова Т.В. Формирование государственного механизма управления экономической безопасностью предпринимательства: дис…канд. наук по гос. упр.: спец. 25.00.02 / Т.В.Хайлова. — Донецк, 2004. — 232 с.
Хаккен Г. Синергетика /Г.Хаккен. — М. : Мир, 1980. — 404 с.
Хмелько В. Макросоциальные изменения в украинском обществе за годы независимости /В.Хмелько // Социология: теория, методы, маркетинг. — 2003. — № 1. — С. 5-23.
Хомра О.У. Социальная безопасность: вызовы, угрозы, критерии /О.У.хомра, Т.Е. Русанова // Проблемы национальной безопасности. — 2005. — № 3. — С.24-27.
Хомра O. У. Депопуляция, демографический кризис и демографическая безопасность как предмет изучения и преподавания /О.У.Хомра //Демогра-фическое образование в 21 веке в странах СНГ, Балтии и Восточной Европы: матер. междунар. конф., посвященной 80-летию со дня рождения профессора Д. И. Валентея. — М.: МАКС Пресс, 2002.- С. 216–223.
Хомра О.У. Нелегальная транзитная миграция как угроза национальной безопасности Украины / О.У.Хомра // Стратегическая панорама. — 2003. — № 1. — С. 107-117.
Чепко И.Б. Экономическая безопасность и ее роль в обеспечении общественного благосостояния: дис…канд. экон. наук: спец. 08.00.01 /И.Б.Чепко. – Ростов Н/Д, 2000. — 162 с.
Черленяк И.И. Синергетика и проблемы оптимизации государственного и социального управления / И.И.Черленяк // Проблемы национальной безопасности. — 2005. — № 4. — С. 13-19.
Черкасова С.Р. Концепции устойчивого развития в рамках процесса глобализации / С.Р.Черкасова // Теория и модели социально-экономического развития территориальных систем. — Казань: Изд-во «ДАС», 2001. — С. 97-112.
Шамрай А. Про необходимость углубления статистических демографических исследований на региональном уровне / А.Шамрай //Проблемы развития региональной статистики в Украине. — Львов; К.: НДИ статистики Госкомстата Украины, 1997. — С. 13-15.
Шамрай В.А. Государственное управление военными формированиями военной организации: состояние и тенденции развития в современной Украине: дис… д-ра по гос. управлению: спец. 25.00.03 /В.А.Шамрай. – К., 1999. — 451 с.
Шахотько Л.П. Демографическая безопасность: сущность, задачи, система показателей и механизм реализации /Л.П.Шахотько, Н.Н. Привалова // Вопросы статистики. — 2001.- №7. — С. 16-21.
Шевчук П.Є. Методи регіонального прогнозування чисельності та складу населення: автореферат дис…канд. екон. наук: спец. 08.09.01 /П.Є.Шевчук. — К., 2001. — 19 с.
Шлемко В.Т. Экономическая безопасность Украины: сущность и направления обеспечения / В.Т.Шлемко, И.Ф. Бинько. — К.: НИСД, — 237 с.
Щедровицкий Г.П. Оргуправленческое мышление: идеология, методология, технология: курс лекций. – 2-е изд. / Г.П.Щедровицкий. – М., 2003. – 477 с. – [Из архива Г.П. Щедровицкого; Т.4] (Организация. Руководство. Управление; 1)]
Экономическая и национальная безопасность / Под ред. Е. А. Олейникова. — М.: Экзамен, 2004. — 487 с.
Энгельс Ф., Маркс К. и Энгельс Ф.// Маркс К., Энгельс Ф., Соч., 2-е изд. -М.: Политиздат, 1957. – Т. 8. — 705 с.
Яценко Н. О стремительно богатеющей стране сплошной бедности /Н.Яценко // Зеркало недели. — 2007. — 6 окт. (№ 37). — с.7.
Antonides G. Psychology in Economics and Business /G.Antonides.- Dordrecht, Boston, London, 1991.
Human development report…/ UN.Development progr. – N.Y.: UNDP, 2006. …2006: Beyond scarcity: Power, poverty a. the global water crisis. – XVI, 422 p.: diagr., m. – Bibliogr.: P.238-260.
Menaces sur /a croissance// Alternatsves econ. – P., 2008. — № – P. 7-12.

Освіта та самоосвіта

Механізми державного управління економічною безпекою особистості

РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІАЛЬНІЙ ІНФРАСТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА

1.1. Трансформація державної інфраструктури суспільства

Донецька область

1.2. Теоретичні підходи до аналізу економічної безпеки особистості

1.3. Система оцінок і критеріїв для забезпечення економічної безпеки особистості

2.1. Аналіз динаміки і взаємозв’язків життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави

4692

5263

6385

9713

12490

15725

2.2. Обґрунтування методів управління системою економічної безпеки особистості

2.3. Побудова імітаційної моделі державного управління системою економічної безпеки особистості

3.1. Правове регулювання економічної безпеки особистості в Донецькій області

3.2. Формування механізму державного управління економічною безпекою особистості

3.3. Розробка проекту цільової програми забезпечення економічної безпеки особистості в Донецькій області

Розділи

Теги