1. Класифікація професій.

2. Види професійного стресу.

3. Синдром емоційного вигоряння.

Професія — це певний вид трудової діяльності, який потребує спеціальних теоретичних знань та практичних навичок. Американський словник професій нараховує більше 35 тис. професій, розподілених на 114 груп у 22 областях діяльності. У зв’язку з цім була розроблена спеціальна система — класифікація професій. Класифікація — це осмислений порядок розподілу на різновиди згідно з певними важливими ознаками.

Багаторівнева психологічна класифікація професій.

Є спеціальні ознаки, за якими класифікують професії.

По предмету труда (типи) — на що направлена праця. Це типи професій, які можна поділити залежно від особливостей праці на п'ять груп:

• «людина — природа»;

• «людина — людина»;

• «людина — техніка»;

• «людина — знак»;

• «людина — художній образ».

По цілям труда (класи) — яка кінцева ціль труда.

Клас «Г» (гностичні професії – пірометрист, приймальник сільськогосподарської продукції, контролер-приймальник, вахтер, сторож, ревізор на транспорті, слідчий, журналіст, інспектор рибоохорони, інспектор державної автомобільної інспекції (ДАІ), інспектор з наукової організації праці, інженер з техніки безпеки праці, коректор, бухгалтер-ревізор тощо).

Клас «П» (перетворюючі) – це діяльність людини яка спрямована на речі, види енергії, інформацію, процеси побудови суспільного життя (майстер-реставратор, слюсар, кресляр-картограф, різальник з каменю, закрійник ательє індивідуального пошиття тощо).

По знаряддям труда (відділи) — що використовує, який інструмент:

• професії ручної праці;

• машинно-ручні (використання техніки із ручним управлінням); використання автоматизованих систем, апаратів;

• професії з переважанням функціональних знарядь праці.

По умовам труда (групи) — де працює.

Групи професій, пов’язаних з кліматичними умовами праці:

• в умовах звичайного мікроклімату;

• на відкритому повітрі з різкими перепадами температури і вологості;

• у незвичних умовах (під землею, під водою, в гарячих цехах, у цехах з шкідливим виробництвом, на висоті, у повітрі).

Професії з підвищеною моральною відповідальністю (за здоров'я, життя, психічний розвиток людей, за суспільні або матеріальні цінності.

Професії можна поділити за мотиваційними факторами:

• характеристики предмету;

• процесу;

• результату праці.

Професіографія та її цілі. Професіографія — це технологія вивчення вимог, які пред'являються професією до якостей і психофізичних можливостей людини. Її використовують з метою розроблення професіограм та психограм для забезпечення відповідності людини певної професії. Комплексний опис вимог до кандидата на певну професію називається професіограма. Зміст і об'єм професіограми залежить від мети, з якою вивчають професії. Метою може бути профвідбір, профорієнтація, профконсультація, виробниче навчання, раціоналізація режиму й умов праці.

Важливою частиною професіограми є психограма, яка є психологічним аналізом структури професіональної діяльності.

Професійний стрес і підходи до його вивчення.

Починаючи з 90-х років XX століття, стрес на роботі став однією з актуальних психологічних проблем, пов'язаних із фізичним та психічним здоров'ям професіоналів, їх професійним благополуччям. Це стосується пошуку способів зниження негативних наслідків професійного стресу, пошуку детермінант, знання яких дозволило б передбачати, прогнозувати та управляти ймовірністю виникнення негативного професійного стресу, його проявів.

У сучасному виробництві часто виникають ситуації, коли працівник, зустрічаючись з якоюсь складністю не може повноцінно реалізувати накоплену енергію, що викликана адаптаційними процесами, фізіологічними механізмами стресу і тоді ця енергія може руйнувати саму людину в умовах кар'єрної конкуренції, спілкування з керівництвом, тощо.

Професійний стрес — це складна галузь дослідження стресових станів, як і психологічний стрес, який співвідноситься з негативними та позитивними емоціями і почуттями, та створюється факторами, які носять характер загрози або перешкод.

Г.С.Никифоров вказує, що для деяких професій фактор стресу є супроводжуючим. Професійний стрес пов'язується з переживанням психічної напруженості в умовах високої відповідальності за прийняття рішення. Робота в умовах професійного стресу є серйозним випробовуванням фізичного і психічного здоров'я спеціаліста, перевіркою міри його професійної надійності.

У напрямку професійного здоров'я спеціаліста вивчають професійний стрес. Б.В.Овчинніков та А.І.Колчев, розглядаючи його як наслідок неперервної і тривалої дії специфічних стресорів, що визивають перевтомлення, професійні захворювання. Усугубляють дію професійного стресу короткочасні екстремальні ситуації, що виникають в професійній діяльності.

Н.В.Самоукіна визначає професійний стрес як напружений стан працівника, який виникає під впливом емоційно негативних і екстремальних факторів при виконанні професійної діяльності, підкреслюючи його негативний прояв, як дистрес.

А.Б.Лєонова стверджує, що професійний стрес виникає в результаті невідповідності вимог робочого середовища і індивідуальних ресурсів, ресурсів працівника, що створює потенційну загрозу для успішності трудової діяльності, здоров'я.

Як бачимо, професійний стрес розглядається, як правило, в плані негативного впливу на професійну діяльність.

Професійна діяльність може бути ускладнена впливом стресорів різної природи (Г.С. Нікифоров):

• організація і зміст професійної діяльності;

• професійна кар'єра;

• оплата праці;

• взаємовідносини на роботі;

• поза організаційні джерела стресу (сім'я; здоров'я; фінансові проблеми та ін.).

М. Борневассер виділяє шість джерел стресу при не співпадають вимоги та можливості: фізичні; соціальні; особистісні; особливості завдань; особливості структурні (індивідуальна чи групова діяльність); рольові особливості (ініціатива або підлеглість).

Р.Лазарус підкреслює, що стресову реакцію треба розуміти, як результат того, що в кожній конкретній ситуації індивід вимагає від себе і чи зможе він в кожній конкретній ситуації впоратися з суб'єктивною загрозою, якщо ця ситуація такою йому видається.

Такий підхід реалізовано в ряді когнітивних моделей стресу. Для досліджень Кокса, Маккея, Шьонпфлюнга характерно співвідношення основних етапів розвитку стресу з блоками психологічних операцій, що забезпечують побудову образу наявної ситуації, її когнітивну оцінку з точки зору мотиваційно-потрібних установок суб'єкта та формування стратегій подолання, виходу із складної ситуації.

Як приклад подається модель Шьонпфлюнга де розглядається як перетворюється образ складної ситуації в залежності від різних стратегій подолання стресу: емоційної (відреагування), когнітивної (переоцінка ситуації) і діяльнісної (вплив на об'єктивну ситуацію).

Подібна модель використана Т.Коксом для дослідження і аналізу професійного стресу. Це найбільш відома модель. Вона включає об'єктивну ситуацію виникнення стресу на «вході». Проте ці джерела стресу розглядаються у взаємодії з особистісними установками професіонала; в оцінці стресу присутні і мотиваційні, і емоційні компоненти (мотиви, тривога). Дисбаланс відбувається в разі використання неадекватних засобів вирішення проблеми.

Професійний стрес порівнюється з виникненням професійної кризи, професійної деформації, професійного вигорання. Такі стани можуть бути розглянуті як негативні наслідки впливу стресу на особистість.

Одним із підходів вивчення проблем професійного стресу є аналіз професійної кризи як переживання особистістю неможливості реалізації раніше складених професійних планів, задач, цілей тощо.

Вивчаються основні етапи професійної кризи (початковий період, період накопичення напруги, критичний період — період гострих переживань, період виходу, період стабілізації); фактори, які визначають її індивідуальні відмінності.

Особливу актуальність, дослідження психологічної кризи набуває у представників професії типу «людина-людина». В цій сфері професійної діяльності, наслідки переживання психологічної кризи (деформації психологічної структури особистості професіоналів, емоційні зриви, деструктивні зміни поведінки та професійної діяльності тощо) відбиваються на безпосередньому предметі праці — на спілкуванні з іншими людьми.

Професійний стрес може розглядатись в контексті питання про професійну деформацію особистості як можливий наслідок розвитку особистості професіонала. Це плата, психологічна данина особистості, яку вона сплачує за високий рівень домагань, пристрасне захоплення діяльністю, ранню та надмірно вузьку професійну спеціалізацію. Так, В.С.Мєдвєдєв, зазначає, що внаслідок цього відбуваються своєрідні зміни окремих рис, структури особистості в цілому. В сучасній психології під професійною деформацією особистості спеціаліста, як підкреслює С.П. Бєcносов розуміють зміну якостей і властивостей особистості (стереотипів сприймання, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування) під впливом виконання професійної діяльності. Поруч з терміном «професійна деформація» використовують в зарубіжній літературі ще поняття «управлінський регрес», як незворотні зміни, пов'язані з віком менеджерів, особливостями управлінської діяльності, оточенням. Професійна деформація виникає на трудовій стадії соціалізації в результаті виконання діяльності як професії і неможлива поза конкретною професійною діяльністю. Вона проявляється в професійній спрямованості, особливостях професійного мислення. Це і професійний нігілізм, професійна нестійкість, звинувачувальний нахил, психологічний захист (Е.Ф. Зеер).

Синдром емоційного вигорання. У 70-х роках XX століття виникла нова наукова дисципліна пов’язана з вивченням стресу, яка отримала назву «синдром емоційного вигорання». Цей термін введено у психологію американським психіатром Фрейденберг (H.J.Freudenberger) у 1974 році, виявляється наростаючим емоційним виснаженням. Головна причина «емоційного вигорання персоналу» — це психологічна перевтома, пов'язана з професійною діяльністю.

У Міжнародній класифікації хвороб (МКБ-Х) синдром емоційного вигорання (СЕВ) віднесений до рубрики Z73 – «Стрес, пов'язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».

Феномену «емоційного вигорання» присвячені численні дослідження та публікації (В.В.Бойко, Р. Кочюнас, Г.С.Абрамова, Ю.А.Юдчиц, C. Cherniss, J.Spradley, C. Maslach, B. Farber, D. Gillespie). Вони вказують на те, що СЕВ є реакцією організму, яка виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ — це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що проявляється у симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення та зниження задоволення виконанням роботи. У той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійної діяльності.

Іноді СЕВ позначають поняттям «професійне вигоряння», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів (F.S. Naisberg, S. Fennig).

Чисельні психологічні дослідження наочно показали негативний вплив тривалості багаторічної професійної роботи на особистість співробітників ОВС (М.І.Марьин, А.В.Буданов, В.Е.Петров, С.Е.Борисова, К.Р.Такасаева, А.І.Адаев). Згідно зі статистичними даними СЕВ виявляється у третини співробітників правоохоронних органів (В.Л.Васильев).

На думку зарубіжних дослідників однією із головних причин емоційного вигорання поліцейських є професійний стрес (A.M. Goodman, J. Carlton). М.Oligny (1995) вважає, що моральне виснаження та емоційне вигорання серед поліцейських ПАР є наслідком патогенного впливу професійного стресу

Стосовно співвідношення понять психічне вигорання і психічний стрес, то на сьогодні відсутнє чітке розділення між ними. Більшість дослідників вважають, що вигорання є результатом дії стресорів, особливо міжособистісної природи. Тобто, професійне вигорання являє собою наслідок професійного стресу, прояви якого розглядаються як результат дії специфічних стресорів в професії.

Вигорання — це загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійного стресу. Вигорання як процес починається з сильного і тривалого стресу на роботі стресу, яким важко управляти.

З погляду визначення стресового процесу Selye (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), вигорання може бути прирівняне третій стадії, якій передує стійкий, що не піддається контролю, рівень збудження.

Проблема психічного вигорання як наукова проблема виникла в зарубіжній психології в 1970-х роках і по сьогодні вона широко вивчається в контексті професійних стресів. В найбільш загальному вигляді розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої інтенсивності. У зв'язку з цим, психічне вигорання розглядається як поняття «професійне вигорання», що пов'язує його з професійним стажем.

Найбільш характерне таке професійне вигорання для представників комунікативних та соціономічних професій типу «людина-людина». Деякі дослідники намагаються виокремити поняття професійного та психічного вигорання. Так, Н.Водоп'янова і О.Старченкова, К.Маслач зазначають, що професійне вигорання проявляється в негативних емоційних переживаннях та установках стосовно своєї професії і суб'єктів ділового спілкування. Психічне вигорання проявляється в негативних психічних переживаннях та дезадаптивній поведінці як наслідок тривалих і інтенсивних стресів спілкування. Це як реакція на ситуацію з емоційною напруженістю.

Найбільш розповсюдженою є трьохкомпонентна модель вигорання американських дослідників К.Маслача та С.Джексона:

• емоційне виснаження, як основну складову «професійного вигорання;

• деперсоналізацію — як деформацію відношень з іншими людьми;

• редукція власних досягнень — негативне оцінювання своїх професійних досягнень або обмеження своїх можливостей.

Тривале перебування людини у емоційній напрузі призводить до зниження працездатності, у постійному відчутті втоми, інколи сонливості. Одночасно понижується здатність до концентрації уваги, з’являється розсіяність і погіршується пам'ять. В таких умовах людина працює механічно, без відповідної реакції на зовнішні впливи, без інтересу, а свої професійні обов'язки виконує не належним чином. Це призводить до зростання невизначеності вимог до спеціаліста з боку професії, до збільшення психологічних навантажень, до стресу на роботі.

В контексті дослідження професійного стресу В.Бойко ввів поняття «емоційне вигорання», як форму психологічного захисту від психотравмуючого впливу стресорів.

Не дивлячись на наявність декількох термінів — професійне вигорання, психічне вигорання, емоційне вигорання та їх визначень, найбільш вживаним є поняття психічного вигорання, оскільки включає негативні психічні переживання, що характерно і для професійного вигорання, яке ми розглядаємо як прояв стресу в професійній діяльності. Такий прояв пов'язаний з особливостями професії, характеристиками та ставленням спеціаліста до неї.

Емоційне вигорання — це надбаний стереотип емоційної, професійної поведінки, у формі часткового або повного виключення емоцій. З однієї сторони це дозволяє людині дозувати енергетичні ресурси, а з іншої — негативно впливає на виконання роботи і стосунки з партнерами. В цьому емоційне вигорання наближується до професійної деформації.

З метою профілактики та попередження синдрому емоційного вигорання слід:

• намагатися розраховувати і обдумано розподіляти своє навантаження;

• вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший;

• простіше ставитися до конфліктів на роботі;

• не намагатися бути кращим завжди й у всьому.