ВСТУП

Конституція України окреслила основні принципи та ідеї розбудови демократичної, соціальної, правової держави. За цих умов значно зросла соціально-політична активність населення, яка проявляється в різних сферах суспільного життя і, зокрема, участі громадян в діяльності політичних партій, проведенні передвиборних кампаній, мітингів, демонстрацій, агітаційних зборів тощо. Наслідком цього стало зростання числа масових заходів та посилення їх впливу на суспільно-політичне життя країни.

Гострота суспільних проблем, пов’язаних з реалізацією громадянами України права на мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та інші масові заходи, їх підвищена суспільна небезпека, вчинення злочинів, адміністративних проступків, які нерідко виникають під час їх проведення, специфіка охорони громадського порядку під час екологічних, техногенних та інших надзвичайних умов обумовлюють необхідність чіткого і всебічного правового регулювання відносин, що складаються в процесі підтримання громадського порядку, у тому числі адміністративно-правовими нормами. Цей процес на сьогоднішній день потребує не просто удосконалення, а якісно нового регулювання.

Результати узагальнення практики діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах дозволяють зробити теоретичні висновки про те, що забезпечення правопорядку в цих умовах можливо шляхом комплексного використання правових, організаційно-тактичних принципів, форм і методів, які мають спільну спрямованість.

Необхідність підвищення ефективності управлінської діяльності органів внутрішніх справ в особливих умовах зумовлює необхідність глибокого і всебічного наукового дослідження питань, пов’язаних з діяльністю різноманітних державних органів і громадських організацій в цій сфері, що дозволить успішно вирішувати поставлені перед ними завдання з охорони громадського порядку та громадської безпеки в даних умовах.

Питання 1. Поняття про громадський порядок та громадську безпеку. Зміст охорони громадського порядку

У загальному розумінні під громадським порядком розуміють урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних сферах, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.

Поняття громадського порядку являє собою категорію, яка складається з трьох основних елементів:

• зміст громадського порядку;
• засоби його регулювання;
• мети встановлення громадського порядку.

У літературі наголошується на тому, що зміст громадського порядку складається з певної частини суспільних відносин, що утворилися в суспільстві, а також супутніх їх прояву умов та обставин. Необхідність чіткого визначення громадського порядку вимагає точного відмежування цієї сукупності суспільних відносин від усіх інших, що склалися в суспільстві. На сьогодні загальновизнано, що громадський порядок являє собою складне соціальне явище і його забезпечення вимагає комплексного підходу. Виходячи із норм чинного законодавства та практики діяльності правоохоронних органів, можна зробити висновок, що зміст громадського порядку складають наступні системи суспільних відносин:

• система суспільних відносин, що забезпечують життя, здоров’я, честь і гідність громадян;
• система суспільних відносин, що забезпечують збереження власності;
• система суспільних відносин, що забезпечують нормальну діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Обов’язковим елементом громадського порядку є засоби регулювання суспільних відносин, які складають зміст громадського порядку: правові, а також інші соціальні норми — норми моралі, звичаї, релігійні норми, правила громадського співжиття. За їх допомогою встановлюються права та обов’язки учасників суспільних відносин, визначаються заборони на вчинення певних дій, а також можливість і порядок застосування санкцій. Крім того, за допомогою засобів регулювання формуються відповідні установи, покликані забезпечувати безперешкодну реалізацію суспільних відносин, що склалися, а також визначаються їх компетенція, сфера впливу.

Через правові норми регулюються найбільш складні та важливі суспільні відносини. Однак багатогранність суспільного життя не дозволяє всі суспільні відносини урегулювати правовими засобами. Багато-чисельні суспільні відносини мають нескладний характер і в результаті повсякденного прояву не вимагають правового регулювання та застосування інших заходів державного забезпечення, а підтримуються громадською правосвідомістю, високою правовою культурою, правилами громадського співжиття, що склалися, моральними нормами, звичаями.

Обов’язковим елементом громадського порядку є також визначення цілей суспільних відносин, що складаються, та їх регулювання. Такими загальними цілями громадського порядку виступають.

• забезпечення недоторканності життя, здоров’я, гідності та прав людини і громадянина;
• забезпечення недоторканності власності;
• підтримання необхідних умов нормальної діяльності підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

В адміністративно-правовій науці громадський порядок визначається в широкому та вузькому розумінні.

Громадський порядок у широкому розумінні — це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві, тобто, це система урегульованих правовими та іншими соціальними нормами суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності в державі, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.

У свою чергу, необхідність створення вказаного режиму життєдіяльності обумовила виникнення держави, а це, у свою чергу, викликало те, що важливим елементом громадського порядку в широкому розумінні виступає громадський порядок у політико-правовому розумінні, без якого неможливе упорядковане та системне життя людей в державі.

Існування громадського порядку в широкому розумінні як всієї сукупності суспільних відносин, що склалися в нашій незалежній державі, напевно, не викликає особливих заперечень. Тому деякі представники юридичної науки з тим, щоб виключити цю складну несталу термінологію, пропонують громадський порядок в широкому розумінні називати державним порядком, маючи на увазі державний та суспільний устрій, який склався, що вбачається цілком закономірним.

Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально- правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян. Це не звужене поняття, а таке, що має об’ємний зміст і виступає у різних формах.

Громадський порядок у вузькому розумінні характеризується наступною сукупністю ознак:

• громадський порядок встановлюється в громадських місцях, які є різними за призначенням та терміном використання;
• громадський порядок залежить від упорядкування громадських місць;
• громадський порядок залежить від правомірної та моральної поведінки громадян;
• громадський порядок — це морально-правовий стан суспільства, який характеризується ознаками міцності та стабільності.

Складний, комплексний характер сфери громадського порядку і сфери громадської безпеки обумовлює необхідність існування різних способів їхньої охорони. В залежності від специфіки правового регулювання суспільних відносин в розглянутих сферах і характеру заходів, за допомогою яких охороняється громадський порядок і забезпечується громадська безпека, розрізняють наступні способи охорони: адміністративно-правовий, оперативно- розшуковий, кримінально-правовий і цивільно-правовий.

Систему заходів з охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки складають правове регулювання відносин в зазначених сферах, тобто прийняття компетентними органами законодавчих і інших нормативних актів, що регулюють поводження людей в цих сферах життєдіяльності; реалізація, тобто втілення в життя державними органами і громадськими формуваннями правил цих актів.

Адміністративно-правова охорона громадського порядку представляє собою виконавчо-розпорядницьку діяльність органів державного управління, що складаються з встановлених обов’язкових правил поведінки, створення необхідних умов для їх виконання, а також здійснення адміністративного нагляду і вжиття заходів впливу.

Адміністративно-правова охорона — це діяльність, що здійснюється в трьох основних напрямах: нормотворчому — коли створюються закони й інші нормативні акти з адміністративно-правових питань охорони правопорядку; правозастосовчих — що визначені в проведенні в життя встановлених державою правил у сфері громадського порядку; правоохоронного — включаючи заходи забезпечення встановленого порядку і застосування заходів впливу до правопорушників.

Характеристика громадського порядку була б неповною без встановлення його співвідношення з таким поняттям, як правопорядок.

Правопорядок можна визначити як особливий стан суспільних відносин, упорядкованих за допомогою норм права. Як вже було зазначено, суспільні відносини, які складають громадський порядок, регулюються і нормами права, і правилами громадського співжиття, і нормами моралі, і релігійними нормами, і звичаями. А суспільні відносини, які складають правопорядок, регулюються тільки нормами права і є, по суті, правовими відносинами.

Зрештою, поняття «громадський порядок» в широкому розумінні (державний порядок) та поняття «громадський порядок» у вузькому розумінні ширше за поняття «правовий порядок», оскільки громадський порядок у вузькому розумінні включає в себе більш широке коло суспільних відносин за способом їх регулювання.

Оскільки досліджуване поняття тісно пов’язане з місцем, де виникають суспільні відносини між людьми, то закономірно постає питання про те, що слід розуміти під громадським місцем.

У Законі України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення»

дається наступне визначення громадського місця: громадське місце — частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під’їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Етимологічного тлумачення словосполучення “громадські місця” у сучасній українській мові не існує, але окремо ці слова тлумачаться таким чином: прикметник “громадський” визначається, як такий, що 1) відбувається у суспільстві, або стосується суспільства, пов’язаний з ним, 2 ) належний усій громаді, усьому суспільству, колективний, 3) призначений для загального користування.

Громадськими місцями постійного використання вважаються такі, в яких громадяни знаходяться постійно, незалежно від часу доби, пори року (площі, вулиці, двори, під’їзди, вокзали, аеропорти тощо).

Громадськими місцями періодичного використання визначаються магазини, кафе, бари, ресторани, музеї, клуби та ін. в період їх роботи, а також транспортні засоби громадського користування під час перебування в них пасажирів.

Громадськими місцями епізодичного або разового використання необхідно вважати місця проведення одноразових громадських заходів (будівлі під час проведення в них зборів, ділянки лісу, поля під час проведення на їх території організованих масових зібрань тощо).

На наш погляд, до громадських слід віднести місця:

-призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів: навчальні заклади, театри, кінотеатри, клуби, стадіони, басейни, зали і майданчики для дискотек та естрадних виступів тощо (як внутрішні приміщення, так і території, що прилягають до названих будівель);

-призначені для масового перебування громадян: вулиці, площі, вокзали, аеропорти, пристані, метрополітен, транспортні зупинки, ринки, магазини, їдальні, кафе, ресторани, готелі, мотелі, гуртожитки, будинки, виборчі дільниці, громадський транспорт міського, приміського, міжміського та міжнародного сполучення (автомобілі, автобуси, трамваї, тролейбуси, засоби водного транспорту, поїзди тощо), місця позбавлення волі (кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи, дисциплінарні батальйони, гауптвахти). В окремих випадках — це квартири та інші помешкання, під’їзди та двори житлових будинків, місця загального користування (комунальні квартири, громадські туалети);

-підприємства, установи та організації, у часи їх роботи;

-місця та зони масового відпочинку: пляжі, парки, сквери, аквапарки, під час перебування у них людей, тощо.

Звичайно, зміст громадського порядку тісно переплітається зі змістом громадської безпеки, яка являє собою відносини, пов’язані з відверненням або ліквідацією шкідливих для життя і здоров’я людини наслідків, які викликані небезпечною для оточуючих поведінкою людей або дією стихійних сил природи. Відомо, що невиконання своїх взаємних обов’язків учасниками відносин може мати місце за обставин і з причин, які знаходяться за межами їх волі. Порушити нормальний порядок суспільного життя, суспільних відносин, що склалися, створити загрозу безпеці громадян та збереженню їх майна, порушити нормальну діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян можуть і такі обставини, як стихійні лиха: пожежі, повені, землетруси, епідемії тощо. До шкідливих наслідків можуть призвести непродумані організація вуличного руху, проведення масових заходів і т.п. Взаємозв’язок цих груп суспільних відносин в тому, що безумовне здійснення суспільних відносин сфери безпеки є обов’язковою умовою реального прояву відносин у сфері громадського порядку. А тому необхідно визнати, що складовою частиною змісту громадського порядку є громадська безпека, яка також ґрунтується на суворому виконанні встановлених вимог учасниками відносин з метою попередження та ліквідації шкідливих наслідків стихійних сил природи чи інших небезпечних для суспільства явищ.

Так, міжнародна поліцейська енциклопедія визначає громадську безпеку як систему суспільних відносин, врегульованих правовими нормами з метою забезпечення безпеки особи, громадського спокою, сприятливих умов праці і відпочинку громадян, нормального функціонування державних органів, громадських об’єднань, підприємств, установ і організацій від загрози, що походить від злочинних та інших протиправних посягань, порушення порядку користування джерелом підвищеної небезпеки, предметами і речовинами, вилученими з вільного обігу, явищ негативного техногенного і природного характеру, а також особливих обставин.

громадська безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, від джерел небезпеки природного або штучного характеру, за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння шкоди такими джерелами небезпеки.

До сфери громадської безпеки включають відносини, пов’язані з дотриманням правил, що забезпечують безпеку:

-руху транспорту і пішоходів;

• правил здійснення будівельних і ремонтних робіт у громадських місцях;
• правил протипожежної безпеки;

-правил боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями, епіфітотіями;

-правил користування предметами, які підпадають під ліцензійно-дозвільну систему.

Отже, громадську безпеку в сучасних умовах слід розглядати в широкому смислі слова як безпеку суспільства з урахуванням системного підходу та взаємозв’язку з усіма видами безпеки й існуючими загрозами безпеці. В такому випадку громадська безпека тісно пов’язана з безпекою кожної людини як члена цього суспільства, є складовим елементом національної, колективної, міжнародної та глобальної безпеки.

У вузькому розумінні громадська безпека — це стан захищеності духовних і матеріальних цінностей суспільства, встановленого порядку діяльності, майнових та немайнових прав його організації та прав і свобод кожної людини від зовнішніх та внутрішніх загроз, пов’язаних з протиправною діяльністю або бездіяльністю людей, який забезпечує умови для їх нормальної життєдіяльності та розвитку.

Для з’ясування сутності громадської безпеки важливо також встановити співвідношення цього поняття з поняттям “громадський порядок”. В юридичній літературі висловлювалися думки, що громадська безпека є складовою громадського порядку, але інші заперечували таке співвідношення цих двох категорій.

Зокрема, пропонується вважати, що громадська безпека охоплює громадський порядок. Деякі сучасні дослідники, характеризуючи громадський порядок як правову категорію, фактично не відрізняють його від громадської безпеки, уживаючи ці поняття як синоніми.

Полярність поглядів щодо співвідношення категорій “громадський порядок” і “громадська безпека” піддавалися критиці з боку практичних працівників, які пропонували критерії розмежування злочинних і незлочинних посягань на громадський порядок..

Так, на думку І.П. Голосніченка, розмежовуючи категорії громадського порядку і громадської безпеки, в першу чергу слід визначити об’єкт правових відносин у сферах, які розглядаються, що дозволить більш чітко виділити відповідні адміністративні делікти… Серед ознак, які впливають на стан громадської безпеки є зовнішні обставини. Це — нормальна життєдіяльність людей та усунення негативних якостей, джерел підвищеної небезпеки та забезпечення цих відносин законами та іншими нормативно-правовими актами.

Громадська безпека включає такі відносини, які попереджають або усувають шкідливі для життя та здоров’я людини наслідки, котрі можуть бути заподіяні в результаті дій людей штучним, або природним джерелом підвищеної небезпеки. Головна особливість відносин громадської безпеки залишається незмінною і полягає у тому, що вони на відміну від відносин громадського порядку (які окрім нормативно-правового піддаються значному забезпеченню іншими соціальними нормами — звичаями, традиціями, тощо) мають або повинні мати чітку нормативно- правову регламентацію.

Отже, категорії “громадський порядок” і “громадська безпека” мають багато спільного, але вони не є тотожними. Ці дві соціально-правові категорії взаємопов’язані і доповнюють одна одну.

Треба звернути увагу й на те, що зараз в Україні вперше в Конституції закріплено положення, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а це вимагає перегляду значення та змісту категорії “особиста безпека”, яка, на нашу думку, є основним елементом громадської, національної, колективної, міжнародної та глобальної безпеки.

Тому забезпечення людині безпечних умов її існування, діяльності, розвитку є одним з найважливіших завдань суспільства і держави. В той же час кожна людина повинна брати участь у забезпеченні громадської, національної, регіональної, колективної, міжнародної, глобальної безпеки та додержуватися загальнообов’язкових правил, моральних настанов.

У сучасній юридичній літературі можна зустріти різні погляди на розуміння громадської безпеки. Аналіз дискусій, які ведуться в цій галузі, дозволяє виявити відсутність будь-якої єдності в поглядах на це питання.

Взагалі, поняття «громадська безпека» — відносно нове для теорії та практики органів внутрішніх справ, що зумовлює відсутність єдиного трактування цього поняття. Якщо розглядати громадську безпеку як одне із завдань поліції, яке законодавчо закріплене, то ретроспективний аналіз показує цікаву тенденцію в їх трансформації від забезпечення громадського спокою поліцією в XIX столітті до охорони громадського порядку радянською міліцією в 60-80 роках XX століття, а також до забезпечення громадської безпеки в 90-х роках. Поняття громадської безпеки в діяльності міліції, пов’язане із забезпеченням громадського порядку, вперше було внесене в законодавчі акти в період проведення реформ в Україні (початок 90-х років) і практичне втілення його допускає широкий спектр наукових досліджень.

Словосполучення «громадська безпека» складається з двох взаємодоповнюючих слів «громадська» і «безпека». Слово «громадська» широко застосовується в значенні, пов’язаному з суспільними відносинами. Тому необхідно значення слова «громадський» пов’язувати з процесами, що відбуваються у стосунках і взаємодії між людьми, тобто в суспільстві.

Звернемося до тлумачення терміну «безпека». Він теж викликає багато суджень, які необхідно розглянути. В останні десятиріччя поняття «безпека» стало вживаним представниками багатьох верств населення України.

У Конституції України виділяють три основних різновиди безпеки: «безпека громадянина» (ст. 3), «громадська безпека» (статті 16, 36, 39, 92), «безпека держави» (статті 18, 37, 106). У Законі України «Про основи національної безпеки України» визначається національна безпека України — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Проблеми безпеки турбували суспільство з давніх часів. Розглядаючи виникнення і становлення самої ідеї безпеки, а також самого поняття, відзначимо що вперше згадку про це знаходимо у філософській і науковій спадщині Сходу в IV — VI століттях до нашої ери в працях Сунь-Цзи «Трактат про воєнне мистецтво», У-Цзи «Про мистецтво ведення війни», де були визначені положення, що є базовими у теорії забезпечення безпеки держави та людини. Пізніше Платон висловлює свої бачення безпеки. Поняття безпека за Платоном асоціюється з таким поняттям, як «допомога» і «спасіння». У часи Стародавнього Риму Цицерон стверджував, що з появою власності на землю виникає необхідність її охороняти і забезпечувати безпеку її власників, а в цілому — необхідність в системі забезпечення безпеки держави.

У наш час при визначенні поняття «безпеки» необхідно враховувати такі фактори: по-перше, що вона формується з соціально-економічних та інших основ держави, її інтересів і загроз, які реально існують; по-друге, безпека держави, суспільства і особистості повинна забезпечуватися у багатьох напрямах; по-третє, історично сформований підхід до забезпечення безпеки як захисту від внутрішніх і зовнішніх загроз, потребує перегляду, оскільки загроза може походити від реальних ситуацій внутрішнього життя держави і суспільства.

Розглядаючи соціально-політичне визначення громадської безпеки крізь призму складових понять, це поняття можна трактувати, як динамічно стійкий стан стосовно несприятливих впливів, які постійно контролюються діяльністю спеціальних державних органів, що повинні створювати умови для розвитку навичок і реалізації соціально значимих потреб людини, її законних прав і свобод, забезпечуючи розвиток і збереження матеріальних та духовних цінностей суспільства, а також територіальну цілісність, суверенітет і конституційний устрій держави. У такому визначенні враховані всі елементи: об’єкт (людина, суспільство, держава), суб’єкт (сформовані для цього органи), обставини загрози (несприятливі впливи), способи забезпечення (діяльність, направлена на підтримання динамічно-стійкого стану).

Таким чином, громадський порядок, правопорядок та громадська безпека являють собою органічно взаємопов’язані між собою соціальні явища, які обумовлюють єдність комплексу здійснюваних заходів щодо їх забезпечення та охорони.

Існуючі погляди на поняття громадської безпеки і громадського порядку, наведені вище, можна пояснити тим, що вони мають певну схожість. До схожості цих понять віднесемо наступні ознаки:

а)  ці категорії мають складну соціальну природу, маючи в своїй основі певну сукупність суспільних відносин, які охороняються державою;

б)  це найбільш суттєві і багаточисельні зв’язки у сфері суспільного життя, які мають загальні ознаки, що дозволяють співвідносити їх один з одним, наприклад такі, як захист прав, свобод і законних інтересів об’єкта зазіхання;

в)  однорідність суспільних відносин, які утворюють кожне з понять, що розглядається і регулювання їх визначеними сукупностями норм, дозволяють розглядати ці відносини як схожі явища.

Отже, визначаючи співвідношення понять «громадський порядок» і «громадська безпека» їх можна співвіднести як динамічне і статичне поняття. Громадський порядок — це динамічне явище, а громадська безпека — це статичне явище, які взаємодоповнюють одне одного.

Наступною категорію, що підглядає розгляду є поняття охорони громадського порядку. Словникові джерела, вказують, що охороняти, забезпечувати — значить створювати надійні умови для здійснення чогось. Забезпечувати відносини громадського порядку — значить підтримувати такий стан суспільних відносин, що відповідав би нормам, які його регулюють. Тобто, діяльність по охороні відносин громадського порядку і полягає в тому, щоб створити належний стан суспільних відносин.

Перш ніж розглядати зміст охорони громадського порядку, необхідно зазначити, що під його охороною розуміють зумовлену закономірностями розвитку суспільства, здійснювану органами внутрішніх справ, іншими державними органами і громадськими організаціями при активній допомозі громадян, систему виховних, організаційних і правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання правил, які регулюють відносини людей у сфері суспільно-політичного життя та побуту, профілактику і припинення порушень, притягнення винних у порушенні встановлених правил до відповідальності, захисті прав і свобод громадян, інтересів держави і суспільства від злочинних та інших антисуспільних посягань.

Охорона громадського порядку може розглядатись як процес здійснення державними органами та громадськими організаціями заходів щодо забезпечення недоторканності громадян, захисту їх конституційних прав і свобод, власності та створення умов громадського спокою, нормальних умов функціонування державних органів, установ, підприємств, організацій всіх форм власності.

До цих заходів відноситься, по-перше, створення законодавчих і інших нормативних актів, що регулюють сферу охорони громадського порядку, і, по­друге, діяльність органів держави та громадських організацій по забезпеченню реалізації цих актів.

Завданням забезпечення громадського порядку і громадської безпеки є припинення порушень та притягнення винних до відповідальності, а насамперед, охорона громадського порядку покликана попереджати порушення, і тим самим створювати сприятливі умови для реалізації громадянами своїх конституційних прав і свобод.

Складовою частиною охорони громадського порядку є забезпечення громадської безпеки, яка передбачає чітке дотримання правил поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими, сильнодіючими, а також радіоактивними речовинами, правил дорожнього руху, протипожежних правил, правил техніки безпеки на підприємствах, будівництві, в науково-дослідних закладах, санітарних правил, правил безпеки при виконанні будівельних робіт тощо.

ВИСНОВКИ:

В юридичній науці охорону громадського порядку відносять до адміністративно-політичної діяльності держави, завданням якої є створення необхідних умов для нормальної взаємодії людей в процесі їхньої життєдіяльності.

Зміст цієї діяльності складається з наступних елементів:

1. Забезпечення розвитку відносин в сфері громадського порядку у відповідності з вимогами конкретного історичного періоду; створення найбільш сприятливих умов в цій сфері для вирішення економічних і політичних завдань; забезпечення реальних гарантій для здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків кожним громадянином.
2. Боротьба з порушеннями, що посягають на встановлений порядок і здійснення профілактичних заходів.
3. Забезпечення ліквідації наслідків надзвичайних подій, включаючи стихійні лиха, катастрофи природного і техногенного характеру.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ у питаннях та відповідях. Навчальний посібник. Видання друге. — К.: ПП «Дірект Лайн». — Київ. — 2014. — 236 с.
2. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: Навчальний пособник / [Чернєй В.В., Константінов С.Ф., Братель С.Г. та ін.]; під заг. ред. Коваленка В.В. [5-те вид.]. — К.: ПП «Дірект Лайн», 2014. — 408 с.