Особливості майнових правовідносин у сімейному праві

Вступ

Сімейні правовідносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права. Яке ж коло суспільних відносин регулюється нормами сімейного права? Для відповіді на це запитання необхідно дослідити ознаки сімейних правовідносин, а також дослідити їх елементи, до яких належать: суб'єкти, об'єкти та суб'єктивні сімейні права та суб'єктивні сімейні обов'язки.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо їх виховання, розвитку та утримання.

Отже, майнові відносини становлять окрему групу сімейних відносин і виникають, як правило, не лише між батьками та дітьми, а й між іншими членами сім'ї та родичами.

Тема: «Особливості майнових правовідносин у сімейному праві».

1.Суть майнових правовідносин у сім'ї

Майновими правовідносинами у сімейному праві вважають врегульовані нормами сучасного законодавства відносини між суб'єктами права, в яких об'єктом є будь-які майнові блага (речі індивідуального користування, премії, нагороди, майно, набуте під час перебування у шлюбі, грошові утримання тощо) [8, c. 84]. Відповідно майнові правовідносини батьків і дітей — правовідносини, які виникають між батьками і дітьми з приводу майна, яке знаходиться в приватній чи спільній сумісній власності цих осіб.

Майнові правовідносини, які можуть виникати між батьками і дітьми, поділяють на дві групи:

1) відносини батьків і дітей з приводу майна, що перебуває у сфері володіння сім'ї (житло, предмети домашнього облаштування, гроші, цінні папери та ін.);

2) аліментні правовідносини батьків і дітей. Перша група правовідносин стосується головним чином сімейного майна, що є в домашньому господарстві. Як правило, таке майно набувається батьками, тому належить батьку чи матері або їм обом, а дитина лише користується цим майном. Водночас чинне законодавство допускає випадки набуття майна за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей. Воно буде належати їм на праві спільної сумісної власності. Права батьків і дітей на майно врегульовані главою 14 СК України, а в окремих випадках при врегулюванні таких відносин необхідним є застосування норм ЦК України (розпорядження неповнолітньої дитини доходом від свого майна) [8, с. 85].

Другу групу відносин становлять аліментні зобов'язання батьків і дітей. Обов'язок матері, батька утримувати дитину та порядок його виконання закріплено главою 15 СК України [1].

Обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дочку, сина та його виконання передбачено главою 16 СК України. Наступна 17 глава СК України закріплює обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями. По-перше, підстави їх виникнення визначені законом. Сторони не вправі відмовитись від виконання обов'язку сплачувати аліменти за наявності законних підстав для цього (наприклад, кровне споріднення, непрацездатність, потреба в матеріальній допомозі). Виняток становить випадок, передбачений ст. 188 СК України. По-друге, аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнені помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було основане на неправдивих відомостях [1].

По-третє, аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон. Покладання обов'язку утримання на інших осіб не допускається.

По-четверте, виплати, що здійснюються суб'єктами (платниками аліментів), мають тимчасовий (обмежений у часі) характер. Їх початок і закінчення визначаються моментом у часі або настанням певної події [1].

До майнових відносин, які можуть виникати між батьками та дітьми в сім'ї, можна віднести ряд характерних ознак. Вони походять від загальних засад регулювання сімейних відносин, закріплених у законі (ст. 7 СК України).

При здійсненні майнових прав батьки зобов'язані максимально враховувати інтереси дитини, створювати умови (в тому числі матеріальні) для забезпечення їй рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, естетичного і соціального розвитку. Пріоритет прав та інтересів дитини є визначальним при здійсненні батьками своїх прав та обов'язків, у тому числі в сфері сімейних майнових відносин.

Врегульовані нормами сімейного права майнові правовідносини між батьками і дітьми обмежені в часі. Частина їх існує з моменту народження дитини і до досягнення нею повноліття чи набуття дитиною повної дієздатності раніше 18 років.

Законодавчо закріплено, що правам батьків відповідають їх певні обов'язки. Це стосується також майнових відносин. Так, здійснюючи свої права, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (п. 1 ст. 176 СК України) [1].

2.Права батьків і дітей на майно

Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Склад, кількість і вартість такого майна не обмежується законодавством, крім майна, виключеного з цивільного обороту. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї [5, с. 90].

Як правило, переважна частина сімейного майна належить батькам (матері, батьку) дитини (дітей). Менша його частина належить дитині (дітям). Отже, батьки і діти, зокрема ті, які проживають спільно, виступають самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд (продавати, дарувати, передавати до найму), не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Відповідно до п. 2 ст. 173 СК України при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків.

Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Відповідно до норм цивільного законодавства малолітні особи (діти, яким не виповнилося 14 років) мають право вчиняти дрібні побутові правочини, вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові. В результаті цих дій малолітня особа може набувати у власність певне майно [5, с. 91].

Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток (ст. 176 СК України) [1].

Неповнолітні діти віком від 14 до 18 років мають більш широкі майнові права. Окрім вищезгаданих дій, вони вправі самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи інший дохід, окрім нерухомих речей та транспортних засобів, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності тощо [5, с. 92].

Отже, у дітей може виникнути право власності на майно в результаті купівлі речей за власні кошти, отримання спадщини, дарування, створення його власною працею.

Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. Водночас вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї (п. 1 ст. 178 СК України) [1]. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна відповідно до правил, викладених у нормах цивільного законодавства.

Питання про управління майном дитини (дітей) батьки вирішують спільно. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватись органом опіки та піклування або судом.

Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Це положення закріплено у ст. 175 СК України: майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Цим правилом законодавець, по-перше, закріплює право участі дітей у господарському житті сім'ї, по-друге, допускає можливість належності суб'єктам сімейних правовідносин (батькам і дітям) майна на праві спільної сумісної власності. Батьки і діти можуть мати як спільну часткову, так і спільну сумісну власність [5, с. 93].

Що стосується розпорядження аліментами, які сплачуються другим з батьків на утримання дитини, то такі положення закріплені у ст. 179 СК України [1].

Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини.

Частими є випадки, коли над дитиною встановлюється опіка. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини.

Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними. Вона може здійснювати це право відповідно до норм ЦК України.

3. Обов'язок батьків по утриманню неповнолітніх дітей

Одним з головних обов'язків батьків є обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, зазначається в ст. 180 СК України. При цьому слід мати на увазі, що у випадках, передбачених ст. ст. 198, 199 СК України, батьки зобов'язані утримувати і повнолітніх дітей. Положення цих норм становлять окремий інститут сімейно-правових відносин [1].

Обов'язок батьків по утриманню своїх неповнолітніх дітей виникає у них з часу народження дитини і триває до настання її повноліття. Закон покладає такий обов'язок на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, позов про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, які виховуються батьком, аліменти стягуються з їх матері. З моменту досягнення дитиною повноліття (якщо вона є працездатною, не навчається), обов'язок батьків по її утриманню припиняється [9, с. 411].

У більшості випадків батьки здійснюють обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей добровільно, забезпечуючи їх всім необхідним для життя, навчання, повноцінного розвитку. Якщо ж батьки ухиляються від цього обов'язку та не надають коштів на утримання дітей добровільно, такі кошти стягуються з них у судовому порядку у вигляді аліментів.

Підставами виникнення сплати батьками аліментів на неповнолітніх дітей є:

— наявність юридичне значимих зв'язків між батьками і дітьми (кровне споріднення, відносини усиновлення);

— вік особи, яка має правовий статус дитини;

— рішення суду або договір чи домовленість між батьками про сплату аліментів на дитину (дітей) [9, с. 412].

Обов'язок батьків виникає незалежно від їх працездатності, дієздатності, наявності у них матеріальних засобів для утримання дітей. Недосягнення батьками повноліття (у випадках зниження шлюбного віку) не звільняє їх від обов'язку по сплаті аліментів. Але разом з тим в окремих випадках звільнення батьків від утримання дітей допустиме за рішенням суду. Такий висновок можна зробити, виходячи зі змісту ст. 188 СК України [1]. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть укласти між собою договір про припинення права на аліменти для дитини (дітей) відповідно до умов ст. 190 СК України [1].

Аліменти, які сплачуються на утримання неповнолітніх дітей, є одним з гарантованих законом джерел їх існування. Особливо важливими такі виплати є для малолітніх дітей, оскільки для осіб такого віку інші джерела існування є досить обмеженими. Закономірно, що такі виплати (утримання) мають суто цільове призначення — утримання неповнолітнього.

Цільове витрачання аліментів перевіряє орган опіки та піклування. Підставою для такої перевірки може бути заява платника аліментів або власна ініціатива органу опіки та піклування. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (п. 2 ст. 186 СК України) [1].

Як правило, аліменти сплачуються батьками щомісяця, на кожну неповнолітню дитину незалежно від того, де вона знаходиться. Так, влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнені з них на загальних підставах. За рішенням суду поруч з іншими виплатами (державні пенсії, різні види допомоги та відшкодування у зв'язку із втратою годувальника) аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України [9, с. 414].

Не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини і особа, яка позбавлена батьківських прав. Одночасно з вирішенням питання про позбавлення батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Невиконання обов'язку батьків по утриманню неповнолітніх дітей зумовлює настання сімейно-правової відповідальності.

Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх дітей, що перебувають на їх утриманні, — карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 164 Кримінального кодексу (КК) України, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Непоодинокими є випадки, коли місце проживання батьків невідоме або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину. В таких випадках дитині призначається тимчасова державна допомога. Порядок призначення цього державного утримання визначається Кабінетом Міністрів України, а метою є тимчасове утримання неповнолітнього [9, с. 415].

4.Обов'язок батька, матері утримувати повнолітніх дітей

Сімейне законодавство покладає на батька, матір обов'язок утримувати не лише неповнолітніх, а й повнолітніх дочку, сина (глава 16 СК України).

Так, відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати [1].

Повноліття настає з досягненням особою вісімнадцятирічного віку. Непрацездатними вважаються інваліди І, II, III груп. При цьому не має значення, коли настала непрацездатність — до досягнення повноліття або в будь-який інший час. Отже, для утримання батьками повнолітніх дочки, сина необхідні такі підстави:

— повнолітні син, дочка повинні мати статус непрацездатного;

— повнолітні непрацездатні син, дочка потребують матеріальної допомоги [6, с. 62].

Необхідною умовою утримання батьками повнолітніх сина, дочки є можливість батьків надавати таку допомогу.

Стаття 199 СК України встановлює обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання [1].

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Підставами утримання батьками повнолітніх дітей у цьому випадку є:

— навчання дитини;

— недосягнення дитиною встановленого віку — двадцяти трьох років;

— потреба дитини у наданні їй матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням [6, с. 63].

Як і в попередньому випадку, виконання обов'язку батьків утримувати повнолітніх сина, дочку залежить від їх спроможності надавати матеріальну допомогу. Якщо батько, мати не мають відповідних коштів, нерухомого майна, які б забезпечили утримання сина, дочки, виконання цього їх обов'язку буде неможливим.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Право сина, дочки на утримання батьком, матір'ю припиняється у разі припинення навчання.

Утримання батьками повнолітнього сина, дочки може здійснюватися з ініціативи платника відповідно до вимог ст. 187 СК України шляхом укладення договору між батьками за правилами ст. 189 СК України, договору про передачу права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України) [1].

За рішенням суду аліменти на повнолітніх сина, дочку присуджуються від дня пред'явлення позову. Зміна розміру аліментів може бути здійснена відповідно до вимог ст.192 СК України [1].

Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина визначає суд у твердій грошовій сумі і(або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Підлягають врахуванню також інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи. Суд обов'язково бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Згідно з правилом ст. 182 СК України, розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян [1].

5. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків

Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків встановлений ст. 51 Конституції України. Більш детально це положення регламентується сімейним законодавством.

Так, відповідно до ст. 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син, зобов'язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них та надавати їм допомогу [1]. Важливо, що обов'язок піклуватися про батьків може покладатися як на дітей (малолітніх або неповнолітніх осіб), так і повнолітніх сина, дочку. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них за рішенням суду можуть бути стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.

Окремим інститутом (глава 17 СК України) у законодавстві закріплено обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та регламентується виконання цього обов'язку [1].

У більшості випадків дорослі діти надають своїм батьку, матері матеріальну підтримку добровільно. Це відповідає вимогам ст. 202 СК України. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатними за віком визнаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки, які досягли 60 років (у певних випадках жінки, які досягли 50 років, чоловіки — 55 років), а також визнані у встановленому законом порядку інвалідами. Факт нужденності встановлюється судом залежно від конкретних обставин справи [8, с. 98].

Обов'язки батьків та дітей по утриманню є взаємними, тож важливий і факт ставлення батьків та дітей до цього. Розглядаючи питання про утримання дітьми непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батька, матері, закон вимагає враховувати, як вони свого часу ставились до виконання обов'язку по утриманню своїх дітей. Так, якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав, і ці права не були поновлені — обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

В інших випадках, наприклад, коли батько, мати не позбавлялися батьківських прав, але ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку їх утримувати, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Лише у виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більше як три роки.

Досить частими є випадки, коли діти не усвідомлюють своїх обов'язків по утриманню батьків. Тому закон припускає можливість примусового здійснення такого обов'язку через суд. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і(або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін (п. 1 ст. 205 СК України) [1].

Крім сплати аліментів, дочка, син зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, зумовлених тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Суд може звільнити їх від цього обов'язку, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.

Обов'язок утримання батьків покладається на всіх повнолітніх дітей сім'ї. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позов про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Обов'язок по утриманню батьків може покладатися не лише на повнолітніх сина, дочку, а й на малолітніх або неповнолітніх. Щоправда, такі можливості досить обмежені законом. Відповідно до ст. 206 СК України у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними [1].

Висновки

Майновими правовідносинами у сімейному праві вважають врегульовані нормами сучасного законодавства відносини між суб'єктами права, в яких об'єктом є будь-які майнові блага (речі індивідуального користування, премії, нагороди, майно, набуте під час перебування у шлюбі, грошові утримання тощо). Відповідно майнові правовідносини батьків і дітей — правовідносини, які виникають між батьками і дітьми з приводу майна, яке знаходиться в приватній чи спільній сумісній власності цих осіб.

Майнові правовідносини, які можуть виникати між батьками і дітьми, поділяють на дві групи:

Список використаних джерел

Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.С. Червоний, О.М. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба; Одеська нац. юридична академія. — К. : Істина, 2008. — 461 с.
Законодавство України про сім'ю: Збірник нормативних актів /Ред. В.С.Ковальський. — К. : Юрінком Інтер, 2009. — 382, с.
Сімейні правовідносини. Законодавство. Позовні заяви: Збірник нормативних актів /Ред. В. Г. Гончаренко, О. В. Дзера, О.М. Джужа та ін. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 319 с.
Мироненко В. П. Сімейне право України: Підручник. — К.: Правова єдність, 2008. — 477, с.
Сімейне право України: Підручник /Ю. С. Червоний, О. В. Калітенко, Г. С. Волосатий, В. І. Труба; За ред. Ю. С. Червоного. — К. : Істина, 2009. — 399, с.
Сімейне право України: Навч. посіб. для студ. вуз. /С.П.Індиченко, В.С.Гопанчук, О.В.Дзера, Л.А.Савченко ; За ред. О.В.Дзери. — К. : Вентурі, 2007. — 270, с.
Сімейне право України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Барисова та ін; Ред. В. І. Борисова, І. В. Жилінкова ; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юринком Интер, 2008. — 263, с.
Сімейне право України: Підручник /Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук та ін.; За ред. В.С.Гопанчука. — К. : Істина, 2009. — 299 с.
Правознавство: навч. посіб. / ред. С. І. Запара. — Суми : Університетська книга, 2010. — 639 с.
Цивільне та сімейне право України: підручник. — К. : Правова єдність, 2009. — 966, с.

Освіта та самоосвіта