Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Три фази кризисного менеджменту

Вступ

1. Поняття кризи та принципи виникнення кризових ситуацій в розвитку підприємства

2. Ознаки кризових явищ в економіці підприємства

3. Порівняльна характеристика фаз кризисного менеджменту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Антикризове управління дає можливість керівникам підприємств зробити висновки і виробити необхідну стратегію й тактику щодо виходу з можливого кризового становища. Пов'язана із цим недостатність відповідних знань і досвіду суттєво впливає на впровадження дієвої системи антикризових заходів сучасного управління підприємством. Виявилося, що можливість пристосування суб'єктів господарської діяльності до нових умов для багатьох з них обмежена і дуже важка проблема

Антикризове управління — спеціальним чином організована система управління, яка має комплексний, системний характер, націлена на найбільш оперативне виявлення ознак кризи та створення відповідних передумов для їх своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення виникнення ситуації його банкрутства, запобігання її виникненню в майбутньому.

Антикризове управління можна розглядати як одну зі спеціальних функцій управління діяльністю підприємства в цілому, пов'язану з управлінням господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, його фінансовою стійкістю та платоспроможністю.

Тема: «Три фази кризисного менеджменту».

1. Поняття кризи та принципи виникнення кризових ситуацій в розвитку підприємства

У словнику іноземних слів, криза (від гр. krisis — переломний момент, рішучий результат) визначається як: загострене хитке положення; відносне (у порівнянні з платоспроможним попитом) надвиробництво товарів, що неминуче повторюється в умовах ринкової економіки і приводить до упадку виробництва, росту безробіття і т.д.; різка зміна, перелом [1, с. 6].

Криза, з погляду системного підходу — це стан негармонійних відносин як у самій системі, так і в зв'язках системи з зовнішнім середовищем, над системою, у якій вона організована. Криза є, з одного боку, наслідком попереднього шляху розвитку, а з іншого боку, причиною для вирішення протиріч і здійснення якісної зміни системи; тобто стан організації, при якому вона не здатна жити далі, не перетерплюючи деяких внутрішніх змін.

Найбільш розповсюдженими причинами виникнення кризових ситуацій є: занадто великий розмір боргу, переоцінка перспектив росту продаж, ігнорування негативного впливу на прибуток агресивних спроб викупити частку ринку за рахунок значного зниження цін, високий рівень постійних витрат через нездатність раціонально використовувати виробничі потужності, ставка на технологічний прорив у довгостроковій перспективі, надмірні вкладення в дослідження і розробки для зміцнення конкурентноздатності і прибутковості, невдача в розробці ефективних нових товарів, часта зміна стратегій, утрата конкурентних переваг і т.п. [6, c. 34]

При розгляді причин кризи в зв'язку з викликаними наслідками розрізняють чотири стадії розвитку кризи. Потенційна криза підприємства — фірма в неї сповзає, якщо немає грошей для покупки необхідного устаткування, проведення інших заходів удосконалювання бізнесу. Застарілі методи виробництва можуть тривалий час обтяжувати підприємство або навіть розорити його. Фірма повинна розробити стратегію придбання нового капіталу, що можна здійснити за рахунок допомоги компаньйонів, продажі частини своїх паїв, залучення кредитних засобів. Прихована криза підприємства — означає періодичну появу минаючих труднощів, наприклад, зниження реалізації товарів, перебої з постачаннями, ріст виробничого браку й ін. Її можна перебороти за допомогою нової стратегії маркетингу, поліпшеної реклами, розширення асортименту, підвищення якості товарів. Гостра керована криза підприємства може наступити у випадку втрати основних ринків збуту, істотній зміні технологій, цін і інших факторів. Підприємство повинне в терміновому порядку почати серйозні зміни у своїй діяльності, знайти нових клієнтів, скоротити витрати і т.д. Гостра, некерована криза, — якщо фірма настільки заборгувала, що не знаходить більше кредиторів, немає можливості збути готову продукцію, немає оборотних коштів для випуску інших товарів. У цьому випадку фірмі залишається оголосити про банкрутство [6, с. 38].

Антикризове управління базується на використанні усього потенціалу засобів і методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних і часових обмежень антикризового процесу. Основними етапами (складовими) процесу антикризового управління є діагностика кризи розвитку суб'єкта підприємницької діяльності, яка охоплює:

— діагностику кризових явищ і загрози банкрутства;

— перспективну оцінку наслідків порушення справи про банкрутство;

— експертизу можливостей (потенціалу) виживання;

— розроблення та реалізацію спеціальної антикризової програми, спираючись на власні сили та можливості або із залученням стороннього інвестора (санатора), здійснення контролю за процесом та реалізації;

— розроблення та впровадження системи запобігання кризових явищ у майбутньому [6, с. 41].

Водночас антикризове управління — це система подолання кризових явищ, яка складається з ряду підсистем відповідно до функціональних сфер підприємства:

— антикризовий операційний менеджмент;

— антикризове фінансове управління;

— антикризовий маркетинг;

— антикризове управління персоналом;

— антикризове організаційне управління [6, с. 42].

Визначені підсистеми не функціонують ізольовано. Реалізація антикризового управління потребує узгодження та координації дій з окремих напрямів. Тільки за цих умов результат — виведення підприємства зі стану кризи та фінансове оздоровлення — буде не тільки досягнуто, а й закріплено.

Кризові явища в процесі функціонування підприємства є результом загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей і негативної динаміки кількісних та якісних показників діяльності підприємства, що обумовлює поступову втрату його життєздатності. Кризові явища можуть мати загальні або локальні прояви залежно від того, суперечності якої функціональної підсистеми підприємства потребують свого вирішення.

Передумовою запуску механізму кризи є порушення здатності до саморегуляції внаслідок неефективного управління, руйнівного впливу зовнішнього середовища або неможливості внутрішніх сил протидіяти кризовим явищам. Поглиблення кризи відбувається шляхом впливу негативних чини та (або) ініційованих нею чинників другого рівня, що й обумовлює поступову втрату параметрів життєздатності підприємства.

Періодичність виникнення, інтенсивність розвитку та можливості подола кризи є індивідуальними характеристиками мікроекономічної системи та обумовлюються суттю суперечностей, що формуються під сукупним впливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Існує типовий перелік факторів, які підвищують ймовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати факторами потенційної загрози. Набір їх завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється в часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їхній негативний вплив на підприємство. Для організації моніторингу кризових факторів доцільна їх класифікація за такими ознаками, як: місце виникнення, внаслідок прояву, ступінь впливу, ступінь взаємообумовленості, час і характер дії [1, с. 28]

Зовнішні кризові фактори (загального або регіонального рівня) створюють передумови погіршення ситуації, однак за відповідної організації управління та прийняття необхідних рішень підприємство має всі можливості уникнути кризи, незважаючи на негативний зовнішній вплив. Цей висновок підтверджує різний фінансовий стан підприємств, що перебувають у рівних умовах з погляду зовнішнього оточення [1, с. 29].

Виникнення та поглиблення кризи окремого підприємства головним чином обумовлюється внутрішніми факторами, є результатом неефективного менеджменту, загального та функціонального. Інші внутрішні фактори є похідними, наслідком попередніх помилок і неефективних рішень. Жоден з факторів розвитку кризи, а також їхній сумісний вплив не мають фатального характеру, їхнім проявам можна та потрібно протидіяти.

2. Ознаки кризових явищ в економіці підприємства

Кризові явища в економіці підприємств носять об'єктивний характер, оскільки є закономірними для ринку. У сучасному розумінні криза є однією із стадій історичного циклу розвитку підприємства, подолання якої дає можливість забезпечити подальший розвиток підприємства.

Кризові явища в процесі функціонування підприємства є результатом загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей і негативної динаміки кількісних та якісних показників діяльності підприємства, що обумовлює поступову втрату його життєздатності. Кризові явища можуть мати загальні або локальні прояви залежно від того, суперечності якої функціональної підсистеми підприємства потребують свого вирішення [2, с. 24].

Ознаками кризи в економіці підпрємтва можуть бути:

1. Втрата клієнтів і покупців готової продукції.

2. Зниження кількості замовлень і контрактів з продажу продукції.

3. Неритмічність виробництва, неповне завантаження потужності.

4. Підвищення собівартості продукції та різке зниження продуктивності праці.

5. Зростання розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів.

6. Виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і ріст плинності кадрів.

7. Зниження обсягів реалізації, що приводить до зниження виручки [2, с. 25].

Передумовою запуску механізму кризи є порушення здатності до саморегуляції внаслідок неефективного управління, руйнівного впливу зовнішнього середовища або неможливості внутрішніх сил протидіяти кризовим явищам. Поглиблення кризи відбувається шляхом впливу негативних чинників та (або) ініційованих нею чинників другого рівня, що й обумовлює поступоу втрату параметрів життєздатності підприємства.

Періодичність виникнення, інтенсивність розвитку та можливості подолання кризи є індивідуальними характеристиками мікроекономічної системи та зовнішніх і внутрішніх чинників існує типовий перелік факторів, які підвищують ймовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати факторами потенційної загрози. Набір їх завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється в часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їхній негативний вплив на підприємство. Для організації моніторингу кризових факторів доцільна їх класифікація за такими ознаками, як: місце виникнення, наслідок прояву, ступінь впливу, ступінь взаємообумовленості, час і характер дії.

Зовнішні кризові фактори (загального або регіонального рівня) створюють передумови погіршення ситуації, однак за відповідної організації управління та прийняття необхідних рішень підприємство має всі можливості уникнути кризи, незважаючи на негативний зовнішній вплив. Цей висновок підтверджує різний фінансовий стан підприємств, що перебувають у рівних умовах з погляду зовнішнього оточення [2, с. 27].

Виникнення та поглиблення кризи окремого підприємства головним чином обумовлюється внутрішніми факторами, є результатом неефективного менеджменту, загального та функціонального. Інші внутрішні фактори є похідними, наслідком попередніх помилок і неефективних рішень Жоден з факторів розвитку кризи, а також їхній сумісний вплив не мають фатального характеру, їхнім проявам можна та потрібно протидіяти.

Кризові явища, які виникають у процесі функціонування підприємства, залежно від того, з якими конкретно елементами, суперечностями мікроекономічної системи пов'язано виникнення кризи, який характер і глибина пристосування економічної системи до її настання, відрізняються змістом і зовнішнім проявом.

У разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих суперечностей системи (в межах окремих елементів, функціональних блоків, процесів), виникнення форсмажорних обставин, але без погіршення режиму функціонування основних функціональних інваріантів, існують локальні кризи. Поява та поширення кризових явищ в окремих елементах системи (функціональних підсистемах) тільки спочатку відбувається ізольовано одне від одного, а потім можуть у разі поглиблення формувати підґрунтя для переходу до системної кризи.

До локальних сегментів прояву кризових явищ належать:

— криза збуту виготовіеної продукції викликана невідповідністю якості, обсягу та структури продукції до обсягу та попиту на ринку,

— криза діяльності, пов'язана зі скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони ресурсів матеріальних, транспортних, людських та ін..;

— фінансова криза, що виявляє себе в неможливості отримання необхідних фінансових ресурсів, причиною якої е неефективне використання капіталу,

— криза менеджменту, пов'язана з невідповідністю стилів, форм і засобів управління підприємством (досвіду та умінням керівників),

— криза організаційної структури управління, причиною якої є невідповідність між: організаційно-правовою формою господарювання, формою власності, внутрішньою організаційною структурою управління та обсягом діяльності підприємства,

— криза платоспроможності, що визначається як невідповідність між грошовими доходами і видатками підприємства, що призводить до періодичної або постійної неможливості фінансування діяльності виконання прийнятих зовнішніх зобов'язань [2, с. 31].

3. Порівняльна характеристика фаз кризисного менеджменту

Кризові явища носять циклічний характер і тому в них можна виділити окремі фази. Прийнято ідентифікувати три фази розвитку кризового стану підприємства: прихована криза, криза платоспроможності та криза розрахунків за боргами.

Кожна з них має свої зовнішні ознаки та різноманітність прояву залежно від ступеня порушення параметрів життєздатності та індивідуальних причин розвитку кризи конкретного підприємства.

Зовнішні ознаки кожної фази розвитку кризового стану підприємства полягають у такому.

1 фаза — криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яка виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалості операційного та фінансового циклу підприємства, його ринковій вартості та інше. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім — в окремі часові періоди, і поступово — в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, що виникають, покриваються за рахунок внутрішніх резервів (компенсаторних можливостей) — нерозподілених прибутків минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи [1, с. 65].

2 фаза — криза платоспроможності. Характерними ознаками цієї фази кризи є періодичний і більш тривалий дефіцит грошових коштів підприємства для виконання своїх зобов'язань і фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з браком грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик. Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємства відповідати за своїми зобов'язаннями за рахунок наявних грошових коштів і високоліквідних активів, своєчасно здійснювати платежі за своїми короткостроковими зобов'язаннями, готовність погасити короткострокову заборгованість власними коштами. Криза платоспроможності виникає здебільшого як наслідок розвитку інших видів локальним криз, оскільки всі сфери життя економічної системи знаходять кількісне відображення у його грошових коштах [1, с. 66].

Узагальнюючи існуюче розуміння, платоспроможність — це здатність підприємства вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі та термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності.

3 фаза — криза розрахунків за боргами (загроза банкрутства, фінансова неспроможність). Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів протягом певного часу (відповідно до чинного законодавства критичний термін виконання зобов'язань становить три місяці). Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справи про банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності [1, с. 66].

Висновки

Кризові явища в процесі функціонування підприємства є результатом загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей і негативної динаміки кількісних та якісних показників діяльності підприємства, що обумовлює поступову втрату його життєздатності.

Кризові явища можуть мати загальні або локальні прояви залежно від того, суперечності якої функціональної підсистеми підприємства потребують свого вирішення.

Передумовою запуску механізму кризи є порушення здатності до саморегуляції внаслідок неефективного управління, руйнівного впливу зовнішнього середовища або неможливості внутрішніх сил протидіяти кризовим явищам. Поглиблення кризи відбувається шляхом впливу негативних чини та (або) ініційованих нею чинників другого рівня, що й обумовлює поступову втрату параметрів життєздатності підприємства.

Кризові явища носять циклічний характер і тому в них можна виділити окремі фази. Прийнято ідентифікувати три фази розвитку кризового стану підприємства: прихована криза, криза платоспроможності та криза розрахунків за боргами.

Кожна з них має свої зовнішні ознаки та різноманітність прояву залежно від ступеня порушення параметрів життєздатності та індивідуальних причин розвитку кризи конкретного підприємства.

Список використаних джерел

1. Лігоненко Л. О., Тарасюк М. В., Хіленко О. О. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. /Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2005. – 377 с.

2. Масенко Б. П., Афонченкова Т. М. Антикризове управління: Навч.-метод. посіб. для студ. ВНЗ /Європейський ун- т. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 263 c.

3. Мельник П.В., Філоненко М.М., Гацька Л.П., Кошарська Н.Е. Менеджмент: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 154 с.

4. Подольчак Н. Ю. Стратегічний менеджмент. — Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2006. – 223 с.

5. Шершньова З. Є., Оборська С. В. Антикризове управління підприємством: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни /Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2004. – 196 с.

6. Штангрет А. М., Копилюк О. І. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. — К. : Знання, 2007. – 336 с.