Зміст

1. Взаємозв’язок психології і соціальної роботи

2. Практична частина. Інновація в соціальній сфері

Список використаної літератури

1. Взаємозв’язок психології і соціальної роботи

Соціальна робота як феномен сучасної цивілізації виражає діалектику загальнолюдських цінностей і унікальність особистості.

Крім соціології соціальні працівники використовують дані інших дисциплін, наприклад психології. Ця дисципліна тісно зв'язана із соціальною роботою. Психологи вивчають індивідів і намагаються зрозуміти механізми їхнього розвитку, важливі фактори, що впливають на психіку і поводження людини, а також психологію колективів.

Для з'ясування розходжень між соціальною роботою і психологією доцільно використовувати визначення першої як професії, зв'язаної з відносинами між людьми і їх оточенням . З цього визначення випливає ,що соціальні працівники повинні використовувати знання і соціології, і психології, щоб оцінити проблеми клієнтів і здійснити плани необхідного втручання. При цьому соціальні працівники не можуть зосередитися тільки на індивіді, як Це роблять психологи, чи на соціальному оточенні, як соціологи. Вони вивчають різні аспекти того й іншого кола проблем, сприяють виробленню конструктивного їхнього рішення. Суміжної для соціальної роботи є і психіатрія. Яка зосереджується на вивченні паталогій внутрішнього світу людини.

З поняттям "психологія" ми зіштовхуємося досить часто.

Як система життєвих явищ психологія знайома кожній людині. Вона представлена йому у виді власних відчуттів, образів, явищ пам'яті, мислення, мови, волі, уяви, емоцій, почуттів і багато чого іншого. Основні психічні явища ми безпосередньо можемо знайти в самих себе і побічно спостерігати в інших людей.

Кожна людина — психолог у якомусь змісті цього слова. Не вивчаючи ще науки, ми з дитинства вживаємо слова "пам'ять", " у нього такий характер", "чуйний", "неуважний", уміємо визначати настрій близьких нам людей по зовнішніх ознаках: жестам, вираженню обличчя і прекрасно користаємося цими знаннями в процесі спілкування.

Психологія — це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Психіка — внутрішній суб'єктивний світ особистості, що виникає в процесі активної взаємодії людини з навколишнім зовнішнім світом, у процесі відображення цього світу у виді образів, думок, почуттів і вчинків. Інакше кажучи, поводження людини завжди обумовлено дією об'єктивного світу. Відбиваючи зовнішній світ, людина не тільки пізнає закони розвитку природи і суспільства, але і робить на них визначений вплив, щоб пристосувати навколишній світ до найкращого задоволення своїх матеріальних і духовних потреб .

Народження психології як самостійної дисципліни, її покликання і доля нерозривно зв'язані з виникненням "соціального" як особливого простору мислення і реальності. Психологія як наука розвивалася паралельно з такими поняттями, як "суспільна діяльність", "добробут", "соціальна робота", "соціальні служби" і т.д.

Психологічні знання є базовою основою професійного навчання соціальній роботі.

Соціальна психологія дозволяє вивчити психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організованих і неорганізованих (формальних і неформальних) соціальних групах. У структуру соціальної психології входять наступні три групи проблем:

1. Соціально-психологічні явища у великих групах (у макро середовищі). Сюди відносяться проблеми масової комунікації, механізми і ефективність впливу засобів масової комунікації на різні спільності людей, закономірності поширення суспільних настроїв, обрядів, звичаїв і т.д.

2. Соціально-психологічні явища в малих групах (у мікро середовищі). Вони включають проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних відносин, лідерства і інші.

3. Соціально-психологічні прояви особистості людини (соціальна психологія особистості). Тут розглядають, наскільки особистість відповідає соціальним очікуванням у великих і малих групах, як вона сприймає вплив малих груп, яка залежність самооцінки особистості від оцінки її групою, в яку входить особистість, і т.д. До проблем соціальної психології особистості відносяться проблеми, пов'язані з вивченням спрямованості клієнта, його самооцінки, самопочуття і самоповаги, стійкості його щодо сугестивності, питання, пов'язані з вивченням його соціальних установок, їх динаміки, перспектив розвитку.

Зазначені три групи проблем соціальної психології не можуть, зрозуміло, бути протиставлені одна одній. Їх варто розглядати в єдності особистості (клієнта) і соціуму, сукупності відносин, що визначають сутність особистості.

У свою чергу, важливе місце в соціальній психології займає психологія родини і шлюбу. Будучи міждисциплінарним напрямком у психології, вона вивчає проблеми родини і шлюбу; включає дослідження в області соціології, економіки, етнографії, юриспруденції, демографії і інших. Дослідження родини і шлюбу включають: вивчення факторів, що впливають на якість шлюбу, цикл розвитку і ролеву структуру родини, розподіл влади між членами родини, міжподружнє спілкування, установки на шлюб і родину, детермінанти вибору шлюбного партнера, психологічні особливості батьків і їх дітей, ефективність різних зразків виховання і т.д.

В структурі соціальної діяльності присутні психологічно чітко забарвлені елементи – мотивація, психологічний аналіз, управління.

Психологічне забезпечення соціальної роботи безпосередньо стосується управління нею. Психологізація соціального управління підвищує ефективність виховного і розвиваючого впливу соціуму.

Цілі соціальної діяльності мають складний характер, основою їх найчастіше є створення сприятливих психологічних умов для самодіяльності особистості в процесі соціального захисту. Наприклад, проводячи діагностику освітнього, професійного, культурного рівня молодих працівників ОВС – кандидатів на керівні посади, соціально-психологічна служба формує у них впевненість в тому, що вони зможуть успішно справитися з новими професійними обов'язками.

Це ж саме стосується працівників, які за віком чи станом здоров'я змушені відмовитися від служби в ОВС. У них слід формувати впевненість у можливості перепідготовки і успішного включення в інший вид діяльності.

В соціальній роботі широко використовуються найрізноманітніші психологічні методи. Вони спрямовані на вирішення завдань соціалізації, вдосконалення соціуму.

Психологічні методи, які застосовуються в соціальній роботі, поділяються на індивідуальні і групові.

Істотні результати в соціальній роботі дають методи психодіагностики, з допомогою яких вирішуються численні завдання вивчення особистості, групи, колективу.

В практиці соціальної роботи широко використовується психологічна консультація, за результатами якої будується відповідна індивідуальна і групова робота.

Використовуються методи психологічної адаптації, які допомагають включати реципієнтів в соціальну діяльність так, що вони чіткіше усвідомлюють соціальну ситуацію, розвивають адекватну самооцінку, пристосовуються до умов життєдіяльності, які нерідко змінюються.

2. Практична частина. Інновація в соціальній сфері

Активізація інноваційних процесів є найбільш дієвим механізмом соціально-економічних перетворень у виробництві та соціальній сфері. Науково-технічний розвиток виробництва у поєднанні з соціально-економічними реформами – це єдино можливий шлях, що приведе до сталого зростання економічного потенціалу України. Сучасна соціально-економічна і демографічна ситуація, подальше погіршення стану здоров’я населення ставлять перед державою такі серйозні завдання, які вже неможливо вирішувати на старих організаційно-методичних засадах. Найважливішим з питань соціального захисту населення є охорона здоров’я.

Серед усіх інновацій у соціальній сфері окремої уваги заслуговує соціальне замовлення. Використання механізму є початком нового рівня співпраці держави та недержавних організацій (НДО), однією з багатьох ознак розвиненого громадянського суспільства. Незважаючи на те, що в Україні розвиток механізму соціального замовлення було розпочато у жовтні 1996 року (завдяки міжнародній конференція з проблем соціальної допомоги, організована міським Центром соціальної допомоги в Одесі), воно досі залишається інноваційним явищем, а не механізмом, який вкоренився у практичній діяльності. На жаль, в Україні механізм соціального замовлення не набув достатнього поширення, і тому про нього доводиться говорити як про соціальну інновацію, яка стала актуальною лише останніми роками.

По суті соціальне замовлення є механізмом виявлення й відбору ефективної, раціональної для розв’язання конкретних соціальних проблем громадської ініціативи та забезпечення її подальшої підтримки на основі контракту. Кошти від держави надаються після конкурсного розгляду послуг і спроможності НДО щодо вирішення визначених місцевих проблем. Відмінність цього механізму від прямих державних субсидій полягає у цільовому спрямуванні коштів на підтримку послуг організацій.

Соціальне замовлення виконують на підставі договору (соціального контракту), укладеного між замовником, яким виступає орган влади, і виконавцем – переважно не комерційною організацією. Контракт укладається на кілька років і закріплює зобов’язання щодо надання послуг відповідного змісту, обсягу та якості, показники результативності надання послуг. Це дозволяє контролювати якість і оцінити ефективність виконання замовлення. Такий механізм можна вважати поєднанням державних субсидій та закупівлі послуг. Життєвий цикл соціального замовлення складається з кількох стадій, в ході яких виявляють соціальні проблеми, готують, формують і розміщують соціальне замовлення, а також реалізують його та оцінюють результати.

Стадії соціального замовлення: 1) виявлення та формулювання соціальної проблеми; 2) проведення конкурсу серед структурних підрозділів органів влади і некомерційних організацій на розробку найкращих варіантів цільової соціальної програми та на право стати виконавцем розробленої і затвердженої соціальної програми; 3) укладання соціального контракту між замовником і виконавцем соціального замовлення; 4) здійснення виконавцем при відповідному контролі з боку замовника всіх необхідних процедур для виконання завдань, передбачених умовами соціального контракту; 5) здійснення замовником і виконавцем соціального замовлення моніторингу стану цільової соціальної групи.

На мою думку, соціальне замовлення як механізм розв’язання соціальних проблем є найефективнішим у тих ділянках соціальної сфери, де гострота соціальних проблем є максимальною, і де участь недержавних організацій може бути найбільш корисною. Зазвичай воно поширюється на ті напрями, які не забезпечені у громаді державними соціальними послугами.

Найчастіше це стосується таких послуг як психологічна допомога й підтримка, профілактична робота з групами ризику, робота із сім’ями дітей-інвалідів, організація притулків для бездомних, розподіл гуманітарної допомоги, робота на вулиці з бездомними і безпритульними, надання їм їжі та притулку, організація дозвілля дітей, молоді й інвалідів, активізація громади, робота клубів за інтересами, надання консультацій та інформації, підготовка волонтерів тощо. Обсяг фінансової підтримки визначається залежно від прямих витрат на організацію та надання певного обсягу послуг, кількості клієнтів.

Безсумнівно позитивним явищем є поява останнім часом великої кількості соціальних інновацій, оскільки це свідчить проте, що соціальна сфера України знаходиться на інноваційному шляху розвитку, який в перспективі здатен максимально наблизити нашу країну до соціальних стандартів Європи. Проте, разом з тим можна констатувати, що впровадження інновацій у сферу соціальних послуг проходить досить складно як для держави, так і для користувачів і не має завершеного характеру.

Список використаної літератури

1. Інноваційні моделі соціальних послуг [Текст] : (проекти Українського фонду соціальних інвестицій) / Укр. фонд соц. інвестицій. Т. 3 / Л. В. Бондарчук [та ін.] ; ред. Н. М. Шкуратова, 2007. — 317 с.

2. Інноваційні моделі соціальних послуг [Текст] : (проекти Українського фонду соціальних інвестицій) / Т. В. Брижоватий [та ін.] ; ред. Н. В. Кабаченко, 2006. — 319 с.

3. Легка Л. М. Організація діяльності психологічних служб [Текст] : навч. посіб. / Л. М. Легка, Л. Г. Семенча, 2009. — 370 с.

4. Лукашевич М. Менеджмент соціальної роботи [Текст] : Теорія і практика: Навчальний посібник / Микола Павлович Лукашевич, Микола Васильович Туленков,, 2007. — 295 с.

5. Лукашевич М. Соціальна робота: (теорія і практика): підручник / Микола Лукашевич, Тетяна Семигіна, 2009. — 367 с.

6. Тюптя Л. Соціальна робота: теорія і практика: навчальний посібник / Лідія Тюптя, Ірина Іванова, 2008. — 574 с.