Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Десятиріччя ООН з освіти на користь стійкого розвитку і БЖД

Зміст

Вступ

1. Особливості десятиріччя ООН з освіти на користь стійкого розвитку і БЖД

2. Концепції сталого розвитку освіти та БЖД

3. Напрями формування освіти і БЖД

4. Головна мета Десятиріччя ООН «Освіта для сталого розвитку»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Саміт у Йоганнесбурзі (ПАР), що відбувся у вересні 2002 р., запропонував розглядати освіту у сфері сталого розвитку як один із основних пріоритетів діяльності світової спільноти.

Досягнення України в реалізації мети, яка поставлена у Стратегії освіти для сталого розвитку Європейської економічної комісії ООН (Вільнюс, 2005) на рівнях формальної, неформальної і неофіційної освіти на користь сталого розвитку достатньо вагомі. Як приклад слід зазначити ухвалення на державному рівні Концепції освіти з безпеки життя і діяльності людини (БЖДЛ) та Концепції екологічної освіти в Україні (обидві у 2001 році), відповідно до яких в Україні створюється система безперервної освіти — БЖДЛ й екологічної — на всіх ступенях формальної освіти, від дошкільної до вищої, де поступово реалізуються цілі виховання й освіти.

Україна має значні успіхи у впровадженні екологічної освіти на всіх рівнях, насамперед, на рівні вищої освіти. Значну роль у розвитку екологічної освіти відіграє Науково-методична комісія Міністерства освіти і науки України з напряму «Екологія» як методичний центр, що об'єднує зусилля більш ніж 100 вищих навчальних закладів у розбудові системи вищої екологічної освіти в Україні. Так, комісія з екології включила до обов'язкового мінімуму дисциплін, які вивчаються на рівні магістра екології, курс «Основи теорії сталого розвитку». Планується також включити модуль з проблем сталого розвитку до програми обов'язкової для всіх напрямів підготовки дисципліни «Екологія».

Мета роботи – дослідити Десятиріччя ООН з освіти на користь стійкого розвитку і БЖД.

Об’єкт дослідження – роль ООН в розвитку освіти.

Предмет дослідження — Десятиріччя ООН з освіти на користь стійкого розвитку і БЖД.

1. Особливості десятиріччя ООН з освіти на користь стійкого розвитку і БЖД

На сьогодні система освіти в Україні знаходиться у процесі реформування. Це стосується всіх рівнів системи — від дошкільної до вищої освіти. З одного боку, це створює додаткові складнощі для упровадження та розвитку освіти на користь сталого розвитку (ОСР) в Україні, але, з іншого боку, може-відкривати нові можливості для розвитку ОСР на різних рівнях національної системи освіти.

Освіта та виховання у сфері БЖДЛ спрямовані на одержання фундаментальних знань, умінь і навичок, формування поглядів, цінностей і поведінки з метою запобігання виникненню ризиків для життя та здоров'я людей. Вирішення цих питань має забезпечити формування адекватного мислення та цілісної системи знань, необхідних для прийняття обґрунтованих рішень на рівні окремої особи, сім'ї, суспільства, підприємств, галузей, регіонів — країни в цілому. Глибоким опануванням знаннями з БЖДЛ, формуванням відповідного мислення, свідомості та культури мають бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності.

Освіта — одна з найважливіших умов розвитку людського суспільства. Від того, які знання та навички отримають діти і дорослі, за якими програмами та як навчатимуться фахівці різних галузей господарства, науки, мистецтва і т. д., як буде організований сам процес навчання, в яких умовах він відбуватиметься, від наявності або відсутності державної політики та пріоритетів в області освіти, багато в чому залежить, чи перейде наше суспільство на шлях сталого розвитку.

Освіта, насамперед, забезпечує здобуття знань і навичок, також сприяє формуванню поглядів, позицій, цінностей, вихованню людини та громадянина. Таким чином, освіта безпосередньо впливає на досягнення довгострокової мети, вибору сценарію розвитку суспільства. Переорієнтація освіти на користь відмови від несталих моделей виробництва та споживання, дбайливого ставлення до навколишнього середовища, досягнення взаєморозуміння та соціальної стабільності, а також цілого ряду інших задач повинна сприяти переходу людства на шлях сталого розвитку.

Освіта на користь сталого розвитку — це не окремий курс або серія дисциплін. ОСР — це концепція, якій приділяється все більше уваги у всьому світі, що розвивається.

З січня 2005 року почалося оголошене Організацією Об'єднаних Націй Десятиріччя освіти для сталого розвитку. Ініціатива проведення цієї акції належала Японії, але вона була одностайно підтримана всією світовою спільнотою, у тому числі й Україною. На сьогодні доведено, що освіта в сучасному світі є не тільки необхідною умовою переходу до сталого розвитку, але й найефективнішим способом його досягнення.

Широко визнана світовою спільнотою концепція сталого розвитку, представлена Комісією Брундтланд у 1987 році, є західним аналогом історично передуючої їй радянської концепції раціонального природокористування, що успішно розроблялася в радянській науці (включаючи географію, біологію, економіку та ін.) у період з початку 60-х років XX ст.

2. Концепції сталого розвитку освіти та БЖД

Західне суспільство готове до досить радикальних трансформацій в освіті, навіяних ідеологією сталого розвитку. І, схоже, Захід готовий іти в цьому напрямі так далеко, як того вимагає ситуація, зокрема забезпечити потребу формування надійної й ефективної інноваційної системи загальної освіти, покликаної гарантувати соціальну стабільність.

У початковому варіанті концепції сталого розвитку, в інтерпретації великої кількості її авторів, об'єктом сталого розвитку незмінно виступає соціум у його різних проявах — від місцевої громади до людства в цілому. Об'єкт розвитку в концепції — це соціум із його внутрішніми та зовнішніми рушійними силами (або — аспектами): природничими, екологічними, етнічними, господарськими, економічними, політичними та ін. У цьому контексті коректно говорити про екологічну, економічну та інші сталості соціуму як приватні компоненти його загальної або інтегральної сталості.

Саму ж сталість, відповідно традиції, що має термодинамічний генезис, визначимо як здатність системи зберігати свої властивості або достатньо швидко відновлювати їх при зовнішніх діях. Сказаного раніше достатньо для визначення поняття сталий розвиток, який належить трактувати як інваріантний процес відтворювання стану соціуму, тобто процес, за якого природна динаміка соціальних систем не зачіпає їх структурних і якісних особливостей.

Це визначення сталого розвитку відносить його вивчення до компетенції наук на стику екології та соціології — соціальної екології (або екосоціології).

Комітет з екологічної політики Європейської економічної комісії ООН нещодавно запропонував проект Стратегії освіти для сталого розвитку. Немає сумнівів, що незабаром така стратегія буде прийнята, а це свідчить про необхідність розробки та ухвалення відповідних національних документів.

В основі Європейської стратегії освіти для сталого розвитку лежать, насамперед, принципи відповідності загальності навчання сталому розвитку та його всебічна підтримка державою і суспільством. Третій реалізований у практиці принцип полягає в поєднанні власне навчання з вихованням, іншими словами -у прищепленні свого роду «культури сталого розвитку». Четвертий основоположний принцип — це цілеспрямована інтеграція досягнень усіх сучасних галузей знання, причетних до створення моделей екологічного сталого розвитку соціумів.

У розділі III «Принципи» у п. 15 вказано, що ключовими темами СР є, зокрема, скорочення масштабів злиденності, громадськість, мир, етичність, відповідальність у локальному та глобальному контексті, демократія й управління, справедливість, безпека, права людини, охорона здоров'я, тендерна рівноправність, культурне різноманіття, розвиток сільських і міських районів, економіка, структури виробництва та споживання, корпоративна відповідальність, охорона навколишнього середовища, управління природними ресурсами і біологічне та ландшафтне різноманіття. Розгляд таких різних тем у рамках ОСР потребує застосування цілісного підходу. В цьому абзаці зроблено виділення тем СР, які вже сьогодні стали темами курсу «Безпека життєдіяльності» у ВНЗ України.

В основі ідеології ОСР у країнах Заходу лежать наступні основні принципи: екологізація соціуму; соціалізація природи; соціальна відповідальність; гуманістичні традиції; безперервність і якість освіти. Усе це, поза сумнівом, актуально і для сучасної України, хоча останнім часом окремі з перелічених принципів у нашій країні ослаблені або взагалі втрачені.

Сучасна практика природокористування дає достатньо підстав розглядати екологізацію соціуму та соціалізацію природи як два взаємообумовлені процеси. При цьому, якщо екологізація соціуму — це один бік медалі, то соціалізація природи — зворотний зі всіма можливими за цих обставин наслідками. Під екологізацією соціуму в найширшому значенні зазвичай розуміють упровадження екологічної культури у виробництво, побут і всі сфери суспільного життя.

Сформульований принцип припускає, що розвиток виробництва можливий до тих меж і в тих формах, які вимагаються об'єктивними екологічними обмеженнями, закладеними у природних параметрах навколишнього середовища. У найзагальнішому випадку людина настільки вільна у своїй поведінці у своєму просторі, у тому числі — економічному, наскільки це дозволяє їй природа.

У резолюції першої Всеросійської науково-практичної наради представників ВНЗ країни з питання про вищу освіту для сталого розвитку (Москва, МГУ, 2002 р.) наголошується зростання актуальності і перспективності розвитку в Росії освіти для сталого розвитку на всіх рівнях — від дошкільної до післявузівської. При цьому особлива відповідальність за її розвиток лягає на університети як національні й регіональні наукові й навчально-методичні центри, що мають у своєму розпорядженні найбільший потенціал упровадження освітніх інновацій.

Як вважає професор МГУ Касімов, за низкою показників ми ще знаходимося на передових позиціях. Це стосується, насамперед, детально розробленої і широко впровадженої у практику системи фундаментальної і прикладної екологічної освіти, тісно пов'язаної, за загальним визнанням, з освітою для сталого розвитку. Нашою вагомою перевагою також є можливість достатньо оперативного підключення до системи освіти для сталого розвитку, що формується, відомих досягнень у постановці та викладанні концептуально суміжних дисциплін: економіки, управління, психології, культурології, географії та ін. Істотно, що завдяки могутньому імпульсу екологізації освіти останніх двох десятиріч, багато з сучасних академічних дисциплін, що викладаються у ВНЗ, уже мають елементи ідеології сталого розвитку.

Вважається, що поняття ОСР набагато ширше за поняття екологічної освіти (ЕО). Розбіжності між сталим розвитком і характером сучасного економічного розвитку слід розглядати як один із ключових компонентів ОСР. ОСР пов'язана зі сталим розвитком, а не з ЕО. Вона пов'язана зі зміною парадигми розвитку цивілізації.

Освіта на користь сталого розвитку є результатом проведення в 1992 році Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро. З 1992 року намітився міжнародний консенсус відносно того, що досягнення сталого розвитку є головним чином процесом навчання. До 1992 року одна з проблем у сфері екологічної освіти полягала в тому, що навколишнє середовище стало досить широкою темою, яка охоплювала багато самостійних наук, включаючи економічні, природничі й суспільні. У результаті у працівників освіти виникли труднощі під час розгляду теми навколишнього середовища. Тоді на Конференції в Ріо-де-Жанейро була винесена рекомендація про те, що поняття навколишнього середовища необхідно розширити, включивши в нього концепцію сталого розвитку. Визначення «освіта на користь сталого розвитку» відображає вихідний термін — сталий розвиток.

3. Напрями формування освіти і БЖД

У «Порядку денному на XXI століття» сформульовані основні задачі щодо формування системи освіти для сталого розвитку, у тому числі забезпечення залучення школярів, студентів, громадськості до місцевих і регіональних досліджень стану навколишнього середовища, включаючи не тільки питання екологічних наслідків використання природних ресурсів, але й питання санітарії, безпеки води, харчових продуктів.

У «Порядку денному на XXI століття» названі найважливіші напрями формування такої освіти. У їх числі:

■ Розробка навчальних програм, які допоможуть випускникам шкіл та університетів отримати стабільні доходи для прожиття.

■ Заохочення всіх секторів суспільства, включаючи промисловість, університети, уряд і неурядові суспільні організації до підготовки кадрів у сфері раціонального використання навколишнього середовища.

■ Забезпечення місцевих громад підготовленими на місцях технічними фахівцями з числа місцевих жителів для роз'язання задач, що стоять перед ними і, насамперед, проблем охорони навколишнього середовища.

■ Робота із засобами масової інформації, представниками розважальної та рекламної індустрії для заохочення населення до активної участі в обговоренні проблем навколишнього середовища.

■ Використання досвіду та розуміння проблем сталого розвитку корінними народами в системі освіти та підготовки кадрів.

У доповіді «Знання — це категорія власних цінностей», адресованій ЮНЕСКО в 1996 р. Міжнародною комісією з освіти XXI століття, підкреслюється, що освіта необхідна для забезпечення демократичного і стабільного майбутнього. Як основу освіти визначено чотири чинники: навчання для життя всіх, навчання з метою отримання знань, навчання дієздатності протягом усього життя.

У Йоганнесбурзькій декларації з СР поставлено завдання: «Інтегрувати питання сталого розвитку в систему освіти на всіх її рівнях, для того щоб сприяти освіті як ключовому чиннику змін» (розділ X. «Засоби здійснення», п. 121). Принципово важливо, що у наведеній цитаті міститься найвища оцінка унікальної ролі освіти в долі людства, вона відображає не тільки завдання, що стоять перед державами, але й уже наявний досвід. Освіта як глобальний цивілізаційний соціальний інститут розвитку довела свою незамінність і значущість, переконливо продемонструвала, що дана їй оцінка як «ключового чинника змін» — це не емоційне перебільшення і не данина моді, а об'єктивне віддзеркалення реалій сучасного світу.

У Плані дій, що був ухвалений в Йоганнесбурзі, рекомендувалося проголосити десятиріччя «Освіта для сталого розвитку» (параграф 117 Плану). У грудні 2002 року Генеральною Асамблеєю ООН одноголосно була прийнята резолюція 57/254 «Про Декаду ООН з освіти для сталого розвитку». Рада ЮНЕСКО на 166 сесії у квітні 2003 року ратифікувала рішення про проведення «Десятиріччя освіти для сталого розвитку», починаючи з 1 січня 2005 року. На зустрічі представників міністерств освіти та охорони довкілля країн-членів Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), яка відбулася у м. Вільнюсі (Литовська Республіка), 18 березня 2005 року офіційно було проголошено відкриття Десятиріччя в Європі. Таким чином, уже 3 роки в Європі діє Декада освіти для сталого розвитку.

Відомі британські дослідники освітніх технологій У. Скотт, А. Рейд і С. Гух пишуть з цього приводу: «Освіта відіграє вирішальну і разом з тим унікальну роль у досягненні нами розуміння феномена сталого розвитку та шляхів його досягнення» (Scott et al., 2002:12).

Згідно з доповіддю «Освіта на користь сталості — від Ріо-де-Жанейро до Йоганнесбурга: уроки десятиріччя активних дій» (ЮНЕСКО, 2002 р.), деякими з основних уроків, отриманих за останнє десятиріччя у процесі освіти на користь сталого розвитку, є наступні:

а) ОСР є концепцією, яка динамічно розвивається, вона включає нове бачення освіти, мета якої — дати людям різного віку можливість брати на себе відповідальність за побудову сталого майбутнього;

б) базова освіта закладає основу для всієї майбутньої освіти і є самостійним внеском у сталий розвиток;

в) існує необхідність переорієнтувати багато існуючих політичних установок, програми і практичні дії у сфері освіти так, щоб вони забезпечували формування, навичок, зацікавленості та прихильності, що необхідні для сталого розвитку;

г) освіта є ключем до перетворення сільських районів і необхідною для забезпечення економічної, культурної та екологічної життєздатності сільських районів і громад;

д) безперервне навчання впродовж усього життя, включаючи освіту для дорослих і громад, відповідна технічна та професійна освіта, вища освіта і підготовка викладачів є життєво важливими додатками до створення потенціалу на користь сталого майбутнього.

Чому саме освіта визнана міжнародним співтовариством фундаментальним інструментом для захисту навколишнього середовища та просування ідей сталого розвитку? Чому не технології, не економічні або політичні інструменти, а саме освіта?

На наш погляд, тут є дві причини — перша стосується необхідності докорінної зміни світогляду, парадигми розвитку людства в цілому та кожної окремої людини для забезпечення виходу на траєкторію сталого розвитку. Саме це й може забезпечити галузь освіти. Друга причина полягає в досить парадоксальному висновку, що інших шляхів до сталого розвитку ніж через освіту немає — ані удосконалення технологій, ані будь-які економічні інструменти принципово не можуть забезпечити цього переходу.

Україна як член Європейської економічної комісії ООН взяла на себе зобов'язання щодо виконання європейської Стратегії освіти для сталого розвитку у встановлені строки.

Проте незабаром стала висловлюватися позиція, відповідно до якої поняття «освіта для сталого розвитку» все ж таки ширше, ніж тільки «екологічна освіта». У нього цілком правомірно стали включати багато елементів економічного, соціального, культурологічного, політичного, географічного й інших галузей освіти. Більш того, з'ясувалося: будь-яка справжня повноцінна освіта, що відповідає суворим критеріям якості сьогодення, це освіта для сталого розвитку. І очевидно, що таке твердження навряд чи хто візьметься заперечувати. Тим більше, межі, зміст, предметну сферу та всі інші необхідні атрибути «освіти для сталого розвитку» так ніхто чітко й не визначив. У будь-якому разі, нам не відомі подібні спроби ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі.

Поняття «освіта для сталого розвитку» та «освіта у сфері сталого розвитку» в сучасних умовах не тотожні одне одному. Перша ширша від другої, включає її як складову частину, як і багато інших галузей освіти. У числі останніх — екологічна освіта, яка не втратила та вже, ймовірно, і не втратить своєї автентичності та не трансформується в освіту для сталого розвитку.

Оцінюючи роль і місце екологічної освіти в розвитку освіти для CP, зазначимо наступне:

■ екологічна освіта зіграла роль стартового механізму в розвитку освіти для CP;

■ екологічна освіта є найважливішим складовим елементом освіти для CP;

■ екологічну освіту слід розглядати як предметну та концептуальну основу освіти у сфері CP.

Заходи з виконання Стратегії розписані у документі, ухваленому на зустрічі високого рівня представників міністерств освіти та охорони довкілля країн-членів Європейської економічної комісії ООН у березні 2005 року — т. зв. «Вільнюськими рамками», які передбачають три етапи її реалізації:

I етап (до 2007 року) передбачає створення на національному рівні нормативно-правової бази ОСР, включаючи прийняття національного Плану реалізації Стратегії, створення національних Координаційних рад із упровадження ОСР в системи формальної та неформальної освіти;

II етап (до 2010 року) передбачає практичне впровадження на національному рівні ОСР у всі навчальні програми формальної освіти (від дошкільної до післядипломної), суттєве поліпшення неформальної освіти;

III етап (до 2015 року) розрахований на досягнення на національному рівні всіх цілей, що передбачені у Стратегії ОСР.

На сьогодні можна говорити про наступні моделі освіти для сталого розвитку (послідовність відображає оцінку рангу поширеності):

■ філософська (інтерпретація сталого розвитку як необхідного історичного етапу еволюції соціуму, співзвучного ідеям формування ноосфери за В. І. Берна дським);

■ технократична (використання досягнень науково-технічної революції для звільнення від екологічно обумовленої залежності розвитку);

■ екологічна (жорстка адаптація процесу розвитку до виявлених наукою його екологічних обмежень);

■ соціальна (інтерпретація розвитку як послідовної гуманізації суспільства, що включає рівність доступу до природних благ);

■ економічна (перебудова діючих механізмів природокористування в напрямі посилення їх екологічно орієнтованих економічних інструментів);

■ культурологічна (розвиток через виховання екологічної культури як частини загальної культури, через формування культу природи як вищої цінності цивілізації);

■ політологічна (трансформація світополітичних відносин у напрямі зниження ризику озброєних конфронтацій у світі і скорочення пов'язаних з ними витрат природних ресурсів та інших природних благ).

Зрозуміло, що кожна з названих моделей відображає деякі об'єктивні реалії, зокрема реалії запитів відповідних наочних сфер освіти, що логічно добудовуються у відповідь на виклики сучасності. На жаль, у практично реалізовуваних моделях освіти для сталого розвитку часто домінує концептуальна і тематична схоластика та непослідовність їх розробників, що нерідко дискредитує саму ідею такої освіти. Зазначене, втім, неминуче для початкової стадії становлення та вказує на недостатність розробки загальних питань сталого розвитку взагалі й уявлення про їх відображення у відповідній освіті зокрема.

Продовжуючи вище викладене, слід сказати про наступну сукупність принципів навчання у сфері сталого розвитку, в якій кожному з принципів, що фіксуються, відповідає академічна дисципліна або їх блок, специфічні наочні напрями освіти, що відображають:

Фундаментальність (вибудовування системи навчання на основних фундаментальних дисциплінах про природу, суспільство і господарство, про методи їх аналізу та принципи управління ними) — геоекологія, ландшафтоведенння, етнографія, політична економія, психологія, соціологія, системний аналіз, кібернетика.

Історизм (прищеплення навичок виявлення закономірного та випадкового в історії природи і людського співтовариства як частини природи) — космогонія, геологічна історія, історія біосфери, соціальна історія, глобалістика.

Екологізація соціуму (реалізація домінанти екологічного імперативу у виробничих відносинах і суспільній поведінці) — соціальна екологія, етноекологія, економіка природокористування, екологічне право.

Соціалізація природокористування (формування гуманістичних принципів взаємодії людини з середовищем за допомогою гуманітаризації освіти) — екологічна етика, демогеографія, геокультурологія;

Географічний детермінізм (урахування іманентного розвитку інваріантної залежності соціуму від природних чинників і від місцерозташування у просторі) — геополітика, географія природокористування, географія природної та культурної спадщини, управління природокористуванням.

Актуалізація (запровадження в навчальний процес дисциплін, переважно прикладних, що роблять суспільно визнаний внесок у стабілізацію розвитку) — ландшафтне планування, соціальне проектування, управління ризиками, конфліктологія та ін.

4. Головна мета Десятиріччя ООН «Освіта для сталого розвитку»

Основною метою Десятиріччя ООН «Освіта для сталого розвитку» (ДОСР) визначено:

· інтеграцію сталого розвитку в системи освіти на всіх рівнях;

· сприяння розвитку освіти як основи сталого суспільства;

· зміцнення міжнародної співпраці для вироблення новаторської політики, програм і практики ОСР.

У новій редакції Концепції навчання з БЖДЛ, а її подальше удосконалення вже визріло, необхідно передбачити істотний крок — остаточний перехід від вивчення питань негайного захисту до формування всіх аспектів сучасної культури безпеки, формування нового світогляду людини — людини «безпечного типу», звичайно, з урахуванням провідної концепції сьогодення — сталого розвитку людства.

Висновки

Головні напрями освіти в інтересах збалансованого сталого розвитку:

Суспільне розуміння принципів сталого розвитку. Освіта в інтересах збалансованого сталого розвитку має головну роль у сприянні обговоренню сталого розвитку безпосередньо, еволюції поняття від бачення до практичного застосування відповідно до культурних та місцевих форм.

Першочергове значення освіти. Цей соціальний процес важливий для всіх секторів суспільства: бізнес, сільське господарство, туризм, управління природними багатствами, місцеве самоврядування та засоби масової інформації. Важливість для різних секторів додає великого значення розробці програми та її виконанню.

Навчання протягом життя. Суспільство має звикнути до феноменальної зміни норми в навчанні: крім отримання університетського ступеня (приблизно протягом 5 років), необхідно вміти вчитися постійно. Це є найдорогоціннішим потенціалом для організацій та індивідуумів. Таким чином, якісна освіта протягом життя і навчальні можливості потрібні всім народам, незалежно від їх способу життя чи обставин. Така освіта повинна відображати місцеву культуру і життєві потреби кожної нації.

Освіта в інтересах збалансованого сталого розвитку є необхідною для всіх націй. Реальністю є те, що саме наші високоосвічені країни створюють найбільшу загрозу сталому розвитку планети у майбутньому. Переорієнтація існуючих програм освіти у всіх країнах адресована на соціальні, екологічні, економічні знання, кваліфікацію, це також є головним поштовхом освіти в інтересах збалансованого сталого розвитку.

Спеціалізовані тренувальні програми. Розробка тренувальних програм для отримання гарантії, що всі сектори суспільства мають кваліфікацію і навички, необхідні для розвитку власного світу на принципах збалансованого розвитку.

Список використаної літератури

1. Грицай Т. А. Міжнародна Організація Об’єднаних Націй // Історія та правознавство. — 2010. — № 10. — С. 27-31

2. Ермаков Д. Образование для устойчивого развития // Педагогика. — 2006. — № 9. — С. 23-29

3. Заемский В. Ключевые вопросы реформы ООН // Мировая экономика и международные отношения. — 2008. — № 7. — С. 3-13

4. Запорожець О.І. Десятиріччя ООН з "Освіти для сталого розвитку та безпеки життєдіяльності людини" // Безпека життєдіяльності. — 2008. — № 7-8. — С. 16-20

5. Нуруллаєв І. Роль ООН у формуванні глобальної міжнародно-правової антикорупційної стратегії // Юридична Україна. — 2007. — № 12. — С. 93-96

6. Пащенко О.В. Декада Організації Об'єднаних Націй з освіти в інтересах збалансованого сталого розвитку // Екологічний вісник. — 2005. — № 2. — С. 24

7. Петринка, Людмила. Урок на тему "Міжнародні організації. ООН: минуле, сучасне, майбутнє" // Географія та основи економіки в школі. — 2009. — № 10. — С. 21-25

8. Сатиренко А. Міжнародні організації // Економіка в школах України. — 2010. — № 1. — С. 29-33