Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Кредиторська заборгованість. Формування позичкового капіталу. Анотації статей

Буряк І.О. Класифікація зобов’язань як важлива складова управління підприємством // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. – 2010. — №3. – с. 297-301

Для того, щоб розкрити економічну сутність заборгованості і систематизувати різні її види, автор проводить класифікацію кредиторської заборгованості як основи для формування інформаційного забезпечення управління на різних рівнях. Без детальної класифікації заборгованості питання обліку та збирання інформації втратили чіткість, вважає автор, а отже, у системі управління можуть виникати помилки, пов'язані з неякісною інформацією.

Провівши аналіз і узагальнивши варіанти класифікації кредиторської заборгованості, автор пропонує систематизувати різні її види.

Таким чином, запропонована класифікація враховує вісім основних ознак, за якими можна згрупувати види заборгованості.

Особливістю групування заборгованостей за видами в бухгалтерському обліку нині є плутанина у вживанні таких понять, як "розрахунки", "заборгованість" та "зобов'язання". Найбільше постраждав від такої невизначеності план рахунків: клас 6 "Поточні зобов'язання", наприклад, містить у собі рахунки, що мають назву "Розрахунки з …" та відображається на них кредиторська заборгованість. Незрозумілим також є те, що до складу зобов'язань (за П(С)БО 11 "Зобов'язання") належать такі облікові об'єкти, як забезпечення, непередбачені зобов'язання і доходи майбутніх періодів.

Теоретичні принципи, що складають основу визнання, оцінки і розкриття кредиторської заборгованості, ще недостатньо опрацьовані, і вона тривалий час розглядалась як "зворотній бік" активів. Важко не погодитись з автором, що зобов'язання визнається кредиторською заборгованістю, якщо воно відповідає таким вимогам: визначенню кредиторської заборгованості; вимірюється; є релевантним і є достовірним.

Марусяк Н.Л. Дебіторська та кредиторська заборгованості як основні фінансові регулятори кругообігу оборотного капіталу підприємства // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. — 2010, № 2, T. 2. – с. 139-141

У статті розглянуто дебіторську та кредиторську заборгованості підприємства як основні фінансові регулятори кругообігу оборотного капіталу. Здійснено пропозиції щодо поліпшення стану розрахунків у практиці реалізації продукції у кредит.

Автор наводить, що кредиторська заборгованість підприємств України упродовж 2007-2009 рр. домінувала над дебіторською заборгованістю. Це свідчить, що навіть використання залучених коштів постачальників у формі кредиторської заборгованості та податкового кредиту не могло забезпечити зростання ефективності використання оборотного капіталу, оскільки на кожну гривню кредиторської заборгованості припадало від 0,83 грн. до 0,87 грн. дебіторської заборгованості.

Погашення кредиторської заборгованості, з одного боку, характеризує рівень виконання поточних зобов'язань, а, з іншого, прострочення періоду погашення кредиторської заборгованості понад термін позовної давності збільшує підприємствам інший операційний дохід, але при цьому порушуються господарські зв'язки, і підприємство втрачає довіру до себе підприємницьких структур.

У висновках автор зазначає, що допущення великого обсягу кредиторської заборгованостей характеризує ступінь незавершеності кругообігу оборотного капіталу. Адже зовсім недостатньо, щоб сума дебіторської заборгованості не перевищувала суму кредиторської заборгованості, бо підприємство зобов'язане розраховуватися за боргами перед кредиторами незалежно від того, отримує воно борги від своїх дебіторів чи ні. Домінування того або іншого виду заборгованості призводить у підсумку до дисбалансу в кругообігу оборотного капіталу. Тільки такі обсяги кредиторської заборгованості, які відповідають договірній дисципліні в межах правових термінів позовної давності, можуть позитивно вплинути на рух оборотного капіталу.

Машталяр Г.П. Шляхи удосконалення аудиту кредиторської заборгованості // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. – 2010. — №1. – с. 322-326

В статті дано критичну оцінку методики аудиту кредиторської заборгованості та підходи до розробки методики кредиторської заборгованості у відповідності з критеріями МСА.

На думку автора, метою аудиту кредиторської заборгованості, як і інших статей балансу, є отримання достатніх доказів впевненості підтвердження автентичності зобов'язань перед підприємством, достовірності відображення та розкриття інформації відповідно до діючих принципів та тверджень (якісних аспектів) подання фінансової звітності і здатності підприємства ефективно використовувати кредитну політику для збереження подальшої безперервної діяльності підприємства.

Методика збору аудиторських доказів при перевірці кредиторської заборгованості є досить висвітленою, тому не зупиняється на цих питаннях.

Автор вважає, що запропоновані підходи до розробки методики аудиту кредиторської заборгованості у відповідності з твердженнями МСА дозволить отримати необхідні аудиторські докази та сформувати думку щодо повноти і достовірності інформації про кредиторську заборгованість у фінансовій звітності та примітках до неї.

Приймук О.Р. Роль кредиту у забезпеченні раціонального використання оборотних коштів // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія "Економічні науки". – 2009. — №39. – с. 43-45

Автор визначає, що при обґрунтуванні меж залучення кредитних ресурсів потрібно виходити з можливого ступеню його впливу на різні стадії процесу кругообігу. Підвищення ефективності використання оборотних коштів потребує, щоб на кожну гривню, авансовану у виробництво незалежно від того, є вона власною чи запозиченою, повинно припадати більше обсягу реалізації, а відповідно й прибутку.

Автор вказує на те, що джерелом формування банківського кредиту є тимчасово вільні грошові кошти всіх організацій – і госпрозрахункових, і бюджетних, а також самого населення. Надання кредиту для господарського обороту в цілому обумовлено планомірно створеними ресурсами банку. Межа позитивного впливу кредиту на хід відтворення залежить від того наскільки в процесі його використання забезпечується відповідність між обсягом кредиту та обсягом матеріальних цінностей, сплачених за рахунок кредиту. Тобто питання полягає в тому, на яких конкретних умовах їх надавати та використовувати, виходячи з інтересів усіх ланок, що приймають участь у даних економічних відношеннях.

Кредит забезпечує безперервність процесу відтворення для постачальника, тому йому байдуже яким способом пройшла оплата відвантажених їм товарів: за рахунок коштів покупця чи за рахунок отриманого їм банківського кредиту. В обидва випадках у постачальника створюється можливість використовувати отримані кошти для оплати виробничого процесу, а також для виконання чергових фінансових зобов’язань – виплати заробітної плати, податків до бюджету, повернення кредитів банку та ін. Але тим самим порушується збалансованість між грошовим та товарним обігом.

У висновках до статті, автор підсумовує, що в умовах фінансово-економічної кризи, коли недостатність коштів призводить до зниження темпів виробництва та банкрутства підприємств, раціональне використання додатково залучених коштів набуває все більшого значення.

Кредит, наданий на покриття тимчасової невідповідності між авансуванням грошових коштів та їх поверненню в ту же форму для оплати поставок товарів, сприяє безперервності процесу відтворювання та погодженню товарного і грошового обігу. Грошовим коштам, що поступили в обіг завдяки наданому покупцю кредиту, повинні відповідати матеріальні цінності, оплачені за його рахунок.

Коблянська О.І., Сейко С.І. Фінансовий кредит як форма залученого капіталу: економічна сутність, процес отримання, погашення, оподаткування та відображення в обліку // Облік і фінанси АПК. – 2010. — №2. – с. 30-38

Фінансову основу підприємства складає власний капітал, проте ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Вони дозволяють суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів та підвищити ринкову вартість підприємства.

Автор дає визначення позичкового капіталу — це кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємства на принципах строковості, поверненості та платності. До складу залученого капіталу входять:

— короткострокові і довгострокові зобов'язання;

— кредиторська заборгованість. Зобов'язання, що мають короткостроковий та довгостроковий характер, найчастіше на практиці представлені у формі кредиту.

Автор наводить нормативно-правове регулювання процесу кредитування. Також автор розкриває поняття банківського кредиту як позичково капіталу.

Банківський кредит є основною формою кредиту, за яким банк на підставі ліцензії надає кошти у тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних операцій на умовах, передбачених законодавством та кредитним договором.

В ході дослідження автором було проаналізовано сутність поняття кредиту, нормативно-правову базу, що регулює операції з кредитування; виділено основні ознаки та види кредиту, а також висвітлено процес отримання позики та критерії, що застосовуються фінансовими установами при її видачі.

Автор прийшов до таких висновків:

Фінансовим кредитом є засоби, надані фінансовою установою в позику юридичній чи фізичній особі на визначений строк та під відсотки. В Україні регулювання кредитних відносин здійснюється Національним банком України, Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України.

Найпоширенішою формою кредиту є банківський кредит, але, крім того, розрізняють комерційний, споживчий, іпотечний, лізинговий, консорціумний, бланковий та інші види кредиту.

До моменту звернення до фінансової установи з метою отримання позики, раціональним є проведення підприємством аналізу власної привабливості в якості позичальника для банку. Основними показниками, які необхідно проаналізувати є коефіцієнти ліквідності (миттєвої, поточної, загальної), коефіцієнти стійкості, рентабельності (активів, продажу), аналіз грошових потоків. Після ретельного аналізу підприємство має змогу віднести себе до однієї з груп за класифікацією НБУ та оцінити свої шанси щодо отримання кредиту.

Каламбет С.В. Сутність і структура ринку позичкового капіталу // Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції. – 2009. — №4. – с.63-67

Стаття присвячена визначенню сутності, структури й ролі ринку позичкового капіталу, як сегменту фінансового ринку України. При цьому під ринком позичкових капіталів розуміються відносини з приводу акумуляції фінансово-кредитними інститутами тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб як резидентів, так і нерезидентів і надання цих капіталів у тимчасове користування на визначений строк і відсотки.

Автор наводить визначення понять позика та позичка.

Позика — це відносини з приводу надання коштів у тимчасове користування, коли позичальник бере зобов'язання повернути у визначений строк основну суму боргу й відсотки. Ці відносини можуть здійснюватися як за каналами прямого фінансування, так і опосередкованого, за участю різноманітних фінансово-кредитних установ (фінансових посередників).

Позичка — це спосіб опосередкованого фінансування, коли кредитні установи (комерційні банки) акумулюють вільні кошти економічних суб'єктів і надають їх від свого імені у тимчасове користування позичальникам. В основу цих відносин покладено договір (кредитний договір), який не обертається на ринку як самостійний інструмент. Позичка — це кредит суто у грошовій формі. Ціною грошей у відносинах позички виступає процент. Однак позика і позичка є двома формами руху одного й того самого капіталу, борговими зобов'язаннями, оскільки вони обумовлюють зобов'язання емітента повернути фіксовану суму (величину основного боргу плюс процент) у визначений строк незалежно від економічних обставин.

Позичковий капітал — це капітал, який приносить доход у вигляді процента. Позичковий капітал приносить доход у вигляді процента тільки тому, що в руках позичальника він використовується як функціонуючий капітал, тобто із грошового переходить у продуктивний, що дає додатковий прибуток.

Також автор наводить головні ознаки позичково капіталу – це те, що каптал є власністю, специфічним товаром, володіє специфічною формою відчуження. Отже, позичковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позичкового процента.

Наведені визначення дозволяють відокремити поняття «ринок боргових зобов'язань» та «ринок позичкового капіталу». Отже, підсумовуючи, автор зазначає, що поняття ринок боргових зобов'язань може використовуватися для загальної характеристики строкових запозичень щодо різноманітних форм, за яких рух коштів не передбачає зміни власника коштів, а під ринком позичкових капіталів можна розуміти вужчі відносини, а саме відносини з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб і надання їх у тимчасове користування. Воднораз й ринок боргових зобов'язань, й ринок позичкового капіталу є взаємопов'язаними сегментами фінансового ринку.

Зеленіна О.О. Позиковий капітал як складова капіталу підприємства: місце та бухгалтерська природа // Вісник Житомирського державного технологічного університету. – 2010. — №1. – с. 53-56

У статті автор аналізує та обґрунтовує сутність та бухгалтерську природу позикового капіталу та визначено його місце в складі капіталу підприємства. Авто дає визначення, що капітал — одне з основних понять бухгалтерського обліку, оскільки капітал є елементом фінансової звітності, і визначальним показником, який найповніше і всебічно характеризує фінансові можливості будь-яких суб'єктів підприємницької діяльності, що дозволяє співставляти показники їх діяльності.

Автор вказує, що існування такої кількості класифікаційних ознак та видів капіталу (при узагальненні інформації ми не брали до уваги підвиди капіталу) не дозволяє сформувати чітку систему облікового відображення капіталу підприємства на рахунках бухгалтерського обліку.

Так, зокрема, дослідження суті капіталу підприємства тісно пов'язане з проблемою його структури та складу. Зазначимо, що в процесі дослідження ми визначили, що капітал, який залучається підприємством для здійснення господарської діяльності, характеризується не тільки своєю діяльність та отримувати прибуток. В такому випадку, з точки зору інтересів господарювання, поповнити свій капітал можна за допомогою капіталу, взятого у позику.

Вивчення суперечливого для бухгалтерського обліку поняття, як "позиковий капітал", спричиняє значну кількість різних поглядів, що підкреслює складність і багатогранність його суті як прояву суспільно-економічних відносин.

Отже, з метою вирішення цієї суперечності звернемося до попередніх наших досліджень даного проблемного питання.

Проаналізувавши дані твердження ми визначили, що при трактуванні понять "позика" та "позичка". Всупереч точного змісту поняття "позичка" у ряді літературних джерел термін уживається як синонім позики, кредиту. Дана проблема носить лінгвістичний характер та недостатнє знання законодавства. Зазначимо, що в Цивільному кодексі України у обігу є два майже однакових за звучанням і написанням терміни -"позика" і "позичка". Але зміст цих термінів хоча й має спільні риси, та по своїй суті вони означають зовсім різні речі. За договором позики одна сторона передає у власність іншій стороні гроші або інші речі, визначені родовими ознаками, а остання зобов'язується повернути першій стороні цю суму грошей або цю кількість речей цього ж роду та цієї якості.

Провівши аналіз літературних джерел щодо позиції науковців, про характеристику сутності поняття капітал, автор уточнює, що капітал підприємства — це вартість активів підприємства у формі грошових коштів та інших матеріальних та нематеріальних активів, що залучається його власниками в процес господарювання як інвестиційний ресурс та фактор виробництва за допомогою власних та позичених джерел фінансування, з метою здійснення своєї діяльності та отримання доходу, функціонування яких в системі господарювання базується на ринкових принципах і пов'язане з фактором часу, ризику і ліквідності.

Азарова А.О., Кілимник Л.А., Новіцька О.В., Кілимник І.А. Джерела формування та способи залучення позикового капіталу // Економічний простір: Збірник наукових праць. – № 15. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. – с. 126-135

У статті автор розглядає проблеми пошуку додаткових джерел формування та способів залучення позикового капіталу. Обґрунтовує необхідність пошуку та впровадження додаткових джерел формування та способів залучення позикового капіталу.

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів, їх використання в обороті підприємства зумовлене, з одного боку, об'єктивною необхідністю, а саме: невідповідністю у часі між надходженнями коштів та витратами, сезонністю виробництва, впровадженням інвестиційних проектів, які потребують значних обсягів вкладень за декілька років; з іншого боку, за допомогою позикових коштів забезпечується розширення виробничо-господарської діяльності, оновлення технічної бази, використання ефекту фінансового лівериджу та ін.

Залучення позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства.

Отже, авторами здійснено порівняння довгострокових кредитів з фінансуванням за допомогою емісії корпоративних облігацій, доцільно відзначити такі переваги:

— підприємство не несе витрат на розміщення та оплату послуг фінансових посередників у випадку випуску документальних емісійних цінних паперів;

— у разі довгострокового погашення облігацій підприємство незаплановано вилучає з обігу кошти, що обмежує його фінансові можливості на даному етапі;

— ймовірність здійснити ефективну емісію облігацій є невеликою, особливо для новостворених підприємств;

— термін отримання кредиту від банку з моменту його оформлення завжди коротший порівняно з надходженням коштів з фондового ринку.

На кінець статті, автори підсумовують викладений матеріал і зазначають, що однією з основних проблем, що перешкоджають формуванню ефективного механізму функціонування підприємств, є недостатність фінансових ресурсів. На жаль, брак власних фінансових ресурсів та відсутність державної підтримки залучення нових джерел фінансування призводять до подальшого загострення кризового фінансового становища.

Загострюється ситуація і зі становищем основних засобів, що спричинено постійним зростанням питомої ваги зносу, відсутністю достатніх коштів для їх оновлення та модернізації. Таке становище не тільки породжує погіршення якості послуг, але і зароджує початкові етапи техногенної кризи.

Отже, за сучасних умов необхідно суттєву увагу приділяти пошуку нових джерел та способів залучення позикового капіталу не тільки на регіональному рівні, але і на рівні держави. У статті авторами виділено різні способи поповнення капіталу підприємства та проаналізовано переваги і недоліки кожного з них. Це дозволяє розробити конструктивну орієнтовану політику управління як капіталом підприємства, так і його виробничою діяльністю в цілому.

Зеленіна О.О. Класифікація позикового капіталу підприємства для цілей бухгалтерського обліку // Вісник Житомирського державного технологічного університету. – 2010. — №2. – с. 99-104

У статті розглянуто існуючі підходи до класифікації позикового капіталу, проведено їх оцінку та запропоновано критерії класифікації позикового капіталу у поєднанні з системою бухгалтерського обліку.

Погоджуючись з Н.В. Акименко та Н.С. Поповенко, автор зазначає, що позиковий капітал, який використовується підприємством, характеризує частину фінансових зобов'язань підприємства. Фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються в такий спосіб.

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми позикового капіталу, що функціонують на підприємстві, з терміном його використання більш одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти (заборгованість за податковим кредитом; по емітованих облігаціях; по фінансовій допомозі, наданій на поворотній основі), термін погашення яких ще не настав або які не погашені в передбачений термін.

2. Короткострокові зобов'язання. До них відносяться всі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові кошти, як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін, різні форми заборгованості підприємства по виданих векселях та інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У підсумках результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що класифікація позикового капіталу підприємства є необхідним компонентом для прийняття керівництвом суб'єкта господарювання оптимальних управлінських рішень, що сприяє розробці відповідної методики відображення позикового капіталу в бухгалтерському обліку та дозволяє на основі облікової інформації, дій облікового персоналу знизити ступінь ризиків втрат прибутку та запобігти негативним наслідкам діяльності підприємства або ж наблизити їх до мінімальної величини.

На основі дослідження підходів до класифікації позикового капіталу підприємства для цілей бухгалтерського обліку запропоновано розглядати позиковий капітал за наступними ознаками поділяється на: за строками залучення (довгостроковий. короткостроковий); за формами (традиційний, нетрадиційні); за видами (кредити держави; кредити банківських фінансово-кредитних установ; облігації; кредити небанківських фінансово-кредитних установ; інвестиційний кредит; фінансовий лізинг; оренда; факторинг; форфейтинг); за забезпеченням (забезпечений, незабезпечений); за валютою надання (у національній валюті, в іноземній валюті); за умовами надання (з відсотками, без відсотків).

Міокова Г.І. Управління залученням запозичень суб'єктами господарювання // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. Збірник наукових праць. — Випуск 16 (частина І). – с. 268-270

В статті розглянуто процес управління залученням позикового капіталу, а також показники, врахування яких при формуванні фінансової структури капіталу дає можливість її оптимізувати. управління залученням запозичень, правила фінансування, середньозважена вартість капіталу, структура капіталу.

Автор вказує, що залучення позикових коштів є складовою фінансової стратегії підприємства, яка передбачає забезпечення найбільш ефективних форм і умов використання запозичень. Наслідком незадовільного управління залученням запозичень є невиконання елементарних вимог, щодо формування окремих позицій активів і пасивів.

Автор наголошує, що вартість запозичень як і капіталу в цілому, який є одним із важливих факторів виробництва формує як і інші фактори рівень операційних і інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових в системі управління фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона передбачає як визначення вартості залучення запозичень, так і визначає напрями господарської діяльності в цілому.

Важливість оцінки вартості запозичень при управлінні грошовими потоками (як позитивними, так і негативними), формування чистого грошового потоку від фінансової діяльності потребує коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства.

Підсумовуючи роботу, автор вказує, що рівень ефективності господарської діяльності суб'єктів господарювання визначається цілеспрямуванням формування як загального обсягу капіталу, так і його запозичень. Основною метою формування запозичень підприємства є задоволення потреби в придбані необхідних активів і оптимізації їх структури з позицій забезпечення умов ефективного їх використання.

Висновки

Отже, підсумовуючи наш аналіз статей хотілося б зазначити, що роль кредиту в економічних відношеннях між банком та господарюючим суб’єктом-покупцем зводиться лише до тимчасового заміщення відсутніх в нього на даний момент грошових коштів, хоча загальний розмір його оборотних коштів може бути достатнім.

Основою формування позичкового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що у окремих учасників економічних відносин з'являються тимчасово вільні капітали, а у інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках «мертвими», а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позичковим капіталом. Позичковий процент або процент за кредит це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин: кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит, а позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.