Вступ

У науковій літературі поняття психодіагностика було введене у 1924 р. швейцарським психологом Г. Роршахом. На сьогодні існує кілька її визначень. Ось деякі з них:

— психодіагностика — це сукупність тестів, що дозволяють «інструментальне» оцінити психіку людини;

— психодіагностика — наука, яка займається проблемами розробки і постановки психологічного діагнозу;

— психодіагностика — особлива форма мислення спеціаліста, який, відштовхуючись від відомих закономірностей, застосовує їх для аналізу індивідуальних особливостей цілісної особистості [2, с. 6].

У співвідношенні з науковим підходом, потрібно відзначити, що в психодіагностичних процедурах кожен з параметрів, що вивчається, повинен бути теоретично обґрунтованим, мати практичне значення і бути адекватним до певної діяльності. Психодіагностичні процедури повинні мати вимірювально-дослідну направленість на отримання якісних та кількісних характеристик.

Вирішити проблему самопізнання дозволяють різноманітні методи психодіагностики, що допомагають порівняти себе, свої окремі якості і особливості з певною шкалою, яка характеризує ступінь розходження рис конкретної людини і, наприклад, «ідеального» керівника. Спираючись на орієнтири для самовиховання, можна виявити і більш ефективно застосувати власні позитивні якості, що формують впевненість в собі; сформувати більш адекватну самооцінку своїх здібностей, поведінки, виявити помилки і недоліки у діяльності, усвідомити їх.

1. Загальна характеристика та класифікація методів психодіагностики

Психодіагностика — (грецьк. — здібний розпізнавати) — розділ психології, який розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку особистості [2, с. 5]. Це наука і практика постановки психологічного заключення з метою вирішення психологічних проблем.

В сучасній психології застосовують багато різноманітних методів психодіагностики, однак, не всі можна назвати науково обґрунтованими. Крім цього серед них є дослідницькі і власне психодіагностичні методи. Психодіагностичні методи використовуються з метою оцінки, тобто дозволяють отримувати точні кількісні і якісні характеристики вивчаємих психологічних властивостей.

Методи, що вивчають лише психологічні процеси, властивості і стани людини, називаються дослідницькими. Вони використовуються в емпіричних і експериментальних наукових дослідженнях, основна мета яких — отримання достовірних знань.

Завдання, що стоїть перед психодіагностичним методом, не обмежується кваліфікацією вивчаємого явища, обов’язковим є його інтерпретація.

Психодіагностичний метод конкретизується в трьох основних діагностичних підходах, які практично охоплюють всі діагностичні методики (тести):

1. „Об’єктивний” підхід-діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності.
2. „Суб’єктивний” підхід — діагностика здійснюється на основі успішності відомостей, повідомляємих про себе, самоописи особливостей особистості, поведінки в тих чи інших ситуаціях.
3. „Проективний” підхід — діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньо нейтральним матеріалом, який в силу його відомої невизначеності стає об’єктом проекції [4, с. 32].

Об’єктивний підхід до діагностики проявів людської індивідуальності призвів до утворення двох типів методик (тестів), протиставлення яких стало традиційним. Це — тести особистості і тести інтелекту. Перші спрямовані на вимір не інтелектуальних особливостей особистості, другі — на встановлення рівня її інтелектуального розвитку.

Суб’єктивний підхід представлений багато численними опитувальниками, а проективний — різноманітними проективними методиками дослідження особистості.

Існує багато методів психодіагностики. Розібратися в них, не маючи в якості орієнтира деяку схему, практично не можливо. Р.С.Немов пропонує загальну схему класифікації психодіагностичних методів:

1. Методи психодіагностики на основі спостереження.
2. Опитувальні психодіагностичні методи.
3. Об’єктивні психодіагностичні методи, включаючи врахування і аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів її діяльності.
4. Експериментальні методи психодіагностики [4, с. 33].

Перша група методів обов’язково вимагає введення спостереження і використання його результатів для психодіагностичних висновків.

Методи психодіагностики через процедуру опитування засновані на допущенні про те, що необхідні відомості про психологічні особливості людина може отримати, аналізуючи письмові або усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних запитань.

Є декілька різновидів цієї групи методів: анкета, опитувальник, інтерв’ю.

Анкетою називають такий метод, при якому досліджуваний не тільки відповідає на ряд запитань, але й повідомляє про себе деякі соціально-демографічні дані (вік, професію, рівень освіти, місце роботи, посада, сімейне становище та ін.) [1, с. 17]. Опитувальником називають метод, в якому досліджуваному ставиться ряд письмових запитань. Такі запитання бувають двох типів: закриті і відкриті [1, с. 419].

Закриті -ті, що передбачають стандартизовану відповідь або серію таких відповідей, з яких досліджуваний має вибрати ту, що найбільше підходить йому.

Відкритими називаються такі запитання, які передбачають відповіді., яка дається у відносно вільній формі.

Також запитання психодіагностичного опитувальника можуть бути прямими і непрямими.

Прямими називаються такі запитання, відповідаючи на які, досліджуваний сам характеризує і безпосередньо оцінює наявність, відсутність або степінь вираженості у себе тієї чи іншої психологічної якості.

Непрямими є такі запитання, відповідь на які не вміщують прямих оцінок досліджуваним вивчаємої властивості, але по них можна судити про рівень її психологічного розвитку [4, с. 35].

Наведемо приклади відкритих, закритих, прямих і непрямих запитань, що спрямовані на діагностику такої якості особистості, як тривожність:

1. Відкрите запитання: „Розкажіть що-небудь про ситуації в яких ви відчуваєте підвищену тривожність”.
2. Закрите запитання: „Чи часто ви перебуваєте у тривожному стані”? Виберіть і відмітьте одну з запропонованих відповідей: „так”, „ні”, „інколи”, „не знаю”.
3. Пряме запитання: „Чи є у вас така якість особистості як тривожність?”.
4. Непряме запитання: „Чи виникає у вас стан неспокою під час екзаменів?”.

Інтерв’ю — психолог сам задає досліджуваному запитання і тут же записує відповіді на них.

Одним із методів психодіагностики через аналіз результатів діяльності є контент-аналіз, при якому змістовному аналізу підлягають письмові тексти досліджуваного, його твори, листи, продукти діяльності. Особливість експерименту як методу психодіагностики заключається в тому, що створюється штучна ситуація, що стимулює прояв досліджуваної якості у досліджуваного [4, с. 37].

Більшість створених практичних психодіагностичних методик представляють бланкові методики — в них досліджуваному пропонують серію суджень або запитань, на які він в усній або письмовій формі має дати відповідь.

Друге місце за частотою використання займають опитувальні методики — дослідник задає досліджуваному усні запитання, відмічає і опрацьовує його відповіді.

Третє місце займають малюнкові психодіагностичні методики. В них для вивчення психології і поведінки досліджуваних використовуються створені ними малюнки, які можуть мати як заданий тематично, так і спонтанний характер.

Перший і третій з описаних типів психодіагностичних методик можуть мати два варіанти: ручний і комп’ютерний. При ручному варіанті методика від початку до кінця використовується без засобів електронно-обчислювальної техніки.

Особливе місце серед психодіагностичних методик займають проективні, які, в свою чергу, можуть бути бланковими, опитувальними або манишковими [4,с. 38].

Наступна група методик — об’єктивно маніпулятивні. Тут досліджуваним пропонується завдання у формі реальних предметів, з якими потрібно проявити певні дії: зібрати із запропонованих матеріалів, розібрати, виготовити і т. п.

Основні вимоги:

1. Репрезентативність — це відповідність тестових норм вибірки стандартизації тестовим нормам тієї популяції, на якій використовується тест;
2. Точність психодіагностичної методики — здатність даної методики достатньо точно оцінювати рівень розвитку у людини тих психологічних якостей, для діагностики яких вона визначена. Чим більша різниця градацій рівнів розвитку даних якостей дозволяє отримати методика, тим вона точніша;
3. Надійність — якість психодіагностичної методики, пов’язана з можливістю отримувати з її допомогою достатньо стабільні результати, мало залежні від випадкового збігу обставин. Впливають фактори:

1) постійність процедури дослідження;

2) сама суть тесту;

3) надійність самої особи;

4) валідність — відповідність результатів, отримуваних за допомогою даної методики, тому, чому вона була по замислу назначена. Слово „валідність” в перекладі означає „цінність”, „користь”, інформує про те, що повинен вимірювати тест і наскільки добре він це робить [5, с. 68].

2. Критерії класифікації методів психодіагностики

Критерії класифікації методів психодіагностики:

1. Тип тестових завдань.
2. Адресат тестового матеріалу.
3. Форма пред’явлення тестового матеріалу досліджуваним.
4. Характер даних, що використовується для висновків про результати психодіагностики.
5. Наявність в методиці тестових норм.
6. Внутрішня будова методики [3, с. 146].

За типом тестових завдань методики діляться на опитувальні (використовуються запитання, адресовані досліджуваним), стверджувальні (вживаються деякі судження або ствердження, з якими досліджуваний має погодитись або ні)? продуктивні (застосовується той чи інший вид власної творчої діяльності досліджуваного), дієві (виконання комплексу дій, за характером якого судять про його психологію), фізіологічні (аналіз мимовільних фізичних або фізіологічних реакцій організму людини).

За адресатом тестового матеріалу діляться на свідомі і безсвідомі (спрямовані на неусвідомлювані реакції людини). Прикладом методики першого типу можуть бути опитувальники, а прикладом другого — проективні методики [3, с. 148].

За формою представлення тестового матеріалу досліджуваним — поділяються на бланкові (тестовий матеріал в письмовій або якій-небудь іншій знаковій формі: малюнок, схема і т. п.), технічні (тестовий матеріал у аудіо-, відео- або кіноформі), сенсорні (матеріал у вигляді фізичних стимулів, безпосередньо спрямованих на органи чуття).

За характером даних, що використовуються для психодіагностичних висновків, поділяються на об’єктні (використовуються показники, що не залежать від свідомості і бажання досліджуваного і експериментатора) і об’єктивні (вживаються дані, що залежать від бажання і свідомості експериментатора або досліджуваного) [3, с. 149].

За критерієм наявності тестових норм — діляться на ті, які мають такі норми. і ті що не мають їх.

За внутрішньою структурою психодіагностичні методики можна розділити мономірні і багатомірні.

Перші характеризуються тим, що в них діагностується і оцінюється єдина якість або властивість, а другі — тим, що вони спрямовані для психодіагностики і оцінки зразу декількох однотипних або різнотипних психологічних якостей людини.

В окрему групу виділяються методики, засновані на якісному і кількісному аналізі експериментальних даних. У першому випадку діагностуєма властивість описується відомими науковими поняттями, а в другому — через відносну ступінь її розвитку у даної людини в порівнянні з іншими людьми.

Всі методи можна поділити на наукові і практичні. Науково-дослідницькі методи головним чином орієнтовані на виявлення і наступне вивчення тієї чи іншої якості з метою її наукового пізнання, а практичні — на оцінку рівня її розвитку і використання в практичних цілях.

Проективні методи (лат. projectio — викидання вперед) — сукупність методик, спрямованих на дослідження особистості і утворених в рамках проективного діагностичного підходу. Поняття проекції для позначення цих методик, вперше було використане Л.Франком (1939р.), заключається у свідомому або безсвідомому перенесенні суб’єктом власних властивостей, станів на зовнішні об’єкти, тобто не зовсім усвідомлене приписування іншим людям, подіям і речам власних думок і почуттів людини [3, с. 155].

Слід розрізняти наступні групи проективних методик: розвиваючи теорію проективних методик Л.Франка, розрізняють:

1. конститутивні — структурування, оформлення стимулів, надання їм смислу (тест Роршаха). Суть тесту — стимульний матеріал складається з 10 стандартних таблиць з чорно-білими і кольоровими симетричними зображеннями. Досліджуваному пропонується відповісти на запитання, що зображено і на що це схоже;
2. конструктивні — створення із оформлених деталей осмисленого цілого (тест Світу). Суть тесту — стимульний матеріал складається з 232 моделей предметів, розподілених в різних пропорціях за 15 категоріями (будинки, дерева, дикі і домашні тварини, літаки, люди у формі і звичайній одежі і т. д.). Моделі невеликі за величиною, виготовлені з дерева або металу і яскраво забарвлені. Піддослідний на свій погляд створює із цих предметів те, що автори називали „малий світ”. Час не обмежений;
3. інтерпретативні — пояснення якої-небудь події, ситуації (тематичний аперцетивний тест — ТАТ). Суть тесту — стимульний матеріал складається з 31 таблиці: 30 — чорно-білих карт і одна пуста таблиця, на якій піддослідний може зобразити будь-яку карту. У зображеннях, що використовуються, представлені відносно невизначені ситуації, що допускають їх неоднозначну інтерпретацію;
4. патаретичні — здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах (психодрама). Суть тесту — здійснюється у вигляді імпровізованої театральної вистави, в якій досліджуваний грає роль самого себе або уявної особи;
5. експресивні — малювання на вільну або задану тему (будинок — дерево — людина). Суть тесту — пропонується намалювати будинок, дерево і людину. Потім проводиться детально розроблене опитування. На думку Дж.Бука, кожний малюнок — це своєрідний автопортрет, деталі якого мають особистісне значення. По малюнках можна судити про афективну сферу особистості, її потреби, рівень психосексуального розвитку і т.д.;
6. імпресивні — надання переваги одним стимулам (як найбільш бажаним) в порівнянні з іншими (тести Люшера). Суть тесту — стимульний матеріал складається з стандартних різнокольорових, вирізаних з паперу квадратів зі стороною 28 мм. Повторний набір складається із 73 квадратів 25 різних кольорів і відтінків. Часто використовується неповторний набір з 8 кольорових квадратів. Спрощена процедура дослідження (для 8 кольорів) зводиться до одночасного пред’явлення всіх кольорових квадратів на білому фоні і прохання вибрати один, що сподобався. Вибраний квадрат перевертається і відкладається в сторону, потім процедура повторюється. Психологічна інтерпретація отриманого ряду кольорів опирається на припущення про те, що кожний колір має певне символічне значення, наприклад: червоний — прагнення до влади, домінування. А зелений — наполегливість;
7. адитивні-завершення речення, розповіді, історії (методики, закінчення речення). Позитивне в методиках — дають глобальний підхід до вивчення особистості. Негативне — досить стандартизовані і результат залежить від того, хто проводить це дослідження [3, с. 157-158].

Тест (англ. test — проба, випробування, перевірка) — стандартизоване, часто обмежене в часі випробування, яке використовується для встановлення кількісних (і якісних) індивідуально — психологічних відмінностей [1, с. 523].

Історія тестування давня. Перша згадка відноситься до Стародавнього Вавілону (ІІІ тисячоліття до н е )- випробування для писарів: повинні були знати: чотири арифметичні дії, вміти вимірювати поля, ділити майно, володіти мистецтвом співу та гри на музичному інструменті, вміти розбиратися в тканинах, металах, рослинах і т. д.

Друга згадка — до Стародавнього Єгипту — вибір на посаду жреця (спочатку проходив співбесіду (біографічні дані, рівень освіченості, оцінювалась зовнішність, вміння вести бесіду), потім — перевірка вміння трудитися, слухати і мовчати, випробування вогнем, водою, страхом, подолання підземель одному). Цю сувору систему випробувань пройшов відомий вчений Піфагор.

Третя згадка — до стародавнього Китаю. Існувала система перевірки здібностей осіб, що бажали зайняти посаду державних чиновників. (Кожних З роки повторне екзаменування у імператора по 6 „мистецтвам” — музика, стрільба з лука, верхова їзда, вміння писати, читати, знання ритуалів і церемоній).

Випробування тестового характеру використовували вчителі чань-буддизму (загадки, питання-парадокси, стресова ситуація).

Середньовіковий В’єтнам — переатестація військових і чиновників. (Сучасний психологічний тест — це метод психодіагностики, що представляє собою стандартизовані запитання і задачі, що мають певну шкалу значень [4, с. 59].

Вимоги: тест має бути теоретично і емпірично обгрунтований.

Теоретично: відповідати сучасним психологічним знанням.

Емпірично: досвід використання даного тесту.

Кожний тест передбачає виділення норм і відхилення від норми.

Види тестів

Є 5 видів, які поділяються на декілька підвидів.

І.Тести по спрямованості.

1. тести досягнень — тип методик, спрямованих на діагностику досягнутого рівня розвитку здібностей, навичок, знань;
2. тести інтелекту — тести загальних здібностей. Тести, які виявляють ступінь оволодіння діями з вербальним, числовим чи графічним матеріалом;
3. тести креативності — (лат. слово — створення). Сукупність методик спрямованих на вивчення і оцінку творчих здібностей людини. Креативність визначають на таких рівнях:

— особистісному — як на творчість людини впливає сама людина;

— пізнавальному — як на творчі здібності впливають інтелектуальні можливості;

4. тести критеріально-орієнтовані — сукупність методів психодіагностики, які діагностують степінь оволодіння певними діями, певними видами задач;
5. тести особистості — група методик, спрямованих на вимірювання проявів особистості;
6. тести спеціальних здібностей — група методик, спрямованих на діагностику окремих аспектів інтелекту [4, с. 60].

ІІ. Тести за формою процедури дослідження.

1. тести групові — коли проводиться одночасне обстеження групи людей;
2. індивідуальні — діагностика окремої особи, проводиться з однією людиною.

ІІІ. За особливостями тестових завдань.

1. вербальні — матеріал подано в словесній формі;
2. практичні — невербальні завдання.
3. Тести в залежності від часових обмежень.
4. тести швидкості:

а) коли ми задаємо певний час і визначаємо скільки за цей час людина виконала завдань;

б) коли ми визначаємо об’єм завдань і фіксуємо час, за який людина ці завдання виконала;

2. тести результативності

а) орієнтовані на констатацію досягнутого результату.

1. Тести за наочністю.
2. апаратурні — проведення яких вимагає необхідної апаратури;
3. бланкові тести – бланки [4, с. 61].

Деякі тести не мають розрахованих норм і стандартних відхилень від норм. Для процедури нормування необхідно користуватися обчисленнями.

Висновки

Тестування — основний метод психодіагностики. Тест — метод психодіагностики, що використовує стандартизовані відповіді і задачі (тести), які мають певну шкалу значень.

Психодіагностичний метод може бути реалізований у вигляді трьох різних підходів:

1) об’єктивний діагностичний підхід (на основі оцінки успішності реальної і змодельованої діяльності);

2) суб’єктивний підхід (на основі даних, які піддослідний повідомляє про себе; самооцінка; самоаналіз);

3) проективний підхід (на основі аналізу поведінки чи діяльності у певній ситуації або роботі з неструктурованим стимулом).

Класифікація психодіагностичних процедур:

1. Діагностичні методи, які засновані на завданнях, що передбачають правильну відповідь, або завданнях відносно яких правильних відповідей не існує. До першого типу належать більшість інтелектуальних тестів, тести соціальних здібностей, деяких особистісних рис.
2. Вербальні і невербальні психодіагностичні методики. Вербальні (пам’ять, уява, система переконань в опосередкованій мовою формі). Невербальні (мовлення застосовується лише для інструкцій, саме ж виконання завдань спирається на невербальні здібності — перцептивні, моторні).
3. Основою третьої класифікації є характеристика головного методичного принципу, який закладений в основу даного прийому.

А. Об’єктивні тести (методики, в яких можлива правильна відповідь, тобто правильне виконання завдання).

Б. Стандартизовані самозвіти, в свою чергу, включають:

— тести-питальники;

— відкриті питальники, які передбачають наступний контент-аналіз;

— шкальні техніки, побудовані за принципом семантичного диференціалу Осгуда і методики класифікації;

— індивідуально-орієнтовані техніки типу рольових репертуарних решіток.

В. Проективні техніки. Проективні тести засновані на тому, що недостатньо структурований матеріал, який виступає в якості «стимулу», при відповідній організації всього експерименту в цілому породжує процеси фантазії, уяви, в яких розкриваються ті чи інші характеристики суб’єкту.

Г. Діалогічні (інтерактивні) техніки (бесіди, інтерв’ю, діагностичні ігри).

Галузі застосування тестів:

— освіта, підвищення кваліфікації.

— профорієнтація, профпідготовка, підбір і розстановка кадрів.

— психологічні науково-практичні дослідження.

— консультативна і психотерапевтична допомога.

— психологічне консультування підприємств.

— судово-психологічна експертиза.

Список використаних джерел

1. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике. — М.; СПб.; Нижний Новгород : Питер, 2007. — 685, с.
2. Галян І. М. Психодіагностика: навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2009. — 463, с.
3. Комінко С. Б. Кращі методи психодіагностики: Навчальний посібник. — Тернопіль: Карт-бланш, 2005. — 406 с.
4. Корольчук М. С. Психодіагностика: Навчальний посібник. — К.: Ельга Ніка-Центр, 2004. — 399 с.
5. Носс И. Н. Руководство по психодиагностике: Учеб. пособие для студентов и практических психологов. — М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. — 682, с.
6. Поліщук С. А. Методичний довідник з психодіагностики: навч.-метод. посіб. — Суми: Університетська книга, 2009. — 440 с.
7. Романова Е. С. Психодиагностика: Учебное пособие. — М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2005. — 400 с.