Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Порівняльна характеристика інституту світових судів

Вступ

1. Міжнародний суд. Члени Міжнародного Суду

2. Головні риси міжнародних правових норм, які регулюють належність до суддівського корпусу

3. Національні правові норми

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Міжнародний суд (англ. International Court of Justice, фр. Cour internationale de Justice) — головний судовий орган ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями. Цей орган складається з 15 суддів, яких окремо обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки на дев'ять років. Судді обираються за рівнем кваліфікації, а не за національною ознакою. Проте не може бути обрано двоє суддів з однієї країни. Місцезнаходження суду — Гаага (Нідерланди). Країни-члени можуть передавати на розгляд Міжнародного Суду справи про прикордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні копалини та інші спірні питання. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним Судом з будь-якого питання.

Україна, ратифікувавши в 1997 р. Конвенцію про захист прав та основних свобод людини, прийняла на себе зобов'язання забезпечити кожному, чиї права порушені, ефективні способи правового захисту. У юридичному механізмі цього захисту особливе місце посідає суд, фундаментальним призначенням якого і є захист прав людини і громадянина.

Тема: «Порівняльна характеристика інституту світових судів».

1. Міжнародний суд. Члени Міжнародного Суду

Міжнародний суд ООН — один з шести головних органів ООН і головний судовий орган цієї організації. Заснований в 1945 році замість Постійної палати міжнародного правосуддя (ППМП) при Лізі націй, що існувала до Другої світової війни [1, с. 322].

Сторонами в справах, що розглядаються Судом, можуть бути тільки держави. Суд уповноважений

— розглядати правові спори між державами, що пов'язані з порушенням міжнародних договорів і зобов'язань або виникають при їх тлумаченні;

— ухвалювати обов'язкові до виконання рішення за всіма спорами, які передаються державами на його розгляд;

— давати консультативні, що не мають обов'язкової сили вироку з правових питань на прохання Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки і інших органів ООН з дозволу ГА ООН [1, с. 323].

До суду можуть звертатися учасники його Статуту, до числа яких автоматично входять всі члени ООН. Держава, що не є членом ООН, може стати учасником Статуту на умовах, що визначаються у кожному окремому випадку ГА ООН за рекомендацією РБ ООН. Всі держави учасники Статуту Міжнародного Суду можуть бути сторонами в справах, що розглядаються ним. Інші держави можуть передавати на його розгляд справи на умовах, що визначає СБ ООН. Крім того, РБ ООН може рекомендувати передати на розгляд Суду будь-яку юридичну суперечку.

У складі Суду 15 суддів. Вони обираються ГА ООН і РБ ООН, що голосують незалежно одна від одної. Для того, щоб бути обраним, кандидат повинен отримати абсолютне число голосів в обох органах. В цілях забезпечення спадкоємності у складі Суду не всі терміни повноважень 15 суддів закінчуються в одне і теж час. Кожні три роки проводяться вибори однієї третини членів Суду [1, с. 323].

Одним з головних принципів формування складу суду є принцип представництва в Суді найголовніших форм цивілізації і основних правових систем миру. Так, місця в Суді розподілені по головних регіонах миру: три члени від Африки, два члени від Латинської Америки, три члени від Азії, п'ять членів від Західної Європи і інших держав включаючи Канаду, Сполучені Штати, Австралію і Нову Зеландію і двох членів від Східної Європи (включаючи Росію).

Члени Суду не можуть виконувати ніяких політичних або адміністративних обов'язків і виступають в особистій якості, а не як представники держав, громадянами яких вони є, проте в числі суддів не може бути більш за одного громадянина будь-якої держави. До роботи судді залучаються також тимчасові судді.

Суд шляхом таємного голосування, в якому беруть участь все 15 суддів Міжнародного суду ООН, обирає строком на три роки голову і віце-голову (заступника) Суда, які можуть бути переобрані. Суд призначає свого секретаря.

На посаду голови Міжнародного суду ООН в 6 лютого 2009 був обраний японець Хісасі Овада (Hisashi Owada). 76-річний Хісасі Овада замінив на цій посаді британську суддю Розалін Хіґґінc (Rosalyn Higgins). Заступником нової голови суду був вибраний 52-річний словацький суддя Петер Томка (Peter Tomka) [1, с. 324].

Хісасі Овада, випускник юридичного факультету Гарвардського університету, є суддею Міжнародного суду ООН з 2003 року. З 2001 року він також є членом Постійного міжнародного арбітражного суду. З 1994 по 1998 рік він був постійним представником Японії при ООН.

2. Головні риси міжнародних правових норм, які регулюють належність до суддівського корпусу

З кінця Другої світової війни та особливо з моменту збільшення держав-членів Європейського Союзу та Ради Європи, а також поглиблення відносин між державами-членами можна відзначити свого роду "інтернаціоналізацію" існуючих до цього часу чисто національних правових норм. Це можна розглядати як передумову для того, що повсюди повинні використовуватися загальні права людини. Професійність та компетентність, незалежність та безсторонність — це те, чого очікують від судді всі ті, хто шукає правової підтримки, на що вони мають право, коли звертаються в суд для захисту своїх прав.

Невипадково, що перші заготовки для міжнародного документа про правові норми суддів були знайдені в Європейській Конвенції з прав людини (ЄКПЛ).

ЄКПЛ в ст.6 передбачає, що кожна людина має право на справедливий та відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. З цього виходять основні пункти правових норм судді. Мова йде про забезпечення та гарантії незалежного та безстороннього правосуддя. Суди повинні відкрито здобувати довіру. Суддя, про якого існує обгрунтоване припущення про відсутність безсторонності повинен піти з роботи. Особиста безсторонність судді існує доти, доки не підтвердиться протилежне. Європейський Суд з прав людини вже тоді ставить під сумнів безсторонність, коли виникає відповідне припущення. ("Треба, щоб правосуддя не лише здійснювалося, але й здійснення його було помітним.") Але чи є суд незалежними вирішують за такими ознаками: як призначаються судді, на який строк, які гарантії проти тиску зовні, та чи є суддя також зовні незалежним. Суддя зобов'язаний перешкоджати кожному сумніву в своїй безсторонності та незалежності і не тільки в службовій, але й в особистій діяльності. Згідно ЄКПЛ, це є вихідним посиланням до професійно-етичної поведінки, яка є основоположною для правових норм. Ця думка знаходить відображення в принципах ООН щодо суддівської незалежності з 1985 року [3, с. 411].

Вперше можна знайти рекомендації в Міжнародній декларації, яка прямо націлена на поведінку судді. Суддя повинен поводити себе так, щоб оберігати гідність своєї посади, безсторонність та незалежність (ст.8). Згідно дисциплінарних заходів, вимагає ст.20 відповідні міри для того, щоб незалежний орган мав компетенцію перевіряти дисциплінарні заходи проти судді. Але дисциплінарні заходи такі, як звільнення від обов'язків чи звільнення з посади тощо повинні врегульовуватися законно (ст.19) [3, с. 414].

Рекомендація № (94)12 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо незалежності, професіоналізму та ролі суддів, 1994 рік.

Ця рекомендація № (94)12 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо незалежності, професіоналізму та ролі суддів, 1994р., повторює вище назване. Порушення суддівських обов'язків та дисциплінарні висновки оцінюються компетентним органом. Його рішення може бути перевіреним судовим органом.

Статут європейського судді Європейського об'єднання суддів 1996 р.

Європейськия статут суддів 1996 р. дотримується в ст.9 того, що дисциплінарні санкції щодо неправильної поведінки суддів оцінюється органом, який складається з суддів. Санкції повинні бути визначені у певній процедурі.

Суддя повинен відповідати тільки перед законом (ст.2). Він не має права знаходитись під впливом політичних партій чи групи тиску. Він повинен використовувати свої обов'язки вільно від зовнішніх впливів, без зайвого зволікання. Суддя повинен бути не тільки безстороннім, але це повинні відчувати всі (ст.3) [3, с. 415].

Європейська Хартія про статус судді Європейської Ради, 1998 р.

Подальший крок до формування принципів правових норм та дисциплінарного права представляє Європейська Хартія про статус суддів. Мета Хартії полягає в тому, щоб забезпечити професіональну та людську компетентність, незалежність та безсторонність судів та суддів, відповідним чином підняти рівень суддівської незалежності в європейських державах-членах Ради Європи. Хартія для держав не є обов'язковою, йдеться лише про рекомендації.

Цифра 5.1. висловлюється за дисциплінарне право. При цьому порушення обов'язків судді не може бути санкціоноване тільки на основі рішення суду чи органу, який не менш ніж на половині складається з обраних суддів. Це рішення повинно проводитись в рамках процесу, в якому беруть участь обидві сторони, та суддя має право бути представлений адвокатом. В статуті судді визначені певні санкції. При цьому інстанція по санкціям повинна дотримуватися принципу пропорційності (відповідності). Рішення по санкціям виконавчого органу чи суду — не парламенту, може апелюватися в вищу судову інстанцію. Склад порушень суддівських обов'язків повинен бути законодавче внесений, наприклад в статут суддів [3, с. 416].

Цифра 5.2. визначає і закріплює принципи відповідальності держави за збитки, які виниклі внаслідок дій державної установи чи державного службовця у випадках, де виниклі збитки неправильної поведінки чи незаконне виконання службових обов'язків. Держава може, звичайно, взяти регрес за грубу халатність у винного судді. Це те ж повинно проводитись у відповідному судовому процесі.

Загальна Хартія суддів Міжнародного об'єднання суддів, яка нарешті була прийнята в листопаді минулого року в Тайпеї на Генеральній Асамблеї Міжнародного об'єднання суддів (41 держава- учасниця) продекларувала в дусі універсального мінімального стандарту принципи незалежного і безстороннього правосуддя та також принципи правових норм.

В спеціальній статті 1 ("Незалежність") Хартія дотримується думки, що суддя повинен гарантувати права сторін в процесі з дотриманням процесуальних норм. Вони повинні сприяти тому, що права людини будуть захищені в чесному і відкритому процесі в незалежному безсторонньому та законному суді впродовж розумного строку [3, с. 417].

Незалежність судді є невід'ємною частиною для безсторонньої юстиції. Всі інші органи, національні та міжнародні, повинні цю незалежність поважати, захищати та оберігати.

В ст. 2, що стосується статусу судді йдеться про те, що суддівську незалежність повинна так бути захищена законом, що судове відомство де факто теж є незалежним від інших гілок влади держави. Суддя як носій судового відомства повинен мати можливість вільно виконувати свої функції незалежно від соціального, економічного та політичного впливу. Він повинен також виконувати свої обов'язки незалежно від інших суддів та судової адміністрації.

В своїй правовій діяльності він підлягає тільки законові. Ніхто не має права давати судді інструкції чи накази, які можуть вплинути на суддівські рішення.

Правам протистоять обов'язки. Так ст.5 вказує на те, що суддя при виконанні своїх службових обов'язків повинен не тільки бути безстороннім, але й видавати себе таким. Він повинен дуже обережно виконувати свої обов'язки і враховувати гідність суду та всіх інших осіб. Він повинен бути працьовитим і виконувати свої обов'язки професійно. Він не має права виконувати інші функції (громадські чи особисті), сплачені чи безкоштовні, які повністю не сумісні з обов'язками та статусом судді. Його не можна використовувати без його згоди до роботи, не пов'язаною з його судовою діяльністю(ст.3-7) [3, с. 418].

Суддю не можна переводити, звільняти чи відстраняти від роботи, якщо це не передбачене законом. При цьому це рішення повинно бути проведене в юридично оформленому дисциплінарному процесі. Суддя повинен бути призначений довічно чи на якийсь період, який не погрожує суддівській незалежності (ст.8).

Після призначення суддів (ст.9) в цивільних чи кримінальних справах (ст.10) статут роз'яснює дисциплінарне право. Адміністративне управління та дисциплінарне право не можуть погрожувати незалежності судді. Обидва повинні мати правове представництво через незалежні органи. Дисциплінарні санкції проти судді тільки тоді правильні, коли це передбачено законом та санкції проводяться в юридично оформленій процедурі [3, с. 419].

Нарешті статут указує на право судді належати до професійної організації. Це дозволяє суддівському корпусу мати, з одного боку, можливість консультуватися з питань суддівської етики чи бюджету, а, з іншого боку, приймати до уваги законні інтереси юстиції (ст.12). Далі в Хартії йдеться про оплату суддів та їх пенсійні права (ст.13), гарантійні обов'язки юстиції перед іншими гілками влади (ст.14) та статус прокуратури.

3. Національні правові норми

Звернемо увагу на правові дослідження Міжнародного об'єднання суддів.

а) Велика Британія (Англія)

В Англії ми практично не знаходимо ніяких позитивних правових норм. Суддів тут не піддають осудженню. Єдиний шлях оскарження (апеляції) — суддя може бути (непрямо) засуджений. При важких провинах судді від нього очікують відставки. Якщо він вагається, Лорд-канцлер разом з суддею Верховного суду можуть звільнити винуватця. Але вищі судді можуть лишитися посади тільки після запиту обох палат Парламенту до Королеви. Але це відбулося тільки один раз, а саме в 1830 р.

б) Франція

У Франції ми знаходимо Верховну Раду юстиції, яка відповідає за дисциплінарні. Існує описана контрадикторна (юридично оформлена) процедура. Санкції — це догана та звільнення з посади.

в) Австрія

В Австрії вищий суд здійснює дисциплінарні заходи над нижчими. Існує дисциплінарний суд, який складається з обраних суддів. Серед санкцій можна назвати: наставлення, догана, скорочення заробітної плати до 25% на протязі 3 років, переведення до іншого суду, достроковий вихід на пенсію чи звільнення з суддівської посади.

г) Швейцарія

В Швейцарії існує конституційний чи законодавчий дисциплінарний верховний нагляд вищих судів над нижчим, парламенту над вищими судами. Санкції, що використовуються (при грубих порушеннях суддівських обов'язків): наставлення, догана, грошовий штраф, звільнення з посади. Але найсильніша санкція, і це дивний пункт у Швейцарському правосудді, це — невиборність знову. Судді в Швейцарії обираються народом чи парламентом строком, наприклад, на 4 роки. В порівнянні з Швейцарським Федеральним Судом (вищий суд) зовсім не існує дисциплінарний нагляд [5, с. 98].

Висновки

1. Поведінка судді грає важливу роль, бо це стосується гідності його посади, безсторонності та незалежності судді. Суди повинні визивати довіру у громадськості та у сторін. Тому велике значення мають правові норми, які знаходяться на рівні закону. Це рекомендують всі міжнародні декларації.

2. Суддя повинен виконувати свої обов'язки з повагою та стриманістю у ставленні до суду та виступаючих там осіб.

3. Дисциплінарні дії проти суддів повинні бути так оформленні, щоб не порушити правову та фактичну незалежність суддів. Дисциплінарні санкції проти судді повинні тільки тоді впроваджуватися, коли це передбачено законом і процесуально юридично оформлено.

4. Якщо суддя порушив правило поведінки чи якісь свої обов'язки, які визначені в статуті судді, то до нього повинні бути застосовані дисциплінарні заходи.

5. Санкції можуть бути застосовані тільки на базі рішення, яке прийняв суд чи інший орган, який не менш чим на половину складається з обраних.

6. Звинувачений суддя має право на повне судове слухання, а також на представництво адвоката.

7. Окремі застосовані санкції повинні нормуватися законно, наприклад в статуті судді. При виборі санкції діє принцип відповідності. Статут повинен передбачати можливість апеляції у вищий судовий орган, це означає, що вищий вирішальний орган — парламент.

8. В більшості європейських держав судді повинні так себе поводити, щоб не компрометувати свою безсторонність та незалежність. Як правило, обов'язки судді нормовані недостатньо законно. Можна встановити, що в різних державах — наслідуючи американський приклад — використовують так званий кодекс поведінки (Code of Ethics), наприклад, в Грузії, Румунії, Італії, Македонії тощо, які відображають власні статути суддів. Треба помітити, що рішення інших судів іноді суперечать суддівській поведінці, перед усім тоді, коли виникають питання про безсторонність. Так Швейцарський Федеральний суд засудив публічне політичне висловлювання одного судді, який поставив під сумнів правосуддя. Ця поведінка порушила обов'язок суддівської стриманості (рішення Федерального суду; BGE 108 Ia 174ff.)

9. Дисциплінарне право (штрафи та процедура) напроти нормовано завжди законно.

10. В більшості європейських держав дисциплінарні заходи проводяться вищими судами над нижчими. Вищі суди підлягають чи парламентському контролю, контролю власного суддівського дисциплінарного суду (що однозначно — краще рішення), чи контролю Верховної Ради Юстиції (якому довіряють дисциплінарну владу над всіма судами).

11. Судді можуть бути наказані тільки законно визначеними судовими органами. Втручання іншої влади в дисциплінарне право означає тяжке порушення суддівської незалежності [5, с. 103].

Список використаних джерел

  1. Буткевич В. Г. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Либідь, 2002. — 605, с.
  2. Мацко А. С. Міжнародне право: Навчальний посібник; МАУП. -К.: МАУП, 2002. — 210, с.
  3. Международное право: Учебник для студ.вуз. /Дипломат.академия МИД РФ, МГИМО (Ун-т) МИД РФ; Отв. ред. Ю.М.Колосов, В.И.Кузнецов. — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Межд. отношения, 1998. — 617, с.
  4. Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. — К.: "АртЕк", 1998. — 401 с.
  5. Черкас М. Ю. Міжнородне право: Підручник. — К.: Знання, 2001. -284 с.