Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Правова регламентація судово-медичної експертної діяльності

Зміст

1. Правова регламентація судово-медичної експертної діяльності

2. Судово-медична експертиза транспортної травми зіткнення автомобіля з пішоходом

3. Сучасний стан судово-медичної експертизи крові та її слідів

Список використаних джерел

1. Правова регламентація судово-медичної експертної діяльності

Діяльність судово-медичних експертних установ, як і кожного окремого їх працівника, регламентується процесуальним, кримінальним, цивільним та адміністративним законодавством, а також "Законом про судову експертизу" (1994), "Основами законодавства України про охорону здоров'я" (1992), методичними документами Міністерства охорони здоров'я. У 1995 році наказом № 6 Міністерства охорони здоров'я України затверджено положення "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби в Україні", що значною мірою вплинуло на подальше підвищення якості цієї роботи.

Закон передбачає права та обов'язки експерта.

Згідно з чинним законодавством на судово-медичного експерта покладаються такі обов'язки:

— прийняти до виконання доручену йому експертизу;

— повідомити у письмовій формі особу або органи, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;

— з'явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її проведення;

— заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин.

Експерт має право:

— знайомитися з матеріалами справи, які стосуються експертизи;

— порушувати клопотання про надання додаткових і нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань;

— з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

— вказувати у висновку експертизи на факти, які мають значення для справи, але щодо яких йому не були поставлені запитання;

— у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії – складати окремий висновок експертизи.

Експерту забороняється:

— розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання;

— вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи мають пряме чи побічне відношення до експертизи.

Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість. За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних попереднього слідства чи дізнання, а також за злісне ухилення від явки до органів дізнання та попереднього слідства або суду експерт несе кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК.

За відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків або за дачу завідомо неправдивого висновку експерт несе кримінальну відповідальність.

2. Судово-медична експертиза транспортної травми зіткнення автомобіля з пішоходом

У переважній більшості випадків ДТП виникають у результаті порушення правил дорожнього руху (ПДД) водіями, пішоходами, пасажирами, велосипедистами, а також внаслідок грубих порушень працівниками транспортних господарств правил технічної експлуатації й поганого контролю за станом доріг і організацією регулювання вуличного руху.

Порушення ПДД із боку водіїв найчастіше укладаються в: перевищенні безпечної швидкості при маневрах (повороті, обгоні, необхідності ухилитися від зіткнення або наїзду, об'їхати перешкода або нерівність дороги), влученні на ділянку дороги з гіршими характеристиками; загостренні дорожньої обстановки: недотриманні черговості проїзду перехресть; неподанню або неправильній подачі попереджувального сигналу; неправильному розрахунку мінімального зупинного шляху при різних швидкостях руху й стані дорожнього покриття; порушенні вимог сигналів світлофора, дорожніх знаків і покажчиків, вимог дорожньої розмітки; недотриманні безпечної дистанції; несподіваному виїзді зі свого ряду руху й осліпленні світлом фар; стоянці на проїзній частині без висвітлення; порушенні правил перевезення пасажирів; нетверезому стані водія, його роботі із часу, що перевищує припустимі межі, після яких наступає стомлюваність; і ін.

Порушення правил дорожнього руху з боку пішоходів звичайно складаються в: несподіваному появі пішохода через перешкоду (наприклад, через варті на зупинці автобуса, автомобіля в тротуару або узбіччя); раптовому виході через транспортного засобу, що рухається в попутному або зустрічному напрямку; непередбаченому поводженні пішохода, при якому водій помилково впевнений в взаємному контакті з пішоходом (наприклад, пішохід, що явно перечікує проїзд автомашини, раптом перебігає напереріз); виході на проїзну частину в місці, де це заборонено; раптовому виході з неосвітленої зони дороги; і ін.

Випуск в експлуатацію свідомо технічно несправних транспортних засобів (наприклад, з дефектом гальмової системи, ходової частини й освітлювальних приладів) особою, відповідальним за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, якщо це привело до настання наслідків, передбачених карним законом, тягне кримінально-правову відповідальність.

У ДТП можна виділити три фази:

1) початкову;

2) кульмінаційну

3) кінцеву.

Кожна з них є логічним продовженням попередньої й, в свою чергу, визначає розвиток наступної. Для початкової фази ДТП характерні умови руху транспортного засобу й пішоходів, що зложилися перед виникненням небезпечної ситуації, при якій учасники руху повинні негайно прийняти всі наявні в їхньому розпорядженні міри для запобігання ДТП і зниження ваги його наслідків. Неприйняття цих мір або їх недостатня ефективність приводить у процесі зближення транспортних коштів і пішоходів до переходу від небезпечної ситуації в аварійну, коли учасники руху не мають у своєму розпорядженні технічну можливість запобігання ДТП, і воно стає неминучим. Кульмінаційна фаза ДТП характеризується подіями, що викликають найбільш важкі наслідки (ушкодження автомобілів, травми пішоходів, пасажирів, водіїв). Це фаза протікає швидко (звичайно кілька секунд) і розвивається на ділянці дороги невеликий довжини. Кінцева фаза ДТП, що випливає за кульмінаційної, часто збігається із припиненням руху транспортного засобу. Іноді (наприклад, при виникненні пожежі на автомашині) кінцева фаза триває й після зупинки.

Знання механізму ДТП дозволяє визначити коло криминалистически значимих ознак, які, у свою чергу, сприяють установленню об'єктивної істини. У результаті контакту, взаємодії транспортного кошти й пішохід на дорожнім покритті, на транспортному засобі й людині виникають певні матеріальні сліди (наприклад, сліди крові, мозкової речовини, бензину, масла, що відділилися деталі транспортного кошти й частина перевезеного вантажу, осколки фар і лобового, бічних і заднього стекол, що відшарувалася фарба, гальмовий шлях і ін.). По цих слідах за умови їхнього своєчасного виявлення й фіксації можливе встановлення механізму й причин ДТП.

Як правило, для ДТП характерна швидкоплинність події, його несподіванка для очевидців, а іноді й для учасників події, і, як слідство цього, короткочасність його сприйняття й обмеженість обсягу сприйнятої інформації.

На характер і повноту сприйняття обстановки й обставин механізму ДТП впливають несприятливі об'єктивні й суб'єктивні фактори (недостатня освітленість, погані метеорологічні умови, хворобливий стан, трагічний результат події, стан стресу й т.д.). Ці обставини настійно диктують необхідність установлення всіх очевидців події й проведення досить докладного допиту обізнаних осіб. Особи, що роблять ДТП, як правило, діють по необережності у формі злочинної самовпевненості або недбалості. Відомі однак випадки навмисного здійснення ДТП із метою приховання слідів іншого раніше зробленого злочину.

На початку розслідування виникають дві типові ситуації:

а) водій відомий (він і транспортний засіб перебувають на місці події: водій зник разом з автомашиною або без її, але особистість його установлена);

б) водій невідомий (він зник з місця події разом с авто машиною або залишив викрадену автомашину).

Найпоширенішої є перша ситуація. У цих випадках найчастіше спостерігаються легені або менш тяж кие тілесні ушкодження потерпілих або заподіяння істотного матеріального збитку. Програма дій слідчого складається в негайному огляді місця події, у тому числі й транспортного кошти, опитуваннях і наступних допитах всіх обізнаних осіб, огляді водія й потерпілого для встановлення алкогольного або наркотичного сп'яніння, призначенні судово-медичної експертизи потерпілого й інших експертиз.

Для другої ситуації, коли водій на автомашині зник з місця події, звичайно характерні найбільше серйозні шкідливі наслідки у вигляді заподіяння тяжких ті лісових ушкоджень або смерті потерпілого. Найчастіше ця ситуація зустрічається після викрадення транспортного засобу або здійснення ДТП нетверезим водієм. У цьому випадку слідчий повинен зробити огляд місця ДТП, установити й допитати як свідків обізнаних осіб, допитати потер що пели, призначити судово-медичну експертизу потер що пели й дати доручення органам ДАІ, карному розшуку, службі охорони громадського порядку про виробництві оперативно-розшукових заходів щодо встановлення й розшуку водія, що зник, і його автомашини.

Винятково велике значення здобуває розшук воїна, що зник, і транспортного засобу. Колись усього повинне бути забезпечене негайне інформування під поділів ДАІ й сусідніх територіальних органів міліції про те, що трапилося,, щоб перекрити шляхи руху транспортних коштів, що зникли, повинен бути зроблений опитування можливих свідків у місцях по напрямку його передбачуваного проходження, організовано переслідування по "гарячих слідах". Варто зробити обстеження й огляд автогосподарств, гаражів, автостоянок і інших місць із метою виявлення автомашини в районах, через які пролягав шлях руху транспортних коштів, що зникли. Поряд із цим повинен перевірятися наявні дані по картотеці обліку транспортних засобів ДАІ.

Розшук транспортних засобів і водія найчастіше здійснюється по матеріальним слідам, виявленим на місці події, — марці й типу автомашини, її кольору й іншим прикметам, номеру автомашини або його частин, характеру перевезеного вантажу, ушкодженнями на навколишніх предметах або на тілі потерпілого, слідам транспортного засобу на дорозі т.п., а також по інформації від обізнаних осіб про зовнішність водія. Для розшуку треба залучати представників громадськості, використати місцеву печатку, радіо і телебачення.

Звичайно відразу ж після огляду місця події й проведенні інших первісних слідчих дій слідчий висуває й перевіряє версії про причини ДТП. Типовими з них є:

1) порушення правил руху, знаходження водія за кермом у нетверезому стані, перевищення припустимої швидкості, неправильний обгін і ін.;

2) несправності дорожнього покриття, мостів, переїздів;

3) технічна несправність автомашини, зокрема несправність гальм, рульового керування й інших вузлів;

4) груба необережність потерпілого;

5) випадкове стікання обставин;

6) інсценівка ДТП із метою приховання іншого злочину.

Одночасно з версіями про причини ДТП виникають і перевіряються версії про особистості винного, часу ДТП, місці здійснення наїзду (буває, що місце виявлення трупа й місце наїзду не збігаються), місці знаходження трупа потерпілого, повезеного з місця події, і ін.

Огляд місця події складається із чотирьох частин: 1) огляд траси; 2) огляд трупа потерпілого: 3) огляд транспортного засобу; 4) огляд окремих слідів і предметів, виявлених на місці події.

Насамперед необхідно звільнити трасу для руху транспорту. Для цього треба точно зафіксувати очевидні об'єкти на трасі — відзначити місця, де перебував труп, транспортний засіб і інші предмети, що можуть мати значення для справи, зафіксувати їх взаиморасположение, позу трупа, зробити необхідні виміру.

Крім традиційного методу фіксації обстановки місця події — фотографування, можуть бути використані стереофотографічні методи зйомки. Варто зафіксувати: малюнок і профіль колії (пряма, перехрестя, поворот уліво або вправо, розвилка, горизонтальна дорога, спуск, підйом); тип покриття дороги (ґрунт, бетон, асфальт); стан покриття проїзної частини (сухе, мокре, засніжене, ожеледь); наявність узбіч, тротуарів, газонів, дорожніх знаків, пішохідних переходів, зупинок суспільного транспорту й т.д.; розташування на місці події транспортних засобів, слідів і інших речовинних доказів стосовно проїзної частини або елементів дороги (узбіччю, газону) і постійним орієнтирам ( куту будинку, дорожньому знаку й ін.). Границі ділянки дороги, що оглядається, варто максимально збільшити як убік руху транспортного засобу, так і в протилежну сторону. Треба також точно встановити ширину проїзної частини, ширину узбіч, тротуарів, описати виявлені сліди злочину, довжину й малюнок гальмового шляху, замету й волочіння, їхнє положення стосовно якої-небудь границі проїзної частини (тротуару, узбіччю).

У зв'язку з тим, що нерідко встановлення швидкості руху транспортного засобу має винятково важливе значення для розслідування, варто дуже уважно поставитися до вивчення довжини й характеру гальмового шляху (суцільний або переривчастий). Якщо обстановка дозволяє, труп потерпілого варто оглядати на місці його виявлення. Однак нерідко в чинність інтенсивності дорожнього руху й необхідності звільнення дороги для проїзду, труп доводиться оглядати в морзі. Особливе увага при огляді трупа варто звернути на пошук слідів, що характеризують механізм події, у тому числі слідів транспортної травми.

Автомобіль оглядається на місці події або в місці його виявлення після події. Фіксуються тип, марка й номерний знак автомашини, ушкодження, можливо, що виникли в результаті ДТП, здійснюється пошук слідів і інших речових доказів, що з'явилися в процесі ДТП (кров, волосся, мозкова речовина, обривки тканини, одягу потерпілого). Звичайно огляд автомобіля починають із перед нею частини. Ретельному огляду повинні бути піддані фари, підфарники, покажчики повороту, переднє стекло, облицювання радіатора, капот, передні крила, ручки дверей з тим, щоб виявити на них можливі ушкодження, частини тканини одягу потерпілого, сліди крові, волосся й т.п. Після цього необхідно в цих же цілях оглянути ходову частину й низ кузова автомашини, зафіксувати стан гальмової системи, рульового керування й інших агрегатів. У ході огляду кабіни автомобіля треба звернути увагу на положення важеля перемикання швидкостей, ручного гальма, покажчиків повороту й включення висвітлення. Здійснюється пошук слідів рук на важелях керування, документів і предметів з метою встановлення особистості водія, що зник.

У необхідних випадках провадиться огляд окремих слідів і предметів, виявлених на місці події. Допит свідків. По справах про ДТП хащу усього допитують:

а) свідків-очевидців події;

б) осіб, що можуть дати характеристику учасника ДТП:

в) медичних працівників, що оказали допомога потерпілому;

г) співробітників міліції, безпосередньо обізнаних про події: і ін.

При допиті очевидців варто враховувати швидкоплинність події ДТП, несподіванка й короткочасність сприйняття цієї події, що спричиняє неповне знання його деталей. Тому, з одного боку, потрібно ретельно аналізувати показання, прагнучи до їхньої деталізації, з інший, вживати заходів до встановлення й наступного допиту інших очевидців. Допитуючи знайомих учасників ДТП, корисно з'ясувати стан здоров'я потерпілого й водія, тому що можливо воно могло вплинути на що происшли. Медичні працівники й співробітники міліції нерідко можуть пояснити подробиці обстановки на місці події після ДТП, наприклад, як вели себе його учасники, що робили, говорили й т.п. У ході допиту водія повинні бути з'ясовані три групи питань — його дії до, під час і після події.

Оскільки ДТП відбувається, як правило, ненавмисно, те звичайно водії схильні до дачі правдивих показань, однак при цьому прагнуть применшити свою провину, посилаючись на непередбачені обставини, наприклад, грубу необережність потерпілого, несприятливі умови дорожнього покриття, погану видимість, непередбачену несправність механізму автомашини, своє несподіване нездужання й ін.

Допит потерпілого частіше усього здійснюється після його доставляння в медичну установу й одержання дозволу лікаря. У потерпілого-пішохода з'ясовується: не страждає чи він якою-небудь фізичною недугою (наприклад, короткозорістю, часткової втратою слуху), що міг перешкодити йому швидко зорієнтуватися в сформованій аварійній обстановці: де він перебував у момент події; чи були поруч інші особи; як він сам діяв, чи бачив наближається транспортний засіб, які його відмінні риси (про цьому особливо докладно, якщо воно зникло) і інші обумовлені характером події обставини. При допиті потерпілих із числа пасажирів, крім зазначених обставин, треба з'ясувати, яка була швидкість автомашини, як поводився водій — чи не відволікався, чи не скаржився на утома, нездужання, чи не розповідав про несправності транспортно го кошти, як поводився після ДТП. Як і водій, потерпілий є особою, зацікавленою наприкінці справи, тому його показання можуть бути не об'єктивними. Крім того, стан страху, фізичні страждання можуть вплинути на його оцінку случившегося й тому бути помилковими, нечіткими. Необхідна критична оцінка його показань.

Судово-медична експертиза призначається у всіх випадках, коли в результаті ДТП гинуть люди або їм заподіюються тілесні ушкодження. Це експертиза, крім загальних питань про причині смерті, часу, характері, локалізації й ступені важкості тілесних ушкоджень, стані здоров'я потерпілого перед нанесенням йому ушкоджень, має своїм завданням дослідження питань про наявність або відсутності на тілі й одязі потерпілого слідів транспортної (автомобіль ний) травми — слідів удару частин тіла про частину автомашини або про дорожнє покриття, струси мозку в результаті удару, здавлювання тіла, слідів волочіння по дорожньому покриттю.

Судово-медичного огляд водія й потерпілого допомагає встановити факт уживання спиртного або наркотиків, їхня кількість, ступінь сп'яніння, давнина вживання, наявність або відсутність залишкових явищ, що свідчать про колишнє сп'яніння. При цьому може бути зроблене біохімічне дослідження з одержанням проб крові й сили випробуваного. При необхідності проводиться судово-медична експертиза речових доказів, що досліджує різні об'єкти біологічного походження, головним чином кров, волосся, частки мозкової речовини, кості й різні тканини й органи людського тіла, виявлені в ході огляду ДТП, на тілі й одязі потерпілого. У зв'язку з цим перед експертом ставляться питання: чи не є виявлена кров (речовина) кров'ю людини; чи збігається вона по групі й типу із групою й типом крові потерпілого: чи належать виявлені при огляді транспортного засобу волосся людині; якщо так, те чи подібні вони з волоссями потерпілого.

Шляхово-транспортна (автотехническая) експертиза призначається для визначення стану транспортного засобу й справності окремих його частин, механізмів і вузлів, установлення механізму ДПТ, дослідження технічної можливості запобігання події. Найчастіше перед экспертом-автотехником ставляться наступні питання:

а) які ушкодження є на транспортному засобі;

б) коли вони утворилися — до події або після:

в) з якою швидкістю рухався транспортний засіб перед подією;

г) чи можливо при даній швидкості руху, стані проїзної частини дороги й певній відстані до перешкоди зупинити транспортний засіб за допомогою гальмування:

д) яке значення в даних умовах могла мати несправність гальм і рульового керування;

е) які обставини, пов'язані з технічним станом транспортного засобу й дорожньою обстановкою, сприяли події.

По даній категорії справ можуть бути також призначені судово-хімічна, криміналістична (частіше усього трасологічна), комплексна (криміналістична, шляхово-транспортна й судово-психологічна) експертизи. Слідчий експеримент дозволяє одержати інформацію:

а) про можливість бачити перешкода, що з'явилася (людини, автомашину й ін.) у конкретної дорожньої ситуації:

б) про можливість чути звуки транспортного засобу, шум двигуна й т.п.;

в) швидкості руху автомашини;

г) про стан гальм і інших агрегатів транспортного засобу, що впливають на безпеку руху;

д) про наявність або відсутність у водія певних професійних навичок і т.п. Шляхом відтворення обстановки ДТП із урахуванням слідів на транспортному коштах, дорожнім покритті й інших об'єктах слідчий експеримент допомагає встановити механізм зіткнення або наїзду. У ряді випадків результати експерименту можуть бути використані в якості вихідних даних при виробництві шляхово-транспортної (автотехнічної) експертизи.

3. Сучасний стан судово-медичної експертизи крові та її слідів

Для встановлення наявності крові у слідах часто застосовують доказові методи: мікрокристаличні реакції (наприклад утворення кристалів солянокислого геміну при додаванні до зіскобу з плямами крові на предметному склі кількох кристалів кухонної солі та краплі оцтової кислоти з наступним нагріванням у полум'ї спиртового пальника; кристали, що спостерігаються під мікроскопом, мають вигляд жовто-коричневих паралелограмів); хроматографії на папері та спектральний.

Найбільш поширеним є спектральний метод дослідження — отримання абсорбційних спектрів похідних гемоглобіну. Найбільшу спектральну чутливість мають похідні гемоглобіну — гемохромоген та гематопорфірин. Гемохромоген отримують шляхом обробки часток крові 33%-ним розчином КОН та відновника (гідросульфіт натрію чи іншого). Через кілька хвилин під мікроскопом у препараті знаходять утворення круглястої форми червонувато-оранжевого кольору — так звані кулі гемохромогену. При дослідженні цих куль за допомогою мікроспектронасадки "АУ-16" отримують спектр гемохромогену, що характеризується двома смугами поглинання у жовто-зеленій частині спектра між лініями Фраунгофера Д і Є: ліва — вузька смуга інтенсивно-чорного кольору, а права більш широка темно-сірого кольору.

Якщо встановлено, що у слідах на предметах є кров, переходять до визначення її видової належності. Досить часто підозрювана особа, не спростовуючи наявності плям крові на одязі чи інших предметах, стверджує, що це кров свійських або диких тварин чи птахів. Для дослідження застосовують імунологічні реакції, що дозволяють встановлювати належність не конкретно крові, а білка. Це реакції преципітації, анафілаксії та зв'язування комплемента.

Найбільшого поширення у судово-медичній експертній практиці набула реакція преципітації, яка полягає в утворенні осаду на межі двох середовищ — преципітину та преципітиногену. Як преципітин виступає сироватка від тварин (кролі, вівці), парентерально імунізованих сироваткою крові людини або тварини, на білок якої потрібно отримати преципітуючу сироватку. Преципітиноген — кров людини чи досліджуваної тварини або витяжка з плями крові тваринного походження.

Належність білка людині можна вважати доведеною, якщо осад утворюється при реакції між витяжкою з плями і сироваткою, що преципітує білок людини, за відсутності позитивної реакції між витяжкою з плями та сироватками, що преципітують білок тварин, а також — між витяжкою з предмета-носія і сироваткою, що преципітує білок людини. Реакція преципітації в агарі може застосовуватись у випадках, коли не вдається позбавитись від муті у витяжках з плями та преципітуючої сироватки.

У разі, якщо крові у плямі мало або кров дуже змінилась під впливом зовнішнього середовища, для встановлення її видової належності доцільно застосовувати реакцію зв'язування комплемента або метод хроматографії на папері. При значних змінах крові використовується метод імунофлюоресценції: преципітуючі сироватки перед застосуванням обробляються флюорохромом, внаслідок чого отриманий в результаті реакції преципітин світиться. Інколи застосовується метод емісійного спектрального аналізу, коли видова диференціація базується на різниці у вмісті в крові людини та тварин неорганічних елементів.

Таким чином, на основі результатів двох досліджень — встановлення наявності крові та видової належності білка судово-медичний експерт може зробити висновок про походження плями крові від людини чи конкретної тварини.

Оскільки групова, типова, резус-належність у багатьох людей збігається, встановити на сьогодні походження крові від конкретної людини практично неможливо. Є можливість лише не виключити підозрюваного або обвинуваченого з кола людей зі схожими характеристиками крові.

Список використаних джерел

1. Білецький Є.М., Білецька Г.А. Судова медицина та судова психіатрія.- К.: Юрінком Інтер, 2004

2. Криміналістика: Підручник для студ. юридичн. спец. вузів. — К.: Ін Юре, 2001. — 682 с.

3. Кузьмічов В.С. Криміналістика: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2001. -366 с.

4. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. — К.: Кондор, 2005. — 590, с.

5. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник. — К.: Атіка, 2005. — 495, с.

6. Судова медицина: Пiдручник для студентiв мед. вузiв. /Концевич I.О., Михайличенко Б.В. таiн.; За ред. I.О.Концевич, Б.В. Михайличенка. — К.: МП "Леся", 1997. — 656 с.