Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Сутність та специфіка впливу політичних ідеалів на формування політичних процесів у державі

Політичні ідеали в політології, соціології прийнято розглядати як віддзеркалення тенденції суспільного розвитку, як активну силу, яка організовує і об’єднує людей для вирішення історично назрілих завдань.

Разом з тим, політичні ідеали розглядаються не просто як образ бажаного або належного суспільного пристрою, винесеного за межі існуючої реальності, з якою вони повинні погоджуватися, а сама дійсність, що розглядається в її динаміці з урахуванням перспектив розвитку.

Політичні ідеали в результаті розвитку суспільної системи, постійно видозмінюються, тим самим, відображаючи рівень розвитку політичної свідомості, його внутрішні домінанти. Виникнення нових політичних ідеалів є показником здатності людей формувати складніші сенси, ухвалювати складніші рішення на високораціональному і емоційному рівні.

В зв’язку з цим, політичні ідеали доцільно розглядати крізь призму уявлення про державу як ідеальну форму організації влади.

Під політичною символікою здебільшого розуміють символи, які існують і використовуються в політиці. Докладне визначення подає словник «Політологія»: «Політична символіка – це сукупність виразних засобів, що надають політичному життю, політичній дії, різним формам матеріальної політики явний, особливо очевидний або, навпаки, прихований сенс».

Сутність символічної політики розкривається через визначення основних функцій символу, які розкривають його інструментальну роль у політиці загалом і в політичних партіях зокрема.

Партійні символи – це знаки, які виконують комунікативну функцію між особистістю та владою. Для того, щоб символ виконував комунікативну функцію, він мусить бути значущим для великої кількості індивідів, його зміст повинен бути, як мінімум, інтуїтивно зрозумілий певному колу осіб.

Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Державний Герб України — герб держави Україна, один із чотирьох її офіційних символів поряд з прапором, гімном і Конституцією. Складається з Малого і Великого гербів. Наразі використовується лише Малий, що був затверджений 19 лютого 1992 року. Великий герб України існує у вигляді законопроекту.

Центральною геральдичною фігурою обох гербів є тризуб Володимира І Святого, великого князя київського, володаря Русі. Окрім цього, згідно Конституції України, елементом Великого герба мусить бути і козак із мушкетом, герб Війська Запорозького.

Пізнання політичного світу відбувається на буденному та науково-теоретичному рівнях; при цьому зазначені процеси розвиваються одночасно.

Буденний (емпіричний) рівень політичної свідомості фіксує переважно зовнішні аспекти подій і явищ, що відбуваються на поверхні суспільного життя (політичних відносин, інститутів). У ньому концентрується багатий життєвий досвід учасників політичної комунікації та взаємодії.

Буденна, практично-політична свідомість створює інформаційну базу для узагальнень, на основі яких синтезуються політико-теоретичні моделі. Носіями буденної політичної свідомості є члени суспільства, які можуть нормально, раціонально мислити.

Науково-теоретична політична свідомість виходить на рівень узагальнень, аналізу механізмів управління політичною сферою суспільства. Такий рівень політичної свідомості не є загальнодоступним. Він характерний для специфічної, висококваліфікованої діяльності політичних мислителів (ідеологів, науковців та ін.). Суттю теоретичної політичної діяльності є дослідження місця політики в суспільстві, сутності й форм її виявів у публічній владі, державності і т. ін.

Науково-теоретична й буденна політична свідомість співвідносяться не тільки як такі, що перебувають на різних рівнях пізнання світу. Вони пов’язані також функцією залежності, в якій практичні утворення окреслюють межі теоретичних конструкцій.

Однак науково-теоретична політична свідомість, перебуваючи в залежності від буденної (емпіричної) політичної свідомості, не детермінується останньою цілковито й однозначно. Проблема полягає в умінні, волі й таланті протистояти певному впливу буденної свідомості на теоретичну, віддаючи належне сутності та специфіці виявів емпіричної масової свідомості.

Розглянувши основні види політичної свідомості, слід навести й два основні типи політичної свідомості: державну (етатизм) і антидержавну (анархізм).

Етатистський тип політичної свідомості виходить з позиції, що інтереси держави є найвищими, вона має бути монополістом публічної влади і добродійником (найвидатніші представники цієї концепції — Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель).

На відміну від етатистського анархістський тип політичної свідомості характеризується несприйняттям усіх політико-юридичних норм держави й суспільства. Політична влада вважається злом, а держава — експлуататором і ворогом свободи (провідні ідеологи цієї концепції — П. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін ).

Політична активність у різних людей варіюється. М.Вебер у своїй лекції «Політика як покликання і професія» виділив три можливих рівні участі у політиці:

  • професійне заняття політикою;
  • участь у політиці «за сумісництвом»;
  • участь у політиці «за випадком».

Мотивами політичної участі є:

— підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;

— прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;

— кар’єра, задоволення честолюбних намірів.

Список використаної літератури

  1. Основи політичної науки: Курс лекцій за ред. Б. Кухти. Ч. 3: Політична свідомість і культура. – Львів: Кальварія, 2008. – 556 с.
  2. Політологічний енциклопедичний словник. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
  3. Юрій М.Ф. Політологія/ Підручник. – Київ: Дакор. – 2006. – 365 с.