1.Стрес та його види.

2.Вплив стресорів на психосоматичну сферу людини.

3.Адаптаційний синдром.

Текст лекції

Стрес(від англ.stress- напруга, тиск) — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.

Результати дослідження,проведеногогрупою британських вчених,показали, що вплив стресу на стан здоров'я сучасної людини забирає до 5 років життя:щодня людина втрачає близько двох годин свого життя на різного виду стреси; понад тридцяти годин на тиждень; щороку — більше 700 години. Протягом усього життя 45 тис. 243 години. Це час, рівний 1885 дням і складає понад 5 років.

Виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Стрес, як особливий психофізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів, психічного або фізичного походження. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характеризується комплексом реакцій нервової, гормональноїта інших систем.

Види стресу.Стрес- це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм біологічної системи. Але здатність до адаптації не безмежна. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес.

Протилежним дистресу є еустрес. Еустрес- це психологічний стан людини, яка має певні проблеми та у змозі самостійно їх вирішити;емоційний стан, пов’язаний з приємними або радісними подіями — тобто позитивний стрес.

Стрес, у залежності від стрес-факторів та стресорів, поділяють на два основні види:фізіологічнийта психоемоційний.

Фізіологічнийстрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні стихійні лиха (землетрус, паводок, виверження вулкану) та навіть затоплення вашої квартири сусідами.

Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистих характеристик, соціального статусу, ролевої поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до адаптації поступово втрачається.

Стадії стресу

Г. Сельє довів, що в розвитку стресової реакції можна виділити три стадії:

Перша стадія тривожності — характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

Друга стадія резистентності — розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдівта адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкоюглікогену. На цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується волят а бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Якщо дія стресору на цій стадії припиняється або зменшується, то зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

Третя стадія — виснаження. Якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, то розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є не зворотними і закінчуються загибеллю організму (смертю).

Стресори.Стресори — це фактори навколишнього середовища або особисті, дія яких виводить з рівноваги фізіологічні і психічні функції людини, що позначається на нервовій системі організму і служить причиною виникнення стресу.

Будучи частиною життя кожної людини, стреси неминучі. Зміни на роботі абоусім'ї, особливо непередбачені, можуть вивести людину з рівноваги, привести до невідповідності його внутрішнього стану навколишньомусередовищу. Наслідком такоїневідповідністі може бути втома, відчуття небезпеки, послаблення розумових здібностей, підвищення кров'яного тиску, пасивне ставлення до роботи, зниження рівня організованості, порушення трудової дисциплінита ін.Це призводить до матеріальних та моральних збитків у організації (підприємстві) через збільшення кількості нещасних випадків (травм), зниження якості роботи, зростання плинності кадрів, передчасної смерті працівників. Щоб уникнути таких втрат, необхідно вміти визначати причини стресівтастрес-факториробочого середовища.

Стресова ситуація виникає, коли людина відчуває вплив того чи іншого стресора. При цьому його мозок швидко визначає, що несе з собою даний стресор: загрозу або користь.Потім слідує відповідна реакція організму на стрес — залежновід стресората від психологічного іфізіологічного стану людини.

Є стресори, які нам непідвладні-це ціни, податки, уряд, погода, звички і характери інших людей та багато іншого. Людинаможєнервувати,але крім підвищення рівня артеріального тиску та підвищеного рівня концентрації адреналіну укрові,вонанічого не зможе змінити.

Стресори класифікують за зовнішніми (довкілля) та внутрішніми (особистими) ознаками, а їх наслідки можуть носити суб'єктивний, поведінковий, когнітивний, фізіологічний або організаційний характер.

Типи стресорів. Дуже важливо навчитися самому справлятися зі стресами, при цьому ключовий моментом є- максимально точно визначити, з якого роду стресором ви зустрілися, а вже тільки після цього приймати певні заходи.

Важливо пам'ятати, що сам по собі стресор — лише привід для початку стресу, а причиною нервово-психічного переживання ми робимо його самі. Наприклад, «трійка» для студента, який жодного разу за весь семестр не розкрив підручника, — щастя; для студента, який звик працювати упів-сили, задовільна оцінка — норма життя;для відмінника випадково отримана трійка може стати справжньою трагедією. Іншими словами, стресор один, а реакція на нього варіює від відчаю до захоплення, тому дуже важливо навчитися контролювати своє ставлення до неприємностей і підбирати адекватні методи боротьби з ними.

Вплив стресорів на психосоматичну сферу людини.

Проблема психосоматичної патології за останні роки стала однією з найважливіших у сучасній психології та клінічній медицині, що обумовлено значним зростанням кількості психосоматичних розладів.

Ряд авторів вважають це «патологією сучасної цивілізації» (Ю.А.Александровский, В.Я.Гиндикин).

Рівень психосоматичної патології в загальній медичній практиці становитьвід 30 до 57 %, асеред населення — від 15 до 52 % (І.І.Кутько).

Феномен здоров'я людини полягає в наступному:абсолютногоздоров'я не існує-це ідеал; не буває цілком здоровоїлюдини, бо протягом життястан ії здоров’я змінюється; людина може бути здоровою припевних умовах, а при інших страдати від них.

Існує п’ятьосновних моделей здоров'я:

• біологічна модель здоров'явизначається як відсутність хвороб, нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організації, тобто таке функціональний стан, який забезпечує тривалість життя, фізичну і розумову здатність, функцію відтворення здорового потомства;
• медична модель здоров'я— це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб. цю модель запропонувалавсесвітня організаціяохорони здоров'я, вона вважається ідеальною;
• біомедична модель здоров'я— це стан організму, коли функціонування всіх його органів і систем урівноважене із зовнішнім середовищем, відсутні хворобливі прояви і суб'єктивне відчуття нездоров'я;
• ціннісно-соціальна модель здоров'я— це цінність для людини, необхідна передумова повноцінного життя, задоволення матеріальних потреб і участі в різних видах діяльності.
• биосоциальная модель здоров'я— це гармонійнаєдність соціальних і біологічних якостей людини, які дозволяють йому успішно адаптуватися до постійно мінливих умов зовнішнього середовища і бути повноцінним членом сім'ї і суспільства.

Особливе місце в сучасній медицині займає «синдром менеджера» — симптомокомплекс, що включає стійке зниження пам’яті, концентрації уваги, розумової та фізичної працездатності, відчуття тривоги/страху та є станом, що формує клінічну картину психосоматичного захворювання. Даний синдром зустрічається у осіб, чия професія пов’язана з тривалим, хронічним психоемоційним перенапруженням, — працівників правоохоронних органів, офісного персоналу, лікарів, вчителів, операторів, тобто у значної більшості активного, працездатного населення (С.Г. Бурчинский, С.А.Парценяк).

Психосоматичні розлади — це група станів, що виявляються екзацербацією соматичної патології, формуванням спільних симптомокомплексів — соматизованих психічних порушень і розладів, що відбивають реакцію на соматичні захворювання, які виникають при взаємодії соматичних і психічних факторів. У виникненні психосоматичних розладів суттєву роль відіграє фрустраційна та емоційна напруженість, енергетичний потенціал та антистресова стійкість, контроль над соціальною поведінкою, розвиток ендогенної прихованої депресії, розвиток органних або системних неврозів.

У сучасних умовах людина все частіше відчуває вплив біологічних та психологічних стресогенних факторів, що викликають в її організмі специфічні та неспецифічні фізіологічні, психологічні й поведінкові реакції. Ці реакції, з одного боку, можуть сприяти адаптації до нових умов, з іншого — призвести до розвитку патологічних процесів (В.С. Волков, І.І.Гриценко).

Стрес обумовлює розвиток неспецифічного адаптаційного синдрому, що характеризується активацією гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової та симпатоадреналової систем, гіпертрофією надниркових залоз, інволюцією вилочкової залози, виразковими ураженнями та ін. (А.Ш.Зайчик).

Складовими адаптаційного синдрому є тривога, резистентність і виснаження, що характеризуються певними функціональними, біохімічними та морфологічними розладами (М.Г.Пшенникова).

Тривога є одним з елементів психічної адаптації. Вона пов’язана із сприйняттям загрози і має сигнальне біологічне значення. При помірній вираженості або під час гострої стресової ситуації вона має адаптивне значення. При вираженій тривозі, що не відповідає ситуації, чи хронічному психологічному напруженні, тривога перетворюється у фактор, який порушує адаптацію індивідуума й розглядається як дезадаптивний процес, що призводить до психосоматичної патології та погіршення якості життя хворих(Л.Д.Фирсова).

Психоемоційний стрес сприяє переходу із преморбідного, компенсованого стану, прихованої недостатності гастродуоденальної системи за ПВ.У цьому процесі важливу роль відіграють генетичні фактори, що визначають індивідуальну стресостійкість.

Відіграючи роль пускового механізму, психоемоційний фактор створює умови для формування стійких функціональних, метаболічних, а потім і структурних змін — виразки в гастродуоденальній ділянці, знижуючи резистентність слизового бар’єра. У цьому процесі вирішальну роль відіграють емоції, що детермінують усю діяльність організму, забезпечуючи майже миттєву інтеграцію всіх його функцій.

Адаптаційний синдром. За останні роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на нервову системулюдини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до сучасного науково-технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних та екологічних умов.

Адаптація—це біологічна функціястресу. Стрес, як особливий психофізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнівних впливів психічних та фізичних стресорів. Тому виникнення стресу означає, що організм людини включився у певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для нього стрес-факторам. При цьому в організмі розвивається функціональний стан, який характеризується комплексом реакцій нервової, гормональноїта інших систем організму.

Таким чином, стрес — це нормальна реакціяздорової людини та захисний механізм його біологічної системи. Але здатність організму до адаптації не безмежна. У тому випадку, коли інтенсивність впливу стресорів та його тривалість перевищують функціональні можливості протидії організму людини, коли вплив має різко негативний характер — такий стан називається дистрес(протилежне — еустрес).

В останні десятиліття увагу психологів сконцентровано навколо того фактора, що одні і тіж стресові стимули можуть надати мобілізуючу абодезорганизующійвплив на поведінку, діяльність людини. Значного поширення набуло поняття — деструктивний або дистрес і конструктивний або еустресс. Проте переважна більшість авторів ідентифікує і розглядає стрес значною мірою з позиції його деструктивного характеру. Більшість досліджень стосуєтьсяпроблем, пов'язаних з дистресом, і набагато менша кількість робіт присвячено эустрессу. Сучасний стан вивчення проблеми дистресу і еустрессудозволяє дати загальний порівняльний аналіз цих понять. Він включає усебе суттєві зміни в фізіологічнихтапізнавальних процесах;зміни у спілкуванні,діяльностіта ін.

Зміна фізіологічних параметрів.

Частота серцевих скорочень (пульс):

• при эустрессе — 90-100 ударів у хвилину;
• при дистрес — понад 100 ударів.

Артеріальний тиск: при еустрессе — тиск помірно підвищується; при дистрес — тиск різко підвищується або знижується залежно від індивідуально-фізіологічних особливостей людини.

Дихання: еустресс — помірне частішання дихання у порівнянні зі звичайним ритмом; дистрес — відбувається сильне прискорення дихання, яке нагадує задишку.
Реакція шкірних покривів: еустресс — характерно почервоніння шкіри; дистрес — червоно-білі плями на шкірі, збліднення.

Температурні зміни: еустресс супроводжується відчуттям тепла чи спека; дистрес — характерні озноб, холод, холодний піт.

Рухова активність зростає при дистрес і эустрессе. Проте, багато дослідників відзначають, що під час дистресу проявляються два типи рухових реакцій — надмірно підвищена рухова виражається в метушливості, поспіху, непосидючості, зміненої жестикуляції і рухової загальмованості, активність, застиганні на одному місці (ступор).

Фізіологічні реакції організму на стресори. При виникненні загрози або труднощів у людини є три наступні типи реагування:

• активний — це боротьба;
• пасивний — це втеча;
• компромісний — це терпіння.

Незалежно від того, який тип реагування вибере організм, перша його реакція буде типовою — мобілізація функціональних можливостей для подолання надто високих потреб.

Походження стрес-факторів (стресорів) може бути різноманітним. Це фізичні, хімічні, теплові, соціальні, психічні чинники. Напруга, втома, біль, приниження, втрата крові, довготривала фізична або розумова робота, безсоння, раптовий успіх-незалежно від того позитивні чинники діють чи негативні — відповідь організму буде однаковою. Стрес не завжди є результатом порушення гомеостазу.

Після впливу на організм стресового подразника починає активізується функція гіпофізу-він починає виділяти у підвищеній кількості адренокортикотропний гормон, який стимулює діяльність кори наднирників. Вони, відповідно, починають з підвищеною інтенсивністю виробляти гормони, зокрема кортикостероїдів(стероїдні гормони, які виробляє виключно кора наднирників). Пласт кори продукує біля 50 гормонів-кортикостероїдів, які класифікуються на три групи:

• глюкокортикоїди;
• мінералокортикоїди;
• статеві гормони.

Кортикостероїди стимулюють та активізують внутрішні механізми, завдяки яким організм людини успішно адаптується до нових умов.