Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Світова економіка, її ресурси та потенціал розвитку

Вступ

Сьогоднішня криза – це криза, яка об’єднала якості багатьох попередніх, спричинила падіння усіх ринків, штовхнула реальний сектор економіки у рецесію та підготувала «пастку ліквідності» для інструментів монетарної політики. Зростаючий рівень безробіття у світі та скорочення сукупного виробництва, свідчать про потужність та глобальну масштабність кризи економічної системи, і це за наявності гігантських програм стимулювання економіки, як фіскального, так і монетарного характеру, з боку урядів розвинених країн світу.

Функціонування сучасної світової економіки супроводжується посиленням волатильності ринків у короткостроковому періоді, що, в свою чергу, сприяє зростанню волатильності ділових циклів у довгостроковій перспективі. Дана тенденція свідчить про наявність певних причин, що зумовлюють зростання величини відхилення економіки від свого основного тренду.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки та МЕВ.

1. Характерні риси світової економіки

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:

  • світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;
  • світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;
  • сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об´єктивним законам ринкової економіки;
  • світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв´язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв´язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов´язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління [5, c. 19-20].

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

  • розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;
  • зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
  • економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
  • виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все «своє виробництво». Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв´язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об´єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв´язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн [7, c. 95].

Світовій економічній системі сьогодення притаманне підсилення дії факторів, які призводять до інтенсифікації міжнародної конкуренції та глобалізації виробництва, що супроводжується поступовим зменшенням розбіжностей між країнами. Основними причинами вважають[9]: посилення подібності інфраструктури, поширення сучасних технологій, каналів розподілу, принципів маркетингу як довгострокової тенденції, збільшення кількості продуктів та торговельних найменувань, доступних у різних частинах світу, що є прикладом збільшення подібності потреб споживачів різної національної належності. Поступово кожна галузь  економіки підпадає під дію певної технологічної революції, яка стимулює реструктуризацію, створює нові можливості для економічного лідерства, що в свою чергу змінює природу конкуренції.

Традиційні джерела порівняльних переваг, такі як вартість робочої  сили, доступність сировинних факторів виробництва, почали втрачати своє значення. Нові технології ведуть до постійного зменшення частки прямих витрат на робочу силу в загальній структурі витрат. Технологічні ініціативи країн порівняно швидкоплинні в міру поширення технологій через ліцензування, інжинірингові компанії, світове наукове співробітництво. Ринок природних ресурсів став глобальним та значно спростився доступ до них. Всі ці зміни значно похитнули традиційний баланс порівняльних переваг в світі. Кожна географічна одиниця, країна, регіон, інтеграційне угрупування мають унікальний набір локальних умов, які мають сприяти розвитку певної галузі виробництва.

Незважаючи на тенденцію зниження торговельних бар’єрів та регіональні угоди у сфері світової торгівлі, спрямовані на лібералізацію міжнародної торгівлі, тиск з боку міжнародної конкуренції призвів до появи нової хвилі протекціонізму. Характерною особливістю процесу глобалізації в економіці є посилення впливу найменших учасників, яким притаманні специфічні місії [2, c.4-5].

2. Головний механізм реалізації світової економіки

Механізм реалізації світової економіки — це сукупність правових норм та інструментів реалізації (міжнародні угоди, договори, конвенції, хартії, кодекси, керівництво тощо), прийнятих на національному і міждержавному рівнях, включаючи регіональні й глобальні міжнародні економічні організації.

Сучасне світове господарство є складною системою, глобальним економічним організмом, який функціонує та розвивається відповідно до об’єктивних економічних законів ринкової економіки, в тому числі законів-тенденцій. Поглиблений розвиток усіх чинників, що зумовлюють розвиток світового господарства, вказує на те, що цей процес ще не завершився. В глобалізації беруть участь усі країни, в тому числі розвинуті, ті, що розвиваються, країни з перехідною економікою, зокрема Росія, Україна, Казахстан.

Світове господарство (світова економіка) є відображенням господарської структури сучасної цивілізації, втіленням її господарської єдності, що складається в наслідок невпинного поглиблення міжнародних економічних відносин. Становлення світового господарства як цілісної системи найповніше виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва і обігу, транснаціоналізаціі та глобалізації економічного розвитку. Новітні ресурси і комунікації виступають головною детермінантою зближення економічних форм життя народів і держав. Але існують і розбіжності між ними.

Водночас світове господарство вирізняється надзвичайною строкатістюза якістю своїх підсистем та окремих елементів і суб’єктів. У його надрах визрівають та загострюються глибокі суперечності. На думку деяких учених, таке співіснування економічних форм життя народів і країн є не кращим планетарним варіантом, особливо для країн з перехідною економікою, країн, що розвиваються, оскільки зближення рівня економічного розвитку з розвинутими державами не відбувається [8, c. 22-23].

Великий вплив на формування і розвиток сучасної світової економіки мають такі фактори:

  1. Збільшення обсягів і асортименту міжнародного товарообміну.
  2. Загострення глобальних проблем (екологічної, сировинної, енергетичної, продовольчої, демографічної й ін.), що активізувало міжнародне співробітництво в сфері науково-дослідних робіт, спільного освоєння надр Землі й Світового океану, охорони навколишнього середовища тощо.
  3. Лібералізація зовнішньоекономічної політики майже всіх країн світу, що особливо чітко проявилися за останні 50 років і, що полягає в послабленні заходів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі, поліпшенні інвестиційного клімату в багатьох (особливо в розвинутих) країнах, пом´якшенні національної міграційної політики безумовно сприяла розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин у світовому господарстві.
  4. Зміни в системі міжнародного поділу праці. Як зазначалося раніше, місце і роль країни в міжнародному поділі праці зараз все менше залежить від її природно-кліматичних ресурсів і географічного положення і все більше — від «придбаних ресурсів» (технологій, капіталу, якісного складу робочої сили), а також від того, наскільки та чи інша країна «вписується» у стратегічні цілі найбільших міжнародних корпорацій. Це значно змінило географічні потоки товарів і послуг у світовому господарстві: промислово розвинуті країни перетворилися в головних світових експортерів продовольства, із країн, що розвиваються, все більше експортується машинотехнічної продукції, одягу, взуття, інших готових виробів.
  5. Процеси регіональної економічної інтеграції, що охопили усі без винятку континенти, вплив яких на розвиток міжнародних економічних відносин неоднозначний: з одного боку, вони сприяють інтенсивному розвитку усіх форм міжнародних економічних відносин між країнами-членами інтеграційних об´єднань, а з іншого — стримують розвиток міжнародних економічних відносин із третіми країнами.
  6. Зростаюче значення у світовому господарстві міжнародних корпорацій у сучасних умовах. Вони відіграють визначальну стратегічну роль у розвитку як окремих форм міжнародних економічних відносин, так і їх системи та географічної конфігурації.
  7. Створення і постійне удосконалювання системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин як відповідь на постійно виникаючі проблеми їхнього розвитку дозволило створити загальну для всіх країн нормативно-правову базу функціонування світогосподарських зв´язків у вигляді Віденської конвенції про договори закупівлі-продажу товарів, Оттавської конвенції про міжнародну фінансову оренду. Керівництво зі складання міжнародних договорів про компенсаційні угоди, про промислове співробітництво тощо.
  8. Формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин, що включає всесвітні мережі транспорту, комунікацій, глобальні інформаційні мережі, що значно прискорює за часом практичну реалізацію світогосподарських зв´язків, породжує нові способи їхнього здійснення (висновок міжнародних товарних угод і трудових контрактів у мережі Інтернет, купівля-продаж товарів і послуг на міжнародних товарних біржах, аукціонах, торгах, майже негайне здійснення міжнародних розрахунків і т. ін.).
  9. Політичні фактори: розпад колоніальної системи імперіалізму, розпад СРСР, Чехословаччини, СФРЮ, міжнародний тероризм, подолання релігійних конфліктів тощо [6, c. 17-18].

Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але і взаємообумовлені.

3. Перспективи розвитку світової економіки

Господарська глобалізація спричинилася до формування своєрідної архітектури світової економіки, в якій чітко вимальовуються Центр і Периферія із відповідним розподілом ролей. Центр представлений промислово розвинутими країнами, що входять здебільшого в Організацію економічного і соціального розвитку (ОЕСР, на початок 2000 р. — 29 країн). Решта світу складає Периферію, яка концентричними колами оточує Центр. Тут теж є своя ієрархія, тобто дислокація в колах, що розташовані ближче і дальше від Центру. Картина нагадує коперніковську планетарну систему: чим далі від Центру, тим «холодніше».

Центр — переважно країни ОЕСР.

Нові індустріальні держави: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Таїланд, Сінгапур.

Країни з ринками, що розвиваються: Аргентина, Бразилія, Китай, Індія, Індонезія, Мексика, Саудівська Аравія, Туреччина, ПАР.

Країни з перехідною економікою: країни Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина), країни, що утворилися після розпаду СРСР та Югославії.

Країни, що розвиваються, проміжного стану — передусім «сировинні» країни, які використовують надходження від експорту для розвитку (країни ОПЕК, Південної Америки).

«Маргінальні» слаборозвинуті країни — переважно африканські.

У Центрі зосереджені капітали, інформація і нові технології. На Периферії знаходяться корисні копалини, сировина, дешева робоча сила та значні ринки збуту готової продукції. Відносини між Центром і Периферією базуються на ринкових засадах: більшу вигоду отримує той, хто володіє більшою економічною владою, важливішими й дефіцитнішими ресурсами. Тому ці стосунки є лише формально рівноправними, а насправді виражають підпорядкованість Периферії Центру з усіма випливаючими звідси наслідками.

А вони достатньо промовисті й сумні. На 20 % населення планети (так званий «золотий мільярд»), яке проживає в Центрі, припадає 86 % світового ВВП. І на таку ж кількість населення у найбідніших країнах — усього 1 % [2, с.6]. Квінтильний коефіцієнт показує разючий результат — 86:1.

До найважливіших загроз, що їх несе із собою господарська глобалізація, слід віднести:

  • економічні втрати, що виникають із господарських контактів із сильнішими партнерами;
  • небезпека витіснення на узбіччя технологічного та соціально-економічного прогресу;
  • шкідливі впливи глобальних господарських процесів на національну економіку;
  • обмеження можливостей держави щодо проведення автономної соціально-економічної політики.

Першоосновою міжнародного поділу праці виступають відмінності природно-кліматичних умов, сформовані структури виробництв та господарські механізми окремих країн. Сьогодні до цього додаються темпи розвитку та застосування науково-технічного прогресу, а також ефективність державної економічної політики. У наш час жодна із країн світу, навіть найрозвинутіша, неспроможна виробити всі необхідні їй товари. Крім того, виробництво певних товарів, замірене лише на внутрішній ринок, було б неефективним, оскільки обмеженість останнього не дозволяла б підприємствам досягти оптимальних розмірів. До того ж у зв’язку із подорожчанням сучасних наукових досліджень жодна держава не в стані забезпечити весь фронт НДДКР, а тим паче всеохоплюючі фундаментальні розробки. Сказане свідчить на користь активної участі кожної країни в міжнародному поділі праці, необхідності міжнародної взаємодії та співробітництва у господарській сфері.

Цьому немає розумної альтернативи. Недостатня включеність країни в зазначені світогосподарські процеси прирікає її на відставання. Небезпечним вже є саме згаяння часу, нерішучість та непослідовність у входженні в міжнародні взаємозв’язки. Розумна поведінка полягає в тому, щоб максимально використати можливості, закладені в міжнародному поділі праці. А вони суттєві: прискорення економічного зростання та підвищення ефективності національної економіки. Адже зовнішньоекономічна діяльність у наш час стала невід’ємною частиною суспільного відтворення. І це добре ілюструє економіка України, в якій зовнішньоторговельний оборот опосередковує 40-50 % виробництва ВВП .

Базовим елементом, який формує зовнішньоекономічну діяльність держави, є саме участь у міжнародному поділі праці. Для України це завдання визначається як підключення до міжнародного поділу праці. Воно не з простих: світові потреби в товарах і послугах в основному забезпечені, ринки поділені. Тому вихід нових країн, зокрема України, може відбутися лише за умови, що будуть запропоновані або дешевші, або кращі, або нові продукти. Іншими словами, успіх на зовнішніх ринках забезпечується відносними перевагами, які існують і, які ще потрібно створити [7, c. 96-97].

Висновки

Отже, в сучасних умовах світове господарство охоплене глобальною економічною кризою, яка не має тимчасового короткострокового характеру. Подолання кризи потребує глибинної структурної перебудови основ світової економіки, фінансової системи, виробничих відносин і зміни технологічного укладу глобалізованого суспільства, що потребує глибоких досліджень в руслі вимог нової цивілізаційної методології ХХI століття. Ці процеси впливають на керованість ринкових перетворень в Україні.

Система міжнародних відносин світового господарства, до якого інтегрується Україна, потребує вирішення ряду проблем: будувати свою стратегію на оновленні технологій на інноваційній основі; зростанні інноваційно-активних підприємств; створення ТНК; на готовності конкурувати, оскільки конкурентоспроможність економіки певною мірою визначає її (України) позиції на зовнішньому ринку; на реальному розумінні свого національного середовища і шляхів його поліпшення.

Необхідно сконструювати гнучкий і динамічний механізм, що регулював би інтеграцію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Доцільно визначитися, які галузі і виробництва будуть складати профіль міжнародної спеціалізації України і стимулювати їх методами ринкової економіки.

Список використаної літератури

  1. Горбач Н. Україна у світовій економіці // Економіка в школах України. — 2009. — № 5. — С. 25-27
  2. Колосінський Є. Ю. Світова економіка у контексті глобальних еволюційних процесів // Економіка. Фінанси. Право. — 2008. — № 11. — С. 3-6
  3. Липов В. Міжнародна економіка: світова економіка та міжнародні економічні відносини [] : практикум: навч.-практ. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Володимир Липов, 2009. — 329 с.
  4. Олефір В. Перспективи світової економіки (огляд прогнозів) // Економіст. — 2009. — № 6. — С. 33-35
  5. Світова економіка: навчальний посібник / ред.: Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевский, Н. С. Логвінова, 2010. — 327 с.
  6. Сльозко О. Депресія у світовій економіці: сучасні тенденції / Олена Сльозко // Зовнішні справи. — 2009. — № 2. — С. 17-19
  7. Ставицький А. В. Моделювання циклічності світової економіки / А. В. Ставицький // Фінанси України. — 2008. — № 9. —  С. 94-102
  8. Старостіна А. Економіка зарубіжних країн [] : навч. посібник / Алла Старостіна, Андрій Длігач, Наталія Богомаз, 2009. — 454 с. (Введено зміст)
  9. Трансформаційна економіка [Текст] : навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закладів / Володимир Савчук [та ін.]; за ред. В. С. Савчука, Ю. К. Зайцева, 2008. — 612 с.