Святослав (р. нар. нев. — 972 або 973) — великий київський князь. Син князя Ігоря і княгині Ольги. Більшість свого життя Святослав провів у війнах, намагаючись розширити свої володіння. У 60-х рр.. Х ст. він здійснив кілька походів проти Хазарського каганату, зруйнував хозарську столицю, підкорив Києву племена ясів (асетинів) та касогів (адигів). 968 р. як союзник Візантії здійснив походи на Болгарію, внаслідок чого територія Київської держави помітно розширилась у південному напрямку. Після смерті матері посадив у Києві сина Ярополка, а сам продовжував завойовницькі походи. 971 р. у союзі з Болгарією провів похід проти Візантії, однак зазнав поразки. Під час повернення до Києва неподалік Дніпровських порогів зазнав нападу печенізького хана Курі і загинув у бою.

1. Умови формування особистості:

а)  вплив сімейного виховання; б) найближче оточення. А що ми знаємо про більшу частину життя невідомо коли народженого і невідомо ким вихованого Святослава: Нічого… Маловірогідно, щоб він постійно жив з матір’ю. Бо тоді б був вихований нею, християнкою, як відданий новій вірі. Одначе цього не сталося. І ми ніколи не довідаємося, як провів свої юні роки майбутній великий воїн-князь .[ 19; с. 60]

в) історичний час в якому формувалась особистість діяча. Святослав одержав владу з рук старіючої Ольги у важкий для Давньоруської держави час. Одвічна суперниця Русі Візантія прагнула підточити могутність північного сусіда. Уряд У Константинополі намагався відтіснити Київську Русь від Чорного моря, яке арабська географія тоді називала Руським. Візантійські політики силкувалися перешкодити давньоруській торгівлі з Півднем і Близьким Сходом. З цієї метою вони нацьковували незліченні орди печенігів на південно руські землі. А підштовхуваний імперією Хозарський каганат на кінець князювання Ольги наглухо зачинив гирла Волги й Дону для руських купців [18;с.55 ].

Велике значення в той час мала військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним прошарком держави. За допомогою дружини князь зміцнював свою владу над населенням [4; с. 40].

2. Шлях формування особистості історичного діяча:

а) його реакція на навколишню дійсність. Новгородський літопис: ” Пішов Святослав на хозарів. Почувши про це, хазари вийшли на зустріч із своїм князем-каганом і зійшлись битися, і в битві здолав Святослав хозарів і місто їх, Білу Вежу, взяв і переміг ясів і косогів”

Науці стало відомо про воєнну експедицію Русі проти Хозарії з твору Ібн Хаукаля. 358 р. за мусульманським літочисленням хіджрою (968/69р.н.е.) він побував на південному узбережжі Каспійського моря. Там, у місті Джурджан, зустрівся з силою біженців з Хозарії. Вони розповіли йому про нищівну поразку, якої зазнав каган від руського війська. Обидві столиці Хазарії (стара — Семендер і нова — Ітіль) були зруйновані й спалені русами, населення почасти загинуло, почасти розбіглося хто куди.. Є й свідоцтво інших арабських авторів, з яких виходить, що Хазарський каганат відтоді перестав існувати [18; с.57].

Очевидно у Святослава не запаморочилась голова від воєнних успіхів і він залишився реалістом у політиці: який сенс був у велетенський державі, якщо їй судилося б проіснувати якусь історичну мить! Відрізана від Русі, вона не змогла б стримати натиск сусідів. Тому руський князь і не спокусився в 966 р. завоюванням Болгарії .[19; с.64].

б) перші життєві кроки. Народився він на початку 30-х рр.. Х ст. 12-14- річним хлопчиком брав участь у походах матері проти древлян. [18; с.57].

Під час походу Ольги на древлян, “ коли зійшлися обидва війська для бою, Святослав метнув спис у древлян, і спис пролетів між вухами коня і вдарив йому в ногу, бо був Святослав ще дитиною. І сказали Свенельд і Асмуд (воєводи Ольжиного війська): “Князь уже розпочав, давайте і ми за князем” [19; с.61].

в) риси характеру. Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Грушевський називав його козаком на престолі, а його бурхливе князювання влучно описував як велику авантюру. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи.

Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. Його слов’янське ім’я, варязьке виховання, кочовий спосіб життя віддзеркалювали поєднання європейського й азіатського начал [23; с.51 ].

“Прийшов Святослав до Переяславця, і зачинилися болгари в місті. І вийшли болгари на битву проти Святослава, і була січа велика, і стали перемагати болгари. І сказав Святослав своїм воїнам: ”Тут нам і вмерти! Стоятимемо ж мужньо, брати і дружино!” І до вечора переміг Святослав і взяв місто приступом. .[19; с.67]

3. Риси особистості, які проявились в його діяльності:

а)   погляди (світогляд). “Жила ж Ольга разом із сином своїм Святославом, і вчила його мати прийняти хрещення, та він і не думав, і не прислухався до цього; але якщо хтось збирався охреститися, то не забороняв, а лише кепкував над тим…”на подальші умовляння матері Святослав відповідав: “ Як мені одному прийняти іншу віру: А дружина моя (військова) сміятиметься з мене!” [18; с.53 ].

Літописці-ченці пізнішого часу змальовують Святослава грубим язичником, розбалакують про його омани. Укладач Іоакимівського літопису навіть зловтішно висловлювався з приводу його героїчної кончини: “Так прийняв кару від Бога” .[19; с.60]

На час його правління припадає хвиля антихристиянського терору, коли, зокрема, були зруйновані храми (рештки плінфи і штукатурки з фресками одного з них використали, як свідчать археологічні розкопки для побудови язичницького капища) [34; с.34].

б) моральні принципи. Український історик М. Грушевський писав про Святослава:” Сміливий і чесний лицар-войовник, що у всім поступає одкрито і сміло, не шукає здобичі, ні багатств, цінить тільки славу воєнну і для неї одної живе. Се герой княжої дружини, її найвищий ідеал”. [22; с.16]

“Став він (Святослав) збирати багато воїнів хоробрих. І легко ходив у походах, мов пардус (барс або гепард), і багато воював. У походах же не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м’яса, але, тонко нарізавши конину чи звірину, чи яловичину і засмаживши на вугіллях, так їв. Такими самим були й усі інші його воїни. І посилав у інші землі зі словами: “Хочу на вас іти…” [18; с.54 ].

Промова Святослава з літопису Нестора: “ Нам нема куди вже подітися, хочемо ми чи не хочемо — повинні битися. Тож не посоромимо землі Руської, але ляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають… Тож не побіжимо, а станемо міцно, а я піду попереду вас!” [19; с.72]

4. Оцінка діяльності:

а) роль та місце особистості в історичних подіях. Останнім часом ставлення вчених до Святослава змінилося. Вони переконались у тому, що князь за допомогою воєнних походів розв’язував життєво важливі для Русі справи взаємин з агресивними сусідами. В цьому він відрізнявся від інших середньовічних князів і королів хіба що тим, що був більш удачливий у війні. Та й про рідну землю Святослав турбувався не менше від своїх попередників [18, с.55].

б)   чиї інтереси захищав. Російський історик початку XIX ст. М.Карамзін, що взагалі-то високо цінував Святослава, з жалем зауважив, що цей князь, “зразок великих полководців, не є прикладом государя великого, тому що він славу перемог поважав більше державного блага” [18, с.55].

в) результати та значення його діяльності для суспільства. Літописці й історики минулого розглядали Святослава виключно як князя-воїна, що віддавав перевагу воєнними методам розв’язання конфліктів перед дипломатичними й узагалі мирними. Він, як гадали раніше у відповідності із ставленням до князя Нестора та інших давньоруських книжників, мало дбав про рідну землю [18]..

Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир. Така реорганізація управлінської системи на Русі не тільки поклала початок адміністративній реформі, а й була важливою ланкою грандіозного стратегічного плану Святослава, головною метою якого було створення могутньої Дунайсько- Дніпровської держави [4, с.50].

Його (Святослава) славетні походи мали далекосяжні наслідки. Завоювання в’ятичів поширило владу Києва на всіх східних слов’ян, а також відкрило для слов’ян колонізації північно-східної землі, що є сьогодні складовою Росії. Розгромивши хазарів, Київ усунув суперника гегемонії у Євразії та поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою [32; с.49 ].