Ціноутворення. Питання до екзамену

1. Сутність та соціально-економічне значення ціни

Найпростішим й історично першим визначенням ціни є: ціна — це грошовий вираз вартості. Воно відображає період розвитку простого товарного виробництва (тобто до виникнення капіталістичного способу виробництва), коли ціни коливалися навколо вартості товарів.

Нині найпростішим визначенням ціни є: ціна — це певна сума грошей, яка вилучається за товар. За капіталістичного способу виробництва відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей на єдину суспільну, або ринкову, вартість (внаслідок внутрігалузевої конкуренції), а останньої — на ціну виробництва (внаслідок міжгалузевої конкуренції).

2. Місце ціни в ринковій економіці

Ціноутворення і ціни — одна з найскладніших проблем, в якій перехрещуються більшість економічних, соціальних і політичних проблем держави. Ціна — це перетворена форма вартості, її грошовий вираз. Згідно з теорією трудової вартості остання визначається витратами суспільно-необхідного робочого часу на виробництво товару. В процесі міжгалузевої конкуренції капіталів вартість перетворюється на ціну виробництва, що забезпечує середню норму прибутку на авансований капітал. У цих умовах дія закону вартості проявляється через коливання ринкових цін навколо ціни виробництва, тому динаміка руху останньої на національних ринках справляє визначальний вплив на динаміку ринкових цін.

Ринкова ціна — це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію. В макроекономічному плані ціна розглядається як найважливіший стратегічний критерій, що характеризує кон’юнктуру ринку, оскільки, з одного боку, вона впливає на її стан, а з іншого — є результатом її розвитку. Адже динаміка руху ціни пов’язана із змінами в якості й обсязі виробництва товару та пропозиції його на ринку, з платоспроможністю споживачів і рівнем споживання ними даного товару, обсягом товарних запасів, із загальним економічним станом підприємств тощо.

Зміна ціни відбувається під дією низки ціноутворювальних факторів. У ринковій економіці найважливішими серед них є суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, темпи інфляції і купівельна спроможність грошей, ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін, стан цінової й нецінової конкуренції, ступінь монополізації виробництва. Крім названих, на рівень цін впливають й такі ціноутворювальні фактори, які діють лише на окремих етапах розвитку товарно-грошових відносин, як наприклад, умови поставок товару, взаємовідносини між продавцем і покупцем, спосіб руху продукції від виробника до споживача (нульовий рівень, коли продукція реалізується виробником через власну торговельну мережу, однорівневий — через посередника роздрібного торговця, дворівневий — через оптового і роздрібного торговця, трирівневий — коли продукція реалізується трьома посередниками — оптовим, дрібнооптовим і роздрібним), а також франкування ціни, тобто включення до її складу на певних умовах витрат на страхування і доставку товару. На внутрішньому вітчизняному ринку прийнято розрізняти ціни «франко-станція відправлення» і «франко-станція призначення». В першому випадку витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця призначення бере на себе покупець товару, а в другому — виробник продукції чи постачальницька фірма.

3. Визначення ціни різними економістами

Ціна і ціноутворення посідають провідне місце у ринковій економіці. Вони зумовлюють форми економічного зв'язку товаровиробників між собою та зі споживачами. Від рівня цін залежать існування виробництва і його масштаби, реалізація економічних інтересів виробників. Однією з найзначніших теорій вартості і ціни є теорія трудової вартості, яка вперше була розроблена фундаторами класичної політекономії В.Петті, А.Смітом і Д.Рікардо та завершена К.Марксом у середині XIX ст. Головне питання цієї теорії полягає у визначенні основи мінових пропорцій, що утворюються при обміні товарів, а отже, є основою формування ціни.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість. Такі два боки товару виходять із двоїстого характеру праці. Кожна праця може розглядатися як конкретна, тобто така, що має корисний зміст і утворює конкретні блага, та абстрактна, яка являє собою затрати робочої сили взагалі. Конкретна праця утворює споживну вартість, а абстрактна — вартість. Товари неможливо зіставити як споживні вартості і, навпаки, як вартості — усі товари порівнянні.

Звідси в основі мінових пропорцій лежить вартість товару, яка відображається у формі ціни. За визначенням К. Маркса, ціна є грошовим виразом вартості товару. При цьому ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових чинників. Тож теорія трудової вартості вбачає у вартості об’єктивну основу ціни, а головною сферою її утворення виступає суспільне виробництво. Кількісна сторона ціни цілковито залежить від вартості, тобто від зміни витрат на виробництво товару, а ринок, ринковий попит відіграють не основну, а допоміжну роль.

Майже одночасно з теорією трудової вартості виникла теорія витрат виробництва, яку розробив Ф. Кене. За цією теорією в основі мінової вартості лежать витрати виробництва, тобто враховується уречевлена праця. У свою чергу витрати виробництва залежать від цін на окремі їхні елементи (пальне, сировина, робоча сила). Відтак використання витрат виробництва як основи ціни пояснює ціни на продукцію цінами на окремі елементи витрат. Недоліком такого пояснення є те, що виконанню витратами виробництва ролі основи мінової вартості перешкоджає відсутність у їхній вартості додаткового продукту.

Теорія трьох чинників виробництва трактує формування вартості в процесі виробництва як додавання витрат його трьох основних чинників: праці, капіталу (засобів виробництва) та землі. При цьому земля вважалася головним природним чинником. Ця теорія була викладена в працях французьких економістів XIX ст. Сея і Бастіа.

У 70-ті роки XIX ст. виникла теорія граничної корисності. Її основними представниками були економісти австрійської школи К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та економісти-математики У.Джевонс (Англія) і Л. Вальрас (Швейцарія).

Згідно з цією теорією ціна товару визначається не затратами праці на виробництво товару, а його граничною корисністю для споживача. Гранична корисність товару — це прирощена корисність, яку забезпечує споживання додаткової одиниці блага. Загальна корисність — це сума граничних корисностей, що досягається при споживанні певної кількості одиниць наявного блага. Зі збільшенням загальної кількості товарів гранична корисність зменшується, а загальна — зростає. Тому величина граничної корисності визначається додатковим випуском даного товару в результаті зміни попиту на нього.

Проте в реальному житті ця теорія не дістала практичного застосування. Основний її недолік полягає в неможливості кількісного визначення корисності товару внаслідок її суб’єктивного оцінювання споживачами.

З теорією граничної корисності межує теорія визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції. Вона виникла наприкінці XIX — на початку XX ст., а її основним представником є В.Парето. Згідно з цією теорією на ринку в умовах досконалої конкуренції залежність ціни від інтенсивності останньої потреби дає змогу встановити рівновагу між попитом і пропозицією. Співвідношення попиту і пропозиції визначає мінову вартість без участі вартості та виробничих витрат, що означає вилучення вартості з процесу формування цін.

4. Причини відхилення цін від вартості

Ціна залежить також від співвідношення попиту і пропозиції на товари. У нашому прикладі ціна другого товару вища тому, що попит на нього перевищує пропозицію цього товару, а отже, ціна вища, ніж вартість. Є й інші чинники, що пов'язані не з вартістю, а з іншими причинами.

Отже, ціна є грошовим вираженням вартості товару тільки в тому разі, коли існує рівновага між попитом і пропозицією.

В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами. Через це універсальним визначенням ціни є таке.

Ціна — це грошова сума, що сплачується за конкретний товар.

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну називають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав'язується згори.

Відхилення ціни від вартості відбувається не за вказівкою чиновників, а внаслідок співвідношення попиту і пропозиції. Монопольна ціна, встановлена державою або нав'язана приватним монополістом, не має нічого спільного з ринковою ціною. В умовах адміністративно-командної економіки ціни втратили свою регулюючу роль. Наслідком цього став хронічний дефіцит товарів і багатьох послуг.

Ціна є важелем встановлення пропорцій у господарстві в умовах конкуренції. Якщо в країні панує монополія державної власності на засоби виробництва, ціна втрачає роль регулятора економіки, перестає бути поряд з конкурентною боротьбою рушійною силою розвитку виробництва.

Ринкова ціна не може бути встановлена урядовим декретом чи указом президента країни. Для цього мають бути об'єктивні умови:

· демонополізація економіки на основі проведення приватизації;

· наявність конкурентного середовища;

· створення необхідних умов для підприємництва, розвитку всіх легальних форм господарювання.

5. Характеристика функцій ціни

Ціна щонайкраще виконує властиві їй функції у період побудови ринкових відносин, а саме:

1) функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Виконуючи її, ціна виступає одним з найважливіших показників народногосподарського виробництва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень;

2) функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;

3) стимулюючу функцію. У народному господарстві ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальну рентабельність або завдають збитків, не заінтересовують підприємства нарощувати обсяги виробництва. Разом з тим завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть спричинити розширення виробництва, що не відповідає суспільним потребам;

4) розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти, встановлюючи дотації на інші товари (послуги).

6. Принципи ціноутворення та їх зміст

При встановленні внутрішньогосподарських цін та їх практичному використанні слід дотримуватись системи загальних і спеціальних принципів (основних положень, правил).

До загальних відносяться:

· ситуативна реальність, тобто максимально повне врахування конкретної ринкової ситуації в рівні ціни, адекватність ціни зовнішній макроекономічній кон'юнктурі;

· економічна обґрунтованість, тобто об'єктивне і повне відображення у рівні ціни практично використовуваних у господарстві технологій, засобів виробництва, економічних нормативів витратного характеру;

· несуперечливість оцінок результатів діяльності підприємства та підрозділу, тобто збігання оцінок на рівні підприємства та підрозділу в цілому;

· достовірність, тобто використання єдиної методики оцінки витрат при визначенні ціни, у процесі виробничої діяльності підрозділу та при підведенні річних підсумків;

· справедливий розподіл зовнішніх ризиків та застосування санкцій за невиконання взаємних зобов'язань адміністрації та підрозділу, відображених у внутрішніх договорах;

· визначення і використання внутрішньогосподарських цін відповідно до наявної нормативно-правової бази.

7. Фактори, що впливають на рух ціни в умовах ринкової економіки

На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня — граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару.

Точка збігу ціни товару з його суспільною вартістю відповідає ринковій рівновазі попиту і пропозиції. Саме за цих умов сума цін товарів дорівнює сумі їхніх вартостей у суспільстві в цілому.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари.

Сучасна теорія і практика ціноутворення — це продукт тривалої еволюції соціально-економічних відносин суспільства.

8. Витратні теорії цін, їх зміст, переваги, недоліки та особливості застосування

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть ніякої участі у встановленні ціни. Вони, ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

Вихідна ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна — наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів аналогів обумовлюють середній рівень, на який треба спиратися при встановленні ціни.

На такі міркування потрібно спиратися підприємцям при вирішенні проблеми вибору методу розрахунку ціни. Існує досить багато методів ціноутворення, які змінюються від простих до досить складних, але жоден з них не є універсальним. Незважаючи на це, у ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на:

— витрати;

— попит;

— конкуренцію.

9. Ринкові теорії цін, їх зміст, переваги, недоліки та особливості застосування при ціноутворенні

До ринкових методів формування цін належать чотири методи:

1. Метод, що спирається на попит (споживацької оцінки). Визначення критерію цінності товару для споживача дає змогу виробнику встановити таку ціну, за якою він згоден його придбати. Цей метод пов’язаний з диференціацією товару і ринку. Він дає можливість здійснювати стратегію високих цін.

2. Метод слідування за лідером з орієнтацією на конкурентів .при цьому методі виробник керується цінами конкурента, а облік власних витрат і попиту грає при цьому другорядну роль. Виробник встановлює ціну трохи вищу або нижчу, ніж у найближчого конкурента, але це можливо лише на ринку з одноманітною продукцією. Спираючись на цей метод, фірма обходить ризик з встановленням гарної ціни і адаптацією її на ринку.

3. Метод тендерного ціноутворення використовується в тих випадках, коли кілька фірм конкурують за отримання певного контракту. Виграє той, хто пропонує ту ціну, яка найбільш задовольняє партнера або забезпечує йому максимальний прибуток.

4. Метод, що одночасно враховує як витрати, так і попит. Він орієнтований на знаходження рівноваги між витратами виробництва і станом ринку.

В ринковому ціноутворення є поняття цінової лінії. Воно застосовується для товарів, які виробляються з великою гамою моделей і рівня якості. Кожна ціна відображає рівень якості різних моделей одного і того ж виду і призначення виробу.

10. Характеристика ринкового механізму формування цін

У ціновому механізмі варто вирізняти дві взаємодіючі частини. З одного боку, це ціни, їх види, структура, динаміка зміни, а з іншого — ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення є активною частиною цінового механізму, що визначає розмір ціни. Таким чином, ціни і ціноутворення становлять єдиний ціновий механізм.

Наявність різних цін на однотипну продукцію в різних країнах зумовлює необхідність використання світових цін. Це ціни, визнані на певний період організаціями, що займаються міжнародною торгівлею, або середні значення цін на товари, що встановилися в різних країнах і регіонах. У соціалістичній економіці світові ціни застосовувались вкрай обмежено. З поступовим переходом до ринкової економіки і включенням України у світову господарську систему їх роль підвищується.

Наявність різноманітних форм торгівлі зумовлює розподіл роздрібних цін на групи відповідно до їх застосування в окремих секторах економіки і торгівлі. Так, розрізняють ціни державні, кооперативні, комісійні, аукціонні, ціни колгоспного ринку. У перехідний період від державної економіки до ринкової за наявності дефіциту товарів існування різних цін на однотипні товари неминуче. Певною мірою воно є в будь-якій країні зі змішаною економікою.

11. Особливості ціноутворення на ринках чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, монополістичному та олігополістичному ринках

Формування цін значною мірою залежить від типу ринку, на якому працює підприємство. Головною ознакою, покладеною в основу класифікації ринків, є ступінь впливу окремого продавця (покупця) на формування ринкових цін. Розрізняють чотири типи ринків: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія та досконала монополія.

Ринок досконалої конкуренції складається зі значної кількості покупців та продавців будь-якого подібного товару. При цьому частка кожної фірми на ринку незначна, і тому жодна з них не здатна істотно вплинути на ціну товару. Тому на такому ринку роль цінової стратегії мінімальна, і продавці не витрачають багато часу на її розроблення.

Ринок монополістичної конкуренції складається зі значної кількості продавців та покупців, які здійснюють операції купівлі-продажу не за єдиною ринковою ціною, а в широкому їх діапазоні. Наявність значної диференціації цін зумовлена пропозицією різних варіантів товарів, які відрізняються між собою не лише якісними характеристиками, а й упаковкою, гарантійним обслуговуванням, можливістю купити товар на виплат і т. ін. Монополістична конкуренція виникає там, де господарює значна кількість фірм, таємна угода між якими практично неможлива. Кожен підприємець не може передбачити дії інших учасників ринку, працює на свій страх і ризик і сам визначає необхідну цінову політику.

Олігополія характеризується наявністю невеликої кількості продавців, рішення яких щодо визначення цін та обсягів виробництва взаємопов’язані. Це викликає значні ускладнення у прийнятті рішень олігополістами порівняно з іншими типами ринків. Кожна фірма у своїй поведінці має враховувати не тільки реакцію покупців, а також і можливі дії конкурентів галузі, оскільки їхні відповідні рішення впливатимуть на прибутковість підприємства.

Поведінка олігополіста визначається діями двох протилежних сил. Перша виявляється в зацікавленості кожного підприємця в максимізації особистого прибутку, навіть якщо це призведе до зменшення загального доходу галузі. Друга сила, що впливає на поведінку олігополіста, — це зацікавленість підприємства в максимізації сукупного прибутку галузі шляхом спільних дій, спрямованих на обмеження суперництва між собою. Як правило, такі спільні дії набувають форми змови, тобто прихованої або мовчаз-ної угоди фірм із метою встановлення фіксованих цін чи обсягів виробництва.

В умовах досконалої монополії на ринку існує лише один продавець (виробник) певної продукції, яка не має близького замінника. За цих обставин виробник повністю регулює пропозицію товару, а в питаннях ціноутворення диктує ціну або в змозі істотно впливати на неї. Оскільки монополіст тримає у своїх руках весь випуск продукції, він стоїть перед альтернативою: або обмежити обсяг виробництва з метою встановлення високої ціни, або знизити її для збільшення обсягу продажу. Однак треба зауважити, що, контролюючи випуск продукції, монополіст не завжди зацікавлений у встановленні найвищої ціни, бо він прагне максимізувати сукупний прибуток, а не отримати найбільший дохід з одиниці продукції.

У деяких випадках монополія застосовує принцип так званої цінової дискримінації. Це відбувається тоді, коли така сама продукція реалізується споживачам за різними цінами, хоча витрати на її виробництво однакові. У такому разі термін «дискримінація» не має жодного етичного змісту. Він уживається лише для того, щоб розрізняти позначене ним явище в диференціації цін залежно від якісних характеристик товарів та послуг (наприклад, за ґатунками, термінами виконання, наданням гарантій, вмістом корисних речовин тощо).

12. Поняття та загальна характеристика структури ціни

Важливою характеристикою ціни є її структура, яка показує частку кожного елемента ціни в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів.

Якщо склад ціни відомий, то можна встановити в її величині частку витрат, прибутку чи товарних податків, що дає змогу визначити шляхи зміни ціни та коригувати цінову стратегію підприємства. Тому обґрунтованість кожного елемента ціни та досягнення її оптимальної структури є важливим завданням ціноутворення.

13.Характеристика складових елементів ціни

За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість як обов’язковий елемент ціни відіграє різну роль у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксовані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість продукції складається з виробничої собівартості та витрат, що пов’язані з операційною діяльністю. Виробнича собівартість містить прямі та загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортизація виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).

14. Роль витрат підприємства у формуванні ціни

За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість — це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, товарів та послуг.

При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.

Витрати, що входять до собівартості продукції, можуть бути згруповані за різними ознаками. За економічним змістом витрати поділяються на окремі елементи, за цільовим призначенням — на калькуляційні статті, за способом віднесення на окремі види продукції — на прямі та непрямі, за обсягами виробництва — на постійні та змінні. Використання різних підходів до розподілу витрат дає змогу визначити результати діяльності окремих підрозділів підприємства та їхній внесок у формування собівартості та прибутковості виробленої продукції.

15. Класифікація витрат підприємства

До загальновиробничих належать витрати, що пов’язані з виробничою діяльністю таких структурних підрозділів підприємства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління підрозділів, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і витрати на їх утримання, експлуатацію, ремонт та оренду, комунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витрати на охорону праці і т. ін.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні залежно від зміни обсягу виробництва. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні — це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною або змінюється незначною мірою при зміні обсягу виробництва. Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляються на види продукції чи робіт з використанням певної бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витрати тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.

До складу непрямих належать також витрати, пов’язані з операційною діяльністю. Вони, у свою чергу, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Адміністративні витрати — це такі загальногосподарські витрати, які пов’язані з обслуговуванням підприємства та управлінням ним (загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв’язок, обов’язкові платежі тощо). Витрати на збут пов’язані з реалізацією продукції і містять витрати на тару, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі складають повну собівартість продукції.

16. Повна собівартість продукції та її склад за елементами

Собівартість, як обов’язковий елемент ціни, відіграє різну роль у її формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксовані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.

17. Перелік і склад статей калькулювання собівартості

В основі групування витрат за статтями калькуляції лежить принцип їхнього розподілу за цільовим призначенням, згідно з яким виділяються виробничі витрати управлінського характеру. До недавнього часу склад калькуляційних статей та витрат, що входили до них, регламентувався типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які були затверджені Кабінетом Міністрів України за окремими галузями. У зв’язку з тим, що ці типові положення ще не приведені у відповідність до вимог нових стандартів бухгалтерського обліку, кожне підприємство самостійно веде облік витрат на підставі нового Плану рахунків і вимог Національних стандартів.

Класифікація витрат за калькуляційними статтями нерозривно пов’язана з їхнім розподілом на прямі та непрямі (накладні). Прямі — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на певний вид продукції, робіт чи послуг. До непрямих належать витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні вироби і тому розподіляються між ними відповідно до встановленої на підприємстві бази розподілу. Як правило, такою базою є загальна сума прямих витрат або заробітна плата основних виробничих робітників.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», собівартість продукції складається з виробничої собівартості та витрат, які пов’язані з операційною діяльністю. Виробнича собівартість містить прямі та загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; та інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортизація виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).

18. Методологія калькулювання одиниці продукції

Спираючись на розглянуті способи групування витрат, при визначенні ціни продукції можна застосувати два методи їхнього обліку: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрат. Суть першого методу полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та накладні), що пов’язані з її виробництвом.

Недоліком цього методу є умовність розподілу непрямих (накладних) витрат за окремими видами продукції, що може неправильно відображати внесок кожного виробу до доходу підприємства.

У країнах з ринковою економікою широко застосовується метод обліку прямих витрат, який спирається на систему «директкостінг». Ця система започаткована в США у 30-х роках минулого століття і набула поширення в інших країнах світу під різними назвами. Так, в Англії система «директ-костінг» — це облік маржинальних витрат, в Австрії та Німеччині — облік граничних (часткових) витрат або облік суми покриття, у Франції — маржинальний облік.

Сутність методу прямих витрат може бути розкрита тільки на основі нерозривного зв’язку між витратами, обсягом виробництва та ціною. Тому його практичне застосування розглянемо не як спосіб визначення саме витрат, а як підґрунтя для встановлення можливої ціни на продукцію. Як було вказано раніше, постійні (накладні) витрати не підлягають калькулюванню. Але вони разом з прибутком входять до складу фінансового показника, який називається «маржинальний дохід». Шляхом віднімання від маржинального доходу постійних витрат визначається прибуток і, відповідно, доцільність встановлення певної ціни на товар.

19.Прибуток як важливий елемент виробничої ціни підприємства

Поряд з витратами не менш значним елементом ціни є прибуток, що являє собою форму чистого доходу, який отримує підприємство від реалізації продукції після відшкодування своїх витрат. Отримання прибутку є головним стимулом будь-якої форми підприємництва, що в умовах ринкової економіки націлює кожне підприємство на отримання максимальної величини доходу. Але йому ніхто не може гарантувати отримання прибутку, оскільки успіх його комерційної діяльності залежить від багатьох ринкових чинників, вплив яких навіть важко передбачити. Тому кінцевий результат діяльності підприємства може бути як прибутковим, так і збитковим.

Залежно від порядку формування цін прибуток може бути визначений нормативним або залишковим методами. Нормативний метод застосовується, коли на продукцію встановлюються регульовані ціни, або коли підприємство має намір визначити бажану ціну пропозиції на новий товар. В основі першого методу лежать нормативи рентабельності до собівартості одиниці продукції. Такі нормативи можуть бути розрахунковими або граничними.

Розрахункові нормативи рентабельності визначаються підприємством самостійно на основі величини прибутку, який воно планує отримати в певному періоді (як правило за рік). Необхідний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і має бути достатнім для забезпечення, як мінімум, нормального процесу відтворення. Тому величина очікуваного прибутку може бути визначена через суму витрат, які підприємство має намір здійснити за його рахунок.

20. Формування цільового прибутку як елемент управління структурою ціни

Цільовий прибуток – це прибуток , який визначає цільову функцію діяльності підприємства та залежить від обраної стратегії . Він може бути нормальним – тобто прибуток який відповідає нормі прибутку на капітал , що склався на ринку. Також необхідним – тобто та необхідна сума прибутку , яка відповідає потребам підприємства в коштах на виробничий та соціальний розвиток

21. Акцизний податок, його вплив на ціну

У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін національних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір — це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необхідності і в кінцевому підсумку сплачується їхнім покупцем. Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Акцизний збір встановлюється в цінах тільки окремих товарів, перелік яких затверджується Верховною Радою України. З січня 2000 р. до переліку підакцизної продукції входять п’ять товарних груп: алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти та ювелірні вироби.

Суми акцизного збору визначаються суб’єктами підприємницької діяльності самостійно й оплачуються в порядку і строки відповідно до чинного законодавства України. У разі подальшого перепродажу придбаних товарів, акцизний збір не стягується.

22. Методика розрахунку та включення акцизного податку до ціни товару

Визначення розміру акцизного збору, що включається в ціну, здійснюється на основі ставок, які можна поділити на дві групи. До першої входять тверді ставки в гривнях або євро на фізичну чи умовну одиницю продукції. Так, на лікеро-горілчані вироби ставка акцизного збору становить 16 грн на один літр 100%спирту, на сигарети з фільтром — 10 грн за 1000 шт., на моторні бензини — 60 євро за 1000 кг, на автомобілі з об’ємом циліндрів двигуна понад 3000 см³ — 1,0 євро за 1 см³.

Обчислений в євро акцизний збір на вироблені в Україні товари перераховується в гривні за валютним курсом Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація продукції, і залишається незмінним протягом цього кварталу.

До другої групи входять відсоткові ставки, які встановлюються до обороту (ціни) з реалізації товарів. Відсоткова ставка в розмірі 55%діє на ювелірні вироби. При визначенні акцизного збору в ціні вітчизняних товарів на основі відсоткової ставки необхідно враховувати, що ставка встановлена до ціни, яка вже містить у собі цей податок. Тому величина акцизного збору в ціні визначається за формулою:

де А_С — ставка акцизного збору, %.

Але якщо ціна формується на підприємстві, то наведена формула не може бути застосована. Тому виробник спочатку визначає ціну, що складається із собівартості та прибутку, а потім ціну з акцизним збором (Ц_А) за формулою:

Різниця між цінами, що містять і не містять у собі акцизний збір, або добуток ціни з акцизним збором на відповідну ставку, дає змогу визначити величину цього податку в ціні:

або .

Наприклад, якщо собівартість одиниці продукції становить 108 грн, прибуток — 27 грн, а ставка акцизного збору — 55%, то ціна з акцизним збором дорівнюватиме 300 грн:

а сам акцизний збір — 165 грн:

або .

23. Податок на додану вартість, його взаємозв'язок з ціною

Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ціни, є податок на додану вартість. Він включається в ціни абсолютної більшості товарів та послуг за винятком тих, які не обкладаються цим податком: вугілля та вугільні брикети, учнівські зошити та підручники, дитячі журнали та газети, лікарські засоби та вироби медичного призначення, товари для інвалідів тощо. Перелік товарів (робіт, послуг), що звільняються від податку на додану вартість, є єдиним на всій території України і може змінюватися в законодавчому порядку.

24. Методика розрахунку та включення до ціни товару податку на додану вартість

Податок на додану вартість визначається в ціні товару (послуги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не містить у собі цього податку, або інакше, до ціни, яка враховує собівартість та прибуток. Якщо ціна встановлюється на підакцизний товар, то до оподаткованого обороту входить акцизний збір, а податок на додану вартість визначається за формулою:

де ПДВ_С — ставка податку на додану вартість, %.

Так, у нашому прикладі при 20-відсотковій ставці податку на додану вартість його величина дорівнюватиме 60 грн (300 · 0,2), а сама відпускна ціна виробника становитиме 360 грн (300 + 60).

У разі, коли продукція має відпускну ціну, до якої вже входить податок на додану вартість, то його величина в ціні визначається за формулою:

В умовах, коли ставка податку на додану вартість установлена в розмірі 20 %, попередню формулу можна записати таким чином:

Так, якщо відпускна ціна виробника становить 360 грн, то величина податку на додану вартість у її складі дорівнюватиме 60грн (360 : 6).

25. Цінові знижки, їх сутність та види

Ефективним інструментом цінової стратегії підприємства є система цінових знижок. Головна мета застосування цінових знижок полягає у створенні додаткових стимулів для покупців у придбанні товарів. Розмір знижок залежить від характеру угод, умов поставок та платежів, кон’юнктури ринку на момент підписання контрактів, якісних характеристик товару та інших чинників.

У практиці встановлення цін найбільшого поширення набули такі види цінових знижок: за кількість придбаної продукції, за швидкість платежів, сезонні, дилерські, знижки за комплексну закупку товарів, товарообмінний залік та ін.

Знижка за кількість придбаної продукції — це зменшення ціни для покупця, який купує партію товару, розмір якої перевищує певну величину. Надання кількісної знижки пояснюється тим, що продаж товарів великими партіями веде до зменшення реалізаційних витрат, які пов’язані з організацією продажу, транспортуванням продукції та її зберіганням. Тому величина цих знижок має не перевищувати суми економії витрат продавця, яка викликана реалізацією товару значними партіями.

Знижки за кількість придбаної продукції поділяються на звичайні та кумулятивні. Звичайна знижка встановлюється окремо на кожну партію товару і не залежить від обсягів попереднього або наступного продажу. Визначаючи мінімальну партію товару, при перевищенні якої буде надана знижка, можна використовувати формулу беззбитковості зміни продажу внаслідок зменшення ціни.

Сезонні знижки встановлюються для споживачів, які купують товари в міжсезоння. Такі знижки стимулюють попит на позасезонні товари, що дає змогу продавцеві підтримувати стабільний рівень їхнього виробництва та продажу протягом року. Величина сезонної знижки визначається витратами продавця та покупця на зберігання відповідно виробленої та завчасно придбаної продукції до початку сезону її реалізації.

Дилерські знижки надаються виробниками своїм постійним представникам або посередникам за виконання операцій з реалізації продукції споживачам. Найчастіше такі знижки застосовують при реалізації автомобілів, тракторів та нестандартного обладнання.

Деякі фірми, які реалізують взаємодоповнюючі товари, використовують спеціальні знижки, що надаються покупцям при комплексній закупці (наприклад, комп’ютерів та програмного забезпечення). Сутність такої знижки в тому, що ціна кожного з виробів у складі набору встановлюється на меншому рівні, ніж коли вони продаються окремо.

26. Оптово-посередницькі та торговельні надбавки як складові елементи ціни товару

Оптово-збутові та торговельні надбавки встановлюють оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу та реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, необхідного для розширення діяльності.

Рівень посередницьких і торговельних надбавок державою в цілому не обмежується. Вони визначаються за погодженням сторін і встановлюються, як правило, у відсотках до ціни придбання товару. З окремих видів продукції місцеві органи влади регулюють рівень посередницьких і торговельних надбавок шляхом встановлення їхніх граничних рівнів. Вони діють на вітчизняні та деякі імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення, окремі види хліба і хлібобулочних виробів, борошно пшеничне та житнє, дитяче харчування та деякі інші види продовольчих товарів, ціни на які декларуються на місцях.

27. Фактори, що впливають на розмір оптово-посередницьких та торговельних надбавок

Надбавка до ціни — ціна, яка встановлюється залежно від особливих вимог покупця при виконанні спеціального, індивідуального замовлення, за підвищену якість товару, надання додаткових сервісних послуг, розстрочку платежу і таке інше. Метод надбавок є поширеним методом ціноутворення, згідно з яким до ціни на визначений продукт додають надбавку, яка відповідає додатковим витратам та престижності отриманого унікального продукту (товару).

Витрати оптово-посередницького підприємства складаються з витрат, які пов'язані:

· з транспортуванням, завантаженням та зберіганням товарів на шляху;

· з організацією постачання, знаходженням ділових партнерів і укладенням з ними угод;

· зі зберіганням безпосередньо на сховищах посередницьких підприємств, сплатою оренди, обліком виробів, виконанням вантажно-розвантажувальних робіт;

· з фасуванням та сортуванням товарів, переробкою виробничого асортименту у споживчий;

· з виконанням фінансових операцій, пов'язаних з придбанням і розрахунком за товари, отриманням позики і сплатою відсотків за нею. Прибуток оптово-посередницького підприємства має таку ж економічну природу, як і прибуток будь-якого іншого підприємства. Прибуток необхідний підприємству для розширення сфери діяльності, стимулювання праці, утворення резервних та страхових фондів.

28. Методика визначення та порядок включення до ціни оптово-посередницьких та торговельних надбавок

При орієнтирі цінової політики на покупця базовим елементом розрахунку рівня торговельної надбавки приймається рівень ціни товару, прийнятний для відповідних категорій покупців. В цьому випадку модель розрахунку рівня торговельної надбавки до ціни закупівлі товару має вигляд:

(Цр — Цз ) * 100

Ртн1 = Цз

де Ртн1 — рівень торговельної надбавки до ціни закупівлі товару, в % (перша модель розрахунку);

Цр — рівень ціни реалізації товару, прийнятний для конкретної категорії покупців;

Цз — ціна закупівлі одиниці товару у постачальника.

Найбільш відповідальний момент при формуванні роздрібної ціни — обґрунтування рівня торгівельної надбавки. Її розмір повинен дозволити підприємству, однієї сторони, покрити витрати і отримати прибуток від продажу, а з іншого боку, забезпечити конкурентоспроможність роздрібних цін на товари.

Таким чином, при обґрунтуванні розміру торгівельної надбавки треба враховувати як кон'юнктуру ринку на конкретний товар, так і витрати і потреби підприємства. Від величини торгівельної надбавки залежить рівень і розмір валового доходу. Фактично саме за рахунок валового доходу як реалізованої торгівельної надбавки покриваються витрати і формується прибуток, тому існують об'єктивні причини для визначення мінімального рівня надбавки.

Встановлювати фіксований рівень торговельної надбавки на тривалий термін недоцільно, оскільки зміна кон'юнктури споживчого ринку і конкурентного оточення наводить до вагання ринкових цін, що повинне знайти віддзеркалення в рівні надбавки. Рівень надбавки залежить від вигляду товару, місця реалізації (універсальний або спеціалізований магазин), і навіть в масштабах одного підприємства на різні товари встановлюють різну надбавку. Зрештою її обґрунтування зводиться до встановлення диференційованих надбавок і їх ув'язки з об'ємом реалізації з метою здобуття максимального розміру валового доходу.

Отже найбільш правильним і раціональним є визначення торговельної націнки, яка відноситься до реалізованих товарів, за правою стороною балансової формули через визначення попереднього сальдо торговельної націнки на відповідному субрахунку товарних надбавок: попереднє сальдо товарних надбавок мінус товарні надбавки за розрахунком на залишок товарів дорівнює сумі реалізованої торговельної націнки.

29. Поняття та загальна характеристика системи цін

Система цін для окремої підприємницької структури складається з трьох блоків взаємозалежних і взаємодіючих цін:

1) ціни, за якими підприємницька структура закуповує економічні ресурси, що необхідні їй для простого та розширеного відтворення своєї діяльності;

2) ціни, які використовуються підприємницькою структурою для здійснення внутрігосподарських розрахунків між структурними підрозділами за продукцію, роботи й послуги проміжного характеру;

3) ціни, за якими підприємницька структура реалізує кінцеву продукцію, роботи та послуги.

У цілому система цін також представлена окремими блоками взаємозалежних і взаємодіючих цін.

Тісний взаємозв'язок і взаємозалежність цін, які входять у систему, обумовлений двома обставинами:

1) усі ціни формуються на єдиній методологічній основі. Цією основою є закони вартості, попиту й пропозиції, конкуренції;

2) господарська діяльність усіх підприємств (фірм), сфер виробництва й галузей економіки тісно взаємопов'язана і в кінцевому підсумку утворює єдиний господарський комплекс.

30. Основні ознаки та параметри, що характеризують систему цін

Залежність ціноутворення від економічного середовища знаходить свій вияв у різних за характером системах цін. Для командно-адміністративної економіки характерне функціонування централізованої системи цін. Відмінними ознаками цієї системи цін є наступні природа, характер та наслідки впливу цін на розвиток економіки:

* централізоване встановлення рівнів цін на продукцію й тарифів на послуги відповідними органами державної влади, зумовлене монополією державної власності на засоби та результати виробництва;

* слабке врахування дії об'єктивних економічних законів;

* формування цім у сфері виробництва;

* диктат виробника продукції та послуг над споживачем і відсутність конкуренції;

* диспропорції у рівні оптових, закупівельних і роздрібних цін;

* обмежена мережа каналів реалізації продукції та послуг, яка спричинювала обмежену кількість видів і різновидів цін.

31. Характеристика національної системи цін

В умовах вітчизняної економіки всі ціни складають єдину цілісну систему, яка під впливом багатьох чинників безупинно змінюється та розвивається. Дану систему утворюють різні види цін, що між собою тісно пов'язані та взаємозалежні. Кожна окрема ціна і кожна окрема група цін перебувають у постійному розвитку піл впливом таких ринкових факторів, як співвідношення попиту і пропозиції, конкурентне середовище, структура і тип ринку, податкова політика держави, економічний стан держави тощо. Цінова система має головні, вирішальні ланки. Рух цін на основні товари в той чи інший бік від їх вихідного рівня відповідно трансформує усю цінову систему. До цих цін відносяться, перш за все, ціни на видобувну сировину і енергетичні ресурси (руда, вугілля, нафта, газ, електроенергія). Наступний рівень включає ціни на кінцеві вироби машинобудування (машинні комплекси під різні промислові технології), на продукти хімічного виробництва, сільськогосподарську сировину та продовольчі ресурси. Ціни вихідної сировини і паливно-енергетичних ресурсів, які виступають основою матеріальних витрат, відіграють визначальну роль у формуванні ціни на товари.

Провідну роль у всій системі цін відіграють ціни на продукцію базових галузей промисловості. До них відносяться паливно-енергетичні галузі (вугільна, нафтова, газова, електроенергетика) та металургія. Так, зміни цін на енергоносії дуже швидко відбиваються на рівні цін продукції всіх галузей економіки. Значний вплив на ціни продуктів галузей легкої і харчової промисловості здійснює динаміка цін на продукцію сільськогосподарського виробництва.

Процес функціонування цін в єдиній економічній системі характеризується не тільки прямим зв'язком, а й зворотним. Прикладом цьому є зростання в сучасних умовах цін на енергоносії, що викликає відповідне підвищення цін в інших галузях економіки. Як результат, через певний час підприємства паливно-енергетичного комплексу змушені закуповувати у постачальників устаткування, машини, паливо, сировину та інші матеріально-технічні ресурси за більш високими цінами.

Дослідження системи цін у вітчизняній економіці показали, що взаємозв'язок і взаємозалежність цін у ній визначається трьома основними чинниками:

* єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки;

* характером взаємодії всіх елементів ринкового механізму господарювання із сектором державної економіки;

* взаємозв'язком усіх суб'єктів вітчизняної економіки в процесі реалізації продукції.

32.Характеристика світової системи цін

Світові ціни — це ціни, за якими здійснюються великі експортно-імпортні операції, що значною мірою характеризують стан міжнародної торгівлі конкретними товарами. До світових належать ціни провідних виробників тапостачальників, яким належить значна частка в загальному обсязі аналогічної продукції, що реалізується на зовнішньому ринку. Вони відображають середньосвітові умови виробництва та реалізації товарів. Як правило, розрізняють дві основні групи світових цін: на сировинні ресурси та на готову продукцію.

На практиці світові ціни на сировинні товари визначаються рівнем цін країн-експортерів або цінами бірж та аукціонів. Світовими цінами на готову продукцію обробної промисловості зазвичай є експортні ціни провідних виробників, які спеціалізуються на виготовленні даного виду продукції.

33. Класифікація цін за різними ознаками

Залежно від типу ринку світові ціни поділяються на біржові котирування, ціни товарних аукціонів та ціни торгів.

Біржові котирування — це ціни спеціально організованого постійно діючого ринку масових, якісно однорідних товарів. На товарних біржах реалізується сировина, товари сільськогосподарського та мінерального походження (пиломатеріали, бавовна, вовна, зерно, цукор, кава, кольорові та дорогоцінні метали тощо). На сучасному етапі в зовнішній торгівлі через біржі реалізується понад 50 видів сировинних товарів, на які припадає 15—20 % усього експорту розвинутих країн.

Ціни міжнародних товарних аукціонів — це ціни публічного продажу попередньо оглянутої покупцями партії товару (лот), як правило, за максимальною запропонованою ціною. Особливістю аукціонів є наявність у більшості випадків значної кількості покупців та одного або кількох продавців, які, на відміну від бірж, здійснюють операції відносно реальних товарів за суворо індивідуальними властивостями. Під час аукціонних торгів використовуються стартові ціни, ціни аукціонного кроку та ціни фактичної реалізації.

Різновидом цін міжнародних товарних аукціонів є ф’ючерсні ціни. Ф’ючерс — це термінова угода на придбання чи продаж певної кількості товару за умови його майбутньої поставки у визначені строки та місце. Ф’ючерсні ціни не зазнають істотних змін за умов інфляції і тому вигідні покупцям.

Ціни торгів — це ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, яка ґрунтується на видачі замовлень на поставку товарів або отримання підряду на виконання певних робіт за умовами, що заздалегідь оприлюднені у спеціальному документі-тендері.

34. Інформаційне забезпечення процесу ціноутворення

Інформаційне забезпечення процесу ціноутворення на підприємстві можна визначити як систему збору та обробки даних, що дозволяє проаналізувати вплив факторів цінової політики і прийняти обґрунтоване цінове рішення. Цілі цінової політики поділяють на три групи: цілі, орієнтовані на збут; цілі, орієнтовані на прибуток; цілі, орієнтовані на існуючу ситуацію. Виділяють такі методи встановлення цін: витратний метод; орієнтація на попит; орієнтація на ціни конкурентів; встановлення цін на основі реальної цінності товару і цінності, що відчувається (виходячи із сприйняття товару споживачем або його дійсної цінності); встановлення цін для стимулювання збуту; встановлення цін, орієнтованих на міжнародні ринки; комбінований метод встановлення цін; метод встановлення цін на основі цільової норми прибутку; математичне моделювання; параметричний метод.

35.Об'єктивна необхідність державного регулювання процесу ціноутворення

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

36.Сутність та завдання цінової політики держави

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані).

Важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Для цього держава використовує політику протекціонізму, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до необхідного рівня за допомогою ввізного мита.

37.Методи прямого впливу на ціноутворення з боку держави

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

38.Методи непрямого впливу на ціни з боку держави

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.

39.Економічні методи регулювання цін

Економічні методи є основними в практиці країн з ринковою економікою, оскільки вони не порушують дії ринкового механізму. Вони полягають в зміні податків, облікових ставок, митних тарифів, імпортних квот, еміссії грошей і т. д. Наприклад, зниження непрямих податків в період сильної інфляції сприяє зниженню цін, стримує інфляцію. Полегшання імпорту товарів в країну посилює конкуренцію на національному ринку і сприяє зниженню цін. Обмеження еміссії грошей зменшує сукупний платоспроможний попит і також стримує ріст цін. Податкові, кредитні пільги, прямі державні субсидії і дотації сприяють зниженню витрат виробництва і відповідно — цін.

40.Адміністративні методи регулювання цін

Адміністративне встановлення цін (”заморожування”, ”таксація”) дозволяє швидко стабілізувати ціни та змінити їх в потрібну сторону. Але адміністративно встановлені ціни мають ряд недоліків. Вони обмежують конкуренцію, бо не дають змоги маневрувати цінами. Утруднюється вільний обмін продукцією : для когось з виробників при даних цінах невигідно виробляти певну продукцію чи купувати засоби виробництва. Ціни поступово відриваються від реальних умов ринку, не враховують змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Якщо ціни довгий час не переглядаються, вони відриваються від вартості — витрат відтворення. Внаслідок цього покупець невірно орієнтується в реальних затратах виробництва, бо дороге при низьких цінах виглядає дешевим, дешеве — дорогим. Це приводить до того, що потреби в предметах споживання та засобах виробництва задовільняються при витратах більших, ніж це необхідно. Якщо витрати відтворення змінюються при незмінних цінах, зменшення витрат не приводить до зупинення виробництва в гірших умовах, бо попередня ціна дозволяє мати достатню норму прибутку і в гірших умовах. Збільшення витрат при незміній ціні приводить до того,що розширення виробництва або не забезпечує достатню норму прибутку, або ж веде до втрат. Внутрішні ціни відриваються від світових, ускладнюється міжнародний обмін, країна починає відставати від науково-технічного прогресу. Адміністративно встановлені стабільні ціни мають витратний характер: приводять до того, що потреби задовольняються при затратах більших, ніж це необхідно.

41. Дотації та субсидії як методи регулювання цін

Уряд може регулювати ціни шляхом установлення дотацій виробникам продукції (потоварні дотації) або субсидій споживачам товарів та послуг. Дотація — це асигнування з державного бюджету на покриття виробником збитків, що з’являються в результаті реалізації ним своєї продукції за державними цінами, які не покривають витрат підприємства. Як інструмент державного регулювання вона має обернену дію в порівнянні з податками.

Оскільки дотацію можна розглядати як від’ємний акцизний збір, то чим меншою буде еластичність попиту, тим більшу частину дотацій отримуватиме споживач.

З метою соціального захисту малозабезпечених верств населення держава може надавати субсидії до цін та тарифів на товари та послуги першої необхідності.

При цьому попит збільшиться в тієї частини населення, яка здатна купувати даний товар за відносно низькими цінами.

42.Вплив на ціноутворення антимонопольної діяльності держави

Антимонопольним законодавством України визначені правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, форми здійснення державного контролю за його дотриманням, а також види зловживання монопольним становищем: нав'язування невигідних умов торгівлі або непотрібних товарів та послуг; створення штучного дефіциту на ринку; відмові від реалізації товару (або сукупності товарів) з метою створення його (їх) дефіциту; створення перепон для доступу на ринок іншим продавцям, застосування цінової дискримінації з метою обмеження прав окремих покупців. Законом передбачені відповідні санкції за недобросовісну конкуренцію та її прояви: неправомірне використання товарного знаку, найменування фірми, марки товару, копіювання марки фірми, упаковки, пряме створення товару за ліцензією іншого підприємства; розповсюдження невірної інформації про товари інших підприємств та підприємців; отримання, використання, розголошення таємниці, яка завдає збитків іншому підприємцю. Проведення державою антимонопольної політики повинно сприяти розгортанню конкуренції в усіх їх та секторах економіки, її підтримці, всілякому заохоченню та розвитку на цій основі ринкового ціноутворення. Однак конкуренція може бути й руйнівною силою, розорюючи цілі групи виробників.

Антимонопольне регулювання передбачає санкції, спрямовані проти «недобросовісної ділової практики», яка містить в собі:

· цінову дискримінацію (необґрунтовані знижки для одних клієнтів, надбавки — для інших);

· примусові угоди (тобто купівля та продаж з певною попередньою умовою, примусові «набори» товарів та послуг);

· примусове «прив'язання» покупців до продавців;

· зниження цін нижче витрат виробництва (зростання «демпінгу» для витіснення суперників та захоплення ринку);

· відмова від збуту продукції «невигідним» клієнтам, які мають справу з конкурентами відповідної фірми або необґрунтоване повернення замовлених товарів;

· необґрунтовані бойкоти, страйки товаровиробників.

Усі ці факти «недобросовісної» практики повинні виявлятись й припинятись органами контролю Антимонопольного комітету, його регіональних відділень та іншими державними контролюючими органами. Отже, лібералізація цін не послаблює, а, навпаки, посилює роль держави щодо здійснення політики ціноутворення. Вона полягає не у встановленні конкретних цін, а у впливі на механізм ціноутворення з допомогою як економічних, так і адміністративних важелів.

43.Державний контроль за цінами в Україні

Органи державного контролю за цінами розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку формування та застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами.

Від імені органів державного контролю за цінами розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право начальник Державної інспекції з контролю за цінами Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та його заступники, начальники державних інспекцій з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та їх заступники.

Органи державного контролю за цінами здійснюють свою діяльність на підставі Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 p., Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. за № 1819 та інші нормативно-правових актів.

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог конкуренційного законодавства.

Державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Державна інспекція з контролю за цінами (Держцінінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінекономіки і підпорядковується йому.

Уповноважені посадові особи органів державного контролю за цінами у разі виявлення на підприємствах, в установах та організаціях фактів порушень порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконання вимог органів державного контролю за цінами крім актів перевірок складають протоколи про адміністративні правопорушення і надсилають їх відповідній державній інспекції з контролю за цінами для розгляду.

Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

· здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

· одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

· обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та місця їх розміщення;

· вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

· зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

· накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує суб'єктів господарювання у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

44.Відповідальність за порушення цінового законодавства

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення державної дисципліни цін встановлена Законами України «Про ціни і ціноутворення» (ст. 14), а також іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (господарського суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації із рішенням державної інспекції з контролю за цінами, воно може бути оскаржене в господарському суді.

Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі суб'єкти господарювання. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг із порушенням вимог чинного законодавства про ціни.

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні постачальником ціни на продукцію.

45.Досвід регулювання цін в країнах з розвинутою економікою

Твердий контроль над цінами, що існував у Франції протягом майже 40 років, сприяв на етапі інфляційного розвитку економіки та низької загальносвітової кон’юнктури стабілізації економіки країни.

Регулювання і контроль над цінами в Іспанії держава здійснює на товари першої необхідності, а також на товари і послуги, виробництво яких монополізовано. Списки товарів і послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується в основному продукції підприємств держсекторів і деяких часток компаній.

Контроль над формуванням цін здійснюється Вищою радою з цін при Міністерстві економіки і фінансів, що є робочим органом Урядової комісії з економічних питань. Державне регулювання цін здійснюється на основі дозвільних, повідомних і місцевих цін.

Система ціноутворення в Данії складається під впливом ринкових чинників. Державний вплив на формування цін дуже обмежений і полягає головним чином у сприянні формування максимально сприятливих умов для вільної конкуренції приватних виробників, що самі встановлюють ціни на свою продукцію виходячи з таких критеріїв, як обсяги виробничих витрат, співвідношення попиту та пропозиції тощо. Гнучке застосування системи споживчих податків дозволяє уряду впливати на рівень цін тих чи інших товарів і впливати на споживання в бажаному напрямі (наприклад, обмежувати споживання спиртних напоїв та ін.). Ціни й тарифи в державному секторі, масштаби якого невеликі, визначаються фолькетингом, муніципальною та міською владою. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих чи регульованих цін становить близько 6 %.

У Швейцарії контролюються ціни на товари, які захищає чи субсидіює держава. Органом ціноутворення у Швейцарії є Федеральне відомство з контролю за цінами. Процес ціноутворення здійснюється тут відповідно до постанови федерального уряду про захисні ціни на товари, низки законів і постанов для конкретних галузей і видів продукції.

Австралія. У цій країні немає спеціальної системи регулювання цін. Контроль за цінами на хліб, молоко, яйця здійснюється в ряді штатів спеціальними уповноваженими організаціями, що входять до складу казначейств цих штатів. Уповноважені організації регулярно переглядають максимальний рівень цін на дані товари. На інші масові сільськогосподарські товари призначаються мінімально гарантовані закупівельні ціни. Оптові ціни не можуть бути підвищені без попереднього повідомлення (за 21 день) Управління зі спостереження за цінами, що входить до складу національного казначейства.

46.Методичні підходи до визначення цін в умовах ринкової економіки

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть жодної участі у встановленні ціни. Вони ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

Вихідна ціна має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна — наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів-аналогів обумовлюють середній рівень, на який слід спиратися, встановлюючи ціну.

47.Методи визначення цін в рамках витратного підходу

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку. Головна перевага даного методу — це легкість розрахунків. Але він має два істотні недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товар та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу продукцію або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов’язане зі зміною обсягів виробництва. Цей метод використовується в ринкових умовах, коли необхідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замовлення.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, застосовуючи який (метод), підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати та очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва чи продажу.

48.Методи визначення цін в рамках ринкового підходу

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об'єкт оцінки, або в галузі, що е чутливою до тих самих економічних чинників. Для з'ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об'єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

• зіставлення мультиплікаторів;

• порівняння продажів (транзакцій).

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капіталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

49.Сутність та завдання цінової політики підприємства

Цінова політика — це діяльність підприємства, спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін. Як правило, вирізняють три основні завдання ціноутворення:

· збільшення продажу;

· отримання найбільшого прибутку;

· збереження існуючого становища.

Розробленню цінової політики має передувати аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників її формування. Перша група містить чинники, які дають уявлення щодо тенденцій розвитку зовнішнього середовища підприємства. До них належать: рівень державного регулювання економіки, антимонопольне законодавство, митна політика, стан фінансово-кредитних відносин, система оподаткування, платоспроможність підприємств і населення, кон’юнктура ринку, ціни на аналогічні товари тощо. Якщо аналіз зовнішніх чинників покликаний визначити напрямки стратегічних дій, то завданням аналізу внутрішніх чинників є передусім оцінювання ситуації у сфері виробництва продукції на підприємстві. Це потребує оцінювання виробничих ресурсів, споживчих властивостей товару, витрат та їхньої структури, визначення попиту на товар та його конкурентоспроможності, обґрунтованості ціни відповідно до якості товару, реклами, каналів збуту й т. ін.

50.Основні етапи розробки та впровадження цінової політики на підприємстві

Розроблення цінової політики підприємства має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку (реакція покупців та конкурентів, дії підприємства у відповідь на зміни цін конкурентами тощо). Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладене розмежування витрат на постійні та змінні.

Цінова політика підпр.розробленна протягом 5 послідовних етапів:

1. визначення цільового ринку

2. створення образу торг.марки

3. визначення загал.ціни політики в залежності від типу ринку

4. розробка цін.стратегії підпр.

5. моделювання і встановлення конкрет.цін

51. Сутність та цілі цінової стратегії підприємства

Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства. Стратегія ціноутворення — це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики.

Існує чимало цінових стратегій, які можна об’єднати в три групи:

― стратегія низьких цін;

― стратегія високих цін;

― стратегія нейтральних (середніх) цін.

Кожна з перелічених груп об’єднує різні види конкретних стратегій. Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами виробництва, витратами та якістю продукції. В таких умовах для забезпечення реалізації і на цій основі як мінімум відшкодування своїх витрат підприємство має спиратися на низькі ціни в надії на позитивну реакцію покупців. Іншими словами, щоб вижити, потрібно йти на цінові знижки і, відповідно, на зменшення величини прибутку.

52.Класифікація цінових стратегій підприємства

Цінові стратегії класифікуються:

1.Стратегічні рішення щодо рівня цін:

· стратегія високих чи низьких цін;

· ціни на “піонери” товари;

· стратегії щодо показників ціна якість;

· стратегія не заокруглених цін.

2.Стратегії єдиних чи перемінних цін:

· єдині ціни;

· гнучкі ціни;

· цінова дискримінація;

· ціни встановлені за географічним принципом.

3.Цінові стратегії у межах товарного асортименту:

· цінові лінії;

· ціни на доповню вальні товари;

· ціни на “обов’язкове приладдя”

53.Характеристика цінових стратегій за видами

Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає підприємство, коли в нього з’явилися можливості значного зменшення витрат і підвищення якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство дістає шанс суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших конкурентів.

Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія «знімання вершків» та стратегія лідерства за якістю товару.

Сутність стратегії «знімання вершків» полягає в тому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне скорочуватися, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.

Ефективність стратегії високих цін також залежить від трьох чинників: еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції.

До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався наринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики підприємства не має великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим, що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціну, тому що вона (продукція) не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну.

54.Підходи до визначення ефективності цінової стратегії та її оптимізації

Подальший вибір остаточного варіанта цінової політики торгового підприємства ми пропонуємо здійснювати шляхом, який запропонувала А.П. Рощина. Перший варіант полягає в тому що загальні втрати оцінюються послідовно для кожної з припустимих цінових політик.

Після цього оцінюється ефективність політики з точки зору ймовірності втрат. У випадку якщо розрахункова ефективність реалізації цієї політики перевищує мінімально припустимий рівень, саме вона обирається в якості остаточної цінової політики. Якщо ж розрахункова ефективність її реалізації нижча за припустимий рівень, ця політика відкидається і розглядається наступна, що має найменшу (у порівнянні з тими, що залишилися) ймовірність втрат. Такий підхід є певною мірою консервативним, оскільки найменш ризикована політика може мати найнижчий рівень ефективності порівняно з політикою з великим рівнем ймовірності втрат. Відзначимо, що цей підхід доцільно застосовувати в тому випадку, якщо метою цінової політики є обсяг продаж.

У випадку, коли метою цінової політики торгового підприємства є рентабельність реалізації, необхідно застосовувати підхід, який базується на одночасному врахуванні ризикованості й ефективності кожної з цінових політик шляхом їх позиціонування на основі застосування матричного методу. Для цього можна використовувати дев'ятиклітинну матрицю "рівень ризику — ефективність".

Найприйнятнішими є політики, які позиціонуються в дев'ятому квадранті матриці, оскільки їм властива висока ефективність при незначному рівні імовірності втрат. Менш цікавими є політики, що належать до першого квадранту: при низькій ефективності вони єнайризиковішими.

Оптимальне сполучення ризику й ефективності цінових політик присутнє у сьомому, п'ятому і третьому квадрантах матриці. Причому вибір конкретного варіанта з політик, розташованих на цій діагоналі, визначається суб'єктивним фактором. Політики, розташовані над діагоналлю, мають достатньо високий ризик при зниженій ефективності і є небажаними.

55.Сутність та завдання цінової тактики підприємства

Цінова тактика — це процес розробки та впровадження необхідних цінових заходів у короткостроковому періоді з урахуванням стратегічного напряму цінової політики та результатів оцінки реальної ринкової ситуації при реалізації продукції. Основу тактичних цінових дій становить коригування прогнозного рівня ціни пропонування та створення умов для ефективного її використання.

При впровадженні цінової тактики стимулювання процесу реалізації продукції здійснюється на основі використання методів непрямого ціноутворення. Основна мета полягає в створенні відповідних пільгових умов для посередників та кінцевих споживачів, аби їх матеріально заохотити до придбання продукції підприємства. По суті своїй вони мають відверто тактичне спрямування і зорієнтовані на використання як прогнозної, так і скоригованої ціни. До них відносять:

♦ використання системи знижок з базової (прогнозної) ціни на продукцію чи надбавок до неї;

♦ проведення політики кондицій;

♦ середньострокове кредитування.

56.Основні інструменти реалізації цінової тактики підприємства

В умовах зростаючої конкуренції на вітчизняному ринку все більше уваги приділяється вибору та впровадженню ефективних цінових заходів. При цьому досить важливе значення має не лише дослідження стратегічного напряму цінової політики підприємства, а і тактичних цінових дій, які з урахуванням умов реальної ринкової ситуації можуть бути спрямовані на зміну рівня прогнозної ціни та розробку й впровадження необхідних цінових заходів. Проведення даного дослідження дозволяє відповідним чином визначитися стосовно рівня ціни та цінових заходів, що найбільш відповідають умовам реалізації продукції на конкурентному ринку. Це дає реальну можливість підприємству з досить об'єктивних позицій обґрунтувати доцільність впровадження цих тактичних цінових дій.

♦ використання системи знижок з базової (прогнозної) ціни на продукцію чи надбавок до неї;

♦ проведення політики кондицій;

♦ середньострокове кредитування.

57. Знижки та надбавки до цін

Система цінових знижок і надбавок (надвишок) застосовується в ціновій тактиці з метою створення умов для успішної реалізації продукції підприємства. За своєю сутністю вони являють собою певні поправки до базової ціни, які можуть використовуватися для вирішення різних тактичних завдань цінової політики. Серед цих завдань найбільш важливими є такі: реагування на зміну рівня цін конкурентами; реакція на поведінку споживачів у процесі купівлі-продажу; матеріальне стимулювання споживачів з метою придбання ними продукції підприємства; скорочення запасу продукції на складі підприємства; ліквідація залишків продукції; звільнення від дефектної продукції тощо.

В сучасній практиці ціноутворення частіше використовуються знижки з ціни, менш поширені надбавки до неї. Під ціновими знижками маються на увазі відповідні стимулюючі поправки до базової ціни, якими послуговуються з метою заохочення споживачів до придбання товару. Вони можуть використовуватися як при сприятливих для підприємства умовах в процесі реалізації продукції на ринку, так і при несприятливих. Цим вони принципово несхожі на різницю між ціною пропонування та ціною реалізації.

На сьогодні у практиці цінової діяльності вітчизняних підприємств налічується понад 20 видів знижок з ціни. З урахуванням особливостей використання цінових знижок їх можна згрупувати за такими напрямами:

♦ цінові знижки, що являють собою різницю між роздрібною ціною і більш низькою ціною оптових постачань;

♦ цінові знижки при зміні споживчих властивостей продукції;

♦ цінові знижки для споживачів продукції за виконання ними визначених підприємством певних дій (розрахунок готівкою, оптові закупки тощо);

♦ знижки з ціни з метою стимулювання збуту.

Надбавки до ціни являють собою конкретну вартісну частку, що додається до базової ціни для підвищення її рівня. За механізмом впливу на рівень ціни вони схожі на знижки, але мають протилежну дію, яка спрямована на збільшення ціни. Вони встановлюються за поліпшення якості продукції, більш зручну і термінову її поставку, доставку товару безпосередньо на місце використання, за виконання інших додаткових вимог споживача щодо продукції підприємства.

Використання розглянутого методичного підходу, зорієнтованого на уточнення рівня ціни та забезпечення її відповідності реальним умовам процесу реалізації продукції, дає змогу в умовах реальної ринкової ситуації застосовувати цінові знижки та надбавки як дієвий інструмент при впровадженні цінової тактики.

58.Особливості та характеристика ціноутворення в галузях важкої промисловості

Метод поточної ціни Такий підхід приваблює компанії, які в своїй роботі бажають йти за лідером, який уже має тверді позиції на ринку. При цьому припускається, що фірма, яка має досвід роботи, знає ціни, прийняті для даного ринку. До такого методу вдаються і в тих випадках, коли рівень витрат важко виміряти. В такому разі припускають, що ціна, яка встановилась на ринку, є результатом оптимального спільного рішення фірм даної галузі промисловості. Така ціна дозволяє досягти прийнятого рівня окупності капіталовкладень. В першу чергу цей метод використовується на ринку однорідних товарів, таких, як сировинні матеріали. Тут в умовах дуже сильної конкуренції фірмам навіть не доводиться приймати рішень по цінах. Основним їх завданням є контроль власних витрат виробництва.

59.Методика визначення цін на сільськогосподарську продукцію

Особливістю ціноутворення і цін на сільськогосподарську продукцію є те, що по більшості її видів проявляється сезонне коливання цін. Зокрема, на зерно, соняшник, овочі, баштанні ціни істотно знижуються під час масового збору врожаю і в початковий після збирання період. В подальшому ціни починають зростати і нерідко досягають свого максимуму з наближенням наступного збирального сезону (зерно, соняшник). На окремі види тваринницької продукції, наприклад молоко, яйця, сезонне коливання цін пов’язане зі зміною обсягу виробництва і пропозиції продукції протягом року. Скажімо, з настанням осені зменшується надій на корову і знижується несучість кур, а отже, зменшується пропозиція молока і яєць на аграрному ринку, і як наслідок — зростають ціни на ці види продукції. З настанням весни і в літню пору, коли зростає продуктивність тварин, ціни на дану продукцію знижуються.

Наявність такої обставини вимагає прийняття спеціальних організаційно-економічних заходів на макро- і мікрорівнях з метою зменшення сезонного коливання цін, від якого часто потерпають аграрні підприємства. В подальшому ми ще повернемося до цієї проблеми.

Нині на деякі товари, в тому числі сільськогосподарського походження, встановлюються високі, так звані психологічні ціни, розраховані лише на окремі категорії покупців, які готові купити цей дорогий товар виключно за його унікальні властивості, престижність. За такими цінами реалізується, наприклад, сільськогосподарська продукція, вироблена альтернативним сільським господарством без застосування мінеральних добрив, стимуляторів і пестицидів. Рівень психологічних цін на згадану продукцію в 2 рази і більше перевищує звичайні ціни. При їх встановленні необхідно досконально вивчити ринок, урахувати купівельну спроможність та інтереси споживачів, фактичні витрати підприємства на виробництво такої продукції з тим, щоб, з одного боку, ціна не була низькою для виробника, тобто такою, що не приносить йому прийнятної норми прибутку, а з іншого, щоб вона не була надто високою і через це не гальмувала збут продукції.

У країнах з розвинутою ринковою економікою існують підтримуючі ціни на сільськогосподарську продукцію. Підтримуючі — це такі ціни, що встановлюються державою для досягнення паритетності сільського господарства з галузями промисловості, а також для забезпечення нормального рівня доходності фермам із середнім і вищим за середнього рівнем господарювання в роки з несприятливою ринковою кон’юнктурою.

60.Характеристика та особливості ціноутворення на продукцію легкої промисловості

Основні принципи, покладені в основу методики формування цінової стратегії, полягають у наступному.

1. Цінову стратегію підприємства необхідно розглядати як складову частину його маркетингової стратегії і формувати одночасно з іншими функціональними стратегіями після вибору загальної і конкурентної стратегій.

2. Оскільки об'єктом для розробки конкурентної стратегії є окремий вид товару чи товарна підгрупа, в рамках загальної стратегії підприємства відповідно до номенклатури його продукції необхідно розробляти множину різних цінових стратегій.

3. Перелік можливих цінових стратегій обумовлений дією найбільш вагомих факторів, що виявляються в результаті стратегічного аналізу.

4. Прийнятний базовий рівень ціни в можливих цінових стратегіях слід визначати з урахуванням результатів моделювання реакції споживачів і конкурентів.

5. Цілі цінової стратегії та покладений у її основу метод ціноутворення визначаються попередньо розробленими загальною і конкурентною стратегіями підприємства.

6. Формулювання стратегічних альтернатив з можливих цінових стратегій доцільно здійснювати методом послідовної фільтрації.

7. Вибір остаточного варіанта цінової стратегії з множини припустимих здійснюється з урахуванням фактора невизначеності і порівняльної ефективності, з погляду відповідності очікуваних результатів стратегічним цілям.

Вплив інфляційного росту витрат виробників на кон'юнктуру ринку товарів масового споживання носить складний характер: з одного боку, вона змушує продавця підвищувати ціну товару для збереження запланованої норми прибутку внаслідок збільшення, насамперед, матеріальних витрат, з іншого, – знижує рівень попиту, що негативно впливає на обсяги продажів. При високій еластичності попиту по ціні повна компенсація виробником втрат від збільшення цін на ресурси шляхом збільшення ціни продажу товару може призвести до зменшення маси прибутку внаслідок можливого зменшення обсягу продажів.

Тому в умовах конкурентного ринку (особливо товарів споживчого призначення) найбільш доцільною є часткова компенсація впливу інфляційних процесів, яка дозволяє розподілити загальні інфляційні втрати між продавцем і споживачем товару.

Вибір цінової стратегії підприємства легкої промисловості здійснюється з урахуванням дії значної кількості факторів, які мають динамічний характер, знаходяться у взаємодії та можуть бути представлені у вигляді складної ієрархічної системи. Розроблений підхід до класифікації факторів цінової стратегії є синтезом існуючих підходів до факторів ціноутворення, стратегії підприємства та його конкурентоспроможності.

61. Загальна методика розрахунку транспортного тарифу

При визначенні транспортних тарифів за базу береться собівартість перевезення вантажів, до складу якої входить вартість засобів виробництва, які використовуються у процесі перевезення, заробітна плата працівників та інші витрати. Собівартість перевезення залежить від розмірів вантажного потоку, його складу, напряму руху, відстані перевезення, виду транспорту та ін. Процес перевезення вантажів складається з трьох етапів.

Ціноутворення на транспорті є складним процесом, що пов’язано з різноманітністю продукції, яка транспортується. Для перевезення вантажів і розрахунку за послуги транспортні підприємства встановлюють вантажні тарифи.

Формування транспортних тарифів має певні особливості, пов’язані з особливостями транспорту як сфери діяльності. Розглянемо основні з них.

1. Транспорт не створює нового товару, однак є сферою матеріального виробництва, виконуючи функції доведення товарів до споживачів і надання послуг.

2. У результаті діяльності працівники транспорту не змінюють виробу, однак вартість його збільшується, оскільки витрачаються матеріальні, фінансові та трудові ресурси, що утворюють собівартість послуги, пов’язаної з транспортуванням вантажів.

3. Тариф залежить також від умов транспортування, витрат на транспортування на різних ділянках шляхів, оптимальної пропускної здатності транспортної мережі.

4. Транспортний тариф залежить ще й від виду продукції, що транспортується, відстані, швидкості перевезення, виду відправлення. У розрахунку транспортного тарифу враховуються тип рухомого складу, ступінь завантаженості транспортного засобу тощо.

5. Транспортні тарифи відбиваються в усіх елементах роздрібної ціни, оскільки послугами транспортних підприємств користуються як підприємства-виробники, так і підприємства-посередники (зокрема, роздрібні торговельні підприємства).

6. Транспортні підприємства використовують різні ресурси (залізо, вугілля, нафту, газ, електроенергію, будівельні матеріали та ін.), вартість яких входить у собівартість перевезень. Тому ціни на ці ресурси істотно впливають на витрати транспортних підприємств і вартість тарифу загалом.

62.Особливості ціноутворення на послуги різних видів транспорту

Автотранспортний тариф — це плата за послуги по переміщенню вантажів. Його роль в діяльності того або іншого виду автотранспорту підприємства важко переоцінити, оскільки від рівня тарифів залежить прибутковість, а значить, і фінансова стабільність, живучість в конкурентній боротьбі. У ринковій економіці існують як вільні тарифи, що складаються в залежності від попиту і пропозиції, так і фіксовані. Якщо говорити про вільні тарифи, то вони є результатом протистояння попиту і пропозиції. Попит визначається його величиною на потребу в переміщенні вантажів. Він, в свою чергу, залежить від масштабів національного виробництва, прибутків і платоспроможності клієнтури, рівня діючих тарифів. Платіжний попит відображає поведінку споживачів.

На відміну від попиту пропозиція характеризує поведінку виробників, їх реакцію на попит, яка визначається рівнем тарифів, ціною на ресурси, необхідні для розширення виробництва або функціонування його в колишніх масштабах, розміром прибутку на вкладений капітал і рядом інших чинників. Будь-яке транспортне відомство, як і будь-яка фірма, намагається розрахувати свою ціну, яка складається з витрат і прибутку. Чим нижче витрати, тим вище прибуток при тій же ціні. Ціна ж залежить від частки даного виду автотранспорту або окремої фірми в загальному обсязі перевезень, від виду конкурентного ринку. Якщо в умовах монополії виробники можуть впливати на тарифи, то в умовах довершеної конкуренції така можливість відсутня повністю і дуже незначний вплив на них може бути в умовах монополістичної конкуренції. У результаті які б тарифи не визначали транспортні фірми для своїх послуг, зрештою їх встановить транспортний ринок з урахуванням всіх названих чинників, що впливають на ціноутворення.

Інакший вигляд має справа з фіксованими тарифами. У самому загальному вигляді, як і вільні тарифи вони включають витрати і прибуток. Але все питання в тому, які витрати повинні бути закладені в основу цих тарифів. З наукової точки зору не можна визнати правильною практику визначення тарифів, що існували донедавна окремо для кожного виду транспорту. Справа в тому, що автотранспортний ринок представлений всіма видами транспорту, які конкурують між собою, кожний з них в певній мірі може бути замінений іншими видами автотранспорту, оскільки всі вони зайняті одним видом діяльності — перевезенням вантажів. Суспільний попит існує на кожний вид автотранспорту, і при визначенні фіксованих тарифів треба брати до уваги всю сукупність послуг даного виду, оскільки у всіх них суспільство має потребу.

В умовах ринкової економіки і супутній їй конкуренції з іншими видами транспорту однієї з головних задач автотранспорту тепер є боротьба, як мінімум, за збереження, а по можливості і за збільшення обсягів надання послуг з міжнародних перевезень вантажів. Це положення, зокрема, для автомобільного транспорту є найважливішим, оскільки, будучи одним із монополістів, він несе в порівнянні з іншими видами транспорту найбільші втрати при зниженні обсягів перевезень. Характерне в цей час падіння обсягів перевезень вантажу автотранспортом відбувається як внаслідок загального падіння обсягів виробництва, так і внаслідок тарифної політики, що проводиться підприємствами автотранспорту, що не стимулює перевезення вантажів автотранспортом. Особливо чутливим в цьому є галузь міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.

63.Соціально-економічне значення та сутність роздрібної ціни

Роздрібна ціна (фіксована або вільна)– ціна по якій товар реалізується населенню. Фіксована – установлюється органами ціноутворення, вільна – формується роздрібними торговцями (іншими господарюючими суб’єктами) виходячи з:

• ціни відпускної підприємства-виробника;

• ціни, сформованої споживачем, який здійснює ввіз продукції (товару) в державу;

• сплаченої оптової надбавки (при закупівлі у оптових постачальників);

• торгівельної надбавки, яка самостійно визначається роздрібними торговими та іншими підприємствами, виходячи з планових витрат обігу;

• встановлених податків і неподаткових сплат;

• необхідного прибутку.

64.Класифікація роздрібних цін

Роздрібні ціни — ціни, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню, підприємствам і організаціям, вони є кінцевими; за цими цінами товари вибувають зі сфери обігу і споживаються в домашньому господарстві чи у виробництві.

Склад роздрібної ціни характеризується такими економічними елементами, що її утворюють: оптовою ціною промисловості, податками (ПДВ, акцизний збір та ін.) і торговельною надбавкою чи торговельною знижкою. Торговельна надбавка складається з витрат торговельних організацій і їхнього прибутку для продовження діяльності. Торговельна надбавка встановлюється підприємствами роздрібної торгівлі у відсотках до цін придбання товарів (із ПДВ).

Різновидом роздрібної ціни є аукціонна ціна. Аукціонна ціна — ціна товару, проданого на аукціоні. Вона може істотно відрізнятися від ринкової ціни (бути багаторазово вище її), оскільки відбиває унікальні й рідкі властивості та ознаки товарів і значною мірою залежить від рівня професіоналізму особи, що проводить аукціон.

65.Характеристика складових елементів роздрібної ціни товару

Склад роздрібної ціни залежить від того, через які канали руху товару товар потрапляє в підприємство роздрібної торгівлі.

Різновидом роздрібної ціни є ціна на продукцію громадського (масового) харчування. Замість торгівельної надбавки використовується показник націнка громадського харчування, яка додається до вартості сировинного набору блюда або продукції без ПДВ.

Певною специфікою володіють ціни на побутові послуги, що надаються населенню. Ці ціни називаються тарифами (розцінками) на платні послуги. При наданні послуг не створюється продукт в матеріально-речовій формі, але змінюється якість наявного продукту, а виробництво послуги збігається з початком її споживання. При визначенні тарифів на послуги враховують не лише об'єм вироблюваної роботи, але і її якість, часовий чинник.

66. Торговельна націнка та методика її формування

Суму торговельних націнок (знижок) визначають або на підставі інвентаризаційних описів (обчисленням торгової знижки за кожним товаром, внесеним до опису, якщо наприкінці місяця проводилась інвентаризація), або виходячи із середнього процента торговельних знижок (націнок) до всієї маси реалізованих і залишку нереалізованих товарів на підставі спеціального наведеного далі розрахунку.

1. До суми торговельних знижок (націнок) на залишок товарів на початок місяця (кредитове сальдо до рахунка «Торговельна націнка») додають суму кредитового обороту за цим рахунком (одержані знижки, зроблені націнки) і віднімають суму обороту за дебетом рахунка (на інші списання).

2. До вартості реалізованих за місяць товарів за продажними цінами (оборот за дебетом рахунка «Собівартість реалізації») додають вартість залишку товарів на кінець місяця (дебетове сальдо рахунка «Товари»).

Обчислена сума знижок (націнок) на залишок нереалізованих на кінець місяця товарів записується як кредитове сальдо субрахунка «Торговельна націнка». Це дає змогу визначити купівельну ціну залишку товарів як різницю між їх продажною ціною і сумою знижок (націнок) на відповідну дату.

Сума знижок (націнок), які відносяться до товарів реалізованих, списується способом «червоного сторно» на дебет рахунка «Собівартість реалізації» в кореспонденції з кредитом рахунка «Торговельна націнка».

Діленням здобутої суми торговельних знижок (націнок) на вартість реалізованих і залишок нереалізованих на кінець місяця товарів і множенням на 100 визначають середній процент знижок (націнок).

Множенням вартості залишку нереалізованих на кінець місяця товарів на середній процент знижок (націнок) і діленням на 100 визначають суму торговельних знижок (націнок), які відносяться до цього залишку.

67. Ціноутворення на підприємствах громадського харчування

Основою для складання калькуляції певної страви є норми сировини, установлені діючими Збірниками рецептур. При цьому відмітною особливістю ціноутворення в ресторанному господарстві є те, що до калькуляційних карт вносяться тільки дані про сировинну (матеріальну) складову (тобто винятково про витрату продуктів на приготування страв та кулінарних виробів). А сума нарахованої на сировину націнки має забезпечити покриття витрат підприємства ресторанного господарства та принести йому прибуток.

Калькуляція складається на 100 порцій, якщо Збірником рецептур передбачено норми закладки на одну порцію, або на 10 кг, якщо Збірником рецептур надано норми закладки в розрахунку на 1 кг.

Забігаючи вперед, зазначимо, що при калькуляції ціни реалізації страви (кулінарного виробу), дуже важливо, за якою обліковою вартістю (первісною або продажною) враховуються продукти.

У разі обліку продуктів та сировини за первісною (купівельною) вартістю до калькуляційної карти заносяться облікові (первісні) вартості відповідних продуктів. Крім того, визначаються вартість сировинного набору, сума націнки, вартість сировинного набору з націнкою та ціна продажу однієї страви.

Зауважимо, що такий спосіб побудови калькуляційної карти прийнятний, якщо купівельні ціни на продукти стабільні. Проте в сучасних ринкових умовах купівельні ціни на товар часто змінюються. У зв’язку з цим відповідне внесення змін до калькуляційної карти і визначення нової ціни реалізації виробу в кожному випадку зміни цін — надто трудомісткий процес. Тому, як правило, підприємства громадського харчування ведуть облік продукції та сировини за продажною вартістю (тобто з урахуванням націнки).

У разі обліку продуктів і товарів за продажною вартістю калькуляційна карта заповнюється так: до карти заносяться продажні ціни продуктів, після чого визначаються продажна вартість сировинного набору і продажна ціна однієї страви.

За таким принципом установлюються ціни на всі страви, а також на кондитерські та інші вироби, напої, які готуються за рецептами. Калькуляція, складена станом на певне число, залишатиметься незмінною доти, поки не зміниться норма закладки сировини або ціна на яку-небудь зі складових частин. У такому разі в цій самій калькуляційній карті у вільних графах складається нова калькуляція на цю саму страву.

У разі якщо обсяги реалізації страв невеликі, підприємство може скласти калькуляцію з розрахунку меншої кількості порцій, припустимо, 10 порцій, а не 100. У такому разі до калькуляційної карти вносяться норми закладки продуктів, відповідно зменшені в 10 разів, а при визначенні ціни продажу однієї страви отримана загальна вартість набору продуктів ділиться не на 100, а на 10.

Для закупних товарів допускається оформлення розрахунку відпускних цін у калькуляційній карті за групами товарів, наприклад: фрукти, цукерки, тістечка, соки тощо. Продаж закупних товарів може здійснюватися або на вагу, або поштучно. Водночас продаж одного товару одночасно на вагу і поштучно не допускається. Якщо закупні товари реалізуються покупцям на вагу, то в калькуляційній карті розраховується продажна ціна 100 грамів товару. Якщо підприємство громадського харчування реалізує закупні товари поштучно, то в калькуляційній карті визначається ціна реалізації 1 штуки товару. Для цього вартість 1 кг товару ділиться на середню кількість штук товару в кілограмі. При цьому середня кількість штук у кілограмі визначається шляхом фактичного перелічування.

68. Ціноутворення на підприємствах побутового обслуговування населення

Існує 4 цілі ціноутворення на які може орієнтуватись фірма:

1. Збереження існуючого середовища фірми, мета якого розглядається як короткострокова і передбачає, що мінімальна ціна має покривати змінні витрати;

2. Короткострокова максимізація прибутку, що потребує визначення попиту та витрат щодо кожної послуги за певної ціни;

3. Максимізація обсягів продажу, що передбачає встановлення мінімальної ціни для додаткового залучення кількості клієнтів;

4. Лідерство за якістю. При цьому фірма залучає споживачів, які віддають перевагу послугам високої якості, якій відповідає висока ціна.

Обсяг і структура попиту населення на побутові послуги залежать від багатьох факторів. Це рівень грошових доходів населення, чисельність і склад населення (міські та сільські жителі), розвиток інфраструктури та матеріально-технічної бази сфери побутового обслуговування, сезонність, традиції та звички споживачів тощо.

На обсяг попиту у вартісному вираженні впливає зміна тарифів, розцінок, цін на послуги. У зв'язку з цим при аналізі попиту на послуги необхідно визна-чити, як вплинула на динаміку споживання побутових послуг зміна кількості замовлень та середньої вартості одного замовлення.

69.Методика визначення цін на послуги підприємств житлово-комунального господарства

Традиційно при встановленні тарифів на послуги підприємств житлово-комунального господарства використовувалися фактичні дані, тобто дані минулого періоду. При цьому обгрунтування підприємствами житлово-комунального господарства рівня собівартості і тарифів також полягало у відтворенні фактичних даних минулого періоду.

Суттєві недоліки такого підходу:

— зменшення впливу на собівартість заходів щодо зниження витрат і прогнозованих змін обсягу споживання послуг;

— неможливість вирахування необхідного збільшення обсягу робіт із заміни зношених основних фондів та розвитку підприємств, перешкода реалізації інвестиційних проектів;

— відсутність стимулювання ресурсозбереження, оскільки збільшення витрат (у тому числі в результаті нераціонального господарювання), як правило, компенсується зростанням тарифу, а при одержанні економії від зниження витрат завдяки вжитим заходам плановий тариф, звичайно, знижується;

— норматив рентабельності, який визначає прибуток підприємства і затверджується регулюючим органом за видами діяльності житлово-комунального господарства, носить обмежувальний характер, не має економічного обгрунтування і стримує розвиток підприємств.

Виходячи з цього можна зробити такі висновки:

— оцінка рівня фактичних витрат повинна бути лише першим етапом формування економічно обгрунтованого тарифу, в процесі якого необхідно шляхом аудиту виявити наявність нераціональних витрат і, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат, вирахувати плановий рівень собівартості;

— у міру того як підприємства, що надають житлово-комунальні послуги, стають більш самостійними суб'єктами господарювання і несуть все більшу відповідальність за розвиток основних фондів, вони повинні мати визначені фінансові можливості забезпечення цього розвитку.

70. Ціноутворення на послуги охорони здоров'я

Специфіка сучасного українського ринку медичних послуг і товарів медичного призначення, всі його головні особливості, достоїнства і недоліки породжені прихованою в ньому єдністю і боротьбою протилежностей, головною причиною яких є існування в його рамках двох відособлених, але при цьому тісно взаємодіючих між собою секторів — державного і комерційного (все ще недостатньо розвинутого). В цих умовах політика ціноутворення повинна бути націлена на те, щоб за допомогою правильного вибору цін на свою продукцію організація змогла б оволодіти певною часткою ринку, утримати її за собою в перебігу заданого часу і отримати намічений обсяг прибутку. В цьому зв’язку запропоновано механізм державного управління ціноутворенням на ринку медичних послуг, який можна подати як сукупність послідовних етапів.

Чинне законодавство не встановлює певну методику ціноутворення на платні медичні послуги. При цьому методика, що використовується відрізняється складністю розрахунків, не встановлює рівня рентабельності медичної послуги, не враховує того, що платні медичні послуги надаються населенню зверх обсягу медичної допомоги, передбаченої програмою держгарантій у позарабочий час. У цьому зв'язку запропоновано методичні підходи ціноутворення на платні медичні послуги, що надаються державними установами.

71. Ціноутворення на послуги освіти

Сутність категорії ціни полягає в тому, що вона відбиває взаємовідносини між виробниками в процесі виробництва і реалізації виробленої продукції чи наданні послуг з приводу формування витрат під час виготовлення продажу, витрат, які повинні враховувати рівень попиту і пропозиції на ринку, їх взаємозв’язок, а також вплив нецінових факторів. Інакше кажучи, ціна – явище досить складне і динамічне − має враховувати весь комплекс чинників, під впливом яких відбувається її формування.

Цінова політика вищого навчального закладу стосується життєво важливих аспектів його існування і подальшого розвитку. Ціноутворення виражає стратегічні цілі закладу освіти та повинно бути обґрунтованим.

Ціна освітньої послуги – це ринкова ціна, яка формується під впливом попиту та пропозиції. Тому можна виділити два види цін:

1) ціна попиту − максимальна ціна, яку б погодилися заплатити споживачі;

2) ціна пропозиції – максимальна величина ціни, за якою б погодився виробник продавати свої послуги.

В ідеалі вони могли б задовольнити обидві сторони. Хоча на практиці, особливо в ринкових умовах, цього, як правило, не буває.

Ціна покупця формується під впливом таких чинників: рівня життя населення, його платоспроможності, престижності закладу, спеціальності, перспектив працевлаштування. Ці фактори мають вплив і на попит на освітні послуги вищого навчального закладу.

На ціну продавця (вищого навчального закладу) впливають: собівартість навчання студентів, норма прибутку, рівень інфляції, етап життєвого циклу освітньої послуги, рівень конкуренції, державне регулювання цін, маркетингова стратегія. У результаті збалансування ціни покупця та ціни продавця отримують ринкову ціну освітньої послуги.

Варто зазначити, що для ринку освітніх послуг ціна є найбільш проблемним елементом. Це пояснюється тим, що впродовж багатьох років існувало бюджетне фінансування освіти, яке сприймалося як безоплатне навчання, хоча насправді воно здійснювалося за рахунок платників податків.

Перехід України до ринкової економіки призвів до зниження рівня надходження бюджетних коштів на розвиток закладів соціальної сфери, що і змусило шукати альтернативні джерела їхнього фінансування. Сьогодні існує змішана форма фінансування, оскільки частково система освіти фінансується із державного бюджету, а частково − за рахунок фізичних та юридичних осіб. Тому часто говорять про комерціалізацію вищої освіти. Освіта із безкоштовної перетворилася в товар, а точніше – в послугу нематеріального характеру, яка, відповідно, має свою ціну.

Ціна на ринку освітніх послуг виконує роль регулятора і орієнтує всіх учасників ринку на пошук оптимальних, у тому числі з економічної точки зору, параметрів діяльності вищих навчальних закладів.

72.Ціноутворення у сфері туризму та готельного господарства

В системі господарювання в сфері туризму, як і в інших виробничих сферах, застосовується багато видів цін, які різняться певними класифікаційними ознаками. Так, за класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни.

Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на послуги, які мають важливе соціальне значення та фінансуються з державного бюджету;

Договірні ціни формуються на засадах домовленості між підприємством, яке виробляє та продає туристичний продукт (послуги), та споживачем і стосується конкретної послуги чи певної кількості послуг.

Вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство самостійно.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Ціноутворення в індустрії туризму — це комплексний захід, зумовлений різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції і складністю визначення точної оцінки майбутнього попиту.

Політика ціноутворення в туристичній сфері визначається різними факторами, тому і методи ціноутворення можуть застосовуватися різноманітні. Ось деякі з них:

Розрахунок ціни за методом "середні витрати плюс прибуток" є найбільш широко застосовуваним у туризмі. Згідно з ним, ціна (ІД) визначається за формулою:

Ц=СВ+П

де СВ — середні витрати (собівартість);

П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством.

73.Цінова політика видавництв

Формування конкурентної маркетингової стратегії, на наш погляд, потрібно розглядати як один із істотних компонентів стратегічного маркетингового управління конкурентоспроможністю, що передбачає визначення особливостей процесу розробки і оцінки альтернативної конкурентної маркетингової стратегії, її вибір і формування стратегічного конкурентного портфелю. Конкурентна маркетингова стратегія підприємства узагальнює модель поведінки, що забезпечує координацію та поєднання цілей та ресурсів підприємства з метою отримання довгострокових конкурентних переваг.

Зрозуміло, що базисом загальної конкурентної переваги фірми видавничої галузі є переваги внутрішні, однак, це всього лише потенціал досягнення підприємством своїх конкурентних позицій.

Саме зовнішні конкурентні переваги, з одного боку, орієнтують фірму на розвиток та використання тих чи інших внутрішніх переваг, а з іншого, забезпечують йому стійкі конкурентні позиції, оскільки орієнтують на цілеспрямоване задоволення потреб конкретної групи споживачів.

На нашу думку, метою розробки і побудови моделі конкурентоспроможності підприємства є правильне визначення конкурентної стратегії, злагодженої з умовами конкретної галузі промисловості, навиками і капіталом, якими володіє конкретне підприємство.

74.Методика розрахунку цін на видавничу продукцію

Оптимального співвідношення показників якості та ціни можна досягти, тільки розв’язавши задачу оптимізації витрат за цими показниками. Оптимальним буде таке співвідношення ціна — якість, за якого підвищення якості вже не даватиме потрібного зростання продажів внаслідок випереджальної дії одночасного збільшення ціни (через підвищення витрат), з одного боку, а з іншого, і зниження ціни не підвищуватиме попиту в бажаних межах через вимушене скорочення витрат на видання і відповідне зниження рівня якості. Тобто в цьому разі і підвищення якості, і зниження ціни ведуть до зменшення прибутку.

З наведених міркувань задачу оптимізації книговидання можна звести до оптимізації насамперед показників видавничої собівартості, тиражу і видавничої та поліграфічної якості. Кожен з цих показників зумовлюється рядом чинників, які впливають на нього в прямій або зворотній залежності.

1. Видавнича собівартість одиниці продукції зменшується, якщо: 1) збільшується тираж; 2) знижуються поліграфічні витрати (використовуються дешевші спосіб друку, інші поліграфічні послуги, папір і палітурні матеріали, раціональніший формат, менші фарбовість та ілюстрованість, обкладинка замість оправи та ін.); 3) зменшується обсяг видання; 4) знижуються загально видавничі, редакційні та позавиробничі витрати.

75.Види цін, що застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності

За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на: вільні ціни і тарифи, що в свою чергу поділяються на договірні та ціни, що їх встановлюють самостійно підприємства та організації. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесено Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільне необхідною.

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

76.Світові ціни як основа для визначення ціни зовнішньоекономічної угоди

Світові ціни — це ціни великих експортно-імпортних операцій, що здійснюються в основних центрах світової торгівлі. При цьому операції мають здійснюватись на умовах готівкового платежу в ВКВ, а обрані ринки — регулюватись загальним (а не спеціальним) торговельно-політичним режимом.

Світові ціни можна класифікувати за багатьма критеріями:

— за станом ринку (продавця, покупця);

— напрямом товарного потоку (експортні, імпортні);

— умовами розрахунків (комерційні, бартерні, клірингових розрахунків, трансфертні);

— повнотою врахування витрат (нетто, валові, кінцевого споживання);

— характером реалізації (оптові, роздрібні);

— ступенем фіксації (тверді, рухомі, змінні, з наступною фіксацією);

— рівнем інформаційної відкритості (відкриті, розрахункові).

Відображаючи рівень ціни, що склався, світові ціни разом з тим характеризуються множинністю і залежать від місця продажу, часу, взаємовідносин між продавцем і покупцем, умов контракту, характеру ринку, джерел цінової інформації тощо.

77. Склад ціни зовнішньоекономічної угоди

Рівень ціни на аналогічні товари розрізняється також залежно від каналу, по якому здійснюється зовнішня торгівля. Необхідно розрізняти:

1) ціни "вільної" торгівлі, які складаються на основі контрактів, що укладають між собою незалежні підприємства;

2) ціни, які формуються при торгівлі між підприємствами, що входять до складу однієї транснаціональної корпорації (трансфертні). У цьому випадку домінуючими чинниками при ціноутворенні є інтереси корпорації в цілому. У зв’язку з цим ціни встановлюються на мінімальному (а іноді, навпаки, на максимальному) рівні;

3) ціни, що складаються при закупівлі товарів у межах кредитних ліній. У світовій торгівлі надання кредиту нерідко супроводжується додатковими зобов’язаннями позичальника використовувати кредит для закупівлі певних товарів у країні-кредиторі. Як правило, рівень цін при цьому істотно перевершує ціни "вільної" торгівлі.

Розрахункові ціни застосовуються в контрактах на нестандартне обладнання, що виробляється, як правило, за індивідуальними замовленнями. Такі ціни розраховуються та обґрунтовуються постачальником для кожного конкретного замовлення з урахуванням технічних і комерційних умов конкретного контракту. У деяких випадках розрахункова ціна встановлюється остаточно лише після виконання замовлення.

78. Митні тарифи як складова ціни на імпортні та експортні товари

Митний тариф зародився ще тоді, коли почалася зароджуватися централізована держава. Тоді він носив переважно фіскальний характер, де головною метою було поповнення державної казни.

При визначенні митного тарифу, його поділяють на три групи :

1.Митний тариф виступає інструментом впливу держави на економіку, а також в його торговельній політиці.

2.Митний тариф, як податок з товарів, які перетинають кордон країни.

3.Митний тариф, представляє зведення ставок мита, які прикріплюються до товарів, які перетинають митний кордон країни, зокрема систематизований у відповідності з товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності.

Та недоліком цих визначень є те, що жодне з них не приймає до уваги та не розкриває основні функції, які використовує митний тариф.

Функція — це параметр побудови організаційної системи. Саме вони необхідні для реалізації поставлених цілей . В результаті цього виділяють такі функції митного тарифу:

1.Митний тариф, як податок на товари, котрі ввозяться та вивозяться, виконує фіскальну функцію. Митні доходи — являються однією із статей доходної частини бюджету держави.

2. Митний тариф, як інструмент торговельної політики, а також державного регулювання виконує захисну, протекціоністську функцію.

3.За допомогою митних тарифів держава надає національну підтримку товаровиробникам та відповідним галузям виробництва.

4.Митний тариф встановлений в умовах, коли існує різниця між національними та світовими цінами, він створює ширші можливості для імпорту товарів а до того ж, виконує стимулюючу функцію.

5.Митний тариф може виконувати стабілізуючу функцію, в свою чергу вирівнюючи умови конкуренції для вітчизняних та іноземних виробників при цьому не створюючи переваг ні для одної з сторін.

6.Митний тариф являється предметом переговорів для отримання торговельних преференцій, пільгових кредитів та ін. Роль мита у економічному контексті полягає в створенні вартісного бар’єра, завдяки якому підвищується ціна на товари, незалежно від застосованого раніше експортного, імпортного, чи транзитного мита, а також стимулюється державний розвиток окремих галузей економіки чи підприємств та надходження коштів до державного бюджету країни.

Зробивши певні висновки, можна зазначити, що митний тариф — являє собою інструмент митної політики, який використовується для реалізації поставлених цілей торговельної політики, та представляє зведення ставок мита товарів, які підлягають обкладанню. Перед появою митниці, як державної установи, що ретельно контролює перетин товарів через митний кордон країни, то суб’єктами державних відносин виступала держава, з одного боку, а з іншого виступали приватні особи, які перевозили товари.

79. Митна вартість товару та методика її визначення

Загальновизнані міжнародні методи розрахунку митної вартості викладені у вже згаданій ст. VII "Оцінка товару для митних цілей" ГАТТ, в Україні вони реалізовані в ст. 266–274 Митного кодексу України (далі – МК): 6 методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються та 1 метод визначення митної вартості при експорті:

Для імпорту:

· метод 1 "За ціною угоди щодо товарів, які імпортуються";

· метод 2 "За ціною угоди щодо ідентичних товарів";

· метод 3 "За ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів";

· метод 4 "На основі віднімання вартості";

· метод 5 "На основі додавання вартості";

· метод 6 "Резервний".

Для експорту:

· на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетину митного кордону України.

Єдиним методом визначення митної вартості при експорті є метод за ціною угоди з коригуванням контрактної вартості товару на вартість за умовами поставки "на кордон України". Тобто при умовах поставки товарів (за "Інкотермс") – DAF/FOB, CIF/CIP – пункт пропуску на кордоні України (або порт відправлення) митна та фактурна (контрактна) вартість експортних товарів співпадатиме.

Частиною 4 ст. 274, п. 1"а" ст. 275 МК України передбачено, що в разі встановлення законодавчих обмежень на формування експортної ціни (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань, тощо) митна вартість визначається з урахуванням цих цін, а де-факто – не нижче цих цін.

У ст. 275 МК України також перелічено інші випадки, коли неможливо застосовувати ціну товару за контрактом для визначення митної вартості (угода між взаємопов'язаними особами, наявність обмежень щодо прав продавця (експортера) на ці товари тощо). Але не зазначено, яким чином визначати митну вартість товарів при експорті, якщо є такі обмеження й вони істотно впливають на ціну товарів.

Основним питанням є визначення митної вартості при імпорті, оскільки саме вона є основою для нарахування ввізного мита (крім випадків встановлення специфічних та комбінованих ставок мита) та відповідно є основною складовою для нарахування ПДВ при імпорті.

Як зазначалося вище, існує 6 методів визначення митної вартості, які використовуються послідовно від 1 до 6. При цьому кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи 4 і 5 можна використовувати (якщо неможливо застосувати метод 3) у будь-якій послідовності на розсуд декларанта (ст. 266 МК України).

80. Методика обґрунтування цін зовнішньоекономічних контрактів

При визначенні ціни товару у контракті купівлі-продажу називаються: одиниця виміру ціни, базис ціни, валюта ціни, засіб фіксації ціни і рівень ціни.

Порядок визначення одиниці виміру ціни залежить від характеру товару і від практики, що склалася в торгівлі даним товаром на світовому ринку. Ціна в контракті може бути встановлена:

* за певну кількісну одиницю (або за конкретне число одиниць) товару, зазначену в звичайно вживаних у торгівлі одиницях виміру (маси, довжини, площі, обсягу, штук, комплектів тощо), або в числових одиницях (сотня, дюжина);

* за одиницю маси виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (для руди, концентратів, хімікалій тощо);

* за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних домішок і вологи.

При поставці товарів різної якості й асортименту ціна встановлюється за одиницю товару кожного виду, сорту, марки окремо. Якщо за одним контрактом поставляється велика кількість різних за якісними характеристиками товарів, ціни на них звичайно вказуються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною контракту.

При поставці комплектного устаткування ціни, як правило, встановлюються за позиціями на кожну часткову поставку або на окремі комплектуючі частини і вказуються в додатках до контракту.

Якщо в основу ціни покладена одиниця маси, необхідно визначити характер маси (брутто, нетто, брутто за нетто) або обумовити, чи включає ціна вартість тари й упакування. Ця вказівка необхідна також у тих випадках, коли називається ціна за штуку, за комплект.

БАЗИС ЦІНИ встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші витрати на доставляння товару в ціну товару. Базис ціни звичайно визначається використанням відповідного терміна (франко-підприємство, франко-перевізник, ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та ін.) із зазначенням назви пункту здавання товару. Наприклад, у контракті записується: "Ціна становить 100 дол. США франко-вагон межа прикордонна станція м. Чоп країни продавця".

81. Специфіка ціноутворення на експортну продукцію

Ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний оборот, можна також поділити на експортні та імпортні. Експортними називаються ціни, за якими виробники або зовнішньоторговельні організації продають національні товари на світовому ринку. Імпортні — це ціни, за якими вітчизняні підприємці купують товари за кордоном.

Основою визначення експортних цін насамперед є власні витрати плюс нормативний прибуток виробника. До них додаються витрати, що пов’язані з доставкою товару до пункту, обумовленого контрактом, а також збори за митне оформлення товару. При цьому відповідно до чинного законодавства України вітчизняні експортери звільняються від сплати непрямих податків. Тобто на відміну від цін на продукцію, що призначена для реалізації на внутрішньому ринку, в ціни експортних товарів не включаються податок на додану вартість та акцизний збір.

Щодо експортного мита, то з метою підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку, уряди країн, як правило, експортні товари митом не обкладають. Вивізне (експортне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. Наприклад, в Україні експортне мито встановлюється тільки на живу худобу та на деякі види олійних культур. Так, на перше січня 2001 р. ставка експортного мита на велику рогату худобу вагою не більше як 350 кг становила 75 %, а на насіння соняшнику — 23 % до їхньої митної вартості.

В окремих випадках при визначенні експортних цін суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України повинні спиратися на індикативні ціни. Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортної (а інколи імпортної) операції. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи, встановлено режим квотування, ліцензування або спеціальні режими.

82. Особливості розрахунків цін на імпортну продукцію

Свою специфіку має також формування імпортної ціни, яка складається з ціни країни-постачальника, і тих елементів, які в неї включає країна-покупець. Основою встановлення ціни на продукцію, що імпортується в Україну, є митна (закупівельна) вартість товару з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів. Митна вартість та митні платежі визначаються відповідно до Закону України «Про єдиний митний тариф».

У митну вартість входить указана в рахунку-фактурі контрактна (договірна) ціна товару, а також фактичні витрати, які не ввійшли в таку ціну. До них належать витрати на транспортування, навантаження, розвантаження та страхування товару від пункту постачальника (продавця) до пункту перетину митного кордону України. Для визначення митної вартості іноземна валюта перераховується в гривні за курсом Національного банку, який діє на день подання митної декларації.

Ввізне мито, як податок на товари, що ввозяться до країни, обчислюється за ставками, які поділяються на три види: адвалерні, специфічні та комбіновані. Адвалерні ставки встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, специфічні — у грошовій формі на одиницю товару, а комбіновані поєднують ці обидва види митного обкладання (наприклад, 30 % вартості, але не менш як 8 євро за штуку). Сума митної вартості та мита є базою визначення в ціні акцизного збору (з підакцизних товарів) та ПДВ.

При встановлені в ціні акцизного збору застосовуються такі ж самі ставки, що діють і на вітчизняну продукцію. Але при визначенні акцизного збору в ціні імпортних товарів на основі відсоткової ставки, існує своя особливість. Якщо на вітчизняну продукцію відсоткова ставка акцизного збору встановлена до ціни, що включає в себе цей податок, та на імпортні товари ставка встановлена безпосередньо до суми митної вартості та мита.