Вступ

Дослідження сучасних тенденцій розвитку світової валютної системи обумовлено новітніми процесами у світовому господарстві, а саме — зростаючою роллю глобалізації, завдяки якій валютні відносини долають національні кордони і виходять на якісно новий міжнародний щабель. За таких умов головним призначенням світової валютної системи є регулювання міжнародних розрахунків та валютних ринків, опосередкування платежів за експорт та імпорт товарів, капіталів, послуг та інших видів міжнародної господарської діяльності, створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці.

Розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою обумовлений характером світової валютної системи та дієвістю функціонування її інститутів. Взагалі світова валютна система покликана виконувати дві головні функції: по-перше, створювати сприятливі умови для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, а по-друге, і найголовніше, забезпечувати безперебійне функціонування її структурних елементів.

На жаль, сьогодні світова валютна система не виконує жодної з цих функцій, прикладом чого є світова валютно-фінансова криза. З огляду на сучасні трансформаційні та структурні перетворення питання про реформування та реструктуризацію базових принципів та механізмів функціонування існуючої валютної системи залишається актуальним та потребує негайного вирішення.

Метою роботи є дослідження сучасних тенденцій розвитку світової валютної системи та визначення основних напрямів реформи світової валютної системи.

1. Розвиток світової валютної системи в умовах глобальної економічної кризи

Процес первинного накопичення капіталу, який був рушійною силою переходу людства від аграрної до індустріальної цивілізації, призвів до формування світового господарства та світового ринку, сприяв подальшому розвитку міжнародних економічних, у тому числі й валютних, відносин, удосконаленню їхньої функціонально- інституційної структури.

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є: національна валюта — грошова одиниця держави; валютний паритет як основа валютного курсу; режим курсу національної валюти; організація валютного ринку; національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; умови обміну національної валюти на золото та інші валюти — конвертованість валюти.

В умовах поглиблення інтеграції економік різних країн валютна система відіграє все більш важливу та самостійну роль у світогосподарських зв’язках. Вона здійснює безпосередній вплив на економічне становище країни: темпи зростання виробництва та міжнародного обміну, на ціни, заробітну плату тощо. Ефективність валютного механізму, рівень втручання державних та міжнародних валютно-фінансових організацій в діяльність валютних, грошових та золотих ринків напряму визначає економічний розвиток, зовнішньоекономічну стратегію промислово розвинутих країн. Зростання вагомості валютної системи примушує промислово розвинуті країни удосконалювати старі та шукати нові інструменти та методи державно- монополістичного регулювання валютної сфери на національному та наднаціональному рівнях.

Регламентація валютних відносин у світовому співтоваристві відбувалася в межах генезису світової валютної системи. Міжнародні валютні відносини були обумовлені процесом створення світового ринку, поглибленням міжнародного поділу праці та розвитком економічних відносин між різними державами.

Сучасні дослідники переконані: сьогодні світ має справу зі структурною валютною кризою, яка напряму пов’язана із процесами глобалізації як постколоніальної форми залежності.

Із загальнофілософської точки зору криза — це загострення протиріч у системі, які сягають такого рівня, коли вона не в змозі продовжувати функціонування у наявному режимі. Дані протиріччя породжуються як невідповідностями внутрішньої структури системи, так і динамікою зовнішнього середовища. Криза є складовою економічного циклу, настання якої свідчить про вичерпаність наявних ресурсів розвитку системи і необхідність пошуку нової парадигми (або хоча-б виявлення нових шляхів динаміки в межах існуючої парадигми), а тому не повинна розглядатись як щось виключно негативне, а як можливість для розвитку, виходу системи на якісно новий рівень.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у межах світового господарства[7, c. 85-87].

Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів: світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Сукупність всіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільнооборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші[9, c. 268-270].

Другим елементом світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютні курси можуть бути фіксованими (твердими) і плаваючими (гнучкими). В основі фіксованого валютного курсу лежить монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв’язані з монетними паритетами, а визначаються шляхом зіставлення паритетів купівельної сили валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однакового «кошика» товарів.

Третім елементом світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035 г) становила в 1837—1934 рр. — 20, 67 дол. США, 1934—1968 рр. — 35 дол., у 1968 р. вона була підвищена до 38 дол. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. Цей ринок проіснував до серпня 1971 р., коли офіційна ціна на золото була ліквідована. Нині ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Світова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують міжнародні економічні, політичні та культурні відносини, а грошова операція, завдяки якій у певній країні можна придбати платіжні засоби, що є дійсними і можуть бути використані за кордоном, є вже операцією валютною.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки — обмежувати їх інтенсивність. Тому розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою залежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціонування її інститутів[6, c. 314-315].

2. Основні проблеми валютного регулювання як складової валютної політики в Україні в умовах глобалізації світових фінансових ринків

Віднесення банківських металів до валютних цінностей є одним із багатьох спірних питань національного валютного законодавства, оскільки існують істотні відмінності, які застосовують у моделях їх регулювання, від моделі регулювання щодо валюти й цінних паперів, а також зниження їх значення як тезавраційного та резервного інструменту. Викликає дискусію й те, що валюта України та номіновані в ній платіжні документи були зараховані до безумовних валютних цінностей без зазначення, що такими вони стають лише в момент перетину кордону. Прийняте формулювання автоматично поширює правила валютного контролю і на національну валюту, що на практиці просто ігнорується через явну невідповідність логіці [2, с.12].

Вибір режиму валютних курсів залежить від того, яку мету переслідує економічна політика. В ситуації, коли основною метою ставиться досягнення повної зайнятості, а інфляції повного значення не надається, перевага може бути віддана плаваючим валютним курсам. Коли ж ставиться за мету уникнути інфляції, переважними є фіксовані валютні курси. По суті, проблема порівняльних переваг фіксованого і плаваючого валютних курсів значною мірою зводиться до проблеми оптимального поєднання безробіття та інфляції.

В результаті розвитку процесів глобалізації у країн виникають спільні проблеми валютного характеру, які неможливо вирішити на рівні однієї країни. З метою досягнення внутрішньої та міжнародної валютної стабільності розроблено багаторівневу модель міжнародного валютного співробітництва, яка складається з наступних рівнів: міждержавного, регіонального, наднаціонального та глобального. Найбільш ефективно розвивається валютна співпраця на міждержавному та регіональному рівнях. Наднаціональний рівень узгодження валютної політики потребує суттєвого удосконалення через перегляд головних засад діяльності міжнародних організацій, передусім, МВФ. Розробка глобальних механізмів валютного регулювання повинна однаковою мірою сприяти вирішенню валютних проблем в усіх країнах незалежно від типу економічних систем. Цей рівень міжнародного узгодження валютної політики може бути реалізований через обмеження коливань курсових співвідношень ключових валют за рахунок координації валютної політики провідних розвинутих країн.

В основі реформування української національної валютної політики має знаходитись завдання поступової валютної лібералізації, перш за все, за рахунок підвищення гнучкості обмінного курсу. Процес переходу до системи гнучкого курсоутворення повинен відбуватися у два етапи: у короткостроковому періоді основна увага має приділятись посиленню ринкових засад формування обмінного курсу; у довгострокову періоді за умов створення необхідних елементів системи гнучкого курсоутворення можливим є впровадження вільно плаваючого курсу.

Стратегія валютної політики в Україні має бути спрямована на поетапний перехід до фактичного застосування режиму плаваючого курсу з паралельним введенням таргетування інфляції як основного орієнтиру монетарної політики; поступову лібералізацію валютного регулювання зі збереженням окремих економічних важелів валютного контролю; орієнтацію НБУ на реальний рівноважний обмінний курс з одночасною відмовою від активного застосування девальвацій та ревальвацій; зниження рівня доларизації; включення до інструментарію валютної політики комплексу заходів щодо зменшення очікувань валютної нестабільності, антикризових важелів та методів зменшення негативних наслідків валютних криз. Основним завданням валютної політики всіх країн світу, крім досягнення цілей внутрішнього економічного розвитку, має стати забезпечення максимальної відкритості національної економіки з одночасним збереженням необхідного рівня економічної безпеки і сприяння стабілізації світового валютно-фінансового середовища[6, c. 169-170].

У найзагальнішому вигляді можна сказати, що в умовах сучасного світу до вибору валютної політики потрібно підходити з погляду оптимального поєднання її оцінки як інструмента економічної інтеграції і засобу захисту національної економіки від негативних, руйнівних впливів з боку світового господарства.

Щоб проводити валютні інтервенції, країна повинна мати достатні резерви іноземної валюти, золотого запасу, міжнародних грошей. Центральні банки, проводячи валютні інтервенції, прагнуть уповільнити зміни валютного курсу, щоб запобігти різким змінам конкурентоспроможності експортних секторів економіки, запобігти коливанню рівня зайнятості та інфляційних тенденцій.

Як вважають деякі автори [6, с. 48], впливати на валютний курс уряди можуть, використовуючи два типи державної макроекономічної політики:

1)       кредитно-грошову, яка впливає на обмінний курс через механізм зміни грошової пропозиції;

2)       податково-бюджетну, яка впливає на валютний курс зміною державних витрат і податків.

Тимчасовий приріст пропозиції грошей викликає знецінення валюти і зростання випуску продукції. Швидке знецінення валюти призводить до здешевлення національної продукції порівняно з імпортною. Відтак виникає приріст сукупного попиту на неї, який повинен покриватися приростом випуску продукції. Постійне зростання пропозиції грошей справляє на валютний курс і випуск продукції сильніший вплив.

Недоліком застосування кредитно-грошової політики для впливу на валютний курс є те, що великі коливання грошової пропозиції в країні можуть призвести до інфляції або дефляції. Це обмежує можливість використання кредитно-грошової політики для регулювання валютних курсів.

Податково-бюджетна (або фіскальна) політика — це політика зміни рівня оподаткування й урядових витрат, яка викликає бюджетні дефіцити або перевищення.

Податково-бюджетна політика може бути обмежувальною і експансіоністською.

Обмежувальна фіскальна політика проводиться зниженням витрат уряду або шляхом підвищення податків, або шляхом використання цих двох методів. Проведення обмежувальної податково-бюджетної політики призводить до збільшення вартості валюти. Зниження витрат уряду і збільшення податків скорочує бюджетний дефіцит. Відбувається також зниження попиту на товари і послуги, що відображається на зменшенні імпорту, яке відповідно викликає зменшення пропозиції валюти і зростання її вартості.

Механізм функціонування міжнародного фінансового ринку забезпечує виявлення величини і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах усіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Міжнародний фінансовий ринок виробив механізм страхування цінового (валютного) ризику і відповідно систему спеціальних інструментів, за допомогою яких можна знизити до мінімуму ризик продавців і покупців фінансових активів. Крім того, в системі фінансового ринку отримала ширший розвиток пропозиція різноманітних страхових послуг та запровадження фінансових інновацій.

Фондові (валютні) біржі та інші фінансові інститути, включаючи страхові компанії та брокерські фірми. До них можна зарахувати ринки, зосереджені переважно у розвинених фінансових центрах, які мобілізуються та перерозподіляють значні обсяги фінансових ресурсів у планетарному вимірі. Отож, міжнародні фінансові центри — це адміністративне місце зосередження банків і пара банків, які здійснюють широкий спектр міжнародних фінансових операцій: депозитні, кредитні, реалізують угоди з цінними паперами, валютою та золотом. Основні фінансові центри історично склалися в Лондоні, Нью-Йорку і Токіо. В Європі міжнародними фінансовими центрами виступають також Брюссель, Франкфурт-на-Майні та Цюріх. Варто зауважити, що раніше міжнародні фінансові центри створювалися, як правило, в економічно розвинених країнах. Для цього необхідно було мати розвинену фінансову інфраструктуру та стабільну національну валюту. Сьогодні для цього достатньо гнучкого ліберального фінансового законодавства та спрощеної процедури банківських операцій. Тому останнім часом з’явилися нові офшорні фінансові центри, такі як Гонконг, Сінгапур, Бахрейн, Багамські Острови тощо, що пов’язано насамперед з економічною свободою та лібералізацією національних фінансових ринків. Ці ринки привабливі для багатьох учасників завдяки запровадженню в офшорних зонах ліберального фінансового і валютного законодавства, конфіденційності (анонімності) банківських рахунків, відсутності валютних застережень та валютного контролю.

Для успішного протистояння світовим кризовим тенденціям та подолання їхніх негативних наслідків для України у фінансово-економічній сфері нашої держави пропонується здійснювати комплекс таких заходів:

1) організувати розроблення цільової системної політики із формування та управління грошовими ресурсами в економіці, яка повинна, насамперед, ураховувати внутрішні джерела і механізми створення ресурсів, що особливо важливо в умовах глобальної нестабільності;

2)       запровадити ретельний моніторинг руху коштів до України, приділяючи увагу якості капіталу, термінам, характеру і напрямам його використання, а також відповідності зазначених параметрів економічним пріоритетам;

3)       забезпечити формування антикризових механізмів, здатних нейтралізувати дію зовнішніх впливів, спекулятивний тиск на ринок, а також створення спеціальних інститутів і фондів, кошти яких можуть використовуватися при раптовому настанні кризових подій;

4)       забезпечити посилення державного контролю над банківським сектором з метою обмеження можливих спекуляцій на валютно-фінансовому ринку, які матимуть негативні соціальні наслідки.

Отже, міжнародний фінансовий ринок із притаманною йому системою фінансово-кредитних інститутів та відповідною для них інфраструктурою — це те середовище, в якому концентруються і розподіляються фінансові ресурси між окремими країнами. У світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм, який є ефективним інструментом управління міжнародними фінансовими потоками [7, с. 189].

Важливою передумовою входження України до міжнародного господарського простору є участь у міжнародному русі капіталу, зокрема через залучення іноземних кредитів. Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в галузі міжнародних фінансових відносин, пов’язаних з наданням певних видів ресурсів на умовах строковості, сплати процентів та повернення. Розвиток міжнародного кредитування пов’язаний з посиленням процесів глобалізації. Темпи його зростання у кілька разів перевищують темпи зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

Україна сьогодні майже не представлена на міжнародних валютних ринках. Фундаментальною причиною цього є слабкість національної економіки. Через це НБУ змушений тримати гривню на короткому повідку, оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою, які ще застосовуються у прямій чи непрямій формах, можуть мати негативні наслідки для її стабільності. Водночас низька частка України в загальному обсязі світової торгівлі не робить необхідною торгівлю гривнею на великих міжнародних валютних ринках. Тому що гривнею обмежено торгують на окремих валютних ринках країн, які є найбільшими торговельними партнерами України. До того ж ресурси українських банків є занадто обмеженими, щоб говорити про їхню присутність на закордонних біржах. І нарешті, НБУ розумно не допускає участі іноземних суб’єктів у торгах гривнею в Україні, оскільки навіть одна масштабна спекуляція могла б похитнути стабільність валютного курсу. Отже, підсумовуючи, варто сказати, що взаємодія українських суб’єктів з міжнародними валютними ринками має в наші дні обмежений характер.

Україна більше інтегрована в міжнародні ринки цінних паперів (акцій та облігацій), але й ця інтеграція стримується наявними обмеженнями, зокрема такими, як фактична відсутність вільної конвертації гривні, про що вже згадувалося.

Висновки

Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. ЇЇ розвиток пов’язаний з формуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу прації, інтернаціоналізацією економічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.

Міжнародна валютна система складається з двох головних грошових блоків: резервні національні валюти; наднаціональні валюти.

Міжнародна валютна система розвивається в даний час двома взаємопов’язаними суперечливими шляхами. З одного боку, посилюються роль і значення глобальних валютно-фінансових структур (МВФ, Група Світового банку), що відповідає потребам транс націоналізації та глобалізації економічного розвитку. З іншого боку, відбуваються процеси регіоналізації валютно-кредитних відносин, формування валютних блоків (зон), основою яких є долар США, євро та ієна. Яка з двох тенденцій стане домінуючою, покажуть події у міжнародній валютній сфері в найближчі десятиліття.

Скоріше за все в найближчі 30 років, в наслідок процесів глобалізації, буде сформована п’ята міжнародна валютна система основою якої стануть євро, долар США, золотий динар і  можливо золото.

Суть пропозиції щодо реформування існуючих структур міжнародної валютної системи зводиться, по-перше, до більш повної і всебічної політики провідних країн світу на кшталт маастрихтських критеріїв валютно-фінансової конвергенції країн ЄС; по-друге, до формування центральної системи координації та регулювання валютних курсів, менш жорсткої, ніж фіксовані режими Бреттон-Вудської системи чи європейського механізму валютних курсів, але, водночас, і менш мінливої, ніж сучасний режим вільного плавання, по-третє, до вирішення проблем валютної ліквідності.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2007. -263 с.
2. Козик В., Панкова Л. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
3. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2007. -406 с.
4. Макагон Ю. В., Орєхова Т. В., Гохберг Ю. О., Бударіна Н. О., Власова Т. В. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: збірник задач, тестів та ділових ситуацій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Макогон (ред.). — Донецьк : Альфа-пресс, 2007. — 208с.
5. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2007. -447 с.
6. Попович В., Білоус В., Бутенко Л., Куліш А. В., Мироненко В. П. Міжнародні економічні відносини: кримінологічний аспект: Навч.-практ. посібник / Національна академія ВС України; Український фінансово- економічний ін- т — К. : Правові джерела, 2007. — 167с.
7. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2007. -273 с.
8. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2007. -495 с.
9. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т » Запорізький ін-т державного та муніципального управління » . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2007. -231 с.
10. Стратегія міжнародного бізнесу: Укоопспілка ; Львівська комерційна академія / І.М. Шиндировський (уклав). — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2007. — 123 с.
11. Філіпенко А. Міжнародні економічні відносини: історія: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — К. : Либідь, 2007. — 390с.
12. Школа І., Козменко В., Бабінська О. Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. — Вид. 2., переробл. і доп. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. — 544с.