Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Глави держав у зарубіжних країнах (На прикладі: Франція, Германія, Італія, Велика Британія, Польща, Чехія, Росія, США, Канада, Бразилія, Китай, Індія, Японія)

Глава держави – це посадова особа чи орган, який займає верховне місце в системі органів держави, є найвищим представником країни на її території та поза її межами, символ єдності нації і держави.

Конституційний статус і політичне значення сучасного глави держави багато в чому залежать від форми державного правління, прийнятої в тій чи іншій країні, а його реальна роль у здійсненні влади нерідко зумовлюється існуючим політичним режимом.

Конституційно-правова доктрина розглядає главу держави як посадову особу, яка очолює всю державну машину, володіє, за буквою конституції, широкими повноваженнями, наділене такими якостями, як безвідповідальність, незмінюваність, нейтральність. Нерідко глава держави розглядається в якості гаранта національної єдності, який забезпечує одночасно наступність і стабільність державної влади, взаємодію різних її гілок.

Тобто це конституційний орган і одночасно вища посадова особа, яка здійснює верховне представництво держави у міжнародних відносинах і внутрішньополітичному житті країни.

В системі вищих органів державної влади глава держави займає провідне місце, оскільки він очолює всю державну систему і має широкі повноваження. Тобто глава держави очолює і представляє державу.

Конституційно-правовий статус глави держави залежить від форми правління і характеру політичного режиму в тій чи іншій державі.

Навіть в країнах з однією і тою ж формою правління політична роль і об’єм повноважень глави держави можуть серйозно відрізнятися.

Глава держави може очолювати виконавчу владу (США, Єгипет), бути частиною представницького органу (Великобританія, Індія) та не належати до жодної із гілок влади (Німеччина, Італія).

Глава держави може бути символом державності (Японія), владним арбітром по відношенню до інших інститутів держави (Франція) та одноособовим повновладним главою (Оман, Саудівська Аравія).

В якості глави держави можуть виступати:

  1. Спадковий монарх (король, цар, імператор, султан, шах, герцог, великий герцог і т.д.)

—         у країнах з монархічною формою правління;

—         монарх має право на особливий титул, кий носить лише одна особа в державі, право на особливі ритуали і титули влади, право на утримання з бюджету, в тому числі на утримання свого королівського двору, в багатьох країнах монархи не платять податків;

—         влада монарха юридично вважається непохідною від будь-якого іншого органу;

—         монарх здійснює свою державну владу за власним правом і вважається джерелом всієї державної влади (суверен);

—         ця прерогатива монарха пронизує все державне управління, тобто, жоден акт державної влади не здійснюється проти або мимо влади монарха;

—         в деяких країнах монарх фактично обмежений у здійсненні влади в державі, це зокрема стосується парламентських монархій, тобто монарх є лише символом держави, який не має реальних повноважень;

—         рідко, але зустрічаються інститути виборного монарха, який обирається на певний строк (Малайзія, ОАЕ).

  1. Виборний президент

—         Це є посадова особа, яка законно обіймає цю посаду протягом певного терміну, обрана на прямих чи непрямих виборах;

—         На пост глави держави може бути обраним будь-який громадянин, який відповідає встановленим в конституції і законі вимогам;

—         Відомий інститут пожиттєвого президентства, але це виняток із загального правила.

  1. Колегіальний орган

—         Главою держави може бути не лише одна особа, оскільки, наприклад у Швейцарії функції глави держави і уряду здійснює Федеральна Рада Швейцарії, яка складається із 7 чоловік, які обираються на 4 роки. Головує на Федеральних зборах Швейцарії Президент, який обирається з числа 7-ми членів Федеральної Ради на 1 рік.

  1. Глава держави за сумісництвом

—         Таку функцію виконує, наприклад, глава уряду в – прем’єр-міністр в землях ФРН.

  1. Генерал губернатор

—         Прерогативи глави держави можуть здійснюватися посадовими особами, які діють від імені монарха в одній із держав, що входять в унію (наприклад в Австралії, Новій Зеландії, які утворюють унію із Великобританією, ці функції виконує генерал-губернатор і лейтенант-губернатор, які призначаються монархом за рішенням парламенту кожної із цих держав);

—         Тобто він представляє монарха і, таким чином, «ніби являється» главою держави з певними застереженнями.

  1. Узурпатор

—         Особо, яка здійснює функції глави держави без правових на це основ чи в силу свавільних основ;

—         Як правило ними виступають військові, які очолюють військовий переворот та проголошують себе верховним начальником, главою держави …

  1. Племінний вождь

— Є главою держави легально, за традицією народу.

Функції глави держави при спадкуванні престолу чи під час тимчасової недієздатності монарха можуть бути передані регенту чи регентській раді.

Порядок престолонаслідування встановлюється у конституції та конституційних законах і доповнюється звичаями тої чи іншої держави.

Системи престолонаслідування:

  1. салічна (Японія, Бельгія, Норвегія)

— спадкування престолу здійснюється тільки по чоловічій лінії;

  1. кастильська (Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди)

— жінки не виключаються з черги престолонаслідників, але перевага все ж у чоловіків, тобто молодший брат виключає з черги старшу сестру;

  1. скандинавська (Швеція)

— право на престолонаслідування мають і жінки, і чоловіки.

  1. австрійська (існувала в минулому, на практиці за останні століття ця модель не застосовувалась)

— жінки могли спадкувати трон при умові, що у всіх поколіннях даної династії немає чоловіків

  1. Мусульманська — система престолонаслідування у арабських державах має свою специфіку

— Трон спадкується не певною особою, а правлячою сім’єю, яка сама вирішує, хто з родичів займе престол. Наприклад в Кувейті на престол може бути призначений будь-який син монарха;

— є країни, в яких на престол може бути призначений будь-який родич монарха.

  1. племінна

— монарха призначає племінна рада з числа синів покійного вождя (Свазіленд).

  1. особливості спадкування престолу існують в Непалі, Бутані та деяких інших країна, коли трон хоча і спакується певною династією, але король за життя визначає майбутнього спадкоємця, не обов’язково старшого сина.
  2. обрання монарха

— є країни, в яких монархи обираються (Малайська Федерація).

За американською моделлю президентського правління президент має президент має широкі і різноманітні повноваження, але він діє лише в межах федеральної виконавчої влади, і в силу конституційного розподілу влад не може одноособово керувати усім державним апаратом. Його повноправними партнерами і “противагами” виступають незалежний від президента Конгрес та і не менш незалежний Верховний суд. При всій силі своєї влади, помноженої на особисту активність ні один президент США не був спроможний досягти якихось значних змін у внутрішній і зовнішній політиці американської держави без підтримки вищого законодавчого органу країни. Політична система США дає можливість президенту зосередити в своїх руках велику владу лише при одній умові — його повинна підтримувати більшість членів Конгресу. В такій тісній залежності президентської політики від позиції і дій парламенту — одна з найважливіших відмінностей американської моделі президентства від авторитарних моделей президентської влади.

Американська модель президентства не допускає виникнення двовладдя в політичній системі, стану коли президент проводить свою політику, а Конгрес здійснює свій курс. Система розподілу і балансу влад навіть за умов, коли президент представляє одну партію, а більшість Конгресу підтримує опозиційну партію, забезпечує єдність державної політики.

Президентська модель США по багатьох своїх атрибутах була впроваджена в інших країнах Латинської Америки. Там так само Конституційно затверджена республіканська форма правління, президент суміщає функції глави держави і глави уряду, законодавча влада представлена Конгресом, а судова — Верховним судом. Але в той же час латиноамериканська модель президентства значно відрізняється від американської.

У розвинутих країнах з парламентарно-монархічною формою правління прийнято три системи престолонаслідування: салічна (Бельгія, Норвегія і Швеція), кастильська (Велика Британія, Данія та Іспанія), і австрійська (Нідерланди та Японія). За салічною системою, наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками у порядку первородства. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоча визнає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська ж система зумовлює наявність такого права у жінок лише в тому випадку, коли відсутні законні претенденти чоловічої статі.

Для обрання на посаду президента практично в усіх країнах встановлено більш високий віковий ценз, ніж для пасивного виборчого права на парламентських виборах. Найчастіше це 35 років (Австрія, Ірландія, Ісландія, Португалія, більшість країн Західної та Східної Європи, США та інші президентські республіки). Нерідко встановлюється вищий ценз — 40 років (Болгарія, Греція, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Чехія, Німеччина), іноді — навіть 50 років (Італія). З іншого боку, у Франції віковий ценз для кандидатів у депутати нижньої палати та у президенти збігається і становить 23 роки.

Строк повноважень президентів, як правило, варіюється від 4 до 7 років. Зокрема, чотирирічний строк встановлений у конституціях Ісландії, Молдови, Росії, Румунії, Угорщини і США, п`ятирічний — Греції, Індії, Португалії, Німеччини, більшості країн Центральної і Східної Європи, а також тих, що утворились на теренах колишнього СРСР, шестирічний — Австрії, Мексики і Фінляндії, семирічний — Ірландії, Італії, Франції.

Конституції багатьох країн встановлюють обмеження на переобрання президента. В Мексиці не допускається навіть повторне переобрання однієї і тієї ж особи. В Ірландії, США і в багатьох інших країнах одна особа не може бути обрана президентом більше ніж два рази. В Австрії і Німеччині, а також у більшості країн Східної і Центральної Європи, можливим визначається тільки одне переобрання президента після закінчення першого строку його перебуванні на посаді.

До особливостей конституційного статусу глави держави в деяких парламентарних республіках і республіках із змішаною формою правління віднесене те, що тут утворюються спеціальні органи, покликані сприяти реалізації президентами своїх найголовніших повноважень. Назва цих органів — державна рада (Ірландія і Португалія) і рада республіки (Греція).

Можна сказати, що в країнах Європи та Американського континенту, при усіх відмінностях, зазначених вище, функції глави держави здійснює одна особа, та її місце у державному механізмі більш-менш чітко регламентується конституціями і спеціальними законами.

Згідно з конституціями багатьох держав, президент у силу своєї посади проголошується гарантом суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави (ст. 123 Конституції Португалії, ст. 126 Конституції Польщі, ст. 5 Конституції Франції, ст. 80 Конституції Російської Федерації). Крім того, Конституція Італії зобов’язує президента представляти національну єдність (ст. 87).

Конституції деяких держав закріплюють за главою держави – президентом роль арбітра між різними силами у державі та суспільстві (ст. 5 Конституції Франції п. 2 ст. 80 Конституції Румунії); регулятора державного ладу (п. 1 ст. 30 Конституції Греції, п. 2 ст. 80 Конституції Російської Федерації).

У багатьох джерелах конституційного права і в доктрині зазначається, що головною відмінністю статусу президента республіки від правового становища монарха є те, що посада президента є виборною.

У конституційному праві зарубіжних країн чільне місце посідають питання, пов’язані з регулюванням інституту відповідальності президента. При цьому у більшості держав виходять з “класичної” доктрини, згідно з якою глава держави не несе політичної (парламентської) відповідальності. Президент республіки несе, однак, судову відповідальність, підстави і межі якої встановлюються конституцією або спеціальним законом. Особлива процедура притягнення до судової відповідальності глави держави та інших вищих посадових осіб отримала назву “імпічмент”. Звичайно, що конституційно-правове регулювання такої процедури має свої особливості. Натомість у країнах, що розвиваються для цього використовуються судові процеси, які організуються після повалення глави держави.

Висновки

Таким чином, глава держави наділяється згідно з нормами державного права зарубіжних країн досить широкими повноваженнями, особливо у президентських і напівпрезидентських республіках і дуалістичних монархіях. У парламентарних державах їх повноваження менш широкі й обмежуються активною урядовою діяльністю.

Що стосується повноважень глав держав конкретних країн, то вони відрізняються, залежно від форми правління в тій чи іншій державі.

В президентських республіках формує склад уряду, який є йому підзвітний (США, Аргентина, Мексика, Венесуела). Система влади побудована на принципі чіткого розподілу компетенції гілок влади, тому президент не може розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку уряд, сформований президентом.

У президентській системі США президент (або інша вповноважена президентом посадова особа уряду) попередньо підписує угоди, що за законом ще не надає документу правової сили. Угоди направляються на затвердження до вищого законодавчого органу (сенату). Для ратифікації будь-якої міждержавної угоди в США Конституція вимагає згоди не менше двох третіх присутніх на засіданні членів сенату. Процес ратифікації міждержавних угод завершується лише тоді, коли після затвердження Сенатом угоди президент підписує ратифіковані грамоти і обмінюється ними із главою держави — партнера з угоди. До того ж Сенат не має конституційних повноважень втручатись в переговорний процес або обмежувати президента в йього конституційному праві підписувати договір за власним розсудом.

У президенсько-парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами.  (Франція, Португалія, Росія).

У парламентській республіці роль президента зводиться до представницьких, церемоніальних функцій, президент лише формально затверджує політичні рішення, прийняті урядом чи парламентом. Глава держави не впливає на склад і політику уряду, який підзвітний Парламенту.

В абсолютній монархії монарх наділений всією повнотою влади. Посада прем’єр-міністра якщо і є, то її займає як правило один із ближніх родичів монарха.

В дуалістичні монархії повноваження монарха також досить широкі, він підбирає і назначає міністрів, очолює уряд, але завжди є ще посада прем’єр-міністра.

А в конституційній монархії монарх наділений найменшими повноваженнями. Склад уряду визначається парламентською більшістю, кандидатури міністрів підбирає лідер партії. Королівською прерогативою є так звані «сплячі повноваження» — розпуск парламенту, відставка прем’єр-міністра, введення військового стану. Він лише підписує акти, підготовлені парламентом. Право вето щодо законів парламенту передбачено не за всіма монархами (Японія, Іспанія), а якщо й передбачено, то практично не застосовується.

Наприклад, хоча король Великобританії має право вето щодо законів, прийнятих парламентом, але вже три століття таке право ним не застосовується.

Список використаної літератури

  1. Бостан С. К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ С. К. Бостан, С. М. Тимченко; М-во освіти і науки України, Запорізький юридичний ін-т МВС України, Київський юридичний ін-т МВС України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 503 с.
  2. Георгіца А. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник/ Аурел Георгіца,; М-во освіти і науки України, Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. — Тернопіль: Астон, 2003. — 431 с.
  3. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посібник/ Віктор Бесчастний, Олександр Філонов, Владислав Субботін, Сергій Пашков,; За ред. В. М. Бесчастного,. — К.: Знання, 2007. — 467 с.
  4. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.О. Ріяки; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 543 с.
  5. Конституции зарубежных государств: Соедин. Штаты Америки. Великобритания. Франция. Германия. Италия. Япония. Канада : [Офиц. тексты : Перевод/ Сост В. В. Маклаков],. — М.: Бек, 1996. — 432 с.
  6. Лапка О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: у схемах/ Оксана Лапка, Тетяна Пікуля; Київський нац. лінгвістичний ун-т, Економіко-правовий ін-т. — К.: Атіка, 2008. — 214 с.
  7. Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн : Академічний курс: підручник/ Володимир Шаповал; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 476 с.