Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Сутність, засади та місце керівництва у процесі менеджменту

1. Внесок М. Туган-Барановського в розвиток науки про менеджмент

Широкий діапазон знань з природничих та суспільних дисциплін дав змогу вченому за коротке творче життя написати низку фундаментальних наукових праць, які збагатили світову економічну науку новими концепціями й теоріями та позначились на розвитку головних її напрямів у XX ст.

Наукові дослідження М. Туган-Барановського можна об’єднати у декілька таких напрямів: праці, пов’язані з синтезом теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості; дослідження економічних криз і розробка теорії економічної кон’юнктури;

теорія розподілу; теорія кооперації; кон’юнктурна теорія грошей і грошового обігу.

Український учений у праці «Вчення про граничну корисність господарських благ, як причину їх цінності», опублікованій в 1890 р. у журналі «Юридический вестник», вперше довів сумісність трудової теорії та теорії граничної цінності. За твердженнями вченого теорія граничної цінності пояснює суб’єктивні чинники в економічній оцінці, тоді як теорія трудової цінності пояснює її об’єктивні чинники. Економічний процес є двобічним: це взаємодія між суб’єктом (людиною) і об’єктом (природою). Тому справжня теорія цінності виростає з суб’єктивних начал, які переходять в об’єктивні. М. Туган-Барановський бачить головну проблему економічного процесу в налагодженні рівноваги між виробничими витратами на виробництво благ та їхньою корисністю. Гранична корисність товарів повинна бути пропорційною щодо трудових витрат. «Якщо одночасно виробляємо декілька видів товарів, які мають різні трудові витрати, економічний принцип вимагатиме, щоб корисність, яка була реалізована нами з праці в останню одиницю часу для кожного виду виробництва, була однаковою на граничному рівні. Якщо цього не спостерігається, коли остання одиниця праці у виробництві А дає більше користі, ніж у виробництві В, то більш слушним є розширення виробництва А і зменшення виробництва В; тоді максимальна корисність буде досягнута, коли остання одиниця праці у виробництві кожного виду товару дасть однакову корисність на граничному рівні».

Ці висновки вченого стали основою теорії конкурентоспроможності виробництва продукції. Конкурентоспроможність як загальноекономічна категорія відображає, чи може певна виробнича активність, спрямована, наприклад, на виробництво цукру, збагатити країну чи ні. Виробництво цукру буде конкурентоспроможним лише тоді, коли доходи від продажу на міжнародному ринку переважатимуть витрати на його виробництво. Якщо витрати на енергію чи добрива визначити порівняно легко, то ціну на землю — складніше. Власне її визначають з концепції оптимальних витрат, яка ґрунтується на теорії граничної корисності. Оптимальною витратою гектара землі, який використовують для виробництва цукру, є найвищий прибуток, який може дати гектар, якщо на ньому посіяти якусь іншу культуру.

Єдність теорії граничної і трудової цінності М. Туган-Барановський вбачав у самому економічному процесі, який складається з людської діяльності та спрямований на створення товарів і благ для задоволення потреб. Товар є винятковим творінням праці, результатом людської діяльності, і саме в цьому процесі виникають витрати.

Проаналізувавши природу та зміст економічного процесу, де засоби і цілі, затрати і прибуток є полюсами, між якими відбувається економічна діяльність, М.Туган-Барановський проклав дорогу до визначення суті науки менеджменту, його головних функцій, зокрема планування, організації взаємодії, мотивації та контролю.

Значно пізніше, вивчаючи мотивацію поведінки людей через потреби, психологи з’ясували, що загальнолюдські потреби поділяються на первинні і вторинні. Первинні потреби за природою є фізіологічними або вродженими (потреби у їжі, воді, сні, статеві тощо). Вторинні потреби за природою психологічні (наприклад, потреби в успіху, повазі, належності до чого-небудь, владі тощо). Вторинні потреби розрізняють більше, ніж первинні. Коли потребу усвідомлює людина, то це пробуджує в ній стан цілеспрямованості, який мас визначену спрямованість на досягнення певної мети. З огляду на це М. Туган-Барановський виділив п’ять груп потреб людей:

1) фізіологічні — для безпосередньої підтримки життя й почуття спадковості;

2) статеві;

3) симптоматичні інстинкти;

4) альтруїстичні;

5) які ґрунтуються на практичних інтересах.

Винятковими чинниками у розвитку господарства М. Туган-Барановський називав почуття національності та релігії. Національність — це «крайня межа для симпатичних почуттів сучасної людини», а релігія — «була і залишається до нинішнього часу одною з наймогутніших історичних сил5».

Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство, а не спрагу до фізичних насолод. Отже, М. Туган-Барановський, а не американський вчений А. Маслов започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі «піраміди потреб».

2. Застосування способів моделювання з метою оптимізації управлінських рішень

Важливим для управління є теоретичні пояснення процесу моделювання, прийнятності застосування моделей на практиці, обґрунтування дій керівників на всіх рівнях.

Суттєвою особливістю процесу моделювання є певний порядок розробки моделей: постановка завдання, формування моделі, перевірка моделі на достовірність, використання моделі, відновлення моделі.

В процесі своєї діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх в продукцію, послуги, прибуток та ін. На основі вивчення цього процесу і здійснюється підбір найбільш ефективного варіанту рішення.

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

Модель – це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об’єкту, який досліджується. Вона є спрощеною конкретною життєвою (управлінською) ситуацією, іншими словами в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей пояснюється наступними причинами:

  • складністю реального світу, виробничо-господарської діяльності;
  • наявністю багатофакторних залежностей в процесі розв’язання управлінських завдань;
  • необхідністю експериментальної перевірки альтернативних управлінських рішень;
  • доцільністю орієнтувати управління на майбутнє.

Відрізняються такі моделі:

  • фізичні. Вони відображають збільшення або зменшення описання об’єкту;
  • аналогові. Ці моделі ведуть себе так як реальні об’єкти, але зовнішньо вони не схожі на них;
  • математичні (символічні). Для опису властивостей або характеристик об’єкту використовують символи.

Світова практика виробила певний порядок розробки моделей. Найдоцільніше застосовувати наступний процес їх побудови:

  • Постановка завдання.
  • Формування моделі.
  • Перевірка моделі на достовірність.
  • Використання моделі.
  • Відновлення моделі.

В процесі перевірки, використання та відновлення моделей слід враховувати похибки, які знижують їх ефективність:

  • недостовірні вхідні умови (припущення);
  • інформаційні обмеження;
  • страх користувачів;
  • недостатня практична перевірка;
  • надмірно висока вартість побудови;
  • недостатнє врахування чинних факторів тощо.

Американський менеджмент виділяє наступні найбільш розповсюджені способи моделювання:

Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Ця теорія найперше розроблялась військовими.

Теорія черг. Визначає оптимальне число каналів обслуговування по відношенню до потреби в них (так звана модель оптимального обслуговування).

Моделювання управління запасами. Визначає розміщення замовлень, їх кількість, обсяг готової продукції на складі.

Лінійне програмування. Забезпечує оптимальний спосіб розгляду ресурсів при наявності конкретних потреб. Моделі лінійного програмування найбільш популярні у менеджменті.

Імітаційне моделювання. Дає практичний спосіб застосування моделі замість реальної системи.

Економічний аналіз, тобто метод оцінки витрат та економічних вигод. Базується на визначенні економічних умов, при яких підприємство стає вигідним. Зрозуміло, що основною умовою буде ситуація, коли загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

Платіжна матриця. Це статистичний метод, який дозволяє із кількох варіантів вибрати найбільш оптимальне рішення.

Дерево рішень, являє собою схематичне відображення дій у менеджменті з урахування фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

Прогнозування, тобто моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Оскільки воно відіграє суттєву роль у менеджменті, то його слід розглянути окремо.

Прогнозування – це спосіб, при якому використовується накопичений в минулому досвід та поточні припущення з метою визначення майбутнього. На сучасному етапі найчастіше використовуються такі прогнози:

  • економічні;
  • соціальні;
  • розвитку конкуренції;
  • розвитку науково-технічного прогресу;
  • розвитку технології;
  • розвитку суспільства;
  • розвитку сільського господарства тощо.

3. Сутність і роль моделі раціональної бюрократії М. Вебера

На початку XX ст. видатний німецький соціолог М. Вебер (1864–1920 рр.) розробив концепцію бюрократії як основної організації сучасного типу, що прийшла на зміну організації традиційної і патримоніальної (патріархальної). Бюрократична організація прийшла на зміну системи патріархату, середньовічної адміністрації, за якої звичайній пересічній людині без грошей і зв’язків домогтися справедливості було практично неможливо. Виникнення бюрократичної структури, згідно з теорією М. Вебера, пов’язано з проявами приватногосподарської діяльності, з необхідністю існування посередника між виробниками і засобами виробництва.

Термін «бюрократія» часто пов’язують з канцелярською тяганиною, непотрібною діяльністю тощо. Але ці негативні явища не є бюрократією як такою, а недоліками в реалізації правил роботи та цілей організації, поведінка працівників, звичайні труднощі, які залежать від розміру організації і т.п. Поряд з цим є цілий ряд наукових праць, де бюрократичні структури критикуються за їх нездатність до впровадження нововведення, відсутністю достатньої мотивації персоналу тощо [5, с. 136].

Слід відмітити, що дослідженню питання особливостей формування теорії раціональної бюрократії М.Вебера та її впливу на розвиток економіки у ХХ ст. приділяли увагу у своїх працях Корф Г., Макаренко В., Уорнер М., Шелдрейк Дж., Юхименко П. та ін.

В ідеалі бюрократії притаманні ведення технічних справ компетентними і безпристрасними виконавцями відповідно до закону і процедури, упорядковане діловодство, незалежність від суб’єктивних впливів. Словом, в умовах організації сучасного типу існує держава загальнообов’язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує. Усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація стає гарантією проти недоліків конкретних людей і можливих зловживань. Такою є концепція раціональної бюрократії за М. Вебером.

Вчення М. Вебера про бюрократію здійснило значний вплив на американську концепцію управління 30-40 роках минулого століття, оскільки без потужного бюрократичного апарату сучасне виробництво взагалі не може правильно існувати. М. Вебер розумів бюрократію як професіоналізм в сфері управління, що заснований на оволодінні не тільки необхідними навичками, але й особливого роду раціональним знанням. Сутність теорії М. Вебера складають такі поняття:

— чіткий розподіл праці, що веде до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

— ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

— наявність взаємопов’язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань;

— відсутність непорозуміння в міжособових стосунках;

— організація найму на роботу в суворій відповідності до кваліфікаційних вимог, а також захист службовців від безпідставних звільнень;

— стратегія довгострокового найму співробітників;

— рух нагору в середині організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років [4, с. 274].

М. Вебер визначає бюрократію як організацію з пірамідною структурою влади, що використовує силу дії універсальних і безособових правил, щоб підтримати цю структуру, яка приділяє головну увагу недискреційним аспектам управління.

Характеристика моделі ідеальної бюрократії Макса Вебера:

  1. Високий ступінь розподілу праці.
  2. Чітка управлінська ієрархія.
  3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи.
  4. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників).
  5. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями [6, с. 148].

Переваги бюрократії полягають в створенні раціональних структур з широкими можливостями їх універсального застосування, а недоліки – у формуванні тенденції нівеліювання людей. В цілому ж формалізм бюрократії призвів до розповсюдження спрощених схем управлінської праці.

Недоліки:

— надмірне використання правил, норм, інструкцій

— втрата взаємозвязків із споживачами

— відсутність спонтанного реагування

— неможливість швидко пересуватись по службі.

М. Вебер вважав бюрократію елементом раціонального типу державного устрою, гадав, що вона втілює найефективніші і найраціональніші способи управління організаціями. Принцип ієрархії, розподіл повноважень і влади між різними щаблями бюрократичної драбини, з одного боку, дає можливість кожному вищому рівню управління контролювати нижчий, а з іншого – чітко визначити права та обов’язки кожного рівня бюрократії, оформити їх приписами та інструкціями, виходити за які чиновник не має права [1, с. 47].

Тривалий час концепція раціональної бюрократії М. Вебера не піддавалась сумнівам, тим більше, що вона була сконструйована в руслі методології «ідеального типу», яка не передбачає прямого перенесення теоретичної моделі на реальність.

Ідею раціональності М. Вебер заклав і в основу моделі «ідеального» типу сучасної адміністративної організації, створивши теорію раціональної бюрократії. Для нього раціональне управління суспільством і бюрократія Західної Європи початку XX ст. — синоніми. Вчений відсік усе негативне, що не є, на його думку, сутнісним для характеристики бюрократії, і створив її Ідеальний тип. Більше того, існуючу буржуазну державу, право і бюрократію Вебер, вважаючи найвищою мірою раціональними, фактично перетворив на політичний ідеал. Загальність і незнищенність апарату управління — гарантія існування бюрократії.

Висока оцінка бюрократії М. Вебером (як вершина управлінської раціональності та ефективності; як ідеальний тип управління) пояснюється тими значними перевагами бюрократії, що полягають у створенні раціональних структур з широкими можливостями універсального застосування їх у різних соціальних інституціях. При цьому раціональність М. Вебер розглядав як взаємозв’язок влади, управління та способу життя, а ідеальність — як зразок раціональної організації.

4. Сутність, засади та місце керівництва у процесі менеджменту

Одна з найважливіших проблем сучасного бізнесу — питання керівництва. Концепція лідерства включає і розглядає питання організації змін. У всіх дослідженнях, що торкаються цієї теми, виділяють три аспекти: люди, вплив і мета. Керівник завжди чи так чи інакше має справу з людьми, із співробітниками компанії й членами інших організацій, прагне здійснити на них вплив, для того щоб спонукати їх до визначених вчинків. І все це спрямовано на досягнення організаційної мети. Вплив означає, що взаємовідносини між людьми не є пасивними. Більше того, вони здійснюються заради визначеної мети.

Отже керівництво — це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво (в бізнесі) — це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, які стоять перед організацією.

Насамперед керівництво варто розглядати як процес, який, у свою чергу, може бути розбитий на окремі дії і кроки керівника, які направлені на досягнення проміжних, оперативних цілей. Керувати можна навчитися, в потенціалі це дано кожному. Другим елементом керівництва є безпосередній вплив на учнів, підлеглих, друзів тощо.

Третій елемент керівництва — обов´язкова наявність послідовників і спільної мети, на досягнення якої будуть направлені сумісні зусилля.

Результати керівництва з самого початку закладені в системі його здійснення. Результат керівництва — похідна від якості його виконання.

Одна з головних відмінностей між керівником і менеджером відноситься до джерел їхньої влади, а відповідно рівня підпорядкування співробітників. Влада — це потенційна здатність індивіда впливати на поведінку інших людей. Влада — це основний наявний у розпорядженні керівника ресурс, який дозволяє змінювати поведінку співробітників. Як правило, в установах виділяють п´ять джерел влади: закон, винагорода, примус, досвід (компетенція) та референтне право. Іноді джерелом влади є посада, яку займає менеджер в організації, в інших випадках — особисті якості лідера.

Центральною фігурою в системі менеджменту будь-якої організації є менеджер — керівник, який керує власне організацією (підприємством), якимось конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо.

Не дивлячись на те, що керівництво — суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними менеджерами. Про ефективність лідера можна судити за тим, в якій мірі він чи вона впливають на інших, інколи ефективне лідерство може й заважати формальній організації.

Керівник організації – людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета — впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації.

Американські дослідники Роберт Блейк і Джейн Моутон підкреслюють, що сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяльності організації, в якій її члени отримують стимул в усуненні перепон і досягненні максимальних результатів. Отже, основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємини з підлеглими.

Для забезпечення ефективного керівництва треба враховувати такі шість елементів:

  • ініціативність;
  • інформованість;
  • захист своєї думки;
  • прийняття рішень;
  • розв´язання конфліктних ситуацій;
  • критичний аналіз.

До основних управлінських умінь звичайно відносять уміння прийняти правильне і вчасне рішення, поставити завдання, розподілити функції, проконтролювати виконання тощо.

Орієнтованість на соціальну кон´юнктуру — це уміння порівнювати інтереси і завдання своєї організації зі станом справ у суспільстві. Це вміння орієнтуватися на політичні рішення, законодавчі акти, ринок, суспільну мораль, традиції і моду тощо.

Все перелічене вище має місце за будь-якого процесу керівництва. Але варіантність, акценти, співвідношення в процесі управління будуть різними в кожного керівника, що і становить стиль керівництва.

5. Особливості здійснення контролю за якістю продукції як одного з показників ефективності управління

Фактори, які впливають на якість продукції, поділяються на дві основні групи: технічні фактори, тобто машини, матеріали, процеси; людські фактори, тобто оператори, майстри та інший персонал фірми, важливість яких дедалі зростає.

Контроль якості відіграє визначальну роль у будь-якому виробничому процесі. У випадку масового виробництва заходи зі контролю якості концентруються навколо продукції, а при випуску дрібносерійної продукції — навколо управління процесом її виготовлення.

Контроль якості зачіпає всі стадії процесу виробництва промислової продукції. Він розпочинається зі з’ясування технічних вимог споживача і погодження з ним технічного завдання і завершується доставкою продукції, її установкою й експлуатаційним обслуговуванням. При цьому споживач повинен увесь час бути задоволеним.

Всебічний контроль факторів, які впливають на якість, потребує наявності важелів контролю на усіх важливих стадіях процесу виготовлення й обслуговування продукції. Ці важелі можуть бути названі операціями з контролю якості. Природно виділити чотири стадії: контроль за розробкою нової конструкції; вхідний контроль матеріалів; контроль виготовленої продукції; аналіз спеціальних процесів.

Затрати на забезпечення якості продукції є засобом виміру й оптимізації заходів з контролю якості. Вони можуть бути віднесені до чотирьох груп: попереджувальні затрати; затрати на оцінку якості; затрати через внутрішні відмови; затрати через зовнішні відмови.

При організації контролю якості важливо врахувати два основні міркування. Перше: контроль якості — справа кожного; кожний підрозділ фірми має обов’язки щодо якості продукції. Друге: оскільки контроль якості — справа кожного, то це може стати нічиєю справою. Керівництво фірми мусить усвідомити, що чимало окремих обов’язків з контролю якості будуть виконуватися ефективно тільки тоді, коли вони опиратимуться на ретельно організовану, справді сучасну службу, яка займається лише контролем якості.

Служба контролю якості має двояке призначення: забезпеч; вати гарантію якості продукції підприємства; допомагати добитися оптимальності затрат на забезпечення якості цієї продукції.

Контроль якості охоплює три сфери: якість продукції, виробничі процеси, обладнання для одержання та обробки інформації про якість.

Служба контролю, якості є одночасно каналом зворотного зв’язку, за допомогою якого поширюється інформація про якість продукції серед усіх пов’язаних з нею (якістю) служб та груп, а також засобом їх участі у забезпеченні заданої якості.

Важливий напрям контролю якості — забезпечення його безпосередньо на місцях.

Всебічний контроль якості — це та сфера, що містить у собі методологію та технічні методи, які дають змогу узгоджено забезпечити високу якість продукції. Він координує роботу людей і машин, а також інформацію, і має на меті забезпечити високий ступінь задоволеності споживача якістю продукції та підвищити цим самим конкурентоздатність фірми.

За своєю суттю контроль якості — це спосіб адміністративного управління. І вплив, який чинить контроль якості на всю організаційну структуру фірми, полягає у впровадженні як в організаційну, так і в технічну структуру підприємства заходів, спрямованих на забезпечення якості, що орієнтується на споживача.

Список використаної літератури

  1. Афанасьєв М. Основи менеджменту: Навч.- метод. посіб. / Харківський держ. економічний ун- т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2003. — 481с.
  2. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.
  3. Белінський П. І., Лук’янова Л. М., Маниліч М. І. Основи теорії менеджменту організацій: Навч.-метод. посібник / П.І. Белінський (заг.ред.). — Чернівці, 1999. — 188с.
  4. Вершигора Е. Менеджмент: Учебное пособие/ Евгений Вершигора,. — М.: Инфра-М, 2004. — 256 с.
  5. Виханский О. Менеджмент: [Учебник]/ О. С. Виханский, А. И. Наумов. — [2-е изд.]. — М.: Фирма «Гардарика», 2003. — 415 с.
  6. Галицкий В.П Забезпечення ефективної діяльності організації.К., 2002.
  7. Герчикова И. Менеджмент: Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Банки и биржи, 2002. — 478 с.
  8. Гріфін Р. Основи менеджменту: Підручник для студ. екон. спец./ Рикі Гріфін, Володимир Яцура,. — Львів: БаК, 2001. — 605 с.
  9. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.
  10. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.
  11. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.
  12. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.