Тема: «Збережемо наш скарб — рідну мову».

Обладнання: вислови про мову, плакати, малюнки, присвячені рідній мові, стенд «Леся Українка — геніальна донька українського народу», декорації для інсценізації легенди, гуморесок, віршів про мову, уривка з «Лісової пісні» та драми Ю. Щербака «Сподівання».

Хід свята

(Звучить пісня «Як у нас на Україні»)

І ведучий. Доброго дня шановні гості та учасники нашого заходу! Вітаю Вас на світлому святі, яке зібрало нас у цьому залі, святі традицій народних, пісень вольних, мови рідної.

Рідна мова — це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

ІІ ведучий.

Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену —

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана І аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди Добрих людей до бесіди.

І ведучий. Міжнародний день рідної мови, проголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, відзначається щороку з лютого 2000 року для сприяння мовній і культурній різноманітності.

21-го лютого всі народи Землі відзначають Міжнародний день рідної мови. За недовгий час свого існування воно вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.

І ведучий. В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

ІІ ведучий. Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою.

І ведучий. Ми — українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших.

ІІ ведучий. А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів?

І ведучий. Залишилось небагато, та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас заполонили як не русизми, так американізми. Ми намагаємося вживати нові модні словечки, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими, самим собі здаємось. А хотілося б знати, що про нас думають ті ж американці, коли ми ламаючи собі язика, намагаємося вимовити те, чого і в природі нашій нам не закладено?

ІІ ведучий. Мова — це символ народу. Отож, шановне панство, пропоную хоча б один день на рік спілкуватися нашою рідною мовою (для кожного своєю), аби зберегти її хоча б для кількох наступних поколінь.

Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: «Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування».

Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А тут? Мовчазні учні походжають широкими коридорами — і ні з ким не сперечається, не розповідає про вчорашні пригоди… Стоїть мертва тиша. Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас, сідаєте за парту. А що далі? Підручник у вас немає, бо немає писемної мови. Вчитель мовчить. Чи змогли б ви в таких умовах стати фармацевтом, акушером, медсестрою?

Отже, мова — найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це «найбільше і найдорожче добро, кожного народу».

ІІ ведучий. А коли з’явилась мова? У якого племені чи народу? Де? За яких обставин? Протягом віків вчені намагалися відповісти на ці питання.

І ведучий. У сиву давнину навіть проводилися жорстокі експерименти.

Так історик Геродот (УІ-У ст. до н.е.) розповідає, що єгипетський фараон Псамметих наказав тримати новонароджених дітей без спілкування з людьми, їм давали їжу, але з ними не розмовляли: фараон хотів дізнатися, яким буде перше слово, що вони вимовлять і дочекався. Це було щось схоже на «бекос» (діти пробелькотіли його, побачивши хліб). Фригійською мовою це буцім-то означало «Хліб». Фараон зробив висновок, що найдавнішою мовою є фригійська, а за нею з’явилась єгипетська.

ІІ ведучий. Під впливом християнської релігії виникла думка; що першою мовою була давньоєврейська, а від неї походять всі інші. Адже, за Біблією, всі люди — нащадки Адама, а він розмовляє саме цією мовою.

В 60-ті роки нашого сторіччя з’явилася думка про те, що людина запозичила звуки мови у тварини. Науковці вивчали «мову» бджіл, гусей, дельфінів, вовків, комах (наприклад, польових коників), порівнювали їх з людською.

І ведучий. Можливо, колись в майбутньому вчені зможуть відповісти на питання, як виникла мова, яка була першою, які звуки, слова з’явились спочатку, які — пізніше.

Але одне зрозуміло: мова виникла тоді, коли вже були племена, причому майже кожне плем’я мало свою мову. У сусідніх племен мови були ще близькими, але що далі одне від одного жили племена, тим більше відрізнялися їхні мови.

ІІ ведучий. У Новій Гвінеї ще й до сьогодні збереглося близько 620 мов, в Індії — 845. За свідченням Геродота, скіфські племена, що в давнину жили на землях України, розмовляли сімома мовами. Тому й з’явились в українській мові, як і в багатьох інших, різні слова, що називають одні й ті ж предмети.

І  ведучий.

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

Які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —

І чорногуз, і бусол, лелека і боцян…

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

А це лиш різні назви, синонімічний ряд.

А є ще риси мови, що звуться діалекти:

Де говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Липках) взуття зовуть обувка,

А огірок звичайний в Чернігові — гурок,

А кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошувка,

назви, і вимова різняться що не крок.

Д. Білоус

І ведучий. А які племена жили на території України?

Древляни, поляни, русичі…

Отже, наша мова успадкована від мов племен, що населяли Київську Русь.

Але ж коли вона виникла? Точної відповіді на це питання немає. В IX ст. було винайдено письмо, складена слов’янська азбука (Кирило і Мефодій були її авторами). Але володіли нею спочатку церковнослужителі. З’явилась писемна церковнослов’янська мова. За записами цією мовою ми можемо приблизно визначити, коли ж з’явилась українська мова — очевидно, ще до XI ст.

Сучасна українська літературна мова остаточно склалася на початку XIX ст. Зачинателем її був І. Котляревський, а основоположником — Т. Шевченко.

ІІ ведучий. Загальна кількість носіїв української мови — більше 43 млн. чоловік.

Всього на землі налічується, за одними даними, приблизно 5 тис. мов, за іншими — близько 3 тисяч. Ними розмовляє далеко не однакова кількість людей: китайською мовою, наприклад, говорять понад 800 млн., російською 240 млн. Українська мова належить до слов’янської групи мов, яку традиційно ділять на східнослов’янські, західнослов’янські південнослов’янські. Наша рідна мова, російська та білоруська є східнослов’янськими.

І ведучий.

Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, — Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово — крик любові,

Сміх і радість немовляти —

Неповторне слово «Мати» —

Про життя найперше слово…

Друге слово — гімн величний,

Грім звитяг і клекіт орлій,

— Звук «Вітчизни» неповторний

І простий, і предковічний…

Ну, а третє слово — «Мила»

Буря крові, пісня рвійна

І така, як пах любистку,

І така, як мрійка мрійна…

Перейшов усі світи я —

Є прекрасних мов багато,

Але першою, як Мати,

Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.

Ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мово — пісня колискова.

Мово — матері уста.

І. Багряний

ІІ ведучий. «В уяві моїй мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною, навічно злитими, здруженими уявляються мені як дві вільнокрилі птиці, — мова і пісня. Бо ж наша мова — як чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобріша, найвиразніша мова», — говорив П. Тичина.

Тож ми переходимо до І сторінки нашого свята, яка називається «Українська пісня — бездонна душа народу».

І ведучий. Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя. Пісня — душа народу, це його краса і доброта. Українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі. На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу: італійська, українська, грузинська.

300 тисяч пісень склала Україна цією мовою.

ІІведучий. Пісня — це трепетне серце народу, його крила. Пісня існує стільки ж, скільки існує людина. Навіть легенда така є.

(Інсценізація легенди. Додаток № 1)

І ведучий. Нелегка доля української пісні. Вона була разом із народом і в будні і в свята. Тож згадаємо її сьогодні, віддамо шану українській народній пісні.

Народна пісня — голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

(Учні виконують українські народні пісні)

І ведучий. ІІ сторінку нашого свята ми присвятили творчості українських поетів і гумористів.

ІІ ведучий. «Народна поезія України — апофеоз краси. Український народ проніс через століття рабства й неволі дорогоцінне багатство свого генія», — говорив Максим Горький.

Традиції народу продовжили українські письменники, поети. Красою їхнього слова ми зачаровуємося, читаючи поетичні твори Т Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, І. Франка…

(Учениця читає вірш «Рідна мова» В.Самійленка. Додаток № 2)

І ведучий. Серед учасників нашого свята є ті, хто пробує свої сили в поезії. І хай вони не будуть поетами, але прагнення прилучитися до таїни творення, до світу художнього слова, пізнати секрети поетичної творчості заслуговують на повагу.

(Учениця читає власний вірш «Рідна мова»)

ІІ ведучий. А який тонкий та дотепний український гумор! Наш народ захоплювався не тільки лірикою, а й любив дошкульне слово чи добродушний сміх. Я думаю, що нікого не залишають байдужими гуморески П. Глазового, Остапа Вишні.

(Читання та інсценізація гуморесок П. Глазового. Додаток № 3)

І ведучий. Останню сторінку нашого свята ми присвячуємо 139 річниці з Дня народження геніальної доньки українського народу — Лесі Українки, яка народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському.

«Довго щирими словами до людей промовлятиму я»

ІІ ведучий. А зараз я пропоную вам пригадати деякі віхи життя і творчості Лесі Українки у формі вікторини.

(Проводиться вікторина для учнів. Додаток №4)

І ведучий. Які ж заповіти залишила нам Леся Українка, спадкоємцям і слави, і страждань українського народу?

— Бути з народом, любити народ. Виховувати в собі дух волі і незалежності. Творити ідеали, які б служили народові.

Настанови Лесі Українки поетичними рядками виклав наш славний земляк В. Грабовський у своїй поезії «Лесин заповіт».

Учень читає «Лесин заповіт» (уривок).

Я вас одне хотіла попрохати:

Ви ревно бережіть пісень красу.

Як хтось почне від горя задихатись,

Вони нове дихання принесуть.

В пустелі й горах, в бурі стоголосі

Снагу шукала в рідних я піснях.

Моє життя із ними почалося

відлетить із ними на вустах.

Все найдорожче візьме час безжальний,

Пребуде тільки пісня. З роду в рід,

Із Яроня, з-під Любара, і то зі Звягеля,

Де я вродилася на білий світ.

І ведучий. «Я в серці маю те, що не вмирає!», — говорила устами своєї героїні Мавки Леся Українка. Саме своїми поезіями, героями своїх творів живе поетеса серед нас. І сьогодні на наше свято завітали герої її драми «Лісова пісня» — Мавка і Лукаш.

(Інсценізація уривку із «Лісової пісні»)

І ведучий. Нелегким було життя Лесі Українки. Але вона все стерпіла, все винесла на своїх плечах. Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити свої шедеври в майбутньому.

(Інсценізація уривку за твором Ю. Щербака «Сподіватись». Додаток №5)

Вчитель. Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля, рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам’ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово — щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.

На цій оптимістичній ноті дозвольте завершити наше свято.

Всього вам найкращого! Дякуємо всім, хто брав участь у його підготовці.

Хай вам щастить!

Додаток № 1
Інсценізація легенди

Автор. Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами.

Бог. (Вигукує таланти, якими може наділити і роздає надписи).

У Елегантність і краса (підходить дівчина з надписом на грудях — Франція).

У Любов до господарювання (- Угорщина).

У Дисципліна і порядок (- Німеччина).

У Владність (- Росія).

У Здатність до торгівлі (- Польща).

У Хист до музики (- Італія).

Автор. Обдарувавши всіх, підвівся Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. (Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини).

Бог. Хто ти? Чого плачеш?

Дівчина. Я — українка, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові та
пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт.

Бог. Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

(Дівчина хотіла йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її.)

Бог. Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня!

Дівчина. Щиро дякую і з радістю приймаю цей дар! (Дівчина вклоняється низенько).

Автор. З ясним обличчям і вірою понесла дівчина пісню в народ. І з тих пір
наша славна Україна вважається найкрасивішою, найспівучішою країною світу!

(Дівчина співає пісню)

«Рідна мова» В.Самійленко

Діамант дорогий на дорозі лежав,

им великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислима рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на що усі сили свої,

І в народний вінець, як оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувався в могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на творіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

 

Додаток № 3

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Донька:

Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Стогне від розпуки зранена земля,

І сивіти стала матінка моя.

Мати:

Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову —

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови!

Інсценізація гуморески П. Глазового «Кухлик»

Автор:

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші — не минає жодної крамниці.
Попросив він:

Дід:

Покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

Что? Чево? Я нє панімаю.

Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

• Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка. Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

— На Вкраїні живете й не знаєте мови. Продавщиця теж була гостра та бідова.

• У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

Інсценізація гуморески П. Глазового «У трамваї»

(Звук від’їжджаючого трамвая.

У салоні трамвая на проході стоять тісно пасажири)

Автор:

У трамваї повно.

• пасажир:

Что ви за народ?

Впереді слободно, проході вперьод!

• пасажир:

Ти чево, чувішка, прьосся на носок?

Опупєла, что лі? В головє пєсок?

• пасажир:

Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.

• пасажир:

Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.

ІІ пасажир:

Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!

Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

• пасажир:

Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

• пасажир:

Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

Я же тібя спрашую русским язиком!

Автор:

Так, бува, в трамваї здоровань гука.

А у нього мова, чуєте, яка?

І,   либонь, гадає лобуряка той,

Що російську знає, як той Лев Толстой.

Інсценізація гуморески П. Глазового «Кто шумєл?»

Автор:

В ресторані київськім
Питає директор:

Директор:

— Кто шумєл здесь — контрольор,

Ревізор, інспектор? —
Автор:

Кухар каже:

Кухар:

— Ето тіп

В вишітой рубашкє По-українскі мораль Рєзал нашей Машкє.

Распєкал: «Ваш борщ такий.

Що не можна їсти».

Директор:

— Розжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.

П. ГЛАЗОВИЙ — «КРАСОТУЛЬКИ»

У крамницях, у пивницях —
Дуськи, Муськи, Люськи.

Ти до них — по-українськи,

А вони — по-руськи.

Станеш глянеш: мамо рідна,

Господи мій, Боже!

Наяложене, патлате,

На чортяку схоже,

Стан свинячий, погляд вовчий
І усмішка кінська…

Нащо таким красотулькам
Мова українська?

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ — «ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ»

Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.

Мандруючи по столиці,

Зайшли до райради.

Біля входу запитали
Міліціонера:

— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.

— Голови немає.

Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає. —
Здивуванням засвітились

Очі у туриста.

— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.

А у нас там, у Канаді,

Г аласують знову,

Що у Києві забули
Українську мову. —
Козирнув сержант і вдруге. —
Не дивуйтесь, — каже. —
Розбиратися у людях
Перше діло наше.

Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,

Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.

 

Додаток № 4

Літературна вікторина за творчістю Лесі Українки

1. Коли і де народилася Леся Українка?
2. Назвіть справжнє прізвище Лесі Українки.
3. У якому віці почала читати Леся Українка?
4. Ким доводиться Лесі Українці Олена Пчілка?
5. У скільки років Леся Українка написала свій перший вірш, як він називався і кому був присвячений?
6. Скільки братів і сестер мала Леся Українка і як їх звали?
7. Чому Лесі Українці довелося відмовитися від гри на фортепіано?
8. Скільки мов знала Леся Українка?
9. У якому році вийшла перша збірка Лесі Українки і як вона називалася?
10. Як перекладається назва вірша Лесі Українки «Contra spem spero»?
11. Де і коли була написана драма-феєрія «Лісова пісня»?
12. За скільки днів була написана драма-феєрія «Лісова пісня»?
13. Кому з героїв Лесі Українки належать слова: «Ні! Я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»
14. Де і коли померла Леся Українка?
15. Де поховано поетесу?
16. Скільки років з Дня народження Лесі Українки відзначаємо у цьому році?

 

Додаток № 5
(Інсценізація уривку за твором Ю. Щербака «Сподіватись»)

(Леся у глибині сцени читає свого вірша)

«Порвалася нескінчена розмова»

Нічка тиха і темна була,

Я стояла, мій друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була…

Вітер сумно зітхав у саду.

Ти співав, я мовчазна сиділа,

Пісня в серці у мене бриніла;

Вітер сумно зітхав у саду…

Спалахнула далека зірниця.

Ох, яка мене туга взяла!

Серце гострим ножем пройняла…

Спалахнула далека зірниця…

Драматург. На дорогах свого нелегкого життя Леся зустріла незвичайну людину — Сергія Мержинського.

У 1897 році в Ялті Лариса Петрівна познайомилась із Сергієм Костянтиновичем Мержинським. Він закінчив Київський університет, був дуже освіченою й цікавою людиною, громадським діячем (соціал-демократом), шанувальником театру, робив переклади з англійської мови. Працював на залізниці в Мінську. Через хворобу приїхав лікуватись на курорт. У Лесі з Сергієм було дуже багато спільного в поглядах на життя…

Дружба з Мержинським принесла їй оптимізм, але водночас і відчай. Оптимізм, бо вона в цій дружбі знайшла підтвердження своїм мистецьким і суспільним поглядам. Відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець.

Сергій Лесю не кохав, а поважав як друга. Вона це розуміла, і не влаштовувала істерик, а навіть допомагала йому писати листи його коханій. Сама нездорова, ледве поправивши своє хитке здоров’я після Берлінської операції, вона всупереч волі батьків перебуває у Мінську, щоб у найважчий час бути біля «дорогого друга»…

(Звучить класична музика. Леся читає вірш)

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає,

Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя і горе вмирає.

Леся. Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але неодмінно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю в дикому бажанні загинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе… я пішла до тебе… як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує.. .Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що. тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, — ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?… Візьми мене з собою. Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе. вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Візьми. Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Драматург. Чашу трагічного кохання Леся випила до дна.

(Виходить мати.)

Мати. Лесю! Се — дружба чи щось інше?

Леся. Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати про нього, я думаю, тільки про те, що я його люблю — без міри, без краю, що те кохання — ніж у моєму серці, вирви ніж з серця, і воно кров’ю зійде… Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він любив мене, ми обоє б нещасні були. Я знаю се і все- таки його кохаю, сама себе палю вогнем.

Драматург. Лесі роблять складну операцію, і вона практично звільняється від хвороби. Але Сергію Мержинському стає дедалі гірше. Надії не залишається, і Леся їде до нього, наражаючи себе на нову небезпеку. Але вона твердо вирішила залишатися з ним до останнього подиху.