Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Напрямки розвитку наукових розробок

Зміст

1. Використання методів математичного моделювання в науковій практиці

2. Зведення числових значень у таблицю

3. Основні види каталогів. Вимоги до їх створення

4. Напрямки розвитку наукових розробок м’ясопереробного виробництва

Список використаної літератури

1. Використання методів математичного моделювання в науковій практиці

В основу методу покладено ідентичність форми рівнянь і однозначність співвідношень між змінними в рівняннях оригіналу і моделі, тобто, їх аналогії. Математичні моделі досліджуються, як правило, із допомогою аналогових обчислювальних машин, цифрових обчислювальних машин, комп'ютерів.

На початку 60-их років було розроблено один із методів математичного моделювання — квазіаналогове моделювання. Цей метод полягає в дослідженні не досліджуваного явища, а явища або процесу іншої фізичної природи, яке описується співвідношеннями, еквівалентними відносно отримуваних результатів.

Математичне моделювання тією чи іншою мірою застосовують всі природничі і суспільні науки, що використовують математичний апарат для одержання спрощеного опису реальності за допомогою математичних понять. Математичне моделювання дозволяє замінити реальний об’єкт його моделлю і потім вивчати останню. Як і у разі будь-якого моделювання, математична модель не описує явище абсолютно адекватно, що залишає актуальним питання про застосовність отриманих таким шляхом даних. Математичне моделювання широко застосовується у гірництві, геології, для вивчення і аналізу процесів переробки корисних копалин.

Моделювання в наукових дослідженнях, яке почали застосовувати ще в глибоку давнину, охоплює нині все нові й нові сфери наукових знань. Однак методологія моделювання впродовж тривалого часу розвивалась незалежно від інших наук. Була відсутня єдина система понять, єдина термінологія. Лише згодом почали усвідомлювати роль моделювання як універсального методу наукового пізнання.

Термін «модель» широко використовується в різних сферах діяльності людини і має безліч семантичних значень. Розглядатимемо тільки такі моделі, котрі є інструментами для одержання нових знань.

Термін «модель» походить від латинського слова «modulus» — зразок, норма, міра. Модель — це об’єкт, що заміщує оригінал і відбиває найважливіші риси і властивості оригіналу для даного дослідження, даної мети дослідження за обраної системи гіпотез.

Математична модель — це абстракція реальної дійсності (світу), в якій відношення між реальними елементами, а саме ті, що цікавлять дослідника, замінені відношеннями між математичними категоріями. Ці відношення зазвичай подаються у формі рівнянь і/чи нерівностей, відношеннями формальної логіки між показниками (змінними), які характеризують функціонування реальної системи, що моделюється.

Неможливо уявити собі сучасну науку, зокрема економіку, без широкого застосування математичного моделювання.

Сутність цієї методології полягає в заміні вихідного об’єкта його «образом» — математичною моделлю — і подальшим вивченням (дослідженням) моделі на підставі аналітичних методів та обчислювально-логічних алгоритмів, які реалізуються за допомогою комп’ютерних програм. Робота не із самим об’єктом (явищем, процесом), а з його моделлю дає можливість відносно швидко і безболісно досліджувати його основні (суттєві) властивості та поводження за будь-яких імовірних ситуацій (це переваги теорії). Водночас обчислювальні (комп’ютерні, симулятивні, імітаційні) експерименти з моделями об’єктів дозволяють, спираючись на потужність сучасних математичних та обчислювальних методів і технічного інструментарію інформатики, ретельно та досить глибоко вивчати об’єкт у достатньо детальному вигляді, що недоступно суто теоретичним підходам (це перевага експерименту). Не дивно, що методологія математичного моделювання бурхливо розвивається, охоплюючи аналіз надзвичайно складних економічних і соціальних процесів.

У наш час математичне моделювання входить у третій принципово важливий етап свого розвитку, «вбудовуючись» у структури так званого інформаційного суспільства. Бурхливий прогрес засобів аналізу, опрацювання, передачі та зберігання інформації відповідає сучасним тенденціям соціального буття. Без володіння інформаційними «ресурсами» не варто й думати про розв’язання дедалі більш складних та різноманітних проблем, які постають перед світовою спільнотою. Однак інформація сама по собі здебільшого мало що дає для аналізу та прогнозування, для прий- няття рішень і контролю за їх виконанням. Необхідні надійні способи опрацювання інформаційної «сировини» в готовий «продукт», тобто в точні знання. Історія методології математичного моделювання переконує: вона може й повинна бути інтелектуальним ядром інформаційних технологій, усього процесу інформатизації суспільства.

Технічні, технологічні, економічні, політичні та інші системи, що їх вивчає сучасна наука, все меншою мірою піддаються дослідженню (в необхідній комплексності та точності) звичайними теоретичними методами, хоча останні є надзвичайно важливими. Безпосередній натурний експеримент над ними є надто тривалим, дорогим, часто навіть небезпечним чи просто неможливим, особливо це стосується економічних систем і процесів. Тому математичне моделювання є неминучою складовою науково-технічного прогресу.

Як методологія математичне моделювання не підміняє собою математику, економічну теорію, фінанси та інші дисципліни, не конкурує з ними. Навпаки, важко переоцінити його синтезуючу роль. Створення та застосування тріади можливе лише за умови використання різноманітних методів і підходів — від якісного аналізу нелінійних моделей до сучасних мов програмування. Воно дає додаткові стимули різним напрямам науки.

У широкому аспекті моделювання наявне майже в усіх видах творчої активності людей різних спеціальностей — дослідників і підприємців, політиків і військових. Привнесення в ці сфери точного знання допомагає обмежити інтуїтивне «моделювання», розширює межі застосування раціональних методів. Звичайно ж, математичне моделювання плідне лише за умови виконання професійних вимог: чітке формулювання основних понять і гіпотез, апостеріорний аналіз, щоб пересвідчитися в адекватності використовуваних моделей, гарантована точність обчислювальних алгоритмів тощо.

Якщо ж аналізувати проблеми моделювання економічних систем, де необхідно брати до уваги «людський чинник», тобто коли йдеться про аналіз слабоформалізованих об’єктів, то до цих вимог необхідно додати ще низку, зокрема, акуратне розмежування математичних і побутових термінів, завбачливе застосування вже готового математичного апарату до вивчення явищ і процесів (пріоритетним є шлях «від задачі до методу», а не навпаки) та інші.

Розв’язуючи проблеми інформаційного суспільства, було б наївним покладати надію лише на потужність комп’ютерів та інші засоби інформатики. Постійне вдосконалення тріади математичного моделювання та її впровадження у сучасні інформаційно-моделюючі системи — методологічний імператив. Лише його виконання дає можливість отримати таку необхідну високотехнологічну, конкурентоспроможну та різноманітну матеріальну й інтелектуальну продукцію.

Зазначимо, що умовою розробки моделі є принцип так званої інформаційної достатності. Це означає, що системний аналітик повинен мати достатньо чітке уявлення про те, що вважати за вхідні та вихідні змінні досліджуваної системи, які чинники суттєво впливають на процес її функціонування. Якщо рівень інформаційної достатності низький, то створити модель, за допомогою котрої можна було б отримати нові знання про об’єкт-оригінал, майже неможливо.

2. Зведення числових значень у таблицю

Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного емпіричного дослідження – це їх систематизація та встановлення якісних і кількісних залежностей між факторами, що досліджувались.

Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують статистичні, табличні й графічні методи.

Щоб кількісні показники результатів експерименту дали можливість виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування.

Кожна таблиця складається з двох частин: текстової й цифрової. До текстової частини відносяться заголовок таблиці та необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці.

Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність вміщених до неї даних і зв’язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані, складені, шахові та деякі інші таблиці.

Проста таблиця містить перелік даних, зібраних про окремі фактори досліджуваного об’єкта. У груповій таблиці окремі з досліджуваних факторів групують за якоюсь певною ознакою.

У комбінованій таблиці досліджувані фактори можуть бути згруповані за декількома ознаками. Комбінована таблиця створює кращі умови для порівняння і аналізу дослідних даних, ніж прості та групові таблиці.

Складену таблицю утворюють шляхом об’єднання кількох простих або групових таблиць.

Шахова таблиця являє собою різновид комбінаційних таблиць. За допомогою такої таблиці стає можливим зручно показати зв’язки між досліджуваними ознаками.

Розміщують таблиці у науковій праці безпосередньо після посилання на них у тексті. Коли таблиця займає багато місця, тоді її виносять на окрему сторінку відразу після тієї сторінки, де є посилання на неї. Якщо таблиця безпосередньо з текстом не пов’язана, то її можна навести у додатках.

Над таблицею пишуть її назву, яка коротко і стисло характеризує значення зібраних у таблиці даних.

Усі таблиці нумерують арабськими цифрами. Номер таблиці пишуть на один рядок вище і праворуч від назви таблиці. Нумерація таблиці в межах розділу.

Графічний метод представлення емпіричних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними параметрами.

Вони дають можливість стило і наочно подати результати досліджень, в конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані й взаємозв’язок між ними. За допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна відобразити не тільки конкретні дані, а й закономірності, які вони відображають.

Графічні зображення результатів досліджень найчастіше будують на основі системи прямокутних координат. Для побудови графіків застосовують рівномірні і нерівномірні (функціональні) шкали. Рівномірною вважається шкала, протягом якої відстань між двома сусідніми поділками не змінюється. У функціональної шкали відстань між двома сусідніми поділками постійно змінюється за певним математичним законом (прикладом такої шкали може бути логарифмічна). Застосовують нерівномірні шкали для більш наочного зображення окремих графічних залежностей.

Побудова графіка включає три етапи:

• вибір шкали і побудова координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення;

• відкладання дослідних точок (тобто числових значень результатів експерименту) на координатній сітці;

• з’єднання дослідних точок ломаною або плавною лінією так, щоб вона по можливості проходила якнайближче до них. Наприклад, для описання динаміки рівня інтересу учнів до навчання використовується лінійний графік.

3. Основні види каталогів. Вимоги до їх створення

Зорієнтуватись у фонді бібліотеки читачеві допоможе наявна система каталогів і картотек, які взаємно доповнюють одна одну й полегшують пошук тих чи інших потрібних видань.

Каталоги і картотеки містять картки, куди згідно з існуючими правилами бібліографічного опису занесені основні дані про кожен наявний у бібліотеці документ. На картці вказані: прізвище, ім'я, по батькові автора, заголовок книги, прізвище відповідального редактора, місце видання, рік видання, кількість сторінок, а також ряд інших потрібних відомостей.

Залежно від групування включеного матеріалу каталоги бібліотеки поділяються на три основних види: алфавітний, систематичний і предметний.

Широта тематики, різноманіття видів документів, а також суттєві відмінності в запитах читачів бібліотек обумовлюють необхідність створення та постійного удосконалення довідково-бібліографічного апарату бібліотек, найважливішою частиною якого є система бібліотечних каталогів. Сукупність планомірно організованих, взаємопов'язаних і доповнюють один одного окремих видів бібліотечних каталогів називається системою бібліотечних каталогів.

Бібліотечний каталог — це перелік бібліографічних записів документів, наявних у фонді однієї або декількох бібліотек, що розкриває склад або утримання бібліотечних фондів. Каталог може мати карткову або машиночитаних форму, існувати на мікроносіях або у формі книжкового видання.

Бібліотечні каталоги, як будь-яка інформаційно-пошукова система, виконує знаково-комунікативну, інформаційно-пошукову і педагогічну функції. Знаково-комунікативна функція бібліотечних каталогів допомагає дистанційного спілкуванню «споживач — каталог — автор». Каталогізатор є інтерпретатором інформації, що містяться в документі, що володіє методами створення бібліотечного каталогу, за допомогою якого здійснюється дистанційне спілкування розділених в просторі, а часто і в часі, автора і читача. Інформаційно-пошукова функція реалізується в процесі розвідки документів у відповідь на запит читача. Бібліотечні каталоги виконують і педагогічну функцію, сприяючи інтелектуальному та професійному розвитку особистості читача.

Алфавітний каталог (АК) — це бібліотечний каталог, в якому бібліографічні записи розташовуються в алфавітному порядку прізвищ індивідуальних авторів, найменувань колективних авторів або заголовків документів.

АК є обов'язковою частиною системи каталогів в кожній бібліотеці. За допомогою АК можна проводити пошук за наступними типами запитів:

Чи твір цього автора (індивідуального або колективного) у фондах бібліотеки і, якщо є, то який його адресу (шифр).

Які твори даного автора є в бібліотеці.

Які перевидання даного твору є в фондах.

В яких виданнях та чи інша особа брало участь в якості співавтора, упорядника, редактора, перекладача і т.п.

Які випуски входять в ту чи іншу серію.

Запит на книгу, назва якої відома читачеві.

Запит на бібліографічний уточнення, що стосується тих чи інших елементів бібліографічного запису, наприклад, в якому році вийшло дане видання, яке місце видання, чи було воно перероблено і доповнено та ін.

В ЦБС існує центральний АК, що відображає фонд бібліотеки і фонди всіх її бібліотек-філій. Він може бути службових і читацьким.

Службовий АК є сполучною ланкою з усіма каталогами бібліотеки. На картках з основними бібліографічними записами

Вказуються повний класифікаційний індекс, предметні рубрики, відомості про додаткових записах, кількість примірників даного видання та їх інвентарних номерах і в яких підрозділах ЦБС вони знаходяться.

Читацький АК містить бібліографічні записи останніх видань або найкращих перевидань кожного документа. На картці в міру необхідності ставиться штамп «Є і інші видання ». Поряд з основними бібліографічними записами в читацький каталог включаються додаткові записи та допоміжні картки, що розширюють інформаційно-пошукові функції АК.

При відсутності службового каталозі читацький АК може виконувати функції читацького і службового.

Організація АК починається зі складання його паспорта, в якому вказується дата створення АК, його призначення, охоплення фондів, методика складання бібліографічних записів з посиланням на ГОСТ 7.1 — 2003, застосування додаткових записів і перерахування допоміжних посібників до каталогу. Так, у загальнодоступних бібліотеках до АК створюється Допоміжна картотека заголовків творів художньої літератури, пошук якої проводиться, якщо невідомий автор, але відомо заголовок твору.

До організації АК відносяться визначення його структури, розробка документації та сукупність процесів внутрішнього і зовнішнього оформлення.

В основу організації АК покладено алфавітний ознака, при якому бібліографічні записи розташовуються в алфавітному порядку заголовків індивідуального і колективного авторів та заголовків документів. Додаткові записи, посилальні і довідкові картки розставляють у загальному алфавіті. Якщо ключові слова різних видів записів тотожні, то картки розставляють у наступному порядку:

· Записи під заголовком індивідуального автора;

· Записи під заголовком колективного автора;

· Записи під заголовком.

Обладнання — Один з етапів роботи з організації АК. Воно включає зовнішнє та внутрішнє оформлення. Зовнішнє оформлення — це оформлення шаф і ящиків каталогу. Всі ящики в каталозі нумеруються арабськими цифрами або по горизонталі, або по вертикалі за допомогою ярликів. У загальнодоступних бібліотеках більш доцільною і частіше застосовується є нумерація по горизонталі. Ящики забезпечуються етикетками, які поміщають у металеву або пластмасову рамку. Етикетка — Це напис відображає матеріал, що міститься у ящику. На етикетці можуть бути вказані букви, склади або слова, якими починаються бібліографічні записи перший і останній карток скриньки.

Внутрішнє оформлення здійснюється за допомогою каталожних роздільників. Вони показують порядок розташування записів, тим самим наочно демонструючи правила їх розстановки. У середньому роздільники розміщують через 60 — 70 карток. Роздільники завжди ставлять перед першою карткою в тій групі записів, яку потрібно виділити.

Рекламування АК здійснюється шляхом розробки пам'яток, буклетів, афіш, настінних плакатів, які пояснюють структуру АК та правила користування ним, зокрема призводять алгоритм пошуку інформації.

Систематичний каталог

Систематичний каталог (СК) — це бібліотечний каталог, в якому бібліографічні записи розташовуються по галузях знання у відповідності з певною системою бібліотечно-бібліографічної класифікації. Під СК розуміють систему, що складається з двох підсистем: СК і алфавітно-предметного покажчика до нього.

СК — Це реальний каталог, що відбиває зміст документів і призначений для пошуку по тематичних запитах. В умовах ЦБС СК виконує функції читацького і службового. СК використовується в бібліотечно-інформаційній роботі для вивчення складу фонду, його комплектування, у довідково-бібліографічної та інформаційно-бібліографічної роботи, для організації виставок, масових заходів та пропаганди літератури.

Організація СК починається зі складання паспорта. У паспорті СК відображаються специфічні відомості про нього: дата організації, охоплення фондів, назва таблиць класифікації, які лежать в його основі, оформлення карток, їх розташування, форма і колір роздільників і наявність допоміжних посібників до СК.

До зовнішнього оформлення СК відносяться надшафові написи з короткою характеристикою СК і написи на етикетках каталожних скриньок. На етикетках вказують номер скриньки, індекс та найменування галузевого поділу, а нижче — перший і останній індекси карток, включених у даний ящик (без формулювань рубрик).

Внутрішнє оформлення включає формування відділів каталогу на основі індексів, визначені в процесі систематизації. Групи карток об'єднуються індексами, що починаються позначенням відділу робочих таблиць класифікації.

Під угрупованням записів всередині відділів розуміють процес їх впорядкування в межах класифікаційного поділу. Існує два види розстановки бібліографічних записів у СК — зворотнохронологічна і алфавітна. У СК загальнодоступних бібліотек прийнята алфавітна угруповання бібліографічних записів. Окремими групами всередині одного поділу розставляють бібліографічні записи книг і брошур в алфавіті авторів і заголовків, потім розставляють бібліографічні запису на самостійно видані бібліографічні посібники по темі. У останній групі збираються картки наявних у фонді діафільмів, слайдів і інших аудіовізуальних матеріалів.

Рекламування СК може здійснюватися за допомогою графічної схеми з перерахуванням найважливіших відділів та розділів. Поряд з каталогом слід помістити плакат з поясненням порядку користування каталогом. Ці рекомендації можуть бути оформлені у вигляді алгоритму пошуку по СК.

Алфавітно-предметний покажчик до СК — це допоміжний апарат, що представляє собою алфавітний перелік предметних рубрик, що розкривають зміст відображених в СК документів із зазначенням відповідних класифікаційних індексів. АПУ виконує функцію контролю над процесом систематизації.

Предметний каталог

Предметний каталог (ПК) — один з видів інформаційно-пошукових систем, призначених для зберігання і пошуку інформації. ПК — це пошуковий апарат, який включає бібліографічні записи, розташовані в алфавіті предметних рубрик. У практиці бібліотек найчастіше використовується карткова форма ПК.

ПК виконує знаково-комунікативну, інформаційно-пошукову і педагогічну функції. Будучи реальним каталогом, що відображає зміст документів, ПК є засобом пошуку по тематичних запитах.

Організація і ведення ПК передбачає складання паспорта, в якому відображаються специфічні відомості про нього: дата організації, охоплення фондів, принципи угрупування записів і ін.

До зовнішнім оформленням етикетки відносяться на каталожних ящиках. На етикетках вказуються перша і остання рубрики бібліографічних записів, включених в скриньку, і номер скриньки.

Зовнішнє оформлення каталозі тісно пов'язане з системою інформації та пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань в бібліотеці. Над каталожним шафою повинна висіти напис «Предметний каталог». На видному місці повинні бути вивішені написи — пам'ятки або плакати, що містять відомості про структуру і зміст ПК. Для орієнтування читачів можуть бути приведені алгоритми пошуку за ПК.

Внутрішнє оформлення ПК передбачає оформлення карток і роздільників, а також розстановку карток.

При організації ПК застосовується так званий принцип єдиної картки, додаткові запису в каталог не включаються.

Предметні рубрики можуть бути записані на зворотному боці картки. Якщо книга отримує дві (або більше) рубрики, то бібліографічні записи дублюють і на кожній картці вказують лише одну з рубрик. Однак цей спосіб оформлення вимагає великого числа роздільників, тому що орієнтуватися в ПК можна тільки з їх допомогою. Тому більш кращий другий спосіб оформлення, коли предметні рубрики записують на лицьовій стороні картки червоним чорнилом над текстом бібліографічного запису.

Цей спосіб оформлення більш наочний і вимагає значно меншого числа роздільників, але він менш зручний при виправлення предметних рубрик.

Бібліографічні записи в ПК розташовуються в алфавіті предметних рубрик. Предметні рубрики розташовуються в алфавіті заголовків.

Складні слова, написані через дефіс, при розстановці предметних рубрик розглядаються як два слова. Складні предметні рубрики, що починаються одним заголовком, розставляють в алфавіті перший підзаголовків, всередині них — у алфавіті другу підзаголовків і т.д.

При розстановці бібліографічних записів за однією рубрикою застосовують два способи: алфавітний і зворотнохронологічний. Частіше використовується алфавітна розстановка, тому що вона більш проста і зручна.

Якщо в ПК відображається література на різних мовах, то в межах предметної рубрики утворюються мовні ряди: спочатку бібліографічні записи українською мовою, потім — на мовах народів Росії, за ними записи, надруковані кирилицею, а після них — латинським шрифтом.

Краєзнавчий каталог

Краєзнавчий каталог — це бібліотечний каталог, що відображає документи краєзнавчого характеру. Як правило, в загальнодоступних бібліотеках — це центральний систематичний каталог, призначенням якого є зберігання та пошук краєзнавчої інформації про район, місті, області в яких знаходиться бібліотека.

Відмінність краєзнавчого каталогу від систематичного проявляється в доборі матеріалу для відображення в КСК, в його структурі, способи угруповання і т.д.

Критеріями відбору документів є цінність матеріалу про економіку, історію, культуру краю. У КСК відображаються не лише книги і брошури, але й статті з журналів, збірників, газет, рецензії, образотворчого мистецтва, нотні видання, діафільми, слайди і інші документи незалежно від року видання та читацького призначення. Документи відображені в інших каталогах і картотеках, в КСК відображаються повторно.

КСК організовується на основі спеціальних таблиць ББК для краєзнавчих каталогів і забезпечується АПУ. За кожним діленням каталозі бібліографічні записи документів розташовуються в зворотнохронологічному порядку, що дозволяє читачеві познайомитися в першу чергу з новими надходженнями. У КСК частіше ніж у систематичному каталозі використовується методика багаторазового відбиття документів.

Редагування каталогу, перевірка правильності класифікаційних рішень та оформлення каталогу виробляються бібліографії за участю фахівців-краєзнавців.

Електронний каталог

Електронний каталог (ЕК) — це бібліотечний каталог у машиночитанній формі, що працює в реальному режимі часу і наданий в розпорядження користувачів.

ЕК забезпечує доступ до ресурсів каталогу не тільки користувачам даної бібліотеки, а й віддаленим клієнтам.

Сучасним вимогам відповідає ЕК, що забезпечує:

· введення бібліографічних записів у діалоговому і пакетному режимах з віддалених або локальних терміналів;

· редагування бібліографічних записів, що, при необхідності, видалення їх з ЕК;

· пошук інформації в діалоговому або пакетному режимі за разовими запитами і виборче розповсюдження інформації;

· друкування бібліографічних даних у вигляді каталожних карток, бібліографічних покажчиків, звітів для управлінської інформації та ін;

· можливість обміну інформацією з іншими бібліографічними базами даних, в т.ч. і підключення до мережі Інтернет.

Всі технологічні процеси створення ЕК відбуваються за допомогою автоматизованого робочого місця (АРМ) каталогізатора. АРМ каталогізатора розуміється як робоче місце, оснащене засобами обчислювальної техніки, що дозволяє за участю людини виконувати технологічні процеси каталогізації.

АРМ каталогізатора — це сукупність технічних, лінгвістичних і програмних засобів, що забезпечують процеси автоматизованої каталогізації.

До технічних засобів відноситься термінал, за допомогою якого здійснюється введення даних і подальше використання наявного в базі даних масиву інформації. Технічними засобами є також персональний комп'ютер, програвач для компакт-дисків та системи зв'язку з зовнішніми базами даних.

Програмне забезпечення — це спеціально розроблені алгоритми і програми, що дозволяють вести автоматизовану обробку документів.

Лінгвістичні кошти — це комплекс інформаційно-пошукових мов різного типу: ієрархічних, неієрархічну та ін.; методика індексування та пошуку інформації, а також нормативно-методичні документи, що регламентують створення і підтримання в робочому стані лінгвістичних засобів і забезпечують можливість обміну базами даних.

Введення бібліографічної інформації в ЕК відбувається за допомогою форматів каталогізації, призначених для перетворення БЗ у форму, зручну для обробки на ЕОМ.

Найбільш часто використовується міжнародний комунікативний формат UNIMARC — один з форматів сімейства MARC, створених Бібліотекою Конгресу США.

Крім масиву БЗ в пам'яті ЕК можуть перебувати «бази знань», які містять словники інформаційно-пошукових мов: авторитетні файли імен авторів, найменувань організацій, предметних рубрик та ін. за допомогою яких здійснюється авторитетний контроль при введенні БЗ в ЕК і проведення пошуку інформації.

Багатоаспектне відображення бібліотечного фонду в ЕК дає можливість проводити пошук інформації по будь-якому елементу БЗ, у тому числі і по тих, які не можуть бути використані при пошуку в традиційних каталогах, наприклад за індексами ISBN, ISSN, по року видання і з будь-якої комбінації ознак.

Основними носіями інформації в ЕК є дискети, жорсткі диски (вінчестери), компактні оптичні диски — CD-ROM, CD-WORM, DVD та ін. Компакт-диски можуть містити не тільки текстову інформацію, але і відеозображення, звукове супроводження (мова або музику) та інші мультимедійні засоби. Володіючи великою інформаційною ємністю, сумісністю з персональними комп'ютерами, оптичні диски є довговічним надійним засобом збереження та пошуку інформації.

4. Напрямки розвитку наукових розробок м’ясопереробного виробництва

Функціонування й подальший розвиток м'ясопереробних підприємств за ринкових умов із нестабільним, невизначеним зовнішнім та внутрішнім середовищем на тлі загострення конкурентної боротьби можливі тільки за рахунок застосування сучасних методів управління, які відповідають ринковим вимогам. На Одещині в сучасних умовах господарювання, незважаючи на сприятливі ґрунтово-кліматичні умови цього регіону, продовжують зменшуватися обсяги валового виробництва м'ясної продукції, що обумовлено скороченням поголів’я худоби та зниженням його продуктивності. Тому на сучасному етапі розвитку виробництва необхідно здійснити комплекс заходів щодо активізації дій організаційно-економічних і технологічних чинників, спрямованих на стабілізацію та економічне зростання обсягів виробництва підприємств. Особливості галузі зумовлюють необхідність адаптації наявних і створення нових засобів їхнього стратегічного розвитку.

Необхідність поглиблення теоретико-методичних та практичних напрацювань у сфері стратегічного управління в контексті адаптації до зовнішнього середовища підприємств м'ясопереробної галузі зумовила вибір теми, визначила мету та завдання дисертаційної роботи.

Результати вивчення наукової літератури, аналізу досвіду ринкових трансформацій в Україні, досліджень історичної логіки стабілізації та розвитку м’ясопереробної промисловості в країні виявили, що формування цілісної стратегії її стабілізації та розвитку, методології та інструментарію управління – процес динамічно перемінний, який вимагає системної адаптації до ринкових умов продовольчого комплексу країни. Для формування та успішного впровадження стратегії стабілізації і розвитку м’ясопереробної промисловості необхідна така методологія, яка поєднує як специфіку функціонування продовольчого комплексу в цілому, так і специфічний інструментарій стратегічного управління, прогнозування і моделювання м'ясопереробної галузі.

Список використаної літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96с.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський, 2004. — 120с.

4. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД "Професіонал", 2005. — 238 с.

5. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.

6. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП "Рута", 2003. — 475 с.

7. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.

8. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

9. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.

10. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид./ Анатолий Федунець,. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.

11. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.

12. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.