Роль фінансового ринку у ресурсному забезпеченні потреб господарюючих суб`єктів

Вступ

1. Фінансовий ринок його роль та значення в ринкових умовах

2. Ресурсне забеспечення фінансування ринку

3. Проблеми формування кредитних ресурсів в банківський сфері на сучасному етапі

4. Аналіз ресурсів фондового ринку України

5. Шляхи подалання кризи на фінансових ринках світу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Фінансовий ринок це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги — фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями.

Тема: «Роль фінансового ринку у ресурсному забеспеченні потреб господарюючих суб`єктів».

Мета: розкрити рольфінансового ринку у ресурсному забезпеченні потреб господарюючих суб`єктів.

Завдання роботи:

показати роль та значення фінансового ринку в ринкових умовах;
охарактеризувати ресурсне забеспечення фінансування ринку;
проблеми формування кредитних ресурсів в банківський сфері на сучасному етапі;
здійснити аналіз ресурсів фондового ринку України;
визначити шляхи подалання кризи на фінансових ринках світу.

1. Фінансовий ринок його роль та значення в ринкових умовах

В умовах ринкової економіки фінансовий ринок є важливим каналом фінансуванням економіки. Реагуючи на її потреби, він виконує своєрідну роль «фундаменту» фінансової системи країни.

Економічні відносини та взаємозв'язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об'єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб'єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів[14, с. 32].

Інвестування, як було відзначено вище, забезпечується через якісно розвинений фінансовий ринок. Чим же цей ринок та його сегменти відрізняються від інших? Головна відмінність їх у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях. До них належать: золото і спеціальні права позики (СПЗ)-, готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до оплати. Фінансові активи включають також монетарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ) міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розг.іядаюп, їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов'язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злитків або брусків не менше, ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (Національному) банку і центральному уряду[14, с. 33]. Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу.

В інтересах розуміння фінансових активів і зобов'язань доцільно виходити з їхнього загального визначення. У системі національних рахунків активи визначаються як об'єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб'єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів. Фінансові активи відповідають цьому визначенню як засоби накопичення вартості. Володіння акціями та іншими цінними паперами приносять їхнім володарям прибуток від власності, а також холдинговий прибуток. Одержують прибуток від власності власники більшості акцій. Кредиторам виплачується відсоток за вкладами.

Характерною ознакою фінансових активів є обов'язковість вимог до інших інституційних одиниць, які, будучи позичальниками, несуть зобов'язання перед своїми кредиторами. Фінансові зобов'язання — це зобов'язання боржника перед своїм кредитором на оплату вимог, що йому виставляються[14, с. 34].

У цілому, фінансовий ринок (ринок фінансових послуг) — це узагальнена назва тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні фінансові активи (фінансові послуги), це сукупність усіх фінансових активів країни, що є сферою реалізації фінансових активів і фінансових відносин між продавцями та покупцями цих активів [14, с. 34]. Тобто поняття "фінансовий ринок" — це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов'язані з придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб'єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів. З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти) [14, с. 35].

Відомо, що послуги створюються не тільки у виробництві, але й у сфері обміну. Обов'язковою умовою процесу обміну є еквівалентність, що передбачає безумовне отримання блага за певну грошову суму. Фінансовий актив, як і будь-який інший товар, має споживчу та мінову вартість. Згідно з дією законів ринку, ціна на товар формується під впливом попиту та пропозиції, порівняння показників конкуруючих виробників. За умов ринкової конкуренції ціна на фінансовому ринку утримується у певних межах. Мінова вартість проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу, відсотка за кредит, дивіденду за мінними паперами тощо. У певному розумінні віднесення фінансовою ринку до сфери обміну є питанням досить проблемним. Це означає що не на всіх сегментах фінансового ринку, наприклад, страховому, передбачається еквівалентність[14, с. 36].

Фінансовий ринок — складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах[12, с. 289].

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкуренти ості. Фінансовий ринок значно впливає на ефективність, стійкість та еластичність фінансової системи. Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення. По суті, фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції, які не може виконати жодна складова фінансової системи.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку — об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб'єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Можуть виникати й інші ситуації. Так, наприклад, певний суб'єкт економічної діяльності, юридична чи фізична особа використовують наявні в неї ресурси з метою одержання доходу. Ці фінансові ресурси на фінансовому ринку можуть бути трансформовані в цінні папери, що принесуть дохід. Форми і методи мобілізації ресурсів на фінансовому ринку дуже різноманітні, проте важливим його завданням є повне, своєчасне і з найменшими затратами задоволення потреб усіх учасників ринку. У країнах із розвинутою ринковою економікою фінансовий ринок є особливим і необхідним середовищем для успішного функціонування економіки й соціальної сфери.

Розвиток фінансового ринку значною мірою відображає гнучкість фінансової системи та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в економічному та політичному житті країни, а також до різноманітних процесів, які відбуваються за її межами. Розвинуті фінансові ринки стимулюють і посилюють фінансові потоки в економіці та зменшують суспільні витрати, в тому числі й кожного учасника ринку.

Досконалий фінансовий ринок — це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу[14, с. 40].

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги "тіньової" економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних гарантій [14, с. 42].

Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має неефективну систему захисту заощаджень громадян, обмежений доступ власників капіталів до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації[14, с. 43].

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів. До них належать:

— вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів дія всіх учасників фінансового ринку;

— прозорість ринку й реальний захист інвесторів;

— ліквідність фінансових інструментів ринку;

— конкурентність та ефективність;

— відповідність міжнародним стандартам.

В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі реєстратори, інші фінансові інститути, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку [14, с. 43].

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові. Фінансовий ринок включає: валютний ринок; ринок кредитів; ринок цінних паперів; ринок фінансових послуг. Усі складові фінансового ринку мають свою внутрішню структуру й можуть поділятися на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку[14, с. 43].

Інфраструктура фінансового ринку — це складова фінансової діяльності ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінансового ринку і забезпечення його нормального функціонування. Виникненню фінансового ринку має передувати формування необхідної інфраструктури, яка містить, зокрема, фондові та валютні біржі, брокерські компанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди [14, с. 44].

Охарактеризуємо конкретніше зміст діяльності кожного утворення.

Фондова біржа — це установа фінансового типу, основним завданням якої є зосередження в одному місці попиту і пропозиції цінних паперів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Цим досягається, з одного боку, встановлення цін, курсу цінних паперів і виявлення потреб у фінансових ресурсах, а з іншого — вигідне інвестування, вкладення вільних коштів.

На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних паперів, а також здійснюється кредитування і фінансування державного і приватного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій з цінними паперами на біржі дає можливість встановити на них такі ціни, які відображають рівень попиту і пропозиції[11, с. 50].

Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офіційна фондова біржа в ринковій економіці може існувати як приватне акціонерне підприємство (США, Великобританія) або як державна організація (Франція).

На фондових біржах продаються і купуються акції та облігації акціонерних компаній, а також облігації державних позик. При цьому операції здійснюються як з раніше випущеними цінними паперами, так і з тими, емісія котрих щойно завершена, за умови, що вони зареєстровані на біржі.

Фондова біржа має статут, який визначає порядок управління, склад членів, умови їх приймання і структуру біржових органів. Біржовий комітет (рада керуючих) створює спеціальну комісію, яка вирішує питання про допуск нових цінних паперів до котирування. Умови одержання права котирування дуже жорсткі, але вигоди реєстрації на біржі великі. По-перше, ставши членом фондової біржі, корпорація розширює коло своїх акціонерів, одержуючи доступ до ресурсів найавторитетніших і найвпливовіших інвесторів. По-друге, підвищується престиж фірми, яка потрапляє у фокус уваги економічної преси і біржових зведень[11, с. 52]. Це забезпечує підвищення курсу її акцій, адже факт реєстрації можливий тільки після серії експертних перевірок на фінансову надійність і кредитоспроможність.

Біржа як організаційно оформлена структура має у своєму складі ряд ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі працюють звичайно довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які оформляють угоди, та аукціоністи, які координують роботу.

Валютні біржі — це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Валютою називається грошова одиниця країни, яка бере участь у зовнішньоекономічному обміні та інших формах міжнародних зв'язків, що потребують грошових розрахунків. Національна грошова одиниця (гривня, німецька марка, шведська крона, долар США та ін.) як валюта набуває міжнародної ціни — валютного курсу. У ролі валют виступають паперові гроші, які тією чи іншою мірою виконують функції світових грошей як замінники золота [11, с. 53].

У межах Міжнародного валютного фонду (МВФ) створено правовий механізм для регулювання ринку взаємного обміну й оборотності (конвертабельності) валют країн-членів МВФ.

В основному функції валютних бірж аналогічні функціям бірж інших типів з урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котирування валют, оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждержавного переливання капіталу. На валютних біржах, як і на всіх інших, здійснюються спекулятивні строкові угоди.

Брокерські компанії і фірми — це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями і продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату[11, с. 55].

У сучасних ринкових умовах основну частину посередницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов'язаних з банками. Світова практика виробила різноманітні категорії брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізуються на купівлі-продажу іноземної валюти незважаючи на те, що цей вид операцій в основному є сферою діяльності банків. Страхові брокери — це маклери, які підшукують клієнтам, що мають потребу у певному виді страхування, найвигіднішу для цього компанію. До біржових брокерів належать ті, хто здійснює посередницькі операції з цінними паперами і товарами, які обертаються на біржі. При біржах виникають також різні консультаційні, рейтингові фірми й агентства з професійного керування індивідуальними портфелями цінних паперів [11, с. 55].

Комерційні банки — це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово-кредитні й розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Комерційні банки різняться за належністю статутного капіталу і способом його формування (у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо), за видами операцій (універсальні та спеціалізовані), а також за територією діяльності (регіональні, республіканські та загальнонаціональні). Вони є суб'єктами позичкового (кредитного) ринку, де формується ціна (відсоток) за користування кредитними ресурсами[11, с. 56].

Як зазначалося, комерційні банки залучають фінансові кошти від вкладників і використовують їх від власного імені для надання позик та кредитів і придбання цінних паперів. Вкладники -фізичні та юридичні особи — є власниками коштів, які вони надають банкам у користування. Залучення коштів оформлюється у вигляді чекових та ощадних рахунків, строкових вкладів, різних рахунків за позиковими і взятими на зберігання коштами тощо. Стосовно банку такі рахунки та вклади є борговими зобов'язаннями під ці кошти і тому зараховуються до пасивів.

Банк зі свого боку готівкові кошти, включаючи власний акціонерний капітал, розміщує між активами. Частина з них — позики бізнесу і населенню, заставні кредити, придбані цінні папери — приносить відсотки, а готівка, вклади в Центральному та комерційних банках безвідсоткові.

Комерційні банки, що створюються в регіоні, безпосередньо контролюються територіальним резервним банком. Резервні банки є певною мірою самостійними територіальними центральними банками, що здійснюють власну політику дисконтної ставки відповідно до місцевих умов, але під наглядом ради керуючих. За характером і господарським статусом територіальний резервний банк — це корпорація, власниками якої є комерційні банки цього регіону, що формують її капітал на пайовій основі.

Інвестиційні фонди — різновиди кредитно-фінансових структурних утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов'язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Звичайно вони випускають великий пакет акцій під час створення компанії, а також набір боргових зобов'язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій [11, с. 58].

Інвестиційні фонди створюються у країнах колишнього СРСР. Вони покликані виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функцію: формувати первинний ринок цінних паперів і сприяти зниженню ризику при купівлі акцій. З цією метою інвестиційні фонди випускають власні акції. Купувати їх можуть окремі громадяни, використовуючи для цього як власні заощадження, так і кошти приватизованих вкладів.

Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонерних товариств, спрямовуючи власні кошти у виробництва, які можуть забезпечити високу ефективність капіталовкладень.

Нині в Україні для діяльності інвестиційних фондів, що акумулюють приватизаційні кошти громадян і вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску, створюються сприятливі умови.

Інноваційні фонди — це фонди фінансових ресурсів, створюваних з метою фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів як на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі. Завдання інноваційних фондів полягає в тому, щоб надавати фінансову допомогу вченим і науковим колективам, вкладення коштів у розробки яких пов'язане з великим комерційним ризиком. Ці фонди утворюються в основному за допомогою спонсорських внесків підприємств, об'єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків. Розподіляються вони на конкурсній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли[11, с. 60].

2. Ресурсне забеспечення фінансування ринку

Виходячи з того, що система — це сукупність елементів, внутрішні зв'язки між якими більш сталі, ніж зв'язки з елементами іншої системи, та яка має характерну інтеграційну ознаку, то національний фінансовий ринок — це централізована, саморегулююча система регіональних та місцевих фінансових ринків, взаємопов'язаних між собою в рамках загальнонаціонального ринку [7, с. 28].

Розвиток національного фінансового ринку обумовлюють сформовані на базі фінансових ресурсів регіону регіональні фінансові ринки — відносно самостійні структурні елементи саморегулюючої системи національного фінансового ринку з чітко визначеною інтеграційною ознакою, що відіграють важливу роль у перетворенні заощаджень в інвестиції і переміщенні грошей та капіталу з метою більш ефективного їх використання та зміцнення фінансової бази регіонів.

Формування регіональних фінансових ринків та створення умов для їх функціонування — проблема надзвичайно важлива, її вирішення потребує як глибоких наукових розробок, так і практичних дій з боку держави, місцевих громадських організацій та суспільства в цілому щодо чіткого наукового обгрунтування методологічних основ організації фінансового ринку та його просторового збалансування [7, с. 28].

Розвиток регіональних фінансових ринків у країнах з перехідною економікою ( важливим елементом економічних реформ. У багатьох країнах на початкових етапах переходу до ринку регіональні фінансові ринки, й особливо ринки цінних паперів, побудовані на оформленні державного та муніципального боргу випуском облігацій, масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній. Такі ринки відкривають доступ до міжнародних ринків грошей та капіталу, стимулюють розвиток системи фінансових установ і сприяють вдосконаленню ринкових відносин та інфраструктури. Однак ці ринки залишаються маленькими і відокремленими з точки зору інструментів, галузей та регіонів, не здатні належним чином відобразити та відреагувати на важливі економічні та соціальні події. Підтвердженням цього факту є нерозвиненість системи територіальної організації фінансового ринку в Україні.

Раціональна територіальна організація — це науково обґрунтована, керована дією економічних законів, впорядкована, динамічна система оптимального просторового поєднання суб'єктів економіки, об'єднаних в єдине ціле комплексом різнопланових зв'язків, яка характеризується пропорційністю і комплексністю розвитку, раціональним використанням наявних умов та місцевих ресурсів і діяльність якої спрямована на вирішення соціально-економічних проблем та покращання життєвого середовища суспільства [7, с. 29].

Під територіальною організацією фінансового ринку ми розуміємо динамічний саморегулюючий процес поєднання у межах певної території економічно та фінансове взаємопов'язаних прямих учасників фінансового ринку і фінансових посередників різних форм власності, діяльність яких забезпечується функціонуванням ринкової інфраструктури фінансового ринку і спрямована на всебічне задоволення економічних, фінансових та соціальних потреб суб'єктів економіки у фінансових активах та фінансових послугах і оптимізацію процесу трансформації вільних грошових коштів в інвестиційний та фінансовий капітал з метою їх залучення у процеси економічного розвитку території та зміцнення її фінансово-економічної самостійності.

Стратегія територіальної організації фінансового ринку створення фінансового фундаменту для розвитку продуктивних сил країни та її окремих територій; сприяння процесу перебудови, регіоналізації фінансових відносин та реалізації регіональних програм вирівнювання рівнів економічного, фінансового і соціального розвитку територій з метою удосконалення системи міжбюджетних відносин та зміцнення фінансової самостійності територій; сприяння зміцненню фінансової бази регіональних суб'єктів господарювання; забезпечення зовнішніх джерел фінансування усіх суб'єктів економіки; адаптація до міжнародного поділу прані, що передбачає зближення і взаємоіснувапня національних економік в процесі глобалізації фінансово-економічних відносин [7, с. 30].

Завданням територіальної організації фінансового ринку є об'єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів, створення регіональних грошових фондів і трансформація них коштів у позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування суб'єктів економіки, сприяє зміцненню фінансової бази регіональних суб'єктів господарювання.

Щоб наблизити територіальну структуру національного фінансового ринку до моделі ринку фінансових ресурсів фінансове розвинених країн, необхідно задовольнити первісні умови формування регіональною фінансового ринку. Тобто це наявність у регіонах країни таких ринкових елементів, як матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, основних фондів, робочої сили та ін.

Тільки збалансована територіальна структура фінансового ринку країни здатна забезпечити повне використання фінансових ресурсів, прискорити розвиток галузей і регіонів, а ефективне управління процесами одночасної регіоналізації та інтернаціоналізації фінансів сприяє входженню системи регіональних фінансових ринків у світовий фінансовий простір і є запорукою зовнішньої економічної інтеграції економіки регіонів України.

Нерівномірний розподіл фінансових ресурсів у країні, нестача професійних знань, недосконале законодавство та обмеження, що накладені органами державної влади на банки та інші фінансові установи, перешкоджають створенню єдиної збалансованої системи фінансових ринків, і останні заишаються роздробленими з точки зору регіонів і доступу до різних ринкових інструментів.

Запорукою економічної інтеграції України повинен стати процес одночасної регіоналізації та інтернаціоналізації фінансових ринків, які є необхідним середовищем для роботи компаній та фізичних осіб, бо як показує світовий досвід, розвиток промисловості й інших сфер регіональної економіки відбувається, як правило, за рахунок самофінансування (прибуток та амортизація) та із залученням на фінансовому ринку позичкових та інвестиційних капіталів. У світовій економічній практиці склався певний баланс між внутрішніми і позичковими джерелами фінансування (відповідно 50% і 50%). Винятком була Японія, де частка позичкового капіталу становила 80%. Для того, щоб Україна не потрапила у повну фінансову залежність від окремих чи їх груп, саме вдосконалення територіальної організації країн регіональних фінансових ринків та їх економічна інтеграція повинна покладатися в основу не тільки зовнішньоекономічної діяльності, а, перш за все, внутрішньої політики України [7, с. 32].

3. Проблеми формування кредитних ресурсів в банківський сфері на сучасному етапі

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази [9, с. 96].

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси — це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади [9, с. 97].

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені:

залучення депозитів юридичних осіб;
залучення депозитів фізичних осіб;
отримання кредитів від банків;
випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо) [9, с. 97].

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Зрозуміло, що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані банком для здійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен завжди мати в наявності необхідні грошові кошти для виконання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення своєчасного повернення (надання) коштів своїм клієнтам. Вкладники мають бути впевнені в надійності банку. Тому в банку створюється обов'язковий резерв ліквідності, що має гарантувати повернення коштів вкладникам.

Комерційні банки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас на випадок можливих втрат; передбачаються також різноманітні форми прямого і непрямого страхування. Втрата вкладниками впевненості щодо фінансової стійкості банків може призвести до масового вилучення вкладів, що вкрай негативно вплине на загальну економічну ситуацію в країні.

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик[9, с. 98].

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток). Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередництво цього банку[9, с. 98].

У розвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з найважливіших секторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби депозитних операцій визначаються наявністю в народному господарстві вільних грошових коштів.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в основному, короткостроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і чеками.

Різниця між відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком, виплаченим вкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З цього доходу відраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати банківському персоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали, витрати на утримання будов і споруд тощо. Те, що залишається після сплати податків, становить прибуток банку[9, с. 99].

Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.

4. Аналіз ресурсів фондового ринку України

Останніми роками вітчизняний фондовий ринок демонструє високі темпи розвитку. Рівень його капіталізації цілком співставний з рівнями капіталізації ринків акцій Польщі та Чехії. Проте якісні характеристики вітчизняного фондового ринку знаходяться на низькому рівні, що перешкоджає йому ефективно виконувати функції, пов’язані із залученням та перерозподілом інвестиційних ресурсів для забезпечення стабільного економічного розвитку [16, с. 187].

Досвід країн Центральної та Східної Європи засвідчує, що суттєву роль у становленні ліквідного фондового ринку в цих країнах відіграла держава. Така політика здійснювалася в декілька етапів, в рамках яких відбувалося вирішення конкретних, чітко окреслених цілей в рамках загальної стратегії сприяння розвитку фондового ринку та в контексті загальної реформи вітчизняного фінансового сектору. Виходячи з аналізу досвіду країн Центральної та Східної Європи та з урахуванням особливостей економіки України в записці запропоновано два етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні [16, с. 187].

Успішні фондові ринки країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Польщі, Словенії, Угорщини, Хорватії, країн Балтії) функціонують на основі консолідованої системи біржової торгівлі із основною біржею, на якій укладається переважна більшість угод з цінними паперами. Функціонує централізована депозитарна система із центральним депозитарно-кліринговим центром. Організації цих ринків притаманні:

— висока концентрація обсягів торгівлі;

— активна участь держави як учасника ринку і як регулятора, спрямована на підвищення ліквідності ринку;

— свідома підтримка попиту на ресурси фондового ринку через врегулювання діяльності інституційних інвесторів і створення умов для участі домогосподарств на ринку[16, с. 188].

Слід наголосити, що суттєву роль у становленні ліквідного фондового ринку в зазначених країнах відіграла держава. Найважливішими кроками державної політики у цій сфері були:

— розробка правил торгівлі на біржах, їх функціонування, забезпечення їх надійності та прозорості;

— активна політика щодо управління внутрішнім боргом, що обумовлювало наявність на внутрішньому організованому ринку надійних, високоліквідних цінних паперів – казначейських облігацій;

— продаж частини акцій підприємств, що приватизуються, на організованому фондовому ринку;

— забезпечення відповідної законодавчої бази функціонування ринку, що гарантувала захист прав акціонерів.

Вказана політика здійснювалася в декілька етапів, в рамках яких відбувалося вирішення конкретних, чітко окреслених цілей в рамках загальної стратегії сприяння розвитку фондового ринку та в контексті загальної реформи вітчизняного фінансового сектору. Виходячи з аналізу досвіду країн Центральної та Східної Європи та з урахуванням особливостей економіки України, вважаємо за доцільне запропонувати два основних етапи цілеспрямованої державної політики формування дієздатного фондового ринку в Україні [16, с 189].

І. Початковий етап

1. Етап має на меті забезпечити розвиток ліквідності організованого ринку насамперед за рахунок консолідації і зростання частки організованого ринку. При цьому слід запобігти створенню невеликих за розмірами бірж, реєстраторів тощо з метою задоволення тимчасових корпоративних інтересів. Це має бути досягнуто шляхом запровадження жорсткіших норм щодо розкриття інформації при проходженні лістингу на біржах та в торговельних системах, більш жорстких норм щодо статутного фонду бірж, торгівців цінними паперами, реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв, організаторів торгівлі інститутів спільного інвестування, управляючих активами. Також доцільно обмежити частку участі одних учасників в статутному капіталі інших (задля уникнення створення „кишенькових” компаній). Позитивним кроком у цьому напрямі є прийняття Закону України „Про цінні папери і фондовий ринок”, що передбачає збільшення мінімального статутного фонду для професійних учасників фондового ринку.

2. Важливим засобом розвитку фондового ринку має стати проведення точкової приватизації через первинне публічне розміщення акцій на організованому ринку. Такий механізм добре зарекомендував себе у Польщі, Угорщині, балтійських країнах. Він надає можливість залучити кошти населення до приватизації, забезпечує ринковий механізм визначення ціни об’єкта, що приватизується. Слід наголосити, що для вибору відповідного фондового майданчику має бути проведено відкритий та прозорий конкурс, який би враховував основні вимоги до організатора торгів — технічні можливості системи, можливість проведення прозорих та ефективних торгів, можливість системи забезпечити обіг акцій на вторинному ринку, залучення значної кількості інвесторів.

3. Протягом першого етапу має бути розпочато лібералізацію руху капіталу. Це вимагає вдосконалення системи банківського і фінансового нагляду, зміни монетарного режиму, лібералізації валютного ринку. Оскільки кроки з лібералізації мають бути поступовими і скоординованими зі змінами в монетарному режимі, перехідні норми мають передбачати здійснення валютного контролю за певним чітко визначеним переліком короткотермінових операцій, на період не більше трьох років. Операції фондового ринку, прямі іноземні інвестиції, купівлю нерухомості під інвестиції, довготермінові кредити тощо потрібно звільнити від контролю раніше. Поряд з валютним законодавством необхідно переглянути інші нормативні акти з точки зору обмежень зовнішньоекономічних операцій і дискримінації нерезидентів. Це стосується, наприклад, банківського, страхового, земельного законодавства, законодавства про інвестиційні і пенсійні фонди тощо. Водночас лібералізація доступу іноземних інвесторів на вітчизняний ринок фінансових (банківських і страхових) послуг має відбуватися поступово, з паралельним застосуванням механізмів, що стимулюють капіталізацію української банківської сфери та зміцнюють її конкурентоспроможність.

4. Для успішності лібералізації необхідно здійснювати також і ряд супутніх заходів, перш за все:

— вдосконалення банківського і фінансового нагляду для моніторингу міжнародних трансакцій і використання складних фінансових інструментів, як наприклад, деривативи;

— повне застосування міжнародних стандартів обліку в фінансовому и корпоративному секторі;

— вдосконалення статистики платіжного балансу і системи відстеження зовнішньоекономічних фінансових потоків на макроекономічному рівні;

— повне використання стандартів інформаційної прозорості урядом і НБУ;

— запровадження і послідовне здійснення чіткого монетарного режиму, проведення відповідальної грошової та фіскальної політики, що орієнтуються на досягнення бюджетної збалансованості, обмеження відносних обсягів державного боргу та зниження інфляції.

5. З метою забезпечення прозорості функціонування емітентів та ефективності корпоративного управління слід розробити та підготувати до прийняття закон „Про акціонерні товариства”. Основними напрямками діяльності, що вимагають врегулювання таким законом, є:

— чітке визначення процедури скликання та проведення загальних зборів акціонерів;

— забезпечення рівних прав існуючих акціонерів при проведенні додаткової емісії.

— надання рівного доступу всіх акціонерів до інформації щодо діяльності акціонерного товариства

Оскільки вади корпоративного управління і захисту прав акціонерів залишаються найголовнішою фундаментальною перешкодою до розвитку фондового ринку, прийняття зазначеного закону посідає центральне місце серед завдань другого етапу [16, с. 190-192].

ІІ. Етап розгортання реформи

Другий етап передбачає закріплення успіхів, досягнутих під час реалізації першого етапу, а також приведення нормативної бази та механізмів регулювання ринку фінансових послуг у відповідність до світових стандартів.

1. Надзивачайно важливим моментом є прийняття єдиного закону, який регулював би випуск та обіг усіх видів цінних паперів та питання професійної діяльності на ринку фінансових інструментів, депозитарного обслуговування, регулювання ринку фінансових інструментів. Головними завданнями цього закону є:

— врегулювання випуску та обігу похідних цінних паперів, які критично важливі для ефективного управління ризиками, що виникатимуть у процесі лібералізації руху капіталу та зміни монетарного режиму;

— розвиток ринку державних та муніципальних цінних паперів, що розширює можливості інвесторів для диверсифікації фінансових портфелів, сприяє розвитку приватних пенсійних фондів.

При цьому заходи щодо розвитку депозитарної системи мають передбачати:

— укрупнення та інтеграція зберігачів та реєстраторів;

— створення централізованої депозитарної системи учасниками ринку із обмеженою участю держави та врахуванням принципів функціонування депозитарних систем в ЄС;

— інтеграція національної депозитарної системи в міжнародні депозитарні структури.

2. Прозорість діяльності емітентів та інших учасників ринку, своєчасне та належне розкриття інформації є однією із базових умов зменшення несиметричності інформації, що притаманна усім фінансовим ринкам, підвищення стабільності останніх, захисту прав інвесторів та кредиторів. Відтак необхідним є забезпечення на законодавчому рівні жорстких стандартів розкриття інформації емітентами, фінансовими посередниками та регуляторами, запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації: міжнародних стандартів бухгалтерського обліку Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) [16, с. 194].

При цьому розкриття інформації про діяльність регуляторів фінансових ринків також є одним із вирішальних факторів ефективного функціонування ринку, досягнення скоординованості дій регуляторів, їх незалежності, адекватності ресурсів. Формат, структура і графік оприлюднення інформації, що подається обома регуляторами, повинні бути переглянуті. Насамперед, потрібно регулярно, своєчасно і детально публікувати інформацію про:

— стан ринку та його учасників, аналіз на ринку тенденцій, статистичні дані;

— діяльність окремих секторів ринку фінансових послуг та учасників ринку;

— стратегічні напрямки державної політики для формування очікувань учасників ринку;

— кроки, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування фінансового ринку.

3. Невід’ємною складовою другого етапу реформування фондового ринку України має стати цілеспрямоване формування мережі інституційних інвесторів. Недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії традиційно є найактивнішими учасниками фондових ринків розвинутих країн. В Україні ці інститути поки що перебувають на початковому етапі свого розвитку і не мають значних ресурсів для інвестування в цінні папери. Проте подальший розвиток ринку значною мірою залежатиме саме від ефективності і розміру інституційних інвесторів. Розвиток інституційних інвесторів матиме позитивний вплив на економіку України через сприяння ефективнішому перерозподілу капіталу, розширення пропозиції інвестиційних ресурсів, посилення стимулів їх ефективного використання [16, с. 195].

Одним із найнагальніших завдань щодо розвитку інституційних інвесторів на ринку України є зменшення стимулів їх участі у тіньових схемах та переслідування незаконних трансакцій з «відмивання» коштів. Для цього, перш за все, необхідно впорядкувати оподаткування прибутку підприємств (здійснити лібералізацію дозволених витрат, зближення податкового і бухгалтерського обліків) та привести оподаткування страхових компаній у відповідність до практик країн ОЕСР.

Окремим компонентом розвитку інституційних інвесторів є активізація дій щодо впровадження пенсійної реформи. Це пришвидшить розвиток недержавних пенсійних фондів, які можуть стати активними учасниками фінансового ринку України. Поряд з цим, ефективного розвитку НПФ неможливо досягнути без розвинутих інших складових фінансового сектору, в т.ч. організованого фондового ринку, розширення набору доступних фінансових інструментів.

4. Мають набути розвитку заходи щодо лібералізації руху капіталів, розпочаті в рамках першого етапу та розраховані на здійснення протягом тривалого періоду.

Орієнтовно, реалізація двох вищенаведених етапів реформування фондового ринку потребуватиме 5-7 років. Після того, як більшість заходів, передбачених кожним з етапів, будуть реалізовані та будуть отримані певні результати, необхідно буде розробити нову стратегію розвитку фондового ринку, яка б враховувала існуючі напрацювання в даній сфері, та містила заходи, спрямовані на удосконалення фондового ринку. Оновлена стратегія повинна бути спрямована на практичну реалізацію фондовим ринком системних функцій, які належать йому в ринковій економіці. В її рамках мають відбутися завершення формування системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку, формування повнофункціональної багаторівневої системи пенсійного страхування тощо [16, с. 197].

З нашої точки зору, здійснення послідовної цілеспрямованої політики формування в Україні ефективного фондового ринку є принципово важливою складовою завершення процесу ринкової трансформації національної економіки, забезпечення інституційної збалансованості останньої, суттєвим чинником зміцнення національної конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

5. Шляхи подалання кризи на фінансових ринках світу

Світова фінансова криза і рецесія економіки впритул наблизилися до України. Уряди США, країн ЄС та Росії вже розпочали реанімувати власні економіки. На викуп проблемних активів США спрямує 700 мільярдів доларів, а Росія – 20 мільярдів. Президент Франції Ніколя Саркозі на Європейському фінансовому антикризовому Саміті, що пройшов у Парижі в суботу 4 жовтня, відкинув чутки про те, що ЄС планує пакет допомоги банкам на суму 300 млрд. євро за зразком Сполучених Штатів. Тим не менш, британський уряд виділив 14 млрд. фунтів на порятунок банку Bradford and Bingley, а уряди Бельгії, Люксембургу та Голландії витратили приблизно 9 млрд. на банк Fortis. Центральні банки європейських країн пропонують понад 60 мільярдів доларів на підтримку фінансових ринків. По суті, ринки стурбовані браком послідовних скоординованих дій європейських урядів у відповідь на глобальну фінансову кризу. Міністр фінансів Німеччини заявив, що, можливо, буде потрібно більше грошей для порятунку одного з найбільших німецький іпотечних банків Hypo Real Estate [18].

Внаслідок фінансової кризи світова економіка втратила 1,4 трильйона доларів. Такі останні оцінки Міжнародного валютного фонду. Їх оприлюднив директор організації Домінік Стросс-Канн напередодні зустрічі міністрів фінансів країн "великої вісімки" [18].

Наразі жодні заходи не дають позитивних результатів. Усі фондові ринки — у вільному падінні. На американській біржі індекс Доу-Джонса вперше за останні 5 років опустився нижче 9-ти тисяч пунктів. Слідом за ним японський індекс Ніккей на самому початку торгів знизився більш як на 10 відсотків. Аналогічна ситуація у Гонконзі, Південній Кореї та Сінгапурі [18].

Нові рекорди падіння нинішнього ранку встановили і європейські ринки. А Росія, рятуючи свій ринок цінних паперів, взагалі призупинила торги на двох московських фондових біржах.

Слідом за падінням попиту на американському ринку криза перекинеться на держави ЄС та „нові індустріальні країни”. Скорочення обсягів продажів і світового промислового виробництва приведе до нових обвалів на фондових ринках планети й переходу інфляції в стагфляцію, відбудеться подальше падіння цін на нафту, зросте число безробітних, відбудеться масштабне падіння споживання, яке, у принципі, вже почалось. Передбачувані строки розвитку кризи: 2008 рік — рецесія в США й початок промислового спаду в інших країнах, у т.ч. в Україні, 2009-2010 рр. — пік кризи (основне падіння обсягів виробництва), 2011-2012 рр. – світова економічна депресія, перебудова світової економіки для нового розвитку, яка подовжиться в наступні роки шляхом поступового освоєння країнами інноваційних технологій. Зроблений кризою вплив на економіку України залишається поки незначним і торкається переважно фінансової сфери. Прихід глобальної кризи в Україну ймовірно затримається й відбудеться пізніше ніж в „нових індустріальних країнах” та державах ЄС. Падіння світових цін на металопродукцію, на першому етапі призведе до кризового стану базових галузей національного господарства України, погіршення негативного сальдо торгівельного балансу, яке стрімко збільшується, падінню промислового виробництва, яке вже розпочалось, росту безробіття, посиленню інфляції. В умовах падіння доходів населення різко знизиться споживання. Але вихід країни із кризи буде пов’язаний зі структурними змінами в економіці і саме падінням ролі металургійних корпорацій та інноваційним оновленням економіки за рахунок проривних галузей нового технологічного укладу, який стане базисом чергової К-хвилі розвитку світової економіки [18].

У світі не вщухають розмови про розгортання фінансової кризи, яка може призвести до безпосередніх наслідків для нашої країни.

1.Фінансова криза вийшла за рамки однієї окремо узятої країни і досить швидко розвивається, загалом, у світовій економіці.

2. Практично всі світові фондові ринки демонструють падіння своїх показників.

3. Ринки Східної Європи, що розвиваються, перебувають на 3-річному мінімумі

4. Думки міжнародних експертів про можливу уразливість України

Оцінка чутливості до макроекономічної нестабільності Fitch: з 73 країн, проаналізованих у травні 2008 року, Україна посіла друге місце серед найуразливіших країн [].

Огляд банківського сектора України Standards and Poor в 2008 р.: банківський сектор України має високий ступінь ризику і йому присвоєно 10 категорію, до якої належать найбільш слабкі та уразливі банківські сектори в світі (разом з Болівією і Венесуелою) [17].

Квартальна оцінка фінансових ризиків Американського казначейства, вересень 2008 (Україна потрапила в десятку країн з найбільш високим ступенем фінансового ризику в світі): Україні … загрожують різкі зміни в структурі платіжного балансу або криза протягом наступних одного-двох років.

5. Думки експертів підтверджує реакція світового ринку кредитно-дефолтного свопу (КДС), який зріс для України з початку 2008 року майже втричі.

6. Основні причини уразливості української економіки

1) Великий дефіцит рахунку поточних операцій

2) Тягар зовнішнього боргу

3) Слабкість банківського сектора

7. Великий дефіцит рахунку поточних операцій

У 2009 році очікується збільшення дефіциту рахунку поточних операцій до $24 млрд., що становить 10% від прогнозованого ВВП. Такі об'єми потребуватимуть зовнішнього фінансування[17].

Близько $10 млрд. цього дефіциту рахунку поточних операцій пояснюються імовірним підвищенням цін на імпортований газ.

Одним з найчастіше використовуваних інвесторами показників дефолтного ризику облігацій є премія по кредитному дефолтному свопу (КДС). КДС — це договір, подібний до страхового, який передбачає компенсацію збитків по облігаціях у разі невиконання емітентом своїх зобов'язань. Покупець КДС страховки платить страхову премію в обмін на компенсацію збитків у разі дефолту[17].

Ринок КДС був створений у 1994 році і сьогодні він оцінюється в $45 трильйонів. Дослідження показали, що премії КДС визначають ризик дефолту раніше, ніж облігаційні спреди або рейтинги: це найкращий передвісник дефолтів, і відповідно, ризиків, що насуваються.

Премія КДС по п'ятирічних облігаціях, випущених урядами країн, що розвиваються, на даний момент перебуває в діапазоні від 50 до 200 базисних пунктів на рік.

Якщо премія перевищує 500 базисних пунктів, це свідчить про те, що інвестори чекають дефолту таких облігацій. У результаті емітенту важко продати нові облігації або відновити наявний борг.

За декілька днів до краху банків Bear Stearns і Lehman Brothers їх премії КДС досягли 740 і 724 базисних пунктів відповідно.

8. Тягар зовнішнього боргу

За останні два роки загальний зовнішній борг зростав на 45% на рік і досяг $100 млрд.

Зовнішній борг приватного сектора виріс до $85 млрд., з яких $29 млрд. становить короткостроковий борг (класифікований по первинному терміну погашення)[17].

На даний момент зовнішній борг України перевищує середній показник по країнах в аналогічній кредитно-рейтинговій категорії:

— при 60% ВВП, співвідношення зовнішнього боргу до ВВП в Україні перевищує середній показник в 40% для країн з аналогічним рейтингом.

— при 120% надходжень по поточному рахунку, співвідношення зовнішнього боргу до надходжень по поточному рахунку в Україні також перевищує середній показник в 84% для країн з аналогічним рейтингом.

9. Недоліки банківського сектора

Ряд досліджень ринків, що розвиваються, показав, що високі темпи зростання кредитування привели до високого рівня проблемних активів.

— Темпи зростання банківського кредитування в Україні були високими протягом останніх 5 років: 60% на рік.

— Зростанню кредитування сприяло істотне збільшення грошової маси (МЗ) на рівні 44% на рік, а також зовнішній борг

— Уразливість України пояснюється необхідністю погашення великого короткострокового боргу, високим дефіцитом рахунку поточних операцій, швидким зростанням споживчого кредитування і великими зобов'язаннями банків в іноземній валюті.

— Такі ризики розкрилися в підвищенні премій по КДС в Україні з 250 до 600 базисних пунктів з середини 2007 року — більше, ніж в інших країнах;

— Крім того, надходження портфельного капіталу в Україну зменшилося з и8$3,3 млрд. в першій половині 2007 р. до $350 млн. в аналогічному періоді 2008 р.

— Частково в результаті цього індекс ПФТС знизився на 65% з початку року (станом на 19 вересня 2008 р.), що є одним з найбільш сильних падінь у світі.

— Такі ризики не означають, що криза неодмінно відбудеться, а лише свідчать про її високу ймовірність[17].

10. Уроки світових криз

— Дефіцит рахунку поточних операцій є основною змінною, яка не повинна виходити з-під контролю, навіть якщо його спричинено перевитратою приватного сектора і держава має збалансований фіскальний бюджет.

— Структура великих надходжень капіталу в країну — співвідношення між короткостроковими і прямими або довгостроковими інвестиціями — дуже впливає на уразливість країни.

— Спосіб використання іноземних інвестицій (у споживчих або продуктивних цілях) має велике значення для стабільності економіки.

— Використання фіксованих або жорстко прив'язаних валютних курсів як інструмент стабілізації несе в собі внутрішню небезпеку. Складно здійснити м'яку посадку.

— Недоліки банківського сектора країни можуть підвищити ризик проблемного кредитування, що може поглибити кризу.

— Можливість виникнення фінансової кризи можна спрогнозувати шляхом аналізу розбалансування основних економічних взаємозв'язків. Але точний час, глибину і поширення кризи передбачити складно.

— Якщо в країні починається фінансова криза, єдиним способом повернути довіру є жорстка фіскальна, грошова і економічна політика, підкріплена значними зовнішніми фінансовими ресурсами [17].

11. Що Україна може зробити?

Україні теж слід долучитися до антикризових заходів, що проводяться скоординовано ЦБ США, Канади, Китаю, Швейцарії, країн ЄС та інших держав світу. Наприклад, облікова ставка НБУ останній раз знижувалась 1 червня 2007 р. з 8,5 до 8%. У 2008 році в цілях боротьби з інфляцією вона навпаки два рази підвищувалась: 1 січня – з 8 до 10% і 30 квітня – з 10 до 12%. Але тоді ще не було спаду промисловості України. Гостра політична криза, відсутність консолідації українського істеблішменту в подоланні кризових явищ різного характеру, включаючи й негативні наслідки потужної повені в західних областях, по суті, призвели до суттєвого запізнення України до участі в антикризових соціально-економічних заходах, якими займається зараз переважна частина країн світу. А зараз долати цю кризу потрібно ще й на тлі загострення політичної кризи. Запізніле реагування української влади на виклики світової фінансово-економічної кризи може привести до глибокої депресії економіки України, перед прірвою якої вона вже стоїть [18].

— Зміцнити довіру.

— Розробити систему раннього сповіщення, яка сигналізуватиме про збільшення або зменшення ймовірності виникнення кризи.

— Ретельно контролювати зовнішній борг приватного сектора (банківського і корпоративного), терміни погашення по якому наступають кожного місяця протягом наступних 12 місяців, і порівнювати розмір такого боргу з можливостями його погашення.

— Домовитися про організаційні заходи з подолання кризи:

— Укласти протокол про наміри з урядовими структурами (НБУ, Кабінетом міністрів, Міністерством фінансів, Міністерством економіки тощо) для чіткого визначення зон відповідальності і заходів із врегулювання кризи.

— Укласти протокол про наміри з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, зокрема з Європейським центральним банком, Австрією, Швецією тощо з питань координації, обміну інформацією і можливого фінансування.

— Погоджувати і упровадити заходи щодо виходу з кризи (відновлення балансу):

— Розглянути доцільність відмови від примусових заходів відносно боржників, щоб банки могли працювати зі спрощеними вимогами до норм резервного капіталу.

— Вимагати, щоб усі банки країни розробили плани екстреного фінансування, в яких будуть визначені можливості використання різних джерел фінансування і розроблені необхідні надзвичайні заходи зі швидкого забезпечення такого фінансування.

— Розробити шляхи виходу з банківської кризи, в яких будуть визначені коригувальні заходи для різних видів банків (закриття, злиття, реструктуризація), залежно від їх розміру, а так само від характеру проблеми — ліквідність, платоспроможність, погане управління, здатність залучати капітал тощо.

— Розглянути доцільність створення державної компанії з повернення активів (на кшталт американського трастового фонду RTC) для купівлі та розв’язання проблеми деякої частини поганих активів банків.

— Допомагати банкам у розробці заходів щодо виходу з ситуації з поганими активами, зокрема спростити юридичні та судові процедури стягнення по прострочених кредитах.

— Розглянути можливість внесення змін в існуючу систему гарантування банківських вкладів для підвищення довіри та з метою уникнення масового зняття депозитів, не допустивши, водночас, моральних ризиків.

— Внести зміни до фіскальної, монетарної і валютної політики для підвищення упевненості в тому, що наявні проблеми перебувають у процесі розв’язання (дефіцит рахунку поточних операцій, короткостроковий борг і недоліки банківського сектора).

— Упровадити всебічну програму економічних реформ для поліпшення інвестиційного клімату України і відновлення зростання.

— Розробити всілякі заходи з посилення довіри, такі як роуд-шоу, щоб переконати іноземні банки та інвесторів у тому, що ситуація перебуває під контролем [17].

Висновки

Внаслідок фінансової кризи світова економіка втратила 1,4 трильйона доларів. Такі останні оцінки Міжнародного валютного фонду.

Наступного року економічне зростання у розвинених країнах наближатиметься до нуля, загалом у світовій економіці воно зупиниться на трьох відсотках. Ми на порозі глобальної рецесії. Лише у 2009-му році розпочнеться відновлення темпів економічного зростання, але дуже незначне. Україні теж слід долучитися до антикризових заходів, що проводяться скоординовано ЦБ США, Канади, Китаю, Швейцарії, країн ЄС та інших держав світу [18].

Список використаних джерел

Бобров Є. А. Роль та місце ринку фінансоих послуг у структурі фінансового ринку // Фінанси України. — 2007. — № 4. — С.88-94
Горбач Л. М. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2006. — 435, с.
Дмитрієва О. Поняття та характеристика ринку фінансових послуг // Банківська справа. — 2004. — № 3. — С. 61-65
Ільченко-Сюйва Л. Ринок фінансових послуг в Україні: проблеми і перспективи розвитку //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2007. — № 4. — С. 93-100
Карлін М. І. Фінансова система України. — К. : Знання, 2007. — 324, с.
Карпінський Б. А. Фінансова система: Навчальний посібник. — Львів: Магнолія плюс, 2006. — 268, с.
Маслова С. О. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник . — К.: Кондор, 2006. — 190, с.
Масляєва К. Необхідність розроблення цілісної стратегії розвитку ринку фінансових послуг в Україні та її основних напрямів // Право України. — 2007 . — № 7 . — С. 61- 64
Мойсеєнко І. П. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 355 с.
Невмержицький В. В. Стан та розвиток ринку фінансових послуг в Україні //Фінанси України. — 2004. — № 10. — С.123-130
Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
Словник-довідник фінансового ринку: словник /Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін. — К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. — 321 с.
Стеців Л. П. Фінанси: Навчальний посібник. — К. : Знання , 2007. — 235, с.
Фінанси: Навчальний посібник /Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін. — К. : Знання , 2006. — 247 с.
Фінанси: Навчальний посібник /Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К. : Знання , 2006. — 415, с.
Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 535 с.
http://ua.glavred.info
http://iee.org.ua/ru

Освіта та самоосвіта

Роль фінансового ринку у ресурсному забезпеченні потреб господарюючих суб`єктів

Вступ

1. Фінансовий ринок його роль та значення в ринкових умовах

2. Ресурсне забеспечення фінансування ринку

3. Проблеми формування кредитних ресурсів в банківський сфері на сучасному етапі

4. Аналіз ресурсів фондового ринку України

5. Шляхи подалання кризи на фінансових ринках світу

Висновки

Список використаних джерел

Розділи

Теги