Вступ

 Актуальність теми дослідження. В умовах глобалізації світової економіки зростають міжнародні обороти товарів і послуг, прискорюється рух капіталів і фінансових ресурсів. Водночас для кожного окремого суб’єкта світогосподарських зв’язків загострюється проблема пристосування національної економіки до зовнішніх змін і збереження її рівноважного стану.

Державне регулювання платіжного балансу = сукупність економічних, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття наявного сальдо. Існують різні методи регулювання платіжного балансу, спрямовані або на стимулювання, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій, залежно від валютно-економічного становища і стану міжнародних розрахунків держави.

Мета дослідження – обґрунтування методологічних засад статистичного оцінювання платіжного балансу.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розв’язати такі завдання:

• розкрити сутність, теоретичні передумови і методологічні засади платіжного балансу;
• оцінити сучасний стан платіжного балансу України в контексті економічного розвитку;
• проаналізувати шляхи підвищення ефективності економічного регулювання платіжного балансу;
• дослідити особливості сучасного економічного механізму регулювання платіжного балансу.

Об’єктом дослідження обрано платіжний баланс України.

Предмет дослідження – методологічні та практичні аспекти оцінювання стану платіжного балансу та механізму регулювання платіжного балансу.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження стали сучасні теорії платіжного балансу, стандарти міжнародних фінансових організацій, нормативно-законодавчі акти, що регламентують зовнішньоекономічну діяльність. У процесі написання роботи вивчено та узагальнено праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем фінансової стабілізації та збалансованого економічного зростання, зовнішньої заборгованості та платоспроможності національних економік.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Повний обсяг роботи – 43 стор. друкованого тесту, основний зміст роботи викладено на 34 сторінках.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти регулювання платіжного балансу

1.1. Теоретичні концепції регулювання платіжного балансу в країнах

Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервного коригування. Необхідність коригування пояснюється впливом на платіжний баланс різних економічних факторів, які були розглянуті вище.

Платіжний баланс є одним із об’єктів державного регулювання. Це обумовлено такими причинами:

• нерівноваженістю платіжного балансу, що проявляється у значному дефіциті в одних країнах і значному активному сальдо в інших;
• після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ ст. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє дуже слабо. Тому вирівнювання платіжного балансу потребує цілеспрямованих державних заходів;
• в умовах глобалізації господарських зв’язків зросло значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Його врівноваження входить до основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного зростання, стримуванням інфляції та безробіття.

Матеріальна основа регулювання платіжного балансу:

• офіційні золотовалютні резерви;
• національний дохід, що перерозподіляється через державний бюджет;
• пряма участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника;
• регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю.

Економіка України є відкритою системою, яка знаходиться під безпосереднім та опосередкованим впливом оточуючого світо-господарського середовища. Підтримання її безпеки та конкурентоспроможності обумовлює необхідність системного врахування характеру такого впливу. Цього можна досягти завдяки адекватності аналізу існуючих загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері.

Проте в чинних нормативних документах з питань національної безпеки відсутня системна характеристика загроз, що ускладнює здійснення аналізу та ефективність протидії найсуттєвішим з них. У зв’язку з цим вирішального значення набуває поглиблене аналітичне дослідження сутності, чинників, специфіки та наслідків впливу загроз у сфері зовнішньоекономічної діяльності на дотримання національної безпеки.

Забезпечення системності аналізу передбачає необхідність формулювання відповідей принаймні на 10 питань, які, на нашу думку, є ключовими для отримання достатньо вичерпної характеристики вказаного впливу, а саме: у чому полягають глибинний зміст та найхарактерніші особливості загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері; чим зумовлені ці загрози; якими є мотивація загроз, їх цілі та завдання; хто створює загрози, чиї дії призводять до їх виникнення; на що спрямовуються ці загрози; як і за допомогою чого здійснюється вплив досліджуваних загроз; де і коли він відбувається; якими є наслідки впливу загроз у зовнішньоекономічній сфері на національну безпеку (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Ключові аспекти системного аналізу загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері

№ п\п	Перелік питань	Зміст відповідей
1.	У чому полягають зміст та особливості загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері ?	Формулювання сутності загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері.
2.	Які чинники зумовлюють ці загрози?	Визначення детермінант загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері.
3.	Що є метою і завданнями впливу цих загроз?	Окреслення гіпотетичної мети і завдань досліджуваного впливу загроз.
4.	Хто відіграє провідну роль у створенні загроз та здійсненні їх впливу?	Ідентифікація суб’єктів загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері.
5.	На що впливають загрози національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері	Визначення об’єкта і предмета та знаходження пріоритетних сегментів і точок впливу.
6.	Як відбувається вплив загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері	З’ясування принципів, методик і технологій впливу.
7.	За допомогою чого здійснюється цей вплив?	З’ясування системного характеру та компонентів впливу.
8.	Де, в яких секторах і галузях економіки та регіонах відбувається цей вплив, куди він спрямовується?	Локалізація складових та з’ясування вектора впливу.
9.	Яким є період досліджуваного впливу?	Визначення тривалості впливу.
10.	Якими є наслідки впливу загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері?	Визначення результатів впливу загроз національній безпеці у зовнішньоекономічній сфері.

На ПБ впливають різні макроекономічні фактори:

1)національний дохід. Чим вищий національний дохід, тим вищий рівень життя та споживання, більші обсяг імпорту та схильність до експорту капіталу. Отже, чим більший національний дохід, тим більше від´ємне сальдо рахунка поточних операцій і фінансового рахунка;

2)рівень процентних ставок. Чим вищий в країні рівень реальних процентних ставок відносно інших країн, тим більше бажання нерезидентів перевести свої активи у дану країну, тим більше додатне сальдо фінансового рахунка;

3)обсяг грошової емісії. Активна грошова політика нарощування грошової маси призводить до підвищення цін та зниження рівня процентних ставок. Якщо валютний курс швидко реагує на зростання цін, то індекс умов торгівлі погіршується, а зниження рівня процентних ставок сприяє відпливу капіталу з країни. Отже, чим більший обсяг грошової емісії, тим більше від´ємне сальдо рахунка поточних операцій та фінансового рахунка;

4)фіскальна політика держави. Зниження податків і зростання державних витрат сприяє зростанню споживання в країні, що збільшує імпорт і погіршує баланс поточних операцій. Навпаки, обмежувальна фіскальна політика скорочує поточне споживання та інвестиції, заохочує заощадження, що збільшує рівень процентних ставок та сприяє припливу капіталу з-за кордону. ПБ покращується;

5) валютний курс. Якщо валютний курс національної валюти знижується і водночас попит на імпорт в цю країну і попит на експорт продукції з цієї країни у нерезидентів еластичні, то торговий ПБ країни покращується. Але зниження валютного курсу може викликати відплив фінансових інвестицій з країни, що погіршить ПБ.

Нагальність отримання вичерпних відповідей на вказані питання обумовлюється тим, що відсутність або неточність їх формулювання призводить до неефективності протидії загрозам у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що у кінцевому випадку погіршує стан національної безпеки [21, c. 98-99].

Платіжний баланс являє собою статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів України з нерезидентами (резидентами інших країн) за певний період. Він базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої.

У платіжному балансі дані згруповані за поточними та капітальними операціями, інформація про які розміщена в «рахунку поточних операцій» та «рахунку операцій з капіталом     та     фінансовими     операціями» відповідно. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Фінансові операції, пов’язані з інвестиційною діяльністю і є операціями з активами та зобов’язаннями. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «трансферти». Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що утворюється в результаті часових та вартісних розбіжностей, наводиться у відповідній балансовій статті «чисті помилки та упущення».

З 1992 р. в Україні встановлена система збору інформації за міжнародними операціями, що поєднує дані банків та статистичних обстежень. Основою системи інформаційного забезпечення платіжного балансу є банки: вони декларують здійснювані кожного місяця операції з нерезидентами, проведені за дорученням клієнтів та від власного імені. Для систематизації даних банківських звітів Національним банком України у 1992 р. затверджені форми щомісячної звітності комерційних банків, а також звітність підприємств і організацій, які мають рахунки в іноземних банках. За звітними формами щомісячно збирається і узагальнюється інформація про фінансові операції з нерезидентами України у валюті операцій та доларах США.

Система інформаційного забезпечення платіжного балансу передбачає повне охоплення банківських операцій з нерезидентами і максимально враховує потреби складання платіжного балансу за розгорнутою стандартною класифікацією. З 1993 р. в Україні організована замкнена система збору інформації, за якою уповноважені банки надають інформацію за дебетовими і кредитовими оборотами та залишками на коррахунках.

Більшість операцій платіжного балансу передбачають реальні платежі (експорт-імпорт товарів і послуг, продаж-придбання резервних активів, прямі та портфельні інвестиції тощо), проте цього може і не бути (іноземна допомога, приватні трансферти, переміщення активів ТНК з країни перебування до іноземних філій тощо). Також під час операцій платіжного балансу може не бути зміни власника. Перехід прав власності не створює надання товарів для подальшої обробки чи фінансовий лізинг обладнання, хоча технічно відбувається реєстрація зазначених операцій за статтею «товари». Інакше кажучи, операції з давальницькою сировиною нічим не відрізняються від операцій експорту-імпорту, де здійснюється перехід прав власності [22, c. 8-9].

Загалом операції платіжного балансу поділяються на декілька типів:

—      операції з реальними активами (експорт-імпорт товарів і послуг, туризм тощо), що становлять поточний рахунок платіжного балансу (англ. the current account),

—      фінансові операції (отримання іноземних позик, обслуговування зовнішнього боргу, прямі та портфельні інвестиції), що показуються в рахунку капіталу і фінансових операцій (англ. the capital and financial account). Кожна з цих операцій передбачає зміну вартості фінансових активів (англ. assets) та зобов’язань (англ. liabilities);

—      трансфертні операції. Приватні або урядові (офіційні) трансферти не передбачають виникнення фінансових зобов’язань, оскільки пов’язані з безоплатною передачею реальних та фінансових активів;

—      помилки та пропущення. Зазначена операція балансує можливі невідповідності рахунків платіжного балансу, що можуть створюватися використанням неоднорідних джерел для складання платіжного балансу, неповною реєстрацією, а також недооцінкою (переоцінкою) вартості операцій платіжного балансу.

Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (ностро та лоро). Операції надаються в агрегованому та закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації керівництва з складання платіжного балансу МВФ. Національний банк України конвертує ці дані у долари США за середньомісячним курсом, який встановлюється Національним банком України за результатами сесії на міжбанківському валютному ринку.

Координація дій всіх установ та концентрація інформації, яка необхідна для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку України є також безпосереднє складання балансу, розробка методологічної та методичної бази для аналізу і прогнозування платіжного балансу.

Таким чином, на підставі платіжного балансу здійснюється узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків. Платіжний баланс відіграє при цьому роль моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та іншими країнами світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень національних господарств тощо [16, c. 124-125].

1.2. Структура платіжного балансу та його рівновага

Згідно із останнім п´ятим Порадником зі складання платіжного балансу, який був випущений МВФ у 1993 p., усі статті стандартного ПБ поділяються на 2 групи залежно від економічної природи угод:

1) рахунок поточних операцій (current account balance), який відображає міжнародний рух реальних матеріальних міжнародних цінностей (передусім товарів та послуг);

2) рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій (capital account balance), який показує джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей (додаток 1).

В аналітичних цілях усі статті ПБ поділяться на такі, які записуються:

1)»над рискою» («above the line»), які показують рух матеріальних цінностей і рух капіталу, за винятком зміни міжнародних резервів;

2)»під рискою» («below the line»), які показують зміни запасів міжнародних резервів уряду та ЦБ.

Окремою специфічною статтею ПБ є чисті помилки та пропуски.

Чисті помилки та пропуски (referrers and omissions) — це стаття ПБ, яка показує помилки, зроблені у записах окремих платежів та пропуски платежів в інших статтях ПБ; вона необхідна для вирівнювання дебету та кредиту, для зведення до нуля різниці між активами та пасивами.

Наприклад, торгові кредити записані у короткостроковий капітал, але відстежити їх використання, тобто визначити, який саме імпорт було куплено за їх рахунок, не є можливим. У такому випадку в ПБ кредит за даною угодою записано, а дебетового запису немає, він пропущений.

Або інший приклад: отримання торгових кредитів записується за даними кредитора, а їх використання на імпорт товарів — за національною митною статистикою. У даному випадку дебет і кредит за одним і тим самим записом отримано з різних джерел, які відрізняються методологією складання, отже, або дебет, або кредит такого запису ПБ оцінено з помилкою [10, c. 81-82].

Операції платіжного балансу згруповано в окремих статтях п’яти розділів:

1. Поточний рахунок. Сюди включено експорт-імпорт товарів і послуг, а також надходження і виплати доходу та поточні трансферти. Торговельний баланс (ЛІ) враховує експорт-імпорт товарів, немонетарного золота, давальницької сировини, вартість ремонту і переміщення товарів транспортними засобами. Методологія МВФ передбачає визначення вартості експорту-імпорту за ціною f .o.b. (англ. free on board). Оскільки переважно імпорт реєструється у митній статистиці за ціною c.i.f. (англ. cost, insurance, and freight), відповідна різниця показується як послуги. У балансі послуг (А2) основними є транспортні, туристичні, будівельні, фінансові, страхові, комунікаційні послуги. Також враховуються інші послуги (інформаційні, професійні, освітні, культурні, роялті та ліцензійні платежі), в тому числі кошти утримання дипломатичних представництв та участі в міжнародних організаціях. До статті «доходи» (A3) зараховано доходи працюючих за кордоном та інвестиційний дохід (дивіденди з прямих і портфельних інвестицій, відсотки на залучений капітал). Поточні трансферти (А4) означають безвідплатне надання матеріальних і фінансових активів урядовими структурами (іноземна допомога, сплата податків, виплата пенсій) або приватними особами (переказ грошових коштів, окремі види страхування).
2. Рахунок капіталу. З-поміж найважливіших операцій цього розділу: списання урядових (або офіційних) і приватних боргів, придбання нерухомості, отримання доходів від мігрантів, передача нерухомості іноземним посольствам, інші нефінансові та невиробничі доходи (патенти, лізинг).
3. Фінансовий рахунок. ПП (СІ) включають як акціонерний капітал, так і реінвестовані прибутки. У портфельних інвестиціях (С2) окремо розрізняють операції з акціями та борговими зобов’язаннями уряду, центрального банку, комерційних банків та інших секторів економіки. Під іншими інвестиціями (СЗ) розуміють торговельні кредити, іноземні позики, операції з іноземною валютою тощо. Сюди ж зараховуть кредити МВФ, операції за депозитами і лізинг. Стаття СЗ складається у розрізі основних категорій економічних агентів та часовому вимірі (окремо розрізняють коротко- і довготермінові інвестиції).
4. Помилки і пропущення. Ця стаття є балансуючою і становить різницю між кредитовими і дебетовими записами, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей, а також неможливості отримання всієї належної інформації.
5. Резервні активи. Валютні резерви — це зовнішні активи центрального банку, які є повністю ліквідними і можуть використовуватися як для прямого фінансування платіжних дисбалансів, так і опосередкованого їх регулювання через валютні інтервенції з метою підтримання стабільності обмінного курсу грошової одиниці. Валютні резерви (Е1) складають: монетарне золото, спеціальні права запозичення МВФ (англ. Special Drawing Rights — SDR)1, іноземна валюта, резервна позиція в МВФ. Використання позик МВФ показано у статті Е2.

Операції виняткового фінансування (стаття ЕЗ) включають: а) окремі трансферти (списання державного боргу, отримання грантів від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій); б) прямі та портфельні інвестиції, що виникли внаслідок реструктуризації зовнішнього боргу (приміром, обмін боргових зобов’язань на акції підприємств); в) зовнішні запозичення уряду і центрального банку на світових фінансових ринках (банківські позики, облігації); г) іноземні позики приватного сектора з урядовими гарантіями та субсидіями (пільговий обмінний курс, знижена відсоткова ставка тощо); ґ) «проблемне» обслуговування державного боргу (реструктуризація поточного боргу, виплата заборгованості минулих періодів, про-терміновані платежі). Статті фінансового рахунку показують окремі складові прямих і портфельних інвестицій. У рахунку капіталу окремо враховуються операції державного і приватного секторів економіки. Порівнюючи з аналітичною формою, у стандартній формі представлення кредити і позики МВФ та виняткове фінансування враховуються за статтею «інші інвестиції». Валютні резерви показано відповідно до їх структури [5, c. 28-29].

1.3. Методи та інструменти регулювання платіжного балансу в економіці країн світу

Метою теорій платіжного балансу є розроблення методів регулювання зовнішніх розрахунків.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу була розроблена у XVIII ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Вона панувала протягом майже 200 років до 30-х років XX ст. Відповідно до цієї теорії, якщо платіжний баланс країни пасивний внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обігу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності її товарів, збільшенню їх експорту і, врешті-решт, активізує баланс її міжнародних розрахунків. Якщо ж країна має активний платіжний баланс, відбувається зворотний процес. Приплив золота до країни збільшує грошову масу в обігу, що веде до зростання цін та стимулює імпорт дешевших іноземних товарів, внаслідок чого активний платіжний баланс стає пасивним.

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу. Дж.М. Кейнс рекомендував зрівноважувати платіжний баланс державним регулюванням. Кейнсіанці вважали, що хронічна неврівноваженість платіжного балансу не може бути автоматично скоректована за допомогою ринку, отже, потрібне активне державне регулювання різними методами.

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги розроблена Р. Харродом, Т. Сцитовським, Р. Манделем та ін. Прихильники цієї теорії намагалися знайти методи досягнення цієї рівноваги, використовуючи економічні моделі. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою — тривалу рівновагу платіжного балансу.

Інструментарно-цільовий метод регулювання платіжного балансу розробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблення економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умовно поділивши показники на інструменти та цілі державної економічної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв´язків між незрівноваженістю міжнародних розрахунків країни та зміною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та валютного регулювання. Виявлений зв´язок розглядається як причинно-наслідковий [9, c. 104-106].

Інструментарно-цільовий метод суперечить іншим заходам державного регулювання економіки, що обмежує його практичне застосування. Наприклад, заходи для стимулювання економічного зростання зазвичай погіршують платіжний баланс, а використання політики «дорогих речей», зокрема підвищення облікової ставки для покращання стану платіжного балансу, негативно впливає на внутрішнє виробництво та зайнятість за інших однакових умов.

Цей інструмент регулювання платіжного балансу обмежений соціальними, економічними, технічними умовами. Підвищення відсоткової ставки, наприклад, не завжди приваблює іноземні капітали, а відповідне її зростання в інших країнах може нейтралізувати ефект такої політики.

Теорія нормативного регулювання платіжного балансу розроблена Дж. Вільямсоном, Р. Міллером та ін. Особливості цієї теорії такі: поєднання антициклічного та антиінфляційного регулювання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансу були популярними у 70—80-ті роки. Монетаристська теорія розглядає платіжний баланс як наслідок нерівноваги усього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Стабілізація платіжного балансу розглядається як короткотерміновий процес, спрямований на усунення нерівноваги у грошовій сфері країни. Ідеал монетаристської концепції платіжного балансу — «відкрита» економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в національній та світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базуються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму.

Ці теорії використовуються у проектах реформи світової валютної системи, розроблених у роки Другої світової війни Дж.М. Кейнсом та Г. Уайтом. Проекти валютної реформи надавали великого значення колективному регулюванню платіжного балансу, що знайшло відображення у Статуті МВФ. Бреттон-Вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країнами як з активним, так і з пасивним сальдо, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит, рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного вирівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо та намічає принципи міждержавного регулювання платіжного балансу, серед яких необхідно відзначити такі: критерії незбалансованості платіжного балансу та методи його вирівнювання, регулювання платіжного балансу, санкції проти порушень міжнародної угоди. Відповідно до панівних монетаристських концепцій платіжного балансу МВФ розробляє стандартні програми «стабілізації» у вигляді макроекономічних моделей, кількісних орієнтирів, що поділені по кварталах. З 70-х років у «стабілізаційні» програми МВФ за аналогією з програмами МБРР входять заходи впливу не тільки на попит, але й на пропозицію. Розширення набору методів регулювання платіжного балансу, які рекомендуються МВФ, привело до покращання його співробітництва з МБРР. Новий підхід МВФ до регулювання платіжного балансу відповідає інтересам банків-кредиторів, які вбачають у цьому гарантію зміцнення платоспроможності країн-боржників та зниження ризику їх кредитування.

Оновлені «стабілізаційні» програми МВФ свідчать про тенденцію до посилення міждержавного регулювання платіжного балансу [6, c. 139-141].

Отже, статистично платіжний баланс — це таблиця, що систематизовано показує економічні операції між резидентами і нерезидентами національної економіки за визначений період (квартал, рік). Зазвичай зовнішньоекономічна операція реєструється документально під час переходу прав власності, що відбувається одночасно для резидентів і нерезидентів, проте можуть бути часові розбіжності у відображенні кожної конкретної операції у статистичній звітності окремих країн.

Розділ 2. Механізми регулювання платіжного балансу в Україні

2.1. Монетарні ефекти платіжного балансу в економіці

Платіжний баланс — співвідношення між валютними надходженнями у країну та зарубіжними платежами, які держава зобов’язана сплачувати протягом певного часу, тобто це — статистичний звіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, як правило, за рік. Активний платіжний баланс (активне сальдо платіжного балансу) — коли надходження у країну перевищують зарубіжні платежі країни. Пасивний платіжний баланс (пасивне сальдо платіжного балансу) — коли зарубіжні платежі країни перевищують надходження у країну. Торговельний баланс відображає експорт та імпорт товарів: товарний експорт (знак «+»), товарний імпорт (знак «-«).

Заходами регулювання платіжного балансу з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів країн з дефіцитним платіжним балансом є:

Дефляційна політика — спрямована на скорочення внутрішнього попиту шляхом зменшення дефіциту бюджету; зміни облікової ставки центрального банку; введенням кредитних обмежень; установленням меж зростання грошової маси.

Девальвація — зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту і обмеження імпорту товарів.

Валютні обмеження — включають блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, скупчення валютних операцій в уповноважених банках.

Фінансова і грошово-кредитна політика — полягає у використанні бюджетних субсидій експортерам, протекціоністському підвищенні імпортних мит, відміні податку з процента, що виплачується іноземним держателям цінних паперів.

Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс, коли формуються його основні статті:

• торговельний баланс-для стимулювання експорту держава застосовує цільові експортні кредити, страхування від економічних і політичних ризиків, введення пільгового режиму амортизації основного капіталу тощо;
• «невидимі операції» — з метою регулювання платежів та надходжень за «невидимими» операціями платіжного балансу застосовуються такі заходи:
• обмеження норми вивезення валюти туристами цієї країни;
• пряме чи посередня участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;
• сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення витрат за статтею «Транспорт»;
• розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т. п.;
• регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення переказів іноземних робочих.
• рух капіталу — регулювання руху капіталу спрямовано на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій та одночасне стимулювання іноземних інвестицій у країну.

Майже всі країни з перехідною економікою у період її становлення мають схожі тенденції розвитку макроекономічних показників: завдяки застосуванню важелів стабілізаційної політики вони поступово входять у стадію економічного зростання. Тривалість цього процесу та напрями стабілізаційної економічної політики в різних державах можуть відрізнятися залежно від первісних умов та цілей, яких вони прагнуть досягти. Важливу роль у визначенні напрямів цієї політики, крім іншого, відіграє сальдо платіжного балансу.

Якщо політика держави спрямована на залучення іноземного капіталу, необхідного для проведення економічних реформ (у тому числі — для структурної перебудови економіки), зміцнення національної валюти, забезпечення нормативного розміру офіційного валютного резерву, пожвавлення виробництва, впровадження нових технологій, то неможливо одночасно прагнути досягнення позитивного або нульового сальдо торговельного балансу. І навпаки — якщо метою економічної політики в зовнішньому секторі економіки є досягнення позитивного сальдо, це означає, що країна має стати інвестором або ж сплачувати заборгованість, зменшуючи споживання імпортних товарів чи нарощуючи обсяги експорту, зокрема в результаті девальвації національної валюти чи завдяки надзвичайно вигідним умовам.

Незважаючи на значні темпи нарощування протягом останнього року міжнародних валютних резервів, наша країна все ще не досягла такого їх рівня, який би забезпечував повну стабільність економіки, довільний вибір валютно-курсової політики та надійний захист від зовнішніх шоків [11, c. 176-177].

Переважання у структурі зовнішньої торгівлі України сировини та матеріалів із низьким ступенем обробки дає підстави для висновку про те, що нинішнє бурхливе зростання обсягів експорту має ситуативний характер. Тож можна припустити, що темпи збільшення експорту товарів у майбутньому скорочуватимуться в міру зменшення потреб світової економіки в сировинних ресурсах. Водночас ціни на них — падатимуть. З огляду на це стратегією зовнішньої політики України має стати диверсифікація українського експорту. А вона неможлива без імпорту продукції виробничого призначення (насамперед — машин та обладнання), необхідної в умовах динамічного зростання економіки та проведення структурних реформ. Отже, наша країна повинна завойовувати міжнародні ринки, суттєво вдосконалюючи структуру експорту і розвиваючи водночас внутрішній ринок, який із часом має стати одним із головних чинників реальної стабільності національної валюти.

2.2. Аналіз системи регулювання платіжного балансу в Україні

Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ. Ця система постійно доповнюється статистичними даними. А також під егідою Державного комітету статистики України існує система збору інформації, що базується на банківських операціях, яка була започаткована в січні 1993 р. У рамках цієї системи надають інформацію дві категорії респондентів:

банки, котрі декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, які було проведено за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ);

підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ПБ).

В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (ностро та лоро). Операції надаються в агрегованому та закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк України конвертує ці дані в еквівалент доларів США за середньомісячним курсом.

Держкомстатом запроваджена щоквартальна звітність для відстежування руху прямих інвестицій в Україну та за кордон, а також руху операцій та послуг. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує офіційну торговельну статистику Державного комітету статистики України, яка базується на даних митної статистики.

Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку є також безпосереднє складання балансу розроблення методологічної та методичної бази для аналізу і прогнозування платіжного балансу, проведення відповідних розробок.

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти:

• товари;
• послуги;
• доходи;
• поточні трансферти.

У 2009 році зниження зовнішнього попиту та світових цін внаслідок глобальної кризи обумовили суттєве зменшення надходжень від експорту товарів і послуг — на 36.6%. З іншого боку, скорочення внутрішнього попиту, відсутність зовнішнього фінансування та глибока девальвація гривні наприкінці 2008 року визначили ще більше падіння імпорту — на 43.7%. Як наслідок, в цілому за 2009 дефіцит поточного рахунку суттєво скоротився -до 1.8 млрд. дол. США (1.5% від ВВП) порівняно з 12.8 млрд. дол. США в 2008 році (7.0% від ВВП).

 

У той же час сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій платіжного балансу сформувалось від’ємним (11.9 млрд. дол. США) на відміну від додатного сальдо в попередні роки (у 2008 році — 9.7 млрд. дол. США). Це було обумовлено, насамперед, чистим погашенням накопиченої в докризовий період зовнішньої заборгованості приватним і державним секторами економіки (9.1 млрд. дол. США). Крім того, значно нижчими ніж в попередні роки були обсяги надходження прямих іноземних інвестицій — 4.7 млрд. дол. США проти 9-10 млрд. дол. США у 2007-2008 роках [13].

 

В 2009 році від’ємне сальдо поточного рахунку зменшилось до 1.8 млрд. дол. США (12.8 млрд. дол. США у 2008 році). Скорочення дефіциту було, перш за все, наслідком падіння імпорту товарів та послуг вищими темпами, ніж експорту (43.7% та 36.6% відповідно). Також слід додати, що протягом року відбулось пожвавлення як світового, так і внутрішнього попиту, що разом із відносною стабілізацією обмінного курсу національної валюти зумовили поступове відновлення обсягів експорту та імпорту протягом року. Однак, конкурентні переваги, отримані в результаті девальвації обмінного курсу гривні наприкінці 2008 року, сприяли покращенню кумулятивних показників балансу товарів і поточного рахунку протягом 2009 року.

Від’ємне сальдо торгівлі товарами в 2009 році зменшилось до 4.7 млрд. дол. США (16.1 млрд. дол. США в 2008 році). Хоча в цілому, товарооборот був на 43.6% меншим ніж у 2008 році, протягом року він незмінно зростав після суттєвого падіння в І кварталі, і в ІУ кварталі був лише на 14.2% менше порівняно з відповідним кварталом попереднього року. Слід також зазначити, що хоча відновлення експорту товарів відбувалось швидшими темпами ніж імпорту, баланс товарів залишається від’ємним за рахунок значної енергетичної складової (насамперед внаслідок суттєвого підвищення цін на імпортований газ) [12].

Експорт. У 2009 році експорт товарів (40.4 млрд. дол. США), хоча і був на 40.3% менше ніж в попередньому році, але постійно зростав протягом року. Таке покращення пов’язано з поступовим відновленням зовнішнього попиту, що підтверджується відповідною динамікою сезонно скорегованих показників економічного розвитку в країнах — основних торгівельних партнерах. Однак, в середньому за рік фізичні обсяги експорту зменшились на 10.2%.

Також, відновлення світової економіки сприяло стабілізації цін на товари українського експорту після їх стрімкого падіння в ІV кварталі 2008 року і І кварталі 2009 року. В результаті в середньому за рік ціни експорту були на 34.1% нижчі ніж у 2008 році.

За широкими економічними категоріями відбулось зниження за всіма категоріями товарів — найбільше в частині вартості засобів виробництва (впали на 45.6%) та товарів проміжного споживання (на 42.4%). Скорочення експорту споживчих товарів було найменшим (на 19.3%), а в ІV кварталі його обсяги практично повернулись на рівень ІV кварталу 2008 року.

За товарними групами найбільше впав експорт продукції чорної металургії (на 55.4%). Також суттєво знизився експорт продукції хімічної галузі та мінеральних продуктів (на 48.6% та 44.6% відповідно). Слід зауважити, що до основних країн — імпортерів українських чорних металів у 2009 році, крім Туреччини та Росії, приєдналися Ліван та Китай — частка кожної з цих країни зросла до 6.0%.

Дещо меншим було падіння експорту машин та устаткування (на 36.8%) і продукції АПК (на 12.2%). Таке невелике зменшення експорту продовольчих товарів відбулось, насамперед, за рахунок достатньо високих обсягів експорту зерна (знизились всього на 4%) та олій (знизились на 7.7%), що було зумовлено високим урожаєм цих культур у 2008 та 2009 роках [12]:

У географічному розподілі експорту в 2009 році порівняно з 2008 роком найбільше скоротились обсяги поставок до Європи, Америки та Російської Федерації (відповідно в 1.9, 3.7 та 1.9 раза). Відповідно частка Європи в загальному обсязі експорту знизилась з 29.1 до 25.4%, Америки — з 6.1 до 2.8%, РФ — з 23.2 до 21.0%.

Серед регіонів найменше знизились обсяги експорту до країн Азії — на 23.6%, що зумовило зростання частки цього регіону до 30% (у 2008 році — 23.5%).

Імпорт. У 2009 році в Україну було імпортовано товарів на загальну суму 45.0 млрд. дол. США, що на 46.2% менше, ніж у минулому році. Падіння неенергетичного імпорту було навіть більшим — 50.7%. Відзначимо, що стрімке падіння імпорту відбулось в І кварталі, а з ІІ кварталу імпорт зростав в середньому на 14.3% за квартал (неенергетичний імпорт — на 16.1%). Таке підвищення імпорту відбувалось завдяки поступовому пожвавленню української економіки та відносній стабілізації обмінного курсу.

Зменшення вартісних обсягів імпорту в 2009 році було обумовлено насамперед зменшенням фізичних обсягів імпорту (на 43.2%).

Падіння імпорту відбулось за всіма широкими економічними категоріями товарів. Найвищими темпами в 2009 році знизився імпорт засобів виробництва (60.2%), імпорт споживчих товарів та товарів проміжного споживання знижувався меншими темпами (відповідно на 45.5% та 42.9%) [12].

2.3. Монетарні ефекти платіжного балансу в економіці України

За товарними групами в 2009 році найбільше знизились вартісні обсяги імпорту машинобудівної та металургійної продукції (на 66% та 58.1% відповідно). Зменшення імпорту машинобудівної продукції відбулось здебільшого за рахунок падіння майже в 6 раз імпорту наземних транспортних засобів.

Імпорт мінеральних продуктів скоротився на 35.5% насамперед через зменшення вартісних обсягів нафти та нафтопродуктів (на 33.8% та 54.8% відповідно). Вартісні ж обсяги імпорту газу майже не змінились. Фізичні обсяги імпорту газу зменшились на 28% при одночасному підвищенні ціни на 17.1%. В результаті частка імпорту природного газу в товарній структурі імпорту зросла до 16.5% (у 2008 році — 9%).

Імпорт хімічної продукції впав на 30.9% за рахунок падіння імпорту пластмас на 39.1%. Імпорт продукції АПК скоротився найменше — на 23.5%, при чому найбільше впав імпорт олії та м’яса (на 38.9% та 32.6% відповідно), а імпорт цитрусових навіть збільшився на 8.6%.

млн. дол. США	у % до загального імпорту	темпи приросту до 2008 року, %
— мінеральні продукти                                   14 798	32.8	— 35.5
— машинобудівна продукція                           9 072	20.1	— 66.0
— продукція хімічної промисловості             8 277	18.4	— 30.9
— продукція АПК                                             4 936	11.0	— 23.5
— металургійна продукція                             2 677	5.9	— 58.1

У географічному походженні імпорту товарів зросла частка країн СНД (з 38.6% до 43.4%) і, особливо, Росії (з 23.2% до 29.4%) за рахунок енергетичної складової. Відповідно знизилась частка країн далекого зарубіжжя (з 61.4% до 56.6%) внаслідок падіння обсягів імпорту з Азії в 2.4 раза, з Америки та Європи в 1.9 раза.

Послуги. За 2009 рік додатне сальдо торгівлі послугами збільшилось і становило 2.6 млрд. дол. США (1.7 млрд. дол. США у 2008 році). Обсяги як експорту, так і імпорту послуг були нижчими (на 22.6% та 30.5% відповідно), ніж торік [12].

Головним фактором зростання додатного сальдо торгівлі послугами стало суттєве скорочення імпорту транспортних послуг — більш ніж в 2 рази до 3.3 млрд. дол. США. Це було спричинено як скороченням загального імпорту товарів, так і значним падінням виплат за транспортування газу (внаслідок значно вищої частки російського газу).

З іншого боку, суттєво скоротилось додатне сальдо за статтею «Подорожі» — до 246 млн. дол. США порівняно з 1.7 млрд. дол. США у 2008 році. Головною причиною стало суттєве зменшення експорту за цією статтею — до 3.6 млрд. дол. США, що на 38% менше ніж у попередньому році. Темпи падіння імпорту послуг з подорожування становили лише 17.2%.

Доходи. Від’ємне сальдо доходів у 2009 році зросло до 2.4 млрд. дол. США (1.5 млрд. дол. США в 2008 році). При цьому обсяги виплат за доходами майже не змінились (+1.5%), тоді як надходження знизились на 14.7%, головним чином, за рахунок зниження доходів від інвестицій (доходи від міжнародних резервів скоротились майже на 40%).

Трансферти. Додатне сальдо поточних трансфертів знизилось до 2.7 млрд. дол. США (3.1 млрд. дол. США в 2008 році). При цьому обсяги надходжень зменшились на 16.9%1 за рахунок зниження обсягів грошових переказів працюючих за кордоном на 23.2%. Обсяги виплат зменшилися на 23%.

Рахунок операцій з капіталом. На відміну від попередніх років, коли сальдо рахунку операцій з капіталом коливалось в межах ±100 млн. дол. США, у 2009 році профіцит був достатньо суттєвим — 595 млн. дол. США. Основний внесок у його формування був забезпечений продажем квот на викиди вуглекислого газу (433 млн. дол. США) та прощенням боргу українським позичальникам (128 млн. дол. США).

Фінансовий рахунок. У 2009 році дефіцит за фінансовим рахунком склався у розмірі 12.5 млрд. дол. США, в той час як за результатами 2008 сальдо було додатнім (9.7 млрд. дол. США). Основними визначальними умовами формування потоків за фінансовим рахунком у 2009 році були:

—         дефіцит вільної ліквідності у світі та нестабільність світового та українського фінансових ринків;

—         значні обсяги боргів, накопичених приватним сектором у попередні роки, з терміном погашення в 2009 році.

Як наслідок, обсяги надходжень прямих іноземних інвестицій суттєво скоротились, виплати за зовнішніми борговими зобов’язаннями значно перевищували надходження за ними (особливо для короткострокових кредитів), переведення активів у готівку в іноземній валюті залишалось на високому рівні. При цьому найвищі рівні дефіциту були зафіксовані в І та ІІІ кварталах (більше 4.5 млрд. дол. США). Найменшим від’ємне сальдо було в ГУ кварталі — 716 млн. дол. США, що було обумовлено послабленням впливу світової фінансової кризи та поступовим пожвавленням економічних процесів як в цілому у світі, так і в Україні зокрема [13].

 

Прямі іноземні інвестиції. Обсяг чистого притоку прямих іноземних інвестицій у 2009 році склався у 2.1 раза меншим ніж у 2008 році — 4.7 млрд. дол. США (4.0% від ВВП порівняно з 5.5% від ВВП у попередньому році). Скорочення притоку було обумовлено, перш за все, несприятливими умовами інвестування: високою політичною та економічною невизначеністю, зростанням недовіри іноземних інвесторів, зниженням доходності вітчизняного виробництва. Найменшим чистий притік іноземних інвестицій склався в І кварталі — 883 млн. дол. США. Протягом наступних кварталів чисті надходження хоча і перевищували 1.2 млрд. дол. США, однак більшість інвестицій була спрямована на рекапіталізацію окремих банків. Відповідно частка інвестицій в банківський сектор залишалась найбільшою — 40%.

В цілому станом на 01.01.2010 накопичений обсяг інвестицій в економіку України склав 52.0 млрд. дол. [12].

Ми здійснили аналіз платіжного балансу здійснюється за трьома напрямами: 1) аналіз якості інформаційної бази; 2) аналіз стану та динаміки статей; 3) аналіз сальдо рахунків платіжного балансу та впливу стану платіжного балансу на макроекономічну ситуацію. При цьому аналізуються результати зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється порівняльний аналіз макроекономічних показників, на підставі яких прогнозується орієнтація внутрішньої та зовнішньої економічної політики.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності економічного регулювання платіжного балансу

3.1. Особливості сучасного економічного механізму регулювання платіжного балансу

Державне регулювання платіжного балансу = сукупність економічних, валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу, а також покриття наявного сальдо. Існують різні методи регулювання платіжного балансу, спрямовані або на стимулювання, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій, залежно від валютно-економічного становища і стану міжнародних розрахунків держави.

Країнами з дефіцитним платіжним балансом переважно вживаються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивезення капіталів:

1. Дефляційна політика = спрямована на скорочення внутрішнього попиту і обмеження бюджетних витрат переважно на цивільні цілі, замороження цін та заробітної плати.

Одними із важливих її інструментів є фінансові і грошово-кредитні заходи:

— зменшення бюджетного дефіциту,

— зміна облікової ставки центрального банку (дисконтна політика),

— кредитні обмеження, встановлення меж зростання грошової маси.

2. Девальвація = зниження курсу національної валюти спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Девальвація стимулює, експорт товарів тільки за наявності експортного потенціалу конкурентоспроможних товарів і послуг та сприятливої ситуації на світовому ринку. Тому для забезпечення ефективності девальвації багато держав, особливо ті, що розвиваються, вводять диференційовані мита і субсидії на експорт тощо.
3. Валютні обмеження = блокування інвалютного виторгу експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу обмеженням експорту капіталу і стимулюванням його припливу, стримуванням імпорту товарів.
4. Фінансова і грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовують бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, відміну податку з відсотків, які виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в державу, грошово-кредитна політика, особливо облікова політика таргетування грошової маси (встановлення цільових орієнтирів її щорічного зростання).
5. Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс під час формування його основних статей — торгового балансу, «невидимих операцій», руху капіталу [14, c. 83-84].

ТБ є важливим об’єктом регулювання. Для створення довгострокової зацікавленості експортерів щодо вивезення товарів і освоєння зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, вводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов’язання виконувати визначену експортну програму. При пасивному платіжному балансі імпорт регулюється його скороченням і розвитком національного виробництва товарів з метою заміщення імпорту. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту.

З метою регулювання платежів і надходжень за «невидимі» операції платіжного балансу вживають таких заходів:

1-обмеження норми вивезення валюти туристами даної країни;

2-пряма чи непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

3-сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення витрат за статтею «Транспорт»;

4-розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями;

5-регулювання міграції робочої сили, зокрема обмеження в’їзду іммігрантів для скорочення переказів грошей іноземними робітниками.

Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого — на зрівноваження платіжного балансу стимулюванням припливу іноземних і репатріації національних капіталів [17, c. 135-136].

При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо З цією метою розглянуті вище методи — фінансові, кредитні, валютні та інші, а також ревальвація валют використовуються для розширення імпорту і стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (а також кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів.

Переважно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на поєднанні двох протилежних комплексів заходів: рестрикційних (кредитні обмеження, зокрема підвищення процентних ставок, стримування зростання грошової маси, імпорту товарів тощо) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація тощо); державою регулюються не тільки окремі статті, але і сальдо платіжного балансу.

3.2. Основні напрямки підвищення ефективності економічного регулювання платіжного балансу

Вирівнювання платіжного балансу є головною політико-економічною метою, тому що невирівняний платіжний баланс може мати небажані економічні та політичні наслідки. У зв’язку з цим варто розглянути типові ситуації, які зумовлюють необхідність у певній спрямованості економічної політики.

1. Вплив дефіциту на економічну політику. Дефіцит у платіжному балансі означає, що люди живуть у кредит. Цю «сприятливу» статтю обміну фінансують за рахунок кредитів (імпорт капіталів). Як правило, згаданий імпорт капіталів не триває довго. Отже, дефіцит платіжного балансу означає втрату валюти. З огляду на першопочаткові валютні резерви країни зменшення наявної валюти призводить до обмеження імпортних можливостей країни і цим самим до скорочення наявних товарів для споживання та інвестицій. Якщо торговий партнер уже не надає кредитів, країна, що має дефіцит, повинна якомога швидше знизити рівень споживання, а якщо імпорт використовують для виробництва, то скоротити виробництво та змінити його структуру. Однак за короткий період країна може змиритися з дефіцитом платіжного балансу тоді, коли в умовах надлишкової зайнятості тут проводять політику стабілізації, у результаті якої очікують ліквідацію дефіциту.

За кейнсіанською теорією з позиції політики зайнятості (особливо за безробіття в країні) дефіцит балансу поточних операцій є небажаним. До того ж, тимчасове «життя понад фінансові можливості» тягне за собою в наступні періоди сплату процентів. Для вирішення проблеми у майбутньому необхідно задіювати експорт, щоб отримати валюту для сплати процентів. Народне господарство розширює своє споживання сьогодні, але обмежує у майбутніх періодах. Проте дефіцит балансу поточних операцій виправданий тоді, коли він слугує для фінансування інвестицій і спричиняє цим зростання виробництва та уможливлює повернення боргу в майбутньому.

2. Вплив надлишку на економічну політику. Надлишок платіжного балансу свідчить про приплив валюти, а також про те, що товарів у вартісному вираженні реалізують більше, ніж купують. Отже, надлишок платіжного балансу означає, що вигоди від зовнішньої торгівлі використовують не повністю.

До наслідків надлишку платіжного балансу слід віднести також можливість його негативного впливу на рівень цін, оскільки надлишок валютного балансу збільшує пропозицію грошей у народному господарстві. Це спричиняє підвищення цін усередині країни [18, c. 143-144].

Розробляючи економічну політику, країна за короткотерміновий період може прагнути до активного платіжного балансу у випадку безробіття, щоб збільшити зайнятість. Але надлишок валютного балансу країни сигналізує, що її торгові партнери мають дефіцити валютного балансу. Надлишок валюти може потягнути за собою торгово-політичні заходи торгових партнерів із відповідно різкими протидіями щодо країни, яка має позитивне сальдо платіжного балансу.

3. Економічна політика. Вирівнювання платіжного балансу є найважливішою метою економічної політики будь-якої країни. Це обумовлено такими міркуваннями:

—      вирівнювання платіжного балансу є бюджетним обмеженням для країн, задіяних у міжнародному поділі праці, й порушення його означає, що економічні суб’єкти країн — учасниць зовнішньої торгівлі не можуть повністю використовувати переваги міжнародного поділу праці;

—      вирівнювання платіжного балансу сигналізує підсистемам народного господарства про нестачу іноземної валюти;

—      такі заходи, що впливають на платіжний баланс, як операції, індуковані платіжним балансом, чи митні тарифи, призводять до неоптимального розподілу факторів виробництва між країнами;

—      державне регулювання валютного курсу неточно сигналізує про бюджетне обмеження країни і призводить до неоптимального використання факторів виробництва.

Робота з платіжним балансом потребує постійного вивчення тенденцій у світовій системі міжнародних операцій. Це, зрештою, забезпечує об’єктивну і своєчасну оцінку ефективності міжнародних економічних зв’язків країни та визначення її перспектив. Динаміка платіжного балансу України за 2008—2009 pp. представлена у табл. 3.1. Суттєвою особливістю фінансового рахунку у 2008 р. були найвищі за останні шість років обсяги надходжень довготермінових ресурсів (прямих іноземних інвестицій та середньо- і довготермінових негарантованих кредитів та єврооблігацій) [12, 13].

Таблиця 3.1.

ПЛАТІЖНИЙ  БАЛАНС  УКРАЇНИ

млн. дол. США

Статті	2008 р.				2009 р.				2008 р.	2009 р.
платіжного балансу	І кв.	ІІ кв.	ІІІ кв.	IV кв.	І кв.	ІІ кв.	ІІІ кв.	IV кв.
Рахунок поточних операцій	-3 662	-3 313	-2 078	-3 710	-654	-181	-68	-898	-12 763	-1 801
Баланс товарів та послуг	-4 413	-3 863	-2 527	-3 547	-780	-205	-158	-879	-14 350	-2 022
Експорт товарів та послуг	17 528	23 516	27 253	17 315	11 298	12 453	14 705	15 797	85 612	54 253
Імпорт товарівта послуг	-21 941	-27 379	-29 780	-20 862	-12 078	-12 658	-14 863	-16 676	-99 962	-56 275
Баланс товарів	-4 490	-4 171	-3 868	-3 562	-957	-699	-1 486	-1 513	-16 091	-4 655
Експорт товарів	13 960	18 940	21 199	13 618	8 454	9 162	10 316	12 462	67 717	40 394
Імпорт товарів	-18 450	-23 111	-25 067	-17 180	-9 411	-9 861	-11 802	-13 975	-83 808	-45 049
Баланс послуг	77	308	1 341	15	177	494	1 328	634	1 741	2 633
Експорт послуг	3 568	4 576	6 054	3 697	2 844	3 291	4 389	3 335	17 895	13 859
Імпорт послуг	-3 491	-4 268	-4 713	-3 682	-2 667	-2 797	-3 061	-2 701	-16 154	-11 226
Доходи (сальдо)	11	-283	-382	-886	-506	-643	-550	-741	-1 540	-2 440
Поточні трансферти (сальдо) 2/	740	833	831	723	632	667	640	722	3 127	2 661
Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій	3 527	5 723	6 058	-5 608	-4 571	-1 865	-4 834	-655	9 700	-11 925
Рахунок операцій з капіталом	—	-1	5	1	106	408	20	61	5	595
Капітальні трансферти	-1	-2	3	-1	102	20	4	11	-1	137
Придбання/реалізація нефінансових активів 2/	1	1	2	2	4	388	16	50	6	458
Фінансовий рахунок	3 527	5 724	6 053	-5 609	-4 677	-2 273	-4 854	-716	9 695	-12 520
Прямі  інвестиції (сальдо)	2 430	3 091	3 324	1 058	883	1 279	1 210	1 282	9 903	4 654
Портфельні інвестиції (акціонерний капітал)	208	72	114	4	-53	-14	-16	20	398	-63
Кредити та облігації	3 247	4 595	5 516	-946	-1 767	-2 778	-3 195	-1 399	12 412	-9 139
Середньо і довгострокові кредити, облігації	3 446	3 491	4 876	1 630	463	-2 642	-2 282	-204	13 443	-4 665
Сектор державного управління	297	-239	-438	388	-195	-53	-885	15	8	-1 118
Надходження	563	598	837	904	132	106	515	208	2 902	961
Виплати	-266	-837	-1 275	-516	-327	-159	-1 400	-193	-2 894	-2 079
Банки	1 975	2 298	2 779	534	1 193	-2 068	-1 035	-1 362	7 586	-3 272
Надходження	2 481	2 995	4 083	1 941	2 085	996	1 506	855	11 500	5 442
Виплати	-506	-697	-1 304	-1 407	-892	-3 064	-2 541	-2 217	-3 914	-8 714
Інші сектори	1 174	1 432	2 535	708	-535	-521	-362	1 143	5 849	-275
Надходження	2 896	3 866	4 468	3 196	2 284	1 400	2 214	4 380	14 426	10 278
Виплати	-1 722	-2 434	-1 933	-2 488	-2 819	-1 921	-2 576	-3 237	-8 577	-10 553
Короткострокові кредити	-199	1 104	640	-2 576	-2 230	-136	-913	-1 195	-1 031	-4 474
Банки	-36	861	371	-2 755	-2 248	-142	-808	-1 174	-1 559	-4 372
Інші сектори	-163	243	269	179	18	6	-105	-21	528	-102
Інший капітал	-2 358	-2 034	-2 901	-5 725	-3 740	-760	-2 853	-619	-13 018	-7 972
у тому  числі
Готівкова валюта поза банками	-2145	-1664	-3997	-5091	-4134	-330	-2704	-2545	-12897	-9 713
Помилки та упущення	-146	717	-581	541	417	-701	125	815	531	656
Зведений баланс	-135	2 410	3 980	-9 318	-5 225	-2 046	-4 902	-1 553	-3 063	-13 726
Фінансування	135	-2 410	-3 980	9 318	5 225	2 046	4 902	1 553	3 063	13 726
Резервні активи (мінус: зростання)	286	-2 385	-3 845	4 864	5 266	-754	-411	1 553	-1 080	5 654
Використання ресурсів МВФ (чисте) 1/	-151	-25	-135	4 454	-41	1 298	-29	—	4 143	1 228
Виключне фінансування (кредит МФВ Уряду Ураїни)	—	—	—	—	—	1 502	3 296	—	—	4 798
Спеціальні права запозичення	—	—	—	—	—	—	2 046	—	—	2 046

Економічний стан країни, ефективність її світогосподарських зв’язків оцінюються на підставі платіжного балансу. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Загальна сума інвестицій, які надійшли в Україну за період незалежності, становить 4,6 мільярдів доларів США. Що стосується процентного співвідношення прямих іноземних інвестицій та ВВП, то показник України — 1,6 % — значно нижчий ніж у країнах Центральної Європи, де він становить приблизно 4%.

При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо З цією метою розглянуті вище методи — фінансові, кредитні, валютні та інші, а також ревальвація валют використовуються для розширення імпорту і стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (а також кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів.

Переважно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на поєднанні двох протилежних комплексів заходів: рестрикційних (кредитні обмеження, зокрема підвищення процентних ставок, стримування зростання грошової маси, імпорту товарів тощо) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація тощо); державою регулюються не тільки окремі статті, але і сальдо платіжного балансу.

Висновки

Отже, платіжний баланс — це вартісний вираз всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

ПБ на певну дату неможливо зафіксувати в формі статистичних показників; він існує у вигляді змінного з дня на день співвідношення платежів і надходжень. Стан ПБ визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти в даний момент, він є одним із факторів формування валютного курсу.

ПБ за певний період (місяць, квартал, рік) складається на підставі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні угоди і дозволяє аналізувати зміни в міжнародних економічних відносинах країни, масштабах і особливості її участі у світовому господарстві.

Стан ПБ тісно пов’язаний із станом національної валюти в довгостроковому аспекті, ступенем її стабільності, характером змін валютного курсу.

ПБ має такі основні розділи:

• торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом і ввозом товарів;
• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);
• баланс руху капіталів і кредитів.

Показники зовнішньої торгівлі традиційно займають важливе місце в ПБ.

Співвідношення експорту та імпорту товарів утворює торговий баланс. Економічне значення активу чи дефіциту торгового балансу стосовно кожної країни залежить від її стану в світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами і загальної економічної політики. Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговий баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного балансу. Пасивний торговий баланс вважається небажаним і переважно оцінюється як ознака слабкості позицій країни в світовому господарстві. Це правильно для країн, що розвиваються, які відчувають нестачу валютних надходжень. Для промислове розвинутих країн це може мати інше значення.

При підготовці ПБ зазвичай використовується національна розрахункова одиниця. Для перерахунку даних в долари США рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, який фактично діяв на ринку на дату складання ПБ. Якщо для розрахунків з зовнішньоекономічними операціями використовується декілька валютних курсів, то перерахунок даних ПБ здійснюється за середньозваженим курсом. Для перерахунку кожного компонента ПБ має використовуватись один і той самий валютний курс. Джерелами інформації про ПБ є:

1)митна статистика — угоди про товари, зареєстровані митними органами;

2)статистика грошового сектору — дані про іноземні активи та пасиви банківської системи (центрального банку (ЦБ) та комерційних банків);

3)статистика зовнішнього боргу — дані про запаси, потоки та виплати за державним та приватним зовнішнім боргом резидентів нерезидентам. Ці дані надають міністерство фінансів або ЦБ, а для перевірки цих даних використовують статистику інших країн-кредиторів або статистику Світового банку, ОЕСР, БМР тощо;

4)статистичні огляди — дані про міжнародну торгівлю послугами, трудові доходи, перекази мігрантів, які збирають шляхом опитування відповідних структур (турбюро, готелів, міграційних бюро); дані про прямі та портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та обслуговування боргу приватним сектором, які отримують шляхом вибіркового опитування підприємств;

5)статистика операцій з іноземною валютою — для тих країн, де за законом експортери повинні обмінювати виручену від експорту іноземну валюту на національну — в ЦБ або в уповноважених на це банках.

Фактори, що впливають на платіжний баланс:

1) Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

Із посиленням західноєвропейського і японського центрів, зростанням їх економічного і науково-технічного потенціалу, експансією на світових ринках товарів і капіталів платіжні баланси ряду країн Західної Європи (особливо ФРН) і Японії в 70-80-ті роки, як правило, зводилися із значним позитивним сальдо, що перетворилось на одну з гострих проблем міжнародних економічних і валютно-кредитних відносин. Падіння конкурентоспроможності американських товарів, пов’язане з підвищенням курсу долара, призвело до погіршення поточного платіжного балансу США в 1982-1985 рр. Японії вдалось активізувати поточні операції свого платіжного балансу, а ФРН — значно зменшити дефіцит і вирівняти платіжний баланс переважно внаслідок покращання показників зовнішньої торгівлі.

2) Циклічні коливання економіки.

На платіжних балансах відбиваються коливання, підйоми і спади господарської активності в країні, адже від стану внутрішньої економіки залежать її зовнішньоекономічні операції. Коливання платіжного балансу, зумовлені механізмом промислових циклів, сприяють перенесенню внутрішньоекономічних циклічних процесів з однієї країни в інші. Експорт товарів, капіталів, послуг сильно реагує на зміни умов світового ринку. В силу асинхронності сучасні економічні цикли впливають на платіжний баланс найчастіше непрямо. Світові економічні кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн.

3) Зростання закордонних державних витрат.

4) Мілітаризація економіки і військові витрати.

Непрямий вплив військових витрат на платіжний баланс визначається їх впливом на умови виробництва, темпи економічного зростання, а також масштабами вилучення з цивільних галузей ресурсів, які могли б використовуватися для капіталовкладень.

5) Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

У сучасних умовах рух фінансових потоків став важливою формою міжнародних економічних зв’язків. Це зумовлено збільшенням масштабів вивезення капіталів, розвитком світового ринку позичкових капіталів за лібералізації умов угод. Важливими факторами руху капіталів стали посилення нерівноваги платіжного балансу і потреба в залученні позичкових коштів для покриття його пасивного сальдо. Внаслідок цього фінансова взаємозалежність країн стала сильнішою від комерційної взаємозалежності. Це посилює валютні і кредитні ризики, насамперед ризик неплатоспроможності позичальника.

6) Зміни в міжнародній торгівлі.

НТП, зростання інтенсифікації господарства, перехід на нову енергетичну базу спричиняють структурні зрушення в міжнародних економічних зв’язках. Інтенсивнішою стала торгівля готовими виробами, зокрема науковомісткими товарами, а також нафтою, енергоресурсами. У географії товарних потоків позначилась тенденція до розширення обміну між промислове розвинутими країнами (70 % світової торгівлі; країни ЄС — 38 %) при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі. Посилився вплив нецінових факторів конкуренції — новизни, якості, надійності, термінів постачання продукції на платіжний баланс.

7) Вплив валютно-фінансових факторів на платіжний баланс.

Нестабільність світової валютної системи погіршує умови міжнародної торгівлі і розрахунків. Девальвація переважно заохочує експорт, а ревальвація стимулює імпорт за інших однакових умов. Коливання курсу провідних валют, які використовують як валюти ціни і платежу, впливають на платіжні баланси більшості країн.

8) Негативний вплив інфляції на платіжний баланс.

Підвищення цін знижує конкурентоспроможність національних товарів, ускладнює їх експорт, заохочує імпорт товарів і сприяє відтоку капіталів за кордон.

9) Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи тощо негативно впливають на платіжний баланс.

Список використаної літератури

1. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для вузів/ Станіслав Боринець,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 311 с.
2. Галицька Е. В. Фінансова статистика: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/ Е. В. Галицька Н. В. Ковтун ; ред. : Людмила Василенко. — К.: Кондор, 2008. – 432 с.
3. Дзюблюк О. Валютна політика: Підручник/ Олександр Дзюблюк. — К.: Знання, 2007. — 422 с.
4. Копич І. Монетарні ефекти платіжного балансу в економіці України //Вісник Національного банку України. — 2000. — № 9. — C. 40-42
5. Корнієнко Є. Платіжний баланс України: основні тенденції та їх економічне значення //Вісник Національного банку України. — 2005. — № 1. — C. 28-33
6. Липов В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 406 с.
7. Литвицький В. Платіжний баланс: вплив на ціни //Урядовий кур’єр. — 2007. — 31 липня
8. Литвицький В. Платоспроможність держави: український контент/ //Банківська справа. — 2008. — № 3. — C. 3-22
9. Міжнародна економіка: Навчальний посібник/ Нац. академія управління; ред. : В. Є. Сахаров. — К.: Б. в., 2007. — 431 с.
10. Міжнародна економіка: Підручник/ В. М. Тарасевич, О. О. Завгородня, В. К. Лебедєва та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 223 с.
11. Передрій О. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.
12. Про стан платіжного балансу» (2009 рік) // http://www.bank.gov.ua/Balance/PB/2009/State_2009.pdf
13. Про стан платіжного балансу» (2008 рік) // http://www.bank.gov.ua/Balance/PB/2008/State_2008.pdf
14. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Романчиков, Ірина Романенко. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 253 с.
15. Савельєв Є. Міжнародна економіка: підручник/ Євген Савельєв; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2008. — 622 с.
16. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми: Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т » Запорізький ін-т державного та муніципального управління » . — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 231 с.
17. Сніжко О.В. Міжчасова концепція платіжного балансу: сутність та використання //Фінанси України. — 2007. — № 10. — С.129-138.
18. Солонінко К. Міжнародна економіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей/ Костянтин Солонінко; М-во освіти та науки України, Житомирський держ. технологічний ун-т. — К.: Кондор, 2008. — 380 с.
19. Шевчук В. Монетарні ефекти платіжного балансу і ремонетизація української економіки //Стратегічні пріоритети. — 2007. — № 3. — C. 67-75
20. Шевчук В. Взаємодія зростання ВВП і рахунків платіжного балансу — поточного і фінансового/ В. Шевчук //Вісник Національного Банку України. — 2006. — № 7. — C. 32-38
21. Шевчук В. Міжнародна економіка: теорія і практика: підручник/ Віктор Шевчук. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2008. — 663 с.
22. Шевчук В.О. Інформаційно-методичні аспекти аналізу платіжного балансу у контексті забезпечення економічної безпеки/ В.О.Шевчук //Актуальні проблеми економіки. — 2001. — № 7-8. — C. 8-14
23. Шемет Т. Коригування зовнішніх платіжних дисбалансів у системі економічної безпеки держави //Фінанси України. — 2000. — № 12. — C. 53-59

Додатки

Додаток 1. Платіжний баланс: стандартні компоненти

1. РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ	Кредит	Дебет
А. Товари і послуги а) товари 1. Експорт/імпорт товарів 2. Товари для подальшої обробки 3. Ремонт товарів 4. Товари, що купуються в портах транспортними організаціями 5. Немонетарне золото 5.1. Золото як засіб нагромадження 5.2. Інше б) послуги 1. Транспортні послуги 1.1. Морський транспорт 1.2. Повітряний транспорт 1.3. Інші види транспорту 2. Поїздки 2.1. Ділові 2.2. Особисті 3. Послуги зв´язку 4. Будівельні послуги 5. Страхові послуги 6. Фінансові послуги 7. Комп´ютерні та інформаційні послуги 8. Роялті та ліцензійні платежі 9. Інші ділові послуги 9.1. Перепродаж товарів за кордоном та інші послуги 9.2. Операційний лізинг 9.3. Різні ділові, професійні та технічні послуги 10. Послуги приватним особам і послуги у сфері культури та відпочинку 10.1. Аудіовізуальні і пов´язані з ними послуги 10.2. Інші послуги у сфері культури та відпочинку 11. Інші державні послуги
В. Доходи  1.  Оплата праці  2.  Доходи від інвестицій  2.1. Прямі інвестиції 2.1.1. Доходи на участь у капіталі 2.1.1.1. Дивіденди і розподілений прибуток 2.1.1.2. Реінвестовані доходи і нерозподілений прибуток 2.1.2. Доходи за борговими зобов´язаннями 2.2. Портфельні інвестиції 2.2.1. Доходи на капітал (дивіденди) 2.2.2.  Доходи за борговими зобов´язаннями (проценти) 2.2.2.1. Облігації та інші боргові зобов´язання 2.2.2.2. Інструменти грошового ринку і фінансові деривати 2.3. Інші інвестиції
С. Поточні трансферти 1.  Сектор державного управління  2.  Інші сектори  2.1. Грошові перекази тих, хто працює 2.2. Інші трансферти
2. РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ І ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ	Кредит	Дебет
А. Рахунок операцій з капіталом 1. Капітальні трансферти  1.1. Сектор державного управління 1.1.1. Анулювання боргу кредитором 1.1.2. Інше 1.2. Інші сектори 1.2.1. Трансферти мігрантів 1.2.2. Анулювання боргу кредитором 1.2.3. Інше 2. Купівля/продаж невиробничих нефінансових активів
В. Фінансовий рахунок 1. Прямі інвестиції 1.1. За кордон 1.1.1. В акціонерний капітал 1.1.2. Реінвестовані доходи 1.1.3. Інший капітал 1.1.3.1. Вимоги до закордонних філій 1.1.3.2. Зобов´язання перед закордонними філіями 1.2. У внутрішню економіку 1.2.1. В акціонерний капітал 1.2.2. Реінвестовані доходи 1.2.3. Інший капітал 2. Портфельні інвестиції 2.1. Активи 2.1.1. Цінні папери, що забезпечують участь у капіталі 2.1.2. Боргові цінні папери 2.1.2.1. Облігації та інші боргові зобов´язання 2.1.2.2. Інструменти грошового ринку 2.1.2.3. Фінансові деривати 2.2. Зобов´язання 2.2.1. Цінні папери, що забезпечують участь у капіталі 2.2.1.1. Банки 2.2.1.2. Інші сектори 2.2.2. Боргові цінні папери 2.2.2.1. Облігації та інші боргові зобов´язання 2.2.2.2. Інструменти грошового ринку 2.2.2.3. Фінансові деривати 3. Інші інвестиції 3.1. Активи 3.1.1. Комерційні кредити 3.1.2. Позики 3.1.3. Готівка та депозити 3.1.4. Інші активи 3.2. Зобов´язання 3.2.1. Торговельні кредити 3.2.2. Позики 3.2.3.  Готівка та депозити 3.2.4.  Інші активи 4. Резервні активи 4.1. Монетарне золото 4.2. Спеціальні права запозичення 4.3. Резервна позиція МВФ 4.4. Іноземна валюта 4.4.1. Готівка та депозити 4.4.1.1. В органах грошового регулювання 4.4.1.2. В банках 4.4.2. Цінні папери 4.4.2.1. Акції 4.4.2.2. Облігації та інші боргові зобов´язання 4.4.2.3. Інструменти грошового ринку та фінансові деривати 4.5. Інші вимоги