Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Основні гарантії дотримання принципу законності при здійсненні органами СБУ оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності

Вступ

Оперативно-розшукова  діяльність  —  це  система  гласних   і негласних  пошукових,  розвідувальних    та    контррозвідувальних заходів,  що  здійснюються  із  застосуванням    оперативних    та оперативно-технічних засобів.

Правову основу  оперативно-розшукової  діяльності  становлять Конституція  України  (254к/96-ВР),  цей  Закон,  Кримінальний (2341-14)  та  Кримінально-процесуальний  кодекси  (1001-05, 1002-05,  1003-05)  України,  закони  України  про  прокуратуру (1789-12),  міліцію  (565-12),  Службу  безпеки,  Державну прикордонну     службу    України    (661-15 ),    Державну кримінально-виконавчу службу України (2713-15), державну охорону органів  державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення  безпеки  осіб,  які  беруть  участь  у кримінальному судочинстві,  державний  захист  працівників суду і правоохоронних органів,  інші  законодавчі  акти  та  міжнародно-правові  угоди і договори, учасником яких є Україна [13].

Оперативно-розшукова  діяльність  грунтується  на   принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з  органами управління і населенням.

Тема: „Основні гарантії дотримання принципу законності при здійсненні органами СБУ оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності”.

1.   Гарантії законності під час здійснення оператив%0о-розшукової діяльності

Конституція України гарантує права та свободи особи, які ніким не можуть бути порушені. В розділі першому статті 3 Конституції передбачено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Обмеження конституційних прав та свобод громадян повинні нести мінімальний характер, відповідати принципам демократичної держави і можуть застосовуватись лише в інтересах захисту людини, її здоров’я та моралі, збереження загального добробуту, охорони державної та громадської безпеки. Тому права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Кримінально-процесуальне законодавство покладає на органи дізнання обов’язки щодо здійснення необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, які вчинили злочини. Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, оперативні співробітники зобов’язані враховувати, що, не зважаючи на її переважно негласний характер, всі оперативно-розшукові заходи повинні проводитись суто в межах діючого законодавства [6, с. 53].

Значною передумовою нормального функціонування суспільства, ефективної діяльності державних, суспільних організацій і структур, забезпечення реалізації прав, свобод людини, виконання ними своїх обов’язків, надійної охорони законних інтересів прав фізичних і юридичних осіб є проблема законності — одна з центральних у державно-правовій теорії. Важливими як в теоретичному, так і у практичному плані є питання визначення суті принципу законності, змісту її основних складових в межах оперативно-розшукової діяльності, а також вивчення проблем реалізації конституційних принципів, їх взаємообумовленості з принципом законності.

Як принцип діяльності системи правоохоронних органів держави він має зумовлювати режим точного і неухильного виконання та дотримання законів, відповідних підзаконних актів всіма суб’єктами оперативно-розшукової діяльності. Зміст цієї передумови відображає послідовне проведення в життя принципово важливого положення про те, що законність в оперативно-розшуковій діяльності — це окремий випадок законності як одного з провідних політико-правових інститутів суспільства і держави.

Принцип законності в оперативно-розшуковій діяльності викладено у ст. 4 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність” [1]. Законодавець підкреслює, що, не зважаючи на негласність, конспіративність пошукових або контррозвідувальних заходів, застосування спеціальних оперативно-технічних засобів, вони повинні відповідати вимогам закону, морально-етичним нормам соціальної справедливості, совісті й честі, свободи і відповідальності, добра і людської гідності.

Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Оперативно-розшукова діяльність грунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням [8, с. 19].

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами:

— Міністерства внутрішніх справ України — кримінальною, транспортною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, судовою міліцією;

— Служби безпеки України — контррозвідкою, військовою контррозвідкою, захисту національної державності, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічними, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;

— Служби зовнішньої розвідки України — агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки;

— Державної прикордонної служби України — розвідувальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), оперативно-розшуковими підрозділами відповідно спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділами з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічними;

— управління державної охорони — підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона;

— органів державної податкової служби — оперативними підрозділами податкової міліції;

— органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань — оперативними підрозділами;

— розвідувального органу Міністерства оборони України — оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки. Закон України «Про оперативно-розшукову дiяльнiсть» від 18 лютого 1992 року № 2135-XII (ст.5) [8, с. 26]

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

У   кожному   випадку   наявності   підстав   для  проведення оперативно-розшукової  діяльності  заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником  органу  внутрішніх  справ,  служби безпеки, Державної прикордонної  служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої  розвідки  України,  оперативного підрозділу податкової міліції,   органу,   установи   виконання   покарань  чи  слідчого ізолятора,  розвідувального  органу  Міністерства оборони України, розвідувального   органу  спеціально  уповноваженого  центрального органу  виконавчої  влади у справах охорони державного кордону або його  уповноваженим  заступником.

Контроль  за  оперативно-розшуковою  діяльністю  здійснюється Міністерством      внутрішніх      справ      України,     Службою безпеки  України,  Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим  центральним  органом  виконавчої  влади  у  справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, Державною  податковою  адміністрацією України, центральним органом виконавчої  влади  з  питань  виконання  покарань,  розвідувальним органом  Міністерства оборони України [1].

На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, переховується  від  органів розслідування, суду або ухиляється від відбування  кримінального  покарання,  безвісти  зникла,  ведеться тільки    одна    оперативно-розшукова   справа.   Без   заведення оперативно-розшукової   справи   проведення  оперативно-розшукових заходів,  крім  випадку,  передбаченого  частиною  четвертою  цієї статті,  забороняється. Про заведення оперативно-розшукової справи виноситься   постанова,   яка   затверджується   начальником   або уповноваженим  заступником  начальника  органу  внутрішніх  справ, служби  безпеки, Державної прикордонної служби України, Управління державної  охорони  України,  розвідувального  органу Міністерства оборони  України, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу  податкової  міліції,  органу  або  установи  виконання покарань  чи слідчого ізолятора [1].

У постанові зазначаються місце та час  її  складання,  посада  особи,  яка  виносить  постанову,  її прізвище, підстава та мета заведення оперативно-розшукової справи.

При  перевірці  осіб  у  зв’язку  з  допуском їх до державної таємниці,  а  також до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках   оперативно-розшукова   справа   не  заводиться.  Така перевірка  повинна  тривати  не  більш  як  один місяць.

Під   час   здійснення  оперативно-розшукової  діяльності  не допускається  порушення  прав  і  свобод людини та юридичних осіб. Окремі  обмеження  цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер  і  можуть  застосовуватись  лише  за  рішенням суду щодо особи,  в діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та  у  випадках,  передбачених  законодавством  України,  з  метою захисту  прав  і свобод інших осіб, безпеки суспільства.

При  наявності  достатніх  підстав  дозвіл   на    проведення оперативно-розшукової  діяльності  дає    керівник    відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за  законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

При  застосуванні  оперативно-розшукових  заходів  працівники оперативних підрозділів зобов’язані враховувати  їх  відповідність ступеню  суспільної  небезпеки  злочинних  посягань  та    загрозі інтересам суспільства і держави.

У  випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в  процесі  здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі,   якщо   причетність  до  правопорушення  особи,  щодо  якої здійснювались   оперативно-розшукові   заходи,  не  підтвердилась, Служба    безпеки    України,    Міністерство   внутрішніх   справ України,  спеціально  уповноважений  центральний  орган виконавчої влади  у  справах охорони державного кордону, Управління державної охорони   України,   Державна   податкова  адміністрація  України, центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань або розвідувальний  орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган  спеціально  уповноваженого  центрального  органу виконавчої влади  у  справах  охорони  державного  кордону, Служба зовнішньої розвідки України зобов’язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати  заподіяні  матеріальні  та моральні збитки в повному обсязі [7, с. 64-65].

Громадяни України та інші особи мають право  у  встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено  здійснення оперативно-розшукової діяльності,  письмове  пояснення  з  приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії.

Забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки  та  осіб, взятих під захист, нерозкриті злочини або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України.

Підрозділи,  що  використовують  автоматизовані  інформаційні системи в оперативно-розшуковій  діяльності,  повинні  забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів розслідування, прокуратури, суду. В місцях  зберігання  інформації  повинна  бути гарантована її достовірність та надійність охорони.

Одержані     внаслідок    оперативно-розшукової    діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо  вони  не містять інформації про вчинення заборонених законом дій,  зберіганню  не підлягають і повинні бути знищені. Відомості, одержані    внаслідок   оперативно-розшукової   діяльності,   щодо підготовки  до терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами, зберігаються до 5 років.

Не  підлягають    передачі    і    розголошенню    результати оперативно-розшукової діяльності, які відповідно до  законодавства України  становлять  державну  таємницю,  а  також  відомості,  що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення  цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також  особи,  яким  ці  відомості  були  довірені  при здійсненні оперативно-розшукової  діяльності  чи  стали  відомі по службі або роботі,    підлягають    відповідальності    згідно    з    чинним законодавством,   крім   випадків   розголошення   інформації  про незаконні  дії,  що  порушують  права людини.

Оперативно-розшукові    заходи,    пов’язані   з   тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх припинення і розкриття, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли,  захисту життя, здоров’я, житла і майна працівників суду і правоохоронних  органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві,  припинення  розвідувально-підривної діяльності проти України [3].

У разі оперативної необхідності невідкладного здійснення цих  заходів  оперативно-розшукові підрозділи зобов’язані протягом 24 годин повідомити суд або прокурора про застосування та підстави для  їх  проведення.

Візуальне  спостереження    може    проводитися    з    метою встановлення даних про особу та про її  зв’язки  у  разі,  коли  є факти,  які  підтверджують,  що  нею  готується або вчинено тяжкий злочин, для отримання відомостей,  які вказують на  ознаки  такого злочину,  а  також  для  забезпечення  безпеки  працівників суду і правоохоронних органів та осіб,  які беруть участь у кримінальному судочинстві,  членів  їх  сімей  та  близьких  родичів  цих  осіб [3].

Для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та  інші  речовини,  які  пригнічують волю  або  завдають  шкоди  здоров’ю  людей    та    навколишньому середовищу.

2. Гарантії дотримання законності під час здійснення контррозвідувальної діяльності

Контррозвідувальна  діяльність — спеціальний вид діяльності у сфері   забезпечення   державної   безпеки,   яка  здійснюється  з використанням  системи  контррозвідувальних,  пошукових, режимних, адміністративно-правових  заходів,  спрямованих  на  попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці    України,   розвідувальним,   терористичним   та   іншим протиправним  посяганням  спеціальних  служб  іноземних  держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України [2].

Основними принципами    контррозвідувальної   діяльності   є:

—  законність;

— повага і дотримання прав та свобод людини і громадянина;

— позапартійність;

—  безперервність;

— конспірація, поєднання гласних та негласних  форм  і  методів діяльності;

—  комплексне використання     правових,    профілактичних    та організаційних заходів;

—  адекватність заходів щодо захисту державної безпеки  реальним і потенційним загрозам;

—  взаємодія з   органами   державної  влади  України,  органами місцевого самоврядування,  об’єднаннями  громадян,  юридичними  та фізичними особами;

— підконтрольність та    підзвітність    відповідним    органам державної влади в межах, передбачених законом.

Підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є:

1) наявність достатньої інформації,  що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про:

—  здійснення розвідувальної    діяльності     проти України спеціальними  службами  іноземних  держав,  а також організаціями, окремими групами і особами;

—   посягання на  державний  суверенітет,  конституційний  лад  і територіальну цілісність України;

—    терористичні посягання  чи  терористичну діяльність,  злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;

2) виконання визначених законом завдань щодо:

—     контррозвідувального        забезпечення        економічного, інформаційного,           науково-технічного           потенціалу, оборонно-промислового і транспортного комплексів та  їх  об’єктів, національної  системи  зв’язку,  Збройних  Сил  України  та  інших утворених відповідно  до  законів  України  військових  формувань, військово-технічного   співробітництва,   дотримання   міжнародних режимів  нерозповсюдження,  а  також   закордонних   дипломатичних установ України і безпеки громадян України за кордоном;

—     контррозвідувального   захисту   органів   державної   влади, правоохоронних  і  розвідувальних   органів,   охорони   державної таємниці;

—     захисту посольств  і представництв іноземних держав в Україні та їх співробітників від терористичних посягань;

—     вивчення і перевірки осіб,  які оформлюються для  допуску  до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках чи залучених до конфіденційного співробітництва;

—     забезпечення власної безпеки,  у  тому  числі  співробітників органів   та   підрозділів,   що   здійснюють   контррозвідувальну діяльність,  членів їх сімей та осіб, які допомагають і сприяють у здійсненні контррозвідувальної діяльності;

—     інформаційно-аналітичного забезпечення    органів   державної влади (щодо загроз державній безпеці України);

3) потреба виявлення технічними засобами і припинення  роботи радіоелектронних  та інших пристроїв,  функціонування яких створює загрози  державній  безпеці  України  чи  передумови   до   витоку інформації   з  обмеженим  доступом,  а  також  радіовипромінювань радіоелектронних  засобів,  що  використовуються  у   протиправних цілях [11, с. 214].

Підставами для    проведення    контррозвідувальних   заходів розвідувальними органами України та Управлінням державної  охорони України  є  виконання визначених законом завдань щодо забезпечення охорони (захисту)  державного  кордону  України,  посадових  осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона,  а також забезпечення безпеки своїх сил і засобів,  інформаційних систем та  оперативних обліків [2].

Інформація про   підстави,   зазначені  у  цій  статті,  може міститися у заявах і повідомленнях громадян,  осіб,  залучених  до конфіденційного  співробітництва,  посадових  та  службових  осіб, громадських організацій,  засобів масової інформації; у матеріалах органів   дізнання,   досудового  слідства  та  суду;  у  запитах, інформаціях  та  матеріалах  спеціальних  служб  і  правоохоронних органів  іноземних  держав,  міжнародних  установ  і  організацій; матеріалах правоохоронних органів та інших органів державної влади України  щодо загроз державній безпеці України, матеріалах Служби безпеки України  щодо  організації,  здійснення,  форм  і  методів терористичної,   розвідувальної   та  іншої  діяльності  на  шкоду державній  безпеці  України;  у   запитах   визначених   Кабінетом Міністрів   України  повноважних  державних  органів,  установ  та організацій щодо надання допуску особам до  державної  таємниці  і роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках [2].

Організація та   координація  контррозвідувальної  діяльності покладаються на Центральне управління Служби безпеки України.

Порядок організації    і    здійснення    контррозвідувальної діяльності  визначається законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами Служби  безпеки  України,  а  у випадках,      передбачених      законом,      —      міжвідомчими нормативно-правовими актами.

Контррозвідувальна діяльність здійснюється гласно і негласно.

Гласні контррозвідувальні  заходи  передбачають  використання відкритих  (офіційних)  форм і методів роботи у сфері забезпечення державної безпеки.

Негласні контррозвідувальні заходи здійснюються із залученням осіб,   які   конфіденційно  співпрацюють  з  контррозвідувальними органами і підрозділами,  а  також  з  використанням  оперативних, оперативно-технічних   та   спеціальних  сил  і  засобів.  Порядок використання  негласних  методів   та   засобів   при   здійсненні контррозвідувальної діяльності визначається на основі цього Закону нормативно-правовими актами Служби безпеки України.

Для організації та здійснення контррозвідувальної діяльності, систематизації і документальної фіксації отриманих результатів, їх аналізу,  оперативної і  правової  оцінки,  прийняття  відповідних управлінських  рішень  органи і підрозділи Служби безпеки України, що    здійснюють     контррозвідувальну     діяльність,     ведуть контррозвідувальні справи.

Контррозвідувальна справа  заводиться за наявності визначених цим Законом підстав для здійснення контррозвідувальної діяльності.

Постанова про заведення такої  справи  підлягає  затвердженню начальниками   відповідних   підрозділів  Центрального  управління Служби  безпеки   України,   які   здійснюють   контррозвідувальну діяльність,  начальниками регіональних органів, органів військової контррозвідки   Служби   безпеки   України  або  їх  заступниками, керівником  розвідувального органу України або його заступниками в межах повноважень, визначених цим Законом. ( Частина восьма статті 8  із  змінами,  внесеними згідно із Законом N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 ) [10, с. 133].

Виключно з  метою  проведення  контррозвідувальних   заходів, систематизації і документальної фіксації отриманих результатів, їх аналізу  та  оперативної  оцінки у межах визначених законом прав і завдань,   що  стосуються  охорони  (захисту)  державного  кордону України,  за погодженням із Службою безпеки України та у взаємодії з   нею   контррозвідувальні   справи   можуть   вести  підрозділи прикордонної  розвідки з дозволу начальника розвідувального органу спеціально  уповноваженого  центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України або його заступників, а у  випадках,  що  стосуються  забезпечення  безпеки  своїх  сил  і засобів,    інформаційних    систем    та   оперативних   обліків, контррозвідувальні   справи   можуть  вести  розвідувальні  органи України  з  дозволу  їх  керівників  або їх заступників. ( Частина дев’ята  статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 662-IV ( 662-15 ) від 03.04.2003, N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 ) [10, с. 134].

Контррозвідувальна справа повинна бути закрита у разі:

1) завершення   виконання   контррозвідувальних  заходів  або вичерпання можливостей для їх здійснення;

2) спростування   матеріалів,   які   були   підставами   для здійснення контррозвідувальної діяльності;

3) припинення    розвідувальної,   терористичної   чи   іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України;

4) виїзду особи на постійне місце проживання за межі  України та  відсутності можливості проведення щодо неї контррозвідувальних заходів;

5) заведення за  матеріалами  контррозвідувальної  діяльності оперативно-розшукової справи;

6) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі і за кордоном,  за дії,  що були  підставами  для  заведення контррозвідувальної справи;

7) смерті   особи,   щодо  якої  заведено  контррозвідувальну справу.

З метою  попередження,  своєчасного  виявлення  і  припинення розвідувальних,  терористичних  та  інших протиправних посягань на державну безпеку  України  органи  та  підрозділи  Служби  безпеки України,   що  здійснюють  контррозвідувальну  діяльність,  за  її результатами за необхідності проводять профілактику  правопорушень у  сфері  державної  безпеки;  в разі виявлення в ході цієї роботи осіб,  які  потребують  попереджувального  впливу,  оголошують  їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки [10, с. 136].

Про результати  контррозвідувальної діяльності Служба безпеки України  звітує  Президенту  України  та  інформує  Верховну  Раду України.  Висвітлення  результатів  контррозвідувальної діяльності здійснюється з дотриманням вимог законодавства України.

Відомості про  організацію,  плани,  зміст,  форми,   методи, засоби,   фінансування   та   матеріально-технічне   забезпечення, результати    контррозвідувальної    діяльності,    наукових     і науково-технічних   розробок   з   питань  забезпечення  державної безпеки,  а  також  про  осіб,  які  співробітничають  або  раніше співробітничали   на   конфіденційній   основі   з   органами   та підрозділами    Служби    безпеки    України,    що     здійснюють контррозвідувальну діяльність, узагальнюючі відомості про особовий склад цих органів та підрозділів становлять  державну  таємницю  і підлягають  захисту  в  порядку,  визначеному Законом України «Про державну таємницю» (3855-12).  Доступ до  зазначених  відомостей може  надаватися  у  випадках  та  у порядку,  визначеному Службою безпеки України, згідно з вимогами закону [10, с. 137].

На співробітників  органів  і  підрозділів   Служби   безпеки України,  що здійснюють контррозвідувальну діяльність, поширюються соціальні і правові гарантії,  встановлені законами  України  «Про Службу  безпеки  України» (2229-12),  «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» (2011-12), іншими законами України [2].

Під час виконання співробітниками контррозвідувальних органів та підрозділів Служби  безпеки  України  службових  обов’язків  їх адміністративне  затримання,  а  також  особистий  огляд  чи огляд речей,  що   є   при   них,   транспортних   засобів,   які   вони використовують,  у  разі  необхідності проводиться,  крім випадків вчинення ними злочинів,  у присутності уповноваженого представника відповідного органу чи підрозділу Служби безпеки України.

Ніхто, крім  прямих  начальників,  не  має права втручатися в службову діяльність співробітників органів та  підрозділів  Служби безпеки України,  що здійснюють контррозвідувальну діяльність.  За втручання або перешкоджання виконанню ними  службових  обов’язків, вчинення опору,  образу честі та гідності,  погрози або насильства настає відповідальність згідно із законом.

Держава гарантує  дотримання  конституційних  прав  та свобод людини   і   громадянина   при   здійсненні    контррозвідувальної діяльності.  Не  допускається  обмеження  прав  та свобод людини і громадянина, крім випадків, передбачених законом.

Діяльність органів та підрозділів Служби безпеки України,  що здійснюють контррозвідувальну діяльність, не може бути використана для вирішення не передбачених цим Законом завдань.

Посадові особи та співробітники органів і підрозділів  Служби безпеки  України,  що  здійснюють  контррозвідувальну  діяльність, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя,  честі та гідності  людини,  яка  стала  відома  у  процесі контррозвідувальної діяльності.

Громадяни мають   право   у   встановленому  законом  порядку отримувати  письмові  пояснення  з  приводу   обмеження   в   ході здійснення  контррозвідувальної  діяльності  їх  прав  і свобод та оскаржувати ці дії [2].

На підставі аналізу діючого оперативно-розшукового законодавства можна згрупувати основні вимоги до забезпечення законності під час здійснення ОРД таким чином:

— оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності та дотримання прав і свобод людини (ст. 4 Закону України “Про ОРД”);

— оперативно-розшукова діяльність здійснюється лише спеціально визначеними в законі правоохоронними органами і відповідними в їх структурі оперативними підрозділами. Проведення цієї діяльності іншими підрозділами правоохоронних органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями, приватними особами не допускається (ст. 5 Закону України “Про ОРД”);

— забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів за відсутності підстав, передбачених ст. 6 Закону України “Про ОРД”;

— застосування виняткових і тимчасових заходів, що обмежують права і свободи людини, можуть здійснюватись лише тоді, коли іншим способом неможливо здобути фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинних посягань (ст.30, 31 Конституції України);

— обмеження конституційних гарантій недоторканності житла та іншого володіння особи шляхом негласного проникнення, зняття інформації з каналів зв’язку, контролю телеграфно-поштових відправлень проводиться лише з дозволу суду;

— у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, стосовно якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, оперативні підрозділи зобов’язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки;

— громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії;

— забороняється передавати і розголошувати відомості про нерозкриті злочини, або якщо вони можуть завдати шкоду слідству чи інтересам людини, безпеці України (ст. 121 КПК, ст. 9 Закону України “Про ОРД”, ст. 387 КК);

— відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищеними. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійснені оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають юридичній відповідальності (ст. 9 Закону України “Про ОРД”);

— конфіденційне співробітництво з особами встановлюється тільки на засадах добровільності (п. 13 ст. 8 Закону України “Про ОРД”);

— опитування громадян, відвідування житлових та інших приміщень, використання їх в оперативно-розшукових цілях, а також використання службових приміщень, транспортних засобів повинно здійснюватись за згодою громадян чи адміністрації підприємств, установ, організацій (за виключенням негласних заходів);

— забороняється залучати до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їх пацієнтом чи клієнтом (ст. 11 Закону України “Про ОРД”);

— особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави [12, с. 178].

Висновки

Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Оперативно-розшукова діяльність грунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням.

Принцип законності в оперативно-розшуковій діяльності викладено у ст. 4 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”. Законодавець підкреслює, що, не зважаючи на негласність, конспіративність пошукових або контррозвідувальних заходів, застосування спеціальних оперативно-технічних засобів, вони повинні відповідати вимогам закону, морально-етичним нормам соціальної справедливості, совісті й честі, свободи і відповідальності, добра і людської гідності.

Контррозвідувальна  діяльність — спеціальний вид діяльності у сфері   забезпечення   державної   безпеки,   яка  здійснюється  з використанням  системи  контррозвідувальних,  пошукових, режимних, адміністративно-правових  заходів,  спрямованих  на  попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці    України,   розвідувальним,   терористичним   та   іншим протиправним  посяганням  спеціальних  служб  іноземних  держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України.

Основними принципами    контррозвідувальної   діяльності   є:   законність;  повага і дотримання прав та свобод людини і громадянина;  позапартійність;   безперервність;  конспірація, поєднання гласних та негласних  форм  і  методів діяльності;  комплексне використання     правових,    профілактичних    та організаційних заходів;  адекватність заходів щодо захисту державної безпеки  реальним і потенційним загрозам;   взаємодія з   органами   державної  влади  України,  органами місцевого самоврядування,  об’єднаннями  громадян,  юридичними  та фізичними особами;  підконтрольність та    підзвітність    відповідним    органам державної влади в межах, передбачених законом.

Держава гарантує  дотримання  конституційних  прав  та свобод людини   і   громадянина   при   здійсненні    контррозвідувальної діяльності.  Не  допускається  обмеження  прав  та свобод людини і громадянина, крім випадків, передбачених законом.

Діяльність органів та підрозділів Служби безпеки України,  що здійснюють контррозвідувальну діяльність, не може бути використана для вирішення не передбачених цим Законом завдань.

Список використаних джерел

  1. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” //Відомості Верховної Ради України. — 1992, N 22, ст.303
  2. Закон України „Про контррозвідувальну діяльність” //Відомості Верховної Ради України. — 2003, N 12, ст.89
  3. Дудник Л. М. Коментар до Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність. — К. : Ірпінь, 2008. — 50 с.
  4. Іваницький С. О. Судова влада та правоохоронні органи України: практикум. — К.: Кондор, 2009. — 149, с.
  5. Кравченко В. В. Правознавство: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2005. — 559,  с.
  6. Мельник М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. — К.: Атіка, 2002. — 576 с.
  7. Оперативно-розшукова діяльність: Нормативно-правове регулювання / Укл. Я. Ю. Кондратьєв, О. М. Джужа, Д. Й. Никифорчук, В. В. Матвійчук. — К. : КНТ, 2005. — 550 с.
  8. Оперативно-розшукова діяльність: навчальний посібник. — К.: Правова єдність, 2009. — 308, с.
  9. Організація судових та правоохоронних органів: Підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів. — Харків: Одіссей, 2009. — 319, с.
  10. Правоохоронна та судова система України: нормативно-правові акти наведено станом на 1 червня 2008 р. / укл. : Є. О. Ковальчук. — Бурун Книга, 2008. — 351, с.
  11. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: Закони і коментарі: Навч. посібник / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. — К. : Атіка, 2000. — 510, с.
  12. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 350 с.
  13. Судові та правоохоронні органи України: Збірник законодавчих та нормативних актів. — К., 2002. — 369 с.
  14. Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу. — К.: Правова єдність, 2008. — 202, с.
  15. Судові та правоохоронні органи України: навчальний посібник. — К.: Знання, 2007. — 286, с.
  16. Фіолевський Д. П. Судова влада і правоохоронна система в Україні: Навчальний посібник. — К. : Кондор, 2006. — 320, с.