Розвиток науки нерозривно пов’язаний зі створенням методології. Методологія в буквальному значенні (логос — наука, знання, і методи — шлях, напрямок пізнання) являє собою навчання про методи пізнання.

Методологія — це сукупність методів і прийомів дослідження, які використовуються для науково-пізнавальної діяльності.

Можна говорити про дві концепції визначення поняття – “навчання про методи пізнання”. Одна концепція, власне кажучи, вважає категорії “методологія” і “метод” синонімами і повідомляє діалектичний метод єдиною методологією всіх наук про природу, суспільство, людину.

Інша концепція визначає методологію як систему, що реалізує три функції:

• одержання, створення нового знання (ця функція реалізується на основі загально філософських і загальнонаукових методів і принципів пізнання);
• структурування цього знання у виді нових понять, категорій, законів, гіпотез, теоретичних ідей, теорій (реалізується на основі використання логічних форм мислення і законів логічного мислення);
• організація використання нових знань у суспільній практичній діяльності (навчання, виховання, виробнича діяльність). Ця функція реалізується на основі локальних методологій конкретних наук стосовно до особливих локальних предметних областей.

Загальна методологія науки — це принципи матеріалістичної діалектики, а також теорія пізнання, що досліджує закони розвитку наукового знання в цілому.

Приватна методологія ґрунтується на законах окремих наук, особливостях пізнання окремих процесів і виявляється в здійсненні, з одного боку, теоретичних узагальнень, а з іншого боку — у використанні приватних прийомів дослідження.

Процес наукового дослідження здійснюється завжди за допомогою методів, які відіграють вирішальну роль у пізнанні навколишнього середовища.

Під методом розуміють визначену послідовність дій, прийомів і операцій для дослідження явищ і процесів. Метод виступає програмою побудови та практичного застосування теорії.

У своїй основі метод є інструментом до рішення головної задачі науки — пізнання об’єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей.

В економічних дослідженнях методи філософії є основними в розробці методик дослідження окремих економічних наук. Однак кожна наука містить у собі один чи кілька специфічних методів дослідження. Наприклад, в статистиці це — абсолютні, відносні і середні величини, варіаційні ряди.

Оскільки наукове пізнання є процес, тобто система знань, що розвивається, то воно припускає 2 основних рівня наукового дослідження – емпіричний і теоретичний. Обидва ці рівні нерозривно пов’язані один з одним і являють собою єдиний процес наукового пізнання. Разом з тим, в межах існуючої єдності емпіричне і теоретичне пізнання – це відносно самостійні рівні наукового дослідження, які мають визначену специфіку.

Емпіричний рівень наукового дослідження пов’язаний з отриманням ті первинною обробкою вихідного фактичного матеріалу. Емпіричним об’єктом є об’єктивні властивості, зв’язки і відношення речей, що виявлені в процесі практичної діяльності людей і включені в процес пізнання, а також виявлені в результаті наукового експерименту.

Теоретичний рівень наукового дослідження пов’язаний з глибоким аналізом наукових фактів, з проникненням в сутність досліджуваних явищ, з пізнанням та формулюванням законів науки, тобто з поясненням предметів і процесів реальної дійсності.

У складі методів дослідження розрізняють:

1. загальнонаукові методи;
2. конкретно-наукові (специфічні) методи.

Конкретно-наукові методи — це методи, специфічні для конкретної науки (подвійного запису і калькулювання — у бухгалтерському обліку, вибірковий і індексний — в статистиці).