Свидригайло, Швитригайло (православне ім’я Лев, католицьке — Болеслав; бл. 1370 — 1452) — великий князь литовський. Син князя Ольгерда. Певний час володів Вітебським уділом, 1400 р. отримав у володіння Поділля. Воював з князем Вітовтом і Ягайлом за владу в Литві. 1430 р. обраний великий князем литовським за підтримки української та білоруської шляхти, яку залучав до управління. 1432 р. Свидригайло було усунено від влади польськими та литовськими феодалами, хоч певний час він зберігав її над українськими та білоруськими землями Великого князівства Литовського. З1442 р. правив Волинським князівством. Помер у Луцьку, похований у Вільно.

1. Умови формування особистості:

а) вплив сімейного виховання; б) найближче оточення. Свидригайло Болеслав-Олександр, який княжив у Литві з 1430по 1432 р., був молодшим братом Ягайла й сином Ольгерда [22; с.32]..Гедимінів син, великий князь Ольгерд, розширив українські займища, унаслідувані по вітцю; він прилучив до своєї держави подільську землю і вигнав відтам Татар. Підвласна йому Русь розділялася між князями, котрих однак Ольгерд, чоловік сильного характеру, держав у руках… Сам Ольгерд, два рази жонатий з українськими княжнами, позволяв своїм синам хреститися на православну віру і, як говорять українські літописи, сам хрестився і вмер схимником (черцем вельми старого закону)… Литовська держава звалася б Литвою.., коли б син і наслідник Ольгерда на великокняжім престолі, Ягайло, в 1386 р. не одружився з польською королевою Ядвігою. Ягайло був чоловіком м’якого серця, слабої волі й ограниченого розуму. Він лишив Литву з Русю управі ситрійного брата Олександра-Вітовта, що визнавався честолюбними замислами, але разом з тим, що не міг їх довести до кінця. Русини не терпіли його бо розуміли, що держава, котру він бажав утворити, не була б українською. Не так ставився до української народності Вітовтів брат Свидригайло, що остався православним і був жонатий з тверською княжною Уляною Борисівною [20; с.163]..

б)    історичний час в якому формувалась особистість діяча. Європейський розвиток у ХІУ-ХУІІ ст. характеризувався розкладом феодальної системи, поступовим усуненням кріпосного права, консолідацією націй. На світову арену впевнено вийшли сильні та монолітні державні об’єднання — Московське князівство, Польське королівство, Велике князівство Литовське, налаштовані на розширення своїх володінь.

На той час українські землі переживали занепад державності, що було спричинено як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками [4; с.59].

У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди — Литва, Польща та Московія…Стародавній Київ залишався тут лише блідою тінню своєї колишньої слави…

Литовські правителі настільки пристосувалися до місцевих звичаїв Білорусії та України, що за якісь одне чи два покоління за виглядом, мовою та поведінкою вже нагадували своїх попередників — Рюриковичів [32, с.97].

2. Шлях формування особистості історичного діяча:

а) його реакція на навколишню дійсність. По битві під Луцьком литовський володар був змушений відступити; місто ж кілька тижнів залишалось в облозі. Пасивність, виявлена Свидригайлом у ході цієї компанії, певною мірою компенсувалася його зусиллями мобілізувати своїх союзників — німців, волохів і татар; це і примусило польського короля у серпні 1431 р. піти на дворічне перемир’я з Свидригайлом на умовах збереження статус-кво [14; с.14]..

В цілій сій боротьбі Русинів з Поляками невсипучо діяв одностайно з Свидригайлом один з українських князів Федор або Федько Островський, але Свидригайло став і його підозрювати в зраді; сего товариша довголітньої боротьби і вештання Свидригайло велів зачинити в тюрму. Поляки визволили Федька, і він помирився з королем. Свидригайлові лишився тілько Луцьк [20, с.163].

б) перші життєві кроки. По смерті Вітовта литовські та руські феодали обрали великим князем литовським молодшого брата Ягайла Свидригайла.

Він узяв курс на незалежність Литви з Україною в її складі. На вимогу князя повернути Литві захоплені Поділля Польща відповіла воєнними діями.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло, Ягайло з великим польським військом рушив 1431 р. на Волинь. Чергове польське-литовське протистояння закінчилося перемир’ям, відповідно до умов якого західне Поділля відходило до Польщі, а східне — залишалося під контролем Литви.

Ягайло був незадоволений вибором литовсько — руських магнатів, оскільки, згідно з унією, після смерті Вітовта він мав очолити Литовську державу. Але змушений був санкціонувати цей вибір. Щодо природних литовських магнатів, то вони не були задоволені симпатіями Свидригайла до руського елементу [3, с.244].

3. Риси особистості, які проявились в його діяльності:

а)  погляди (світогляд).Русини не терпіли Вітовта, бо розуміли, що держава, котру він бажав утворити, не була б українською. Не так ставився до української народності Вітовтів брат Свидригайло, що остався православним і був жонатий з тверською княжною Уляною Борисівною [20; с.163]..

б)  моральні принципи. Свидригайло понукув до ворогування проти себе Литовців, і Русинів жорстокими карами над своїми противниками, що виконував не раз тільки задля підзору; так, між іншим, він підозрівав у зносинах з Жигимонтом (супротивник, брат Вітовта) смоленського єпископа Гарасима, свого колишнього любимця, і велів його спалити живцем [20; с.163]..

в)  риси характеру. Попри своє католицьке віровизнання цей авантюристичний і досить бездарний у політиці князь завжди підтримував тісні зв’язки з українським правослов’ям і незабаром після свого обрання дав ясно зрозуміти, що має намір обмежити чи навіть порвати узи з Польщею [32; с.104].

Людина примхливої, неспокійної вдачі, він протягом кількох десятиліть завдавав чимало клопоту як великому князю литовському, так і своєму братові Ягайлові [14; с.14].

Протягом половини століття Свидригайло боровся з Польщею і стояв на чолі українського народу, котрий був до нього довгий час вельми прихильний. Свидригайло став великим князем литовським, також яко підручник Ягайла, як Вітовт, та не був дволічним і не продався, а зараз почає явно виступати яко самостійний український володар і покусився відняти у Польщі ті українські землі, що були прямо до неї прилучені [20; с.163].

Жигимонта, бувшего великого князя литовського, 1443 р. убили князі Чорторийські; та Свидригайло не міг вже собі придбати великого князівства, перебував у Луцьку бездійно і вмер у глибокій старости (в1452 р.). [20; с.165].

4. Оцінка діяльності:

а) чиї інтереси захищав. Сей чоловік (Свидригайло), як і Вітовт, поводувався властивою жадобою слави, та переходив там того розумом і певністю погляду. Ціль його була — стати самостійним володарем українсько- литовським, незалежним від польського короля. [20; с.163].

Свидригайло тримався силою руських земель, котрі відмовились визнавати своїм зверхником Сигізмунда. Водночас серед прихильників Свидригайла було чимало литовських князів і панів, тобто представників суспільної еліти, яка була його основою і опорою на Русі. На противагу Свидригайлу, котрий обстоював, головним чином, інтереси аристократії, Сигізмунд намагався заручитися підтримкою дрібної шляхти [14; с.14].

б) результати та значення його діяльності для суспільства. Історики по-різному оцінювали діяльність Свидригайла. Н.Полянська-Василенко вважала, що Болеслав-Олександр (Свидригайло) ніколи не виявляв здібностей керівника та послідовності в справах. І, на її думку, залишилось загадкою, що притягувало до нього і викликало довіру людей, як до ватажка руської частини населення та людини, яка відстоювала державну незалежність.

М. Грушевський вважав, що при надзвичайній рухливості та енергійності Свидригайло просто не мав щастя на полі битви та в політиці взагалі, проте князі та бояри йому довіряли й шли за його нездійснені плани на плаху.

А. Крип’якевич стверджував, що Свидригайло був людиною талановитою, але дуже неврівноваженою, навіть химерною і упередженою, що заважало його політичній діяльності [22; с.33].