Вступ

1. Фінансування міжнародних фірм

2. Способи фінансування зовнішньої торгівлі

3. Практична частина

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Розбудова в Україні відкритої ринкової економіки, інтеграція її у світовий економічний простір зумовлюють прямий вихід переважної більшості суб’єктів господарювання на світовий ринок, активну участь їх у міжнародних розрахунках та систематичну діяльність на валютних ринках.

Міжнародний фінансовий менеджмент — система економічних рішень, що виникають з приводу реалізації фінансового менеджменту в умовах інтернаціоналізації господарської діяльності фірми. При цьому фірма повинна виходити із постулату, що її комерційна діяльність на іноземних ринках принесе прямо або не прямо більший прибуток, ніж на національному ринку.

Фінансовий менеджер фірми або банку, що приймають участь у ЗЕД, БНК (багатонаціональній корпорації) або міжнародного банку практично вирішують однакові питання з фінансовим менеджером фірми і банку, що працюють на внутрішньому ринку.

Сутність його діяльності зводиться до пошуку відповідей на три головні питання: де знайти джерела фінансування для фірми (банку), куди направити фінансові потоки для максимізації прибутків і як нейтралізувати ризики, що виникають при вирішенні цих питань, при проведенні цих операцій. Але коло проблем, що виникають при рішенні цих питань, значно ширше, ніж при роботі менеджера в умовах внутрішнього ринку. При цьому арсенал засобів, доступних міжнародному фінансовому менеджеру, відрізняється більшою різноманітністю.

1. Фінансування міжнародних фірм

Фінансування фірми, в залежності від цілей, поділяється на короткострокове і довгострокове.

Ціль короткострокового фінансування фірми полягає у поповненні оборотного капіталу, виконанні поточних зобов’язань.

Ціль середньо- і довгострокового фінансування фірми полягає у отриманні грошових коштів для фінансування довгострокових інвестиційних і інших проектів фірми, формування доходного довгострокового портфеля цінних паперів, що приводять до росту оціночної вартості компанії в майбутньому, і росту акціонерного капіталу.

Джерела короткострокового фінансування міжнародної фірми поділяються на 2 основні групи:

— внутрішні джерела фінансування;

— зовнішні джерела фінансування [5, с. 26].

Різновидами внутрішнього фінансування є самофінансування і внутрішньофірмові кредити. У загальному випадку внутрішніми джерелами фінансування фірми є нерозподілений прибуток і амортизація, перерозподілені всередині фірми за допомогою внутрішньофірмових міжнародних позик. Зовнішніми джерелами фінансування фірми або її підрозділів є банківське фінансування (національне, іноземне і євровалютне) і отримання коштів за допомогою ринка цінних паперів [5, с. 27].

Внутрішньофірмове короткострокове фінансування представляє собою взаємонадання валютних позик різними підрозділами компанії, а також надання інвалютних кредитів батьківською фірмою своїм дочірнім компаніям і навпаки. Такі позики надаються у вигляді:

— прямого міжнародного фірмового кредиту;

— компенсаційного внутрішньофірмового кредиту;

— паралельного внутрішньофірмового кредиту [5, с. 33].

Види банківського фінансування:

— кредитна лінія;

— револьверний кредит;

— строкова позичка;

— овердрафт [5, с. 33].

Кредитна лінія — договір між банком і його клієнтами, що включає в себе обіцянку банка надати клієнту певну суму грошей до деякого ліміту на протязі певного терміну [2, с. 65].

Револьверний кредит — поновлюванні на протязі довго періоду часу кредитні лінії, юридично формалізованими контрактами [2, с. 65].

Строкова позика — прямий, незабезпечений кредит на строк не більше 90 днів, як правило оформляється у вигляді простого векселя, підписаного позичальником [65].

Овердрафт — це допущення дебетового залишку на рахунку клієнта [2, с. 66].

Довгострокове фінансування компанії здійснюється в двох основних видах:

— від інвесторів (через купівлю акцій і облігацій);

— від кредиторів (у формі банківського кредиту або купівлі довгострокових цінних паперів — облігацій)

У свою чергу, міжнародне фінансування поділяється на іноземне і євровалютне в залежності від типу взаємовідносин резидент-нерезидент і тієї валюти, яка надається.

За джерелами довгострокове фінансування компанії поділяються на внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішніми джерелами довгострокового фінансування компанії є накоплені нетто-грошові потоки (net cash flow), що виникають при здійсненні міжнародних операцій. Основою нетто-грошових потоків є нерозподілений прибуток і накоплена амортизація.

Ціллю фінансового менеджменту будь-якої компанії є збільшення вартості капіталу акціонерів. Тому чистий грошовий потік компанії повинен постійно збільшуватись.

Самофінансування інвестиційних довгострокових проектів за рахунок власних джерел більш характерне для торгово-промислових фірм, ніж для фінансових інститутів. Це пояснюється високою часткою власного капіталу фірми — близько 50% пасивів. Для фінансових інститутів ця частка вимірюється в рамках 10% і, відповідно, більше значення мають зовнішні джерела для фінансування довгострокових вкладень [2, с. 70].

Зовнішніми джерелами фінансування фірми виступають банківське фінансування у вигляді банківського кредиту і у формі купівлі банками довгострокових цінних паперів компанії, що не поступають у відкритий продаж, а розміщаються приватним шляхом серед крупних інвесторів, і залучення коштів за рахунок емісії акцій і облігацій.

2. Способи фінансування зовнішньої торгівлі

Експортне фінансування — залучення, забезпечення і використання фінансових коштів в цілях здійснення експортної угоди. В основі такої угоди лежить не лише торгівля товарами народного споживання, але й поставка машин і обладнання, продаж нематеріального майна (права, ліцензії) [6, с. 407].

Експортне фінансування повинно бути пов’язане безпосередньо з конкретним договором про поставку товарів і послуг, в якому урегульовані права і обов’язки продавця (постачальника) і покупця (підрядника).

При фінансуванні експорту використовуються практично всі форми кредитів, які використовуються для внутрішньої торгівлі. Утворились і особливі форми фінансування, які знаходяться у тісному зв’язку з наданими іноземному партнеру умовами платежу. Фінансування експорту може бути отримано звичайними і нетрадиційними методами і надаватись банками, небанківськими установами або державними організаціями. Різні методи фінансування експорту подано в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Основні способи фінансування експорту

Види фін-ня	Звичайні або традиційні методи фінансування	Нетрадиційні методи фін-ня
Короткострокове	1.1.Незабезпечений овердрафт у національній або іноземній валюті 1.2.Аванси під інкасо 1.3.Врахування або купівля векселів / чеків банком 1.4.Акцептні кредитні лінії 1.5.Аванси покупця	1.1.Експортний факторинг 1.2.Кредити експортних посередників 1.3.Фінансування через комісійні фірми
Середньострокові	2.1.Позика в нац. валюті 2.2.Позика в ін. валюті 2.3.Кредит спеціальної держ. установи	2.1.Форфейтинг 2.2.Лізинг 2.3.М/н кредитні союзи 2.4.Зустручна торгівля
Довгострокове	3.1.Випуск єврооблігацій 3.2.Кредит покупцю 3.3.Проектне фінансування	3.1.Випуск акцій

Нетрадиційні форми фінансування.

Зустрічна торгівля — зовнішньоторгові операції, при здійсненні яких у документах фіксуються тверді зобов’язання експортерів і імпортерів здійснити повний або частковий збалансований обмін товарами [6, с. 354].

Експертами ООН виділяються три основні види міжнародних зустрічних угод:

1. бартерні угоди;

2. торгові компенсаційні угоди;

3. промислові компенсаційні угоди.

Основні форми міжнародних зустрічних угод:

1. Бартер.

2. Клірингові угоди.

3. Паралельні угоди.

4. Попередня закупка.

5. Обернена купівля.

6.Промислова кооперація [6, с. 356].

Лізинг — це комплекс майнових і економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступною здачею його у тимчасове користування і володіння за певну плату [6, с. 357].

Лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а по формі він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Види лізингових платежів, включають:

— амортизацію фінансованого активу;

— витрати лізингодавача, а саме:

— витрати, пов’язані із залученням капіталу, тобто %-ві платежі з кредиту;

— операційні витрати лізингодавача, пов’язані із укладанням і управлінням лізинговим контрактом;

— прибуток лізингодавача [6, с. 358].

Факторинг — різновидність посередницьких операцій, що проводяться банком і спеціальними компаніями, яка представляє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера і їх інкасацію [6, с. 360].

За цієї операції експортер відразу ж отримує готівкою від 70% до 90% від номінальної вартості рахунків-фактур. Інші 10-30% від номінальної вартості рахунків-фактур після вирахування % за кредит і комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок експортера. Таким чином фактор-фірма страхується від ризику неплатежу імпортера. Якщо імпортер оплачує свої зобов’язання у строк, то факторингова компанія розблокує рахунок і повертає остачу клієнту-експортеру [6, с. 360].

Види факторингу: прихований і відкритий.

За відкритого факторингу, купуючи вимоги, фактор-фірма застосовує відкриту концесію, тобто повідомляє покупця (імпортера) про уступку вимог експортером. У випадку використання прихованого факторингу покупець не інформується про продаж зобов’язань фактор-фірми, не повідомляється також нікому із контрагентів експортера про кредитування його продаж факторною компанією.

Вартість факторингу включає:

— % за користування кредитом (вище ринкової ставки по кредитам відповідного терміну на 2-3 %-вих пунктів);

— плати за обслуговування (бухгалтерія, інкасування боргу і інші послуги): вилучається як % віл суми рахунка-фактури, як правило у межах 0,5-3% від суми переуступлених рахунків;

— при безоборотному факторингу — спеціальної надбавки за ризик у розмірі 0,2-0,5% від суми кредитування [6, с. 361].

Форфейтинг — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникають із товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на еспортера при наданні останнім достатнього забезпечення [6, с. 362].

Форфейтер бере на себе всі види ризиків.

Форфейтирування дає ряд суттєвих переваг експортеру:

— покращує позиції експортера по ліквідності, так як фірма негайно отримує готівку;

— експортер звільняється від валютних, кредитних, %-вих ризиків;

— зменшуються довгострокові вимоги у балансі фірми, що призводить до зростання її кредитоспроможності;

— знімається необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи по інкасації платежів;

— форфейтинг не спливає на ліміти експортера по овердрафту або на інший кредит, наданий банком [6, с. 363].

Недоліки форфейтингу:

1. Висока вартість: ставка значно більша звичайних ставок за кредитами, так як форфейтер бере на себе всі ризики.

2. Важкий пошук для експортера банка, що забажав би діяти в якості форфейтера.

Головні відмінності форфейтинга від факторингу:

1. неможливість регресу відносно експортера, тобто експортер повністю звільняється від ризику неплатежу;

2. форфейтинг здійснюється лише за сприяння банка і спеціального фінансового інституту (форфейтера);

3. продається лише одна вимога;

4. вимоги повинні носити середньо- і довгостроковий характер;

5. форфейтер бере на себе також політичні ризики;

6. сплата повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10%);

7. необхідність наявності банківських гарантій імпортеру [6, с. 365].

Для стимулювання експорту держава часто застосовує страхування експортних кредитів, яке здійснюється через державні та напівдержавні організації, а також за допомогою гарантій і поручень уряду.

Існування таких форм страхування пояснюється тим, що приватні страхові компанії не в змозі взяти на себе політичні і економічні ризики на довгий період. Страхування експортного договору залежить від лежачої в його основі експортної угоди, платіжеспроможності імпортера і його гарантії (банка чи уряду).

У цьому випадку експортер може застрахувати ризик неплатежу за допомогою державного страхування на 85-95% суми вимог.

Гарантії видаються при виконанні наступних умов:

— заявник — резидент країни-експортера;

— товари і послуги мають походження країни-експортера;

— імпортер згоден здійснити аванс у розмірі 15-20% від суми поставки;

— графік погашення заборгованості по середньостроковим і довгостроковим кредитам передбачає декілька дат погашення на протязі строку дії кредиту;

— учасники угоди зобов’язуються своєчасно надавати дані про несвоєчасне погашення кредиту і про можливі збитки;

— дія гарантії починається після сплати збору, що отримує страхова організація [6, с. 369].

Послуги по державному страхуванню експортних кредитів надаються практично у всіх розвинутих країнах, але найбільш активно вони представлені у Швейцарії, Германії, США, Франції, де існують спеціальні інститути, коштами яких управляє держава.

Цими організаціями страхуються звичайно види ризиків:

— зовнішньополітичний ризик;

— ризик заборони на переведення коштів, включно ризик мораторію;

— кредитний ризик, якщо замовник або боржник є державною установою (кредитні ризики приватних замовників на страхуються).

Способи страхування експортних ризиків.

Для зниження ризиків, пов’язаних із здійсненням експортно-імпортних операцій, існують різні способи, а саме банківські інструменти страхування ризиків (акредитив, гарантія і т.п.) і страховки, особливо спеціальних страхових товариств.

Способи страхування експортних ризиків при довгострокових угодах:

Фабрикаційний ризик — страховка спеціального страхового товариства-Безвідзивний підтверджений акредитив-Аванс замовника

Ризик неплатежу — страховка спеціального страхового товариства-Безвідзивний підтверджений акредитив-Банківська гарантія/ аваль-Форфейтинг

Ризик обмінного курсу валют — строкова валютна угода-Валютний опціон-Отримання кредиту в іноземній валюті-Страховка спеціального страхового товариства-Форфейтинг-Внутрівиробнича компенсація заборгованості і вимог в ін. валюті [6, с. 371].

Ризик зростаючих витрат при виробництві товару — Обмовка про зміну ціни в експортному контракті-Перенесення додаткових витрат на постачальників-Відсоткова своп-операція

Ризик зміни відсоткових ставок -Перенесення додаткових витрат на постачальників-Відсоткова своп-операція-Фінансування з плаваючими відсотковими ставками

Джерела фінансування імпорту схожі з джерелами фінансування експорту. Це обумовлено тим, що надання кредиту експортеру дозволяє йому розширяти торговий кредит імпортеру (наприклад, коли банк готовий надати експортеру аванс під інкасо, експортер має можливість погодитись на оплату товару шляхом строкової трати), а також тим, що надання кредиту імпортеру дозволяє експортеру отримати оплату негайно (використовуючи, наприклад, лізингові або форфейтингові операції).

Способи фінансування імпортерів включають:

1. банківський овердрафт в нац. або ін. валюті;

2. позику в нац. або ін. валюті;

3. торгівлю по відкритому рахунку;

4. фінансування шляхом комісійної фірми;

5. розрахунки за допомогою акцептного акредитиву і акредитиву з розстрочкою платежу;

6. лізинг;

7. форфейтинг;

8. фінансування покупцю;

9. зустрічна торгівля;

10. банківський акцепт;

11. позика під продукцію [6, с. 373].

3. Практична частина

ВАТ «Житомирський маслозавод» виготовляє свою продукцію під торговою маркою «Рудь». Виробнича потужність заводу становить 85 тонн морозива на добу. Створена й успішно працює постійна дилерська мережа з реалізації морозива на території Чехії, Словаччини, Молдови, Ізраїлю та США.

Зовнішньоекономічна діяльність ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснюється на основі наступних нормативів :

— Статуту;

— Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", організаційних і правових питань;

— основних положень міжнародного приватного права в частині організації й здійснення торгових операцій, матеріально-правових норм міжнародної купівлі-продажу;

— законодавства, що регулює митні норми ввозу й вивозу товарів;

— положення про порядок ліцензування операцій у зовнішньоекономічних зв'язках;

— порядку експорту й імпорту окремих товарів загальнодержавного призначення;

— антидемпінгового законодавства;

— порядку здійснення лізингових і бартерних операцій;

— правил страхування вантажів зовнішньої торгівлі;

— господарських договорів на здійснення експортних і імпортних операцій, умов дійсності.

На ВАТ „Житомирський маслозавод” основні функції в цій сфері управління зовнішньоекономічною діяльністю акумулює відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ). У веденні ВЗЕЗ знаходяться питання експорту й імпорту продукції, сировини і послуг підприємства. Також відділ займається безпосередньою розробкою контрактів на експорт продукції дилерам за кордон.

Організація експортної діяльності ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснюється шляхом дилерської мережі.

Для ефективної роботи з іноземними партнерами розроблене й строго дотримується "Положення про дилерську мережу". Договори укладаються таким чином, що дилер приймає на себе зобов'язання провадити ритмічні закупівлі протягом усього року. У реалізації молокопродуктів, як відомо, існує фактор сезонності, отже, дилери фактично авансують завод у періоди зниження попиту. Такі умови можна назвати твердими, але висока якість продукції, її популярність на ринку роблять їх для партнерів цілком прийнятними. Зараз реалізацією продукції заводу займається 15 постійних дилерів, в таких країнах як:

СНД: Росія, Білорусія, Молдова, Вірменія, Грузія, Азербайджан, Казахстан;

Дальнє зарубіжжя: Великобританія, Німеччина, Японію, Ізраїль, Голландія, Чехія, Угорщина, Польща.

Система менеджменту компанії «Рудь» базується на вимогах міжнародних стандартів серії ISO. Система управління якістю розроблена і впроваджена в квітні 2002 р. відповідно до вимог ISO 9001:2000, система управління природоохоронною діяльністю — в серпні 2004 р. згідно з вимогами ISO 14001:2004. В 2006 р. за результатами проведених ресертифікаційних аудитів було подовжено дії сертифікатів до 2009 року.

Проведення експортних операцій ВЗЕЗ ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснюється в кілька етапів:

1. Маркетингові дослідження ринку.
2. Вивчення системи державного регулювання ЗЕД.
3. Техніко-економічне обґрунтування.
4. Укладення зовнішньоторговельного контракту з дилером.
5. Виконання контрактних зобов'язань.

1. Маркетингові дослідження ринку. Аналіз кон'юнктури ринку являє собою комплекс заходів, спрямованих на повне дослідження процесів і факторів, що впливають на попит та пропозицію, і визначають економічне положення між виробником і споживачем продукції. Визначаючими факторами є: ціна товару, якість, умови поставки. Цими питаннями займаються маркетолог ВЗЕЗ.

Особлива увага приділяється наступним питанням:

— вивчення й можливості ринків збуту;

— забезпечення реклами товару;

— прогнозування кон'юнктури товарних ринків і динаміки цін;

— збір і обробка даних про аналогічну продукцію.

За результатами цих робіт приймається рішення про характер зовнішньоторговельної операції.

Пошук іноземного партнера для підприємства здійснюється менеджерів ВЗЕЗ шляхом одержанням інформації в галузевому міністерстві, відомстві, Торгово-промисловій палаті, Союзі підприємців і т.д.

Ефективними засобами пошуку партнера є реклама в комерційних виданнях.

Пошук партнера здійснюється по комерційних довідниках: "Міжнародний покажчик фірм-імпортерів Європи", "Міжнародний вказівник фірм-імпортерів США й Канади", "Міжнародний покажчик фірм-імпортерів Східній Азії" і ін. В них зазначені адреси, факси, телефони іноземних фірм.

Наступним етапом є вивчення іноземних фірм і систематизація відомостей:

— форма власності фірми, тобто повнота її відповідальності;

— здатність фірми зробити поставку (платоспроможність);

— ділова репутація фірми, фінансове становище;

— загальні відомості про фірму (масштаби, повна адреса, наявність фірми в каталогах країни, обсяг господарювання, характер діяльності, система знижок і т.д.).

Після відбору залишають 2-3 фірми, їм направляють офіційний запит ( мовою країни або англійською; можна зателефонувати — це прискорить одержання відповіді) або ведуться телефонні переговори.

2. Вивчення системи державного регулювання ЗЕД. Організація експортних операцій включає ретельне пророблення нормативних документів, що регламентують зовнішньоекономічну діяльність.

Нормативні акти умовно можна підрозділити на:

— міжнародні угоди по торгово-комерційній діяльності;

— угоди країн СНД;

— укази Президента;

— закони, постанови уряду;

— відомчі нормативні акти (Національного банку, Державного митного комітету, Міністерства фінансів і інших).

3. Техніко-економічне обґрунтування. Техніко-економічне обґрунтування включає: розрахунок ціни продукції, розрахунок рентабельності угоди з урахуванням всіх витрат, податків, мит.

4. Укладення зовнішньоторговельного контракту. Розділами контракту з дилером ВАТ „Житомирський маслозавод” є: "Юридичні особи", "Предмет контракту", "Строк поставки", "Ціна й сума контракту", "Кількість", "Базисні умови поставок", "Якість те-вару", "Здача й прийому", "Страхування", "Претензії", " Форс-Мажор", "Санкції", "Вирішення суперечок", "Інші умови контракту".

Підписанню зовнішньоторговельного контракту передують проведення переговорів з іноземним дилером. Цей етап здійснює керівники ВЗЕЗ. Він включає наступне:

— підготовка плану заходів щодо прийому іноземних партнерів;

— підготовка протоколу;

— підписання контракту.

5. Виконання контрактних зобов'язань. Виконанні митних процедур здійснюється власними силами митним агентом.

ВАТ „Житомирський маслозавод” уже не в перший рік працюючи з закордонними партнерами, застосовує умови Incoterms, що систематизують правила міжнародної торгівлі.

Найбільше часто застосовувані — CIF, CPT.

CIP- Фрахт/перевезення і страхування оплачені до…

CPT — Фрахт/перевезення оплачені до..

Основна частина експортованої продукції поставляється власними рефрижераторами ВАТ „Житомирський маслозавод”. Даний спосіб постачань найбільш вигідний для підприємства, тому що для молоко продуктів, що поставляються таким чином, маються всі необхідні умови для здійснення тривалого транспортування.

Що стосується розрахунків з партнерами, то для розрахунків ВАТ „Житомирський маслозавод” використовується валютні рахунки, що відкриті в «Райффайзен Банк Аваль». Формою експортних короткострокових кредитних операцій підприємства є аванси під інкасо.Зазвичай сума авансу становить від 75% до 90% від загальної суми інкасо.

При поставках товарів на умовах інкасо надання авансу під окремі інкасові партії — індивідуальний аванс чи повне авансування усіх операцій клієнта, переданих на інкасо.

Розрахунки з контрагентами ВАТ „Житомирський маслозавод” здійснює за допомогою таких форм розрахунків як:

• акредитив,
• банківська гарантія,
• по факту постачання.

Експортна цінова політика ВАТ „Житомирський маслозавод” полягає в тому, щоб установлювати на продукцію підприємства такі ціни і так варіювати їх у залежності від положення на ринку, щоб опанувати його визначеною часткою, забезпечити намічений обсяг прибутку і вирішувати інші стратегічні й оперативні задачі.

При впливі на контактні аудиторії ВАТ „Житомирський маслозавод” створює свій імідж, у тому числі і за допомогою реклами. Одним з видів реклами, застосовуваних підприємством, є участь у міжнародних виставках.

По завершенню зовнішньоторговельної операції за даними бухгалтерського обліку проводиться розрахунок фактичного коефіцієнта рентабельності. При цьому враховуються всі види податків, платежів по зовнішньоекономічній діяльності: сплата мита, ПДВ, зборів за митне оформлення товарів, а також всі види витрат, пов'язані із зовнішньоторговельною операцією.

Висновки

Фінансування фірми, в залежності від цілей, поділяється на короткострокове і довгострокове. Ціль короткострокового фінансування фірми полягає у поповненні оборотного капіталу, виконанні поточних зобов’язань. Ціль середньо- і довгострокового фінансування фірми полягає у отриманні грошових коштів для фінансування довгострокових інвестиційних і інших проектів фірми, формування доходного довгострокового портфеля цінних паперів, що приводять до росту оціночної вартості компанії в майбутньому, і росту акціонерного капіталу.

Різновидами внутрішнього фінансування є самофінансування і внутрішньофірмові кредити. У загальному випадку внутрішніми джерелами фінансування фірми є нерозподілений прибуток і амортизація, перерозподілені всередині фірми за допомогою внутрішньофірмових міжнародних позик. Зовнішніми джерелами фінансування фірми або її підрозділів є банківське фінансування (національне, іноземне і євровалютне) і отримання коштів за допомогою ринка цінних паперів.

Внутрішньофірмове короткострокове фінансування представляє собою взаємонадання валютних позик різними підрозділами компанії, а також надання інвалютних кредитів батьківською фірмою своїм дочірнім компаніям і навпаки. Такі позики надаються у вигляді: прямого міжнародного фірмового кредиту; компенсаційного внутрішньофірмового кредиту; паралельного внутрішньофірмового кредиту. Види банківського фінансування: кредитна лінія; револьверний кредит; строкова позичка; овердрафт.

Способи фінансування імпортерів включають: 1. банківський овердрафт в нац. або ін. валюті; 2. позику в нац. або ін. валюті; 3. торгівлю по відкритому рахунку; 4. фінансування шляхом комісійної фірми; 5. розрахунки за допомогою акцептного акредитиву і акредитиву з розстрочкою платежу; 6. лізинг; 7. форфейтинг; 8. фінансування покупцю; 9. зустрічна торгівля; 10. банківський акцепт; 11. позика під продукцію.

Список використаних джерел

1. Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року N 959-XІІ.

2. Гребельник О.П., Романовський О.О. Основи зовнішньоекономічної діяльності. –К.: Деміург, 2003. – 296 с.

3. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 296 с.

4. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. –К.: Алерта, 2004. – 478 с.

5. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 384 с.

6. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С., Григор’єв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні операції і контракти. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

7. Международный менеджмент / Под ред. Пивоварова С. Э., Тарасовича Л. С., Майзеля А. И. — СПб: Питер, 2002. — 576 с.

8. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч.посіб.: У 2 кн. – К.: Таксон 2000 – Кн..І : Міжнародна торгівля: теорія та політика. – 320 с.

9. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін.- К.: Либідь, 2000. – 582 с.

10. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 2002. — 552 с.