Зміст

Вступ

Розділ 1. Макроекономічний зміст дефіциту державного бюджету

Розділ 2. Дефіцит державного бюджету та державний борг.

2.1. Взаємозв’язок дефіциту бюджету та боргу

2.2. Макроекономічні наслідки різних способів фінансування дефіциту бюджету

Розділ 3. Динаміка дефіциту бюджету та державного боргу в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. В умовах поглиблення економічних реформ і кризових явищ важливого значення набуває необхідність пошуку теоретичних і практичних шляхів, спрямованих на стабілізацію і розвиток економіки України. Одним з основних напрямків наукових досліджень в сучасних умовах є дослідження процесу формування дефіциту бюджету і його зв'язок з основними показниками розвитку економіки держави.

Сьогодні в умовах спаду виробництва, відсутності його кредитної підтримки, посилення фінансової нестабільності, кризи неплатежів, невиконання доходів бюджетів всіх рівнів процес зростання дефіциту бюджету є однією з найбільш дискусійних проблем і вимагає подальшого дослідження.

Основні чинники, що впливають на реформування економіки і зростання дефіциту бюджету полягають у економічній та політичній нестабільності, недосконалості законодавчої бази, невиваженій бюджетній та податковій політиці.

Науковим дослідженням питань дефіциту бюджету присвячені праці О.Д. Василика, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, А.І. Даниленка, А.О. Єпіфанова, О.Д. Заруби, В.І. Кравченка, І.І. Лукінова, А.М. Мороза, В.П. Москаленка, Г.О. П'ятаченка, М.І. Савлука, І.В. Сало, В.М. Суторміної, Ю.В. Тимошенко та інших.

Основною метою дослідження є комплексне теоретичне і практичне вивчення економічної природи і суті дефіциту бюджету та його впливу на стабілізацію і розвиток економіки України у сучасних умовах.

Задачаминаписання роботи є:

· всебічне дослідження поняття бюджетного дефіциту;

· розглянутисвітовий досвід вияву дефіциту бюджету;

· назватипричини бюджетного дефіциту в Україні;

· охарактеризувати основні джерела покриття бюджетного дефіциту в Україні.

Предметом дослідженняє бюджетний дефіцит.

Об'єктом дослідженняє бюджетна система України.

Дане питання всебічно розглядалося і вивчалося різними економістами, в різний час і в різних країнах. З них потрібно відмітити таких, як Василік О.Д., Родіонова В.Н., Федосов В.М., Гордеєва Л.П., Редіна Н.И., Розпутенко И.В. і іншими.

Принаписанні роботи використовувалися закони і нормативні документи, статті і монографії з газет і журналів, підручники і учбові допомоги, статистична література.

Розділ 1. Макроекономічний зміст дефіциту державного бюджету

Оскільки бюджет є важливим інcтpyмeнтом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою pівeнь суспільного добробуту в цілому. Бюджет може характеризуватися трьома станами: балансом дoxoдів і видатків, перевищенням дoxoдів над видатками (профіцитом) або, перевищенням видатків над його доходами (дефіцитом).

Cьoгoдні в більшості країн світу дефіцит бюджету складає від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотка. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3-5 відсотків. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіцитy, який перевищує 3 відсотки валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції. Такий дефіцит є гальмом економічного зростання держави.

Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а методи його використання. Економіка України потребує значних фінансових pecypcів для проведення реформ у багатьох сферах. Обмеження фінансування дефіциту бюджетy за умов недостатності інвестиційних pecypcів зменшує обсяги видатків, що спрямовуються на розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем, тому необxіднa активна політика щодо збільшення фінансування державного бюджету [16, c. 77-78].

До актуальних проблем залучення й використання pecypcів за умов бюджетного дефіциту слід віднести: фінансове забезпечення проведення структурної перебудови економіки (особливо розвиток ринкової інфраструктури); розв'язання соціальних проблем; стимулювання внутрішнього попиту; залучення зовнішніx інвестицій.

Перехід на розрахунки виключно грошовими коштами збільшив надходження в реальну економіку, завдяки чому були понижені майже удвічі середні процентні ставки по кредитних ресурсах, привернутих у виробництво.

Загалом у 2000 році були створені благоприємні умови для подальшого розвитку національної економіки. Зовнішній борг скоротився на 1,5 млрд. грн.

У 2002 році дещо інша ситуація. Тут основною причиною профіциту держбюджету України стало те, що у категорію доходів потрапили приватизаційні надходження у розмірі 5,8 млрд. грн. Але методика визначення дефіциту держбюджету була змінена з 2003 і приватизаційні надходження тепер виключені з прибуткових статей бюджету і переведені в розряд джерел фінансування дефіциту бюджету.

При оцінці дефіциту державного бюджету на макрорівні, як правило, не враховується стан місцевих бюджетів, які можуть мати надлишки. Нерідко місцеві органи влади цілеспрямовано спотворюють статистичну інформацію про стан місцевих бюджетів, щоб знизити податкові відрахування до бюджету.

Поряд з вимірюваним (офіційним) дефіцитом держбюджету як в індустріально розвинутих країнах, так і в перехідних економіках, існує його прихований дефіцит, обумовлений квазіфіскальною (квазібюджетною) діяльністю Національного банку, а також державних підприємств і комерційних банків[19, c. 22-23].

До числа квазіфіскальних операцій відносять:

–фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості і виплата ставок заробітної плати вищих за ринкові за рахунок банківських позичок або шляхом накопиченої заборгованості;

– накопичення в комерційних банках великого портфелю недіючих позичок, прострочених боргових зобов'язань держпідприємств, пільгових кредитів домашнім господарствам. Ці кредити сплачуються, в основному, за рахунок пільгових кредитів Центрального банку, причому портфелі «поганих боргів» у перехідних економіках є значними;

– фінансування Центральним банком (у перехідних економіках) збитків від заходів по стабілізації обмінного курсу валюти безвідсоткових і пільгових кредитів урядові (на закупівлю пшениці, рису тощо) і кредитів рефінансування комерційним банкам на обслуговування недіючих позик, а також фінансування ЦБ сільськогосподарських, промислових і житлових програм за пільговими ставками.

Прихований дефіцит бюджету занижує величину фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко робиться цілеспрямовано, наприклад, перед виборами.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Він пов'язаний з помірним оподаткуванням, що сприяє зміцненню фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого валового внутрішнього продукту і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фінансовими ресурсами здійснення видатків бюджету держави.

За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються два методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний[17, c. 23-24].

Бюджетний дефіцит виник як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві. Тобто в такому суспільстві він допускається і при чіткому управлінні може дати поштовх розвитку економіки за рахунок керованості процесів. Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів). На цій основі можна виділити активні і пасивні форми дефіциту бюджету.

Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу.

Пасивний — підкоряється законам інфляції.

Завдання полягає в тому, щоб вишукати можливість за допомогою бюджетного дефіциту стимулювати економічний розвиток держави[5, c. 45-46].

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, що потребує жорсткого режиму економії коштів з боку всіх владних та управлінських структур.

Форми участі органів влади й управління у процесах скорочення дефіциту бюджету у кожної держави різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів відповідно до економічного розвитку регіонів та чисельності населення [9, c. 26-27].

Завважимо, що витоки дефіциту державного бюджету України — не в утвердженні суверенної і незалежної держави, а у фінансовій політиці колишнього СРСР. Оскільки криза економіки бере початок у відтворенні виробництва, то і корені інфляційних процесів потрібно шукати в розбалансованості економіки, скороченні доходів бюджету, диспропорції в таких показниках, як накопичення та споживання. Прорахунки як в економічній, так і в фінансовій політиці призвели до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів — розкрадання державного майна, приписок, тобто розвитку тіньової економіки. Посиленню кризових явищ фінансів слугував і затратний механізм управління бюджетними витратами, у результаті чого з'явилася необмежена кількість будов соціально-культурної сфери, житла та об'єкти незавершених будівництв і невстановленого обладнання. Таке неефективне використання державних фінансів порушило фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання національного доходу та його вагомої частки — державного бюджету, що й спричинило постійний дефіцит бюджету.

Перехід до ринкової економіки — не панацея від усіх бід, тим паче що економічно розвинуті держави також мають бюджетний дефіцит, але керований. Основу функціонування ринкової економіки як саморегулюючої системи становить закон вартості, що виступає регулятором збалансованості попиту і пропозиції, пропорціональності розвитку через територіальний і галузевий перерозподіл фінансових ресурсів та продуктивних сил.

Проте усі розвинуті країни нині діють за принципами регульованої ринкової економіки, що досягається завдяки застосуванню системи фінансових важелів — податків, державних дотацій, субвенцій і субсидій, кредиту тощо. Відмова від централізованого планування і регулювання економіки за браком чіткої системи фінансових важелів призводить до руйнування встановлених економічних зв'язків між регіонами та підприємствами, спаду виробництва, нестримного зростання цін, інфляції. Не можна забувати, що ціну виробництва становлять витрати виробництва плюс середній прибуток. Саме ціна виробництва — основа коливання ринкових цін. При цьому норма прибутку як рушійна сила виробництва визначається через відношення прибутку до всього авансованого капіталу, як постійного так і змінного. За умов конкуренції товарів власник для одержання прибутку змушений постійно дбати про скорочення витрат на виробництво і поліпшення якості продукції або ж переміщувати капітал в іншу галузь. Цьому сприяє і система фінансових важелів, яка перешкоджає одержанню необґрунтовано високих прибутків. Зазначимо, що в умовах здорової ринкової економіки, як правило, витримується баланс попиту і пропозиції. Порушення цього балансу призводить до негативних явищ в економіці. Так, якщо велика депресія США 30-х pp. була спричинена надвиробництвом товарів, то економічна криза колишнього Союзу — великим попитом на товари і відсутністю пропозиції, виникненням інфляційних процесів, які ведуть до неконтрольованого різкого зростання дефіциту бюджету[3, c. 27-29].

Характерною ознакою інфляції є різке зростання грошової маси при такому ж різкому зниженні виробництва товарної маси, що потребує все більшої емісії грошової маси для покриття бюджетного дефіциту, бо, на відміну від податків, таке замасковане вилучення коштів у населення обґрунтовується необхідністю підтримки соціально-культурної сфери (установ охорони здоров'я, освіти й культури). Подібне вилучення коштів у населення нарівні з податками, як правило, безповоротне і безкоштовне.

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити Національного банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Зовнішніми джерелами можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми. Водночас використання зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел покриття бюджетного дефіциту зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави, що включає додаткові витрати на його обслуговування. Тому економічна політика держави має бути спрямована на зменшення бюджетного дефіциту за рахунок збільшення доходів шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та скорочення витрат бюджету і, в першу чергу, за рахунок обмеження витрат на утримання апарату управління, видатків на оборону тощо[10, c. 58-59].

Бюджети усіх рівнів в Україні складаються на один рік з поквартальним розподілом. Вони є основою для розробки принципів взаємовідносин фізичних і юридичних осіб з відповідними бюджетами, оцінки рівня фінансового забезпечення витрат, що покриваються за рахунок централізованих й децентралізованих фондів цільового призначення, а також для визначення обсягу державного боргу і витрат на його обслуговування, ефективності функціонування фінансового ринку та страхових фондів.

Розділ 2. Дефіцит державного бюджету та державний борг.

2.1. Взаємозв’язок дефіциту бюджету та боргу

В умовах нестабільної економіки України, коли ринок капіталу формується, очевидною стає залежність складових, так званого кола слаборозвинутості, притаманного країнам, що розвиваються. В ньому кожний елемент спонукає розвиток і дію наступного, тобто: низький рівень накопичення капіталу призводить до перевищення темпів зростання чисельності зайнятих в усіх галузях промисловості по відношенню до росту капіталу. Це стає причиною зниження капіталоозброєності, що веде до падіння рівня продуктивності праці і зниження заробітків населення як одного з головних власників інвестиційних коштів, а також процесу падіння їх спроможності до накопичення заощаджень.

Характерною рисою української системи господарювання є те, що вона дозволяє не тільки працездатному населенню отримувати додаткові заробітки і приховувати їх від оподаткування, а й підприємствам мати приховані прибутки, які згодом осідають у вигляді заощаджень у готівці чи іноземній валюті, тобто перетворюються на нейтральні гроші, які повністю виключені з грошового обігу.

На наш погляд, прийняття дійових заходів щодо відновлення довіри населення до національної грошової одиниці, створення сприятливих умов для розвитку конкурентоспроможної банківської системи повинно залучити нейтральні гроші в економіку держави та інвестиційних процесів і перетворити коло слаборозвинутості у коло стабілізації економіки.

Вагомий вплив на ці процеси має виважена податкова політика. Негативна дія податків на заощадження грошей населення веде до зменшення інвестицій, а вони є однією з центральних проблем економічної політики держави. В короткостроковому періоді зростання заощаджень діє на зайнятість, в довгостроковому – на накопичення капіталу і темпи економічного зростання[4, c. 8].

Пригнічуючи виробництво, податки і самі зазнають зворотної дії – їх надходження поступово зменшується, що призводить до значного скорочення надходження податків у дохідну частину бюджетів усіх рівнів і збільшення дефіциту їх бюджетів.

Кожна податкова система відображає рівень розвитку економіки, фінансової науки, різні напрями фінансової політики уряду, а її ефективність досягається у тому випадку, якщо дотримуються наступні основні принципи:

· рівність оподаткування;

· раціональне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій податків;

· забезпечення тісного взаємозв’язку між всіма податками.

Дефіцит бюджету повинен розглядатись як перманентна циклічно-динамічна система, а будування моделі прогнозування і регулювання вищезазначеного параметру повинно проводитись з урахуванням системних взаємозв’язків.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик забезпечує можливістю збільшення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектору. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватись за рахунок майбутнього обмеження споживання.

Використання зовнішніх запозичень впливає на підтримання високого курсу вітчизняної валюти через спрямування валютних запасів на фінансування бюджетного дефіциту. Результатом цього може стати зменшення обсягів експорту та збільшення імпорту, що зумовлює формування негативного торговельного балансу. Це явище прийнято називати ефектом імпорту або чистого експорту [2, c. 34-35].

Для перевірки висунутих нами гіпотез щодо впливу зовнішніх запозичень на динаміку імпорту та експорту розрахуємо коефіцієнти кореляції і детермінації між цими показниками.

Розрахунки підтверджують наявність взаємозв'язку між обсягом зовнішнього прямого і гарантованого державного боргу України (у млн дол. США) та річним обсягом імпорту товарів і послуг, а також обсягом експорту товарів і послуг. Коефіцієнт кореляції, розрахований для визначення взаємозв'язку між зовнішнім державним боргом і обсягом річного імпорту за 1999—2009 рр., становить 0,52, тобто між досліджуваними показниками є взаємозв'язок, хоча і несильний.

Проте, зовнішній прямий і гарантований державний борг України відображає зобов'язання лише частини державного сектору економіки, тому і вплив варіації його величини на імпорт є незначним.

Однією з основних проблем управління державним боргом є вибір інструменту для фінансування дефіциту державного бюджету. Результати проведених досліджень вказують на те, що використання внутрішніх джерел сьогодні не спричинить негативних економічних наслідків — ефекту витіснення та зростання рівня відсоткових ставок. Проте внутрішній ринок капіталів має обмежені ресурси і не зможе покрити знач ний бюджетний дефіцит. Також важливим чинником є термін погашення зобов'язань та ліквідності ОВДП, тому акцент потрібно робити на довгострокові цінні папери з порівняно невеликими відсотками (не вище за ставку рефінансування НБУ). Підвищенню ліквідності ринку та зниженню дохідності ОВДП сприяє участь у ньому нерезидентів[4, c. 1].

2.2. Макроекономічні наслідки різних способів фінансування дефіциту бюджету

Основними чинниками, які негативно впливають на зростання дефіциту державного бюджету, є економічна та політична нестабільність, недосконалість законодавчої бази, невиважена бюджетна політика. В основу дослідження покладено детальний аналіз передумов та факторів, що спричиняють дефіцит державного бюджету України, а також напрацювання пропозицій для створення оптимальних умов управління бюджетним дефіцитом, що забезпечуватиме сталий економічний розвиток держави.

У процесі прийняття й виконання державного бюджету вирішальне значення має збалансованість доходів і видатків. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати належний рівень соціального захисту населення залежить від обсягів надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України на відповідний рік. Дефіцит як економічне явище виникає внаслідок перевищення видаткової частини державного бюджету над дохідною. Також дефіцит бюджету є важливим показником, за допомогою якого можна визначити, в якому економічному стані перебуває країна. Наприклад, якщо розмір дефіциту державного бюджету перевищує 3% від рівня ВВП країни і виникає кожного року, це свідчить про наявність глибокої кризи в економіці країни.

Для поліпшення ситуації в майбутньому слід з’ясувати причини, які зумовили переважну дефіцитність бюджету, з метою запобігання їх в майбутньому. Варто погодитись з ним в тому, що недосконалість контролю за використанням коштів та дотриманням законодавства є одними з головних причин дефіциту бюджету в Україні.

На наш погляд, можна погодитись з усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому, використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Також, як один з механізмів скорочення бюджетного дефіциту можна запропонувати секвестр бюджетних видатків, який полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5,10, 15 відсотків тощо) щомісячно по всіх статтях бюджету протягом часу, який залишився до кінця фінансового року [10, c. 59-60].

Розділ 3. Динаміка дефіциту бюджету та державного боргу в Україні

Проблема подолання дефіциту бюджету в Україні є однією з найбільш важливих і спірних фінансових питань. При її обговоренні нерідко розглядають досвід інших країн, економіка яких функціонує нормально і при рівні бюджетного дефіциту в 5-10% від ВВП. Ситуацію загострюють ще й несприятливі чинники розвитку вітчизняної економіки: низький рівень ВВП, фінансових ресурсів як на рівні держави, так і суб’єктів господарювання.

Для подолання хронічних дефіцитів, зниження масштабних обсягів державного боргу, інфляції й досягнення сталого розвитку Україна може скористатись досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил. Вони являють собою спеціальні правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення в сфері фіскальної політики стосовно і розподілу державних видатків, а також джерел їх фінансування – податкового чи боргового.

Варто зазначити, що дотримання жорсткої фінансової дисципліни уряду виступає встановлення «стелі» бюджетних видатків. З метою запобігання провалу фінансування окремих соціальних видатків у несприятливий період (наприклад, виплат із безробіття) уряди деяких країн (Швеції, Ірландії) передбачають формування спеціального фонду (резерву) фінансових ресурсів. Їх джерелом є первинний надлишок. Але зараз «стеля» призначена не просто погасити негативний вплив несприятливої економічної кон’юнктури – вона діє в рамках жорсткого контролю за фінансовою дисципліною уряду.

Згідно з державним бюджетом на 2010 рік його дефіцит має становити 5.3.

Графік 1. Дефіцит державного бюджету України у 1995-2009 рр.

Країна лише за 2009 рік подвоїла свої борги. Це не просто багато, це катастрофічні цифри. Відплив грошей з державного бюджету значно перевищує надходження. На початок 2009 року державний борг України становив 189.4 млрд. грн., на початок 2010 року — 301.4 млрд. грн. (див. графік 2). Державний борг — це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду перед власниками державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів, за вилученням бюджетних надлишків[14, c. 29-30].

Графік 2. Динаміка зміни обсягів державного боргу України (прямого та гарантованого) у 2008-2009 рр.

З державного бюджету щорічно витрачалося на обслуговування боргів 1.7 відсотка видатків бюджету, а вже за підсумками 10 місяців 2009 року — 4.3 відсотка. Ця частка зростає щомісячно.

Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього, він має економічно обґрунтовані максимальні межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур.

Оскільки основним джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що його обсяг — це взяті авансом у населення податки.

Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік.

Необхідно звернути увагу на те, що питання управління внутрішнім державним боргом належать до компетенції Міністерства фінансів України. Національний банк України виконує лише операції, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Слід також звернути увагу на те, що до складових елементів державного внутрішнього боргу України входять запозичання уряду України і запозичання, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. У зв'язку з ним склад державного за структурою боргу потребує значних уточнень. Так, до нього не можуть бути віднесені боргові зобов'язання за депозитними сертифікатами Національного банку України, заборгованість за державними платежами та інші види заборгованості, які відповідно до чинного законодавства не віднесені до складу державного внутрішнього боргу.[10, c. 62-63]

Дефіцит бюджету минулого року становив 101 млрд. грн., якщо зробити корекцію на приріст переплати податків і зростання обсягу невідшкодованого ПДВ (коректно враховувати тільки прирости), то це ще 13 млрд. грн., таким чином разом буде 114 млрд. грн. Але й це не все, бо за зведеним бюджетом є ще 57 млрд. грн. невиконаних зобов'язань. Тобто право на видатки у розпорядників цих коштів було, але не профінансоване. Ніхто не знає, яка частина цих видатків є зобов'язаннями уряду. Отже, Україна живе в борг. У 2009 році державний борг зріс до 112 млрд. грн. Це означає, що кожен громадянин України винен близько 7 000 гривень.

2009 року країна мала обсяг публічних видатків на рівні 55% від ВВП (див. графік 6). Публічні видатки — це витрати публічних фондів грошових коштів, які виражають урегульовані правовими нормами соціально-економічні відносини публічного характеру, що складаються при розподілі (перерозподілі) і використанні коштів публічних фондів та забезпечують задоволення суспільного інтересу, визнаного державою чи органами місцевого самоврядування.

Графік 3. Динаміка зміни обсягів зовнішнього боргу України у 2005-2009 рр.

При цьому під витратами розуміється зменшення чистої вартості грошових активів відповідних фондів грошових коштів у результаті здійснення встановлених нормами права видаткових операцій. Таким чином, публічні видатки можуть розглядатися у чотирьох аспектах:

1) в юридичному — як публічні відносини, які мають соціально-економічний характер та виникають при здійсненні видаткових операцій виключно на підставі правових норм;

2) у матеріальному — як кошти публічних фондів, які розподіляються та використовуються відповідно до правових норм;

3) в організаційному — як процес розподілу та використання коштів публічних фондів, який здійснюється відповідно до правових норм;

4) в економічному — як зменшення чистої вартості активів відповідних фондів коштів у результаті здійснення встановлених нормами права видаткових операцій.

Враховуючи минулорічний рівень суспільних видатків, можна стверджувати, що немає жодної країни в світі з такими видатками.

Внаслідок відсутності пенсійної реформи пенсійні видатки в країні зросли до 19% ВВП. Без пенсійної реформи українські пенсіонери не мають шансів на вчасне пенсійне забезпечення у перспективі.

Графік 4. Чистка бюджетних видатків на обслуговування боргу в 2003-2009 рр.

Мінімальні пенсії суттєво можна збільшити лише за рахунок обмеження максимального розміру пенсій. Це стосується всіх, у тому числі народних депутатів, міністрів, суддів тощо. Проблема не у великих пенсіях. Це наслідок. Проблема в несправедливих правилах їх нарахування. Наприклад, більшість пенсіонерів за кожен рік стажу отримує пенсію в розмірі 1.35% від зарплатні. Але у 18 категорій пенсіонерів пенсія становить 90% від зарплати. Виникає запитання: скільки стажу треба мати звичайному пенсіонеру, щоб вийти на такий відсоток? Відповідь: 70 років трудового стажу. Додайте ще 20 років, з яких людина починає працювати, і отримуємо 90 років. А спеціальні категорії вже у 55 років отримують цю пенсію. Хоча за Конституцією всі громадяни є рівними перед законом. У нас певні категорії громадян виходять на пенсію в 35, 40, 45 років, стаючи фінансовим тягарем для держави.

Графік 5 Обсяг державного боргу України на душу населення у 2005-2009 рр.

Проблеми фінансування дефіциту державного бюджету є складними та дискусійними. Це пов'язано з тим, що дефіцитне бюджетне фінансування здійснює неоднозначний вплив на розвиток країни. Досягнення позитивних результатів часто супроводжується виникненням негативних наслідків. Головним платником до державного бюджету України став Міжнародний валютний фонд. Уряд зарахував ці кошти МВФ як доходи бюджету, що давало йому змогу твердити про бурхливе зростання. Як наслідок, може навіть скластися враження про відсутність кризи у 2009 році: доходів до бюджету вже було отримано більше, ніж на цей же час у 2008 році. Але ж ці кошти треба буде віддавати. Позики ніколи не включалися до дохідної частини бюджету.

Згідно з домовленостями влади України з Міжнародним валютним фондом (МВФ) дефіцит держбюджету 2009 року не повинен був перевищити 6% ВВП, або 55 млрд. грн., а з урахуванням дефіциту НАК "Нафтогаз" — 8.6% ВВП, або 79.1 млрд. грн. Крім того, ще в 24 млрд. грн. оцінюються видатки 2009 року на рекапіталізацію банків, які повинні бути забезпечені за рахунок випуску державних облігацій, що може довести дефіцит держбюджету до 11.4% ВВП. У 2010 році влада України планує знизити дефіцит держбюджету до 5.3% ВВП, або 57.7 млрд. грн. завдяки скороченню субсидій через збільшення цін на газ для населення і теплокомуненерго та проведення податкової й пенсійної реформ.

Графік 6. Обсяг публічних видатків України у 2003-2009 рр.

Крім того, з МВФ був погоджений випуск з метою рекапіталізації банків державних облігацій на 20 млрд. грн., або 1.9% ВВП. Отже, цілком очевидно, що найбільша загроза для країни — розбалансованість державних фінансів. Тенденції, що спостерігаються у фінансовій сфері, стимулюють ризик спаду економіки через надлишкову емісію. Країна ввійшла у 2010 рік із величезними ризиками. Альтернатива надлишковій емісії за таких умов лише одна — узгодження видатків із рівнем реальних доходів[14, c. 29-30].

Висновки

В Україні повинен бути такий дефіцит бюджету, який можливо профінансувати. Це той дефіцит, джерела фінансування якого чітко визначені та гарантовані за надходженнями. Якщо цього не зробити якнайшвидше, на казначейському рахунку знову не буде грошей, країна не зможе нормально фінансувати свої видатки, як і в 2009 році відбуватимуться затримки з відшкодуванням ПДВ, авансове стягування податків, урізування всіх інвестиційних витрат. Немає сенсу говорити про інвестиції та відновлення банківського сектору, якщо країна не відновить свій ключовий баланс — бюджетний. Незбалансований бюджет не дасть змоги вирішити жодної економічної чи соціальної проблеми.

Нестабільна ситуація в економіці України має одну позитивну рису — наближення до критичної межі викликає нагальну необхідність прориву, термінових і якісних змін. Як це не парадоксально, але саме поглиблення кризи є для сучасної України шляхом до прогресу.

У разі прийняття рішення стосовно затвердження бюджету з дефіцитом залучені кошти повинні використовуватися переважно для фінансування цільових державних програм, спрямованих на забезпечення економічного зростання та вирішення гострих соціальних питань. Мета такої бюджетної політики – досягнення економічного та соціального ефекту на загальнодержавному або місцевому рівнях.

Для розв'язання зазначених проблем, з одного боку, потрібна концентрaція коштів на загальнодержавному та міcцевих рівнях, а з другого — мобілізація значних обсягів pecypcів для забезпечення розвитку суб'єктів господарської діяльності, але не тільки за рахунок підвищення податків.

З цією метою необхідно: удосконалити податкову систему, створити сприятливі умови для підприємницької діяльності; запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів; перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання; запровадити науково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування дoxoдів і видaтків бюджету, використовувати їх при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

Список використаної літератури

1. Базилевич К. Моделювання взаємозв'язків дефіциту державного бюджету України з показниками макроекономічної динаміки // Банківська справа. — 2002. — № 3. — С. 24-29

2. Башлай В. Й. Вплив дефіцітів бюджету на рівноважний обсяг виробництва //Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 2. — C. 30-36

3. Башлай В. Й. Зовнішнє фінансування дефіциту бюджету в контексті інвестиційної діяльності держави // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 12. — С. 27-30

4. Дубінський, Олександр. Як подолати дефіцит держбюджету, інвестицій, кредитів // Дзеркало тижня. — 2010. — № 21 (5-11 червня). — С. 1,8

5. Д'яконова І. Дефіцит бюджету: система показників та джерела фінансування //Вісник Національного банку України. — 2003 — № 5. — C. 45-46

6. Дьяконова І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси України. — 2002. — № 10. — C. 53-59

7. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії //Економіст. — 2006. — № 3. — C. 24-26.

8. Кодацький В. Зниження бюджетного дефіциту в умовах ринку //Економіка. Фінанси. Право. — 2005. — № 6. — C. 16-18

9. Крижанівська Ю. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації //Фінанси України. — 2003. — № 6. — C. 26-29

10. Кудряшов В. Фінансування дефіциту державного бюджету // Економіка України. — 2009. — № 4. — С. 52-64

11. Лебеда Г. Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету та державного боргу //Фінанси України. — 2004. — № 3. — C. 102-106

12. Нечай А. З історії розвитку правового регулювання фінансування бюджетного дефіциту //Право України. — 2003. — № 11. — С.132-136

13. Онишко С. Бюджетний дефіцит і напрями реформування національного оподаткування //Економіка України. — 2005. — № 10. — C. 86-89

14. Орловська Н. Дефіцит державного бюджету і джерела його фінансування // Вісник Національного банку України. — 2010. — № 5. — С. 28-30

15. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — № 12. — С. 77-80

16. Осипчук Л. Проблеми оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу //Предпринимательство, хозяйство и право. — 2004. — №12. – с. 77-79

17. Сова О. Ю. Сутність та види дефіциту державного бюджету // Фінанси України. — 2005. — № 9.- С.20-24

18. Сова О.Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв'язання // Фінанси України. — 2004. — № 5.- С.83-87

19. Царук О. Гармонізація системи статистики державних фінансів з міжнародними стандартами: статистика державного боргу та дефіциту бюджету // Статистика України. — 2006. — № 3. — С. 21-25