Вступ

Актуальність дослідження. Дослідження циклічного характеру економіки, виявлення особливостей динаміки зростання на різних етапах економічного циклу постійно перебувають у центрі уваги економістів і політиків, адже залежно від якості тих чи інших оцінок та ступеня їх відповідності реальній економічній ситуації визначається ґрунтовність стратегічних рішень на макро- та мікрорівні.

Проблема дослідження економічної динаміки на окремих фазах економічного циклу стає все більш нагальною у зв'язку із зростанням відкритості економіки України, підвищенням кількісних та якісних показників її міжнародної інтеграції, посиленням впливу з боку світогосподарської системи. Високий ступінь синхронізації економічних процесів, що відбуваються у внутрішньому (національному) та зовнішньому висококонкурентному середовищі, включення економіки України в глобальний циклічний процес, свідчить про посилення системних зв'язків, поступове перетворення України на дійову підсистему, спроможну вступати в конкурентні відносини з іншими суб'єктами системи світового господарства.

Метою дослідженняє уточнення уявлення про сутність сучасного економічного циклу та його види, особливості його окремих фаз на прикладі вивчення циклічних процесів в економіці України в контексті світової фінансово-економічної кризи.

Циклічність є універсальною та загальною формою руху всіх економічних процесів незалежно від того, на яких рівнях економіки вони відбуваються. Це — об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого.

Циклічність економічного розвитку є предметом дослідження багатьох учених. Теоретико-методологічні засади дослідження циклічності як форми руху економіки містяться в роботах А. Бернса, М. Кондратьєва, С. Кузнєца, К. Маркса, В. Мітчелла, Й. Шумпетера. Проблемі визначення особливостей сучасного циклічного розвитку та окремих фаз економічного циклу присвячено роботи А. Єрохіної, О. Ілларіонова, Ю. Яковця.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити принципи та суть економічних циклів;
• охарактеризувати види економічних циклів;
• дослідити особливості економічних циклів в Україні.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси економічного циклу.

Предметом дослідженнявиступають види т фази економічного циклу.

1. Економічний цикл і його фази

Економічний цикл – постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. Періодичні зльоти і падіння ринкової кон'юнктури насамперед виявляються в різноманітних формах невідповідності попиту і пропозиції. Основними характеристиками циклу є його причини, фази (пожвавлення, бум, спад, підйом), динамічні параметри, частота повторення, амплітуда показників ділової активності. До зовнішніх (екзогенних) чинників циклічності відносяться виробники, що генерують початкові імпульси, (науково-технічні відкриття, міграція, динаміка населення, нові джерела ресурсів); до внутрішніх (ендогенних) чинників – модифікатори імпульсів у рамках пофазних коливань (зміни споживання й інвестицій). У сучасній теорії циклу виділяють дво- і чотирифазну модель економічного циклу. Економічний цикл розбивається на такі фази:

криза. Спостерігається спад виробництва, тобто зменшення обсягів випуску продукції. Рівень зайнятості зменшується, ставка заробітної плати знижується, ставка відсотка підвищується, знижуються темпи економічного росту;

депресія. Спад виробництва припиняється. Рівень зайнятості падає. Обсяг інвестицій скорочується, тому що скорочується національний доход.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:

• дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;
• посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;
• підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антициклічного регулювання;
• фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;
• науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 роки;
• нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);
• темпи піднесення невисокі — 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних;
• основні економічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
• суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;
• зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока криза, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
• переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природноекономічних циклів;
• частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;
• кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удосконалення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння (рис.1)[19, c.65-68].

Вона характеризується:

• порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;
• перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;
• падінням товарних цін;
• зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;
• падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;
• зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;
• крахом грошово-кредитних зв'язків;
• наростанням системи взаємних неплатежів;
• кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;
• нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;
• масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;
• падінням курсу акцій, біржовою панікою;
• масовим банкрутством підприємств;
• зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Рис.1. Фази економічного циклу в їхній послідовності та взаємозв’язку

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого — формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної системи [14, c. 95-96].

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її ознаками є:

• стабільність виробництва, але на найнижчому рівні;
• призупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси;
• зберігається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма позикового відсотка висока;
• починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси.
• Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних процесів, наростання позитивних тенденцій.

Розпочинається фаза пожвавлення. Серед її основних виявів слід назвати:

• початок оновлення основного капіталу, модернізації виробництва;
• відновлення інвестиційного процесу; активізацію сукупного попиту;
• підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття;
• зростання позикового відсотка, товарних цін.

До початку XX сторіччя ринкова економіка переживала, в основному, кризи надвиробництва, що виникали при порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Циклічність розвитку економіки виступала як механізм саморегуляції ринку. При перенасиченні ринку виникав спад виробництва, що продовжувався доти, поки товарні запаси, що накопичилися, не виснажувалися. Далі виникало піднесення виробництва до передкризового стану і вище, поки економіка не “перегрівалася”. Важливим наслідком криз надвиробництва було відновлення основного капіталу.

Науково-технічна революція сильно вплинула на цикли, породивши структурні кризи і наукомісткі галузі, що менш чутливі до циклічності. Прискорення зміни основного капіталу зменшило тривалість циклів до 5-6 років, наслідком чого стало збільшення частоти криз[10, c.119-120].

Сучасній економічній теорії відомі такі концепції економічних циклів:

теорія нагромадження капіталу М. І. Туган-Барановського. Причина циклічних коливань знаходиться в динаміці нагромадження основного капіталу;

теорія диспропорційності між виробництвом предметів споживання і нагромадженням залежно від життєвого циклу основних фондів А. Афталіона;

теорія Й. Шумпетера. Економічне зростання, на його думку, відбувається циклічно завдяки стрибкоподібному характеру оновлення основного капіталу. Це явище він пов'язав з науково-технічним прогресом;

теорія циклу Дж. Кейнса. Цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження основного капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання й інвестицій;

монетарна теорія циклу М. Фрідмена. Вона виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

• цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок-шістдесят років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;
• цикли Кузнєца – їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;
• цикли Джаглера з періодичністю сім-одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;
• цикли Китчина з тривалістю три-п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
• приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до двох років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Водночас, не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Існують й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний “бум” перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.)[18, c. 247-249].

Слід зазначити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою (тобто розширенням або скороченням інвестиційних витрат). Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних (капітальних) товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

Істотний вплив держави на циклічність розвитку економіки. Одна з цілей економічної політики держави – стабілізація економічного росту. Проведення антикризової й антициклічної політики має дати свої результати – коливання стають передбаченими і менш глибокими, що знижує втрати національного продукту.

2. Циклічна динаміка ринкового господарства у трактуваннях вітчизняних вчених-економістів XX- початку XXІ ст.

Більшість дослідників визначають цикл і циклічність переважним чином через поняття кругообігу й повторення. Найпоширенішим є трактуванням циклічності як чергування, зміни періодів, періодичності, що проявляється в динамічних процесах. Циклічність — це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Одночасно науковці дискутують щодо обґрунтованості наявних визначень та наводять низку аргументів щодо необхідності їх подальшого уточнення.

Не розглядаючи детально перебіг дискусії, визначимо, що більшість наявних підходів не дає відповіді на питання щодо ймовірності досягнення макроекономічної рівноваги не як абстрактної моделі, а в реальній дійсності, не обґрунтовують, чому економіка періодично приходить у рівноважний стан, якщо їй органічно властива нерівновага, ігнорують доведене в 1930-х роках німецьким математиком і статистиком А. Вальдом твердження про те, що хоча досягнення макроекономічної рівноваги є можливим, не можна гарантувати, що вийшовши із цього стану, економіка зможе знову його досягти.

Традиційно циклічність зводиться до періодичності, тобто періоду коливань. А період коливань — це найменший проміжок часу, через який система повертається у вихідний стан. Проте, як зазначає А. Єрохіна, економічна система не може повернутися в той самий стан, у якому колись була, тому що вона є динамічною системою й процеси, що відбуваються в ній, є необоротними. Тому для визначення економічного циклу й циклічності необхідно визначити таке:

— оборотним чи необоротним є розвиток національної економіки;

— чи є повна оборотність необхідною умовою циклічності. Однозначної відповіді на ці питання сучасна економічна наука не надає.

Частина дослідників вважає, що рух економіки має оборотний характер, тобто через певні проміжки часу відбувається повторення подій. На думку А. Єрохіної, розгляд процесів, що відбуваються в національній економіці як оборотних, випливає із запровадження в економіку поняття термодинамічного циклу як сукупності процесів, у результаті яких тіло повертається в первісний стан. Проте термодинаміка має справу із закритими системами, і наведене тлумачення циклу може бути правильним тільки для таких систем. У той час як соціально-економічні системи, в тому числі національна економіка, є переважно відкритими, і вести мову про оборотність руху більшості економічних систем не є коректним [2, c. 10-11].

Ми вважаємо повністю обґрунтованою точку зору Ю.В. Яковця й А.Г. Гам-бурцева, відповідно до якої в самій циклічній динаміці сполучаються оборотні й необоротні процеси, причому оборотність проявляється в повторенні схожих фаз, а необоротність — у тому, що кожен етап розвитку, кожен цикл є неповторним, специфічним. Саме сполучення оборотних і необоротних процесів робить цикл, якому піддані відкриті системи, розімкнутим, а циклічний рух — хвилеподібним або спиралевидним, у процесі якого можливий якісний перехід (як убік прогресу, так і убік регресу), а не круговим — з поверненням у вихідну точку.

Дослідження циклічності потребує співвіднесення її із загальносистемними поняттями стадії (етапу), фази. Стадію слід розуміти як період, етап розвитку системи, що має будь-яку якісну особливість; а під фазою — стан системи в певний момент часу. У нашому дослідженні ми ґрунтуємось на розумінні економічного циклу як процесу переходу економічної системи з однієї стадії свого розвитку або функціонування до іншої, протягом якого має місце часткова оборотність, що проявляється в проходженні економікою подібних фаз із більш-менш постійним інтервалом.

У процесі переходу від одного циклу до іншого відбувається стрибок системи на новий ступінь свого розвитку, а в процесі руху від фази до фази — перехід системи з одного стану в інший в межах одного циклу. Властивість системи здійснювати свій рух через визначені таким чином цикли можна визначити як циклічність.

Залежно від об'єкта циклічного руху, його рівня, існують цикли різної природи й тривалості, що виконують різні функції в процесі руху економічної системи (табл. 1) [8, c. 34-35].

Таблиця 1. Теорії економічного циклу

Автор теорії економічного циклу	Довжина циклу	Головні особливості циклу
Кітчин Дж.	2—4 роки (короткостроковий цикл)	Комерційні цикли — рівень завантаженості виробничих потужностей — обсяг запасів — коливання ВНП, інфляція, зайнятість
Мітчелл В.	3—3,5 роки (короткостроковий цикл)	Кризи як багатофакторний процес, кожен є унікальним та має власні причини та пояснення
Жугляр К.	7—12 років (середньостроковий цикл)	Інвестиційний цикл — коливання ВНП, інфляції, зайнятості
Маркс К.	10—14 років (середньостроковий цикл)	Періодичне поновлення основного капіталу, заміна виробничих фондів
Кузнєц С.	15—20 років (середньостроковий цикл)	Будівельні цикли, поновлння житлового фонду та виробничих споруд
Кондратьєв М.Д.	40—60 лет (довгостроковий цикл)	Технічний прогрес, структурні зміни
Форестер Дж.	200 років	Поява нових видів енергії та матеріалів
Тофлер Е.	1000—2000 років	Розвиток цивілізації

Економічні цикли можна розподілити на функціональні, до яких належать цикли Дж. Кітчина, В. Мітчелла, К. Жугляра, К. Маркса, С. Кузнєца; і цикли розвитку, до яких належать, у першу чергу, довгострокові цикли М.Д. Кондратьєва. Під час переходу від одного «функціонального» циклу до іншого відбуваються зміни, що не торкаються глибинних основ існування економічної системи, її структури й функціонування. Цикли розвитку, у свою чергу, обумовлюють зміну на макрорівні структури й функціонування всієї економіки, яка переходить з однієї траєкторії свого розвитку на іншу. Цикли Дж. Форестера й Е. Тофлера, на нашу думку, теж доцільно віднести до циклів розвитку, але більш високого, «мегарівня».

Оскільки характерною рисою циклічності є рух економіки не по колу, а по спіралі, то циклічність є формою прогресивного розвитку економіки. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки[9, c. 105].

3. Циклічність економічного розвитку України

Яка ж модель циклу може стати підґрунтям для дослідження специфіки сучасного циклічного розвитку глобалізованої економіки та окремих фаз циклу? Ми виходимо з того, що модель циклу адекватна потребам сучасного наукового дослідження, має ґрунтуватись на всьому різноманітті попереднього наукового доробку дослідників проблеми циклічності.

Пропонується використовувати модель циклу, яка складається з двох стадій — знижувальної та підвищувальної, чотирьох фаз та шести ланок (рис. 2).

Рис. 2. Графік економічного циклу, що складається з двох стадій, чотирьох фаз і шести ланок

Стадії кризового спаду та зростання є двоступеневими. Другий ступінь кожної стадії відрізняється від першого кількісними змінами тих самих показників, що дає новий рівень якості. Так, період від кінця піку (буму) до початку депресії розділяємо на перший ступінь (ланку) — спад і другий ступінь (ланку) — криза. З погляду подій, що реально відбуваються, така градація цілком доречна й виправдана. Буму вже немає, проте й характерні для кризи явища ще не настали, вони тільки починають формуватися та діяти. Поступово формується стійка тенденція до спаду.

Запропонована модель є ідеальною, а отже, структура циклів, конкретизованих у часі (для тих або інших періодів) та просторі (окремі національні економіки, регіони або світова економіка в цілому) може певною мірою відрізнятись від наведеної вище. Так, деякі ланки і навіть фази можуть зливатись між собою, бути короткими в часі або не в повною мірою кількісно визначеними[17, c. 80].

Динаміка економічних показників в Україні, на нашу думку, повною мірою відповідає запропонованій моделі. Ми досліджували період довжиною в шість років — з січня 2004 р. по грудень 2009 р. На рис. 3 наведено динаміку обсягу потенційного і фактичного ВВП за період січень 2004 р. — І квартал 2009 р., а також розрив ВВП. До ІІІ кварталу 2008 р. включно спостерігаємо економічне зростання (на рівні 6,9%). Проте розрив ВВП, який виникає на початку 2007 р. і набуває високого значення з кінця 2007 р., свідчить про «перегрів» економіки та фактично вихід на стадію буму.

Рис.3. Фактичний і потенційний ВВП, розрив ВВП

Таким чином, можна припустити, що фаза зростання, що складалась з двох ланок — пожвавлення та підйому — продовжувалась до кінця третього кварталу 2007 р. З четвертого кварталу 2007 р. починається фаза буму, яка продовжується рік та закінчується наприкінці ІІІ кварталу 2008 р. різким входженням до фази кризового спаду. Таку ж саму тенденцію показує динаміка індексу обсягу продукції промисловості (рис. 4).

На перший погляд, протягом кризового спаду має місце рівномірне стрімке зниження ВВП, яке триває до І кварталу 2009 р. включно. Проте більш детально проаналізувати зміст названої фази можна, розглянувши щомісячні дані щодо темпів приросту / зниження ВВП та промисловості у 2008 р. (рис. 5).

За даними Міністерства економіки з посиланням на Держкомстат, з серп-ня починається спад промисловості (щодо відповідного періоду попереднього року), у вересні показники дозволяють віднести стан економіки до спаду, а в жовтні—листопаді — саме до кризи.

Подібні дані вказують на те, що індекс обсягу продукції промисловості (рис. 8), який виходить на постійний рівень «буму» з жовтня 2007 р. та залишається на такому рівні до липня 2008 р. У серпні має місце значне зниження показника, у вересні—жовтні відбувається спад, а в листопаді—грудні — саме криза [19, c. 44-45].

Рис. 5. Темпи приросту / зниження ВВП та промисловості у 2008 р., за місяць до відповідного періоду попереднього року, %

Спад ще не є кризою, а лише передує їй, коли позитивні показники починають з більшою або меншою швидкістю загасати й перетворюватися в протилежні. Економічні процеси показують гальмуючу тенденцію, але поки що не є загрозливими для економіки.

Коли зниження основних показників виробництва здобуває стійку тенденцію, що має руйнівний характер, можна говорити про кризу. Якщо в період спаду негативні тенденції тільки набирають чинність, то в умовах кризи вони мають яскраво виражений характер і розвиваються зростаючими темпами.

Депресія (стагнація, застій) — означає припинення падіння виробництва. Економічні показники коливаються навколо досягнутого рівня «дна». До такого стану економіка України увійшла в грудні 2008 р., коли індекс обсягу продукції промисловості призупинив падіння. Протягом 2009 р. відбувається уповільнення темпів падіння обсягів виробництва. Якщо у І кварталі 2009 р. темпи падіння становили 20,3%, то в ІІ кварталі вони становили 17,8% а в ІІІ кварталі 15,9% до відповідного періоду 2008 р.

У І півріччі 2009 р. було призупинено падіння показників промислового виробництва, обороту оптової торгівлі, вантажообороту.

За даними Міністерства економіки, за підсумками січня-червня падіння промислового виробництва становило 31,1% до відповідного періоду попереднього року, тоді як у січні-травні — 31,9%.

У червні у промисловому виробництві почалось пожвавлення, у цей період зростання становило 3,1%. Позитивну динаміку за червень показали всі основні види промислової діяльності: переробна промисловість (зростання обсягів виробництва на 3% на відміну від 2,4% у травні до квітня 2009 р.), добувна промисловість (2,3% на відміну від 1,7%) і виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (5,2% на відміну від 6,1%).

Поступове відновлення вітчизняного промислового виробництва та нарощування обсягів у сільському господарстві, стабілізація ситуації у фінансовій сфері, поширення процесів імпортозаміщення, скорочення негативного сальдо торгівлі товарами та послугами за 9 місяців 2009 р. (у 6,5 р. порівняно з 9 місяцями 2008 р.), а також виконання антикризових програм Уряду забезпечили Україні місце серед країн світу, глибина падіння в яких зменшується з кожним кварталом, таких як Франція, Італія, Німеччина, Словаччина (рис. 6) [4, c. 5-6].

Рис. 6. Динаміка ВВП окремих країн світу, які покращили результати у ІІІ кварталі, % до відповідного періоду попереднього року

Проте для багатьох країн, насамперед це стосується Естонії, Литви, США, Російської Федерації, Румунії, Австрії та ін., лише ІІІ квартал (після погіршення у ІІ кварталі порівняно з І кварталом) став початком виходу із кризи.

У цілому за даними Євростату у ІІІ кварталі (порівняно з відповідним періодом попереднього року) ВВП ЄС-27 скоротився на 4,1% (на 4,9% у ІІ кварталі), а щодо ІІ кварталу (сезонно скоригований) — зріс на 0,2%, що також свідчить про поступовий вихід з рецесії, якому сприяла проведена економічна політика урядами європейських країн.

Саме в період пожвавлення економіки поступово формуються умови для початку підйому.

Під час підйому зростання економічних показників має не регулярний, а яскраво виражений і сталий характер, що надає такому зростанню нового якісного рівня.

Таким чином, пожвавлення й підйом — це дві ланки фази зростання, які мають однаковий вектор напрямку, але являють собою різні ступені названої фази. Перша з них підготовляє зростання, на другій воно реалізується. Головною ознакою й відмінною рисою зростання є інтенсивний розвиток економіки.

Початок і кінець циклу знаходяться в точці зміни вектора руху економіки із знака «+» до знака «—», тобто на початку спаду, що розглядається як перша фаза нового циклу. Таким чином, подана модель дає чітку послідовну характеристику стадій, фаз та ланок економічного циклу.

Причини, які викликали різноманітні види циклів, різні, а тому необхідно визначити не лише ці причини, але й адекватні способи протидії.

Короткостроковий цикл відчувається, насамперед, окремими підприємствами, а оскільки кожний виробник зв'язаний з багатьма іншими, то циклічні коливання у виробництві викликають резонуючі коливання у ринковій кон'юнктурі в масштабі всієї національної економіки. Найдійовішим засобом боротьби є стратегія планування у межах підприємства та маркетинг.

Стратегічне планування — це визначення довгострокових цілей завдань підприємства, прийняття курсу дій та розподілу ресурсів необхідних для досягнення цих цілей.

Стратегічне планування включає 4 етапи:

І. Аналіз можливостей підприємства, та його навколишнього соціально-економічного середовища;

ІІ. Визначення цілей і основних проблем розвитку;

ІІІ. Розробка альтернативних варіантів розвитку, оцінка та вибір стратегічних дій;

ІV. Складання програми дій та контроль за її реалізацією.

Маркетинг — це система заходів щодо виробництва і реалізації продукції за умов функціонування ринку "покупців".

Найдієвішими методами антициклічного регулювання середнього строкового циклу є антикризова політика держави (основною економічною ареною є національна економіка), яка містить:

І — фіскальні інструменти та заходи (податки, субсидії, державні покупки…);

ІІ — кредитно-грошові або монетарні методи (зміна рівня проценту Центрального банку, державні позики, управління державним боргом…).

ІІІ — заходи та інструменти прямого державного контролю (обмеження зовнішньої торгівлі, контроль над цінами…).

Довгі хвилі охоплюють світову економіку загалом, а тому засобом антициклічного регулювання є розвиток міжнародного співробітництва, кооперації, ролі міждержавних економічних організацій.

Антициклічне регулювання здійснюється також за допомогою податкової, фінансово-кредитної, грошової політики тощо.

Тому, економічний цикл у післявоєнний період стає коротшим, а кризи — не такими глибокими. Замість надвиробництва товарів з'являється надвиробництво основного капіталу, коли виробничі потужності навіть у період відсутності кризи завантажені на 75-80 %, відсутнє різке зниження цін, тощо [17, c. 82-83].

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок про те, що відкрита економіка України, під впливом інтенсифікації процесів інтернаціоналізації та інтеграції у світогосподарські зв'язки, на сьогодні є включеною в глобальний циклічний процес. Відповідно, її економічний розвиток здійснюється згідно з моделлю економічного циклу, що складається з двох стадій, чотирьох фаз і шести ланок. Наявність названих структурних елементів економічного циклу підтверджено результатами аналізу динаміки економічних показників за період 2004—2009 рр.

Проведений аналіз становить підґрунтя для подальшого дослідження проблеми циклічності процесу формування конкурентоспроможності національної економіки в глобальному конкурентному середовищі.

Висновки

Отже, економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається із незначного зростання обсягу виробництва і помітного скорочення безробіття. Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. — 526 с.
2. Бутко О. Економічний цикл і його фази // Економіка в школах України. — 2008. — № 2. — С. 10-15
3. Воронін А. Сучасний погляд на кейнсіанську модель економічного циклу [// Економіка України. — 2009. — № 3. — С. 58-64
4. Гальчинський А. Основи кейнсіанської моделі регулювання економічного циклу. Питання теорії // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 1. — С. 3-8
5. Жаліло Я.А. Деформації моделі економічного зростання в умовах політико-економічного циклу й перспективи їх подолання // Фінанси України. — 2007. — № 10.- С.139-147
6. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. — 408 с.
7. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
8. Козловський В.О. Ідентифікація галузей народного господарства за ступенем їх впливу на статичну стійкість і економічні цикли [Текст] / В. О. Козловський // Вісник Вінницького політехнічного інституту. — 2009. — № 2. — С. 34-39
9. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с.
10. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
11. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. – 1990 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 1990. — 678 с.
12. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
13. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
14. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Во-линцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
15. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.
16. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.
17. Сацик В. Циклічність економічного розвитку України // Економіст. — 2005. — № 5. — С. 80-83
18. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.
19. Чистілін Д. Про хвильову природу економічних циклів // Економіка України. — 2006. — № 5. — С. 38-46