Вступ

1. Психобіографічний метод дослідження життєвого шляху особистості

2. Перспективи сценарного аналізу у біографічних дослідженнях

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В акмеології важливо представити основні напрямки, в яких відбувається оцінка особистісного і професійного розвитку. Досить важливо оцінити такі аспекти особистості, як професійні знання, життєвий і професійний досвід, особисті якості. Часто на якісному рівні професійні знання оцінюються з допомогою процедури кваліфікаційного екзамену (можна з допомогою кваліфікаційних тестів). Поряд із професійними знаннями можна оцінювати і розумові здібності, які складають фундамент для засвоєння нових професійних знань (використовують класичні тести інтелектів – тест Векслера, Кеттела, Равена).

На практиці основним засобом якісної оцінки особистісних і професійних особливостей є експертна оцінка. Практичним прикладом використання експертної оцінки є процедура атестації. При проведенні атестації в якості експертів зазвичай вибирають людей, які досить добре знайомі із тими, кого атестують, знають його роботу. для зниження суб’єктивних викривлень при атестації використовується співставлення думок декількох експертів. В останній час намітилася тенденція до використання таких експертних методів оцінки працівників, які функціонально виходять за виходять за рамки звичайної експертної комісії. Наприклад, метод ділової дискусії дозволяє зробити самого оцінюваного основним інструментом оцінки.

Тема: «Психобіографічний метод дослідження особистості».

1. Психобіографічний метод дослідження життєвого шляху особистості

Основним методом дослідження життєвого шляху є метод психобіографічний. І. Маноха визначає його як систему засобів дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху людини. Водночас Н. Пов’якель використовує вужче розуміння цього методу, а саме як „системи способів вивчення життєвого шляху особистості” [2, с. 32]. Аналізуючи весь спектр біографічних досліджень, можемо їх поділити на дві великі групи.

Перша група – це біографічні дослідження, спрямовані на вивчення життєвого шляху особистості на основі безпосередньої взаємодії з нею. Ця група методів розвинута зусиллями С. Рубінштейна, Б. Ананьєва, К. Абульханової-Славської, Л. Анциферової, Н. Логінової, І. Кона, І. Манохи, В. Роменця, Т. Титаренко, Ф. Василюка. Ці та інші дослідники розробили теоретичні й методологічні засади біографічного дослідження, а також низку методик: каузометрія Є. Головахи, О. Кроніка, Р. Ахмерова, психологічна автобіографія Є. Коржової, вчування І. Манохи. О. Музикою розроблено методику дослідження ціннісної сфери особистості, що ґрунтується на аналізі життєвого шляху, а В. Климчуком розроблено процедуру математичного моделювання життєвого шляху особистості на базі каузометрії [2, с. 32].

Друга група – біографічні дослідження, в межах яких вивчається життєвий шлях особистості без безпосередньої взаємодії з нею. В цьому випадку йдеться про аналіз історичних постатей, художників, музикантів, письменників тощо. Використовуються біографії, автобіографії, щоденники, листи, свідчення очевидців, а також продукти діяльності.

В такому ракурсі психобіографічний метод прийнято пов’язувати з психоаналітичним вченням З. Фройда. Цьому є дві основні причини:

1) саме З. Фройд започаткував інтерпретації біографій своїми „патографічними дослідженнями” Леонардо да Вінчі, В. Вільсона, пророка Мойсея;

2) психоаналітична інтерпретація біографії дозволяє детально розглянути особливості індивідуального психічного життя людини і віднайти у ньому передумови (або, принаймні, кореляти) її творчості [2, с. 33].

Відомими є також праці А. Адлера, Е. Еріксона, Е. Фромма, К. Г. Юнга.

Психоаналітична парадигма не є єдиною. Е. Сергієнко та Н. Харламенкова вказують, що існують принаймні два підходи до пояснення процесу структурування життєвого шляху. В основі першого підходу, який реалізовано наведеними вище авторами, – акцент на переважно несвідомому виборі життєвого плану та життєвого сценарію, який здійснюється на ранніх стадіях онтогенезу (А. Адлер, З. Фройд). Другий підхід ґрунтується на уявленні про свідомий вибір та регуляцію процесу життя (С. Рубінштейн, Б. Ананьєв, К. Абульханова-Славська, Л. Анциферова, Н. Логінова, Т. Титаренко). В цьому контексті відомі біографічні дослідження О. Кульчицької (Я. Бойя, Е. Галуа, У. Дісней, М. Лобачевський, І. Франко, К. Ціолковський), А. Маслоу (А. Лінкольн, Т. Джефферсон, А. Ейнштейн, Е. Рузвельт, У. Джемс, А. Швейцер, О. Гакслі, Б. Спіноза), В. Моляко (М. Врубель). Важливою є також розробка В. Моляко принципів психобіографічного дослідження [2, с. 33].

Звісно, що життєвий шлях особистості не можна подати у вигляді прямої лінії, спрямованої у майбутнє, – він має складну ієрархічну рівневу структуру, багато різноспрямованих векторів сил, велику кількість можливих напрямів розгортання тощо. Також неможливо однозначно стверджувати, що таке складне утворення однозначно є наслідком свідомого вибору чи несвідомого рішення. Одним з підходів до аналізу життєвого шляху особистості, який дає можливість інтегрувати обидва підходи (аналізувати як несвідомі моменти, так і свідомі вибори) є сценарний аналіз Е. Берна.

2. Перспективи сценарного аналізу у біографічних дослідженнях

Сценарний аналіз поки що не знайшов широкого застосування у біографічних дослідженнях – можливо тому, що не потрапив до поля уваги літературознавців (які переважно й здійснюють біографічні розвідки та проекції художніх текстів на життєвий шлях їх творців). Можна виокремити низку характеристик сценарного аналізу, які роблять його досить серйозним інструментом біографічного дослідження. Цій теорії в цілому властива сувора структурованість (визначено чітко й однозначно базові поняття, встановлено відношення між ними тощо). Розроблено концепцію вікової динаміки формування сценарію. Дослідники акцентують на індивідуальності сценарію. Кожен сценарій характеризується наявністю певної мети, що робить біографічний аналіз спрямованим не лише в минуле, але й дає можливість враховувати майбутнє.

Аналізована теорія не є однозначно фатальною. Особистість може виходити за межі сценарної поведінки, змінювати власні сценарії тощо. Ще однією перевагою сценарного аналізу є акцент на свідомості рішень, які призводять до формування і закріплення сценаріїв.

Основні поняття, що використовуються у сценарному аналізі Е. Берна.

Транзакційний аналіз (ТА) – напрям у гуманістичній психології та психотерапії, що пов’язується в першу чергу з іменем американського психолога і психіатра Е. Берна. Він розробив основні теоретичні положення ТА, успішно практикував індивідуальну та групову терапію. Пізніше теорію і метод ТА розвивали К. Штайнер, В. Джойнс, Й. Стюарт [6, с. 247].

Аналіз життєвих сценаріїв – одна з основних складових транзакційного аналізу поряд з власне аналізом транзакцій та структурним аналізом. Поняття життєвого сценарію визначається Е. Берном як „план, що впорядковується у дитинстві, підкріплюється батьками, виправдовується подальшими подіями і завершується так, як було визначено з самого початку” [2, с. 34].

Й. Стюарт і В. Джойнс відзначають такі характерні особливості життєвих сценаріїв:

— початок формування сценарію припадає на момент народження дитини; у чотири роки дитина вирішує, яким приблизно буде сюжет сценарію;

— у семирічному віці формування сценарію фактично завершується;

— із семи до дванадцяти років у сценарій додаються певні деталі;

— у підлітковому віці сценарій переглядається, і цей перегляд полягає у наданні йому більш реалістичних рис.

Автори доводять, що сценарій завжди має спрямованість на певну, індивідуальну для кожної людини, розв’язку.

Сценарій підкріплюється батьками за допомогою сценарних повідомлень, які можуть бути як вербальними, так і невербальними. Прикладом вербального сценарного повідомлення може бути фраза батька, адресована синові: „У нас всі були правниками з діда-прадіда”.

До невербальних сценарних повідомлень належить, наприклад, випадок, коли дитина тягнеться до матері, а мати не обіймає її. Дитина отримує повідомлення про свою небажаність, сприйнявши мамину позу, вираз обличчя, тобто через невербальні сигнали.

Сценарій є неусвідомлюваним через те, що формується він у ранньому віці, а спогади про цей вік розмиті і напіввідкриваються лише у снах та фантазіях (Й. Стюарт, В. Джойнс).

За змістовою складовою Е. Берн поділяв сценарії на три групи: виграшні, програшні або фатальні, безвиграшні або банальні. За визначенням Е. Берна, виграшний сценарій передбачає, що людина досягає певної мети, і це досягнення викликає почуття задоволення, успіху і не породжує внутрішньої напруги. Й. Стюарт і В. Джойнс наводять такий приклад виграшу: якщо людина вирішила стати успішним політиком або видатним полководцем і стає ним, отримавши загальне визнання, тоді вона виграє. Якщо людина вирішила стати мільйонером, то вона виграє, якщо стане щасливим мільйонером. Якщо людина вирішила стати відлюдником, стає ним і при цьому із задоволенням живе у своїй печері, тоді вона також виграє. У будь-якому випадку виграш співвідноситься з метою, яку ставить перед собою людина.

У випадку фатального сценарію людина не досягає поставленої мети. Якщо вона вирішує стати великим вождем, йде в армію, проте невдовзі її звільняють, то вона програє. Якщо людина вирішує стати політиком, але її кар’єра завершується скандалом і звільненням – така людина теж програє. Якщо той, хто вирішив стати мільйонером, стає жебраком-відлюдником, то він також програє. Можлива й така ситуація програшу – людина вирішує стати мільйонером, стає ним, проте відчуває себе нещасною через виразку шлунка чи напружену роботу.

Залежно від розв’язки фатальні сценарії поділяються на три ступені. Сценарій першого ступеня – це сценарій з помірними невдачами чи втратами. Прикладами таких сценаріїв може бути конфлікт на роботі, провал на екзамені тощо. Сценарій другого ступеня – сценарій, наслідки якого досить серйозні для того, щоб їх можна було обговорювати в колі близьких чи друзів.

Приклади: госпіталізація у зв’язку з депресією, виключення з університету. Сценарій третього ступеня може завершитися важкою травмою, смертю, ув’язненням. Приклади: самогубство після виключення з університету, довічна госпіталізація внаслідок важкого психічного захворювання.

Безвиграшний сценарій притаманний людині-середняку. День у день він несе свого хреста, особливо нічого не виграючи і не програючи. Він не з тих, хто ризикує (Й. Стюарт, В. Джойнс).

На нашу думку, така класифікація сценаріїв, незважаючи на її зручність і простоту, є дещо умовною. Це можна пояснити тим, що сценарії життя людей не обов’язково мають носити фаталістичний, визначений характер. Усвідомивши особливості власного сценарію, людина може змінити його. На ранніх етапах формування сценарію маленька дитина вже має визначені переконання щодо себе та щодо інших людей [2, с. 35].

Ці переконання Е. Берн називає життєвими позиціями. Вони можуть бути виражені такими твердженнями про себе та інших людей: „Я ОК, ти не ОК”; „Я не ОК, ти ОК”; „Я ОК, ти ОК”; „Я не ОК, ти не ОК”. На думку Е. Берна, одна з цих чотирьох життєвих позицій лежить „в основі кожної гри, кожного сценарію, кожної людської долі” [2, с. 36].

Дитина, що прийняла позицію „Я ОК, ти ОК” скоріш за все будуватиме виграшний сценарій. Вона знає, що її люблять, і що близькі раді її існуванню. Вона вирішує, що батьків можна любити, їм можна довіряти, і, як наслідок, такі погляди поширюються на всіх людей (Й. Стюарт, В. Джойнс).

Якщо дитина приймає позицію „Я не ОК, ти ОК”, то вона, очевидно, розігруватиме банальний або програшний сценарій. Позиція „Я ОК, ти не ОК” нібито створює умови для формування виграшного сценарію. Але така дитина переконана, що над іншими дітьми необхідно вивищуватися, а їх, відповідно, змушувати принижуватися. Дитина може досягти такого результату шляхом постійної боротьби з оточенням. Це призведе до того, що оточенню набридне відчувати себе приниженим, і воно ігноруватиме дитину. Тоді сценарій перетвориться на програшний. Позиція „Я не ОК, ти не ОК” найбільш сприятлива для формування програшного сценарію. Така дитина висновує, що життя пусте і марне. Вона почувається приниженою і відчуває, що її не люблять. Їй здається, що ніхто не в змозі їй допомогти, оскільки решта людей – не ОК. Отже її сценарій буде крутитися у замкненому колі між відчуттям власної ізольованості і бажанням ізолюватися від інших [2, с. 36].

Одним з перших дослідників, який вивчав біографії з точки зору сценарного аналізу, вважається К. Штайнер. Він аналізував біографію Е. Берна. К. Штайнер пише: „…в сценарієві Берна було записано, що він помре від хвороби серця, не доживши до старості. Ще я думаю, що його трагічна смерть стала результатом суворих обмежень, котрі він несвідомо накладав на свою здатність любити та приймати любов інших людей, з одного боку, і суворого драйву бути абсолютно незалежним, – з іншого” [2, с. 37].

Дослідник, аналізуючи друковані праці Е. Берна, зауважує, що „Берн дуже цікавився питанням визначеності людського шляху. Кілька разів він аналізував перед нами випадки людей, які збиралися жити лише до сорока чи до шістдесяти років, і, у чому можна легко пересвідчитися, читаючи його останню книгу „Люди, що грають в ігри”, його особливо цікавили історії людей, які страждали від серцевих захворювань. Якщо уважніше перечитувати його книги, то можна помітити, що ним майже не згадуються інші причини смертей, окрім серцевих захворювань. Причина його інтересу стала мені зрозумілою, коли він помер; я дізнався, що його батько помер, коли Ерікові виповнилося 11 років, а мати – у шістдесят від коронаротромбозу. Сам Берн прожив не набагато більше від своєї матері та помер від тієї ж хвороби” [2, с. 37].

Далі К. Штайнер звертається до проблеми любові та близьких контактів з іншими людьми: „…він поводився абсолютно пасивно, коли справа стосувалася його потреби в любові та людському контакті. Водночас ним було створено низку важливих концепцій про любов. В його теорії йшлося про взаємостосунки та прояви любові у людей. Проблема стосунків дуже цікавила його. Він створив поняття „погладжування”, яке інтерпретувалося як „одиниця визнання”, але його можна розуміти і як „одиницю любові”. В останні роки життя він написав книги „Секс у любовних стосунках людей” та „Люди, які грають в ігри”. На мою думку, обидві праці були спробою подолати власні сценарні обмеження” [2, с. 38].

Підбиваючи підсумки, К. Штайнер зазначає: „Мені здається, що у Еріка Берна був сценарій, який обмежував прагнення ґрунтовно дослідити феномени, що були в полі його наукових інтересів, а саме: сценарні заборони Берна не дозволяли йому приймати погладжування у інших людей, обмежували його наукові дослідження сценаріїв та погладжувань і зводили стіну між ним та його учнями й послідовниками. Ці обмеження мали для нього ряд наслідків: він не усвідомлював до кінця власний сценарій, і, в результаті, не міг його змінити. Проблема заборони на погладжування, яка підтримувала його сценарій і ослаблювала роботу серця, залишилася невирішеною” [2, с. 39].

Висновки

Психобіографічний метод прийнято пов’язувати з психоаналітичним вченням З. Фройда. Цьому є дві основні причини:

1) саме З. Фройд започаткував інтерпретації біографій своїми „патографічними дослідженнями” Леонардо да Вінчі, В. Вільсона, пророка Мойсея;

2) психоаналітична інтерпретація біографії дозволяє детально розглянути особливості індивідуального психічного життя людини і віднайти у ньому передумови (або, принаймні, кореляти) її творчості.

Біографічні методи в багато в чому органічно доповнюють результати тестування і експертизи, дозволяючи зрозуміти передісторію особистості, ті особливості її життєвого шляху, які здійснюють серйозний влив на її актуальний стан. Арсенал біографічних методів досить широкий, проте їх застосування вимагає серйозної попередньої підготовки. Біографічний метод має як якісні так і кількісні варіанти. Зокрема, якщо деякі факти біографії інтерпретувати з в позиціях психоаналізу то такий метод буде мати назву психобіографічного.

Використання біографічних методів оцінки особистісного і професійного розвитку є досить корисним для розуміння динаміки розвитку особистості професіонала в масштабах життєвого шляху. Саме цей метод найбільше підходить для оцінки і вимірювання життєвого досвіду професіонала.

Список використаних джерел

1. Загальна психологія: Навч. Посібник /Авт. кол.: О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук та ін.. — К.: А.П.Н., 2002. — 461 с.
2. Климчук В. Життєвий шлях творчої особистості; принципи біографічного дослідження // Соціальна психологія. — 2007. — № 6. — С. 32-44
3. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз.; Міжрегіональна академія управління персоналом. -2-е вид., стереотип.. -К., 2001. — 455 с.
4. Макарова Л. Л. Загальна психологія: — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 198 с.
5. М'ясоїд П. А. Загальна психологія: Навч. посібник для студ. вуз. — К.: Вища школа, 1998 2000. — 479 с.
6. Психологія: Підручник для студ. вуз. /За ред. Ю.Л.Трофімова. — К.: Либідь, 2000. — 558 с.