Роман Мстиславович (р. нар. нев. — 1205) — володар Галицько-Волинської держави, син великого київського князя Мстислава. Певний час князював у Новгороді. 1199р. об’єднав Волинське та Галицьке князівства, поклав початок Галицько-Волинський державі. Провів кілька вдалих походів на половців, відбивав напади литовців. Приєднав до своєї держави Київ та Київську землю, розширив свою державу по Дніпру. Справляв помітний вплив на політику сусідніх західних держав. Загинув у бою під час походу на Польщу.

1. Умови формування особистості:

а) вплив сімейного виховання; б) найближче оточення. Роман був сином польської княжни Агнеси, дочки Болеслава, прозваного Кривоустим, і волинського, потім київського великого князя Мстислава Ізяславовича, правнука Володимира Мономаха. Він народився на початку 50-х рр.. XII ст. Коли Мстислав на довгий час став київським князем (1167-1169), виникла можливість для початку політичної кар’єри його юного сина. Під 1168р. київський літопис скупо занотував: “Прислали новгородці до Мстислава, просячи сина у нього (в князі), і той дав їм Романа”.

Наступного року Мстислав Ізяславович втратив великокнязівський стіл і відступив до Володимира Волинського, спадкового володіння нащадків Мономаха, звідкіля він ще якийсь час безуспішно намагався повернутись до Києва. Його спроби були марними, й це знало новгородське боярство.1170 в. воно, як висловився новгородський літописець, “вказало шлях князеві Роману”, тобто вигнало [18, с.190].

г) історичний час в якому формувалась особистість діяча. Естафету державності підхопило Галицько-Волинське князівство, яке виникло не стільки внаслідок розпаду Київської Русі, а насамперед внаслідок місцевого розвитку, а пізніше — об’єднання. Галичина межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, заселеної дулібами та білими хорватами. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу.

Незважаючи на піднесення Галичини, життя диктувало необхідність її об’єднання з Волинню. В1199 р. волинський князь Роман Мстиславович, спираючись на підтримку дружинників, частину середніх та дрібних бояр, зайняв Галич. Утворилось єдине Галицько-Волинське князівство ”[4, с.54].

2. Шлях формування особистості історичного діяча:

а) його реакція на навколишню дійсність. Подібно до інших князів Роман спирався на бойову, віддану йому дружину. Але на відміну від інших володарів він дбав і про забезпечення своїм заходам більш широкої суспільної підтримки. Тому князь орієнтувався на середні й вищі верстви міського населення багатих волинських міст, насамперед сильного Володимира.

Вже в другій половині 80-х рр. XII ст. волинський князь зміг почати боротьбу за об’єднання Волині з Галицькою, зрозуміло, під власною рукою. Така його діяльність об’єктивно сприяла суспільному поступові, бо за умов феодальної роздробленості об’єднавча політика відповідала бажанням абсолютної більшості давньоруського суспільства, вимогам економічного, політичного й культурного розвитку [18].

б) перші життєві кроки. У тяжку годину втрати Новгорода юний князь отримав скорботну звістку про кончину батька у Володимирі. Він негайно прямує на Волинь і на довгі три десятиліття робиться волинським князем. Його життя у провінційному й тихому тоді Володимирі мало відоме історикам. Дрібний, по суті, удільний князь не привертав уваги літописців. Тому історикам залишається з певною часткою ймовірності лише реконструювати обставини й перебіг Романового правління у Волинському князівстві.

Правнук Мономаха з юних літ зрозумів, що корінь сильної влади криється в незалежності від земельної аристократії. Тому він послідовно обмежує сваволю бояр, придушує феодальну опозицію. Польський історик XV ст. Ян Длугош з якогось давньоруського джерела дізнався, що Роман приборкував духовного князя — володимирського єпископа, котрий чинив опір його централізаторським заходам [18, с.191]

Із самої юності поринув він у політичну боротьбу… Лише у 1199 р. він зміг повернутися в Галичину та об’єднати її з Волинню, створивши на політичній карті Східної Європи нову величезну державу на чолі з енергійним, діяльним і талановитим князем. У внутрішній полиці Роман зосередив увагу на зміцненні княжої влади, тобто ослабленні бояр, багато з яких він відправив у заслання чи стратив Його улюблене прислів’я було “Не вбивши бджіл, не поласуєш медом”. Об’єднавши Волинь із Галичиною, він завдає поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Г алицьке та Волинське [32, с.88].

3. Риси особистості, які проявились в його діяльності:

а) моральні принципи. Ян Длугош у XV ст., залежні від нього польські історики XVI ст. та український Густинський літопис XVII ст. повідомляють, що після здобуття учасниками IV хрестового походу Константинополя 1204р. Візантійський імператор Олексій Ангел утік в Г алич до князя Романа, котрий прийняв його з великою честю…

Фантастична історія про втечу візантійського імператора до Галича ґрунтується на давній версії, що Роман Мстиславович близько стояв до візантійського імператора, був йому другом, і тому Олексій Ангел не бачив кращого місця для порятунку, ніж столиця Галицько-Волинської держави [18].

Як оповідає Київський літопис під 1198 р., волинський князь “ходив на ятвягів мститися, бо вони воювали його волость”. За цими скупими словами криється грандіозна перемога Романа над ятвязьким союзом племен. Пам’ять про цю перемогу волинського князя збереглась в наступних поколіннях. Польський хроніст XVIII ст. Мацей Стрийковський доніс до нас народний переказ про те, що Роман запрягав литовських бранців (тобто ятвягів) у плуги. А пізній російський “Докладний літопис” додає до цього: “Один литвин, що в плузі тягнув, навчившись руської мови, сказав: “Романе, Романе, худим (бідним) живеш, Литвою ореш” [18].

Польський письменник Кадлубка : “Роман жорстоко відомстився своїм неприхильникам у Галичі: він четвертував їх, розстрілював, закопував живцем у землю і казнив іншими видуманими муками, а тих, що змогли утечи, закликував вернутись, обіцяючи всілякі ласки. Коли ж деякі вернули ся, то Роман спершу додержував даного слова і обсипував ласками і милостями легковірних, опісля ж винаходив приключки, щоби їх обвини в чім небудь і передавав мученичій казни [20; с.128].

б) риси характеру. В.Татищев, автор “Історії держави Російської” дає таку характеристику князеві Роману: “ Воїн був хоробрий і вмілий на військовій виправи; найпаче (це) він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив. Багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний”.

Із “Великопольської хроніки” (кінець ХІІ-ХІУст.): “Хоч галичани й вагалися у своїх роздумах… однак мусили прийняти князем Романа, якого страхалися, як блискавки. Адже вони добре знали, яку витончену тиранію і криваву жорстокість виявляє він до своїх підданців. Звідусіль вони терплять утиски, немає жодної надії на можливість повстання… Роман, який увійшов у роль жорстокого тирана, захопив найвидатніших галицьких достойників, які цього не сподівалися…[3, с.220].

Спираючись на середнє та дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 році придушує опір великих бояр і об’єднує Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар князь веде активну зовнішню політику [4, с.91].

4. Оцінка діяльності:

а) роль та місце особистості в історичних подіях. Роман стає помітною фігурою на європейській історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько — Волинський князь втягується в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки “доброго порядку” на Русі. Планувалися припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями. Проте галицько — волинському князю не вдалося об’єднати Русь він трагічно загинув біля польського містечка Завихоста під час сутички з поляками краківського князя Лешка Білого[4, с.91].

б) чиї інтереси захищав.. “Велико польська хроніка” зображує князі Романа Мстиславовича як жорстокого тирана, а факт об’єднання князівств пояснює так:” Хоч галичани і вагалися у своїх роздумах… однак мусили прийняти князя Романа, якого страхалися, як блискавки“. ’’Галицько — Волинський літопис” змальовує Романа ревним послідовником Володимира Мономаха, рішучим, як лев, сердитим, як рись, нещадним, як той крокодил, швидким, як орел, і хоробрим, як тур”.

Г.Хоткевич писав: “Мабуть, сильно дався полякам узнаки Роман, бо літописи польські дають силу легенд про смерть Романа, а польський король побудував навіть спеціальну каплицю в честь святих, в день яких було убито Романа”[3, с.218].

в) результати та значення його діяльності для суспільства. Хоч піднесення Галичини переконливо свідчило про зростаюче значення окраїн, її союз із Волинню обіцяв принести ще вагоміші, навіть епохальні наслідки для всієї Східної Європи. Людиною, що здійснила таке об’єднання, був волинський князь Роман Мстиславович ”[32, с.87].

Роман належав до числа найбільш уславлених героїв Давньої Русі. Полководець і лицар, державний діяч і дипломат Роман Мстиславович стоїть поруч з такими видатними особистостями, як Володимир Святославович, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах. Недарма, подібно до Володимира Святославовича й Мономаха, Роман оспіваний не лише в літописах, а й у фольклорі. Зберігся навіть цикл билин, присвячених цьому князеві. Так само, як і билини про Володимира Красне Сонечко, билини про Романа малюють його ідеальним князем, захисником своєї землі ” [18, с.190].