Вступ

Своєрідний об’єкт державно-правового регулювання сільського господарства становлять відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону «Про ветеринарну медицину», що прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначає загальні, правові, організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного контролю. Суспільна значущість ветеринарії полягає в забезпеченні безпосереднього зв’язку ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактичних і лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здоров’я людей, як учасників сільськогосподарського виробництва продуктів харчування, так і громадян як споживачів цих продуктів, недопущення захворювання людей тими ж хворобами на які хворіють тварини і птиці.

В умовах, коли у світі лютують масові захворювання сільськогосподарських тварин: великої рогатої худоби на губчасту енцефалопатію — в Європі та США, курей на грип — в Азії, в Україні утримується сприятлива епізоотична ситуація. Перевагою вітчизняної системи ведення сільського господарства є розгалужена служба ветеринарної медицини і досить розвинутий інститут аграрного права — інститут ветеринарної медицини. Яким важливим є цей інститут, показує досвід закордонних країн.

1. Система ветеринарної медицини та її регулювання

Вітчизняна система ветеринарної медицини тепер особливо ретельно ставиться до ввезення в Україну закордонних сільськогосподарських тварин чи продукції з них. Ввезення в Україну тваринної продукції з деяких країн заборонено. Відповідно до Указу Президента України від 22 березня 2002 р. № 192/2001 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в Україні», в нашій країні значно посилено режим ветеринарного нагляду та контролю. Зокрема, згідно з Тимчасовим положенням про ідентифікацію великої рогатої худоби, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 14 січня 2003 р. № 2, впроваджено режим повсюдної ідентифікації великої рогатої худоби.

Особливостями будь-якого ринку, зокрема українського ринку, у тому числі і ринку ветеринарних препаратів та кормових добавок, є велика частка недоброякісної й контрафактної продукції, а також фальсифікація продукції та значна кількість товарів, що знаходяться у тіньовому обігу. Тому, з метою підтримки вітчизняного товаровиробника та захисту українського ринку від недоброякісної продукції, державна політика повинна включати комплекс заходів щодо недопущення появи на ринку такої продукції у поєднанні зі збалансованим введенням у дію державних механізмів захисту ринку на всьому шляху просування товару від виробника до кінцевого споживача.

Основними завданнями державного регулювання у сфері якості мають стати орієнтація на світовий рівень якості, розвиток світового співробітництва та використання передового міжнародного досвіду щодо поліпшення якості, дотримання світових норм і правил у галузі якості, належна законодавча й нормативна підтримка управління якістю на національному рівні, активна державна підтримка та стимулювання підприємств і організацій у підвищенні технічного рівня та якості продукції, удосконалення систем управління якістю, створення пільгових податкових умов для підприємств, що виготовляють конкурентоспроможну продукцію.

Важливим законодавчим актом у системі правового регулювання ветеринарної медицини є Закон України 25 червня 1992 р. «Про ветеринарну медицину» (в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.). Взагалі, цей Закон знає 3 редакції: 1992 р., 1996 р. і остання — 2001 р. Така частота його перегляду засвідчує його особливе значення в системі аграрного права. Закон «Про ветеринарну медицину», визначає останню як галузь науки та практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, ветеринарно-санітарну якість та безпеку продукції тваринного, а на ринках — і рослинного походження, про збереження здоров’я і продуктивності тварин, запобігання хворобам і захисту людей від захворювань, спільних для тварин і людей.

Сучасне правове забезпечення інноваційної діяльності в Україні базується на Конституції України і складається з Концепції науково-технічного та інноваційного розвитку, Законів України «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки», «Про державне прогнозування і розробку програм економічного та соціального розвитку країни», «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування» та інших законів. Для стимулювання і розвитку інноваційної діяльності в Україні важливим етапом є вдосконалення системи оподаткування. Сьогодні податкове регулювання інноваційної діяльності базується на ряді законів, основними з яких є Закони України «Про систему оподаткування» та «Про оподаткування прибутку підприємств». У даному напрямі необхідно постійно здійснювати пошук нових форм стимулювання інноваційної діяльності з урахування вітчизняного та зарубіжного досвіду. У розвинених країнах Заходу пільгові системи щодо проведення власних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) займають важливе місце у системі інноваційної діяльності компаній. Пільги, що надаються державою, мають два напрями. За першим їх надають при зростанні обсягів витрат на дослідження порівняно з попередніми роками. Інший полягає в тому, що витрати на НДДКР повністю або частково вираховують з оподатковуваного доходу.

Отже, правовий інститут ветеринарної медицини регулює захист сільськогосподарських тварин від хвороб, забезпечення якості та безпеки продукції тваринництва, а також встановлює вимоги до окремих видів сільськогосподарської діяльності.

2. Роль підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління в галузі ветеринарної медицини

Підрозділи ветеринарної міліції – це державні органи МВС України, функцією яких є забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя країни, тобто забезпечення захисту життя і здоров’я людей та тварин від ризиків, пов’язаних з хворобами тварин, включаючи зоонози, а також забезпечення оптимальних умов життя тварин, що запобігають хворобам і шкідливому впливу факторів довкілля на їх здоров’я та продуктивність.

Зміст професійної діяльності підрозділів ветеринарної міліції як органів державного управління в галузі ветеринарної медицини полягає у здійсненні державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за дотриманням фізичними та юридичними особами вимог ветеринарно-санітарних заходів, головними серед яких виступають протиепізоотичні заходи, тобто заходи щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин. Це дає підстави для юридичного перейменування “підрозділів ветеринарної міліції” на “ветеринарну міліцію” шляхом внесення відповідних змін до Закону України “Про ветеринарну медицину” та Положення про підрозділи ветеринарної міліції.

Підрозділи ветеринарної міліції як складовий елемент системи органів державного управління у галузі ветеринарної медицини є органами “нижчого” управлінського рівня, що опосередковано підпорядковані Кабінету Міністрів України як органу “загальної” компетенції “вищого” управлінського рівня через пряме підпорядкування органам “спеціальної” компетенції “середнього” рівня, а саме частковому організаційному – МВС України та частковому функціональному – Державному департаменту ветеринарної медицини.

Організаційно-правові засади діяльності підрозділів ветеринарної міліції характеризуються, по-перше, широкими та неоднозначними визначеннями та вживанням юридичних термінів, що породжують непорозуміння в їх застосуванні, а також є однією з причин невідповідності прийнятих підзаконних нормативно-правових актів, по-друге, юридичною некоректністю висвітлення правових положень поряд із відсутністю належного обсягу нормативного регулювання.

Таким чином, основними напрямами державного регулювання у галузі виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок повинні бути такі:

— розробка концепції розвитку галузі виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок у ринкових умовах на державному та місцевих рівнях;

— державна підтримка функціонування та розвитку галузі виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок, а також вітчизняного ринку ветеринарних препаратів і кормових добавок;

— державне перспективне планування та короткотермінове та довгострокове прогнозування розвитку ринку ветеринарних препаратів і кормових добавок та функціонування галузі в цілому;

— інформаційне забезпечення та звітність суб’єктів господарювання, що діють у галузі;

— запобігання монополізмові та забезпечення вільної конкуренції;

— підтримка вітчизняного виробника;

— створення сприятливих умов розвитку інноваційної діяльності у галузі та залучення до неї інвестицій;

— певне регулювання вітчизняного виробництва, в першу чергу, жорсткі вимоги до якості, ефективності та безпечності ветеринарних препаратів;

— регулювання гуртової та роздрібної торгівлі, імпорту та експорту тощо.

На нашу думку, в сучасних умовах першочерговим завданням керівних державних структур є розробка концепції розвитку галузі виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок, що являла б собою комплексний програмний документ, який визначає основну мету та завдання галузі, шляхи її подальшого розвитку на період у п’ять-десять років, основні напрямки державної політики у всіх сегментах, починаючи від науки та освіти у цій сфері та закінчуючи інформаційним забезпеченням функціонування галузі та обов’язковими економічними розрахунками.

3. Особливості правового регулювання ветеринарної медицини

Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не відповідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, реалізація, зберігання, застосування та знешкодження імунобіологічних і діагностичних ветеринарних препаратів, речовин реєструються в спеціальному журналі, форма та порядок ведення якого визначаються Державним департаментом ветеринарної медицини. Забороняється застосовувати з метою прискорення росту і збільшення продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці препарати можуть застосовуватися виключно з лікувальною метою.

Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іноземні суб’єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний ветеринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках.

Державний ветеринарно-санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продукції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно-санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями1. Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного походження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов’язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини.

На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов’язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м’ясна туша або її частини непромислового виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред’являє супровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відповідно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Продаж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м’ясними, рибними, консервними виробами тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі недодержання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку, визначеному законодавством.

Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 4 червня 1996 р. № 23.

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті здійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами), їх проведення є обов’язковими у разі експортування, імпортування й транзитного перевезення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту. Державний ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, виданих державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветеринарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне оформлення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветеринарної медицини за місцем призначення вантажів.

У разі експортування об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі транзиту об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та інших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану країни-експортера. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тваринного походження для власного споживання забороняється.

Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон «Про ветеринарну медицину» визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмеженнях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов’язків. України.

У разі виникнення на території нашої держави особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких раніше не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а в разі потреби — тварин інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний реманент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинником такої передачі, знищують шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До переліку входять ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.

Карантин триває протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.

Обов’язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згідно із законодавством.

У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або часткова заборона:

— провозити або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити (заводити) в неї, вивозити (виводити) з неї тварин;

— вивозити або виносити (в тому числі для пересилання посилками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного походження, корми;

— перегруповувати, переводити (перевозити) тварин у межах карантинної зони, а також використовувати спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області;

— доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі домашньої птиці) та транспорту на територію ферми і до тваринницьких приміщень, де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму);

— організовувати ярмарки, аукціони, семінари, виставки тварин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо;

— пересуватися на транспортних засобах у карантинній зоні;

— заготовляти, торгувати тваринами, продукцією тваринного й рослинного походження в карантинній зоні.

На дорогах біля в’їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюють знаки обов’язкового об’їзду карантинної зони. Вивезення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відповідно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарствах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного доходження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.

Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквідації та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодовуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв’язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин.

Висновки

Важливим напрямом державного регулювання галузі є захист вітчизняного виробника. З метою розвитку галузі за допомогою митного законодавства та податкових пільг можна було б створити умови, за яких іноземним інвесторам стало б вигідним вкладати кошти у вітчизняне виробництво та виготовляти ветеринарні препарати і кормові добавки в Україні.

Держава своєю політикою повинна створювати сприятливий інноваційний клімат у галузі виробництва ветеринарних препаратів і кормових добавок. Механізмом стимулювання інноваційної діяльності на рівні держави є зменшення податків на фінансові ресурси, що вкладаються у наукові дослідження та створення нових для вітчизняного ринку ветеринарних препаратів і кормових добавок, виділення коштів виробникам та науково-дослідним установам на перспективні дослідження та стимулювання співпраці провідних виробників світу з вітчизняними виробниками тощо.

На сьогодні вже загальновизнано, що, зважаючи на стан індустрії ветеринарних препаратів в Україні в цілому та інноваційної діяльності у цій галузі, а також тенденції світового ринку ветеринарних препаратів, розвиток нових технологій у цій галузі та перспективні напрями розробок, єдиним шляхом розвитку є перехід виробництва ветеринарних препаратів на стандарти GMP (Good Manufacturіng Practіce – належна виробнича практика, світові стандарти виробництва фармацевтичної продукції та ветеринарних препаратів). Інакше індустрія ветеринарних препаратів України змушена буде обмежитись лише внутрішнім ринком.

Список використаної літератури

1. Аграрне право України : Підручник / Н. О. Багай, Л. О. Бондар, В. К. Гуревський; За ред. та передмова О. О. Погрібного, 2004. — 445 с.
2. Аграрне право України: Підручник / М-во освіти України, 1999 2000. — 718 с.
3. Аграрне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вузів / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана, 2003. — 236 с.
4. Антологія української юридичної думки [Текст] / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; ред. Ю. С. Шемшученко. Т. 10 : Юридична наука незалежної України / укл. : В. Ф. Погорілко, І. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко, 2005
5. Гаврилюк О. Г. Інструменти державного регулювання виробництва ветеринарних препаратів в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 12. — С. 33 – 40
6. Горжеєва Ю.В. Нормативно-правова регламентація державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду // Юридична Україна. – 2006. – № 10. – С. 21 – 24.
7. Жушман В. П. Опорно-логічні схеми з навчальної дисципліни «Аграрне право України» та аграрне законодавство України: навчальний посібник / В. П. Жушман, Г. С. Корнієнко, 2009. – 398 с.
8. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України [Текст] : Навч.-практ. посібник / В.П. Жушман, 2003. — 446 с.
9. Ярмоленко Ю.В. Законодавча регламентація ветеринарної міліції України як органу державного управління в галузі ветеринарної медицини // Актуальні проблеми прав людини та держави в умовах світової глобалізації: Збірник наукових праць // Матеріали науково-практичної конференції молодих науковців. За заг. ред. академіка АН ВШ України В.І. Курила. – К.: НАУ, 2006. – С. 26 – 29.
10. Ярмоленко Ю.В. Особливості законодавчого регулювання діяльності ветеринарної міліції України // Стан та перспективи розвитку юридичної науки та освіти: Збірник наукових праць // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: НАУ, 2006. – С. 253 – 256.