Вступ

Незважаючи на складність процесу, інституціоналізація політичної системи відбулася швидко і дозволяє виокремити такі етапи: 1989 — 1991 рр. – деінституціоналізація старої системи і водночас легітимація нових інститутів; 1991 — 2000 рр. – юридичне затвердження владних інститутів, а також початок визначення основних проблем їх діяльності, які пов’язані з реорганізацією органів влади, дублюванням політичних і адміністративних функцій структурами виконавчої влади, відсутністю належної юридичної бази, економічних і політичних передумов функціонування тощо; 2001 — 2006 рр. є етапом пошуку відповідних механізмів у вирішенні перелічених проблем. Участь Болгарії в євроатлантичній інтеграції більш позитивно вплинула на терміни і темпи, ніж на якість інституційної трансформації.

Сучасну партійну систему Болгарії визначає широкий спектр партій лівого, лівоцентристського, правого та центристського напряму. Специфічним і унікальним суб’єктом є радикальна партія “Атака”. Розвиток партійної системи характеризується коаліційністю та спробами пошуку компромісів, які часто диктувалися прагматичними намірами, зокрема, бажанням бути прийнятими в ЄС. Є підстави вважати, що болгарська партійна система проходить болісний процес від біполярності через центристські тенденції до двопартійної системи. Перспективи визначатимуть фактично дві партії ліво- та правоцентристського напряму – БСП і ГЄРБ.

1. Головні чинники становлення демократичної політичної системи Болгарії

Аналізуючи позитивні та негативні наслідки соціалістичної модернізації (індустріалізація, урбанізація, аграрна реформа, загальна освіта, соціальна захищеність), можна стверджувати, що соціалістичний період був кроком осучаснення суспільства, що визнавали західні дослідники, хоча і вважали комунізм у Східній Європі незавершеною альтернативною версією сучасності. У дисертації певною мірою відстоюється позиція болгарських політологів, які доводять, що Болгарія є частиною глобального світу і розвивається у контексті загальносвітових змін. Тому перехід до демократії не є модернізацією “навздогін”. Ця проблема значно відбилася на ідеології переходу, стратегіях і політичних рішеннях.

проблема виборів була найголовнішою на початку трансформації, оскільки перехід до нової системи суспільного розвитку вимагав політичного і юридичного забезпечення демократичних перетворень та легітимації інститутів законодавчої і виконавчої влади. Результати були несподіваними: БСП отримала 211 міст з 400, а СДС – 144 місця. Із 23 мандатами з’явилася партія болгарських турків – РПС (Рух за права і свободи). Вибори легітимізували нові політичні суб’єкти, створивши нове співвідношення політичних сил у країні. Були сформовані нові демократичні інститути та механізми болгарського парламентаризму, елементи якого було закладено ще Тирновською конституцією. Монополізм БСП було замінено багатопартійністю біполярного типу, опозиція стала реальною і на наступних виборах у жовтні 1991 р. затвердилась у владних структурах.

Ці вибори продемонстрували вплив внутрішнього та зовнішнього чинників із урахуванням національної традиції – відновленням ВНЗ, вибором відповідної виборчої системи, а також наданням фінансової, інформаційної, кадрової допомоги, вимогами, наприклад, американського уряду щодо проведення “чесних і вільних виборів” як умови надання Болгарії членства в МВФ та Світовому банку і т.ін.

принципова особливість посткомуністичної еліти і зокрема, болгарської, в тому, що вона народжувалась у процесі вирішення ключового протиріччя, притаманного радянській номенклатурі, а саме, між необмеженим правом розпоряджатися надзвичайними матеріальними ресурсами і відсутністю повноцінного права власності. Це спонукало правлячі кола почати приватизацію та реституцію, що допомогло формуванню верств нових власників і нової політичної еліти.

Стратегія переходу визначалась двома групами політичних акторів, які представляли владні структури. Переважно молоді політики і ті, хто займався міжнародною економічною діяльністю, були готові до трансформації у нову систему і стали прибічниками неоліберальних стратегій. Еліта старшого віку, як носій ідеологічних цінностей минулого, виступала за реформування соціалізму. “Трансформатори” зробили ставку на міжнародні економічні зв’язки, відшукуючи партнерів за кордоном, в той час як “ідеологи” боролися з ворогами всередині системи. Вибрана всіма політичними силами неоліберальна ідеологія не сприяла успіхам реформ, значно зашкодила державі та призвела до її руйнування.

Вплив зовнішнього чинника був подвійним. З одного боку, об’єктивна потреба – зміна геополітичних реальностей, вимога “відповідати” європейським стандартам, – а з іншого, – зовнішні “спонсори”, використовуючи різні форми допомоги, поставили нову політичну еліту в пряму залежність від власних інтересів та стратегій. Вступ до ЄС примушував її пристосовуватися до європейських реалій, дійсних демократичних цінностей, однак захищаючи національні інтереси.

болгарський парламент у трансформаційну добу став головним механізмом перетворень, який запропонував суспільству програму демократичного розвитку. Особливістю Болгарії є те, що в системі законодавчої влади функціонують Великі народні збори (ВНЗ) і Народні збори (НЗ). ВНЗ представляють вищі державні інтереси, уособлюють народний суверенітет і скликаються в особливих випадках, але одночасно з НЗ працювати не можуть. Доведено, що наявність двох інститутів стабілізує парламентську модель політичної системи. Не дивлячись на організаційні, політичні і юридичні недоліки, коли вирішувалась проблема легітимації ВНЗ, парламент відіграв стабілізуючу роль у болгарському транзиті. НЗ, здійснюючи законодавчу функцію, зазнали найвищого рівня радикалізму і конфліктності, що вплинуло на весь політичний процес. Розкрито сутність парламентської форми правління, яка визначається взаємовідносинами двох основних державних інститутів – парламенту і уряду, і охоплює як співробітництво у здійсненні функцій, так і взаємний контроль з виконання самостійних правомочностей.

Нині діючий парламент, обраний у червні 2005 р., змінив співвідношення сил, коли не було абсолютного переможця і робота парламенту залежала від наявності коаліційної культури основних політичних сил, які створили лівоцентристську більшість і уряд на чолі з лідером БСП С.Станішевим. Невирішені проблеми представництва, пов’язані з соціальними змінами і здатністю окремих політичних сил делегувати і відстоювати громадські та групові інтереси, негативно впливали на взаємовідносини з суспільством, але бажання вступу до ЄС стабілізувало парламентський процес.

2. Політичні аспекти болгарської партійної системи

Політичний спектр у РБ після 1989 р. значною мірою віддзеркалює традиційну європейську поляризацію – ліві — праві. Проте ліве — праве болгарського плюралізму пов’язане не з соціально-економічними передумовами, а з ідеологічною полярністю – комунізм — антикомунізм. Значних концептуальних розбіжностей з основних напрямів посткомуністичного транзиту не було. У програмах спостерігався перехід від декларування загальних ліберальних цінностей, копіювання з різними акцентами шляхів, форм і технологій “реституція — приватизація”, соціальні “витрати”, “нова мораль” до прийняття євроатлантичної інтеграції. Складали програми, як правило, керівники партій або лідери, які залучали західних експертів.

Ліва Болгарська соціалістична партія-наступниця, яка, будучи головним ініціатором скасування попереднього режиму, залишилася ключовим суб'єктом всього демократичного транзиту, пройшовши важкий шлях від партії-держави до парламентської. Вона єдина компартія в ЦСЄ, яка не зазнала суттєвого розколу, що є також парадоксом болгарського транзиту.

БСП відмовилась від комуністичних доктрин, сприйняла політичний плюралізм, оновила і омолодила склад, перейшла на позиції соціал-демократії і стала важливою організаційною передумовою формування нової партійної системи. Простежено цей складний і суперечливий процес, пов'язаний із скороченням складу партії, зміною електорату, подоланням ізоляції від потенційних партнерів тощо. Дисертантка вважає однією з причин ускладнень БСП – відсутність практики коаліційної політики, яку вона успішно долає. Сьогодні у лавах БСП є розбіжності тактичного та ідеологічного характеру, що може позначитися на єдності як партії, так і правлячої коаліції.

Найскладніший період в ідейно-політичній переорієнтації БСП був пов'язаний із ставленням до євроатлантичної інтеграції. На вибір нової стратегії значно вплинув зовнішній чинник, тобто зміна геополітичної ситуації і становище на Балканах.

Союз демократичних сил сформувався як права коаліція, але ідеологічно охоплював весь політичний спектр на основі антикомунізму. Всупереч неодноразовим поразкам на виборах, організаційним та ідеологічним розбіжностям, СДС у 1997 р. перетворюється на партію, завершуючи один з циклів свого розвитку. Хоча СДС і мав чітку організаційну централізовану структуру, проте не уникнув ідеологічної еклектики, яка містила у собі правий тип приватизації, централізацію управління, скорочення автономії місцевої влади і спроби лівої політики в умовах валютної кризи. Тривале протистояння з БСП не сприяло виробленню коаліційної культури і толерантності у відносинах “суспільство – партія – влада”.

Значні проблеми виникли з появою “царського руху”, який відібрав у СДС не тільки праве управління, а й значну частину електорату. Неуспіх на парламентських виборах 2005 р., президентських 2006 р. та у Європарламент 2007 р. свідчить про дезінтеграційні процеси, навіть розкол у правому політичному секторі, що постійно змінюється. Він представлений вже відомими та новими політичними силами, серед яких – коаліція ОДС (Демпартія, СДС, ДП, БЗНС), ДСБ (Демократи за сильну Болгарію), партія ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) та ін. СДС може зійти з політичної арени, якщо не буде знайдено компромісу з правими політичними силами і запропоновано адекватну програму болгарському суспільству.

Центристські політичні сили – це перш за все партія РПС (Рух за права і свободи) на чолі із А.Доганом, яка присутня у НЗ всіх скликань як партія болгарських турків. Незважаючи на рішення Конституційного суду про її легітимність, її етнічний характер породжує суперечки та протистояння. За заявами лідера вона правоцентристська, ліберальна, навіть є членом Ліберального інтернаціоналу. Протягом всього транзиту РПС успішно існує між правими і лівими силами. Результати виборів 2005 року, де партія майже вдвічі збільшила рейтинг, свідчать про здатність РПС стати самостійним політичним суб’єктом, яку можуть підтримати не тільки бідні і не тільки болгарські турки.

Друга – це промонархічна НРСД (Національний рух Симеона Другого), яка була створена у квітні 2001 р., виграла вибори, зайнявши у парламенті 120 місць з 240, і очолила правоцентристський уряд. Поява промонархістського угруповання НРСД з нечіткою ідеологічною програмою змінила конфігурацію партійної системи, декларуючи свою ліберальність, але його можна розглядати як центристську силу, що сприяла виходу із біполярного політичного стану. Сьогодні ці партії складають уряд на чолі з БСП, у якої інші ідеологічні цінності, але наполеглива прагматичність дозволяє їм об’єднуватися за будь — яким сценарієм. Збереження політичної стабільності напередодні вступу Болгарії до ЄС вимагала від центристських партій адекватної до європейських вимог поведінки.

Невисока консенсусна культура мислення і поведінки, жорстка конфронтація висунули на порядок денний важливе завдання: формування стабільного „центру" в політиці. Цю проблему необхідно подолати зусиллями основних політичних партій, діяльність яких залежатиме від здатності і узгодження національних інтересів і міжнародних викликів.

Виграшним для Болгарії буде політичний проект, який унеможливить популістські обіцянки, а здійснюватиме ефективну політику, яка дозволить захищати національні інтереси і підвищувати життєві стандарти болгарських громадян.

Багатопартійність стала визначальним чинником вирішення внутрішніх соціально-економічних проблем, становлення громадянського суспільства і забезпечення національних інтересів. Суттєвий вплив на ці процеси справляють міжнародні структури європейських партій.

Висновки

Трансформація політичної системи Болгарії є національним виявом загальносистемних соціальних змін у країнах ЦСЄ, і аналіз її досвіду залишається актуальною науковою темою для зарубіжних і українських дослідників. Складність процесу полягала в тому, що водночас відбувався демонтаж старих політичних інститутів, визначення нових стратегій і формування нових політичних сил, тобто змішання революційних і реформістських напрямів у теорії і практиці. Болгарською особливістю цього процесу є те, що ініціатором і провідником “нової” політики виступила пізньокомуністична еліта в особі її “реформаторів”, яка не запропонувала суспільству власної альтернативної моделі розвитку, скориставшись наявними ліберальними стратегіями. Було зроблено багато принципових політичних, концептуальних та тактико-управлінських помилок, які спричинили великі матеріальні та соціокультурні “витрати” транзиту.

Так званий “болгарський феномен” має значні парадокси. З одного боку, консенсусний старт переходу, адже “круглі столи” були типовими для ЦСЄ. З другого боку – пік конфронтації, проілюстрований підпалом Партійного дому і двополюсною партійною моделлю. Колишній комуніст Г.Пирванов вдруге обирається президентом країни, а останнього царя Сімеона ІІ обрано першим республіканським прем’єром. До Європейського Союзу Болгарія вступає з прем’єром-соціалістом С.Станішевим.

Аналіз динаміки політичних процесів дозволив виявити внутрішні та зовнішні чинники, які вплинули на інституційну трансформацію політичної системи. Серед внутрішніх визначимо стан, умови і обставини розпаду попереднього режиму, пов’язані з політичними можливостями соціалізму; нездатність політичної еліти обрати ефективні моделі управління; ступінь підготовки урядів до активного втручання в економічну сферу життя, надмірна політизація реформ, слабкий фінансовий та адміністративний контроль, корупція та організована злочинність, бідність тощо. Поряд із цими – розробка нової Конституції, яка забезпечила засади демократичного правління, вільні вибори, створення політичних партій, громадських рухів, місцеве самоврядування та ін.

Зовнішній вплив визначався ступенем включення Болгарії до основних міжнародних структур і інститутів; формами міжнародної політичної, економічної та іншої підтримки, хоча уряди розраховували на більш значну допомогу; рівнем зацікавленості іноземних інвесторів у капіталовкладення в економіку тощо. Надмірне втручання міжнародних фінансових інституцій у фінансово-економічну діяльність мало позитивні та негативні наслідки, створюючи окремі загрози суверенітету країни. Щодо кореляції внутрішніх та зовнішніх чинників, підкреслимо їх комплексний характер при значному домінуванні внутрішніх феноменів.

Список використаної літератури

1. Бурдяк В. Політична еліта Болгарії та її роль у державотворчих процесах // Політичний менеджмент. — 2007. — Спеціальний випуск. — С. 155-166
2. Кирилич В. Євроінтеграційний шлях Республіки Болгарія: досвід для України // Політика і час. — 2005. — № 11. — С. 42-48
3. Мілова М. Партійна система Республіки Болгарія у контексті сучасних європейських тенденцій // Політичний менеджмент. – 2008. – №4 (31). – С. 88-100.
4. Мілова М. Роль виборів у політичних процессах сучасної Болгарії // Політичний менеджмент. — 2003. — № 3. — С. 158-169
5. Мілова М.І. На шляху до парламентської демократії: болгарський варіант: Монографія./ Мілова М.І. – Одеса: Астропринт, 2005. – 328 с.
6. Симеонова И.В. Политические партии в Республике Болгарии: конституционно-правовые аспекты // Вестник Московского университета. — 2001. — № 4 : Сер.11 Право. — С. 111-123