Вступ

Віктор Федорович Янукович – людина, яка таки стала президентом України, попри всі суспільні і політичні зрушення. Екс-прем'єр і беззаперечний лідер «Партії Регіонів» та один з найяскравіших сучасних донецьких політиків, є до певної міри заручником високого рівня динаміки політичних процесів в Україні. Янукович досі залишається популярним головним чином завдяки своїй вдачі, яка вчасно допомогла опинитись Віктору Федоровичу «в потрібний час в потрібному місці».

1. Політичний портрет В.Януковча

Віктор Янукович – є фігурою достатньо колоритною в українському політичному житті. Він перебуватиме у найвищому політичному ешелоні ще як мінімум на період дії Верховної Ради п'ятого скликання, оскільки не виникає сумнівів, що «Партія Регіонів» залишатиметься найбільш впливовою силою у державі протягом найближчих років. Проте, Віктору Федоровичу поки що бракує потенціалу, що є необхідним для потужного політичного гравця. Наприклад, ще у листопаді 2002 року понад 60% українців, опитаних Центром Разумкова, не знали, хто такий Віктор Янукович. Так само, через певний період часу виборці швидко забудуть його ім’я, якщо йому не вдасться повною мірою набути усіх необхідних навичок публічного політика і реалізувати їх в політичній площині. Поки ж Віктор Федорович намагається на власних помилках навчитись публічній політиці. Час до виборів у нього є, і не виключено, що зрештою, Янукович все ж таки надовго закріпиться у найвищому ешелоні законодавчої чи виконавчої влади. Волі і характеру у нього для цього – більше ніж достатньо.

В політичний актив сильних рис Віктора Федоровича можна віднести наявність у нього досвіду перебування в політиці на вагомих державних посадах. Наприклад, за період з 2002 по 2004 роки Янукович від голови Донецької облдержадміністрації став главою уряду, очолив «Партію Регіонів» і отримав статус єдиного кандидата від влади на президентських виборах 2004 року. Втім, значний багаж політичного досвіду все ж повільно сприяє підвищенню ефективності публічної поведінки Віктора Федоровича.

В цілому, за сукупністю деяких ознак можна говорити, що фігура Януковича є достатньо сильною в політичній площині: харизматична вдача, розвинені організаторські здібності, багаторічний досвід масштабної управлінської роботи. Віктор Федорович під час власного губернаторства також показав себе як непоганого комунікатора. Наприклад, у 2002 році саме йому вдалось примирити «донецький» і «дніпропетровський» клани, ініціювавши підписання угоди про співпрацю між сусідніми регіонами. Проте, це цілісне позитивне враження нівелюється низкою слабких рис, які поки не дозволяють Віктору Федоровичу вийти на якісно новий для себе рівень політичної діяльності.

В іміджевому плані Віктор Федорович має відмінні зовнішні дані: високий зріст, міцна статура з типово чоловічими рисами обличчя, що подобається жінкам. Більш того, в образі Януковича центральним елементом є маскулінність. Навіть в його прізвищі фігурує начало «Янь», яке неодмінно накладає відбиток і на всю попередню та подальшу діяльність лідера «Партії Регіонів». Враховуючи маскулінну характеристику Януковича, дуже вдалим технологічним кроком є підсилення його як політичного лідера яскравою жінкою, наприклад, такою, як Раїса Богатирьова. У тандемі вони створюють цілісний образ політичної сили під назвою «Партія Регіонів».

Головним недоліком політика-Януковича, що був максимально використаний проти нього на президентських виборах 2004 року, є наявність у нього двох судимостей, за які він реально відбув покарання і ще декількох, які його патронам вдалось скасувати. Кримінальне минуле Віктора Федоровича, напівкримінальний стиль його поведінки, відповідна мова стали саме тими негативними факторами, що відвернули від нього значну кількість на виборах президента 2004 року, закривши перед ним єдиний реальний шанс посісти найвищу посаду в державі.

Віктор Янукович, з політичної точки зору, є людиною, яка все ж таки прагне діяти в межах певної фіксованої системи правил. Більш того, в нього не вистачає авантюрності, готовності піти ва-банк у разі конфліктної чи кризової ситуації. Сам Янукович неодноразово підтверджував вищенаведені висновки. Наприклад, він зазначав, що за натурою є людиною не агресивною, але звик у будь-якій справі до фінішу діставатись першим. За його словами, «необхідно, щоб при хорошій швидкості людина могла «тримати» гальма. На гоночній трасі потрібно дуже добре відчувати автомобіль, з одного боку, поважати інших учасників гонки, а з іншого – проявляти характер. В екстремальній ситуації слід навіть у чомусь поступатись, якщо вона веде до аварії, зіткнення».

Виходячи з цього, є підстави говорити про достатньо обережну поведінку Віктора Федоровича, з огляду на вищі авторитети, що незважаючи на його гоночне минуле, дозволяє суперникам вправно обходити його на віражах політичної боротьби.

Очевидним слабким місцем Януковича-політика є посередній рівень інтелекту, що не дозволяє йому максимально глибоко і широко розуміти політичну ситуацію в країні та весь комплекс факторів, що впливає на подальший перебіг тенденцій політичної боротьби між провідними центрами сили в Україні. Більш того, Віктор Федорович гостро відчуває дефіцит розвиненості мислення і у публічній поведінці намагається компенсувати це агресію щодо своїх політичних опонентів.

До потенційних політичних можливостей Віктора Януковича можна віднести те, що він є людиною, яка більше зорієнтована на практичний аспект діяльності, ніж на публічний. Віктор Федорович є людиною справи, а це, зважаючи на значний управлінський і господарчий досвід роботи, дозволяє йому мати високий авторитет серед значної кількості вищого щабля політичної еліти України. Більш того, він має в наявності значну мережу особистих зв’язків, що відкриває перед ним додаткові можливості для досягнення власних цілей.

Значно додає можливостей Януковичу його бійцівський характер та наявність чітко сформованого вольового стрижня. Як би то не було, слід визнати, що Віктор Федорович був готовий на жорстке протистояння на президентських виборах 2004 року і лише сукупність зовнішніх чинників не дали відбутись відкритій формі конфлікту. Крім того, широко відомий «крутий норов» Януковича, який проявлявся у прямих методах фізичного переконання багатьох колег під час прем’єрства. Це також характеризує нашого героя як впертого і вольового політика, що буде досягати своїх цілей найбільш доступними для нього методами.

До політичних можливостей Януковича додамо є те, що він все ж таки має певну харизму, яку з часом можна удосконалити і розвинути у більш високу якість. Це означає, що Віктор Федорович у перспективі може відбутись як політичний лідер. Але для цього, як зазначалось вище, йому доведеться серйозно працювати над собою.

Серед загроз, по-перше, варто виділити те, що у випадку неординарних кризових ситуацій, Янукович може реагувати не найкращим чином. Яскравий тому приклад – «яєчний» випадок в Івано-Франківську під час президентської виборчої кампанії 2004 року. Той стан, в якому опинився Віктор Федорович після потрапляння у нього яйця і свідчить про наявність фактору несподіваності у поведінці Януковича. Коли він може проявитися – невідомо, що становить додаткову загрозу з точки зору не прогнозованості.

Інша загроза Віктора Федоровича, як політика, полягає в тому, що він достатньо слабко розбирається в людях і йому досі не вдається сформувати високопрофесійну команду, яка б працювала як єдиний злагоджений організм, кожен учасник якого чітко знав би свої функції. В результаті «почет» Януковича досі становлять такі колоритні фігури українського політикуму як Т.Чорновіл та А.Герман. Можливим поясненням слабких здібностей Януковича розбиратися в кадрах є його поведінка по відношенню до інших людей, яка влучно охарактеризована прізвиськом Віктора Федоровича в містах позбавлення волі – «Хам». Життя постійно вчить Януковича простій біблейській істині – «стався до людей так, як хочеш щоб ставилися до тебе». Залишається сподіватися, що зрештою Віктор Федорович збагне її.

Розвиваючи попередню думку, додамо, що невміння розбиратись у людях призводить до того, що Віктор Федорович становить собою зручний об’єкт для маніпуляції зі сторони більш впливових і тонких гравців, навіть на рівні Донбаського регіону. Імовірно, що загроза бути об’єктом маніпуляції ще тривалий час супроводжуватиме фігуру Януковича.

2. Віхи політичної кар’єри, головні здобутки та недоліки

21 листопада 2002 року Президент Леонід Кучма призначив В.Януковича на посаду Прем'єр-міністра України. У квітні 2003-го донецький екс-губернатор стає головою Партії регіонів. У липні 2004 року, будучи Прем'єром, висунуть однопартійцями кандидатом у Президенти України. По оцінках експертів і спостерігачів, виборча кампанія В.Януковича проходила при потужній спонсорській фінансовій підтримці й з використанням горезвісного адмінресурсу. Однак незважаючи на це й високу популярність В.Януковича в східних і південних областях країни перемогти опозиційного кандидата Віктора Ющенко не вдалося.

Після програшу в президентській гонці В.Янукович більше чим на півроку "пішов у тінь", у зв'язку із чим деякі експерти заговорили про можливу його відставку з поста голови Партії регіонів і повному краху політичної кар'єри. Проте самі впливові "регіонали" не стали міняти ставку. Навесні 2006-го Партія регіонів на чолі з В.Януковичем на виборах у Верховну Раду набирає найбільшу кількість голосів виборців і в союзі із Соцпартією й Компартією створює парламентську більшість — "антикризових коаліцій". Пости співголів правлячої коаліції розділили між собою В.Янукович і спікер Верховної Ради, лідер СПУ Олександр Мороз.

4 серпня 2006 року після виснажливих переговорів більшості із Президентом В.Ющенко й фракцією "Наша Україна" В.Янукович у другий раз стає Прем'єр-міністром. Після цього призначення й формування нового Кабміну зазвучали самі різні прогнози. Одні експерти заговорили, що В.Янукович зі своїм урядом у сформованих політичних і економічних умовах для України й українців є оптимальним варіантом і символом збалансованої політики. Інші припустили, що Прем'єр, у першу чергу, буде відстоювати інтереси великого бізнесу й окремих фінансово-промислових груп. А на зовнішньополітичному фронті візьме на озброєння "багатовекторність" екс-президента Л.Кучми із заявами про європейські й демократичні цінності й постійну оглядку на Кремль. Після дострокових парламентських виборів і формування нової коаліції 18 грудня 2007 звільнений Верховною Радою від обов'язків Прем'єр-міністра у зв'язку із призначенням нового глави уряду — Юліи Тимошенко.

Із самого початку повторного приходу до влади В.Янукович і антикризова коаліція повели настання на Президента В.Ющенко, намагаючись відібрати в нього якнайбільше повноважень на користь уряду й парламенту. Це настання було настільки активним і успішним для атакуючих, що наприкінці глава держави змушений був всенародно заявити про виниклу погрозу для демократії й видати кілька указів про дострокове припинення повноважень Верховної Ради V скликання й проведенні позачергових парламентський виборів. Коаліція виступила різко проти, відразу ж стягши в Київ велика кількість своїх прихильників.

У підсумку твердого протистояння й ряду складних переговорів конфліктуючі сторони визначили вдень проведення виборів 30 вересня 2007 року. За підсумками голосування ПР набрала 175 депутатських мандатів. Очолити парламентську фракцію колеги довірили В.Януковичу. Він же встав на чолі сформованого "регіоналами" тіньового уряду.

Після президентської кампанії, у Верховній Раді було сформовано парламентську коаліцію «Стабільність та реформи», а формування нового складу уряду, за висловом експертів, названо «кадровим бліцкригом»: Настільки швидко уряд в Україні не формував ще жоден Президент. Масштаби кадрових змін на всіх рівнях структур державного апарату після обрання Віктора Януковича на посаду Президента України перевершили «кадрові чистки», що відбувались після Помаранчевої революції і активно критикувались самим Януковичем. На більшість керівних посад у державі призначалися вихідці з Донбасу. Колишній співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен так прокоментувала формування влади Януковичем у перші два місяці каденції: «Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий Президент, — він використав їх для того, щоб підібрати під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 року, повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент»

За два місяці президентства Януковича та існування пропрезидентських більшості й уряду в Україні посилились тиск на ЗМІ і згортання свободи слова. Зокрема, журналісти двох провідних телеканалів, «1+1» та «СТБ» заявили про запровадження цензури Незалежні експерти також констатували політизацію Першого національного телеканалу. Дані соцопитувань свідчать, що наприкінці квітня 2010 року 18% громадян відчули на собі згортання свободи слова в Україні.

На саміті з ядерної безпеки, який пройшов у Вашингтоні на початку квітня 2010 року, взяв на Україну зобов'язання позбутися до 2012 року усіх запасів високозбагаченого урану, який використовується в країні виключно у наукових цілях, чим зробив велику послугу президентові США Бараку Обамі, адже ця обіцянка стала чи не єдиним вагомим досягненням Обами на шляху ядерної безпеки на саміті.

21 квітня 2010 року, без попереднього суспільного обговорення, підписав з президентом Росії Дмитром Мєдвєдєвим «Угоду між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», згідно з якою продовжується термін перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років, до 2042 року. Це стало ціною підписання доповнення до газового контракту від 19 січня 2009 року між ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України», котре скасовує пункт про штрафні санкції за недобір газу і обумовлює знижку на російський газ для України, яка буде оформлена як зменшення митних зборів. Більшість аналітиків розцінили угоду як таку, що суперечить Конституції України. Разом з тим, деякі чільні представники Партії Регіонів, виправдовуючи Януковича, посилаються на різночитання трактувань перехідних положеннях Конституції, вважаючи, що вони стосуються лише заборони на створення нових військових баз. Угода отримала також неоднозначну оцінку в українському суспільстві: її розкритикували місцеві ради, опозиція та екологи. Відбулася серія багатотисячних мітингів. 27 квітня Угоду ратифікували парламенти обох країн.

27 квітня, під час візиту у Страсбург, заявив у ПАРЄ, що Голодомор в Україні 1932-33 років не слід визнавати геноцидом українського народу.

Тоді ж Янукович заявив, що входження України у Митний союз Росії, Білорусі і Казахстану є неможливим, натомість, створення зони вільної торгівлі з ЄС є одним з національних пріоритетів.

В травні 2010 року заявив, що не знає, як покращити життя в Україні вже сьогодні; тоді як гасло «Покращення життя вже сьогодні» було одним з основних лозунгів Януковича під час президентських виборів.

3. Внутрішня та зовнішня політика В.Януковича

В Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство…" є чимало цікавого, конструктивного, грамотного, послідовного. Є в ньому також певна декларативність, популізм, прорахунки.

З усіма висновками Комітету економічних реформ, який працював над Програмою, можна погодитися без обговорень. Але слід зауважити, що переважна більшість тез, озвучених у документі, є радше наслідком, а не передумовою.

Це стосується і "низького рівня охоплення бідного населення соціальною підтримкою", і "низької адресності при наданні соціальної підтримки" тощо.

Головна проблема сьогоднішньої України — незавершеність соціальної реформи, відсутність політичної волі та політичного розуміння необхідності поглиблення та завершення соціальної, в першу чергу, пенсійної реформи.

Якби питання послідовності соціальної реформи вирішувалося виключно у площині тристороннього діалогу (роботодавці, профспілки, держава), без відповідного ідеологічного контексту, тоді можна було б розраховувати на пошук компромісу і результативний процес переговорів.

Проте, на жаль, соціальний популізм та демагогія стали основною ідеологемою та методом електоральної комунікації.

Скільки би разів професіонали не говорили про необхідність поетапного підвищення пенсійного віку, перегляду системи пенсійного накопичення, відмови від системи тотальних пільг та субсидій, переходу на їх монетизацію та адресні виплати, жодна влада не була готова до таких непопулярних кроків.

Країна, яка переживає виборчий процес у перманентному режимі із незавершеними економічною, соціальною та адміністративною реформами, елементарно не здатна відмовитися від старої відверто патерналістської соціальної системи.

Вона завжди так і називалася — система соціального захисту населення. Тоді як маємо говорити про механізми стимулювання та мотивації населення для відповідного власного соціального забезпечення.

Саме у цьому контексті варто нагадувати про шкідливість так званої "зрівнялівки" при нарахуванні пенсій.

Складна система пільг, дотацій та субсидій — взагалі створюють передумови для махінацій із цими виплатами, появи цілого класу утриманців та датування за рахунок бідних тих, хто здатний заплатити (і при цьому не тільки за себе).

За 2009 рік держава покривала дефіцит бюджету Пенсійного фонду у розмірі 62 мільярди гривень, що складає 38% усього бюджету.

За умови підвищення соціальних стандартів навіть на рівні передбачуваному у бюджеті, вже не говорячи про передвиборчі обіцянки Януковича, дотації із державного бюджету до ПФ на кінець року можуть становити до 50%.

Слід розуміти, що бюджет ПФ, з передбачуваним підвищенням розміру виплат, цілком порівнюваний із державним бюджетом.

Сьогодні за офіційною статистикою рівень видатків Пенсійного фонду на виплату пенсій є одним із найвищих у світі — він становить 17,9% ВВП. Зокрема у бюджеті 2010 року вже передбачена річна дотація у розмірі 67 мільярдів гривень, при цьому 29 мільярдів — пряма.

В Україні працюючих — 18 мільйонів — пенсіонерів — 13,8 мільйонів. Непрацюючих інвалідів — півтора мільйона, студентів — приблизно стільки ж, так званих заробітчан (неофіційна статистика) — до 5 мільйонів. Безробітних — півмільйона.

При цьому слід зазначити, що біля 2,5 мільйонів працюючих продемонстрували мінімальну заробітну платню (869 гривень), або навіть неповну зайнятість від неї. Яким же чином за солідарної пенсійної системи можна забезпечити виплату підвищених пенсій?

Середній розмір пенсії в Україні у березні 2010 року склав 1033 гривень на місяць. Це означає, що щомісячно ПФ має нараховувати та виплачувати пенсій на 14,2 мільярда гривень.

Видатки ПФУ за 2009 рік склали 165,7 мільярда гривень, тоді як власні доходи лише 103 мільярда. Решту закривають трансферти із державного бюджету. Але такий шлях — шлях до побудови фінансової піраміди, при чому на стадії руйнації.

Чи зможе держава виконати свої зобов'язання перед своїми громадянами? Чого очікувати кредиторами української економіки? На ці риторичні запитання нова влада спробує дати відповідь у свій Програмі економічних реформ.

Програма економічних реформ Януковича, в якій у першому ж рядку першого ж етапу соціальної реформи (до кінця 2010) зазначається — "встановлення мораторію (5 років) на запровадження нових видів соціальної підтримки населення й на розширення наявних видів підтримки на нові категорії населення".

Для Януковича, який виграв президентські вибори під гаслом підвищення соціальних стандартів та критики популістської, на думку експертів, соціальної політики Тимошенко, подібні методи могли б автоматично урізати електоральний рейтинг.

Так само як і теза щодо поетапного вирівняння пенсійного віку для жінок і чоловіків (до 60 років) та підвищення цього показника до загальноєвропейських 67 років.

Щоправда імплементація основних фрагментів соціальної та окремо пенсійної реформи мала б відбутися після 2011 року. У цьому контексті слід також зазначити певну розпливчастість формулювань у Програмі, що стосуються другого та третього етапів (після 2011 років).

Складається враження, що програма є радше ширмою, декларативним документом, який має захистити уряд від жорсткої дискусії із іноземними кредиторами.

Не секрет, що основними вимогами МВФ для виділення чергового траншу є пряма вимога запровадження мораторію на підвищення соціальних стандартів та підведення до рівня собівартості комунальних тарифів для населення.

У той же час, представники влади все більш наполегливо порушують проблему необхідності поглиблення соціальної реформи. Вперше заява про неминучість підвищення пенсійного віку для жінок пролунала із виступу новопризначеного заступника голови АП Акімової.

Реакція на таку заяву з боку однопартійців-депутатів була миттєвою та обурливою. Ніхто не вірив, що нова влада піде на настільки непопулярні кроки.

Як бачимо, у своєму виступі президент повторив цю норму. Натомість Акімова іде далі — порушує питання монетизації пільг, відмови від різного роду компенсацій та поверненні до адресних соціальних виплат.

Разом з тим, у соціальній площині уряд Азарова досить динамічно піднімає чимало ініціатив попереднього уряду Тимошенко. При цьому головний акцент робиться на скороченні витрат.

Країни Євросоюзу поступово починають оптимізувати видатки на соціальну сферу. Це стосується і скорочення асигнувань на державний апарат, і підвищення пенсійного віку, і оптимізація управління процесами у соціальній сфері.

Насправді, середній пенсійний вік для країн ЄС складає 65 років. Проте віднедавна прийнято рішення про його підвищення до 67, з тим, щоби загальний трудовий стаж складав не менше 41 року (досі було 40).

Зокрема вже з 2012 року такі норми будуть чинні для Німеччини. Також було значно зменшено частку так званих державних пенсій. Показово, що навіть в Австралії вперше за 100 років планку пенсійного віку підняли на 2 роки — до 67.

Слід також зазначити, що однією із обов'язкових умов для Греції, при виділенні коштів ЄС у розпал кризи, було оптимізація соціальної системи, прискорення пенсійної реформи. Це стосується як інтенсивності реформи, так і пенсійного віку, подовження загального трудового стажу тощо.

У той же час Франція зустріла ініціативи Саркозі підвищити пенсійний вік до 62 років масовими страйками. При цьому демографічна статистика у Франції не така вже і песимістична (у порівнянні звісно). Зокрема до 2050 року на одного пенсіонера буде 1,2 активного трудового населення. Тоді як у 1960 році таке співвідношення складало 4 до 1.

Нагадаємо, що в Україні сьогодні на 10 працюючих припадає 9 пенсіонерів і демографічна ситуація далека від обнадійливої.

Питання вирівняння пенсійного віку для жінок і чоловіків в Україні є для фахівців здебільшого риторичним. Однозначно потрібно! За даними Держкомстату, після досягнення пенсійного віку українські чоловіки живуть в середньому ще 14 років, тоді як жінки — 23.

В принципі в Україні є резерв для динамічного послаблення соціальної реформи. Підвищувати поетапно, протягом тривалого часу пенсійний вік — цілком реальне завдання. Головне — вирішення проблеми детінізації економіки, підвищення платіжної дисципліни та ефективна боротьба із різного роду "оптимізаторами".

Звісно це, насамперед, питання до ефективності податкової системи у державі. Але є також і моменти, що стосуються специфіки зборів до всіх фондів соціального страхування. Зокрема мова іде про діяльність підприємців, що працюють на єдиному податку та спрощеній системі оподаткування.

Також слід говорити про перспективи оптимізації моделі управління соціальною системою. Мова іде і про вже згадувану монетизацію пільг, і про допуск на ринок соціальних послуг організацій недержавної форми власності, і про очищення правового поля від можливостей зловживання у соціальній сфері.

Зараз простежується закономірна тенденція повернення влади до цих норм.

Після виборчої кампанії, побудованої на тезі про підвищення соціальних стандартів, команда Януковича послідовно знімає з розгляду у Верховній Раді всі бюджетообтяжуючі законопроекти. У комітеті з питань соціальної політики та праці це було зроблено протягом першого тижня після виборів.

Натомість БЮТ, перейшовши в опозицію, намагається використати подібні ж методи соціального деструктиву, які демонструвала ПР по відношенню до уряду Тимошенко. У цій боротьбі немає місця ефективному соціальному діалогу — порушується сама сутність принципу соціального партнерства.

"Гнучка" і "прагматична" політика регіоналів та особисто Віктора Федоровича, яку вони декларували під час президентської кампанії, безперечно, увійде в українську історію як квінтесенція нездатності національної політичної верхівки забезпечити економічне, енергетичне та політичне життя в країні.

Харківські домовленості між українською та російською владою, ратифікація угоди по Чорноморському флоту, заяви українського президента під час засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи… Ці події матеріалізували політичну орієнтацію Віктора Януковича, яку йому присвоїли українські патріоти, — як губернатора української області Російської імперії.

Адже зміст даних домовленостей і наслідки, до яких вони призведуть, м'яко кажучи, важко розцінювати як політику, що побудована на національних інтересах України, і ставить за мету покращення життя вже сьогодні..

Окрім політичного аспекту, "харківський пакт" продемонстрував, яким чином можливо ігнорувати Конституцію.

Адже, наприклад, як бути з 17-ю статтею, у якій прямо сказано: на території України заборонено розміщувати іноземні військові бази? Сто друга стаття говорить, що президент — гарант суверенітету, територіальної цілісності й незалежності держави.

І є Перехідні положення, де сказано, що угода про базування ЧФ може бути підписана й ратифікована.

Звичайно, кожна сторона наводить аргументи у свою користь. Наприклад, прибічники дій Януковича стверджують, що не можна тикати в очі частиною 7 17-ї статті Конституції та ігнорувати пункт 14 перехідних положень. Адже він саме розтлумачує особливу дію цієї статті щодо однієї-єдиної іноземної військової бази, що існувала на території України на момент незалежності й продовжує існувати нині.

Але якщо договір вже є, підписаний ще в 1997 році, затверджений парламентом і не відмінений, для чого ж нова угода? У нас що, дві угоди будуть чинні?

Фактом залишається те, що в підписанні даної угоди превалював національний інтерес Росії, а всі юридичні протиріччя, що виникли в зв'язку з підписанням — підкорегуються відповідними установами вже post factum.

Пролонгація угоди про перебування ЧФ РФ у Севастополі викликала обурення не тільки в українського народу.

Серед "свідомих" росіян теж виникло незадоволення щодо безпідставності плати оренди "за купу брухту", яка перебуває в Криму.

Власне, якщо ще декілька років тому подібні заяви сприймались, як фантазії одного з політичних маргіналів, то наразі, вони виступають, як констатація реальних відносин та подальших перспектив.

"Когда говорят, что надо дорого заплатить за то, чтобы мы имели какие-то геополитические интересы, я согласен. Только дорого нужно платить по-другому. Украине есть чем с нами рассчитаться. Она может передать нам в аренду Крым, передать в собственность предприятия", — пропонує Володимир Вольфович. — "И для этого не обязательно снижать цены на газ — мы будем им платить арендную плату. Это нам было бы выгоднее. Сегодняшнее соглашение России не выгодно".

Також "харківський пакт" здивував і чиновників Євросоюзу. Для них залишається незрозумілим, яким чином можна змішувати знижку на газ зі знаходженням військової бази на території країни.

За словами спецпредставника Чехії з питань енергетичної безпеки при Євросоюзі Вацлава Бартушка, у країнах ЄС в принципі неможливе підписання такої угоди.

"В Євросоюзі рішення про ціну на газ підписують компанії, наприклад, GDF, RWE, EON. Вони не господарі країни. І не можуть поміняти військову базу на території Німеччини, або Франції, на знижку на газ", — зазначив Бартушк. — "А в Україні уряд домовляється про комерційні питання. Він бере на себе функції, яких немає в керівництва ЄС. І виглядає це дивно для європейського менталітету. Тому цей договір у Євросоюзі ніхто не зрозумів".

Тактика "тихої" окупації — оренди території під військові бази з перспективою пролонгації — уже не раз мала місце в російській історії.

Так, в 1898 році під месіанськими лозунгами захисту китайців від німців, російські кораблі захопили китайський порт Люйшунь (Порт-Артур), який був вкрай необхідний росіянам у протистоянні з Японією.

Після підкупу росіянами місцевих китайських чиновників, 500 тисяч рублів Лі Хунчжану й 250 тисяч рублів Чан Інхуану, було підписано російсько-китайську конвенцію, яка передбачала передачу на 25 років (!) Росії порту разом із Квантунським півостровом. Останній, разом із Приамурським генерал-губернаторством, в 1903 році ввійшов у склад Далекосхідного намісництва.

Власне, після цього, історія порту була різною. Але російські війська покинули Порт-Артур лише в 1955 році.

В українському випадку, пролонгація перебування ЧФ РФ на території України — це втілення вже перевіреної в китайських умовах політики "тихої" окупації.

З геополітичної точки зору, підписання даної угоди — це підтвердження того, що Україна відмовляється від вступу в НАТО й переходить у сферу безпосереднього впливу Росії.

І амбіції російської сторони на цьому не завершаться.

Прикладом може бути діяльність російсько-української міждержавної комісії з питань функціонування ЧФ РФ і його перебування на території України.

Ця комісія розробляє документ про переміщення військових ЧФ по Україні поза місцями їх дислокації. Згідно його, в "кризових" умовах, російські військовослужбовці отримують законний дозвіл пересуватись територією Україні поза місцями їхньої дислокації.

"Заспокійливі" проросійські аргументи звучать так: флот РФ у Севастополі не має стратегічного значення для геополітичного становища Росії. Мовляв, Чорне море — закрите море, а вихід у Середземне — контролює Туреччина. І взагалі він потрібен Росії лише для того, щоб "символічно" залишатись в Криму, як місці героїчної слави.

Тоді варто поставити питання: для чого керівництву РФ вкладати мільярди доларів у розбудову інфраструктури півострова? Гіперсимпатії до нового керівництва України, чи великодержавна жертовність?

Навряд чи Медведєв або Путін вирішили підтримувати соціально-економічний рівень життя росіян на кримському півострові — у той час, як у самій Росії стрімко зростають соціальні та економічні проблеми.

Лунають також і ідеї про створення нових робочих місць на судноремонтних заводах у Херсоні та Миколаєві.

Так, вони потенційно можуть з'явитись за відповідних замовлень російської сторони.

Але хто забороняє новообраному українському уряду самотужки створити ці робочі місця? Розпочати відновлення суднобудівельної й ремонтної галузі, відновлення власного великого флоту? Модернізувати туристичну інфраструктуру півострова й міста Севастополь?

Відповідь проста: політична команда біло-блакитних нездатна втілювати кардинальні реформи, які б оживили економіку України.

Їхнє завдання — отримати прибутки в даний момент. А майбутні проблеми, швидше за все, вони покладають на майбутні покоління.

Окрім отримання військового контролю, російським можновладцям запропонували частину енергетичної та економічної сфери в Україні.

Під час подорожі до Смоленська, де впав літак із польським президентом Лехом Качинським, Володимир Путін і Микола Азаров у ході півгодинної розмови домовились про поглинання росіянами авіаційної галузі України — в обмін на зниження ціни на газ.

Така собі сучасна форма гендлярства, в ході якої, усього лише за 30 хвилин, здаються цілі галузі економіки держави.

Як зазначив Путін, українська сторона запропонувала "досить цікаві пропозиції" з метою інтеграції російської та української авіакорпорацій.

Зокрема, ідеться про отримання російською "Об'єднаною авіабудівельною корпорацією" контрольного пакету акцій концерну "Антонов".

Одна з умов росіян — українці мають гарантувати обрання громадянина Росії керівником наглядової ради ДАК "Антонов". За це росіяни готові забезпечити обрання українців до Ради директорів ВАТ "Об'єднана авіабудівельна корпорація". Також за українцями залишається право призначення керівника виконавчого органу концерну "Антонов".

На відміну від пустослівної "гнучко-прагматичної" політики Януковича й уряду Азарова, політика російських можновладців завжди була вибудувана на крайньому прагматизмі й фактичній вигоді.

Після "досить цікавих пропозицій" української сторони, росіяни запропонували свої "досить цікаві пропозиції" — у вигляді проекту міжурядової угоди про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики.

Фактично, у пунктах даного проекту прописані не юридичні норми, які мали б регулювати рівноправні відносини суб'єктів співробітництва, а вказано перехід керівництва над об'єктами української ГТС в управління російського менеджменту. Переважно, даними пунктами міжурядової угоди закріплюються права російської сторони.

Як зазначає "Дзеркало тижня", "російські фахівці отримають право без перешкод контролювати будь-який об'єкт газотранспортної системи на території України без дзеркального надання таких прав українським фахівцям щодо об'єктів російської ГТС.

Також закріплюється гарантія Україною в односторонньому порядку недоторканності власності господарюючих суб'єктів РФ, їх дочірніх підприємств та товариств, які діятимуть на території України. Це означає, що ці підприємства не нестимуть, відповідно до законів України, відповідальності своєю власністю або коштами.

Також треба зазначити про односторонню відмову української сторони від імунітету проти судового розгляду, попередніх заходів щодо забезпечення позовних вимог та виконання судових рішень. Таким чином, Україна зобов'язується безапеляційно визнавати рішення будь-якого суду, наданого іншою стороною".

Крім цього, закріплюється безпосередня участь російської сторони в розробці та формуванні методики розрахунків тарифів на послуги з транзиту нафти по українських магістральних нафтопроводах. А це є суто внутрішньою справою української сторони. Більше того, уповноважені органи РФ мають "давати добро" на розмір тарифів на транзитні послуги.

13 вересня Президент України В. Янукович перебував із візитом у Брюсселі. Візит відбувся на особисте запрошення Президента Єврокомісії Ж. М. Баррозу, яке він зробив українському Президенту під час телефонної розмови. У Брюсселі відбулися зустрічі глави Української держави з Президентом Європейської комісії Ж. М. Баррозу та Президентом Ради Європейського Союзу Г. ван Ромпеєм.

У спільній заяві Президента України В. Януковича та Президента Європейської комісії Ж. М. Баррозу, розповсюдженій після їхньої зустрічі у Брюсселі, йдеться про підтвердження обома сторонами готовності тісно співпрацювати з метою наближення України до Європейського Союзу.

Зокрема, Президенти наголосили на своїй чіткій підтримці подальшого зміцнення відносин між Україною і ЄС та підтвердили готовність тісно співпрацювати для сприяння впровадженню порядку денного реформ в Ук-раїні з метою її наближення до Європейського Союзу.

У документі зазначається, що керівники України та Єврокомісії обмінялися думками щодо переговорів про угоду про асоціацію і, зокрема, про створення зони вільної торгівлі. Сторони привітали досягнутий прогрес та висловили сподівання щодо прискорення та якнайшвидшого завершення переговорів.

Крім того, лідери обговорили майбутній План дій щодо запровадження безвізового режиму та привітали співпрацю, що триває «у цілій низці галузей».

В. Янукович та Ж. Баррозу підкреслили важливість домовленості України з МВФ, яка дає можливість Євросоюзу надати Україні макрофінансову допомогу на суму 610 млн евро.

У заяві також зазначається, що Президент Єврокомісії привітав схвалення Україною закону про функціонування ринку газу, а також кроки для завершення процесу вступу до Енергетичного співтовариства.

Відносини між ЄС та Україною базуються на спільній історії та спільних цінностях, таких як демократія, ринкова економіка, повага до прав людини та верховенство права.

Президенти відзначили у цьому контексті життєво важливу роль вільних ЗМІ та незалежного судочинства для продовження зміцнення демократичного розвитку України. Вони також наголосили на важливості майбутніх місцевих виборів в Україні, проведених відповідно до міжнародних стандартів.

В. Янукович та Ж. М. Баррозу також привітали спільну ініціативу ЄС щодо розвитку Криму, у рамках якої виділено 12 млн евро у 2010 р. для розвитку регіону. Лідери також обговорили відносини з Російською Федерацією, ситуацію в Молдові та процес врегулювання Придністровського конфлікту.

Під час прес-конференції за результатами зустрічі з Президентом Європейської комісії Ж. М. Баррозу Президент України подякував панові Баррозу за запрошення відвідати Брюссель та продовжити діалог — «як завжди відкритий, щирий і конструктивний».

В. Янукович високо оцінив результати зустрічі, під час якої було обговорено весь комплекс питань порядку денного Україна — ЄС. За його словами, основні підсумки дискусій відображені у спільній заяві.

Президент України наголосив, що найважливішим питанням на сьогодні залишаються переговори щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. «Ми вже досягай значного прогресу у цих переговорах. З метою розв'язання існуючих проблем ми домовилися спільно шукати компроміси, робити взаємні поступки», — зазначив глава держави. Це, за словами В. Януковича, насамперед стосується створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

«Нам потрібна така зона вільної торгівлі, яка б враховувала існуючі реалії економічного розвитку сторін, була вигідна як європейським, так і українським виробникам. А головне — забезпечила реальну економічну інтеграцію України до ЄС», — підкреслив Президент.

«З усією відповідальністю заявляю — українська сторона має необхідну політичну волю для досягнення поставлених завдань», — наголосив В. Янукович.

Президент України подякував Ж. М. Баррозу за висловлене розуміння і готовність до спільного вирішення існуючих питань, а також за підтвердження готовності з боку ЄС надати Україні макрофінансову допомогу у розмірі 610 млн евро, перший транш якої має надійти вже найближчим часом.

Іншим важливим пріоритетом співпраці України з ЄС В. Янукович назвав подальше спрощення, а в перспективі — повне скасування візового режиму. «Наша спільна мета — схвалити на саміті Україна — ЄС у листопаді План дій із запровадження безвізового режиму. Ми вже розпочали необхідні для цього реформи у міграційно-візовій сфері», — наголосив він.

Окрім того, підкреслив глава держави, пріоритетним напрямом співпраці Української держави з Євросоюзом залишаються енергетичний діалог та інтеграція України з ЄС у сфері енергетики. Він додав, що після схвалення Закону України про функціонування ринку газу цей діалог отримав нового імпульсу. 24 вересня, зауважив Президент, має бути підписаний протокол про приєднання України до Договору про енергетичне співтовариство.

В. Янукович назвав це стратегічно важливим кроком для забезпечення енергетичної безпеки України та Європи в цілому. Цей крок також буде свідчити про виконання Україною зобов'язання з реформування енергетичного сектору, а це, у свою чергу, відкриває можливості реалізувати домовленості стосовно модернізації української ГТС. Зокрема — залучення фінансових ресурсів ЄС, Росії, інших інвесторів. Президент наголосив, що українська ГТС залишається найвигіднішим маршрутом транспортування з точки зору і економіки, і безпеки.

Президент України В. Янукович також наголосив, що Українська держава незмінно виконуватиме свої зобов'язання як транзитер газу.

«Сьогодні Україна зобов'язана, або ж «приречена» виконувати свої зобов'язання перед ЄС та Росією як країна-транзитер щодо стійкості і надійності роботи газотранспортної системи. Це зобов'язання ми будемо виконувати завжди», — підкреслив В. Янукович.

Президент запевнив, що ті прикрі випадки, які мали місце у минулому, щодо виконання Україною її транзитних зобов'язань, не повторяться. «Цього більше ніколи в історії України у відносинах з ЄС та Росією не буде», — сказав глава держави.

Президент відзначив, що згідно із досягнутою з Ж. М. Баррозу домовленістю починається спільна робота над реконструкцією ГТС України. «Ми маємо намір запросити партнерів і з інших країн, окрім Росії, і забезпечити прозорість роботи української газотранспортної системи за рахунок долучення цих країн-інвесторів до управління нею», — сказав В. Янукович.

Глава держави особливо наголосив, що Україна прагне виконувати усі взяті на себе міжнародні зобов'язання.

В. Янукович та Ж. М. Баррозу під час зустрічі також обговорили питання проведення у 2011 р. міжнародної конференції до 25-річчя Чорнобильської трагедії.

На думку глави держави, ця конференція має стати своєрідним продовженням Вашингтонського саміту з ядерної безпеки. В. Янукович подякував Президенту ЄК за підтримку у цьому чутливому питанні.

«Під час зустрічі я також розповів про підсумки роботи української влади за майже 200 днів мого президентства, коли було вирішено низку складних проблем, що останніми роками викликали стурбованість в ЄС», — також повідомив на прес-конференції В. Янукович. За його словами, це, насамперед, ухвалення законів про державні закупівлі, функціонування ринку газу, захист персональних даних тощо. «Це стало можливим завдяки досягненню політичної стабільності в Україні», — підкреслив Президент.

В. Янукович зазначив, що для нього як Президента питання внутрішніх ре-форм та курсу на європейську інтеграцію України є тотожними. І невід'ємною частиною цього курсу є подальше зміцнення в Україні демократії і основних свобод.

«Інтеграція до ЄС — це шлях у майбутнє», — наголосив глава держави.

«З особливою приємністю відзначу, що нам з паном Баррозу вдалося, нарешті, зламати два стереотипи — що понеділок складний день, а 13 — нещасливе число. Ще раз наголошу — я задоволений результатами і атмосферою зустрічі та з нетерпінням чекаю продовження діалогу і досягнення конкретних результатів на саміті Україна — ЄС 22 листопада цього року», — заявив В. Янукович.

Президент України також вручив Ж. М. Баррозу м'яч як символ проведення в Україні фінальної частини Євро-2012. В. Янукович відзначив, що дарує м'яч Президенту Єврокомісії як палкому вболівальнику, а також на згадку про те, що проект з підготовки України до Євро-2012 реалізується спільно з Євро-комісією.

Зі свого боку Ж. М. Баррозу висловив переконання, що регулярні зустрічі між керівництвом України та ЄС свідчать про динаміку взаємин, що є особливо важливим у нинішній складний період подолання наслідків світової фінансової кризи. Він оцінив проведені переговори «як дуже продуктивні».

Президент Європейської комісії привітав В. Януковича із успіхами його перших місяців перебування на посаді Президента, насамперед — в економічному плані.

«Ми зацікавлені у продовженні та поглибленні наших відносин», — сказав Ж. М. Баррозу, підкресливши у цьому контексті важливість укладення Угоди про асоціацію та Угоди про зону вільної торгівлі.

Він також привітав рішення підписати Протокол про приєднання України до Договору про енергетичне співтовариство.

Президент ЄК підтвердив, що Євросоюз готовий брати участь в модернізації української ГТС і відзначив важливу роль України у темі газового транзиту.

Окремо він також висловив переконання, що Україна має продовжувати рухатися шляхом демократизації та забезпечення прав і свобод громадян. У цьому контексті Президент ЄК наголосив на важливості проведення 31 жовтня чесних та прозорих виборів.

Президент Європейської комісії підкреслив, що ЄС підтримує курс ре-форм, який зараз реалізується в Україні.

У Брюсселі відбулася також зустріч Президента України В. Януковича з Президентом Європейської Ради Г. ван Ромпеєм.

Сторони обговорили ключові питання відносин України та Євросоюзу, проведення реформ у нашій державі, підготовку до місцевих виборів, що відбудуться в Україні 31 жовтня. «Для проведення реформ в Україні потрібні стійка політична воля і політична стабільність. Ми це маємо», — наголосив В. Янукович під час бесіди.

Також сторони обговорили співпрацю в енергетичній сфері і порушили питання проведення у 2011 р. міжнародної конференції до 25-річчя Чорнобильської трагедії.

Говорячи про відносини України та ЄС, Президент зазначив: «У мене немає підстав бути незадоволеним, але для нас важливо відчуття партнерства».

Зі свого боку Президент Європейської Ради підкреслив, що вітає утвердження політичної стабільності в Україні, оскільки вона допомагає посилити європейські настрої серед українських громадян. «Нова українська влада йде шляхом стабільності і реформ. І сьогодні настав час для реального прогресу не тільки у тому, що ви робите в Україні, а й у відносинах України з Європейським Союзом», — зазначив Г. ван Ромпей.

Звертаючись до Президента України, він нагадав, що це вже їхня третя зустріч за півроку. «Ви — глава держави, з яким я бачився більше, ніж з будь-ким іншим. Якщо і треба чекати на якісь знаки, то це і є такий знак», -підкреслив Президент Європейської Ради.

Президент України високо оцінив проведені переговори з Президентом Європейської Ради Г. ван Ромпеєм.

«Ключовими питаннями нашої зустрічі були переговори щодо інтеграції України в Європейський Союз та підписання угоди про асоціацію, — сказав глава Української держави під час прес-конференції після завершення зустрічі. — Ми намагаємося підготувати такий документ, який би не мав аналогів у практиці Євросоюзу». Саме тому, підкреслив В. Янукович, дуже важливим є змістовне наповнення майбутньої угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

«Ми виступаємо за таку зону вільної торгівлі, яка передбачатиме поступову інтеграцію економіки України до спільного ринку Євросоюзу», — підкреслив глава держави. «Ми погодилися йти шляхом компромісів та взаємних поступок. Я вдячний панові ван Ромпею за висловлене розуміння», — додав Президент.

Він підкреслив, що відбулася змістовна дискусія з ключових питань відносин України з ЄС, внутрішнього розвитку України та актуальної міжнародної проблематики. За словами глави держави, також можна говорити про практичні результати у діалозі щодо безвізового режиму. «Вже розпочато підготовку плану дій щодо безвізового режиму, який, ми очікуємо, буде підготовлений до наступного саміту Україна — ЄС у листопаді цього року», — наголосив В. Янукович.

«Ми маємо спільне бачення цього процесу», — підкреслив Президент. За його словами, ідеться про реалізацію в Україні комплексу системних реформ за підтримки ЄС. «Саме ці реформи дозволять Україні розраховувати на якісне поглиблення інтеграції в ЄС шляхом укладення угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі, а також руху у напрямку запровадження безвізового режиму для українських громадян», — наголосив Президент.

Глава держави зазначив, що для України поняття євроінтеграції означає, насамперед, реалізацію внутрішніх структурних реформ, покликаних змінити якість життя країни та підняти її до європейського рівня. «Тому ми вдячні ЄС за підтримку та практичну допомогу, яка надається Україні у цьому зв'язку», — підкреслив В. Янукович.

Висновки

Якщо підсумувати діяльність перших днів правління президента Януковича й уряду Азарова, то можна стверджувати одне: нездатність — це головна риса політики команди регіоналів.

У чому ця нездатність полягає? Заключивши угоди з росіянами, вони продемонстрували:

— свою непрофесійність: власними силами не здатні самостійно й ефективно втілювати зміни в економіці України, відновлювати й розвивати окремі її галузі, проводити модернізацію й оновлення основних фондів;

— неспроможність зменшити енергозалежність від Росії;

— нездатність комплексно розвивати альтернативні джерела енергії та технології видобутку сланцевого газу;

— неналаштованність сприяти зменшенню соціальної й політичної напруги в суспільстві;

— підтримку правового нігілізму;

— небажання рахуватись з думкою опозиції та частини української нації.

Що вдалося В.Януковичу? На мою думку журналістів газети «День», це потужна владна вертикаль, яку Янукович збудував за рекордно короткі терміни. Друге позитивне діяння – чинний Президент таки вніс на розгляд Ради законопроект про судоустрій і статус суддів, в якому розписаний план судової реформи. Утім, головний підсумок правління В.Януковича — він так і не став Президентом усієї України, а залишився Президентом лише Партії регіонів. І продемонстрував, що спирається лише на свій електорат.

Якщо провести паралелі між першими ста днями усіх президентів незалежної України, то зазначимо, що В.Янукович – спадкоємець Л.Кучми за ідеологією та стилем. У 1994 році Кучма використовував гасла надання російській мові статусу офіційного, а також зближення з Росією. Янукович повторив той же шлях. Кучма говорив про реформи, Янукович продовжив цю риторику.

Як зазначають польські аналітики, де-факто Україна знову перетворилася на президентсько-парламентську державу, якою вона була до конституційної реформи грудня 2004 року.

Експерти відзначають, що регіонали, добиваючись поставлених цілей, нерідко діяли на межі порушення законодавства та у деяких випадках порушували його, зокрема, у випадку скасування місцевих виборів.

Сприятиме зосередженню Партією регіонів у своїх руках всієї влади в країні відсутність міцної опозиції, брак незалежної судової системи та сильних, вільних ЗМІ, вважають польські експерти.

Список використаної літератури

1. 100 днів Януковича [Текст] // Громадський контроль. — 2003. — № 9. — С. 4
2. Алексєєв, Андрій. Анатолій Гальчинський: "Янукович плюс донезація всієї України"- така суть "нового порядку", який вибудовують регіонали // Дзеркало тижня. — 2010. — № 31 (серпень). — С. 8
3. Бурковський П. Програма віктора Ющенка і Віктора Януковича: порівняльний аналіз [Текст] / П. Бурковський // Юридичний Вісник України. — 2004. — № 34. — С. 4
4. Васильева В. Янукович — 2006 // Московские новости. — 2006. — № 29. — С. 8
5. Виступ Президента України Віктора Януковича у Верховній Раді України [Текст] // Економіст. — 2010. — № 2. — С. 10-11
6. Все о Януковиче [Текст] // 2000. — 2002. — № 47. — С. 82, 93
7. Звернення Президента України Віктора Януковича до українського народу: З нагоди 20-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України // Пенсійний кур’єр. — 2010. — 27 серпня. — С. 1
8. Коляка І. Тріумф і трагедія Віктора Януковича [Текст] / І. Коляка // Слово Просвіти. — 2003. — 23-29 квітня. — С. 8
9. Мостовая Ю. Игры в Януковича [Текст] / Юлія Мостовая // Зеркало недели. — 2002. — № 44. — С. 1,3
10. Про призначення В.Януковича Прем'єр-міністром України [Текст] : Указ Президента України від 12.11.2002 року № 1051 // Право України. — 2002. — № 12.- С.3
11. Сищук, Олексій. Президент України Віктор Янукович: "Я знаю, що і як слід робити" // Віче. — 2010. — № 5. — С. 2