Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Основні риси сучасного корпоративного управління

Зміст

Вступ

1. Основні проблеми корпоративного управління на сучасному етапі

2. Шляхи вдосконалення корпоративного управління в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна ситуація в економіці в Україні характеризується динамічною трансформацією форм господарювання, перерозподілом власності та пошуком найбільш ефективних організаційних форм існування бізнесу.

Роздержавлення власності, процеси приватизації створили передумови створення корпорацій.

В Україні корпоративна форма існування бізнесу почала розвиватися нещодавно. Вона є відповіддю на запити часу щодо можливості розширення бізнесу, інструментом для реалізації широкомасштабних інноваційних та інвестиційних проектів на підприємствах, які мають високу вартість. Сучасні наукомісні технологи вимагають значних витрат коштів на їхнє впровадження у виробництво. Фінансування таких проектів можливе за рахунок концентрації капіталу.

Розвиток корпоративної форми власності в Україні відбувається за "власним сценарієм1'. Особливості створення національних корпорацій визначаються особливостями приватизаційних процесів першої хвилі приватизації на початку 90-х років минулого століття, подальшими процесами реформування власності, законодавчим полем, в якому відбувалося становлення корпорацій, та подальшими змінами законодавчої бази України. Історично склалось так, що на першому етапі створення акціонерних товариств та формування вітчизняної системи корпоративного управління відбувалось за аутсайдерською моделлю. Зміна власників шляхом концентрації акціонерного капіталу в руках невеликої кількості акціонерів поступово призвели до перебудови принципів управління корпораціями за інсайдерською моделлю. Характерною особливістю сучасних відносин в управлінні вітчизняними корпораціями стала спрямованість управлінських рішень переважно на захист інтересів стратегічних інвесторів, при цьому інтереси дрібних інвесторів, як правило, ігноруються.

1. Основні проблеми корпоративного управління на сучасному етапі

Проблеми українського управління корпораціями мають три основних витоки походження: історичний (ретроспективний), інституційний та суто менеджерський.

Історичні проблеми корпоративного управління можна пов'язати із законодавчими прогалинами, які існували в українському законодавстві в момент першої хвилі приватизації, відсутністю досвіду як створення, так і управління корпораціями, проходженням приватизації та корпоратизації поза межами існуючого правового поля. Все населення України теоретично отримало рівний доступ до національних засобів виробництва через приватизаційні майнові сертифікати. Реально ж в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин, не кожний українець, ставши власником приватизаційного сертифікату, зміг скористатись можливістю реалізації власних майнових прав.

Значні масштаби безоплатної приватизації викликали ряд причин, що унеможливили ефективне корпоративне управління. Серед них основними є:

· відсутність реальних інвестицій при створенні корпорацій;

· відсутність відчуття реального власника;

· розпорошеність акціонерного капіталу серед великої кількості власників;

· несприйняття дрібних акціонерів як власників, які претендують на віддачу вкладених коштів;

· відсутність реального впливу дрібних акціонерів на управлінські рішення тощо.

Макроекономічні проблеми корпоративного управління викликані переважно недосконалістю законодавчої бази створення корпорацій та економічною і політичною ситуацією, яка склалась в країні на той час. Через відсутність відповідного досвіду законодавче поле країни було сформовано таким чином, що не всі проблеми корпоратизації власності знайшли законодавче вирішення. Це викликало ряд порушень як при створенні корпорацій, так і при зміні власників. Відсутність ринкової інфраструктури стала причиною низки проблем, пов'язаних із корпоративною власністю та корпоративним управлінням. Насамперед, це порушення прав власників приватизаційних сертифікатів, в результаті чого виник тіньовий ринок обігу приватизаційних майнових сертифікатів (ПМС). Така ситуація дала можливість викупу об'єктів приватизації за рахунок великих пакетів, скуплених за безцінь у населення, приватизаційних майнових сертифікатів.

Високі темпи інфляції та відсутність адекватних дій держави з переоцінки майна підприємств зробили можливим придбання об'єктів приватизації за заниженою вартістю, яка в десятки разів була нижчою за реальну вартість. Інститут оцінки вартості об'єктів приватизації працював неефективно, тому ринкова вартість об'єктів, що приватизувались, майже ніколи реально не визначалась. Неефективна побудова взаємовідносин між державою та новими власниками стала причиною низки проблем, пов'язаних із наданням необґрунтованих пільг та гарантій створеним акціонерним товариствам, призначенням некомпетентних менеджерів на керівні посади тощо.

Загострення економічної кризи стало суттєвою причиною в прорахунках корпоративного управління. Високі темпи інфляції, згортання внутрішнього споживчого ринку, втрата зовнішніх ринків збуту продукції призвели до суттєвого скорочення обсягів виробництва продукції. У цей період більш ніж дві третини підприємств стали збитковими, а прорахунки у кадровій політиці призвели до іще більшого загострення ситуації в корпораціях: стрімкого скорочення виробництва, значних збитків діяльності, масового звільнення працюючих (переважно дрібних акціонерів), зростання боргів тощо.

Крім того, політична ситуація в країні також сприяла зміні власників. Стало можливим навмисне доведення до банкрутства підприємств з метою зміни власників, що відбувалось за мінімальних грошових витрат майбутніми господарями.

Таким чином, інституційні проблеми стали наступною причиною викривлення основних принципів побудови корпорацій та малоефективного корпоративного управління.

Але чи не найбільш гострою проблемою корпоративного управління стала якість менеджменту створених корпорацій.

Головним принципом корпоративного управління на цьому етапі стає збереження влади та накопичення капіталу топ-менеджерами. Саме перерозподіл часток акціонерів у статутному капіталі стає найбільш розповсюдженою причиною конфліктів у корпораціях. Як правило, зміна структури власників відбувається на користь окремих груп акціонерів. В цьому разі можна говорити про корпоратизацію прав у позаконкурентному ринку, тобто виникає можливість набуття прав власності за зниженою ціною.

В українських корпораціях існує можливість суттєвого підвищення ефективності функціонування лише за рахунок покрашення корпоративного управління. І чималу роль в цьому має відіграти навчальний процес формування корпоративної культури фахівців корпоративного управління за кредитно-модульною системою.

Аналіз проблем бізнесу різних корпорацій показує, що їхня наявність пов’язана не з дисбалансом влади, а з помилковими стратегічними рішеннями. Баланс влади — лише необхідна і досить важлива основа для побудови ефективної системи корпоративного управління. Сутність же системи полягає в ефективності рішень, насамперед стратегічних. Система корпоративного управління має бути побудована таким чином, щоб вона могла попереджати появу стратегічних помилок, а за умови їх виникнення — ефективно їх коректувати. В результаті процес прийняття стратегічних рішень повинен бути істотно змінений.

Порівняльні характеристики збалансованої і стратегічно орієнтованої системи корпоративного управління наведені в таблиці 1.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика систем корпоративного управління

Системи корпоративного управління

Роль ради директорів

Основні характеристики

1. Збалансована система

Призначати, контролювати і, коли не обхідно, замінювати менеджмент

— достатність влади для здійснення контролю менеджменту і його ефективної оцінки;

— незалежність як механізм відвертої оцінки менеджменту й усунення неефективних компромісів;

— процедури оцінки діяльності менеджменту базуються на активному використанні зовнішніх членів ради директорів;

— розподіл позицій генерального директора і голови ради;

— практика проведення засідань ради без участі генерального директора;

— комітети незалежних директорів для оцінки генерального директора;

— зрозумілі, недвозначні судження про ефективність роботи генерального директора

2.Стратегічно орієнтована система

Створення ефективної системи прийняття рішень з коротким циклом ідентифікації і корекції помилок

— джерело експертних знань для поліпшення рішень;

— зацікавленість і орієнтація на зростання вартості;

— процедури, що стимулюють відкриті обговорення, інформованість членів ради директорів і залученість зацікавлених акціонерів;

— рада формується за сферами компетентності;

— регулярні зустрічі з крупними акціонерами;

— члени ради мають право на одержання інформації від кожного співробітника компанії

Стратегічні рішення мають особливість — процес їхньої розробки не менш важливий, ніж результат. Більше того, формулювання стратегічних рішень часто звучать досить банально, приховуючи в собі величезний набір припущень, що були зроблені в процесі розробки стратегії. Це призводить до істотної складності контролю за реалізацією стратегічних рішень, якщо контролюючий орган не був залучений до розробки стратегії.

У стратегічно орієнтованій системі корпоративного управління великі акціонери, інституціональні інвестори, члени ради директорів мають бути залучені до розробки стратегічних рішень разом із менеджментом.

Урахування відмінностей між двома існуючими системами корпоративного управління дозволяє краще з’ясувати багато процесів у корпоративному середовищі, що склалося в Україні.

Збалансована система корпоративного управління є практично непрацездатною в динамічному нестійкому розбалансованому корпоративному зовнішньому середовищі. Прагнення до ефективності в межах такої системи припускає тільки один шлях — концентрацію капіталу — і тим самим істотне зниження конфлікту інтересів. Фактично це шлях поступового виведення за рамки корпоративних процесів носіїв інших інтересів. Саме тому штучно створені в процесі приватизації компанії відкритого типу дрейфували в 1990-і роки у бік перетворення на компанії з істотно сконцентрованою власністю, що моделюють закриті корпоративні відносини. Перейшовши в цей стан, компанії практично усунули переваги і працездатні механізми збалансованої системи корпоративного управління. Рада директорів при цьому втрачає роль провідника балансу інтересів. Вона може залишатися пасивним органом управління, існуючим лише як данина формальним нормам, або трансформуватися в стратегічно орієнтований орган управління. Якщо порівнювати збалансовану і стратегічно орієнтовану системи, то перша з них передбачає ефективність моніторингу, а друга — ефективність рішень. Основним стратегічним орієнтиром є стійке зростання вартості акціонерного капіталу. У цьому випадку проблема зводиться до стратегічного управління вартістю корпорації.

Корпоративний рух, започаткований в Україні переважно у вигляді ВАТ, має багато перешкод на шляху свого розвитку, головна з яких — фактична законодавча неузгодженість стосунків між менеджментом підприємств і його власниками.

Аналіз типових для українських підприємств груп акціонерів показав неоднаковість (відмінність) можливостей їх впливу на прийняття стратегічно важливих рішень і незахищеність окремих категорій власників від зазіхань на їх частину акцій.

Іншими негативними факторами розвитку корпоративних структур нашої країни виступають закритість фондового ринку і невідпрацьованість системи стратегічних рішень всередині організації. Порівняльний аналіз збалансованої і стратегічно орієнтованої систем корпоративного управління показує, що при впровадженні в практику більш досконалої стратегічно орієнтованої системи корпоративного управління нагальною необхідністю стає розробка показників поточного управління і контролю, що дозволяють контролювати реалізацію стратегічних рішень на всіх управлінських рівнях.

2. Шляхи вдосконалення корпоративного управління в Україні

У процесі переходу України до ринкової економіки відбулося створення великої кількості (понад 35 тис.) акціонерних товариств, діяльність яких здійснюється на засадах корпоративного управління. Власниками майна стали близько 17 млн. акціонерів. Аналіз формування та діяльності вітчизняних корпорацій показує, що на цьому етапі ефективність функціонування цієї пріоритетної для України форми господарювання є недостатньою. Система корпоративних відносин функціонує так, що дрібні акціонери, які становлять основну частину всієї їх кількості, не беруть реальної участі в управлінні корпораціями. Відповідно їхні інтереси ігноруються в процесі діяльності АТ і при розподілі отриманих доходів. Основне протиріччя полягає в розбіжності інтересів менеджерів корпорації та акціонерів, особливо власників дрібних пакетів акцій. У силу недосконалості законодавства в сфері корпоративного управління, де багато аспектів корпоративних відносин не охоплені правовим полем, а також шляхом прямих порушень утискаються інтереси та права акціонерів. Це стосується основних корпоративних прав: на управління корпорацією; на дивіденди (частку прибутку); на частку активів при ліквідації АТ; на доступ до інформації. Забезпечення прав акціонерів безпосередньо впливає не ефективність діяльності корпорацій, оскільки сприяє залу¬ченню значно дешевших порівняно з кредитними інвестиційних ресурсів, стимулює до активної участі в корпоративному процесі всіх його учасників, мотивує працівників, регулює корпоративні відносини загалом. Проблема захисту прав акціонерів є актуальною не лише для України, а і для багатьох країн світу (навіть економічно розвинутих), де здійснюються відповідні дослідження та розробки по її подоланню.

Аналіз ситуації щодо реалізації права акціонерів, зокрема дрібних, на отримання дивідендів, показує, що в Україні практично не купують акцій з метою отримання дивідендів, бо дивіденди корпорації не виплачують. Акції купуються, щоб одержати прибуток на різниці їх курсів. Чому так склалося? Справа в тому, що в законодавстві передбачені випадки, коли дивіденди за акціями не виплачуються, але нічого не сказано про обов'язок корпорації виплатити частину прибутку акціонерам, якщо цей прибуток є в наявності. Тобто механізм реалізації права акціонерів на отримання дивідендів в Законі відсутній. Також недостатньо опрацьоване питання щодо розмежування положень та норм дивідендної політики: які належать до компетенції винятково загальних зборів, а які мають бути зафіксовані у Статуті корпорації. Річ у тім, що при вирішенні питань виплати дивідендів на загальних зборах (як це сьогодні передбачено законодавством) цілком можуть бути знехтувані інтереси дрібних акціонерів з боку власників крупних пакетів акцій або простої більшості.

Одним з напрямків врегулювання цього питання може стати чітка законодавчо закріплена регламентація порядку виплати дивідендів. Це сприятиме тому, що дрібні акціонери почуватимуть себе більш захищеними і матимуть певні гарантії щодо отримання частини прибутку компанії. Водночас слід передбачити всі можливі наслідки таких рішень, наприклад, у вигляді штучної мінімізації реального прибутку.

Ставка оподаткування дивідендів фізичних осіб в Україні становить 13%, відповідна норма для іноземних інвесторів — 30%. Аналізуючи досвід зарубіжних країн (США, Великобританії, Ізраїлю, Польщі, Мексики, Аргентини, Венесуели, Індії та ін.), можна констатувати, що як у високорозвинених, так і в країнах, що розвиваються, розроблені і діють гнучкі системи пільгового оподаткування дивідендів з метою залучення інвестицій в цінні папери корпорацій.

Узагальнюючи напрацювання цих країн, можна визначити деякі методи стимулювання інвестицій шляхом зміни податкової політики:

— часткове або повне звільнення від податку на дивіденди іноземних інвесторів, якщо ці кошти не витікають за кордон, а реінвестуються в нові цінні папери в Україні;

— значне зменшення ставки податку для осіб, які володіють певною часткою акцій тривалий час;

— звільнення від сплати податку з дивідендів, які скеровуються на виконання інноваційних проектів;

— введення прогресивного податку на дивіденди (з можливим неоподаткуванням дрібних інвесторів);

— застосування низької податкової ставки для інвесторів, які спрямовують свої кошти у наукоємні та інші важливі галузі;

— різне оподаткування за довгостроковими та короткостроковими інвестиціями;

— звільнення від оподаткування прибутку, отриманого під час продажу цінних паперів та ін. Зрозуміло, що на сучасному етапі розвитку корпоративного управління в Україні лише

серйозні зміни податкового законодавства та чітка регламентація порядку нарахування і виплати дивідендів призведуть до притоку інвестицій в економіку як з боку населення, так і з боку іноземних інвесторів.

Значні перешкоди стоять на шляху реалізації права акціонерів на частку майна при ліквідації АТ. Законом встановлено, що при банкрутстві компанії виплати за простими акціями, які підлягають викупу, а також розподіл майна між акціонерами-власниками простих акцій відбу¬вається відповідно у сьому та восьму черги[1]. Усі попередні черги — це задоволення потреб щодо податків, вимог кредиторів, виплати заробітної плати власником привілейованих акцій. Якщо врахувати, що розподіл майна кожної черги здійснюється після повного задоволення вимог кредиторів (акціонерів) попередньої черги, то стає зрозумілим, що можливості отримати певну частку майна корпорації фактично немає.

Для покращення такого стану справ доцільно було б діяти у двох напрямках. По-перше, розподілити ризики між тим, хто дає кредит, і позичальниками, оскільки кредитування — це двостороння угода, і обидві сторони повинні нести певну частку ризику, а не лише боржник. По¬друге, переглянути законодавство в сенсі покращення умов для власників простих акцій порівняно з власниками привілейованих, які сьогодні є вельми дискримінаційними для перших.

Найбільше судових процесів у сфері корпоративного управління — це оскарження рішень, прийнятих на загальних зборах акціонерів. Тобто, часто порушується одне з головних прав учасників корпоративних відносин — право на управління товариством. Так, зафіксовані непо¬одинокі випадки несвоєчасного надання інформації або взагалі її відсутності про скликання чергових чи позачергових зборів акціонерів. Часто трапляються порушення при реєстрації учасників, прийняття рішень за відсутності кворуму, порушення тривалості проведення зборів та ін.

Українська асоціація інвестиційного бізнесу провела спеціальне статистичне дослідження щодо типових корпоративних конфліктів і згрупувала їх в процентному відношенні до загальної кількості. Керуючись цими та іншими подібними даними, доцільно було б на основі аналізу порушень, що зустрічаються найчастіше, внести відповідні поправки та доповнення в законодавство.

Загалом законодавством передбачено право акціонерів на отримання інформації про діяльність корпорації. До основних складових такої інформації належать: засновницькі документи, принципи (Кодекс) корпоративного управління, протоколи загальних зборів, протоколи засідань виконавчих та контролюючих органів АТ (наглядової ради, правління, ревізійної комісії) та їхні накази, річна фінансова звітність, документи бухгалтерського обліку (з певними обмеженнями), інформація про емісію акцій та інших цінних паперів, перелік афілійованих осіб товариства та кількість акцій, якою вони володіють. Крім того, кожне ВАТ зобов'язане мати свою інтернет-сторінку.

Порівняно з попереднім законодавством стосовно вирішення цих питань відбувся певний прогрес. Так, окреслено коло осіб, до яких слід звертатись за наданням інформації, та визначено відповідні строки її отримання. Водночас не передбачено жодної відповідальності посадових осіб за ненадання інформації, потрібної акціонеру. Невідомо, де і як можна оскаржити порушення цього корпоративного права. Позитивним моментом є розроблення віднедавна кодексів корпоративного управління багатьма вітчизняними компаніями, де положенням щодо розкриття інформації приділено значну увагу.

Загалом можна констатувати, що порівняно із європейською, англо-американською та японською системами корпоративного управління в Україні не забезпечено достатньої прозорості діяльності АТ і треба прагнути до значно ширшого доступу акціонерів і громадськості до інформації про діяльність підприємств, що унеможливить прояви тінізації та корупції. Крім того, як відомо, чим прозоріша діяльність корпорації, тим привабливішою вона є для інвесторів. З цією метою доцільно включити до кола питань, що не є конфіденційними, такі: інформація про власників найбільших пакетів акцій, розмір винагороди провідних менеджерів та ін. Слід також забезпечити рівний доступ до інформації всіх акціонерів та передбачити адміністративну (фінансову) відповідальність посадових осіб за ненадання інформації.

Висновки

1. Корпоративне управління — це відносно нова сфера в економічному житті України. З метою її вдосконалення необхідні системний моніторинг практичної діяльності вітчизняних корпорацій, розроблення методики оцінки стану корпоративного управління та заходи правового регулювання і контролю з боку держави.

2. До першочергових та найважливіших напрямків вдосконалення системи корпоративного управління слід зарахувати забезпечення захисту прав акціонерів, особливо дрібних. Це сприятиме залученню коштів як вітчизняних, так і іноземних інвесторів, а також більш оптимальному та раціональному розподілу капіталу в масштабах української економіки.

3. Заходи щодо вдосконалення корпоративних відносин повинні розроблятись з врахуванням як міжнародних стандартів та підходів, так і досвіду вітчизняних корпорацій і специфіки української економіки. Це дасть можливість захистити інтереси акціонерів, підвищити конкурентоспроможність українських корпорацій, оздоровити інвестиційний клімат та економіку держави.

4. Крім обґрунтованих напрямків вирішення проблем вітчизняного корпоративного управління, подальшого дослідження заслуговують такі його аспекти, як: підсилення впливу держави на процеси корпоративного управління; збільшення відповідальності топ-менеджерів корпорацій; регулю¬вання питань функціонування фондового ринку; посилення ролі аудиту фінансової діяльності управлінських органів АТ; розроблення систем управління ризиками корпорацій; взаємодія з банками, антикризове управління в сучасних умовах та ціла низка інших актуальних проблем.

Список використаної літератури

1. Євтушевський В. Корпоративне управління: Підручник/ Володимир Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. — К.: Знання, 2006. — 406 с.

2. Євтушевський В. Основи корпоративного управління: Навчальний посібник/ Володимир Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. — К.: Знання-Прес, 2002. — 317 с.

3. Корпоративне управління: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Мостенська [та ін.]; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій , Нац. авіаційний ун-т. — К.: Каравела, 2008. — 383 с.

4. Корпоративне управління: монографія/ І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Бо-рисова та ін. ; за ред. : І. Спасибо-Фатєєвої; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого. — Харків: Право, 2007. — 498 с.

5. Кравчук В. М. Корпоративное право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики/ В. М. Кравчук. — К.: Істина, 2005. — 719 с.

6. Міжнародні та національні стандарти корпоративного управління: (Збірник кодексів та принципів)/ Міжнародна фінансова корпорація. — К., Б.г.. — 247 с. —

7. Чернявський А. Корпоративне управління: Навчальний посібник/ Анатолій Чернявський, Всеволод Кобржицький,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 207 с.