Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Країни Південно-Східної Азії у міжнародній торгівлі

Вступ

У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність даної теми.

Країни АСЕАН намагаються співробітничати в багатьох сферах, включаючи промисловість і торгівлю. У галузі промисловості робиться наголос на реалізацію спільних проектів і створення в різних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких галузях 60% власності контролюється країною-господаркою, а 40% — рештою членів АСЕАН. Так, були реалізовані проекти будівництва заводів по виробництву добрив в Індонезії, Малайзії та ін. До 1983 р. в АСЕАН було створено 15 спільних підприємств, на котрих 40% власності належить приватним компаніям з двох і більше країн — учасниць асоціації. На експорт продукції СП в країни АСЕАН розповсюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції всередині асоціації був схвалений ГАТТ і призвів до деякої лібералізації взаємної торгівлі.

Країни АСЕАН докладають зусиль щодо залучення іноземних інвестицій до регіону. Розроблено план Асеановської інвестиційної зони, який передбачає усунення до 2010 р. внутрішніх перешкод для інвестицій. Інші країни будуть користуватися пільговим режимом з 2020 р. Головна мета — створити єдиний ринок капіталу в АСЕАН. Усі інвестори з країн організації одержують однаковий статус із національними компаніями.

Світовий ринок початку третього тисячоліття характеризується процесами глобалізації, значним динамізмом, зміною принципів зовнішньоекономічних відносин. Ці тенденції так чи інакше позначаються на всіх суб’єктах світової економіки, особливо на країнах, що розвиваються, та країнах із перехідною економікою, які почали активно інтегруватись у світовий економічний простір, головною ознакою якого стала лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків. На особливу увагу заслуговує активна інтеграція країн Південно-Східної та Східної Азії у світове господарство, яка призвела до перегляду всієї фінансової архітектури світу.

Десята річниця азійської кризи була ознаменована цілою низкою публікацій та аналітичних оглядів, присвячених цьому питанню. Це праці західних фахівців А. Белайша, Ч. Крамера, Р. Ліма, Е. Шена та ін., виконані в межах досліджень Міжнародного валютного фонду. Не обійшли своєю увагою питання азійської кризи й російські автори: А. Анікін, А. Дінкевич, М. Ігнацька, Б. Красноженов, А. Мовсесян, однак в Україні ця проблема малодосліджена, хоча шляхи подолання кризи азійськими країнами мають стати для нас як застереженням, так і прикладом.

Мета дослідження — проаналізувати процес відродження економіки країн Південно-Східної Азії та визначити тенденції економічного розвитку та зовнішньої торгівлі в умовах фінансової глобалізації.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження ролі міжнародної торгівлі

1.1. Причини розвитку міжнародної торгівлі, її суб’єкти та об’єкти

Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зростаючу інтеграцію світового господарства. Вона — форма зв’язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці. Показники розвитку торгівлі між країнами демонструють їх взаємну економічну залежність.

Міжнародна торгівля є формою зв’язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах».[5, с. 37] Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами — експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.[3, с. 47]

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва — працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта — мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін «міжнародна торгівля» має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація — коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.[14, с. 94]

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро. У зв’язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому — нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв’язку з падінням курсу гривні, більш реальна.[3, с. 41]

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.[5, с. 79]

Отже, міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами, тобто між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю, яка до того ж є складною соціально-економічною категорією. її можна розглядати з двох позицій — операційної та державно-політичної.

1.2. Показники міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, гене­ральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення то­варів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

  • перероблених на митній території;
  • перероблених під митним контролем;

3) Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на сві­товому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Ні­дерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті пере­вищує 50 %.

 Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення това­рів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення. Цей процес характери­зує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одини­цях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорід­них, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.[12, с. 165]

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, мі­сяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовніш| ньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І, де

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).[15, с. 61]

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < GIF).

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнарод­ній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

де ГТ— генеральна (загальна) торгівля;

Е — вартість експорту;

I—вартість імпорту;

Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.[12, с. 163]

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені іс­нуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої тор­гівлі:

  • спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;
  • загальної системи, що застосовується до всіх товарів. Спеціальний експорт включає: » національний експорт;
  • вивезення товарів після переробки під митним контролем;
  • націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

  • товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;
  • товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вар­тості товарів, що знаходяться на приписних складах.[2, с. 64]

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як прави­ло, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

I ф.о — індекс фізичного обсягу;

p — ціна товару в базисному періоді;

q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається;

q0 — кількість товару в базисному періоді.[12, с. 175]

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговель­ного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних опе­рацій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов’я­зань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалан­сованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відно­син. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здій­снених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

 Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо балансу поточних операцій:

Г = F — 1 Cп -Eпо -Iпо

де Спо — сальдо балансу поточних операцій;

ЕПО — надходження за статтями балансу поточних операцій;

Iпо — платежі за статтями балансу поточних операцій.

Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних опе­рацій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (пе­ревищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.[15, с. 71]

Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та ім­портних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформа­цію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використову­вати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) екс­портних та імпортних цін.[12, с. 186]

Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) — за­стосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широ­кий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:

Нj — індекс концентрації експорту країни/ (j — індекс країни); 239 — кількість видів продукції за класифікацією ООН;

i — індекс товару (від 1 до 239); хі — вартість експортованих товарів країною. [2, с. 35]

Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношен­ня обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залеж­ність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробницт­ва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через при­чини економічного та політичного характеру.

Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі ха­рактеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

Індекс диверсифікації експорту — це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового екс­порту. Використовується, як правило, для визначення розбіжнос­тей У структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достат­ньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у сві­товому експорті.

Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіональ­ного експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.

Недоліком даного показника є його значна залежність від кон’юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливан­ня цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експор­ту країни.[12, с. 189]

Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світо­вій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньотор­говельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

Де Ед — експорт на душу населення;

Ід — імпорт на душу населення;

ЗТОд — зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

Е — вартість національного експорту за рік;

І — вартість національного імпорту за рік;

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч — чисельність населення країни на відповідний рік.[15, с. 70]

Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експор­тна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародно­му розподілі праці. Розраховується за формулою:

Е

К = — • 100%,
ВВП

де Ке — квота експортна;

Е — річний обсяг експорту країни;

ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналі­тичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

  • За стабільних (нормальних) умов відтворення експортна кво­та для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;
  • експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;
  • у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;
  • за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил екс­портна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;
  • експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибле­ним технологічним розподілом праці, чим меншим є її економіч­ний потенціал та забезпеченість власними природними ресурса­ми.[12, с. 187]

Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутріш­ньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг.

Показники економічної ефективності експорту та ім­порту. Розрахунок економічної ефективності провадиться шля­хом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні ре­зультати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.

Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

Макроекономічний показник ефективності зовнішньо­торговельного обігу:

де ето — ефективність зовнішньоторговельного обігу;

bi — економія витрат у результаті імпорту;

be — національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності експорту:

де ее — ефективність національного експорту;

ve — валютна виручка від експорту товарів і послуг;

be — національні витрати на експорт.[12, с 189]

Макроекономічний показник ефективності імпорту:

де ej — ефективність національного імпорту;

bj — економія витрат у результаті імпорту;

Vj — валютні витрати на імпорт.

Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.

Показники ефективності зовнішньоторговельної опе­рації, їх доцільно розрахувати перед укладанням зовнішньотор­говельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльнос­ті, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період. [15, с. 73]

Показники динаміки розвитку міжнародної торгів­лі — це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

Показники зіставлення — це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому).[12, с. 206]

Розділ 2. Дослідження сучасних тенденцій розвитку міжнародної торгівлі у країнах Південно-Східної Азії

2.1.Динаміка міжнародного обміну товарами та послугами країн Південно-Східної Азії

Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) — це дев’ять країн з населенням 410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4% населення Азії.

Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає. Певним чином це пов’язано з підвищенням актуальності таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країн Південно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія — це складова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства визнане в усьому світі.

Ще наприкінці XIX ст. державний секретар США Дж. Хей казав, що Середземне море — це океан минулого, Атлантичний океан — океан нинішнього, Тихий океан — океан майбутнього. І справді, нині азіатсько-тихоокеанський регіон перетворюється на могутню світову силу. Спеціалісти визнають, що центр інновацій економічного прогресу у світовому господарстві зміщується саме в цей регіон, і він стає лідером економічного розвитку на новому, п’ятому етапі технічної революції (за теорією М. Д. Кондратьєва).

Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально—економічного та політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та зміцнення національного суверенітету країн Південно-Східної Азії сталося їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них — а саме В’єтнам, Лаос та Камбоджа — обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша — представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. — Бруней — пішла по шляху ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної Азії стартували приблизно з одного й того самого початкового рівня. Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни-члени АСЕАН. Господарства В’єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну спрямованість при значному використанні традиційних методів у хліборобстві, характеризувались майже повною відсутністю обробної промисловості, широким використанням натуральних форм господарства, традиційною структурою виробництва.

На території площею 4,5 млн км2 проживає понад 500 млн осіб (близько 8% населення планети). Економічні параметри АСЕАН характеризують його економічний потенціал в добу глобалізації. Починаючи із 2001 і до 2005 року (останні офіційні звітні дані по АСЕАН), обсяг ВВП країн АСЕАН зріс майже на 300 млрд дол. США і становив у 2005 році 876 млрд дол. США. За показником ВВП на душу населення країни суттєво відрізняються: для Сінгапуру ця цифра -26 821 дол. США, а для М’янми — 106 дол. США. Після фінансової кризи 1998 року, що відчутно позначилася на темпах економічного зростання цих країн, коли показник економічного росту становив -7,1%, з 2000 року і до 2005 року такого роду показник як для АСЕАН загалом, так і для окремих країн мав тенденцію до зростання (певний виняток становить Сінгапур, де 2001 року цей показник становив 2,1% зі знаком „мінус»), а з 2002 року щорічні темпи економічного зростання АСЕАН становлять понад 5%. Важливими макроекономічними показниками є також обсяги експортно-імпортних операцій та прямих іноземних інвестицій. У 2004 році експорт країн АСЕАН становив 552 млрд дол. США, а імпорт — 492 млрд дол. США. Обсяг прямих іноземних інвестицій за період 1995-2004 років сягнув позначки 242 млрд дол. США. Найбільшими торговельними партнерами країн АСЕАН є США, Китай, ЄС, Японія, Австралія.

За якісними параметрами інтеграційні процеси в АСЕАН поглиблюються, і це об’єднання вже наблизилося до створення зони вільної торгівлі. Регіональні інтеграційні процеси тісно пов’язані із глобалізацією, це інтеграція, що не містить жодних обмежень чи дискримінації щодо країн, які не беруть у ній участі [3, с. 363-364]. Однак зазначимо позицію цих країн щодо економічної інтеграції: економічна інтеграція — не самоціль, а інструмент зростання конкурентоспроможності, що є економічним імперативом для сталого економічного зростання.

Варто зазначити, що АСЕАН не лише економічне інтеграційне об’єднання. Окрім ідеї створення до 2020 року AEC (ASEAN Economic Community — Економічна спільнота АСЕАН), на другому неформальному саміті АСЕАН у 1997 році також прийнято рішення про створення ще двох стовпів АСЕАН — ASC (ASEAN Security Community — Безпекова спільнота АСЕАН) і ASCC (ASEAN Socio-Cultural Community — Соціокультурна спільнота АСЕАН). Отож, якщо на зорі існування АСЕАН йшлося про поглиблення співпраці, перш за все в економічній сфері, то до 2020 року АСЕАН повинна стати гармонійною спільнотою народів Південно-Східної Азії, орієнтованих на інтеграцію в світове співтовариство, народів, що живуть у мирі, стабільності та процвітанні, пов’язаних між собою партнерськими відносинами, таких, що живуть в умовах динамічного розвитку в співтоваристві суспільств, які допомагають одне одному [39, с. 137-138; 42]. Звісно, і тут (в АСЕАН) є свої проблеми: територіальні суперечки, транскордонна злочинність та тероризм, але існує переконання в необхідності діалогу для досягнення консенсусу, поваги до різноманіття та діалогу переконань.

Тепер перейдемо до характеристики країн Південно-Східної Азії з погляду культурних реалій та їх впливу на зовнішню політику держав. Одразу зазначимо, що цей регіон історично сформувався під значним впливом індійської та китайської культур, а також культурних традицій країн Європи (Франції, Великої Британії, Нідерландів, Іспанії, Португалії). Соціальна організація цих країн — продукт мусонного клімату та іригаційної системи сільського господарства. Тут розмовляють понад 1000 мов, а релігійна мозаїка регіону доволі різноманітна. Малайзія, Індонезія та Бруней у переважній більшості мусульманські країни: у Брунеї іслам офіційна релігія (її сповідують 2/3 населення), а Індонезія (90% населення мусульмани) найбільша мусульманська країна, яка, втім, відмовилася визнати за ісламом статус державної релігії. В М’янмі, Лаосі, Таїланді, Камбоджі та В’єтнамі переважає буддизм. Згідно з Конституцією Камбоджі 1993 року буддизм визнано державною релігією (95% населення сповідує буддизм). У М’янмі буддизм сповідує близько 89% мешканців, а в Таїланді — 94,6%. Порівняно з іншими країнами регіону Сінгапур не відзначається близькими до абсолютних показниками, хоча 40% населення становлять буддисти (більшість), а християни — 14%. Філіппіни і з травня 2002 року новоутворена держава Тімор-Леште — країни християнського обряду: на Філіппінах 83% населення католики і 9% протестанти, а в Східному Тіморі — 90% і 3% відповідно [4].

Тепер порівняймо зовнішньополітичні пріоритети цих країн і вплив на них культурно-релігійного чинника. Для Брунею, про що йшлося вище, де іслам є державною релігією, характерні тісні зв’ язки з країнами ісламського та арабського світу, членство в організації «Ісламська Конференція» (ОІК). Індонезія, найбільша мусульманська країна, також є членом ОІК, проте для неї характерна поміркована позиція, зокрема в питанні щодо Ізраїлю. Для Малайзії також одним із зовнішньополітичних пріоритетів є участь в ОІК. Камбоджа підтримує тісні відносини з В’єтнамом, Лаосом, Таїландом, Китаєм, КНДР та Республікою Корея, історично обумовлені також відносини із США, Великою Британією. Для Лаосу серед іншого характерна кооперація з Китаєм та Таїландом. Для Таїланду та Філіппін історично зумовлені та доволі плідні відносини із США. Для переважно католицького Тімор-Лешті характерні культурно-освітні обміни з Філіппінами. Однак для всіх без винятку країн регіону в системі зовнішньої політики чільне місце відводиться АСЕАН (Тімор-Лешті після здобуття незалежності заявив про намір стати членом цієї Асоціації).

В АСЕАН, окрім економічної інтеграції та безпекових питань, багато уваги приділяють і культурній складовій співпраці. Зокрема метою культурного співробітництва АСЕАН до 2020 року визначено формування спільноти, що усвідомлює свої історичні зв’язки, культурну спадщину і пов’язана спільною регіональною ідентичністю. Існує думка, що міріади культур (етнічне, релігійне та мовне різноманіття) повинні слугувати збагаченню культурного життя Південно-Східної Азії. Тому на рівні міжнародного співробітництва в Меморандумі про взаєморозуміння між Урядами держав-учасниць АСЕАН і Урядом КНР щодо культурного співробітництва (2005) зафіксовано глибинну за змістом формулу: культура — основа взаєморозуміння і співробітництва в політичній, економічній та соціальній сферах, культура позитивно впливає на клімат двосторонніх відносин [72]. Національним гаслом Індонезії, котре має своїх прибічників і в інших країнах регіону є ідея єдності в багатоманітті. Важлива роль в утвердженні цієї ідеї в регіоні у постбіполярну добу належала науковцям, зокрема в галузі етнології та етнографії, оскільки в колоніальний період наука обслуговувала інтереси метрополії, хоча місцева наукова традиція все ж збереглася [45, с. 3-21]. Проте радше йшлося про своєрідний „виклик Заходу» і „відповідь Сходу», релігія для якого є духовним осердям, а духовна культура домінує над матеріальною цивілізацією, що завершився трансформацією іноцивілізаційних цінностей у національних культурах та їх адаптацією до суспільних умов і усвідомленням спільності культурної спадщини [46, с. 5-16; 57].

Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу сучасного стану країн Південно-Східної Азії, треба згадати головні події десятирічної давнини. Основними країнами, що постраждали внаслідок кризи були: Південна Корея (далі: П. Корея), Таїланд, Малайзія, Індонезія та Філіппіни. Але такі країни, як Китай та Індія, практично не відчули впливу кризових явищ.

Індустріалізація та розвиток азійських економік з 1985 р. йшли швидкими темпами завдяки постійному припливу прямих іноземних інвестицій із розвинених країн (головним чином, США і Японії), а також появі великого обсягу вільних капіталів у світі (табл. 1).

Таблиця 1. Валові потоки капіталу до ВВП, % [11, 243]

Роки Індонезія П. Корея Малайзія Філіппіни Сінгапур Таїланд
1930-1934 43 43 13,2 7.1 35,4 13
1985-1989 3,5 46 1? 1,9 40,2 49
1990-1994 4,4 5,5 13,9 3.0 40,7 11.0
1995 5,6 11,0 9,6 12,1 53j6 17,2
1996 5.3 13.1 93 18,3 65,3 11.9
1997 47 8,1 11,9 3.2 128,0 19,0
1998 19,1 13,3 11,1 3,8 43J0 26,0
1999 4,2 6,7 13,0 19,4 36J0 19,4
2000 5,2 6,1 15,4 3,1 59,2 13,4
2005 5.2 9,7 5,3 4.8 57,3 9.7

У докризовий період економіки цих країн розвивалися досить високими темпами: в період з 1990 р. по 1995 р. середні темпи розвитку в П. Кореї склали 13,4%, Таїланді — 14,2%, Малайзії — 14,4%, Індонезії — 10,8%, Філіппінах -9,4% [16, 234-235\.

Таке швидке економічне зростання обумовив промисловий переворот нового типу, який відбувався на базі технологічної та структурної модернізації економіки. Здійснений на новій технологічній основі, переворот висунув більш високі вимоги до системного накопичення капіталу. Норма його накопичення у 80-ті роки ХХ ст. становила в середньому 30, а в 1995 р. — 38%. Основні інвестиції були спрямовані у високотехнологічне виробництво, банківську сферу, страхування, торгівлю та послуги, що призвело до активного розвитку цих сфер економіки [3].

2.2.Товарна структура зовнішньої торгівлі країн Південно-Східної Азії

В основу Економічноï спільноти АСЕАН буде покладено Зону вільноï торговлі (ЗВТ) (AFTA), яка надає систему тарифних преференцій для сприяння вільного потоку товарів в межах АСЕАН. ЗВТ (AFTA) — це угода між краïнами-учасницями АСЕАН щодо виробництва товарів в краïнах АСЕАН. Угоду було підписано 28 січня 1992 року в Снгапурі. Спочатку угоду підписали Бруней, Малайзія, Індонезія, Сінгапурта Таïланд. В 1995 році до угоди приєднався — В’єтнам, в 1997 році — М’янма, в 1999 року — Камбоджа. В’єтнам, М’янма та Камбоджа не повністю виконали своï обіцянки, коли вони вступали до ЗВТ, проте ïм був наданий більший термін для виконання своїх обіцянок по зниженню тарифів.

Економічний потенціал країн Асоціації зростає не тільки за рахунок розвитку видобувної промисловості чи аграрного сектора, а насамперед за рахунок створення розвинутої обробної промисловості, яка представлена традиційними для азіатського регіону видами виробництва — текстильним, швейним, а також сучасними високотехнічними галузями — електронною, електротехнічною, хімічною промисловістю, машинобудуванням та виробництвом устаткування й обладнання. Наприклад, Малайзія і Таїланд виробляють і експортують автомобілі, а Індонезія освоює випуск літаків.

Такі структурні зрушення з економіці країн АСЕАН, безумовно, роблять більш прогресивною їх структуру експорту.

Сьогодні Азія посідає одне з найпомітніших місць у світовій економіці. Зазнавши тяжкої кризи, азійські країни змогли винести з неї дуже цінні уроки. В країнах Азії проживає 55% світового населення. Азійська частка світового ВВП становить приблизно третину і чверть світового експорту, але обсяг на глобальному ринку акцій не перевищує 13% [9].

Головним чином своїм успіхам азійські тигри завдячують відносно швидкому виходу з кризи, успішній макроекономічній політиці та проведеним реформам у фінансовому та корпоративному секторах. Більш гнучкий режим валютних курсів пом’якшив зовнішні шоки та зберіг значну частку офіційних резервів, які бути спрямовані на подолання кризи. Стримування інфляції в багатьох випадках створило «валютний якір». Фіскальна політика була спрямована на довгострокове гарантування боргів.

На сьогодні Азія — це регіон, який останні років десять привертає до себе увагу всього світу та активно долучається до процесів глобальної інтеграції. Посилення економічної кооперації та інтеграції останніми роками базується на підписанні Угоди про вільну торгівлю (Free Trade Agreements — FTAs) та Угоди про економічне співробітництво (Economic Partnership Agreements -EPAs).

Нові індустріальні країни (НІК) та Асоціація країн Південно-Східної Азії (Association of Southeast Asian Nations — АСЕАН) разом з Індією та Китаєм після кризи 1997—1998 рр. демонструють швидкий і стабільний розвиток економік, незважаючи на нестабільний соціально-політичний стан в Таїланді, М’янмі, Індонезії та Філіппінах [17].

Основні тенденції розвитку. Економічна активність у країнах Азії з ринками, що формуються, продовжує наростати швидкими темпами, провідну роль при цьому відіграє економічний розвиток Китаю та Індії. Економічне зростання у цих двох країнах сприяє поліпшенню перспектив для Азії в цілому. Ці країни майже не постраждали внаслідок кризи, що було зумовлено жорстким контролем за розвитком економіки з боку уряду Китаю та більш повільним розвитком економіки Індії у порівнянні з іншими країнами Азії.

Реальний ВВП Китаю в 2006 р. зріс на 10,7% завдяки високим інвестиціям та росту експорту, хоча надходження інвестицій в основний капітал у другій половині року зменшилося під впливом жорсткості грошово-кредитної політики. Формування ринку Китаю як кінцевого споживача регіонального експорту має підвищити конкурентоспроможність країн регіону, стимулювати регіональні інвестиції та лібералізувати ще закриті сектори економіки.

В Індії ріст реального ВВП на 9,2% підтримувався високим рівнем споживання, інвестиціями й експортом. Вплив цієї країни у регіоні поки що обмежений, хоча вже сьогодні Індія є одним із лідерів у світовому експорті послуг і надзвичайно привабливою для інвесторів.

Що ж стосується інших країн регіону, то показники розвитку та чинники впливу на них різні. Так, стійкий зовнішній попит, особливо на електроніку, сприяв загальній економічній активності в НІК, особливо у П. Кореї.

Відбулося пожвавлення темпів економічної активності в Малайзії і Таїланді. В Індонезії внутрішній попит почав зміцнюватися під впливом зниження процентних ставок.

На Філіппінах збитку, нанесеного сільському господарству тайфуном, призвів до тимчасового ослаблення росту в четвертому кварталі 2006 р., однак базовий імпульс в економіці залишився досить сильним (табл. 2).

Фінансові ринки в регіоні, особливо там, де вартість активів досягла досить високих показників, також залишаються схильними до ризику. Супутній ризик виникає у результаті припливу на регіональні ринки капіталу, пов’язаного із процентними арбітражними угодами з ієною. Якщо інвестори змінять своє ставлення до двосторонніх обмінних курсів, особливо в контексті зростаючої змінності на зовнішніх валютних ринках, може початися швидке згортання позицій. Важливо, що посилення ринкової волатильності в Таїланді після введення контролю над припливом капіталу не поширилося на інші країни [15, 62].

Інфляційний тиск у регіоні стримується, завдяки посиленню грошово-кредитної політики, підвищенню курсу валют окремих країн. Це обмежило вплив підвищення цін на нафту у 2006 р., хоча швидкий ріст кредитування висунув складні завдання перед деякими країнами. Так, Народний банк Китаю відреагував на збільшення внутрішньої ліквідності та швидкий ріст інвестицій підвищенням депозитних і позичкових ставок, жорсткістю адміністративного контролю і збільшенням норм резервів. Хоча в останній рік вплив інвестицій зменшився, темпи інвестування залишаються високими, і цілком може знадобитися додаткова жорсткість грошово-кредитної політики. В Індії інфляційний тиск і швидкий ріст кредитування спонукали Резервний банк Індії підняти ставки інтервенцій і норм касових резервів для банків.

Таблиця 2. Реальний ВВП, споживчі ціни та сальдо рахунка поточних операцій (річні зміни у %) в азійських країнах [3]

У 2006 р. профіцит за рахунками поточних операцій країн регіону збільшився до 5,4% ВВП, незважаючи на підвищення цін на нафту, і був обумовлений активним ростом експорту, особливо з Китаю та країн АСЕАН-4. Дефіцит рахунка поточних операцій Індії зріс через збільшення імпорту, що є результатом посилення внутрішнього попиту і підвищення цін на нафту. На перспективу очікується, що профіцит за рахунками поточних операцій країн регіону буде продовжувати рости, але більш повільними темпами, ніж у попе-редні роки, тому значна частина приросту буде припадати на Китай. Деякі аналітики висловлюють певне занепокоєння різним ступенем гнучкості курсів валют країн регіону. Хоча курси валют деяких країн регіону підвищилися (особливо корейського вона й тайського бата), курси валют інших країн практично не змінилися або, як у Китаї, дещо знизилися в реальному вираженні. Слід зазначити, що підвищення курсу юаня вирішило б проблеми конкурентоспроможності в результаті підвищувальної динаміки курсів валют інших країн.

Загальна сума прямих іноземних інвестицій до Південно-Східної Азії становила приблизно 200 млрд. дол. США, що на 19% перевищує показник попереднього року [17, 4—5] Такий сильний приплив приватного капіталу ускладнив управління макроекономікою в деяких країнах регіону. Наприклад,

у П. Кореї приплив капіталу різко підвищив ліквідність і спричинив підвищувальний тиск на вону. Реакція країн на такий приплив звичайно полягає у збільшенні резервів за незначного підвищення курсу національної валюти, а в деяких випадках — і більш швидкої лібералізації відтоку капіталу (табл. 3).

Таблиця 3. Країни Азії з ринком, що формується: чисті потоки капіталу, млрд. дол. США [3]

2.3. Основні торговельні партнери країн Південно-Східної Азії

Зовнішня торгівля займає центральне місце в системі зовнішньоекономічних зв’язків Китаю. По оцінках, до кінця 90-х років зовнішньоторговельний оборот КНР складе 400 млрд. дол. (експорт — 121,3 млрд. дол., імпорт — 191,2 млрд. долл., 1994 р.). Росте «експортність» господарства країни (обсяг зовнішньої торгівлі складає близько 30% вартості ВВП Китаю).

Понад 90 % світових посівів рису припадає на країни Азії (на Індію та Китай — 60 %). Наприкінці ХХ ст. щороку світовий збір рису досягав 530 млн т. Третина зібраного врожаю припадала на Китай, близько чверті — на Індію. Помітними виробниками рису є також Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Таїланд, М’янма, Японія, Філіппіни, Бразилія.

Наприкінці ХХ ст. обсяг щорічної торгівлі рисом у світі досягнув 20 млн т, а ціни (залежно від сортності) перебували у діапазоні 200-400 дол. за тонну на умовах CIF.

Найбільші експортери рису — Таїланд, США, В’єтнам, М’янма, Пакистан. В імпорті лідирують Індонезія (посідає перше місце), Бангладеш, Північна Корея, Іран, Саудівська Аравія, Бразилія.

Збільшення іноземного капіталу дуже впливає на зовнішню торгівлю. На долю спільних підприємств приходиться близько 30% експорту і більш 40% імпорту Китаю.

З ростом рівня економічного розвитку країни міняється роль Китаю на світовому ринку і товарній структурі зовнішньої торгівлі. Китай як і раніше залишається найбільшим експортером сировини у світі (вугілля, чорні і кольорові метали, бавовна, шовк і ін.). Однак збільшується частка готової продукції (більш 80% експорту) і скорочується частка сировини і сільськогосподарських товарів.

Китай є експортером трудомісткої продукції (3/4 експорту), завдяки можливості використання дешевої робочої сили. Ведуче місце в експорті займають одяг і текстильні вироби (дешеві, з натуральної сировини). Значний експорт товарів широкого вжитку: іграшки, взуття, спортивні товари. Важливе місце в структурі експорту належить машинно-технічному устаткуванню (25% вартості експорту). Це верстати для невеликих ремонтних майстерень, швейні машини, а останнім часом і нескладною електронною апаратурою (магнітофони, відео і т.п.).

В імпорті Китаю переважає продукція машинобудування (устаткування, верстати, електроніка), транспортних засобів (автомобілі, літаки). Росте ввіз промислової сировини, напівфабрикатів.

Найбільшими торговими партнерами Китаю є Японія, США, ФРН, Гонконг (Сянган). Причому Сянган є важливої реекспортной базою КНР. В зовнішній торгівлі з країнами, що розвиваються, важливі зв’язки з державами Південно-Східної Азії, де проживає багато китайців.

Швидко розвивається торгівля з Росією, що займає 7-і місце серед партнерів Китаю (по імпорті в 1994 р. — 4-і місце слідом за Новою Зеландією, США і ФРН). У той же час КНР — другий закордонний торговий партнер Росії після ФРН. Найбільше активно взаємна торгівля розвивається в прикордонних областях (на Далекому Сході). У Росії купують машини, ліс і метал, у Росію продають текстиль, одяг, продовольство.

Розділ 3. Торгове співробітництво країн Південно-Східної Азії з Україною

3.1.Проблеми розвитку торгової взаємодії України та країн Південно-Східної Азії

Державна зовнішньоекономічна політика України стосовно країн Азії найближчим часом має спиратись на селективно-захисну стратегію. Найбільш актуальними завданнями є забезпечення здатності України відстоювати власні стратегічні інтереси в умовах жорсткої конкурентної боротьби та товарної експансії з країн цього регіону.

Для характеристики стану справ щодо міждержавного співробітництва України з країнами Південно-Східної Азії важливими є дипломатична присутність та стан договірно-правового забезпечення двосторонніх відносин. Україна встановила дипломатичні відносини із переважною більшістю країн регіону до кінця 1992 року, окрім Брунею (3 жовтня 1997 року), М’янми (21 січня 1999 року) та Тімору-Лешті (27 вересня 2003 року) [14, с. 6-12]. Дипломатична присутність України в регіоні визначається наявністю посольств у В’єтнамі (у Камбоджі за сумісництвом), Індонезії, Таїланді (в Лаосі, М’ янмі за сумісництвом), Малайзії (в Тімор-Лешті за сумісництвом) та в Сінгапурі (у Брунеї за сумісництвом). В Україні ж розташовані посольства В’ єтнаму, Індонезії, Малайзії, інші — за сумісництвом [17]. Відповідно до цього показника можна простежити більший інтерес України до регіону, аніж країн регіону до України.

Договірно-правову базу співробітництва України і країн Південно-Східної Азії, тобто йдеться про міжнародні двосторонні договори, становлять переважно договори про встановлення дипломатичних відносин, засади двостороннього співробітництва, принципи співробітництва в окремих галузях, у тому числі й в культурній: з Брунеєм — 2 документи, з Лаосом та Камбоджею — по 1, з Малайзією — 2, з Філіппінами — 3, з Таїландом — 5, з Індонезією — 7, з В’єтнамом — 26, що залишає значний простір для подальшої роботи у цьому напрямі, як і стан справ щодо реалізації положень міжнародних угод.

На фоні двосторонніх відносин України з країнами Південно-Східної Азії дещо вирізняються українсько-в’єтнамські взаємини, основи яких було закладено ще в радянський період. Договірна база двосторонніх відносин налічує 26 міждержавних документів, враховуючи договори із суб’єктами господарювання державної форми власності — 42 [10], а в сфері освіти, культури, науки, туризму, інформації та міжлюдських контактів — 8 угод. Конкретним наповненням двостороннього співробітництва у сфері культури є такі факти: 100 в’єтнамських студентів та аспірантів навчаються в Україні на безоплатній основі, і ще 1000 — на комерційній. 9 українських студентів навчаються у вищих навчальних закладах В’єтнаму за напрямами „Міжнародні відносини» та „В’єтнамська філологія». Створено Українсько-в’єтнамський центр передачі технологій. У грудні 2006 року в м. Ханой відбулася виставка-презентація „Дні науки й техніки України в Соціалістичній Республіці В’єтнам» [7]. Варто згадати й про діяльність товариств дружби народів «Україна-В’єтнам» і «В’єтнам-Україна». Улітку поточного року відбувся з’їзд Товариства дружби «В’єтнам-Україна», на якому схвалено план роботи Товариства на період 2007-2012 років, одним із завдань якого визначено відкриття відділення в Харкові [11]. Такі кроки навряд чи можна назвати досконалою державною стратегією співробітництва, але враховуючи географічну віддаленість регіону та обмеженість національних ресурсів і необхідність їх концентрації на пріоритетних напрямах, ідеться радше про політику „малих кроків», що закладає фундамент для розширення сфери співробітництва в перспективі.

Розвиток співробітництва України з країнами Азії є важливим напрямком вітчизняної зовнішньоекономічної стратегії. Адже нові лідери азійського простору, зокрема, Китай, Індія та окремі країни Південно-Східної Азії, складають потужну генерацію лідерів економічного зростання.

Зовнішньоторговельне співробітництво України з країнами Азії в період 2000-2007 рр. характеризувалось нерівномірною динамікою. Доволі активне нарощення товарообороту чергувалось з різким падінням поставок. Розвиток зовнішньоторговельного співробітництва при цьому характеризувався низкою таких тенденцій:

значне збільшення товарообороту України із країнами Азії. За період з 2000 по 2006 рр. зовнішньоторговельний оборот України з країнами Азії зріс у 3,3 разу і за підсумками 2006 р. склав 14 млрд дол. Зокрема, у 2006 р. зростання становило 8,9 %. За підсумками І півріччя 2007 р. зростання склало 28,5 %. Збільшення товарообороту при цьому характеризувалось різною динамікою експорту та імпорту;

різке скорочення частки експорту у формуванні товарообороту. Починаючи з 2000 р., експортні поставки з України в країни Азії нарощувались досить динамічно. Так, у 2002 р. поставки зросли на 25,7 %, а вже у 2004 р. – на 53,4, у 2005 р. темпи знизились до 4,1, а за підсумками 2006 р. зафіксовано спад 3,7 %. У 2007 р. приріст відновився (18,4 % до відповідного періоду 2006 р.). Якщо у 2000 р. експорт формував 80,5 % зовнішньоторговельного обороту з Азією, то у наступні роки його частка досить різко скорочувалась. У 2003 р. вона склала 72,4 %, у 2005 р. – 63,8 %, а у 2006 р. частка знизилась до 56,7 %. Відповідна тенденція до скорочення частки експорту зберігається у 2007 р. (55,4 %). Це обумовлено зниженням потенціалу до нарощення експортних поставок з України в країни Азії через низьку диверсифікацію структури експорту та витіснення вітчизняних виробників із традиційних ринків цього регіону;

випереджальне нарощення товарного імпорту із азійського регіону. Так, за підсумками останніх років, імпорт зріс у 7,2 разу (2006 р. до 2000 р.), зокрема, у 2005 р. імпорт зріс на 83,7 %, а у 2006 р. – на 29,6 %. Високі темпи приросту імпорту у 2005 та 2006 рр. частково зумовлені легалізацією значних обсягів імпортних поставок. У І півріччі 2007 р. відповідне зростання склало 43,9 %;

збереження позитивного зовнішньоторговельного сальдо у торгівлі з країнами Азії. Даний регіон стабільно формує ключовий внесок у структуру позитивного сальдо України. Разом із тим, зовнішньоторговельне сальдо поступово скорочується за рахунок випереджального нарощення імпорту. Так, у 2006 р. відбулось скорочення позитивного сальдо до 1,9 млрд дол., тоді як у 2005 р. воно становило 3,6 млрд дол., а в 2004 р. – 5,3 млрд дол.;

зниження вагомості країн Азії у географічній структурі експорту України. В силу послаблення експортної динаміки вітчизняних виробників відбулись зміни в географічній структурі українського експорту. Протягом останніх років даний регіон стабільно формував значну частину (27,1 % у 2002 р.) вітчизняного товарного експорту, проте за підсумками 2006 р. частка знизилась до 20,5 % (до 19,8 % у І півріччі 2007 р.). В розрізі країн Азії основними партнерами України є Туреччина та Індія, частка інших країн не перевищує 10 % (рис.1). При цьому відбулось збільшення частки країн Азії у географічній структурі імпорту України. За підсумками 2006 р. частка склала 13,9 % (13,4 % за підсумками 6 міс. поточного року), що у 2,3 разу більше, ніж у 2000 р. На відміну від географічної структури експорту в розрізі країн Азії, структура імпорту є більш концентрованою: лише на Китай припадає 38 % імпортних надходжень до України з Азії (рис.2);

зменшення ролі металургії у формуванні товарної структури експорту з України до країн Азії. Традиційно домінуюча товарна позиція вітчизняного експорту – металопродукція, обіймає основну позицію поставок в цей регіон (61,7 % у 2005 р.). Водночас, посилення конкурентного тиску на традиційних ринках вітчизняних експортерів з боку нових гравців із Китаю та Індії вже у 2006 р. зумовили зниження частки цієї продукції у сукупних поставках з України до 55,3 % (рис. 3), причому поставки впали на 13,4 %. За підсумками І півріччя 2007 р. дана товарна категорія формувала 57 % експорту України в Азію, а поставки зросли на 23,4 %;

зниження зовнішньоекономічної «прив’язки» металургійної галузі України до ринків Азії. Ринок регіону тривалий час був основним для вітчизняної металургійної галузі, яка понад третину (35,9 % у 2005 р.) експортованої продукції направляла в країни Азії. В силу перерозподілу азійських ринків, їхня частка у структурі поставок металургійної продукції України знизилась до 26,5 % у 2006 р., а у І півріччі 2007 р. — до 26,1 %;

посилення важливості ринків Азії для вітчизняних сільгоспвиробників. Вітчизняні сільгоспвиробники все більше орієнтуються на азійські ринки. Лише у 2006 р. частка ринків Азії у структурі зовнішніх поставок сільгосппродукції зросла до 36,8 % (з 28,6 % у 2005 р.). При цьому частка відповідної продукції у товарній структурі поставок України в країни Азії зросла до 15,5 %. У поточному році (І півріччя) тенденції зберігаються, вітчизняний експорт сільгосппродукції на 36,7 % формується за рахунок країн Азії, а у структурі поставок дані товари складають 16,5 %;

нарощення технологічного імпорту України із країн Азії. За підсумками 2006 р. поставки продукції машинобудування з країн регіону зросли в 1,5 разу, а частка в товарній структурі імпорту зросла до 46,9 % (рис. 4). Слід зазначити, що п’ята частина імпорту продукції машинобудування надходить до України саме з країн Азії. У І півріччі 2007 р. частка машинобудування у структурі поставок із країн Азії сягнула 50 %, приріст склав 51,6 %.

3.2.Перспективи торгово-економічних відносин між Україною та країнами Південно-Східної Азії

Співробітництво в інвестиційній сфері характеризується збереженням вкрай низького рівня надходжень прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з країн регіону. Станом на кінець І кв. 2007 р. сукупні накопиченні ПІІ із Азії в Україну склали лише 505,2 млн дол., що становить 2,3 % сукупних ПІІ в Україну. Серед найбільших інвесторів з азійських країн варто відзначити Корею (167,2 млн дол.), Туреччину (91 млн дол.), Ізраїль (60 млн дол) та Японію (57,6 млн дол.).

Розглядаючи аналіз розвитку співробітництва України з країнами Азії, слід відзначити такі основні тенденції:

  1. Загострення конкурентної боротьби України з окремими країнами Азії на ключових світових ринках та поступова втрата на них стратегічних позицій. Активізація зовнішньоекономічної експансії країн азійського простору в останнє десятиріччя призвела до суттєвого переформатування світової конкурентної карти. За умов наступальних конкурентних дій з боку основних лідерів континентальної Азії, зокрема Китаю, українські виробники зіткнулись із новими конкурентами на традиційних ринках. Гостра конкурентна боротьба виявляє недостатню конкурентоспроможність стратегічних експортоорієнтованих галузей вітчизняної економіки, зокрема машинобудування та хімічної промисловості, а також такої чутливої галузі як легка промисловість. Недостатній рівень конкурентоспроможності товарів України призводить до втрат вітчизняних виробників та їх відсторонення у конкурентній боротьбі на світових ринках, зокрема із країнами Азії. Таке становище зумовлене низкою чинників:
  • значним проривом азійських країн в розвитку високих технологій;
  • значним відставанням України у запровадженні новітніх технологій;
  • нестачею у українських компаній достатньої практики діяльності на світових ринках;
  • неготовністю вітчизняних компаній до реалізації сучасних стратегій діяльності на зовнішніх ринках;
  • збереженням значної енерго- та матеріаломісткості української товарної продукції;
  • переважанням номенклатурного ряду та випереджаючим зростанням якості продукції азійського походження.
  1. Переорієнтація споживчого попиту на вітчизняному ринку на споживання готової продукції із країн Азії. Динаміка збільшення імпорту з країн Азії відбувається під дією цінових переваг азійських виробників, які все більше підтримуються зростанням якості їхньої продукції.
  2. Зменшення потенціалу протидії товарній експансії з боку країн Азії як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. У структурі імпортних поставок товарів до України з Азії за ступенем промислової переробки продукції у 2006 р. 70,9 % складала продукція повної промислової обробки. В свою чергу, український експорт в Азію лише на 12,8 % забезпечується готовою продукцією, а левова частка формується за рахунок промислової сировини та товарів проміжного виробничого циклу (71,7 %).
  3. Зростання можливостей експансії азійського, зокрема китайського, капіталу. В останні роки країни Азії перетворились із споживачів в глобальних експортерів капіталу. На сьогодні інвестиційне співробітництво азійських країн із Україною знаходиться лише на початковій стадії, проте інтенсивна динаміка зовнішньоінвестиційної діяльності азійських країн вже в наступні роки може змінити ситуацію. Найбільш привабливими сферами для відповідного інвестування є машинобудування, металургія та нерухомість тощо.

В умовах загострення конкурентної боротьби на міжнародних ринках, зокрема на ринках Азії, та витіснення вітчизняних експортерів із ключових ринків основних торговельних партнерів, українська економіка потребує активізації державних механізмів захисту національних виробників та внутрішнього ринку від загроз зовнішньої експансії, зокрема із країн Азії. Враховуючи зазначені висновки та спираючись на окреслені орієнтири, перед Україною постає необхідність реалізації низки стратегічних пріоритетів у сфері зовнішньоекономічної політики:

1) Узгодити питання щодо укладання нової посиленої угоди з ЄС на зміну Угоди про партнерство та співробітництво України з ЄС, термін дії якої закінчується у 2008 році. Вирішення даного завдання покликано утвердити чіткі європейські перспективи України та підтвердити незмінність політичного та економічного курсу нашої держави. Посилення інтеграційного курсу до ЄС слід, поряд з іншим, розглядати як форму протидії збільшенню впливу на вітчизняну економіку з боку азійських країн, який виявляється, зокрема, у нарощенні технологічної залежності України від азійських виробників Зближення з ЄС дозволить прискорити процеси реструктуризації вітчизняної промисловості з поступовим впровадженням світових стандартів виробництва. Політична та економічна інтеграція до ЄС дозволить забезпечити повноцінну імплементацію європейських ринкових принципів у вітчизняну економіку. Це передбачатиме, що поряд із ліберальним регуляторним середовищем функціонуватиме жорстка система контролю за дотриманням якості та технологічних процесів.

2) Активізувати участь України в організаціях та об’єднаннях азійського простору. Поряд із європейськими домовленостями, від України вимагається активна позиція на азійському векторі зовнішньоекономічної та енергетичної політики. Приєднання до існуючих об’єднань країн Азії з питань енергетичного та економічного співробітництва може надати Україні стратегічний інструмент впливу на розвиток регіонального економічного співробітництва, дати змогу впорядковувати та контролювати товаропотоки з країнами регіону. Ефективним механізмом взаємовигідного співробітництва є паритетний обмін економічними замовленнями, зокрема будівельними підрядами. В цьому контексті буде дотримано належний рівень економічної безпеки в умовах експансії з країн Азії, зокрема капіталу та трудових ресурсів.

3) Забезпечити реалізацію завдань щодо покращення умов функціонування підприємницького середовища. Наявність негативних викликів та загроз для України в умовах загострення економічної конкуренції із країнами Азії має стати ключовим імпульсом поглиблення реформ, зокрема у сфері активізації малого та середнього бізнесу як флагманів у конкурентній боротьбі із азійськими виробниками, які здатні оперативно переорієнтовуватись на нові потреби сучасного ринку та провадити гнучку конкурентну політику.

4) Забезпечити умови для підвищення ефективності діяльності митної системи України. В даному аспекті ключовим завданням є посилення боротьби із контрабандою, що значно актуалізується у співробітництві із державами Азії, із якої надходять значні обсяги необлікованих товарів, що завдає значного негативного впливу вітчизняним галузям економіки, зокрема легкій промисловості, хімічній промисловості та робить неперспективним перенесення виробництв на територію України. В контексті реалізації даного пріоритету важливим є вирішення наступних завдань:

  • організація та повноцінне впровадження системи контролю, зокрема — пост-аудиту як найбільш сучасного інструменту протидії контрабанді;
  • впровадження основних елементів електронної митниці, що забезпечить належний рівень контролю за переміщенням товарів;
  • організація системи оперативного обміну інформацією між спеціальними відомствами;
  • вирішення проблемних питань співставлення митних правил та митної статистики із основними торговельними партнерами тощо.

Таким чином, державна зовнішньоекономічна політика України стосовно країн Азії найближчим часом має спиратись на селективно-захисну стратегію. Найбільш актуальними завданнями є забезпечення здатності України відстоювати власні стратегічні інтереси в умовах жорсткої конкурентної боротьби та товарної експансії з країн цього регіону.

Висновки

Таким чином, азійські країни демонструють стабільний курс на зростання економіки. Шлях до росту та процвітання, пройдений країнами Азії за останні півстоліття, без перебільшення можна назвати видатним. Багато складових цього успіху залишаться актуальними й у майбутньому. Це відкритість економік, підтримка макроекономічної стабільності та чіткий курс на проведення реформ з урахуванням уроків 90-х років ХХ ст., поглиблення регіональної інтеграції, здатність до багатосторонньої інтеграції; зміцнення фінансової системи й підвищення гнучкості економіки тощо.

Країни Південно-Східної Азії мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені природними ресурсами, що складає одну з важливих умов їхнього економічного розвитку. Саме тому вони стали найкрупнішими (а інколи — монопольними) експортерами окремих товарів. Наприклад, зона АСЕАН у 1990 р. давала майже 80% світового виробництва натурального каучуку, 60% олова та копри 90% прядива, більш ніж 50% кокосових горіхів, третину пальмової олії та рису. Тут наявні значні запаси нафти, міді, вольфраму, хрому, бокситів, дуже великі запаси цінної деревини, які переважно експортуються.

Згідно з наведеною класифікацією, зону торгівлі в системі АСЕАН відносять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, у тому числі і в галузі зниження тарифів. У 1992 р. її учасники поставили перед собою завдання протягом п’ятнадцяти років створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині її. Що ж стосується господарського зближення країн АСЕАН, взаємодоповнюваності їх економік, то ці процеси ще не набули широкого розвитку.

Кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Значна частина їх зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південнокорейських корпорацій.

Модель інтеграції АСЕАН відрізняється від моделі північноамериканської та західноєвропейської тим, що інтегрування там йшло від створення єдиного економічного, валютного та політичного союзу, що супроводжувалося формуванням та зміцненням наднаціональних структур. В АСЕАН же інтеграційні процеси найміцніше охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК. Так, в усіх країнах АСЕАН на компанії з участю японського капіталу припадає 40-70% виробництва радіоапаратури. З 1994 р. тут спостерігається різкий стрибок імпорту Японією напівпровідників та утворення спільних підприємств, збудованих у країнах АСЕАН. Японія, яка не є учасницею АСЕАН, досягла надто великого успіху, вкладаючи кошти в економіку країн — учасниць асоціації, використовуючи їх сировину для виробництва готових товарів, котрі реекспортуються в ці самі країни. Це стало приводом для серйозних суперечностей усередині АСЕАН.

Вищезазначене дає змогу стверджувати, що Азія збереже свої блискучі перспективи, а її внесок у світову економіку надалі буде ще більш значним.

Список використаних джерел

  1. Александрова М. О. Тенденції економічного розвитку країн Південно-Східної Азії в умовах фінансової глобалізації / М. О. Александрова // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 3. — С. 3 — 8
  2. Алєксєєва Т. Міжнародна торгівля: навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 252с.
  3. Амиров В. Страны АСЕАН в центре финансового кризиса // Мировая экономика и международные отношения. — 1998. — № 8. — С. 137-148
  4. Бобрьов Є.А. Аналіз тенденцій розвитку фінансового ринку країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії // Фінанси України. — 2008. — № 7.- С.92-101
  5. Бруней //http://ru.wikipedia.org/wiki
  6. Бураковський І. Міжнародна торгівля та економічний розвиток країн з перехідною економікою: Теоретико-методологічний аналіз механізму взаємозв’язку. — К., 1998. — 204с.
  7. Валевський О. Л. Структура геополітичних інтересів України / О. Л. Валевський, М. М. Гончар. — К. : НІСД, 1995. — Вип. 45.
  8. Восток / Запад. Региональные подсистемы и региональные проблемы международных отношений : Учеб. пособ. / Под ред. А. Д. Воскресенского. — М : РОССПЭН, 2002. — С. 365-370.
  9. Восточный Тимор //http://ru.wikipedia.org/wiki
  10. Горбач О. Н. Доктрини зовнішньої політики: історія та сучасний розвиток: дис. … канд. політ. наук : 23.00.01 «теорія та істор. політ. науки» / О. Н. Горбач. — Львів, 2004.
  11. Губерський Л. В. Деякі шляхи забезпечення позитивного міжнародного іміджу України / Л. В. Губерський // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — Вип. 30 (Ч. І). — 2001. — С. 12-15.
  12. Договір про принципи відносин і співробітництва між Україною та Соціалістичною Республікою В’єтнам від 8 квітня 1996 року // http://www.rada.gov.ua
  13. Договірно-правова база. Україна — СРВ // http://www.mfa.gov.ua/ vietnam/ua/2478.htm
  14. Звітно-виборчий з’їзд Товариства дружби „В’єтнам — Україна» // http://www.mfa.gov.ua/vietnam/ua/news/detail/6749.htm
  15. Зовнішня політика України в умовах глобалізації: Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991-2003) / Відп. ред. С. В. Віднянський. — К.: Генеза, 2004. — 616 с.
  16. Зовнішньополітичні пріоритети України // http://www.mfa.gov.ua
  17. Индонезия // http://ru.wikipedia.org/wiki
  18. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин історична ретроспектива та сучасний стан / Українська академія наук національного прогресу / О. Івченко. — К.: «РІЦ УАННП», 1997. -687 с.
  19. Іноземні диппредставництва в Україні // http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/ 1232.htm
  20. Камбоджа // http://ru.wikipedia.org/wiki
  21. Киселев И. Ю. Образ государства как фактор принятия внешнеполитических решений / И. Ю. Киселев, А. Г. Смирнова // ПОЛИС. — 2004. — № 4. — С. 116-126.
  22. Крилова Н. Міжнародна торгівля: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 365с.
  23. Мельник Т. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобальної конкуренції: моногр. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 395с.
  24. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України та Урядом Його Величності Султана і Янг Ді-Пертуана Брунею Даруссаламу щодо співробітництва в галузі туризму від 18 червня 2004 року // http://www.rada.gov.ua
  25. Мьянма // http://ru.wikipedia.org/wiki
  26. Новикова М. Міжнародна торгівля: конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. — К. : НАУ, 2007. — 144с.
  27. Обмін нотами між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ Республіки Філіппіни від 12 березня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  28. Обмін нотами між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ Камбоджі від 23 березня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  29. Обмін нотами між Міністерством закордонних справ України та Міністерством Закордонних Справ Малайзії і Посольством Малайзії в Москві від 11 лютого 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  30. Парканский А. Экономические аспекты отношений США с новыми странами АСЕАН // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2001. — № 11. — С. 85-95
  31. Постанова Верховної Ради України „Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року // Україна на міжнародній арені : Зб. докум. і матер., 1991-1995 роки : У 2-х кн. / [Упор.: Будяков В. В. та ін.; Редкол.: Удовенко Г. Й. (відп. ред.) та ін.]. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — Кн. 1. — С. 37-53.
  32. Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Лаоською Народно-Демократичною Республікою від 17 вересня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  33. Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Соціалістичною Республікою В’єтнам від 23 січня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  34. Серебряков С. Азиатский гамбит // Здоровье. — 2006. — № 5. — С. 24-25
  35. Сингапур // http://ru.wikipedia.org/wiki
  36. Спільна декларація про принципи відносин і співробітництво між Україною і Республікою Індонезія від 11 квітня 1996 року // http://www.rada.gov.ua
  37. Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Республікою Індонезією від 11 червня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  38. Султанський П. В’єтнам на мапі національних інтересів України в Південно-Східній Азії // Політика і час. — 2007. — № 1. — С. 20-23
  39. Сучасний стан інтеграційних процесів в країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону: можливості для України // http://www.niss.gov.ua/Monitor/Marrch/05.htm
  40. Таиланд // http://ru.wikipedia.org/wiki
  41. Угода між Урядом Соціалістичної Республіки В’ єтнам і Урядом України про співробітництво в галузі культури, освіти й науки від 8 червня 1994 року // http://www.rada.gov.ua
  42. Угода про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Республікою Сінгапур (у формі обміну нотами) від 18 березня 1992 року // http://www.rada.gov.ua
  43. Указ Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» від 12 лютого 2007 року // http://www.rada.gov.ua
  44. Україна-Малайзія // http://www.mfa.gov.ua/malaysia/ua/4757.htm
  45. Українсько-брунейські відносини // http://www.embassy-ukraine.com/ ukraine_brunei_ukr_1.html
  46. Українсько-сінгапурські відносини // http://www.embassy-ukraine.com/ ukraine_singapore_ukr_1.html
  47. Фельтхэм Р. Дж. Настольная книга дипломата / Пер. с англ. В. Е. Улаховича / Р. Фельтхэм. -Минск : Новое знание, 2000. — 304 с.
  48. Филиппины // http://ru.wikipedia.org/wiki
  49. Ханг Н.Т. Роль іноземних інвестицій у країнах Південно-Східної Азії і вплив цунамі на інвестиційну привабливість регіону // Персонал. — 2005. — № 7. — С. 16-20
  50. Хрусталев М. А. Основы теории внешней политики государста : Учеб. пособие / М. А. Хруста-лев. — М. : Ун-т дружбы народов, 1984. — 80 с.
  51. Хьеп Ч. АСЕАН В 1967-2000 годах: итоги и перспективы / Ч. Хьеп // http://www.humanities.edu.ru/db/msg/45725
  52. Цивилизации Юго-Восточной Азии // http://ancient.gerodot.ru/ topics/articles/article_diffa12.htm
  53. Циганкова Т. Міжнародна торгівля: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т. — К. : КНЕУ, 2003. — 487с.
  54. Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика і безпека України. Людина — Суспільство — Держава -Міжнародні структури : Монографія / Л. Д. Чекаленко / [за заг. ред. С. І. Пирожкова]. -К., 2004. — 352 с.
  55. Шпак В. Міжнародна торгівля: Практикум / Міжрегіональна академія управління персоналом; Українська видавничо-поліграфічна компанія «ЕксОб». — К. : УВПК «ЕксОб»; МАУП, 2004. — 384с.
  56. Этнологическая наука в странах Азии: Южная и Юго-Восточная Азия. — М. : Наука, 1993. — 231 с.
  57. Юго-Восточная Азия: идеология и религия. — М. : Ин-т востоковедения РАН, 2001. — 264 с.