Вплив міжнародних стандартів на організацію митної діяльності в Україні
Вступ
1. Міжнародне правове регулювання митної справи
2. Міжнародне митне співробітництво
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
На сучасному етапі розвитку багатополярного світу жодна країна не здатна розвиватися ізольовано. Посилення інтеграційних процесів пояснюється зростаючою взаємозалежністю економік окремих країн і має прояв в укладанні двох- та багатосторонніх угод щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Однак пріоритетним принципом формування та розвитку зовнішньої політики України є суверенітет та дотримання національних інтересів.
Сучасний етап характеризується для України постійним зростанням обсягів та розширенням масштабів міжнародної торгівлі, ускладненням та посиленням динамізму торговельних процесів, посиленням вимог міжнародних організацій щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниженням національних торговельних бар’єрів. Відбувається поглиблення інтеграції міжнародних вимог в національну практику митного регулювання України. В таких умовах актуалізується потреба підвищення ефективності національної митної політики в сфері забезпечення невідкладного реагування на зовнішні загрози та оперативної протидії можливим негативним наслідкам таких загроз, в напрямку посилення забезпечення економічних інтересів держави й максимального врахування в національній системі регулювання міжнародних правил та вимог.
Тема: „Вплив міжнародних стандартів на організацію митної діяльності в Україні”.
1. Міжнародне правове регулювання митної справи
Митна справа в Україні розвивається у певній гармонізації та уніфікації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами. Наша держава самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему, здійснює митне регулювання на своїй території. Митне регулювання здійснюється відповідно до вимог Митного Кодексу України (МК), законів України та міжнародних договорів України Наша держава може вступати в митні союзи з іншими державами, брати участь у діяльності міжнародних договорів України. Наша держава може вступати в митні союзи з іншими державами, брати участь у діяльності міжнародних організацій з питань митної справи.
Під митною політикою слід розуміти систему заходів, спрямованих на забезпечення економічної сторони державних кордонів та виконання зовнішньоекономічної програми держави у міжнародному спілкуванні засобами митного регулювання, тобто державного впливу на сферу митних відносин [4, с. 69].
Торкаючись співвідношення понять митної політики та митної справи, слід звернути увагу на те, що Основи митних законодавств держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у ст.1 встановлюють, що митну справу складають митна політика держави, а також порядок та умови переміщення через митний кордон товарів та транспортних засобів, стягнення митних платежів, митного оформлення, митний контроль та інші засоби здійснення митної політики. Виходить, що митна політика держави є складовою частиною митної справи. Навряд чи це правильно [4, с. 69].
Митна політика більш широке поняття, ніж митна справа. Митна справа — це тільки порядок та умови переміщення через митний кордон України товарів, валюти та транспортних засобів митного оформлення, стягнення митних зборів та платежів, митний контроль, а також інші засоби втілення митної політики у життя.
Здобуття Україною незалежності обумовило створення законодавства щодо регулювання відносин, які виникають у зв'язку з проведенням митної політики та реалізації митної справи, що відповідали б міжнародним митним стандартам та правилам.
Значною мірою таким вимогам відповідають норми, які містяться в прийнятих 12 грудня 1991 р. Митному кодексі України та 5 лютого 1992 р. Законі України «Про єдиний митний тариф», які є базою подальшого розвитку митного законодавства [4, с. 70].
Аналіз чинного митного законодавства України та практики його застосування засвідчує, що норми цієї галузі мають дві групи цілей (функцій).
1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано:
— стимулювати розвиток національної економіки;
— захищати український ринок;
— заохочувати іноземні інвестиції;
— забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.
2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія. Системі контролю та платежів служать і юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями [3, с. 44].
Це притаманне законодавству в митній сфері багатьох зарубіжних країн. Зокрема, що закріплення у законодавчому акті основ правового регулювання припускає активну підзаконну нормотворчість, що здійснюється органами державного управління. В основному парламент наділяє будь-який державний орган правом видавати підзаконні акти, надаючи йому повноваження загального характеру чи встановлюючи спеціальні умови (обсяг повноважень, термін їх делегування і т.д.). Лише для рішень із кардинальних, найбільш важливих питань митної політики потрібна згода парламенту. У всіх інших випадках повноваження щодо зміни митного режиму передаються уряду. Подібна практика відома у фінансово-правовій науці як «закон висячого замка». Делеговане законодавство забезпечує еластичність правової бази митної політики [3, с. 45].
Залежно від органів, до яких належить авторство актів, а отже, і за юридичною силою останніх розрізняють п'ять видів джерел:
— закон України;
— укази Президента України;
— постанови Кабінету Міністрів України;
— акти Державної митної служби України (ДМС), накази та розпорядження;
— спільні акти ДМС з іншими центральними органами виконавчої влади (податковою службою, МВС і т.ін.) [3, с. 45].
Однак цей перелік не був би повним, якби не були згадані й чинні акти органів колишнього СРСР (союзні акти). Хоч їх кількість постійно скорочується, але з певних питань ще діють союзні норми, якщо вони не суперечать українським. Це передбачено Постановою Верховної Ради «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991р. [3, с. 46]
Особливо важливе значення для регулювання митної справи має Закон «Про дію міжнародних договорів на території України», за яким ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства. Однак відсутність механізму реалізації цієї вимоги не дає можливості повною мірою виконати цивілізоване положення. Тому законодавець вибрав інший шлях, передбачив, зокрема, у ст.164 МК правило: якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, які містяться у чинному Кодексі та інших актах законодавства України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору [7, с. 138].
Така ж думка міститься і у ст.26 Закону України від 5 лютого 1992 р. «Про єдиний митний тариф». У ній говориться: якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, які існують у ньому законі та інших актах законодавства України про митний тариф, то застосовуються правила міжнародного договору [7, с. 138].
Таким чином, з точки зору теорії права, митне право України містить такі самостійні групи норм:
— норми міжнародного права, присвячені питанням регулювання митної справи;
— норми законодавства України;
— норми законодавства колишнього СРСР, які не суперечать законодавству України [7, с. 139].
Така інфраструктура правового регулювання митної справи як з точки зору права, так і з точки зору практики не може бути визнана оптимальною. Позиція, коли зароджуюча галузь права містить норми різного походження
— із міжнародних договорів, конвенцій, угод і т.ін., не сприяє її внутрішній єдності [7, с. 139].
Митне право, як і інші галузі законодавства незалежної держави, мусять мати внутрішню єдність, застосовуватись на загальних принципах, які становлять єдину ідеологічну спрямованість.
Як зазначалося, така електрика митного права має і негативний вплив на практику організації митної справи. Фактично компетентні органи з певних причин не застосовують норми міжнародних договорів, якщо їх зміст не трансформовано у норми українського права. По-перше, норми міжнародних договорів багатьом працівникам відомств невідомі, а із тих, кому вони відомі, не всі можуть дати їм належне тлумачення. По-друге, існує відомча дисципліна, відомчі звичаї і, зокрема, деякі посадові особи митних органів часто керуються нормами, які доведені до відома актами центру системи — Державної митної служби України. По-третє, наскільки зовнішньо не було б привабливим пряме застосування міжнародних договорів України, це потребує дещо вищої правової культури, інших традицій, чим ті, що існують у нашій країні [7, с. 140].
Оцінюючи Митний кодекс України, можна сказати, що він вигідно відрізняється від чинних раніше у нашій країні союзних кодексів та дореволюційних митних статутів.
По-перше, він відображає зміни, що відбулися у нас за останні роки (створення України, розвиток приватної власності, відмова від державної монополії на зовнішню торгівлю, посилення судового захисту прав громадян та ін.), прагнення України до міжнародного співробітництва в галузі митної справи.
По-друге, він в основному відповідає міжнародним стандартам і складений переважно з урахуванням митного законодавства розвинених країн. Це свідчить про прагнення України розвивати митну справу в напрямку гармонізації та уніфікації з загальноприйнятими міжнародними нормами та практикою.
По-третє, він регулює всі сторони митної справи, має 164 статті, які об'єднуються в 11 розділів.
По-четверте, з Кодексом пов'язана значна новелізація митного права: в ньому реалізований великий соціальний блок, який регулює оплату праці, матеріально-побутове забезпечення та соціальний захист посадових осіб митних органів [7, с. 142].
Повнота Кодексу значно підвищила роль закону в правовому регулюванні митної справи, збільшила кількість встановлених законом норм прямої дії. Наприклад, з урахуванням багатого досвіду світової практики МК закріпив основні види режимів, пов'язаних з переміщенням товарів та транспортних засобів, які в минулому регулювалися переважно відомчими актами.
Інший основоположний в цій сфері акт — Закон України "Про єдиний митний тариф" визначає порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України. Він не є власне митним тарифом, в якому безпосередньо встановлюються розміри мит на всю номенклатуру товарів. Закон встановлює порядок формування та застосування митного тарифу — інструменту торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку товарів України у його взаємозв'язку із світовим ринком, а також правила обкладання товарів митом при їх переміщенні через митний кордон України. Ряд положень Закону, як і норм Митного кодексу, не має прямої дії, про що свідчать посилання у тексті до інших законодавчих та підзаконних актів [7, с. 143].
Прикладом нормативного акта, який приводить в дію Закон «Про єдиний митний тариф», є Закон України від 7 травня 1996 р. «Про вивізне (експортне) мито на живу скотину та сировину із шкір», яким встановлені конкретні ставки вивізного (експортного) мита на ці товари.
Правда, окремими правовими актами (Декрет Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. «Про єдиний митний тариф України» та деякі інші акти) окремі статті цього Закону дещо змінилися, а дія деяких призупинена. Однак принципові положення цього Закону залишаються непорушеними, оскільки зміни торкнулися практично лише перерозподілу повноважень щодо встановлення тарифних ставок [7, с. 144].
Єдиний митний тариф України — це систематизоване зведення ставок мита, яким обкладаються ввезені на митну територію України, або які вивозяться за межі цієї території, товари та інші предмети.
Єдиний митний тариф України визначається згідно із Законом України від 5 лютого 1992 р. та міжнародним договором України і встановлює на єдиній митній території України обкладання митом предметів, які ввозяться чи вивозяться чи вивозяться на митну територію України. Він ґрунтується на міжнародне визнаних нормах і розвивається в напрямку максимальної відповідальності загальноприйнятим у міжнародній практиці принципах та правилами митної справи [7, с. 144].
Ставки єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
Для митного права специфічний ще один вид джерел — правовий звичай. Правовий звичай у практиці регулювання митних відносин в Україні застосовується обмежено: він діє тоді, коли немає відповідних вказівок закону, тобто є прогалина в законодавстві.
У певних випадках нормативний акт сам апелює до звичаїв, які склалися в даній сфері суспільних відносин, санкціонуючи тим самим застосування звичайних норм
У митній сфері звичайні норми найчастіше використовуються у двох випадках — при митному оформленні вантажів, які перевозяться морем, та при визначенні митної вартості товару. В першому випадку використовуються звичаї морських портів, за допомогою яких регулюються переважно питання пропуску суден на митний огляд, процедура сплати деяких видів портових зборів, стягнення яких доручено митниці та ін.
У другому випадку митна звичайна практика, що склалася у міжнародній торгівлі, визнається як один із можливих способів визначення митної вартості. Встановлено, що у випадках, коли митна вартість товару не може бути визначена декларантом у результаті подальшого застосування вказаних МК України методів визначення митної вартості товару, чи митний орган аргументовано вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути використанні, то митна вартість оцінюючих товарів визначається з урахуванням світової практики.
2. Міжнародне митне співробітництво
Митна політика і міжнародна торгівля, як уже неодноразово підкреслювалося, митна політика України залежить від потреб розвитку зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку з цим митні відносини тісно пов'язані з намаганням України вступити до Всесвітньої торгової організації (ВТО). Остання є важливим міжнародним інститутом, який розробляє правила й методи тарифного й нетарифного регулювання ЗЕД. Тому варто зупинитися на аналізі особливостей ВТО більш детально [7, с. 150].
Загалом ВТО є правонаступницею Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГААТ) і діє з 1995 р. ВТО було створено в результаті багатосторонніх торгових переговорів, що велися з 1986 р. по 1994 р. у рамках ГАТТ (General agreement on tariffs and trade 1994 — GATT 1994), яке отримало ще назву Уругвайського раунду. У цих переговорах приймало участь більше 120 держав. Вони завершилися 15 квітня 1994 підписанням Заключного акту, що відкрив шлях для заснування ВТО [7, с. 151].
Головним завданням ВТО є лібералізація міжнародної торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, усунення інших бар'єрів у торгівлі.
Основними принципами й правилами ГАТТ/ВТО є: надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаційних засадах, взаємне надання національного режиму товарам та послугам іноземного походження, транспарентність торговельної політики, вирішення торговельних спорів шляхом консультацій і переговорів.
Основні функції ВТО полягають у:
— організації виконання й застосування всіх угод Уругвайського раунду, а також інших документів, які вже підписані й будуть підписані в подальшому;
— організація переговорів між членами ВТО з питань, які відносяться до підписаних угод, а також з інших проблем, з яких Конференцією на рівні міністрів будуть прийняті відповідні рішення;
— забезпечення розгляду спорів і конфліктних ситуацій між членами ВТО;
— забезпечення аналізу періодичних оглядів торгової політики країн-членів ВТО [7, с. 152].
По суті ВТО — це пакет угод, нормами яких регулюється більше 90 відсотків усієї світової торгівлі товарами та послугами. Членами ВТО є більше 130 держав світу. Пакет угод Уругвайського раунду охоплює приблизно 50 багатосторонніх угод та інших документів, основними з яких є Угода про заснування ВТО й додані до неї багатосторонні угоди:
І.Багатосторонні угоди по торгівлі товарами:
— Генеральна угода по тарифах і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);
— Угода по сільському господарству;
— Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів;
— Угода по текстильним виробам і одягу;
— Угода про технічні бар'єри в торгівлі;
— Угода про інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею (ТРІПс);
— Угода про застосування Статті УІ ГАТТ-94 (антидемпінгові процедури);
— Угода про застосування Статті УП ГАТТ-94 (оцінка митної вартості товарів);
— Угода про передвантажну інспекцію;
— Угода про правила проходження товарів;
— Угода про процедури імпортного ліцензування;
— Угода про субсидії і компенсаційні заходи.
II. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС).
III. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПс).
IV. Домовленість про правила й процедури регулюванні вирішення спорів.
V. Механізм огляду торговельної політики.
VI. Угода з обмеженою участю країн-членів (необов'язкові для всіх членів ВТО):
— Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;
— Угода про урядові закупівлі;
— Міжнародна угода по молочних продуктах;
— Міжнародна угода по яловичині [7, с. 153].
Таким чином, на механізм митної політики України як і більшості країн світу впливають правила ГАТТ, що обумовлює такі ж самі підходи до формування національного митного законодавства.
Здійснюючи міжнародне митне співробітництво в рамках Всесвітньої Митної Організації, а також в рамках Європейської Економічної Комісії ООН — міжнародних організацій, під егідою яких і відбувається розроблення та прийняття більшості міжнародних договорів з митних питань, Україна стала учасницею таких міжнародних митних конвенцій: Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки міжнародного дорожнього перевезення від 14 листопада 1975 р. (Конвенція МДП); Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі); Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах від 21 жовтня 1982 р. (Женевська конвенція 1982 p.); Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису і кодування товарів від 14 червня 1983 р. із змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 24 червня 1986 р. (Конвенція про ГС); Конвенція про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 р. (Стамбульська конвенція) [4, с. 96].
Визначивши і проголосивши пріоритетним напрямом зовнішньої політики інтеграцію до Європейського Союзу, Україна, як і інші кандидати в члени ЄС, бере на себе зобов’язання щодо поступового приведення національного законодавства у відповідність до існуючого в Європейському Союзі. При цьому адаптація національного законодавства України до законодавства ЄС, СОТ та міжнародних норм має здійснюватися з огляду на національні інтереси України, особливості української національної правової системи, економічні та соціальні умови українського суспільства. 16 травня 2008 року Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі. Задля гармонізації українського законодавства із нормами СОТ протягом 15 років було прийнято низку нормативно-правових актів, певна кількість яких набула чинності саме зі згаданої дати. Законодавчі зміни, котрі набули чинності з моменту вступу України до СОТ (або через певний час після цього), здебільшого стосуються митного регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності [4, с. 97].
Зі вступом України до СОТ скасовуються митні збори, а сплачуватиметься лише митне оформлення товарів і ТЗ поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, встановленим для митних органів. З метою вдосконалення процедур контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, їх реєстрації, було прийнято нормативно-правові акти, якими внесено зміни до законодавства України з питань митної справи щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності. Положення цих нормативно-правових актів базуються на положеннях Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (далі – Угода ТРІПС), що є однією з 28 Угод системи ГАТТ/СОТ, та спрямовані на гармонізацію митного законодавства України у сфері захисту прав інтелектуальної власності із загальноприйнятими в європейській та світовій практиці нормами та стандартами [4, с. 98].
Звичайно, при розробці нового Митного кодексу України враховувались положення основних міжнародних конвенцій та угод, в тому числі членами яких є або до яких має намір приєднатися (вступити) Україна, зокрема: ГАТТ/СОТ, Конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Міжнародна конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур, Конвенція про тимчасове ввезення, Конвенція про процедуру спільного транзиту. Однак процес оптимізації законодавства України у цій сфері не можна вважати завершеним. Тому важливим є додатковий перегляд нового Митного кодексу України та внести відповідні зміни та доповнення до нього.
Відповідно, для належної імплементації нового кодексу необхідним є перегляд усієї нормативно-правової бази митного регулювання у відповідності із новим Кодексом та здійснити внутрішню гармонізацію цієї бази. Адаптація митного законодавства України є пріоритетною сферою, яка визначена у ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. і розділом V Загальнодержавної програми адаптації митного законодавства України до законодавства ЄС від 18 березня 2004 р. Основними напрямками розвитку митного законодавства, реалізація яких дозволить йому стати категорією правової держави відповідно до вимог Євроінтеграції, є:
— забезпечення — соціальної справедливості у сфері управління митною справою;
— забезпечення стабільності митного законодавства;
— вироблення загальновизнаних стандартів митної діяльності держави;
— надання вибору варіантів поведінки учасникам митних процесів;
— забезпечення належного митного контролю [4, с. 100].
Для гармонізації й уніфікації законодавства України з митних питань із загальноприйнятими у світовій практиці нормами, Міністерством економіки спільно з Державною митною службою України було розроблено Закон України від 22.12.05 № 3269-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Цим законом митне законодавство України з питань митної оцінки та визначення країни походження товарів приведене у відповідність до положень угод ГАТТ/СОТ [4, с. 100].
Більшість проблем, виникаючих сьогодні зумовлено неоднозначністю, а інколи й суперечливістю чинних нормативно-правових актів, що регламентують окремі інститути митної справи. Цих проблем, звичайно, можна уникнути, створивши в митній сфері прозорі й вигідні для всіх учасників митних відносин «правила гри» на засадах соціального партнерства із посиленням водночас боротьби з контрабандою й порушеннями митних правил. Це і є головним завданням адміністрування митного законодавства, до якого варто включати елементи європейської митно-правової системи:
- моніторинг і систематизований облік національної і міжнародної нормативно-правової бази з питань митної справи;
- фаховий підхід до розробки й реалізації нормативно-правових актів, спрямованих на адаптацію (уніфікацію) митного законодавства;
- системний підхід до митно-правового захисту економічних інтересів суспільства й держави;
- становлення й розвиток адміністративно-правового оскарження поряд зі створенням адміністративної юстиції, яке має реалізовуватися на базі встановлених законом матеріальних норм та у відповідних процесуальних формах [4, с. 101].
Висновки
Гармонізація митних процедур здійснюється в рамках Ради митного співробітництва, або Світової митної організації. Ця організація, зокрема, дає такі рекомендації, як:
— визначення митною службою своїх цілей і засобів їх досягнення;
— ревізія митних процедур з метою скасування неефективних або зайвих;
— широке використання інформаційних технологій, включаючи перехід до представлення митної документації на електронних носіях;
— виокремлення збору митної статистики від випуску товарів;
— впровадження вибіркового контролю шляхом розробки технологій визначення ризикових вантажів;
— об'єднання на двосторонній основі експортного та імпортного митного контролю;
— поступове розширення практики міжнародного визначення технічних стандартів.
Держава та її органи повинні бути гарантом забезпечення повноцінної реалізації прав, свобод і законних інтересів особи і громадянина в митній системі України. Тому з метою правильного і однакового застосування законодавства України з питань митної справи, вважаю за необхідне впорядкувати нормотворчість митних органів щодо вдосконалення нормативно-правової бази, необхідної для забезпечення діяльності митної служби відповідно до вимог Європейського Союзу, СОТ та міжнародних норм.
Список використаних джерел
- Митний кодекс України: із змінами та доповненнями станом на 15 лютого 2008 року / укл.: Ю. П. Битяк, М. Г. Шульга. — Харків : Право, 2008. — 349, с.
- Митний кодекс України: науково-практичний коментар: із змінами і доп. станом на 30 січня 2008 р. / А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний, Р. А. Калюжний та ін. — К. : Всеукр. асоц. вид. "Правова єдність", 2008. — 756 с.
- Гіжевський В. К. Митне право України: навчальний посібник. — К.: Атіка, 2008. — 202, с.
- Жорін Ф. Л. Правові засади митної справи Україні: Навчальний посібник. — К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2005. — 382, с.
- Митне право України: навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 233, с.
- Митна справа в Україні : закони і законодавчі акти / ред.: В. С. Ковальський. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 384 с.
- Науменко В. П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Монографія. — К.: Знання , 2004. — 403, с.
- Шишка Р. Б. Митне право України: Навчальний посібник. — Харків: Еспада, 2002. — 294, с.