Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти лексикології

1.1. Синоніми

1.2. Антоніми

1.3. Омоніми

1.4. Пароніми

Розділ 2. Особливості лексичного складу поезії В.Симоненка

2.1. Явище антонімії в поезії В. Симоненка

2.2. Синоніми, омоніми і пароніми у творах поета

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Секрет популярності В.Симоненка той самий, що й завжди в подібних випадках: у його творах читачі-сучасники знаходять відгук своїм власним почуттям і передчуттям. Він прийшов і сказав дуже прості і всім зрозумілі слова, в яких, нібито, й відкриття ніякого не було, було багато любові до людей.

Більшість досліджень творчості В.Симоненка приділяли увагу літературній спадщині поета та його життєвому шляху. Студій, присвячених мові письменника, його самобутньому стилю майже не зустрічаємо. Лише кількома словами торкаються автори статей мовного стилю митця.

Так, С.Крижанівський у праці "Радість першовідкриття" наголошує на "гуманістичній тональності його віршів", відзначає, що мова поета щира, тверда, упевнена.

Про афористичність творів В.Симоненка говорить Є.Соловей у своїй статті. Автор, хоч і кількома рядками, наголошує на фольклорну основу деяких Симоненкових віршів; торкається поетики простих слів і влучних слововживань.

Дещо детальніше приділяє увагу використанню В.Симоненком антитез М.Ільницький у названій вище роботі. Зокрема, автор аналізує вживання цієї стилістичної фігури у вірші "Україні" [6, с. 160].

Чим же Василь Симоненко відрізняється від своїх попередників, що нового вносить в українську поезію? Про індивідуальність і самобутність, про поетичний стиль цього поета ще буде написано роботи та проведені ґрунтовні дослідження. Адже, в кожному вірші письменника постає щось нове, відкриваються багатющі можливості українського слова.

Актуальність. Василь Симоненко відзначається високою майстерністю письма. Поезія його сама йде до людей, із вуст в уста, із серця в серце. Читача вражає високо-художність його творів, а головне — простота. Поет не вдавався до складних тропів, майже не використовував лексики, пов’язаної з науково-технічним прогресом, для конструювання образів. І якщо уважно вчитуватись у Симоненкову поезію, то можна помітити, що в ній, мов намистини, розсипалися народнопісенні епітети, довершені метафори, разючі порівняння. Та надзвичайно поетичні твори Василя Андрійовича насичені антонімічними фігурами, які допомагають авторові дати вичерпну характеристику явищам дійсності, за допомогою контрастного зіставлення фактів найяскравіше змалювати їх глибину, бо на темному фоні чіткіше видніється ясне.

Як бачимо, мова творів В.Симоненка майже недосліджена. Не написано робіт із мовної творчості на широкому фактичному матеріалі. Відсутні студії про застосування поетом властивих тільки йому лінгвістичних та стилістичних образних засобів.

В.Симоненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської, пейзажної та інтимної лірики не можна обійти увагою його дошкульних сатиричних байок, віршованих жартів. Його казки для дітей зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом. Митець відомий своїми новелами та гуморесками, як досвідчений публіцист.

Мета: розкрити лексичний склад поезiй Василя Симоненка.

Завдання роботи:

— визначити теоретичні аспекти дослідження лексикології та розкрити поняття синонімів, антонімів, омонімів та паронімів в українській мові;

— показати особливості лексичного складу поезії В.Симоненка.

Розділ 1. Теоретичні аспекти лексикології

Лексикологія (гр.сл. – словесний, словниковий; учення) – розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий склад мови [23, с. 88].

Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи (найбільш консервативна – фонетика. У лексиці інше. Одні слова виходять з ужитку, а ніші там з’являються. Одним із розділів мовознавства є лексикологія. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова – його звукова оболонка, внутрішній бік – значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка – форма, значення слова – його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту [23, с. 89].

За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна.

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.).

Однозначні й багатозначні слова. Пряме и переносне значення.

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Такі слова, що мають лише одне значення називаються однозначними у кожній мові є слова, які мають кілька значень. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією (гр. слово – багато, знак). Слово, первісне однозначне, поступово може набути нових значень. Основне, вихідне значення називається прямо, решта значень того самого слова переносні. Пряме значення ще називають первинним. Воно частіше пов’язане з контекстом.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинним.

Багатозначність у мові розвивається поступово у процесі розвитку мови.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови. Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях. Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію.

1.1. Синоніми

Синоніміка — сукупність синонімів певної мови; розділ лексикології, що вивчає синоніми [18, с. 109].

Синонімія — повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

Синоніми (гр. synōnymos — однойменний) — слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття [18, с. 110].

Синоніми відрізняються відтінками значень або стилістичним забарвленням чи обома цими ознаками. Напр.: хуртовина, завірюха, буран, пурга, заметіль, віхола. Спільність значення пояснюється тим, що вони виражають одне поняття.

Українська мова, як загалом і всі слов'янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення неба з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, круговид, видноколо, овид, кругозір, небокрай, виднокруг, виднокрай. Для поняття "завдати ударів" українська мова має такі слова: чухрати, сікти, бити, періщити, голомшити, лупити, колошматити…

Сукупність одиниць мови, співвідносних між собою при позначенні тих самих явищ, предметів, ознак, дій називається синонімічним рядом. Наприклад, "спілкуватися за допомогою мови" — говорити, казати, гомоніти, базікати, молоти, верзти, жебоніти, балакати, ректи…

У складі синонімічного ряду виділяється якесь одне слово, семантично наймісткіше і таке, що не має додаткових стилістичних характеристик. Воно зветься основним словом синонімічного ряду. Це семантична домінанта — один із членів ряду, що обирається як представник головного значення, підпорядковує додаткові значення. Напр.: високий, довготелесий, чугуївська верста.

Значеннєві стосунки між складниками синонімічного ряду досить різноманітні. Такий ряд об'єднує:

а) слова з ширшим і вужчим обсягом поняття (письменник — прозаїк, філолог — мовознавець);

б) слова різних історичних епох (чолобитна — заява, наймичка — хатня робітниця);

в) питомі слова, що виступають синонімами до слів іншомовного походження (рецензія — відгук, дискусія — обговорення, відсоток — процент);

г) слова літературної мови й діалектизми (півень — когут, гарний -файний, штани — ногавиці);

д) стилістично нейтральні і стилістично марковані слова (солдат — воїн, батьківщина — вітчизна, обличчя — пика).

Наведені приклади є зразками лексичних синонімів, тобто подібності чи тотожності слів за значенням.

Морфологічні синоніми — це варіанти форм слів на позначення того самого поняття [18, с. 111]: гуляє — гуля, співає — співа, літає — літа, питає — пита, лунає — луна. Перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова).

Або ще ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому — діалектні. Форми прикметників на зразок синьому — синім, білому — білім.

Синтаксичні синоніми — різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (нейтральний варіант), щоб створити, з метою створення (книжно-офіційний варіант) [18, с. 111].

Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень.

Словотвірна синонімія — наявність префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав; темніти — темнішати, біліти — білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні [18, с. 112].

Фразеологічні синоніми — варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття [18, с. 112]. Так, на поняття "бути байдужим до чогось" — тримати нейтралітет, про мене — хай вовк траву їсть.

На грунті української мови можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одним із важливих засобів створення милозвучності нашої мови. Фонетичні синоніми, точніше, дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних приголосних або голосних: імення — ймення, іти — йти, уже — вже, узяти — взяти, імла — мла, іржа — ржа.

Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони, як уже наголошувалося, називають одне поняття. Сутність синонімів визначаються наявністю в них різних відтінків значення. Синоніми поділяються на ідеографічні й стилістичні.

Ідеографічні синоніми відрізняються відтінками значення. Ці синоніми забезпечують можливість передати відтінки того самого поняття, оскільки його позначення існує кілька слів: дивувати — "викликати подив незвичайністю"; приголомшувати — "справляти надзвичайно сильне враження". Палати й горіти означають "давати жар".

Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів ознаки і симптоми перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості.

З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; борошно, мука; майдан, площа. Це абсолютні синоніми. Вони з'являються в мові

а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (чорногуз — бусол — лелека);

б) внаслідок словотворчих процесів (учбовий — навчальний);

в) як результат співіснування запозичених слів (біографія — життєопис, красоля — настурція; голкіпер — воротар).

Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалася впродовж історичного розвитку мови. Насамперед виникнення синонімів пов'язане з ходом пізнання людиною навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис, предметів, явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст — безбожник, унікальний — рідкісний, екземпляр — примірник, біном — двочлен, дисперсія — розсіяння). Синонімічні ряди зростають і внаслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний).

У синонімії найяскравіше виявляється багатство мови. Уміле й доречне використання синоніміки — один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста, оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (перифраз) — описовий зворот мови, за допомогою якого передається зміст іншого слова не прямо, а через характерні ознаки.

Розвинені синонімічні відношення в лексико-семантичній системі — одне з найвиразніших свідчень багатства і гнучкості виражальних засобів мови, використовуваних у різних формах спілкування для передачі найтонших відтінків значень слів, з метою осягнення глибинної суті найрізноманітніших проявів позамовної дійсності.

Синонімія якнайкраще репрезентує багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.

1.2. Антоніми

Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми любов — ненависть.

Антоніми — це пари слів із протилежним значенням [18, с. 116].

Наприклад: мир — війна, життя — смерть, гострий — тупий, радіти — сумувати, за — проти.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний, повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогували, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; добре — погано, легко — важко, корисно — шкідливо.

Менше антонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід, висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бувають ті, що або походять від якісних прикметників, або вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати, вдихати — видихати. Антонімічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море); тихе — неспокійне (життя) і под.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два протилежні, антонімічні, значення. Так, слово схбдити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприклад, — На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов (О. Гончар). З гори сходять кілька хлопців (І. Нечуй-Левицький). Сидів колись дідок під явором густим (Л. Глібов). Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мисляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиключаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

а) з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

б) без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — провий, однаковий — різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору – вниз [18, с. 120].

За структурою антоніми бувають:

а) різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво, любити — ненавидіти;

б) однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій — неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогічний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити – пересолити [18, с. 120].

Слова з нелише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з невиражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі антоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля.

Використання антонімів робить мову виразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно виявляє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті:

Буду лагідним, буду жорстоким, Буду мудрим, та буду дурним, На красу твою — буду стооким, На ганьбу твою — буду сліпим, Буду я і наївним, і хитрим, Буду щедрим, та буду скупим, Буду я, наче скеля, несхитним і, мов комишина, хистким. (Р. Третьяков)

Антоніми використовуються в прислів'ях, приказках, дотепах: На чорній землі білий хліб родить. Порожня бочка гучить, а повна — мовчить. Чужого доброго не гудь, а свого поганого не хвали. На контекстуальних антонімах побудовані деякі іронічні вислови: Розжалобився, як вовк над поросям — від 'їв ніжки та й плаче. Добрий баранчик, та по-вовчому виє. Такий добрий, що в ложці води втопив би. Така гарна, що як вигляне у вікно, потім собаки на те вікно три дні гавкають. Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні живий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.

На антонімії будується такий стилістичний засіб, як оксиморон, коли свідомо поєднують протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення: без надії сподіватися, солодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе. Наприклад: В день такий на землі розквітає весна і тремтить од солодкої муки. (В. Сосюра)

Звідтіль ми пішли, звідтіль,

Де тісно — самому, а двом — просторо,

Навшпиньках за нами, навшпиньках

Йшло наозирці щасливе горе. (І. Драч)

1.3. Омоніми

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення [17, с. 144]. Їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) «купа дров, що горить»; 2) «місце, де розкладали вогонь»; 3) «своя оселя, родина» (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) «центр, зосередження чогось».

Омоніми семантичної спільності не мають: бал «оцінка», бал «вечір із танцями»; стан «корпус людини», стан «становище», стан «стоянка», стан «машина» (прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором» (обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», злити «полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови:

а) іменників і відіменникових прислівників: кружка «довкола» і кружка «родовий відмінок іменника кружбк»; боком «не прямо» і боком «орудний відмінок іменника бік»;

б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип «рипіння» (рип дверей) і рип2 «різкий звук від тертя» (двері рип); стук «удар» (почувся стук) і стук «різкий звук удару» (щось у вікно стук);

в) інші випадкові збіги: мати' «рідна людина» і мати2 «володіти чимось»; коли «у який час» і коли «наказовий спосіб дієслова колоти»; їм «перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти» і їм «давальний відмінок займенника».

До омонімічних явиш у мові належать також:

— омофони — при однаковій вимові мають різне написання: ''кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — роман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми — однакові звукові комплекси, один з яких є словом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;

— омографи — при однаковому написанні мають різну вимову (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;

— омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий) [17, с. 146].

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул «дрібні частинки у водоймах» і мул (назва тварини, запозичена з латинської мови); клуб «маса кулеподібної форми» і клуб (назва організації, запозичена з англійської); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр «міра довжини» (з грецької), метр «віршовий розмір» (з грецької) і метр «учитель» (з французької); кран «трубка із закривкою» (з голландської) і кран «механізм для піднімання вантажів» (з німецької).

Чимало омонімів виникло на ґрунті української мови:

— внаслідок словотвору; наприклад, розчинити (споріднене з розчин) (розчинити (споріднене з відчинити, зачинити); закувати (від кувати «бити молотом») і закувати (від ку-ку); загин (від загнути) і загин (від загинути); романіст1 «той, хто пише романи» і романіст «той, хто займається романською — французькою, італійською, іспанською і т. д. — філологією»;

— внаслідок переходу в іншу частину мови: лютий (прикметник) і лютий (назва місяця); учительська (прикметник) і учительська (іменник); жаль (іменник) і жаль (предикативний прислівник);

— внаслідок історичних фонетичних змін: безгрішний (від гріх) і безгрішний (від гроші, звичайно — безгрошовий); жати (від прадавнього жемти — жму) і жати (від прадавнього женти — жну);

— внаслідок розпаду багатозначності слова у зв'язку з диференціацією значень; колись ключ до дверей (пор. ключка «гак із довгим держаком») і журавлиний ключ були однакові за формою — і слово ключ було одне, але тепер, коли вже немає подібності між обома ключами, це слово перетворилося на два слова з різним значенням: ключ1 «знаряддя для замикання замка» і ключ2 «ряд однорідних предметів, що рухаються один за одним, утворюючи кут»;

— внаслідок залучення до словника діалектизмів, архаїзмів, історизмів: гостинець «подарунок» і гостинець «великий шлях» (діалектизм); чайка «птах» і чайка «козацький човен»; око «орган зору» і око «давня міра ваги» [17, с. 147].

Існування омонімів звичайно не перешкоджає ефективному функціонуванню мови: вони рідко трапляються поруч, та й контекст, як правило, дає змогу уникнути сплутування їх. Якщо ж омоніми спричиняють двозначність, то мова позбувається одного з них або пересуває на периферію. Коли в українській мові виникли омоніми жати (жну) і жати (жму), то останній став рідше вживатися; натомість частіше використовується дієслово тиснути. У давньоукраїнській мові почали однаково звучати назва зброї лук (від лмкъ) і назва рослини лук (від давньогрецького look); потім остання з них була витіснена запозиченим із німецької мови (точніше — з ідиш) іменником цибуля [17, с. 148].

Омоніми в художній літературі, в усному мовленні використовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мовленню гумористичного забарвлення, наприклад:

Через досвіду й сумління брак йде з фабрики суцільний брак, та бракеру твердості бракує, і тому він браку не бракує. (Є. Бандуренко)

У народному гуморі, наприклад, побутує такий гумористичний діалог: «Таж їж». — «Я ж їм». — «А ти не їм, а собі».

Крім внутрішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за по ходженням) звучать однаково або дуже подібно (відповідно до закону звукових відповідностей), але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя «сьомий день тижня», луна «відбиття звуку» і російські неделя «тиждень», луна «місяць»; українське правий і сербське прав и «прямий» тощо.

Зрештою, слова різних мов своїми значеннями ніколи не накладаються повністю одне на одного (виняток становлять хіба що наукові терміни). Наприклад, російське слово сердце має значення: 1) «центральний орган кровообігу»; 2) «символ почуттів»; 3) «центр чого-небудь»; 4) рідко — «гнів». А українське слово серце, крім того, ще означає: 5) «ласкаве звертання до кого-небудь»; 6) «рухлива частина дзвона»; 7) «серединний стрижень у стовбурі дерева». Англійське слово genial значення «геніальний» має лише як застаріле; звичайно ж воно означає «веселий», «добрий», «привітний»; «теплий», «м'який» (про клімат). Так само англійське magazine — це «журнал як періодичне видання», «склад зброї», «пороховий погріб», але не «магазин» у нашому розумінні [17, с. 149].

Міжмовні омоніми можуть стати причиною непорозумінь і помилок при сприйманні чужомовного тексту та при перекладі.

1.4. Пароніми

Узагальнюючи відомості, пов'язані з темою "Лексичне значення слова", можна розглянути ще одну групу слів — пароніми (від грец. para — біля, onyma — ім'я). Це слова, подібні за будовою, але різні за значенням. Вони здебільшого утворені від того самого кореня за допомогою різних префіксів і суфіксів [17, с. 153]. Порівняйте: надягнути — одягнути; музичний — музикальний; чисельний — численний; земельний — земний — земляний — землистий; посмішка — усмішка; громадський — громадянський; перекладний — перекладацький; повстати — постати і т. д.

За звуковим складом пароніми бувають:

— однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою мотузка, ланцюга» — пов'язаний «закріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вражаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «ненормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сердечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бідолашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-небудь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

— різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» -тамувати «задовольняти потребу в чомусь», «стримувати» [17, с. 154].

За лексичним значенням пароніми бувають:

— синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский, барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

— антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за певним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

— семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією; донощиків, що на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й значеннєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

Звукова близькість паронімів спричинює неприпустиме вживання їх один замість одного. Це досить поширений вид лексичних помилок. Враховуючи це, на особливості вживання паронімів постійно звертають увагу автори посібників із культури мовлення — Б. Антонєнко-Давидович, А. Коваль, Є. Чак, О. Пономарів.

Пароніми широко вживаються в поетичному мовленні як засіб увиразнення.

Розділ 2. Особливості лексичного складу поезії В.Симоненка

2.1. Явище антонімії в поезії В. Симоненка

Антоніми В.Симоненка — частина мовної палітри поета, яка дає змогу простежити деякі важливі особливості його поетичної творчості. Адже вона вражає нас своєю внутрішньою красою, щирістю почуттів наповненістю. "Його обдарованість була щедра, ласкава. І тому, художня палітра поета багатюща." [3, с. 41]

В.Симоненко сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд із творами громадянської, пейзажної та інтимної лірики не можна обійти увагою його дошкульних сатиричних байок, віршованих жартів. Його казки для дітей зігріті теплим гумором, усмішкою, народним дотепом. Митець відомий своїми новелами та гуморесками, як досвідчений публіцист.

Поетові притаманне широке використання антонімів. Вони виконують важливі образні, художньо-естетичні, структурно-композиційні та ідейні функції. Переважають у поетичних творах митця загальновживані антоніми, наприклад: ніч — день, щастя — біда, радощі — сльози, тиша — грім та багато інших.

1. Семантична класифікація

З урахуванням характеру згаданих протилежностей можна виділити три семантичні класи антонімів.

У межах першого класу об'єднуються антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Антонімічні відносини охоплюють строго визначені пари слів. Проміжні ступені вияву відсутні. До даної групи можна віднести антоніми, що позначають:

а) стать: тато — матір

У Івася немає тата.

Не питайте тільки, чому

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому [15, с. 17].

б) орієнтація в просторі: земля — небо

Вслухайтеся, земле і небо,

У рокіт страждань моїх… [15, с. 9]

в) наявність ознаки — відсутність ознаки:

радісна — сумна; дуже — трохи

І припала така година,

Дуже радісна й трохи сумна [15, с. 31].

г) абстрактні поняття : будні — свята, радість — жаль

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль… [15, с. 22]

д) риси характеру людини та її почуття: ненависть — любов

І земля впилась водою,

Мов живою кров'ю,

І обнявся сміх з журбою.

Ненависть з любов'ю [15, с. 7].

Цей клас дуже широко представлений у творах Василя Симоненка. До другого класу належать антоніми, які позначають протилежне спрямування дій, ознак, властивостей, антоніми на позначення руху, так звані векторні антоніми; антоніми, що вказують на початок дії або стану — припинення дії або стану:

іду — падаю; спішу — плетусь; вперед — назад

І я іду, і падаю, і знову

Спішу вперед або плетусь назад [15, с. 24].

Третій клас утворюють антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву:

а) більший ступінь вияву ознаки — менша кількість або ступінь ознаки:

найскладніша — проста

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста [15, с. 40].

б) смакові відчуття та колір:

сіре — голубе

Я не йму тобі зовсім віри,

Як сумною побачу тебе —

Небо в сутінь буває сірим,

А насправді ж воно – голубе [15, с. 25].

в) емоційні, морально-етичні та інтелектуальні властивості:

строга — ніжна

Може, ти зі мною надто строга,

Та й чого б ти ніжною була [15, с. 27].

2. З структурного погляду, як уже зазначалось, розрізняють різнокореневі, або лексичні, та однокореневі, або лексико-граматичні (ще зустрічається термін словотвірні), антоніми.

У поезіях В.Симоненка більше представлені різнокореневі (лексичні антоніми):

правда — зло; друг — ворог

Я не цього бажаю, не папуга,

Щоб віддаватись цьому ремеслу.

Я хочу правді бути вічним другом

І ворогом одвічним злу.

ненавидіти – любити [15, с. 56]

Ображайся на мене, як хочеш,

зневажай, ненавидь мене —

Все одно я люблю твої очі

І волосся твоє сумне [15, с. 43].

Другий розряд антонімів — однокореневі (лексико-граматичні або словотвірні). Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів. Загальне значення заперечення ознаки виражають префікси без-, проти-, а-, анти-, де-, лез-, лис-, ір-, ін-, що вживаються в прикметникових, іменникових і дієслівних антонімах.

дай — віддам

Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

Все одно ті скарби по краплині

Я тобі закохано віддам [16, с. 11].

Окремої уваги заслуговують "найпримітивніші" антоніми, утворювані за допомогою заперечної частки не-. У Симоненка знаходимо:

недруги — друзі

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

забуте — незабуте

Але воно живе — забуте й незабуте,

А час не зупиняється, а молодість біжить [15, с. 33].

3. Морфологічна класифікація

Досліджуючи антоніми в поезіях В.Симоненка, можна помітити, що найчастіше поет вживає іменникові та дієслівні антонімічні пари, рідше — прикметникові та прислівникові, а також числівникові, займенникові та прийменникові антонімічні пари. Наприклад:

— іменникові антонімічні пари:

щастя — зло

Задихнеться від люті сірість —

Нам на щастя, а їй на зло…

палац — печера

У палацах пишних — не в печері —

Варвари космічної доби

Мріють дати людству на вечерю

Атомні опеньки і гриби [16, с. 26].

правда — брехня

Але правди в брехні не розмішуй.

Не ганьби все підряд без пуття…

— дієслівні антонімічні пари:

благословляю — проклинаю

Коли грозує далеч неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю [16, с. 17].

Автор протиставляє тут і явища природи (день — ніч, спека — мороз): «Минула ніч, і сонце білогриве Несе на тросі огненному день…» («Маленькі сонця»), і психологічні, інтелектуальні та емоційні властивості людей (радість — мука, правда — брехня, любов — ненависть): «Тому в серцях у нас не витончена мука, А радість голосиста і дзвінка» («Ми думаєм про вас»), і такі конкретні поняття життєвого досвіду, як розмір (великий — малий), колір (білий — чорний), кількість (один — безліч), напрямок (уперед — назад), дія (сміятися — плакати).

У поезії Симоненка окремі слова протиставляються іншим у повному обсязі значень: земля — небо, білий — чорний.

Заміна звичайного компонента антонімічної пари типу правда — брехня синонімом використовується для підсилення виражальних можливостей тексту: правда — кривда, правда — зло. Навколо одного слова збирається ніби пучок антонімів: друг — ворог, недруг; раб — тиран, деспот; радість (радощі) — мука, жаль, печаль, сльози.

Часто опозиційну функцію виконують граматичні антоніми, що засвідчують контрастну характеристику фактів дійсності: «Для кохання в нас часу мало, Для мовчання — у нас віки» («Тиша і грім»), «Люди часто живуть після смерті: Вріже дуба, а ходить і їсть…» («Люди часто живуть після смерті»).

Поет вдало використовує таку функцію антонімів, як перетворення однієї протилежності в іншу, протиріччя як суміщення протилежних начал у чому-небудь: «І обнявся сміх з журбою, Ненависть з любов’ю» («Тиша і грім») [13, с. 48]. Неважко помітити, що антитеза, побудована на антонімічній парі тиша — грім, покладена автором в основу заголовка цілої збірки.

З антонімією пов’язується і такий стилістичний засіб, що часто вживається у творах В.Симоненка, як оксиморон: щасливе нещастя, мовчанням кричати, говорячи мовчати.

Як бачимо, сутність мовної експресії полягає в подоланні стандарту, шаблону. Саме тому зіткнення антонімічних слів додає виразності контекстові. Уважно читаючи поезію В.Симоненка, ми зауважили, що одні антонімічні фігури передані словами однієї частини мови (друг — ворог, білий — чорний, жити — вмирати), а інші — словосполученнями або словами, що належать до різних морфологічних класів (радість — царство сліз). Це тому, що антоніми є одним із важливих стилістичних засобів не лише завдяки своїм внутрішнім семантичним властивостям, а й тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим.

2.2. Синоніми, омоніми і пароніми у творах поета

Уміле й доречне використання синоніміки — один з найважливіших показників майстерності письменника.

Синонімія якнайкраще репрезентує багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.

Неповторність синонімів виявляє всю силу й багатогранність стилю Василя Симоненка.

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої – одні [13, с. 9].

Лексичний склад поезій В.Симоненка надзвичайно багатий і різноманітний. Поет широко використовує синоніми, влучні порівняння, образні метафори та епітети. Все говорить про те, що творчий діапазон автора був надзвичайно багатогранним.

Хоч на щастя життя багате,

Але кожну людину ждуть

І печалі, і сум, і втрати,

І не можна їх обминуть [13, с. 18].

Не йду я, а тікаю від людей

Шукать собі спочинку і спокою

У тишині і маренні ночей… [13, с. 29]

Ти знидієш в обіймах ночі й тьми,

А той, хто стане краплею народу,

Вже не злякається ні смерті, ні чуми [13, с. 50].

Розвинені синонімічні відношення в лексико-семантичній системі — одне з найвиразніших свідчень багатства і гнучкості виражальних засобів мови, В. Симоненко використовує у різних формах спілкування для передачі найтонших відтінків значень слів, з метою осягнення глибинної суті найрізноманітніших проявів позамовної дійсності.

Маленьке — не смішне,

Адже мале і зерно,

Що силу велетням і геніям несе.

Мале тоді смішне,

Коли воно мізерне,

Коли себе поставить над усе [13, с. 34].

Наведені приклади є зразками лексичних синонімів, тобто подібності чи тотожності слів за значенням.

Омоніми і пароніми в художній літературі, в усному мовленні використовуються для створення каламбурів, для словесної гри. Вони допомагають загострити думку, а часом надають мовленню гумористичного забарвлення, наприклад:

Зорі кукурікають в квасолі,

Сіріус присів на перелаз.

В ковдрі неба в зорянім наколі

Віз я Київ милій напоказ [13, с. 55].

В поезії В.Симоненка явище омонімії та пароніми зустрічаються не так часто як антонімічні пари слів.

Стегна твої, брови і рамена,

Шия і вогонь тендітних рук —

Все в тобі прекрасне і священне,

Мамо моїх радощів і мук! [13, с. 17]

Звукова близькість паронімів спричинює неприпустиме вживання їх один замість одного. Це досить поширений вид лексичних помилок.

Висновки

Василь Симоненко широко використовує різні лексичні засоби у своїх поетичних творах. На основі протиставлення побудована більшість його творів. Антонімія дає змогу поетові через контрасти точно виразити свої почуття та переживання, болі та радощі.

Василь Симоненко відзначається високою майстерністю письма. Поезія його сама йде до людей, із вуст в уста, із серця в серце. Читача вражає високо-художність його творів, а головне — простота. Поет не вдавався до складних тропів, майже не використовував лексики, пов’язаної з науково-технічним прогресом, для конструювання образів. І якщо уважно вчитуватись у Симоненкову поезію, то можна помітити, що в ній, мов намистини, розсипалися народнопісенні епітети, довершені метафори, разючі порівняння.

Лексична антонімія є досить поширеним явищем у мові поезій Василя Симоненка. За допомогою цих одиниць автор висловлює найрізноманітніші почуття і думки у будь-якому стилістичному ключі, починаючи з урочисто-піднесеного і закінчуючи підкреслено-побутовим чи навіть гумористично-сатиричним. Засоби антонімії, до яких звертається митець, свідчать про його намагання донести до читача ідейний задум творів. Ідейно-мистецькі засади талановитого майстра, поетична чистота і мудра зрілість світобачення, гострота і влучність висловлювання — все це сприяє збагаченню поетичної думки. У поета глибоко відшліфоване кожне слово. За допомогою антонімічних пар в межах речення виявляються яскраві зіставлення і протиставлення.

У мовній практиці В.Симоненка велика кількість синонімів та антонімів, які базуються на загальномовній лексиці, і тому називаються загальномовними. Поет використовує їх, уникаючи нагромадження однакових пар, змінює їх форму, стиль вірша, його структурну будову.

Не менш важливе значення в Симоненкових поезіях відіграють і індивідуально-авторські антонімічні пари. Вони яскраві, неповторні. Читаючи його поезії, можна зрозуміти, що це пише саме В.Симоненко. Ці протиставлення і становлять одну із специфічних рис творчого доробку митця. Найчастіше для індивідуально-авторських новотворів використовуються словосполучення, дещо рідше — іменникові та дієслівні антоніми. Саме останні антоніми і надають найбільшого стилістичного ефекту.

Важливе значення відіграє контрастне протиставлення у поетичних творах В.Симоненка, яке письменник використовує для яскравішого відображення сказаного.

Семантичні стосунки між словами-антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття.

Творчо використовує поет у своїх творах антитезу, як стилістичний прийом. Вона цікаво переплітається з переносним вживанням одного з членів антонімічної пари. Симоненкові оксюморони створюють експресію поетичного вислову. Вони вказують на незвичність зіставлюваного, на небуденність явища. Вони свіжі, колоритні, виразні. Тонко вживає їх поет в інтимній, громадянській та філософській ліриці.

Отже, можна стверджувати, що мовна естетика Василя Симоненка створювалась на максимальному використанні антонімів, Це дозволяло поетові всебічно характеризувати образи людей, їх дії, вчинки, явища природи, суспільне життя; виявляти при цьому своє ставлення до зображуваного. Саме завдяки філігранно дібраним і витвореним антонімам (та фігурам, побудованим на їх основі) В.Симоненко витворив свій власний неповторний індивідуальний стиль, який відрізняє його твори від решти письменників, не дає сплутати ні з ким. Цим і цінна лірика Симоненка. Саме тому так хвилюють і привертають увагу його поезії читачів протягом років.

Список використаних джерел

1. Брюховецький В. Хто найдужче любить життя //УМЛШ — 1985. — №1 — С. 13-18

2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Наукова думка, 1985

3. Гончар О. Витязь молодої української поезії. Лебеді материнства — К., 1985

4. Грищенко А.П. Сучасна українська мова. — К.: Вища школа, 1993, С.121

5. Жулинський М.Г. Із забуття — в безсмертя. Сторінки призабутої спадщини. Київ: Дніпро, 1990. — С. 397 — 401

6. Ільницький М. В твоєму імені живу //Прапор — 1985. — №1 — С.160-169

7. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.

8. Ладоня І. О. Українська мова: Навчальний посібник для студентів вузів I-II рівнів акредит. -К.: Вища школа, 2001. -157, с.

9. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. К.: Вища школа, 2003

10. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. — 2-ге вид., стер. — К.: Либідь, 1996. — 432 с.

11. Моренець В. Василь Симоненко: філософія почуття //Вітчизна — 1981. — №1 — С. 173-181

12. Русанівський В.М. Семантичні процеси розвитку української лексики. — К., 1983 — С. 677

13. Симоненко В. У твоєму імені живу. "Веселка", К., 1994

14. Симоненко В. З матір'ю на самоті. — Київ, "Молодь", 1990

15. Симоненко В. Лебеді материнства. — Дніпропетровськ: Промінь, 1989

16. Симоненко В. Поезії. — К. : Радянський письменник, 1984

17. Сучасна українська літературна мова: Підручник для студентів філолог. спец. вузів. — К.: Вища шк., 1997. — 492, с.

18. Сучасна українська мова: Підручник для студ. вузів. — К.: Либідь, 2001. -398, с.

19. Сучасна українська мова. //За ред. Грищенка А.П. — К.: Наукова думка, 1993. — С.121-125

20. Пахаренко В. Духовний камертон В.Симоненка //Слово і час. — 1993 — №2 — С. 3-7

21. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. — К.: Либідь, 1992

22. Ткаченко А.О. Василь Симоненко. Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1990

23. Українська мова: Підручник: Ч.1 / Т.К. Бурлака, В.О. Горпинич, П.С. Дудик та ін.; За ред. П.С. Дудика. — К.: Вища шк., 1993. — 415 с.

24. Українська мова. Енциклопедія. — К., 2000. — 752 с.

25. Яременко В. Духовні острови //Дніпро. — 1988. — №6 — С. 69-70