ReferatsS

Все для студентов и самообразования

Результативність та ефективність в публічному адмініструванні

Ефективність управління – це результат, зіставлений із затратами на його досягнення, включаючи не лише прямі витрати на систему управління, а й витрати на реалізацію управлінських рішень.

Критерії ефективності становлять собою ознаки, сторони, прояви управління, аналізуючи які можна визначати рівень і якість управління, його відповідність потребам та інтересам суспільства. Соціальна ефективність державного управління розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб’єкта і об’єктів державного управління, має комплексний характер. Беручи до уваги зазначене, розрізняють три основних поняття ефективності державного управління:

  • загальну соціальну ефективність державного управління;
  •  ефективність організації і функціонування суб’єктів державного управління;
  •  ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб.

 Критерії загальної соціальної ефективності державного управління — це ті, які дають можливість бачити і, бажано, вимірювати досягнутий через державне управління рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи. На їх основі можна визначити найголовніше: зв’язок державного управління і суспільства.

До критеріїв загальної соціальної ефективності державного управління можна віднести:

  •  рівень продуктивності праці, співвіднесений зі світовими параметрами за її відповідними видами;
  •  темпи і масштаби приросту національного багатства;
  •  рівень життя населення порівняно зі стандартами розвинутих країн;
  •  впорядкованість, безпеку, сталість та надійність суспільних відносин, їх відтворення з наростаючим позитивним результатом.

Група критеріїв спеціальної соціальної ефективності державного управління, розкривають і характеризують якість (рівень) всієї сукупності органів державної влади і місцевого самоврядування в єдності їх цілепокладання, організації і функціонування. До них віднесено:

  1. Цілеорієнтованість організації і функціонування державно-управлінської системи, її великих підсистем та інших організаційних структур, що визначається через ступінь відповідності їх управлінських впливів цілям, які об’єктивно випливають з їх місця і ролі в суспільстві. Це дає змогу виключати дублювання, паралелізм як у діяльності самих органів державної влади, так і в розподілі повноважень між ними та органами місцевого самоврядування, а також виявляти ділянки суспільної життєдіяльності, що залишилися поза необхідними управлінськими впливами.
  2. Витрати часу на вирішення управлінських питань і здійснення управлінських операцій.
  3. Функціонування державно-управлінської системи, її підсистем та інших організаційних структур (реальна практика управлінської поведінки конкретних посадових осіб).
  4. Складність організації суб’єкта державного управління, його підсистем і ланок. Складність оргструктури впливає на її внутрішню життєдіяльність (реалізацію внутрішніх функцій) і формування управлінських дій (здійснення зовнішніх функцій).
  5. Витрати на утримання і забезпечення функціонування державно-управлінської системи (економічні, соціальні, технічні, кадрові та ін.), її підсистем та інших організаційних структур. При їх аналізі й оцінюванні слідт враховувати взаємозалежність між вартістю управління і соціальними результатами діяльності керованих об’єктів.

В оцінці ефективності державного управління важлива роль належить критеріям конкретної соціальної ефективності діяльності кожного управлінського органу (органу державної влади чи органу місцевого самоврядування) і посадової особи, кожного одиничного управлінського рішення, дії, впливу.

Критерії соціальної ефективності є:

  1. Ступінь відповідності напрямів, змісту і результатів управлінської діяльності органів і посадових осіб тим її параметрам, які відображені у правовому статусі органу й окремої посади.
  2. Законність рішень і дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб.
  3. Реальність управлінських впливів (має забезпечувати цілеорієнтацію, організацію і нормативне регулювання керованими об’єктами).
  4. Зміст управлінських актів (рішень, вчинків, дій і т. д.) з погляду відображення в них запитів і потреб людей, спрямованості на їх добробут і розвиток.
  5. Характер й обсяг взаємозв’язків відповідних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з громадянами, їх об’єднаннями і колективами (показує рівень демократизму управлінської діяльності).
  6. Міра забезпечення в рішеннях і діях органу і його посадових осіб престижу держави.
  7. Правдивість і доцільність управлінської інформації, яка видається органами та їх посадовими особами.
  8. Моральний критерій (полягає в морально-ідеологічному впливі управлінської діяльності на «зовнішнє» середовище).

У державному управлінні при оцінюванні його результативності та ефективності мають порівнюватись:

  • цілі, які практично реалізуються в ньому, з цілями, які об’єктивно детерміновані суспільними запитами;
  • цілі, які реалізовані в управлінських процесах, з результатами, одержаними при об’єктивізації державного управління (рішень і дій його управлінських компонентів);
  • об’єктивні результати управління із суспільними потребами й інтересами;
  • суспільні витрати, які пішли на державне управління, з об’єктивними результатами, одержаними внаслідок управління;
  • можливості, закладені в управлінському потенціалі, зі ступенем їх реального використання.

Оцінку державному управлінню дають різні суспільні інститути: громадяни, сім’я, трудові колективи, громадські об’єднання, державні структури.

Для      систематичного        та       підсумкового   контролю     ефективності діяльності органу виконавчої влади, застосовують такий порядок оцінки.

  1. Аналіз технологічних процедур розробки та затвердження програми діяльності органу державної влади з визначенням діагностованих цілей.
  2. Аналіз бюджету органу з урахуванням таких вимог:
  • статті бюджету органу державної влади мають відображати всі аспекти програми діяльності органу на певний період, шляхом застосування програмно-цільового методу організації діяльності органу;
  • статті бюджету органу необхідно розглядати в аспекті послуг, що мають надаватися, роботи, що має бути виконана для надання цих послуг, а також послуг та/або ресурсів, які необхідні та достатні для забезпечення досягнення програмних цілей діяльності органу;
  • бюджет має бути сформований за допомогою показників діяльності, тобто роботи та ресурсного забезпечення діяльності;
  • фінансово-економічне обґрунтування програми діяльності має спиратися на фактичні, розрахункові та прогностичні питомі витрати.
  1. Експертиза функціональної та організаційної структури органу державної влади відповідно до цілей його функціонування.
  2. Аналіз ресурсного, в тому числі інформаційного та кадрового забезпечення реалізації цілей діяльності органу державної влади.
  3. Дослідження основних показників «випуску» (тобто надання послуг та забезпечення випуску товарів) у визначеній кількості, якості з дотриманням ефективності його виробництва. Останнє може бути забезпечено внутрішнім і зовнішнім контролем, здатним стимулювати поступове довготривале зростання ефективності в державному управлінні.
  4. Проведення поточного контролю ефективності використання бюджетних коштів та ефективності діяльності державних службовців з досягнення визначених цілей органу державної влади.
  5. Проведення громадського оцінювання діяльності органу шляхом залучення спеціально підготовлених експертів та опитування громадян з приводу задоволення населення діяльністю цього органу.

Список рекомендованої літератури:

  1. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций / Г.В. Атаманчук. — М. : Омега-Л, 2004. − 584 с.
  2. Бакуменко В. Д. Державно-управлінські рішення : Навчальний посібник / В. Д. Бакуменко. — К. : ВПЦ АМУ, 2011. – 444 с.
  3. Василенко И.А. Государственное управление в странах Запада; США, Великобритания, Франция, Германия : учеб. пособие / И.А. Василенко. − М : Логос, 2000. − 200 с.
  4. Державне управління : підручник / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васша ; за ред. А.Ф. Мельник. − К. : Знания, 2009. − 582 с.
  5. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. монографія / кол. авт. ; відп. ред. П.Р. Нижник. − К. : УАДУ, 1997. − 448 с.
  6. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: навчальний посібник/ ред. Н. Р. Нижник, В. М. Олуйко. − Львів: Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2002. − 352 с.
  7. Дзюндзюк В.Б., Мельтюхова Н.М. та ін. Публічне адміністрування в Україні: Навч. Посібник / [за заг. ред. В.В. Корженка, Н.М. Мельтюхової. − Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2011. – 306 с.
  8. Енциклопедія державного управління: у 8 томах/ Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.-ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. − К.:НАДУ, 2011.
  9. Малиновський В.Я. Державне управлшня : навч. noci6. / В.Я. Малиновський. − Луцьк, 2000. − 558 с.
  10. Мельтюхова Н. М. Технологія державного управління: навчальний посібник / Н. М. Мельтюхова. − Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2005. –с.
  11. Оболенський О. Ю. Державна служба: підручник / О. Ю. Оболенський. − К.:КНЕУ, 2006. − 472 с.
  12. Серьогін С. М. Кадрова політика і державна служба: конспект лекцій: У 2 ч., Ч. 2/ С. М. Серьогін, Н. Т. Гончарук, І. Г. Батраченко. — Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, 2004. − 65 с.
  13. Чиркин В.Е. Публичное управление : учебник / В.Е. Чиркин. — М : Юристь, — 475 с.
  14. Шаров Ю. П. Результативність та якість діяльності державного службовця: навчальний посібник / Ю. П. Шаров, Т. В. Маматова, І. А. Чикаренко. − Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2003. − 212 с.