Одна з найважливіших проблем сьогодення — розвиток життєвої компетентності особистості, оскільки саме ця компетентність дає змогу людині досягти успіху в житті.

Успіх — явище відносне. З одного боку, успіх подія, що отримує соціальну й громадську оцінку. Саме суспільство вирішує, чи вважати успішними результати зусиль особистості. З другого боку, успіх — подія в житті певної особистості, і саме їй визначати, що для неї є успіхом. Він залежить від психології конкретної людини, її системи цінностей, яка, у свою чергу, може з часом змінюватися. Успіх — це питання масштабу, питання очікування результатів та цільової установки.

Ступінь успіху залежить від здібностей, знань та вмінь; працездатності й інтенсивності зусиль, а також від рівня мотивації. Для досягнення успіху важливими є наявність первинних, істотних характерних рис, які виділив Гілфорд:

— впевненість у собі;

— комунікабельність;

— здатність до самоствердження;

— врівноваженість;

— об'єктивність.

У нашому суспільстві з кожним роком усе більше зростає інтерес до психологічних проблем. До цього спонукає наше сьогодення, сучасні економічні умови, що потребують значно більше підготовлених кадрів. Економіку творять люди, і від знань та компетентності, у тому числі й психологічних, залежить якість їхньої діяльності, значущість досягнень. Життєва компетентність особистості позитивно корелює з її психологічною компетентністю.

Під психологічною компетентністю особистості ми розуміємо наявність необхідних психологічних знань, умінь і навичок. Найнеобхіднішими кожній людині знаннями та вміннями нам видаються ті, що допоможуть їй жити повноцінним, цікавим, насиченим життям на благо своє та оточуючих, досягати успіху в особистому житті та професійній діяльності.

Розвиток особистості людини знаходиться у тісному взаємозв’язку з його професійним зростанням.

Головною метою розвитку психологічного зростання особистості має стати процес усвідомлення нею власних можливостей, стосунків з оточуючими, формування здатності їх розвивати, поліпшувати, конструктивно впливати на людей. Таким чином, головна мета розвитку психологічного зростання особистості — це здатність активного, творчого опанування свого внутрішнього світу і навколишніх соціально-економічних умов.

Допомогти вдосконалити життєву та психологічну компетентність і сприяти зростанню особистості може спеціальна соціально-психологічна підготовка. Дійовим методом для цього є соціально-психологічний тренінг особистісного зростання.

Психологічний тренінг, на відміну від бізнес-тренінгів, застосовують для розвитку навичок самопізнання, рефлексії, зміни ставлення до себе й інших, вироблення навичок саморегуляції, розвитку емоційної гнучкості, поліпшення соціальної адаптації учасників, поглиблення досвіду психологічної інтерпретації поведінки інших людей.

Використання психологічного тренінгу для забезпечення особистісного зростання і самовдосконалення передбачає елементи психокорекції і психотерапії. В результаті людина не тільки вдосконалює свою поведінку, а й змінює всю систему взаємовідносин з соціальним оточенням.

Психотерапія завжди спрямовується на виправлення симптомів дезадаптованої поведінки особистості, а тренінг розглядається як засіб прискорення психологічного розвитку і самореалізації особистості, яка нормально функціонує. Психологічний тренінг орієнтований на вплив, на груповий розвиток

Такий тренінг допомагає діагностувати стан психологічної компетентності особистості, виявляти її психологічні проблеми, особистісні якості, особливості взаємодії з людьми. Беручи участь у тренінгу, вона пізнає особливості сприймання іншими людьми її особистісних якостей, поведінки та комунікативних умінь. Відбувається вирішення психологічних проблем особистості, виправлення недоліків, окреслюються шляхи особистісного зростання.

Такий тренінг має дві фази:

• діагностичну;
• корекційну.

Це дає змогу психологові, який проводить тренінг, діагностувати стан комунікативної компетентності кожного учасника, визначити шляхи удосконалення вмінь і навичок у діловому та особистому спілкуванні.

Під час діагностичної фази соціально-психологічного тренінгу мають виконуватися такі завдання:

1) самопізнання учасників тренінгу — пізнання своїх особистісних якостей, комунікативних особливостей, рефлексія власного спілкування та поведінки;

2) отримання "зворотного зв'язку" від інших учасників тренінгу, інформації про сприймання кожного учасника тренінгу як особистості, його вміння спілкуватися з людьми;

3) зовнішня діагностика — пізнання психологом-тренером особливостей та комунікативних якостей кожного учасника.

Під час корекційної фази соціально-психологічного тренінгу відбувається виправлення недоліків кожного учасника, окреслюються шляхи удосконалення психологічної компетентності.

Робота включає наступні етапи:

— професійно –психологічне тестування;

— корекційно-тренінгову роботу;

— аналіз результатів та забезпечення їх стабільної реалізації.

Професійно – психологічне тестування

Психологічне тестування проводиться з метою виявлення особистісних характеристик, що визначають професійні можливості і здібності працівника, а також небажані риси, характеристики, що потребують подальшого розвитку.

В результаті проведення психодіагностики складається відповідна психологічна характеристика, надаються супроводжуючі пояснення та рекомендації. Це дає можливість обрати ефективну форму психокорекційної роботи (індивідуальну або групову) для подолання негативних рис і властивостей особистості та розвитку внутрішніх ресурсів людини.

Мета нашого дослідження:

1) експлікувати сукупність професійних характеристик особистості, що самоактуалізується, у функціональному зв’язку з особистісними якостями;

2) емпірично дослідити рівень прагнення студентів до самоактуалізації під час професійного навчання;

3) дослідити професійну мотивацію навчальної діяльності студентів у контексті процесу самоактуалізації.

У формуючому експерименті взяли участь 10 студентів Прилуцького агротехнічного технікуму. Загалом вибірка поділялася на 3 групи (підвибірки) відповідно до фахової спрямованості навчання: 1 — студенти відділення електрифікації та автоматизації сільського господарства; 2 — студенти відділення землевпорядкування, 3 — студенти відділення будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд.

Для діагностики і самодіагностики особистості студентів, виявлення рівня їх прагнення до самоактуалізації використовувався комплекс методик, спрямованих на виявлення і наступне моделювання процесу розвитку особистісних якостей, що виступають як умови і чинники самоактуалізації студентів під час професійного навчання.

Програма експерименту передбачала, зокрема, застосування методики дослідження самоактуалізації особистості Е. Шострома на основі „Опитувальника особистісної орієнтації” в адаптації А. Рукавишникова. Дослідження професійної мотивації навчальної діяльності здійснювалося за допомогою модифікованого нами опитувальника Л. Верещагіної (Методика «МАС») з урахуванням особливостей студентського контингенту віком від 17 до 21 року. Методика "МАС" призначена для комплексної оцінки рівня та видів мотивації.

Методика «МАС»

Інструкція

Прочитайте уважно кожну наведену нижче пропозицію і закресліть відповідну цифру праворуч, якщо ви згодні із цим висловлюванням. Намагайтесь відповідати щиро і точно.

Ключ до постановки діагнозу

Шкала «прагнення до соціального престижу»: враховують бали зі знаком «+» при позитивних відповідях за позиціями 1, 4, 7, 10, 13, 16, 22, 28, 31, 34 і зі знаком «–» при позитивних відповідях за позиціями 19 і 25.

Текст опитувальника

№ п/п	Тверждення	Ніколи	Часто	Дуже часто
1	Мені подобається перебувати в центрі уваги	1	2	3
2	Коли я працюю, це виглядає так, наче я все ставлю на карту	1	2	3
3	Мені важливо, щоб мої результати були найкращими	1	2	3
4	Я прагну належати до обраного середовища	1	2	3
5	До себе я більш строгий, ніж до інших	1	2	3
6	Я порівнюю свої результати й успіхи з результатами інших людей	1	2	3
7	Я дорожу визнанням оточуючих	1	2	3
8	Невдачі стимулюють мене сильніше, ніж успіхи	1	2	3
9	Азарт змагання мені невластивий	1	2	3
10	Мені подобається виступати перед великою аудиторією	1	2	3
11	Я витрачаю більше часу на читання спеціальної літератури, ніж художньої	1	2	3
12	Я готовий працювати на межі своїх сил, щоб випередити конкурентів	1	2	3
13	Моє честолюбство допомагає моїм досягненням	1	2	3
14	Я не роблю вчасно те, що необхідно було зробити	1	2	3
15	Я люблю оглядати спортивні змагання і брати в них участь	1	2	3
16	Похвала і визнання оточуючих окриляють мене	1	2	3
17	Труднощі і перешкоди змушують мене діяти	1	2	3
18	Я задоволений, коли мені вдається продемонструвати іншим свої сильні якості або вийти переможцем із важкої ситуації	1	2	3
19	Я задоволений тією посадою, що обіймаю, і не прагну більшого	1	2	3
20	Мене радує можливість багато й інтенсивно працювати	1	2	3
21	Мені подобаються складні задачі (ситуації), коли необхідно максимально мобілізуватися	1	2	3
22	Для мене важливо «вибитися в люди»	1	2	3
23	Коли у мене немає справ, відчуваю себе некомфортно	1	2	3
24	Я зроблю все, щоб інші не могли мене випередити	1	2	3
25	Я не маю бажання мати високий соціальний статус	1	2	3
26	Мої друзі вважають мене ледачим	1	2	3
27	Мене дивують люди, які витрачають усі сили і час на те, щоб обійти конкурентів	1	2	3
28	Траплялося, що я заздрив успіху або популярності інших людей	1	2	3
29	Я не звертаю уваги на свої досягнення	1	2	3
30	В атмосфері боротьби і конкуренції почуваюся добре	1	2	3
31	Мені хотілося б бути відомою людиною	1	2	3
32	Інколи я не доводжу справу до кінця	1	2	3
33	Я завжди прагну випередити інших, досягти кращих результатів	1	2	3
34	Я зроблю все, щоб домогтися поваги авторитетних для мене людей	1	2	3
35	Я заздрю людям, які не завантажені роботою	1	2	3
36	Успіх інших мене активізує і змушує діяти краще і швидше	1	2	3

Шкала «прагнення до досягнення мети»: враховують бали зі знаком «+» при позитивних відповідях за позиціями 3, 6, 12, 15, 18, 21, 24, 30, 33, 36 і зі знаком «–» при позитивних відповідях за позиціями 9 і 27.

За кожною шкалою підраховують суму балів з урахуванням знаків.

Шкала «прагнення до суперництва»: враховують бали зі знаком «+» при позитивних відповідях за позиціями 2, 5, 8, 11, 17, 20, 23 і зі знаком «–» при позитивних відповідях за позиціями 14, 26, 29, 32, 35.

Чим більша сума балів за тією чи іншою шкалою, тим сильніше в обстежуваного виражене відповідне прагнення.

Ознайомившись з основами теорії самоактуалізації, студенти зробили для себе невтішний висновок, що коли лише 1 % особистостей можна вважати повною мірою самоактуалізованими, то вони практично не мають шансів досягти високого рівня самоактуалізації. Нагальним нашим завданням було „розблокування” таких упереджень. В процесі індивідуальних співбесід доводилось переконувати респондентів у наявності в них прихованих задатків і можливостей. При цьому ми не приховували думки, що шлях до особистісного зростання часто буває вельми непростим. Зокрема, Ф. Перлз визначає самоактуалізацію як внутрішній процес, коли індивідуум, спізнавши „власну унікальну ідентичність”, наважується бути нею. Дуже важливо не гальмувати в собі прагнення до успіху, позбавлятися комплексів.

Проблема особистісного зростання є особливо значущою, адже людина з високим рівнем прагнення до самоактуалізації набагато легше робить життєвий вибір, вона активніша і відповідальніша за власні дії. Оцінюючи значення самоактуалізації, Т. Титаренко відзначає: „Потреба в самоактуалізації є природною і необхідною власне людською потребою, яка надає індивідуальному життю яскравої спрямованості і глибокого смислу, зміцнює віру в себе і дає сили вистояти серед життєвих негараздів”. Однак молодій людині у 17 — 21 рік ще нереально досягти максимального розвитку здібностей, своїх потенційних можливостей. Самоактуалізація, як переконує А. Маслоу, є напруженим процесом „поступового зростання, копіткої праці, нагромадження маленьких досягнень”.

2. Результати дослідження

Експериментально було встановлено середньостатистичні показники та здійснено порівняльний аналіз результатів у виявленні рівня прагнення до самоактуалізації студентів Прилуцького агротехнічного технікуму за окремим шкалами (таблиця 2.1.) відповідно до фахового спрямування їх професійного навчання.Таблиця 2.1.

Середньостатистичні показники прагнення до самоактуалізації студентів за окремим шкалами (%)

Те, що на всіх трьох відділеннях дані значно відрізняються, свідчить про суттєві відмінності особистісних якостей студентів у контексті професійного навчання та у змісті навчальної діяльності в цілому.

Емпіричні дані свідчать, що студенти у своїй більшості поділяють цінності самоактуалізованої особистості.

У студентів відділень землевпорядкування та будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд найвищі результати виявились за шкалою „(SAV) Ціннісна орієнтація”: відповідно – 60 % та 60,9 %.

На відділенні електрифікації і автоматизації сільського господарства показник за цією шкалою суттєво відрізняється і свідчить про недостатній рівень розвитку здатності щиро переживати такі цінності самоактуалізації, як істина, добро, краса, цілісність, брак роздвоєності, життєвість, унікальність, досконалість, звершення, справедливість, порядок, простота, гра, самодостатність. Академічні групи цього відділення складаються переважно з осіб чоловічої статі. Зрозуміло, що це накладає певний відбиток на особистісні якості, специфічну систему цінностей та стильових особливостей активності у прагненні до самоактуалізації.

Високими результатами у кожній підвибірці представлена шкала „(Sr) Самоповага”, що свідчить про природну основу психічного здоров’я і цільність особистості, здатність поважати себе за свою силу. Найвищі показники належать студентам відділення електрифікації і автоматизації сільського господарства. Вони найкраще усвідомлюють позитивну „Я-концепцію” (самоприйняття своєї внутрішньої сутності), мають стійку адекватну самооцінку (здатність критично, без самоприниження оцінювати себе).

Постає питання, в якій мірі студентській молоді необхідна аутосимпатія? Чи не свідчить вона про нарцисизм, некритичність? Адже розвинена аутосимпатія тісно пов’язана з усвідомленою позитивною „Я-концепцією”. Високий показник цієї шкали свідчить, ймовірно, про вияви у значної кількості респондентів оптимістичного погляду на власну сутність.

Вище середніх показників у всіх вибірках розміщуються дані за шкалами „(Nc) Погляд на природу людини” та „(Tc) Орієнтування у часі”. У студентів відділення землевпорядкування результати за цими шкалами найвищі – 60 % і 59,5 %, що свідчить про прагнення жити теперішнім часом, насолоджуватись сьогоденням, наповнюючи його відповідним змістом. Слід зауважити, що такі характеристики, спостереження за особливостями навчальної діяльності студентів цього фахового спрямування дають підставити робити висновок про наявність стійких передумов для створення у групах щирих, гармонійних міжособистісних стосунків, що виражається у природній симпатії і довірі до людей, чесності, доброзичливості, неупередженості.

Студентство не схильне „відкладати своє життя на майбутнє”. Не бажають респонденти і заглиблюватись у спогади про минуле, акцентувати увагу на пережитих подіях, які мають як позитивний, так і негативний характер. Те, що половина студентської молоді зорієнтована на сьогодення, може говорити і про прихований страх перед перед невідомими ще випробуваннями. Але визначальною особливістю у цьому віці є спрямованість у майбутнє, це період найбільших задумів, планів і прогнозів. К. Роджерс пропонує в цьому контексті вивчати особистість у площині „теперішнє – майбутнє”.

В групах відділення електрифікації і автоматизації сільського господарства показники за шкалами „(Nc) Погляд на природу людини” і „(Tc) Орієнтування у часі” значно нижчі (відповідно, 56,6 % і 56 %). На відділенні будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд за вказаними параметрами відстежуються найнижчі показники (відповідно, 55,5 % і 54,3 %), що дає змогу підтвердити наші спостереження за навчальними групами цього відділення про їх вразливість, невпевненість у собі, завищенні прагнення до досягнень, невротичну заглибленість у минулі переживання, прагнення приховати своє справжнє ставлення до екзистенційних цінностей життя.

Індивідуальні показники, що свідчать про здатність розуміти людей, вірити в них, у їхні безмежні можливості, досить різнопланові (від 20 % до 80 %). Результати за цією шкалою ми могли б аналізувати у ракурсі готовності до щирих, чесних, гармонійних міжособистісних відносин. Якщо шляхом психологічного тренінгу вдалось би дещо поліпшити розуміння природи людини, погляд на неї зробити позитивнішим, то можна було б сподіватись яскравіших виявів симпатії, довіри, доброзичливості.

Шкала „(A) Прийняття агресії” у групах відділень електрифікації і автоматизації сільського господарства та землевпорядкування представлена вищими за середні результатами – 56 % і 59 % і в ієрархічній системі середньостатистичних показників за окремими шкалами має 5 ранг. Ці студенти здатні приймати як власну, так і будь-чию агресію як природну властивість. Вони не прагнуть приховати, придушити чи відмовитися від неї. Значно нижчий показник тут у студентів відділення будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд – 51,1 %, що свідчить про певну суперечливість у сприйнятті природних людських властивостей.

Ідеологічний і ціннісно-нормативний вакуум свідомості студентської молоді іноді заповнюється, образно кажучи, підручними засобами, і в цьому процесі не останню роль відіграють ЗМІ. Зараз чітко встановлено ефект впливу агресії, яка демонструється телеканалами, на поведінку глядачів. Перший з них (навчання шляхом спостереження) — добре вивчений феномен, висвітлений у працях А. Бандури. Вчений вважав, що особистість необхідно розуміти у світлі безперервної взаємодії трьох факторів: поведінковим, когнітивним і фактором середовища. Називаючи „взаємний детермінізм” трьох чинників (відкритої поведінки, особистісних характеристик і впливу оточення) головним принципом аналізу особистості, А. Бандура зазначав, що особистість одночасно є продуктом і творцем суспільного оточення і себе самої. Виходячи з цього, А. Бандура стверджував, що агресивність є, як правило, продуктом сприйнятих та засвоєних особистістю у дитинстві відповідних моделей поведінки. Людина, яка стала свідком агресії, відкриває для себе нові вербальні та фізичні реакції, яких раніше не було в її поведінковому репертуарі. Постійний перегляд сцен насильства сприяє також поступовій втраті емоційного сприйняття агресії й чужого болю. В результаті спостерігач не розглядає насильство як неприйнятну форму поведінки. Нарешті, телевізійні сюжети, перенасичені сценами насильства і жорстокості, викликають зміни в індивідуальному образі реальності. Це означає, що людина, яка часто спостерігає насильство, схильна очікувати його в більшості ситуацій і сприймати навколишній світ вороже налаштованим до неї. Таке спотворення реальності формує загострене відчуття загрози і схильність захищатися, агресивно реагуючи.

Деякі дослідники вважають, що низький соціально-економічний рівень життя посилює негативний ефект: діти з родин з низьким економічним рівнем частіше схвалюють насильство, отримуючи від нього певне задоволення, а також чіткіше ідентифікують себе з телегероями. Ця тенденція була відзначена й у межах нашого опитування. Іншим не менш вагомим фактором (який опосередковує вплив телевізійного насильства) є особисте оточення (родина, школа, однолітки, виховання), яке може здійснювати соціальний контроль або ж сприяти формуванню критичного ставлення до одержуваної інформації. Позитивні стосунки в родині, довіра дітей до батьків знижують ефект негативного впливу телеагресії. Отже, інформація, одержана з каналів масової комунікації, емоції і почуття, які вона викликає, завжди співвідносяться з системою норм, цінностей, стереотипів тощо, які спрямовують особистість.

Зауважимо, що приблизно такий же рівень студенти відділення будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд мають і за шкалами „(C) Контактність” – 50 %, „(C) Сенситивність” – 48,7 %, „(Ех) Гнучкість поведінки” – 50,9 %, які спільно визначають і детермінують характер міжособистісної взаємодії. Цікаво, що за шкалою „(Ех) Гнучкість поведінки” студенти відділення електрифікації і автоматизації сільського господарства теж мають показник невисокий – 51 %. Насторожує те, що в ієрархічній структурі цієї підвибірки він відповідає 10 рангу, а показники за шкалами „(Fr) Сенситивність” – 52,6 % і „(C) Контактність” – 53 % хоч і є вищими, проте ілюструють рівень адекватного самовираження студентів у спілкуванні, засвідчуючи їхню здатність до саморозкриття. Досить невисокий показник можна було б інтерпретувати в плані характеристики студентства як респондентів дещо ригідних, невпевнених у своїй значущості. Тому можемо прогнозувати, що в процесі спілкування в студентському середовищі час від часу проявлятимуться нещирість, фальш, бажання маніпулювати людьми. Підвищення показників за цією шкалою сприяло б розвитку можливостей до адекватного самовираження в процесі спілкування.

У плані аналізу результатів за вказаними шкалами показники студентів відділення землевпорядкування дещо відрізняються. Шкала „(Fr) Сенситивність” – 58,5% засвідчує позитивну відмінність академічних груп цього відділення щодо сприятливого мікроклімату навчальної діяльності завдяки значному рівню здатності розуміти, відчувати потреби оточуючих. Дані результатів за шкалою „(І) Автономність”, як і за шкалою „(Tc) Орієнтування у часі” містять основну інформацію про рівень самоактуалізації студентів. На жаль, в ієрархії середньостатистичних показників вони посідають не перші місця. Найвищий показник належить досліджуваним відділення землевпорядкування (відповідно, 55,8 % і 59,5 %), яке, на нашу думку, є найбільш успішним за всіма параметрами вимірюваних якостей щодо прагнення до самоактуалізації.

Самоактуалізована особистість має бути автономною, але аж ніяк не одинокою і відчуженою. Надзвичайно низькі результати є серйозним сигналом про недостатній рівень самоактуалізації студентської молоді. Саме автономність, на думку гуманістичних психологів, є одним з головних показників психологічного здоров’я особистості, її цілісності, повноти. Зазначимо, що автономність за змістом наближається до понять „життєвість” (aliveness) і „самопідтримка” (self-support), які зустрічаємо у дослідженнях Ф. Перлза, „спрямованість зсередини” (inner-directed) у напрацюваннях Д. Рісмена, „зрілість” (ripeness) – у К. Роджерса. Якщо пригадати з цієї нагоди Е. Фромма, то автономність за змістом наближається до позитивної „свободи для” на відміну від негативної „свободи від”.

Зауважимо, що в процесі розвитку, структурування, усвідомлення, переосмислення особистісних орієнтацій вагомого значення набуває ставлення до часу життя. Зміст часу залежить від важливості подій, якими він наповнений, а також від яскравості переживань, що їх супроводжують. В. Джемс щодо цього зазначає, що час, заповнений різними і цікавими враженнями, здається скороминущим, але згадується як довготривалий. Навпаки, плин часу, не заповненого жодними враженнями, здається довгим, а коли він минув – коротким. Особистість постійно співвідносить нинішнє життя з минулим, намагається зазирнути в майбутнє, творить власний світ „структуруванням свого життєвого простору” (К. Левін).

На кожному етапі життєвого шляху спостерігаються найхарактерніші особливості сприймання часових вимірів, з якими й пов’язані зміни в життєвих орієнтаціях особистості. Т. Титаренко підкреслює: „Згорненість минулого і майбутнього у миттєвості сучасного творить смислове поле життя, всередині динамічної структури якого і здійснюється самореалізація”.

У здорової особистості минуле, нинішнє і майбутнє співіснують у цілісності, єдності та взаємодії. Кожна особистість має „суб’єктивну картину життєвого шляху” – мережа, вузли якої – події, а нитки – зв’язки між ними. Є зв’язки реалізовані, пов’язані зі світом спогадів. Окремі з них лише потенційні, ймовірні, які знаходять вияв у мріях і фантазіях. Та найважливіші зв’язки актуальні, тобто – саме життя у його напруженій незавершеності, де минуле містить у собі майбутнє, а майбутнє виростає з минулого. Тому молодій людині так важливо навчитись правильно сприймати час, керувати ним, відчуваючи його цінність. Гармонійне сприймання часу дає потужний енергетичний заряд до життя, минуле оцінюється як своєрідний трамплін для реалізації життєвих цілей.

Вельми важливими психологічними регуляторами життєвого шляху вважають гармонійне переживання минулого, сьогодення і майбутнього, усвідомлення взаємозв’язку між подіями життя. Особливу роль для молоді відіграють уявлення про майбутнє. Наявність чіткої й осмисленої життєвої перспективи свідчить про достатній рівень самоактуалізації особистості. Якщо ж настає „психологічне старіння” (а це може статися у будь-якому віці), то суттєво знижується інтерес до майбутнього як поля самореалізації.

Далі результати досліджуваного параметра розташовуються так: відділення електрифікації і автоматизації сільського господарства: відповідно, 53 % і 56 % та відділення будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд: відповідно, 51,5 % і 54,3 %.

Результати дослідження за шкалою, яка характеризує прагнення до контактності, становлять 53 % (електрифікація і автоматизація сільського господарства), 54 % (землевпорядкування), 50 % (будівництво, обслуговування і ремонт гідромеліоративних споруд). За опитувальником ОО цей показник не вимірює рівня комунікабельності, а свідчить про готовність налагоджувати корисні та приємні контакти з іншими і пов’язується з настановленнями особистості. Емпіричні дані переконують, що респонденти з перших двох підвибірок — електрифікація і автоматизація сільського господарства та землевпорядкування більше відкриті для спілкування у малих групах різного рівня (сім’я, студентська група, творча наукова група тощо).

Шкала „(S) Спонтанність” за результатами дослідження має схоже представлення у таких показниках – відділення землевпорядкування (53 %), відділення електрифікації і автоматизації сільського господарства (53%), відділення будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд (49,5 %). Як бачимо, (спостереження за поведінкою під час навчальної діяльності, особливості комунікативної сфери та внутрішньо групових зв’язків також це підтверджують), студенти відділень землевпорядкування та електрифікації і автоматизації сільського господарства мають більшу здатність діяти відносно внутрішніх імпульсів, відмовляючись від різних видів психологічного захисту. Вони демонструють упевненість в собі, довіру до світу. Їх вчинкова сфера переконує у наявності більших можливостей для особистісного зростання завдяки сповідуванню цінностей свободи, природності, гри.

Показники групи досліджуваних відділення землевпорядкування за шкалою „(Sy) Синергічність” (61 %), які є значно вищими за середньостатистичні (51,9 %), також свідчать про винятковість цієї групи студентів у порівнянні з іншими студентами навчального закладу. Вони добре розуміють діалектичну суперечність і взаємозв’язок явищ природи і людського суспільства та буття взагалі. Їм властиве філософське ставлення до проблемних (через внутрішню антагоністичність) епізодів студентського життя.

У студентів двох інших відділень дані за цією шкалою посідають передостанні місця – відповідно, 48 % та 46,9 %. Таке представлення цієї шкали у підвибірках показників навіює певний песимізм, адже за шкалою „(Nc) Погляд на природу людини”, яка разом із шкалою „(Sy) Синергічність” утворює блок усвідомлення цілісності буття, у цих студентів майже однаково значно вищі показники: відповідно, 56,6 % і 55,5 %. Отже, можемо констатувати проблему, спричинену скоріше явищами суб’єктного характеру: особистість схильна оцінювати людей як „хороших і добрих”, переконана у потузі людських можливостей, розуміє, що протилежності і суперечності у природі та в житті взаємопов’язані, але не бачить шляхів вирішення суперечностей і проблем.

Останнє місце у всіх підвибірках посідає шкала „(Sa) Самоприйняття”, яка засвідчує наявність чи ні психологічного захисту, який відділяє особистість від власної сутності. Розподіл показників як і в попередніх свідчить про переваги студентів відділення землевпорядкування (52,7 %) порівняно з показниками відділення електрифікації і автоматизації сільського господарства (48,6 %) та відділення будівництва, обслуговування і ремонту гідромеліоративних споруд (47,3 %). Високі чи низькі показники за цією шкалою визначають рівень рефлексивності студентів.

Рефлексію розуміють як осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів своєї діяльності, соціального та індивідуального способу існування. Вона містить такі компоненти, як зіставлення умов і цілей діяльності, виявлення наявних у ситуації й досвіді суб’єкта засобів і способів перетворення об’єкта, визначення їх достатності чи недостатності для досягнення мети, вироблення стратегії дії, аналіз зворотної інформації. Водночас рефлексія — це не тільки інтроспекція власної психіки, а й осмислення своєї життєвої програми, принципів світосприймання, цілей, цінностей, вимог, настанов, прагнень. Іншими словами, це особливий дослідницький акт, спрямований людиною на себе як на суб’єкта життєдіяльності.

Особистісна рефлексія не обмежується внутрішніми змінами самої особистості, вона знаменує появу нового етапу в розвитку самосвідомості. З огляду на це стає можливим не тільки усвідомлення своєї особистості, але й глибше та ширше розуміння внутрішнього світу інших. Останнє детермінується соціальною ситуацією розвитку, в якій провідною стає не навчальна діяльність, яка вже не може задовольнити особистісних домагань, а, як доводять сучасні дослідження, спілкування з ровесниками чи реалізація цього спілкування в суспільно значущій діяльності (В. Давидов, 1996; Д. Фельдштейн, 1996).

Потреба в самоусвідомленні концертує увагу молодої людини на її внутрішньому світі, що стимулює процеси самосвідомості, сприяє баченню розходжень між „Я-реальним” і „Я-ідеальним”, усвідомленню власної невідповідності суспільним вимогам, ідеалам. А це, у свою чергу, призводить до формування нового якісного стану „Я”. Тому не випадково самовизначення юнацтва ототожнюється з пошуком себе, відкриттям „Я”.

Отже, підсумовуючи, особливо підкреслимо, що виникнення особистісного самовизначення можливе тільки при відповідному рівні розвитку самосвідомості — з появою особистісної рефлексії, аспекти якої: здатність критично ставитися до самого себе, адекватно оцінювати себе як особистість, уміння мотивувати цю самооцінку і передбачати перспективи свого розвитку. Кожен із названих аспектів є механізмом самовизначення, а тому їх співвідношення (особистісна рефлексія), у свою чергу, є психологічним механізмом самовизначення, що забезпечує становлення його як новоутворення в ранньому юнацькому віці.

Істотною характеристикою студента є те, що його психічний розвиток відбувається у специфічній формі пізнавальної діяльності — навчально-професійній. „Активно поєднана із соціально визнаною, суспільно орієнтована навчально-професійна діяльність не тільки розвиває пізнавально-професійну спрямованість, але й забезпечує новий рівень самовизначення, пов’язаного з перетворенням „внутрішньої позиції” (усвідомлення свого „Я” в системі реально існуючих стосунків) на стійку життєву позицію, згідно з якою життєві плани орієнтовані на потреби суспільства”.

Дослідження за методикою «МАС» мотиваційної сфери майбутніх фахівців свідчить про наявність певної структури та ієрархії мотивів, які спонукають юнаків до професійного навчання (таблиця 4.2.).

Отже, згідно з нашими результатами, для 53,6 % студентів технікуму найбільше спонукальне значення мають мотиви професійної майстерності. Саме зі змістом професійного навчання ця частина студентства пов’язує прагнення розвивати інтелект і особистісні якості. Самоактуалізація у ході професійної підготовки є для них чинником, який спонукає до учіння. Студенти, зорієнтовані на переваги такого типу навчальної діяльності, усвідомлюють пізнавальну діяльність як найістотніший спонукальний фактор.

Слід зауважити, що різниця між мотивами професійної майстерності і соціально-значущими мотивами є значною (46,4 % за шкалою соціально-значущих мотивів і 53,6 % за шкалою мотивів професійної майстерності).

Вибір частини студентів на користь соціально-значущих мотивів зумовлений прагненням утвердити себе в соціумі, довести навколишнім, що ти чогось вартий, бажанням встановлювати міжособистісні контакти, відвідувати заняття, готуватися разом до семінарів та екзаменів (тобто перебувати в колі юнацтва). „Я люблю перебувати в колі ерудованих, розумних ровесників”, „В технікумі цікаво, є можливість познайомитися з новими людьми”, — щось на зразок таких мотивувань наводять студенти в бесіді.

Слід мати на увазі, що ці дані отримані методом опитувальників і, безумовно, суб’єктивний характер їх може дещо спотворювати реальну картину.

Уся ця статистика є свідченням недосконалості системи навчання, яка не зорієнтована на формування упевненості в перспективності майбутньої фахової діяльності. Під впливом розробленого нами мотиваційного тренінгу спостерігається позитивна динаміка мотивації професійної майстерності. Виконання вправ, спрямованих на актуалізацію позитивних емоцій щодо предмета практичної професійної діяльності (в нашому випадку це стосується дисципліни „Вирішення виробничих ситуацій”), здатне посилити пізнавальну професійну мотивацію. На нашу думку, значні можливості формування мотивації професійної майстерності можуть бути в структурі навчального процесу, в структурі навчальних курсів, які викладаються, тобто коли має місце безпосередня робота з навчальним матеріалом. Однак школа (як вища, так і середня) не зорієнтована на розвиток мотивації професійної майстерності, формування інтересу до процесу і змісту майбутньої фахової діяльності.

Висновки

В ході експерименту та за результатами спостережень виявлено недостатньо високий рівень самоактуалізації студентської молоді (53,7 %), який потребує істотного підвищення як в цілому, так і за окремими шкалами. Окреслюється загальна тенденція у проявах найбільш характерних критеріальних показників самоактуалізованої особистості: найвищий ранг посідають шкали, пов’язані з цінностями молодих людей, наявністю природної основи психічного здоров’я і цільності особистості, здатністю поважати себе за свою силу, адекватною взаємною оцінкою та позитивним емоційним фоном спілкування. Найменш значущими є саморозуміння і спонтанність.

Професійна мотивація навчальної діяльності студентів — це структуроване та ієрархічне психічне утворення, яке має свою специфіку. В ході аналізу професійної мотиваційної основи освітньої діяльності студентів було виявлено, що необхідною, але недостатньо реалізованою умовою для досягнення студентом власних цілей самоактуалізації є наявність усвідомленого образу майбутнього результату професійної підготовки. Крім свідомих репрезентацій цілей самоактуалізації у професійному навчанні потрібна ще й спеціальна потреба у здійсненні цих цілей, інтерес, який формується власне в професійній творчій діяльності, що нею мотивується. У результаті чого інтерес стає стійким і виступає в ролі стимулу, що актуалізує потенційні можливості особистості.