Вступ

Франція розташована на заході Європи. Крім континентальної частини, до її складу також входить о. Корсика. Країна має вигідне географічне положення: омивається водами Атлантичного океану на заході, протокою Ла-Манш на північному заході та Середземним морем на півдні; на кордонах знаходяться гірські системи Альп і Піренеїв; на півночі та сході вона межує з найрозвинутішими країнами Європи. Площа Франції становить 551,5 тис. км2, з яких на суходіл припадає 545,6 тис. км2.

Франція — президентсько-парламентська республіка. Згідно з Конституцією П’ятої республіки (1958), розробленою під керівництвом генерала Шарля де Голля (1890—1970), президент є центральною політичною фігурою, керує державою й урядом та обирається на 7 років. Парламент має дві палати — Національні збори (577 депутатів) і Сенат (321 сенатор). Депутати Національних зборів обираються на прямих загальних виборах на 5 років, сенатори — колегією виборців на 9 років. Кожні три роки оновлюється 1/3 складу Сенату.

Країну поділено на 22 провінції (регіони) та 96 департаментів, які, у свою чергу, поділяються на 327 округів, 3828 кантонів та 36 551 комун. Франції, крім о. Корсика у Середземному морі, належать також чотири заморські департаменти — Мартініка, Гваделупа, о. Реюньйон, Французька Гвіана, і заморські території — Французька Полінезія, Нова Каледонія, Сен-П’єр та Міккелон та численні архіпелаги у Тихому океані.

1. Характеристика господарства Франції

Франція — одна з найрозвинутіших країн, найпотужніший в Європі виробник та експортер промислових та сільськогосподарських товарів.

Сучасний стан економіки. Економіка країни, населення якої становить 1% світового, виробляє 4,7% сукупного ВНП світу. Загальний ВНП країни у 2004 р. становив 1,73 трлн. дол., а рівень ВНП надушу населення — 28 700 дол. Частка Франції досягає 17% промислового та 20% сільськогосподарського виробництва Західної Європи.

Криза світового господарства у 80-ті роки XX ст. негативно позначилася на промисловому виробництві країни. Позиції Франції у світовій економіці дещо ослабли. Частка держави у промисловому виробництві країн ОЄСР скоротилась з 6,6 до 5,7%. Централізація капіталу на національному та міжнародному рівнях зміцнила позиції на світовій арені низки французьких компаній. Так, до найбільших компаній світу належать 8 французьких об’єднань (у 1961 р. їх було тільки 2). Однак Франція поступається розвинутим країнам (СІЛА, Японії та ФРН) за кількістю великих компаній і розміром обороту їх капіталу. До 50 найбільших у світі банків належать 6 французьких.

У Франції активізуються процеси перебудови соціальної структури господарства, концентрації та централізації виробництва і капіталу. У 100 найбільших компаніях країни зосереджено понад 2/3 промислового виробництва. У деяких галузях виробництво максимально монополізоване. У чорній металургії компанії «Юнізор» та «Сасілор» зосередили 70% виробництва сталі, «Компані женераль д’електрісіти», «Том-сон» — 50% виробництва електронного та електротехнічного обладнання, «Рено» та «Пежо» посідають перше місце з виробництва автомобілів, «Пешине-Южін-Кюльман» (ПЮК)та «Іметаль» повністю контролюють виробництво і збут кольорових металів.

Процеси концентрації та централізації капіталу і перебудови економіки країни відбуваються одночасно з інтернаціоналізацією виробництва та капіталу, що зумовлює створення потужних ТНК. Так, «Іметаль» охоплює 62 об’єднання, які діють у 25 країнах. В автомобілебудівній компанії «Рено» майже 45% виробничих потужностей і 25% робочої сили зосереджено на зарубіжних підприємствах.

Держава контролює весь виробничий процес у країні. У Франції впроваджено змішану економіку, що припускає активну участь держави і приватних осіб у керуванні економічною діяльністю. Однак на державних підприємствах працює понад 1,7 млн. осіб. Уряд майже повністю контролює енергетику, космонавтику, оборонну промисловість, транспорт, телекомунікації та менше — банківську сферу. Наприкінці XX ст. було денаціоналізовано 65 найбільших промислових, банківських та страхових компаній, приватизовано найбільші банківські групи «Паріба» та «Сос’єте женераль», індустріальні гіганти «Сен-Гобен», «Компані женераль д’електрісіти», фінансову компанію «Тівас», військово-промислову компанію «Матра», фінансову групу «Сюез». Державний сектор є важливим інструментом економічної політики, зокрема держава займається оновленням основного капіталу, забезпеченням умов виробництва у багатьох галузях господарства.

Суттєво вплинула на галузеву структуру господарства науково-технічна революція. Скоротилися обсяги виробництва промисловості, частка якої становить 26% ВНП (у 1980 р. — 32%), але за рахунок приросту в електротехнічній та електронній галузях збільшилася частка продукції машинобудування (до 31%). Це структурне перетворення супроводжувалося зменшенням частки й фактично згортанням виробництва у традиційних галузях. Однак у Франції ще залишаються традиційні виробництва, продукція яких не може конкурувати на світовому ринку з аналогічною продукцією «нових індустріальних країн».

2. Загальна характеристика промисловості

У промисловості Франції переважають галузі, пов’язані з науково-технічним прогресом.

Гірничовидобувна промисловість. Із 80-х років XX ст. обсяги видобутку мінеральної сировини в країні знизилися здебільшого через іноземну конкуренцію. Однак у Франції продовжують видобувати залізну руду (Північна Лотарингія), калійну сіль (південь Ельзасу) і кам’яну сіль (Лотарингія, Франш-Конте та Беарні). Налагоджено видобування солі з морської води в районі дельти Рони.

Паливно-енергетичний комплекс. Особливістю господарства Франції є дефіцит власних енергоресурсів та їх імпорт. Видобуток вугілля у країні становить менше 10 млн. т (у 50-ті роки XX ст. — понад 60 млн. т), нафти — 3 млн. т та природного газу — 5 млрд. м3 на рік. Франція належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти (до 90 млн. т щороку, переважно з Алжиру та країн Перської затоки). Природний газ країна закуповує у Нідерландах, Росії та Алжирі.

У 2003 р. виробництво електроенергії сягнуло 520,1 млрд. кВттод. Потужні ГЕС сконцентровані в Альпах та Центральному Французькому масиві, а також на ріках Рейн, Рона та Дюранс. Наприкінці 80-х років XX ст. стрімко почала розвиватися атомна енергетика. Так, у Франції діє понад 50 енергоблоків АЕС, переважно поблизу долин великих рік або морського узбережжя. У 2003 р. частка АЕС Франції становила 76% усієї виробленої електроенергії. Родовища урану розробляються у Центральній та Західній Франції. Один з найбільших у світі заводів із збагачення урану знаходиться в П’єрлаті, в низовинах Рони. Першу в світі припливну електростанцію збудовано в Бретані, біля гирла ріки Ране, на узбережжі Ла-Маншу, де висота припливів сягає 13 м.

Металургія. У 2003 р. у Франції було вироблено 18,5 млн. т сталі (в 1974 р. — 27 млн. т). Використання імпортної руди зумовило перенесення більшості металургійних підприємств з Лотарингії до приморського району поблизу Дюнкерка. На півночі Франції зосереджене потужне виробництво алюмінію (384 млн. т).

Машинобудування. Ця галузь є високодиверсифікованою. Машинобудування представлене випуском автомобілів, верстатів, зброї, механічного обладнання тощо.

Франція посідає четверте у світі та друге місце в Європі (після Німеччини) за виробництвом автомобілів. Щороку випускається майже 4 млн. автомобілів, з них приблизно 55% експортується. Провідними автомобілевиробниками є компанії «Рено» та «Пежо», що контролюють 56% внутрішнього ринку. Компанію «Рено» було засновано в 1895 р. її щорічне виробництво сягає 1,9 млн. одиниць (приблизно 40% виробництва в країні), обсяг продажу — 14,5 млрд. дол. Компанію «Пежо» було створено у 1896 р. (в 1976 р. поглинула розорений «Сітроен»), вона виробляє майже 1,6 млн. автомобілів, а також спеціальні машини, велосипеди, дизельні двигуни, обсяг продажу — 11 млрд. дол. Центрами автомобілебудування країни є передмістя Парижа та Ліона, а також Ле-Ман, Рен, Сошо тощо.

В електромашинобудуванні та електронній промисловості зайнято 475 тис. осіб. Асортимент товарів представлений телекомунікаційним та офісним устаткуванням, електрокабелями, генераторами та електромоторами тощо. Основні заводи галузі сконцентровані в Парижі та його околицях.

Французькі компанії посідають друге місце у світі (після Японії) за випуском енергетичного обладнання для електростанцій. Франція залишається передовою країною у ракетній промисловості Західної Європи. Завдяки проекту «Аріан-спейс» країні належать провідні позиції у комерційних запусках супутників (приблизно 50% світового космічного ринку).

Авіаційне машинобудування Франції сконцентроване в Парижі, Тулузі, Бордо, Бурже, Маріньяні; головні судноверфі — у Нанті, Дюнкерку; військові кораблі будують у Бресті, Тулоні, Шербурі.

Хімічна промисловість. Ця галузь представлена широким асортиментом продуктів, серед яких органічні та неорганічні напівфабрикати (кислоти, вуглекислі солі та етилен), готові вироби (мінеральні добрива, фарби, розчинники, миючі засоби тощо). Найбільші нафтопереробні підприємства країни знаходяться у Гаврі, Руані, в районі Марселя; вуглехімічні — на півночі; підприємства з виробництва соди — в Лотарингії; калійних добрив — в Ельзасі. Париж та Ліон є центрами хімічної промисловості. У Великому Парижі зосереджені підприємства парфумерії, фармацевтики і неорганічної хімії.

Деревообробна промисловість. У країні налагоджене по-тужне виробництво паперу і картону (7 млн. т).

Легка промисловість. Провідна донедавна галузь легкої промисловості — текстильна — нині втрачає свої позиції, але в Європі за виробництвом тканин Франція поступається тільки Італії та Німеччині. Вовняні тканини виготовляють на півночі, а в містах Лілль, Армантьєр, Кабре та ін. — бавовняні та лляні тканини. Трикотажна промисловість зосереджена в Парижі, Труа та Рубе.

Харчова промисловість. Основні підприємства рибоконсервної промисловості знаходяться на південному узбережжі Бретані. Продукція цієї галузі експортується частково. Світове значення має виноробство. Франція — батьківщина шампанського, коньяку, кальвадосу, знаменитих вин із 11 виноробних районів (Бордо, Шампань, Бургундія, Божоллє, Ельзас, долини Рони, Луари, Прованс, Руссільйон-Лан-гедок, південний захід та Франш-Конте). Споживання вин у країні настільки велике, що, експортуючи високоякісні вина, Франція одночасно імпортує велику кількість дешевих вин, передусім з Італії та Іспанії.

Сільське господарство. У межах ЄС Франція — провідна сільськогосподарська країна. Вона має найбільшу площу орних земель (понад 30 млн. га) та найвищу їх продуктивність (врожайність зернових — 60 ц/га). Частка Франції становить понад 21% (перше місце в Європі) сільськогосподарської продукції країн ЄС, країна є найбільшим (після США) експортером сільськогосподарської продукції.

Після Другої світової війни сільське господарство Франції модернізувалось, а кількість ферм скоротилася. У 2003 р. нараховувалося приблизно 740 тис. ферм порівняно з 900 тис. в 1950 р. Змінилися і методи ведення сільського господарства. В країні широко використовується сільськогосподарська техніка, мінеральні добрива, гербіциди, а у посушливих районах — зрошення.

Тваринництво. Цій галузі належить вагома роль у сільському господарстві країни (60% вартості сільськогосподарської продукції). Провідним є розведення великої рогатої худоби молочного напряму. Найбільше поголів’я продуктивної худоби (20,1 млн. голів) вирощують у Бретані та Нижній Нормандії. Молоко використовують для виробництва молочних продуктів, у т. ч. різних сортів сиру, яким славиться Франція. Свиней (13,4 млн. голів) та птицю розводять переважно на заході, овець (10,5 млн. голів) — на схилах Центрального Французького масиву.

Рослинництво. Франція посідає перше місце в ЄС за виробництвом та експортом зернових, які є основою землеробства країни. Головна зернова культура — пшениця (30 млн. т), хоча у великій кількості вирощують також кукурудзу (13 млн. т) та ячмінь (8 млн. т). Найбільші зернові ферми країни знаходяться у Паризькому басейні. Розширюється посівна площа для олійних культур — рапсу та соняшнику, з яких виготовляють олію і корм для худоби. Вирощують фрукти (11,1 млн. т) та овочі (7,8 млн. т), зокрема яблука, груші, персики, вишні, томати, цвітну капусту, моркву, дині тощо. Понад 1/3 вин, вироблених в ЄС, виготовляє Франція. Біля Ніцци розміщені унікальні плантації квітів.

Рибальство. Переважна більшість населення узбережжя Атлантичного океану та Ла-Маншу займається рибальством. Основними рибальськими портами є Булонь-сюр-Мер, Лор’ян, Ла-Рошель. Вирощування устриць налагоджене у Бретані. У 2003 р. загальний вилов риби становив 795 тис. т.

Лісове господарство. Результатом широкого впровадження промислового лісівництва є велика заготівля деревини (понад 33 млн. м3 щороку). Ліси займають 13,1 млн. га, або 24% території країни. Найгустіші лісові райони збереглися у горах (Альпи, Юра, Вогези), у Центральному Французькому масиві та на південному заході Франції. Незважаючи на поширення лісів та щорічний приріст у 44 млн. м3 деревини, країна є її імпортером. Господарському використанню лісів перешкоджають численні приватні володіння (державі належить тільки 30% лісів).

Транспорт. Транспортна система Франції є досконалою. Так, мережа автомобільних шляхів у 2003 р. мала загальну протяжність 894 тис. км. Багато доріг будувалися за рахунок приватних інвестицій, тому проїзд ними платний. Автомобільний парк нараховує до 24,5 млн. пасажирських та майже 5 млн. вантажних машин. Провідна роль у вантажоперевезеннях нині належить автомобільному транспорту.

Водночас залізниці не втратили свого значення, хоча рух на малозавантажених мережах майже припинено. Загальна довжина залізниць у 2003 р. становила 32,1 тис. км, з яких 14,3 тис. км — електрифіковано. Поширеним є високошвидкісне пасажирське сполучення у напрямках Париж — Ліон (з 1983), Париж — Ле-Ман, Париж — Тур, Париж — Лілль тощо. Спорудження у 1994 р. тунелю під Ла-Маншем (довжиною 49 км), із залізничним сполученням, що з’єднав Париж із Лондоном, полегшило перевезення вантажного автотранспорту завдяки спеціально сконструйованим залізничним платформам.

Внутрішній водний транспорт Франції нині занепадає, чому сприяють роз’єднаність водних шляхів, конкуренція з іншими видами транспорту та скорочення обсягу транспортування вугілля і залізної руди річковим транспортом.

Морські порти країни, найбільші з яких Марсель та Гавр, щороку транспортують, відповідно, 90,7 та 56,2 млн. т вантажів, переважно імпортну сиру нафту. Кале є головним пасажирським портом Франції, через який пролягають шляхи в Європу і до Великої Британії. Тоннаж морського флоту становить 3,9 млн. бр.-реєстр, т.

Авіасполучення країни зосереджене у двох міжнародних аеропортах — Орлі та імені Шарля де Голля, розташованих, відповідно, на півдні та північному сході від Парижа. Щороку вони обслуговують до 60 млн. пасажирів. Найбільші провінційні аеропорти знаходяться в Ніцці та Марселі, кожний з яких перевозить до 8 млн. пасажирів. Протяжність повітряних мереж французьких авіакомпаній становить майже 650 тис. км. Провідними авіакомпаніями Франції є «Ер-Франс», «ЮТА» та «Ер-Інтер».

Висновки

У 2003 р. обсяг зовнішньої торгівлі Франції становив 38% ВНП. Країна імпортує здебільшого енергоносії, основні хімічні продукти, машини та устаткування, електроніку, продовольчі товари (каву, какао, чай, тропічні культури) і тканини. В експорті переважають сільськогосподарські товари (вина, зерно, молочні продукти, цукор), електротехнічне обладнання, автомобілі, спеціальне промислове обладнання, верстати, устаткування для космонавтики, сталь, алюміній, зброя, одяг тощо. На імпорт у 2004 р. припадало 419,7 млрд. дол., на експорт — 419 млрд. дол.

Країна поступово переорієнтувалася на Європейський союз, де 61% експорту та 67% імпорту належить країнам-учасницям ЄС. Головними торговельними партнерами Франції є Німеччина, Італія, СІЛА. Стійкі економічні відносини склалися з Україною. Так, французькі інвестиції у 2004 р. сягнули 59,2 млн. дол. (у 1995 р. — 9,6 млн. дол.). У 2004 р. товарообіг між двома країнами становив 856,4 млн. дол. Франція експортує машини і обладнання, хімічні і сільськогосподарські продукти. З України вивозить сировину, технологічні досягнення.

Список використаної літератури

1. Безуглий В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: навчальний посібник / Віталій Безуглий, 2007. — 703 с.
2. Жук М. Регіональна економіка: підручник для студентів вищих навчальних закладів / Микола Жук ; ред. : Г. Т. Сенькович, 2008. — 415 с.
3. Лишиленко В. Регіональна економіка : підручник для студ. вищ. навч. закл. / Василь Лишиленко, 2009. — 383 с.
4. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: підручник / за ред. В. В. Ковалевського, О. Л. Михайлюка, В. Ф. Семенова, 2009. — 373 с.
5. Світова економіка: навчальний посібник / ред.: Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевский, Н. С. Логвінова, 2010. — 327 с.