Вступ

Проблемами комунікації займаються представники різних наук: філософи, соціологи, культурологи, психологи, лінгвісти. Вони досліджують таку проблему із позицій своєї науки, вказуючи на її особливість та формулюючи відповідні її визначення. Комунікація (від лат. communicatio) – спілкування, обмін думками, зв’язок. Отже, це специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавальної діяльності. В сучасній філософській літературі терміни “комунікація” та “спілкування” вживаються як синоніми. Наприкінці ХХ століття в науковій літературі робляться спроби уточнення змісту цих понять та розкриття їх неспівпадіння (теорія комунікації – теорія зв’язку – теорія передачі інформації). У статті такі поняття вживаються як синоніми.

Досліджуючи спілкування як самостійний процес взаємодії та взаємозв’язку, виділяють такі функції – інформаційну, регулятивну, афективну (емоційну). Ці функції допомагають пізнати іншу людину в процесі спілкування. Такий механізм пізнання розкривається через: ідентифікацію – самоототожнення індивіда з іншою людиною, соціальною групою; емпатію – здатність відчути емоційний стан іншої людини через співпереживання; рефлексію – самоспостереження, саморозуміння, усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається іншими людьми.

Особлива увага сьогодні надається гендерному просвітництву суспільства. Важливість та значимість цієї проблематики дозволяє розкрити нові підходи, глибину та суть тих змін, що відбуваються у сучасному суспільстві. Впровадження та розкриття жіночих практик, що відображують символи жіночого досвіду, дають можливість нового бачення та спілкування, нових методологічних підходів та переосмислення відношення “чоловік – жінка”.

1. Характеристика гендерної комунікації

Закріплені в законодавстві України права і свободи жінок суперечать фактичному становищу жінок у суспільстві. Високий освітній рівень жінок (кожна третя жінка має вищу освіту) практично мало використовується в соціально-економічному та громадсько-політичному розвитку країни. В колишній Радянській державі “уявна” рівність накладала потрійний тягар на жінку – виховання дітей, сім’я, робота. Особливо, така проблема не вирішена в Україні. Проблемою залишається тому, що рівність лише декларується, а не функціонує як у країнах Західної Європи. У нашому суспільстві існує жорстка патріархатна субординація та розподіл ролей.

С. Павличко у своїх статтях розкриває важкий стан сучасної української жінки. “Суспільство, в якому відсутня рівність чоловіків і жінок, інакше, як хворим чи недорозвинутим, не назвеш. Патріархат нищівно впливає на ментальність, культуру, спотворює її, робить однобокою, неповноцінною, провінційною, хуторянською, нарешті, дидактично-фальшивою. Навіть під маскою оспівування така культура несе в собі глибинні структури зневаги до жінки, апологію її експлуатації, в тому числі й насамперед сексуальної”. Українські чоловіки не просто бояться поділитися з жінками владою та відповідальністю, а зруйнувати міфи, стереотипи, національно-культурні ідеали та культи про жінку – дружину й матір. Вона дає феміністичний аналіз літературних текстів, історії української культури. В українському суспільстві фемінізм необхідний тому, що він – добрий оздоровчий засіб, особливо для чоловіків, які негативно ставляться до ґендерної проблематики. Відродження фемінізму в Україні “логічне в час, коли суспільство навертається до свободи й одночасно до джерел власної інтелектуальної культури, вивчає національну інтелектуальну історію” [1, с. 46]. Такий стан характерний і для сучасного суспільства. Становище жінки в суспільстві – віддзеркалення стану та розвитку самої держави.

В. Табачковський розкриває діалогову ситуацію взаємостосунків “іншостей”: “а) нездатність “зважити свій передсуд”; б) нерозуміння чужого (часто – приховане ілюзією розуміння); в) конфлікт між моїм і чужим; г) конфліктний діалог та як наслідок його; д) конфліктно-ситуативний консенсус і відповідна йому толерантність”. За Полем Рікером, позитивно-конфліктна толерантність розкриває культурне співжиття між представниками різних світоглядних орієнтацій. Тому толерантність виступає як активна сила, як “мужність толерантності”. Та зовсім непросто визнати, що інші мають право сповідувати свої переконання, своє бачення та навіть право на помилки. Потрібно мати мужність, щоб відкинути свою зарозумілість і зневажливість до інших, а до своїх поглядів ставитись критично. Отже, “толерантність є мужністю, а консенсус – конфліктним у тому розумінні, що конфліктувати доводиться передусім… з власною затятістю, з власним передсудом”. Співвідношення “Я” та “Іншого” – це усвідомлення своєї самодостатності – та здатності до поєднання. Відбувається взаємовплив, взаємозбагачування статей, але зберігається їх самоідентичність. З’ясувати, ким ти є та що ти думаєш про іншу особу (“зважити свій передсуд”) можливо лише за допомогою іншої людини, що є дзеркалом, без якого неможливо побачити себе [1, c. 48].

Індикатором культурно-світоглядної толерантності є готовність до діалогу. Він передбачає потребу в обох сторін вчитися та усвідомлювати істинність протилежної позиції. Толерантність вимагає поваги до свободи іншого. Актуалізація толерантності як органічної поваги до свободи іншого призводить до світоглядних змін патріархатного суспільства. Культивуються нові стосунки між чоловіками та жінками. Відбувається глибоке осмислення проблем, пов’язаних із минулим та сучасним життям жінок. Проводяться філософсько-антропологічні, історичні, культурологічні дослідження проблем статі, фемінізму, ґендеру. Потреба в їх теоретико-методологічному осмисленні пов’язана із встановленням в Україні громадянського суспільства.

2. Особливості мовної поведінки чоловіків та жінок

Сучасні дослідження зорієнтовані на вивчення таких аспектів: особливості мовної поведінки чоловіків та жінок (мовленнєва активність, словниковий запас, найчастіше обговорювані теми), моделі побудови текстів (наявність кількох комунікативних ліній, використання вставних слів), використання мовних засобів (використання різних частин мови, особливості використання дієслів та прикметників, використання зменшувальних суфіксів тощо).

Мовні засоби, якими користуються обидві статі, відрізняються різноманітністю та характеризують особливості чоловічої та жіночої мовної поведінки. Так, в чоловічій мові прослідковується більший вплив фактору «професія»; чоловічій мові притаманна тенденція до використання стилістично знижених експресивних засобів, тоді як жіночу мову відрізняє більша концентрація емоційно-оцінних слів та конструкцій (Ильин Е.П., 2009) [5]. Там, де чоловіки звертаються до дуже різких та вульгарних інвектив (ненормативна лексика), жінки, як правило, віддають перевагу набагато м’якшим зворотам чи зовнішньо дуже скромним вигуками (Жельвис В.И., 1991) [4].

Чоловічий тип поведінки зазвичай вимагає змагальності (конфлікт, змагання, досягнення). Розмови зводяться до переговорів, де люди намагаються досягнути кращого становища, захиститися від спроби принизити та керувати ними, тобто на перше місце в спілкуванні чоловіків ставиться прагнення до незалежності та свободи.

Для жінок головне — прагнення до досягнення більшої близькості; спроба знайти підтримку та взаєморозуміння, прагнення зберегти близькі стосунки й уникнути самотності, тобто взаємозалежність і зв’язок. Якщо чоловік прагне просто бути сильним, то жінка намагається зберегти сильну спільноту (Tannen, 1990). Спільним в контактах для жінок вважається встановлення інтимності, для чоловіків — відстоювання власної незалежності. Обидві мети зрозумілі, однак результат — конфліктний. Крім того, в сучасному суспільстві до власне гендерних відмінностей стилів спілкування додаються відмінності культурні, пов’язані зі специфічним уявленням та реальною роллю в суспільстві людей різної статі.

Дослідники виділили найбільш типові форми гендерної мовної поведінки (Бендас Т.В., 2005) [2].

1. Час мовлення. Щодо цього показника у чоловіків та жінок тривають дискусії. Незважаючи на стереотип про балакучість жінок, дані свідчать, що чоловіки говорять більше. З одного боку, цей показник пов’язаний зі статусом: той, хто має владу, говорить більше. З іншого боку — чоловіки говорять триваліше, незалежно від своєї посади. Однак мовленнєва активність жінок, як правило, більша, в основному за рахунок того, що за однаковий час жінки використовують більше слів, ніж чоловіки.
2. Переривання мови партнера. Така поведінка розглядається як прояв або домінантності, або навпаки, співробітництва та інтересу до мови іншої людини. Виділяють наступні різновиди переривання: позитивне (той, хто перериває, виражає згоду з мовцем, наприклад «Я з вами повністю згоден!»), негативне (незгода: «Ні, ви не праві!»), нейтральне (інколи переривання буває неясним — або за спрямованістю, або звучить дуже короткий час), успішне (співрозмовник поступається правом говорити партнеру) та неуспішне (співрозмовник продовжує говорити). Чоловіки частіше переривають партнера з ділових переговорів, а підлеглі частіше використовують позитивне переривання партнера, ніж начальники. В той же час в інтимних розмовах розрізняється мовлення лідерів та послідовників, при чому це не залежить ні від статі, ні від сексуальної орієнтації.
3. Дублювання (вступ в розмову одночасно з партнером). Цей параметр не залежить від влади. Чоловіки частіше починають говорити одночасно з жінками.
4. Вибір теми дискусії залежить від влади: лідери роблять це частіше, ніж послідовники. В дослідженнях було виявлено, що теми розмов, які пропонували чоловіки, частіше отримували розвиток. Висловлювання чоловіків рідше залишалися без відповіді.
5. Звуковий фон полягає в промовлянні партнером слів або звуків, які свідчать про активне слухання та передають емоції слухача: «Так-так», «угу», «гм», «м-м-м», «о!» тощо. Цей фон пов’язаний з владою — проявляється у підлеглих та послідовників, але не у лідерів, а також з більшою компетентністю в спілкуванні, експресивністю поведінки та інтересом до партнера, але мало залежить від статі. В діловому спілкуванні підлеглі, як чоловіки, так і жінки, використовують цей паттерн частіше, ніж керівники.

Оскільки жінки часто використовують зворотній зв’язок, в розмові вони активно звертаються до слова «так», щоб показати: «Я вас слухаю і дуже уважно». Чоловіки ж зазвичай промовляють слово «так», лише тоді коли вони згодні з ідеями співрозмовника. Саме тому чоловік очікує, що його слухач буде виконувати свою безпосередню функцію — тихо і спокійно вислуховувати, і коли жінка бурхливо реагує і намагається встановити зворотний зв’язок, чоловік розцінює це як спробу зміни комунікативних ролей, для нього неприйнятну.

6. Постановка питань розглядається як форма активного слухання і виразу підтримки промовцю. Оскільки жінки більш схильні до кооперативної бесіди, то і в ділових, і в інтимних розмовах вони задають більше питань та висловлюють більше реплік-реакцій, ніж чоловіки. Деякі вчені пов’язують це з гендерними нормами чоловічої ролі, за якими небажано показувати свою некомпетентність. Вони вважають, що небажання ставити питання може погіршувати процес збору інформації та прийняття ефективних рішень.
7. Повторення — партнер повторює або своє питання, або свій вислів, або останні слова мовця. Це може розглядатися як прийом активного слухання («парафраз»), або як прояв сумнівів чи невпевненості в собі. Жінки частіше використовують повторення, ніж чоловіки.
8. Сумнів або заперечення — промовець не впевнений в своїй думці або ідеї («Не знаю, чи я правий») або заперечує їх відразу після висловлювання («Ой, ні, це невірно»). Частіше проявляється у тих, хто не має влади. Жінки частіше виражають сумнів або заперечення з приводу своїх висловлювань, щоб пом’якшити нав’язування своєї думки і висловити мінімальну підтримку партнеру.
9. Вставні слова повинні пом’якшувати категоричність висловлювань («Це неправильно!» — «Мабуть, це неправильно»). Вони частіше використовуються підлеглими, а не керівниками, та є ознаками недирективної поведінки.
10. Використання «підсилювачів» (слова, що модифікують інші слова та використовуються для підкреслення думки). Жінки частіше вживають такі слова як «жахливо», «зовсім», «так» (Вердербер Р., Вердербер К., 2007).
11. Словниковий запас, як правило, пов’язаний з рівнем освіти та інтелекту. У чоловіків та жінок приблизно однакова кількість конвенційних стереотипів, однак жінки використовують меншу їх кількість, застосовуючи більше однакових слів. Вживання лексики чоловіками носить більш індивідуальний характер. У словнику жінок більше певне центральне ядро, яке широко використовується всіма жінками, у чоловіків цей загальновживаний прошарок лексики менший, однак вони краще володіють різноманітними периферійними розділами словника.

Таким чином, дослідники говорять про чоловічу та жіночу стратегію комунікативної поведінки.

Вважається, що жінкам більш доступні невербальні стратегії комунікації, зокрема й інтуїтивні способи розуміння, «зчитування» інформації завдяки тривалому спілкуванню жінок з маленькими дітьми. Жіноча стратегія передбачає бесіду, побудовану на взаєморозумінні, навіть коли вона відбувається в значно формалізованій ситуації (наприклад, «керівник — підлеглий») [3, c. 168-170].

Висновки

Отже, можна виділити такі особливості жіночої комунікації.

—         Жінки набагато складніше презентують себе, ніж чоловіки. Жіночий досвід складніше виразити словами мови, що створена в чоловічій парадигмі. В цій мові просто немає понять, що адекватні жіночому досвіду. Зокрема, жінки більш емоційні і частіше скаржаться на життя. Така неадекватність мови потребує створення спеціальних мовних засобів. Наприклад, «soul rinse» -буквально: «душа хлюпоче, коливається» — це стан після крику; «femipotent» — «жіноча мужність»; «silonuts» — відсутність реакції з боку чоловіка, мовчазне домінування; «herstory» — реконструкція історії через жіночий досвід.

— Жінкам легше зрозуміти чоловіка, ніж навпаки. Чоловіку невідомий жіночий досвід, він його не розуміє. Він ізольований від жіночої системи комунікативних засобів, вони йому чужі: йому недоступне ірраціональне поле смислів, які продукує жінка в комунікації. А ось жінка може володіти чоловічою моделлю комунікації.

— Стан справ в повсякденному житті значно впливає на те, як жінка сприймає певну ситуацію або подію. Жінки можуть багато розмовляти про турботи, проблеми та складності.

—         Жіночий та чоловічий гумор не співпадає. Те, що викликає сміх у чоловіків, може не викликати його у жінок, та навпаки.

Таким чином, використання лінгвістичних структур в комунікації вимагає від жінки серйозного та осмисленого ставлення до промовленого самою та почутого від інших.

Список використаної літератури

1. Альчук М. Гендерна комунікація: проблеми і перспективи // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. — Випуск 9. — Львів, 2006. — С. 46-55.
2. Бендас Т.В. Гендерная психология. — СПб.: Питер, 2005. — 431 с.
3. Данильченко Т.В. Особливості комунікативної поведінки чоловіків та жінок // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Збірник наукових праць. – Сер.: Психологічні науки. – 2009. – Вип.74. Ч.2. – с.167-171
4. Жельвис В.И. Инвектива: мужское и женское предпочтения // Этнические стереотипы мужского и женского поведения. – СПб.: Наука, 1991. – С.266-283
5. Ильин Е.П. Психология общения и межличностных отношений. – СПб.: Питер, 2009. – 576 с.
6. Палуди М. Психология женщины. – М., СПб.: ПРАЙМ-Еврознак, 2003. – 384 с.