Торговельне право США

Вступ

Торговим правом вважається система норм, яка регулює організацію професійної торгової діяльності в широкому значенні цього поняття, тобто яка застосовується до торгівлі, промисловості, фінансової діяльності, іншими словами — професійної комерційної діяльності. Воно охоплює різноманітні сфери підприємницької діяльності та визначає загальний статус комерсанта, юридичне поняття торгового капіталу, принципи організації підприємств, їх об’єднань та ін.

Отже, цивільне право в широкому його розумінні практично можна було б ототожнити з приватним правом. Однак у деяких країнах прийнятий розподіл приватного права на цивільне та торгове (дуалізм приватного права).

У деяких країнах функціонують особливі торгові суди, що розглядають спори між підприємцями. Інші держави, навпаки, відмовилися від системи двох автономних кодексів і прийняли єдині цивільні кодифікації (Італія). У державах, де торгове право вважається самостійною галуззю права, існує досить складна проблема відмежування його від цивільного. У законодавстві західних країн ця проблема вирішується через визначення кола осіб, що визнані комерсантами (підприємцями), а також кола угод, які вважаються торговими.

Торгове право ґрунтується на положеннях цивільного і є по відношенню до нього спеціальним, є гілкою цивільного права, яка відокремилася в самостійну структуру. Саме тому розглядати положення торгового (комерційного) права слід на основі цивільного, норми якого є загальними й застосовуються і до торгових відносин, не врегульованих нормами торгового права.

Тема: «Торговельне право США».

1.Загальна характеристика англо-американської цивільно-правової системи

До основних інститутів торгового (комерційного) права зарубіжних країн належать: морське право, право власності комерсантів, банківське право, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право з участю комерсантів, право банкрутства та неспроможності, право цінних паперів, страхування, комерційної реклами, антимонопольне (право конкуренції), транспортне право, захисту прав споживачів, фінансове право, право довірчого управління майном (довірчої власності — трасту) [3, с. 49].

В англо-американській цивільно-правовій системі відсутній розподіл права на публічне та приватне. Немає також закінченої системи актів цивільного законодавства, і важко говорити про чітке окреслення галузі цивільного права; правильніше було б вести мову про наявність окремих цивільно-правових інститутів. У сфері цивільного й торгового права існує сукупність узагальнених прецедентів, які формують правові норми на основі конкретних казусів.

Правовий статус осіб у цивільних правовідносинах визначається через правосуб’єктність (legal capaciti). Поняття правоздатності та дієздатності не розмежовуються, однак практика розрізняє пасивну та активну правоздатність, які за змістом відповідають цим поняттям. Принципами цивільної правоздатності є формальна рівність усіх громадян, неприпустимість позбавлення правосуб’єктності (вона виникає у кожного з народженням та припиняється в разі смерті). Англо-американська цивільно-правова система не знає інституту визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим; питання про віднесення особи до таких, що померли, є суто процесуальним, може поставати лише тоді, коли вирішується доля конкретного зобов’язання [3, с. 50].

Інститут юридичної особи найбільш розвинений у нормах щодо статусу компаній (корпорацій). Основними видами юридичних осіб є товариства (partnerships) і компанії (Англія) або корпорації (США). Товариства поділяють на види залежно від характеру відповідальності їх учасників перед третіми особами. Не всі види товариств визнаються юридичними особами. В англо-американському праві немає поняття установи; відповідні цілі реалізуються корпораціями, які можуть бути і неприбутковими, або через інститут довірчої власності [3, с. 50].

Англійське та американське право не містять й інституту речових прав у тому вигляді, який існує в романо-германській системі; немає і розподілу прав на свої та чужі речі. Усі такі права розглядаються як право власності; останнє трактується дуже широко й охоплює, зокрема, відносини інтелектуальної власності, права вимоги щодо одержання певних коштів та ін. Тлумачення власності в цій системі суттєво відрізняється від відповідного поняття в континентальній цивільно-правовій системі. Англо-американське право допускає існування так званої «розщепленої» («розділеної») власності: обсяг і зміст правомочностей власника, які належать кільком особам щодо однієї й тієї ж речі, може визначатися угодою між ними (волею учасників). До того ж таке «розщеплення» правомочностей дозволяється як у просторі, так і в часі [3, с. 51].

Найбільш характерним і специфічним в англо-американському праві є інститут довірчої власності (траст), якого немає в континентальному праві. Суть довірчої власності полягає в тому, що первісний власник — засновник трасту (settlor) передає майно в управління довірчому власнику (trustee) в інтересах вигодонабувача (benefiziariy), у ролі якого може виступати як сам засновник, так і будь-яка третя особа (особи, невизначене коло осіб, суспільство) [3, с. 51].

Підставами виникнення зобов’язань є договір, квазідоговір (дії від імені іншої особи без доручення та ін.) і делікт. Договір (contract) і делікт (tort) є ключовими категоріями. При цьому узагальненого поняття зобов’язання не існує; формально відсутні й загальні норми, які б застосовувалися до всіх видів зобов’язань, немає їх офіційної класифікації. Також не існує легальної класифікації договорів; договірне право формується на основі та відповідно до практики. Сам договір тлумачиться як зустрічна обіцянка певного надання (винагороди), яка може бути підставою для звернення до суду в разі її невиконання. Таке тлумачення зумовило особливий підхід до врегулювання безоплатних договорів [3, с. 52].

У договірних правовідносинах застосовується принцип відповідальності на основі заподіяння шкоди незалежно від вини, а в деліктних — на основі вини. Делікт розглядається як заподіяння шкоди майну чи особі; при цьому генерального делікту не існує (за винятком доктрини, в якій робляться спроби розробити його модель); спеціальні делікти сформувалися на основі практики й існують у несистематизованому вигляді, офіційної їх класифікації також немає.

Слід мати на увазі, що норма англо-американського права є більш конкретною аніж у романо-германській цивільно-правовій системі. Вона спрямована не на те, щоб сформулювати загальне правило поведінки на майбутнє, а на те, щоб вирішити конкретну проблему. Її основна мета — не встановлення основ правопорядку, а негайне відновлення статусу-кво. Тому і норми матеріального, і норми процесуального права (судового процесу, доказів, виконання судових рішень) мають однакове значення.

Незалежно від того, що йдеться про єдину правову систему, в юридичній літературі відзначають особливості американського права порівняно з англійським, які зумовлені особливостями державного устрою США, історичними та іншими факторами, що впливали на процес формування американського права [1, с. 28]. Насамперед американське право не сприйняло таких класичних феодальних англійських інститутів, як право власності на землю, одноособова корпорація та ін.; ряд інститутів, запозичених із англійського права, набули в США нового значення; американське право з самого початку мало виразний підприємницький характер та більше спільних рис із романо-германським правом. Цивільне право в США віднесене до компетенції штатів, за винятком питань неспроможності, авторського та патентного права, торгівлі з іноземними державами та між штатами. Відповідний державний устрій і широка компетенція штатів у сфері приватного права зумовили необхідність створення колізійних норм та уніфікованих (єдиних, типових, модельних) законів [1, с. 31].

2. Джерела цивільного й торгового права США

У США повністю перенесено систему права Англії, однак з часів завоювання незалежності (1776 р.) право США розвивалося самостійно. Проте англійське право не втрачає свого впливу на правову систему США, яка перейняла основний метод правового регулювання та основне джерело права — судовий прецедент. Відповідно, основні принципи й методи регулювання в правових системах Англії та США однакові, дуже близькими є також основні правові інститути та категорії, тому їх умовно об’єднують в єдину англо-американську чи англосаксонську систему. Однак, це системи не тотожні. Навіть більше того — Англію та США називають двома країнами, що «розділені» спільною мовою та спільним правом [4, с. 87]. Вважається, що в багатьох питаннях сучасної компаративістики розбіжності між правом цих країн більш суттєві, аніж між романським і германським правом у континентальній правовій сім’ї. Стосовно цивільного та торгового права це є природним з багатьох причин. Насамперед американське право розвивалося на двох паралельних рівнях: штатів і федерації; при цьому статус Федеральної конституції є дуже високим, її принципи пронизують усі сфери права штатів. Американському праву притаманні більш гнучкий підхід до доктрини та поєднання прецеденту з галузевим законодавством за збереження провідної ролі першого. Американське право більш структуризоване та систематизоване, аніж англійське.

Прецедентне право в США також відіграє провідну роль у правовій системі та має свої особливості. По-перше, Верховний Суд США та верховні суди штатів не зобов’язані слідувати своїм рішенням; по-друге, нижчі суди у зв’язку з цим мають необмежені можливості власного розсуду; по-третє, не існує федерального загального (прецедентного) права, а діє загальне право кожного окремого штату. Формула «загального федерального права не існує» означає тільки те, що федеральні органи неправомочні створювати таку систему і через відсутність федерального закону повинні застосовувати право штату. Однак вона не означає, що право одного штату повністю автономне і незалежне від права інших штатів. У США діє постулат [1, с. 115], згідно з яким єдність є фундаментальною основою права країни, і тільки на цій основі можливі різноманітні варіанти, які вводяться законодавцями різних штатів.

Закони є джерелом права у США, формально вони мають вищу юридичну силу. Цивільні закони знаходяться в компетенції окремих штатів. Виняток становлять авторське та патентне право, право на товарний знак, право про неспроможність, право міжнародної торгівлі. Деякі штати мають свої цивільні кодекси (Луїзіана, Каліфорнія, Північна та Південна Дакота, Джорджія, Монтана). Однак американські кодекси не ідентичні європейським (за винятком Луїзіани, де в основі кодексу — ФЦК), вони є лише результатом більш-менш вдалої консолідації, відтворюють норми, що вироблені судовою практикою [1, с. 117].

В інших штатах діють окремі закони: про корпорації, про непідприємницькі корпорації, про товариства, про довірчу власність та ін. Особливий вплив на цивільне й торгове право в США має законодавство штату Нью-Йорк. Велика кількість норм були запозичені іншими штатами та увійшли до єдиних (типових) законів США.

Унаслідок того, що в одній державі діють закони різних її складових (закони штатів), у багатьох випадках регулювання певних відносин ускладнюється. У зв’язку з цим особливе значення мають колізійні норми, які встановлюють, нормами якого штату (чи федерації) слід керуватися, коли спірне правовідношення виходить за межі одного штату.

Розрізненість діючих законів і норм зумовила необхідність уніфікації законодавства штатів. Спочатку це була кодифікація прецедентного права з питань цивільного й торгового права: про договори, представництво, довірчу власність та ін. Згодом при Конгресі США створено Національну конференцію уповноважених (з представників штатів) для розробки типових (єдиних, модельних, уніфікованих) законів. Типові закони передаються на розгляд законодавчих органів штатів, які можуть увести в дію такий закон на своїй території. Це закони з окремих інститутів цивільного права. Основними з них є: Єдиний закон про товариства (Uniform Partnership Act), Єдиний закон про оборотні документи (Uniform Negotiable Instrument Law), Єдиний закон про довірчу власність (Uniform Trust Law ), Єдиний торговий кодекс або, як його ще називають, Уніфікований комерційний кодекс (Uniform Commercial Code) [1, с. 119].

Важливе значення має Єдиний торговий кодекс США (далі — ЄТК), який діє в усіх штатах, за винятком Луїзіани, Вірджинії та федерального округу Колумбія. Починаючи з 1952 р. було видано вісім редакцій цього нормативно-правового акту, останню з яких здійснено в 1990 р. Нині кодекс складається з 11 розділів: загальні положення, купівля-продаж, оборотні документи, банківські депозити та інкасові операції, переведення коштів, акредитиви, комплексна купівля-продаж, складські посвідчення, коносаменти та інші товаророзпорядчі документи, інвестиційні папери, забезпечення угод, продаж платежів і паперів на нерухомість, дата введення в дію та відміна інших законів, дата введення в дію та перехідні положення ЄТК. Правила ЄТК застосовуються до всіх угод між фізичними та юридичними особами, однак деякі його положення стосуються виключно угод між комерсантами [1, с. 120].

Джерелами цивільного й торгового права США є також міжнародні угоди та договори між штатами, адміністративні акти (у тому числі так зване делеговане законодавство), а також судова практика, доктрина, зарубіжні законодавство та судова практика.

Звичай є джерелом права, однак застосовується дуже рідко, більш поширеним є застосування торгових звичаєвостей, своєрідне тлумачення яких закріплене в ЄТК: це будь-яка практика чи порядок ділових стосунків, дотримання яких у тих чи інших місцях, професії чи сфері діяльності має настільки постійний характер, що виправдовує розрахунок на їх дотримання також і у зв’язку з даною угодою.

Як вже зазначалося, у сфері цивільного та торгового права США, як щодо прецедентного, так і щодо законодавчого права діє єдиний принцип: компетенція окремо взятого штату. Між правом різних штатів існує чимало розбіжностей, пов’язаних із законодавчими рішеннями та результатами тлумачення загального права. Та попри всі можливі відмінності в праві окремих штатів у своїй основі право США єдине. Ця фундаментальна єдність обумовлена різними факторами. Перш за все, як вважають фахівці, вона є результатом свідомості, стану умів американського населення та юристів [1, с. 124]. Окрім того, на сьогодні надто суттєвих розбіжностей між 50 системами окремих штатів США немає, вони тяжіють до єдності, створюючи в такий спосіб єдине право, яке за сферою свого застосування є федеральним правом.

3. Торгове (комерційне) представництво в правовій системі США

Основним джерелом регулювання торгового представництва в англо-американському праві є судова практика.

Підставою виникнення представництва в комерційній (торговій) сфері за правом США є виключно агентський договір. Норми щодо торгового представництва закріплено в законодавстві окремих штатів, однак вони характеризуються узгодженістю.

Агентські договори можуть укладатися в усній або письмовій формі. Якщо ж немає договору, то питання щодо дійсності агентських відносин вирішується на підставі фактичних взаємин сторін. Відсутність письмового договору між агентом і принципалом не створює недійсність угод, укладених агентом в інтересах принципала. Разом з тим, якщо агент укладає від імені принципала угоду, яка потребує письмової форми або має укладатися у вигляді договору «за печаткою», то повноваження агента мають бути відображені в письмовій угоді [7, с. 88]. У деяких випадках агентські відносини виникають у результаті подальшого схвалення принципалом дій особи, яка вчинила їх задля його інтересів.

У деяких сферах комерційної (торгової) діяльності закон встановлює вимоги щодо особи агента: наявність ліцензії для професійних агентів (аукціоністів, страхових агентів, адвокатів, біржових брокерів, агентів із продажу нерухомості та ін.).

Безпосередньо у торгівельній сфері найпоширенішими в англо-американській правовій системі є консигнаційні агенти (фактори), агенти-делькредере, брокери, агенти з виключними правами, комісійні експортні доми, аукціоністи [7, с. 88].

Консигнаційний агент (фактор) має повноваження продавати та купувати товари, позичати гроші під забезпечення їх товарами; володіє товарами й товаророзпорядчими документами.

Агент-делькредере за додаткову винагороду гарантує принципалові надходження купівельної ціни від покупця, а також зобов’язується відшкодувати збитки в разі невиконання покупцем цього обов’язку, тобто поручається перед принципалом за третю особу; він не відповідає, якщо оспорюється сама ціна; не несе відповідальності за дії принципала перед третіми особами [7, с. 89].

Брокером є посередник, що здійснює підготовчі дії, які є необхідними для укладання угоди, готує проект договору, надсилає його сторонам для підписання та ін. Такі відносини також охоплюються поняттям представництва.

Агент із виключними правами має виключне право продажу товарів принципала на певній території.

Комісійний експортний дім є агентом принципала — імпортера і для цього вступає у відносини з місцевими постачальниками.

Аукціоніст — це агент, якому принципал передає товари для продажу з аукціону [7, с. 89].

4. Правові форми здійснення (торгової) підприємницької діяльності в англо-американській цивільно-правовій

Особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, у всіх зарубіжних правових системах називаються торговими діячами (комерсанти, підприємці, купці та ін.). Їхня діяльність у країнах з дуалістичною системою приватного права регулюється нормами торгового (комерційного) права: торговими кодексами, спеціальними законами; у країнах з моністичною системою — цивільними кодексами (у центрально-європейській і східно-європейській системах). В усіх країнах діють спеціальні закони (в т.ч. в англо-американській системі) [2, с. 155].

У країнах з дуалістичною системою приватного права торгове право є окремою галуззю і сприймається як спеціальне право підприємців. Характер цього права обумовлюється потребами підприємницького обороту, що відрізняється такими поняттями, як оплатність, підвищений захист відносин, що ґрунтуються на довірі, досвідченість, прозорість, універсальність.

Підприємницькою (торговою, комерційною) вважається будь-яка діяльність, спрямована на одержання прибутку, що здійснюється в будь-якій сфері цивільного обороту: виробничій, транспортній, фінансовій, торгівельній, сільськогосподарській тощо. Особи, які здійснюють таку діяльність систематично, у вигляді промислу, є суб’єктами торгової (підприємницької) діяльності, хоча саме це поняття в доктрині дискутується.

Комерсанти (торгові діячі, підприємці) можуть здійснювати таку діяльність самостійно (індивідуальні) або у вигляді об’єднань осіб (колективні). У праві деяких країн виділяють такі групи підприємців:

а) які обов’язково визнаються суб’єктами підприємництва (вони здійснюють торговий промисел, тобто їхня діяльність спрямована на одержання прибутку та є тривалою, постійною);

б) які одержують такий статус за власним бажанням, хоча це не є обов’язковим (їхня діяльність має невеликі обсяги, не вимагає особливої форми, або вони ведуть сільськогосподарську чи лісогосподарську діяльність);

в) які стають такими суб’єктами за формою — це юридичні особи (об’єднання осіб) та підприємці за формою — тобто, якщо вони внесені до торгового реєстру, то не можуть заперечувати здійснення підприємницької діяльності в разі, коли на цю реєстрацію посилаються треті особи [2, с. 157].

Торговий реєстр (державний торговий реєстр) — це офіційний юридичний перелік суб’єктів торгового права, який публікується у спеціальних виданнях. Реєстр має публічний і загальновідомий характер, він дозволяє будь-кому одержати достовірні відомості про те, хто є підприємцем, який його правовий статус і деякі інші дані. Як правило, реєструються фірмове найменування, правова форма підприємця (вид товариства тощо), місцезнаходження органів управління, статутні документи, розмір статутного капіталу, предмет діяльності, обсяг відповідальності (для окремих видів товариств), дані про керівників, представників (ім’я, місце проживання).

Після реєстрації в торговому реєстрі підприємець одержує офіційний статус. Однак реєстрація має обов’язкове значення не для всіх форм підприємницької діяльності. Обов’язковій реєстрації у всіх країнах підлягають торгові товариства, що є юридичними особами. Не має значення торгова реєстрація товариств з необмеженою відповідальністю (Англія, США), які діють під фірмою, що містить імена учасників, а також корпорації de facto (США) [2, с. 158].

Фірмою (фірмовим найменуванням) є торгове ім’я комерсанта (підприємця). Фірма може включати довільні словосполучення, цивільні імена (прізвища) фізичних осіб (індивідуальні підприємці, повні та командитні товариства) або вказівку на предмет діяльності (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, компанії в Англії, корпорації в США).

Фірмове найменування торгового товариства повинно містити вказівку на форму товариства: для повних товариств — імена всіх учасників, або одного чи кількох зі словами «та компанія» (і «К»); для акціонерних і товариств з обмеженою відповідальністю — як правило, скорочені вказівки, відповідно: для корпорацій у США — Inc. (Incorporation) та Corp. (corporation); для компаній в Англії: приватних — Ltd (limited), публічних — Public Ltd [2,с. 158].

Право на фірму виникає в комерсанта (підприємця) з моменту фактичного використання в торговому обороті або з моменту реєстрації в торговому реєстрі, діє безстроково, має економічну цінність, яка може відображатися в балансі підприємця, і захищається від усяких посягань у праві всіх країн на рівні внутрішнього законодавства (кодекси, закони про торгові товариства, товарні знаки та ін.) та міжнародними угодами.

Комерсант (підприємець) може укладати будь-які торгові угоди та зобов’язаний вести облік усіх угод у торгових книгах та інших документах [2, с. 159]. Торговими угодами є операції по здійсненню підприємницької (торгової) діяльності відповідно до предмета та цілей діяльності, згідно з правилами торгового обороту. Угода є торговою, якщо вона опосередковує переміщення матеріальних цінностей, укладається в межах здійснення організованої комерційної діяльності, а метою її вчинення є одержання певного прибутку.

В юридичній літературі розрізняють три види торгових угод:

1) які визнаються торговими за своєю природою: купівля рухомого та нерухомого майна з перспективою перепродажу, пов’язані з проведенням громадських видовищ, продажів з аукціону, використанням складських приміщень, діяльністю промислових і транспортних підприємств, обмінні та банківські операції, комісійна торгівля, посередницькі послуги у сфері торгівлі, страхування тощо;

2) які є торговими за формою укладення: вчиняються торговими товариствами в процесі їхньої основної діяльності, пов’язані з обігом торгових активів, видача тратти (переказного векселя);

3) які є торговими за приналежністю: усі інші, за винятком перерахованих; діє презумпція, що будь-яка угода, яка укладається комерсантом, є торговою за приналежністю, якщо не доведене протилежне (наприклад, що вона мала особистий або сімейний, побутовий характер) [2, с. 162].

Як вже зазначалося, торговим діячами (комерсантами, підприємцями) виступають як індивідуальні особи, так і колективні утворення, при цьому, навіть якщо вони діють у формі торгового товариства, не обов’язково мають статус юридичної особи. Щодо інших форм підприємництва (торгової діяльності), у яких воно здійснюється без статусу юридичної особи, в усіх країнах допускаються схожі організаційно-правові форми, та існують певні розбіжності, які стосуються переважно торгових товариств [2, с. 162].

Правовими формами здійснення підприємництва, які не мають статусу юридичної особи, в Англії та США вважаються одноособове (індивідуальне) підприємництво, філії та представництва (англійських) американських та іноземних юридичних осіб, короткострокові, однопредметні, разові об’єднання осіб (спільна діяльність), акціонерні компанії (США), їх асоціації та торгові трести, корпорації de facto у США [2, с. 163].

Висновки

Основним джерелом регулювання торгового представництва в англо-американському праві є судова практика.

Агент із виключними правами має виключне право продажу товарів принципала на певній території.

Аукціоніст — це агент, якому принципал передає товари для продажу з аукціону.

Список використаних джерел

Бернам У. Правовая система США: науково-популярна література. Вып. 3 / Уильям Бернам,; Ред. В. А. Власихин. — М. : РИО "Новая юстиция", 2006. — 1211 с.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Іван Дахно. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К: Центр учбової літератури, 2009. — 303 с.
Зеркалов Д. В. Международное торговое право: Справочник. — К.: Дакор: КНТ, 2006. — 627, с.
Мальський О. М. Міжнародне торговельне право: Навчальний посібник / Олег Мальський, Антонина Ягольник; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Знання , 2005. — 595, с.
Михеев С. А. Международное экономическое право: Учебник /Сергей Михеев,. — Харьков : Одиссей, 2006. — 318, с.
Пятин С. Ю. Гражданское и торговое право зарубежных стран: учебное пособие / С. Ю. Пятин. — М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2009. — 260 с.
Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навчальний посібник.: (Курс лекцій) / Світлана Шимон, ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — 2-ге вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 238, с.

Освіта та самоосвіта