Вступ

З розвитком масового організованого туризму і переходом його на нову основу, яка опирається на розвиток туристичної індустрії та сучасні транспортні засоби, відбулися деякі зміни у формах організації міжнародного туризму.

По-перше, суттєво збільшилась кількість роздрібних фірм, які пропонують туристичні послуги турагентів і не мають інколи юридичної та господарської незалежності.

По-друге, змінився характер діяльності туристичних оптових фірм, які перетворилися в туроператорів, що пропонують повний комплекс послуг у вигляді інклюзив-турів.

По-третє, з’явились крупні корпорації, засновані на капіталі транспортних, торгівельних, страхових компаній і банків, які здійснюють операції надання туристичних послуг клієнтам.

Сьогодні, на думку аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать такі чинники:

1. Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок та подорожей з пізнавальними цілями.
2. Удосконалення всіх видів транспортних засобів зробило дешевшими поїздки.
3. Збільшення кількості найманих працівників і службовців у розвинутих країнах та підвищення їхнього матеріального й культурного рівня.
4. Інтенсифікація праці й отримання працюючими більш довгих відпусток.
5. Розвиток міждержавних зв’язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв’язків між регіонами.

1. Основні напрями вдосконалення статистики міжнародного туризму

У статистиці туризму існують три головні проблеми. Перша з них — порівнянність баз даних. Вона припускає можливість порівняння інформації з метою виявлення тенденцій, закономірностей розвитку туризму, змін, що відбуваються в ньому, у просторі й у часі; оцінки співвідношення величин однойменних показників, що ставляться до різних країн, і т.п. Статистичні дані часто виявляються непорівнянними в силу розходжень їхнього предметного змісту, методики розрахунку або одиниць виміру. Однак у багатьох випадках непорівнянні дані можна привести до порівнянного.

Ще зовсім недавно плутанина мала місце в туристській термінології й класифікації подорожуючих осіб. Неоднаково трактувалося, наприклад, таке ключове поняття, як «турист». Розбіжності стосувалися тривалості перебування поза постійним місцем проживання (від 1- 5 ночівель і більше) і віку подорожуючих осіб (від 14 років і більше), а також мети поїздки. Деякі різночитання зберігаються донині. Близько 40% країн не враховують екскурсантів у числі відвідувачів, а 10% країн виключають із них осіб, що подорожують із діловими цілями. В одних випадках реєстрація прибуттів ведеться по країнах постійного проживання відвідувачів, в інші — по громадянству. Все це утрудняє міжнародні порівняння.

Інша проблема статистики туризму — повнота і вірогідність статистичної інформації. Іншими словами, яким образом можна одержати всю необхідну інформацію про міжнародний туризм і як заповнити пробіли в зібраному масиві ванних достовірними відомостями.

В 1998 р. ВТО з «Економічний звіт по туризму», у якому узагальнила свій багаторічний досвід в області статистики туризму. Один з його розділів із проблемам збору й зведення статистичної інформації. ВТО представила методику розрахунку відсутніх первинних даних для одержання узагальнюючої інформації про міжнародний туризм. Як приклад  наведені показники міжнародного туризму за 1995 р., значення яких були отримані з використанням цієї методики.

У цей час жодне  держава не веде систематичного спостереження за туризмом у повному обсязі. Відповідно до звіту ВТО, 18 країн (територій) миру, у яких проживає 0,5% населення планети, не надали ніякої інформації про міжнародний туризм. Більшість їх економічно слабко розвинені й мають незначну частку на світовому туристському ринку. 202 країни (території) були включені в статистичний щорічник. Хоча вони й збирають відомості про міжнародний туристський обмін, але по досить обмеженому переліку показників. Навіть у Франції, у країні з добре налагодженою статистичною справою, облік здійснюється з більшими пробілами. У статистику туристських потоків інформація про екскурсійну й короткострокову ділову поїздки носить фрагментарний характер; статистика туристських витрат також не є вичерпною.

Аналіз матеріалів статистичних спостережень показав, що облік в’їзного туризму поставлений краще, ніж виїзного. Лише в трьох з 202 країн (територій) були відсутні дані про міжнародні туристські прибуття й 12% доходах від міжнародного туризму. Виїзний туризм гірше відбивається в статистичних формах звітності. Половина країн (територій) не має інформації про кількість поїздок населення за кордон або величині витрат на міжнародний туризм. Не скрізь збираються «ведення про доходи від міжнародних транспортних перевезень і витратах на них. Тільки 80 з 202 країн (територій) змогли надати всі дані про розвиток міжнародного туризму, запитувані ВТО.

Відсутню інформацію ВТО одержує розрахунковим шляхом, застосовуючи методику поетапної оцінки. Спочатку всі країни розбиваються на порівняно однорідні групи. Вони поєднуються по субрегіонам світу, а усередині них — за рівнем життя (ВНП на душу населення). Для кожної групи розраховуються середній дохід з одного прибуття й середні витрати на одну поїздку за кордон, на основі яких за допомогою нескладних математичних операцій експерти ВТО визначають значення головних показників статистики туристських потоків і статистики туристських доходів і витрат.

Для країн, що не розташовують даними про надходження від міжнародного туризму, їхній обсяг знаходять як добуток кількості міжнародних туристських прибуттів на середній дохід з одного прибуття для відповідної групи країн. Якщо потрібно визначити число міжнародних туристських прибуттів у країну, надходження від міжнародного туризму ділять на середню величину доходу з одного прибуття для відповідної групи країн.

Оскільки інформація про в’їзний туризм відсутній лише в деяких країнах, як правило, невеликих, з відсталим туристським сектором економіки, отримані оцінні дані про туристські прибуття й доходи не вносять серйозних виправлень у підсумкові значення цих показників для регіонів і миру в цілому. В 1995 р. кількість міжнародних туристських прибуттів у світі після уточнення збільшилося на 0,02%, а надходження від міжнародного туризму на 1,5 млрд. ам. долл., або 0,4%. Ці цифри свідчать про те, що статистична звітність є надійним джерелом інформації про в’їзний туризм.

Галузь економіки являє собою сформовану сукупність підприємств і організацій, об’єднаних спільністю функцій, виконуваних ними в системі суспільного поділу праці. У статистичній практиці підприємство відносять до тої або іншої галузі, виходячи з виду діяльності й призначення виробленого продукту.

На відміну від всіх інших галузей, характерною ознакою яких є однорідність продукції, що випускається, у туризмі,  чи стане пропонований продукт туристським чи ні, залежить від того, хто, коли, де й навіщо його здобуває. Кінцеве споживання продукту визначає границі, склад і структуру туристської індустрії. Таке її трактування не відповідає загальноприйнятій дефініції індустрії, а статистика індустрії туризму, по суті, що зводиться до статистики туристського споживання, випадає з галузевої статистики. Показники туристських: прибуттів, доходів і витрат, що містять коштовні характеристики купівельного поводження відвідувачів, не дають подання про туристський продукт і його складових, видах діяльності, що включаються в індустрію туризму. Вузькість інформаційної бази, відсутність методологічної єдності й порівнянності з показниками інших галузей приводять до недооцінки економічної ролі туризму. Хоча значимість туристського сектора для економіки очевидна, вона не знайшла належного відбиття в статистику.

Серйозну роботу з удосконалювання статистичного обліку ведуть міжнародні організації. Вище вже говорилося про ту роль, що грає ВТО в забезпеченні повноти й вірогідності статистичної інформації про туризм. При її керівному органі — виконавчій раді — створений Комітет зі статистиці, а до складу секретаріату входить сектор статистики. На ці структурні підрозділи покладене впорядкування понятійного апарата, розробка принципів і методів статистичних досліджень стосовно до сфери туризму, надання допомоги в проведенні опитувань і обробці даних, здійснення обміну досвідом і фахівцями на всіх рівнях. Ними підготовлені методичні матеріали по зборі даних, формам звітності й інших питань статистики міжнародного й внутрішнього туризму.

2. Туризм та Інтернет

Міжнародний туристичний бізнес був і залишається самим дохідним — навіть у кризу. Туристичний бізнес нового покоління — це можливість почати бізнес в Інтернет з мінімальними капіталовкладеннями й одержувати не тільки великий прибуток, але й реальні переваги й бонуси.

Туристична індустрія вважається однією з найбільш прибуткових галузей економіки в світі і з кожним роком її вплив на економіку країни все більше і більше посилюється. На туристичну галузь припадає 12% світового внутрішнього продукту, більше ніж 11% витрат споживачів, 5% світового валового продукту, 7% світових інвестицій, а також кожне 16 – те робоче місце. Як прогнозує Всесвітня Туристична організація (WTO) розвиток туризму не буде зупинятися, а навпаки рости з доволі високими темпами, зокрема зросте міжнародний туристичний рух з 650 млн. туристів щорічно до 937 млн., в результаті чого збільшиться і рівень доходу з 450 до 1100 млрд. доларів США.

Останнім часом на розвиток туристичного бізнесу великий вплив мають Інтернет – технології і все частіше у всесвітній павутині можна знайти різноманітні сайти (сторінки) присвячені розвитку туристичної індустрії, туристичним фірмам, агентствам, а також санаторіям, пансіонатам, базам відпочинку та готелям.

Найбільш ефективно використовують переваги Інтернету туристичні фірми та агентства для реклами та надання туристичних послуг. Тому не дивно, що саме продаж туристичних послуг(продаж турів, бронювання авіабілетів, готелів .) є в першій п‘ятірці по об‘ємах продажу в Інтернет.

Такі показники забезпечуються тим, що Інтернет має багато переваг та можливостей для розвитку туристичного бізнесу, зокрема:

• Можливість оперативного як розміщення, так і пошуку в Інтернет інформації про „гарячі” тури, місця в готелях, квитках і т. п.
• Можливість бронювання через Інтернет турів, місць в готелях, білетів, а також знижки при бронюванні та замовленні через Інтернет.
• Колосальна, цілодобова, ефективна і порівняно дешева реклама.
• Велика економія коштів при використанні електронної пошти при співробітництві з іноземними партнерами, туроператорами, готелями, транспортними компаніями
• Можливість бути в курсі інформації важливої туристичним фірмам і туристам, наприклад, нові тури, знижки, політична та економічна стабільність у вибраних країнах, новини законодавства по туризму в різноманітних країнах і т. п.

Це одні з основних переваг Інтернету, що відіграють найбільшу роль.

Щодо України, то наразі тут туристичні фірми найбільш активно використовують Інтернет як альтернативний рекламний засіб для своїх послуг. Нині спостерігається значне відставання українського Інтернету від загальносвітового. Зараз, коли в світі нараховується близько мільярда документів, розміщених в Інтернеті, в Україні ця цифра становить менше мільйона.

Сучасна техніка зв’язку, нові технології й особливо Інтернет, глобальна інформаційна мережа, так звана «всесвітня павутина», де найбільш популярним видом сервісу є Word Wіde Web, максимально зміцнили вплив американської цивілізації на інші цивілізаційні типи. Американська культура є втіленням інтернаціональної масової культури, тому що вона ґрунтується в першу чергу не на етнокультурній єдності, у силу відсутності такого, а на біологічних і соціальних архетипах. Тому її зовнішня універсальність і загальнолюдські установки притягальні й зрозумілі. Однак надмірне захоплення нею загрожує втратою власної культурної ідентифікації й загибеллю окремих етнокультурних утворень. От чому однієї з найперших завдань культурного туризму є наближення масового споживача до високих зразків світової культури, до її всіляких  досягнень.

3. Туристський ринок азійсько-тихоокеанського регіону

В АТР туристські відвідування зосереджені переважно в одному субрегіоні. Вони рівномірно розподіляються по регіону Сх., Пд.-Сх. Азії та Океанії. Основні туристські потоки спрямовуються у Сх. Азію. Другий за значенням субрегіон- Пд.-Сх. Азія; разом вони реєструють 90% туристських прибуттів. Австролазія та Океанія мають незначну ринкову долю туризму. Просторова структура туристських відвідувань АТР значною мірою залежить від стану ринку міжнародного туризму в Китаї. На його долю припадає третина всіх прибуттів у регіоні, а включаючи території Гонконгу і Тайваню — більше 50%.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон випереджає інші регіони за темпами відновлення готельного бізнесу в умовах глобального піднесення економіки.

Виїзний туризм Східної Азії характеризується високими темпами розвитку. Лідером виїзного туризму є Китай. До 2020 р. очікується, що Китай стане світовим лідером виїзного туризму. Японія через економічні проблеми поступилася лідерство у виїзному туристському потоці, але зберігає високий потенціал виїзного туризму. Прогнозується збереження високих темпів розвитку виїзного туризму Східної Азії.

Особливістю розвитку міжнародного туризму в розрізі окремих туристських регіонів є різкий ріст частки регіону «Азія й Тихий океан» — з 11,2% в 1985 р. до 19,3% в 2006 р., а в абсолютних величинах з 36,6 млн. чол. до 166,5 млн. чол. відповідно. Вивчення країн-донорів туризму показує, що більша частина виїзного азіатського потоку спрямована зі Східної Азії. Досить відзначити, що в десятку країн лідерів по туристських витратах три азіатських країни й усе зі східного сектора: 5 місце — Японія (26,9 млрд. дол.), 6 місце — Китай (24,3), 10 місце — Республіка Корея (18,2). Частка Східної Азії в туристських вибуттях світу зросла з 5,9% в 1995 р. до 9,2% в 2006 р.

Майже всі країни й території Східної Азії мають негативне туристське сальдо, тобто виїзний туризм у них превалює над в’їзним. Це характерно для Японії (-18,4 млрд. дол., 2006 р.), Республіки Корея (-12,9), Сянгана (-3,0), Тайваню (-3,7). Позитивне сальдо має Китай, хоча виїзд із країни в останні роки росте швидше, ніж в’їзд. Близьке до нуля сальдо туристського балансу має Монголія, позитивне сальдо в КНДР (статистичних даних по країні ні, але туристський виїзд із її практично відсутній). Тільки Аоминь і Китай мають значне позитивне сальдо (9 і 9,6 млрд. дол. відповідно) туристського балансу. Таким чином, Східна Азія стала великим ринком виїзного туризму, як по розмірі туристського потоку, так і по витратах на туризм, значення яких порівнянні з ринком Північної Америки.

Частка Японії у виїзному потоці розглянутого регіону за цей період скоротилася з 46,9% до 20%. Спад виїзного туризму Японії останнім часом  зв’язаний головним чином з економічними проблемами. Фінансова криза АТР 1997- 98 рр. увів країну в стан економічної стагнації. Уже протягом  10 років економіка Японії має приблизно нульові значення приросту ВВП. В 1996 р. закінчився 30- літній період бурхливого розвитку виїзного туризму Японії, пік якого довівся на 1987- 1990 рр. — період реалізації туристської програми «Десять мільйонів», спрямованої на розвиток виїзного потоку (унікальна у світовій практиці туристська політика). Виїзд туристів з Японії за період з 1996 по 2007 р. виріс усього на 3,6% і зараз нижче оцінки 2000 р. на 2,9% (активний виїзд японців наприкінці  2000 р. був пов’язаний з їхнім бажанням по-особливому відзначити настання нового тисячоріччя).

Частка Китаю в туристських витратах поки значно нижче чим у вибуттях і становить 26,3% (в 1996 р. було 6,8%). Частка Японії різко скоротилася з 56% в 1996 р. до 29%. За прогнозами  в 2007 р. витрати Китаю повинні перевищити витрати японських туристів за рубежем. Дуже високими темпами ростуть витрати за рубежем південнокорейських туристів. При збереженні цієї тенденції Республіка Корея по витратах на туризм може обігнати Японію до 2012 р. Витрати Тайваню й Сянгана навпроти ростуть відносно повільно. Слід зазначити, що Тайвань, що займає нині в Східній Азії 5 місце, в 1980-ті рр. уступав по цьому показнику тільки Японії й Сянгану.

Туристи зі Східної Азії відрізняються високими питомими витратами. У середньому турист вивозить за кордон 1200 дол. У цілому спостерігається зниження середніх питомих туристських витрат. Це пов’язане з переходом виїзного туризму з елітного в масовий, а також ростом ближніх внутрірегіональних поїздок. Найвищі  витрати в 1995 р. мали туристи із Сянгана (3500 дол.) і Аоминю (3000 дол.). Японці залишали за кордоном 2400 дол., хоча в туристській літературі й періодиці їх (і за традицією дотепер  ) називали найдорожчими  туристами у світі. В 2006 р. японський турист витрачав за рубежем у середньому 1534 дол., що є досить скромною цифрою в порівнянні з витратами туристів, що представляють високорозвинені країни світу. У цей час самими «багатими» туристами Східної Азії залишаються жителі Сянгана (2400 дол.), на друге місце вийшли південно-корейці (1655 дол.), далі випливають японці, жителі Аоминю (1300) і Тайваню (1000). Найнижчі  значення питомих витрат на туризм мають жителі КНР (700 дол.), хоча в роки економічної кризи, коли, як уже говорилося, шоп-туризм у сусідні країни був вигідним, середні витрати зростали до 1500 дол.

Високий потенціал виїзного туризму Східної Азії підтверджують розрахунки туристської активності населення країн регіону. Найвища  туристська активність (частка населення      року, що виїжджає за рубіж протягом,) за даними на 2004 р. характерна для мікротериторій — особливих адміністративних районів Китаю — Сянгана (71%) і Аоминю (46%). У порівнянні з високорозвиненими країнами й мікродержавами дані значення досить скромні. Малі розміри території, коли поїздка навіть на пікнік уже ставиться до виїзного туризму, є чинником, що істотно впливає на показник туристкою активності населення. Таким чином, Сянган і Аоминь, незважаючи на вже досягнуті високі значення туристської активності, зберігають досить високий потенціал виїзного туризму. З території Тайваню в 2006 р. у турпоїздки виїхало 39% населення. З огляду на досить високий рівень економічного розвитку туристська активність для нього не дуже висока. Це якоюсь мірою  обумовлено острівним географічним положенням Тайваню. З огляду на, що Тайвань активно розвиває власну індустрію туризму, темпи розвитку виїзного туризму, по нашім прогнозі будуть відрізнятися невеликими значеннями. Туристська активність економічних лідерів регіону — Японії й Республіки Корея — низька (відповідно 13,6% і 24,4%). Почасти, це пов’язане з відносною ізольованістю країн у силу їхнього географічного положення: Японія острівна держава, а Південна Корея «відрізана» у наземному транспортному повідомленні від інших країн територією Північної Кореї. Успішний розвиток економіки й зростання доходів населення Республіки Корея дозволяє прогнозувати збереження високих темпів розвитку виїзного туризму країни. Виїзний потенціал Японії ще більш високий. У міру виходу з економічної кризи варто очікувати швидкий компенсаційний ріст виїзного потоку з Японії.

Найнижчий  показник туристської активності в Китаї — 3,1%. Швидкий економічний ріст, підвищення рівня життя населення й величезна чисельність населення — фактори, що дозволяють прогнозувати збереження дуже високих темпів виїзного туризму в цій країні. Очевидно збережеться тенденція випередження темпів росту виїзного потоку над в’їзним і до 2020 р. і Китай стане донором міжнародного туризму. Очікується, що КНР вийде на перше місце у світі по туристських вибуттях і, можливо, по витратах на туризм.

При збереженні нинішніх тенденцій обсяг виїзного туризму Східної Азії до 2020 р. складе 250 млн. чол. або приблизно 15% світового потоку.

Висновки

Міжнародний туризм у світі розвивається досить нерівномірно, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів. Найбільшого розвитку міжнародний туризм набув у західноєвропейських країнах. Частка цього регіону складає більш як 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% припадає на Америку і менше 10% — на Азію, Африку і Австралію, разом взятих.

Всесвітня організація туризму (ВОТ) у своїй класифікації виділяє країни, які переважно є постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Нідерланди, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія), і країни, які в основному приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Австрія, Швейцарія).

За статистичною методикою ВТО, держави-члени ВТО поділені відповідно до географічних ознак на шість регіонів: Азіатсько-Тихоокеанський, Північна і Південна Америка, Африка, Ближній Схід, Південна Азія та Європа.

Розвиток міжнародного туризму сприяє розвитку інфраструктури країни і мирних процесів.

Таким чином, міжнародний туризм необхідно розглядати в контексті з економічними відносинами окремих країн.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
4. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
5. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
6. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
7. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
8. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
9. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
10. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
11. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.