ReferatsS

Все для студентов и самообразования

Комерційні банки як основна ланка кредитної системи

  1. Сутність, організаційна структура та різновиди банків.
  2. Капітал банку.
  3. Банківські операції.
  4. Доходи і видатки банківських установ.
  5. Сутність та різновиди банків.

Банк – юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до державного реєстру банків. Банки в Україні створюються відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства» та нор­­мативно-правових актів Національного банку. Учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважені ним органи. Організаційно-правовими формами створених в Україні банків є публічні акціонерні товариства або кооперативні банки. Вони можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані [14]. Кооперативні банки можуть створюватися в Україні, але з 2001 року, коли було прийнято закон про банки і банківську діяльність, було створено лише один банк (у 2002 році), який у цій формі проіснував лише рік. Банки в Україні функціонують на підставі банківської ліцензії НБУ і реєструються у Державному реєстрі банків.

Оргструктура банку — це внутрішня організація роботи кредитної установи, за допомогою якої структуруються і формалізуються підходи і методи управління, визначаються групи користувачів, розробляються методи контролю і внутрішніх організаційних відносин [9].

Розрізняють такі різновиди моделей організаційних структур. Найбільш традиційною вважається механістична. У цьому випадку кожен підрозділ спеціалізується на своєму колі операцій. Механістичні структури бувають:

  1. Функціональні (і лінійно-функціональні) підрозділи створюються для вирішення певних завдань. При такій структурі в великих кредитних організаціях створюється вертикальна ієрархія департаментів, які діляться на управління, а ті в свою чергу — на відділи, відділи — на сектори, сектори — на групи і т. д. Функціональний розподіл найчастіше використовується невеликими і середніми кредитними організаціями. В його основі — поділ структур за операціями. Наприклад, створюються валютний, кредитний, операційний відділи і т. д.
  2. Дивізійна структура, за якої розподіл організації орієнтований на споживача, продукт або регіон. В обов’язки співробітників відповідних управлінь входить повне обслуговування клієнтів за всіма видами наданих банком послуг. Вони повинні вміти пояснити правила надання послуг та дати свої рекомендації щодо можливої ​​участі в операціях.

Найчастіше структурно співробітники поділені на дві-три управління: по роботі з фізичними особами, обслуговування юридичних осіб, іноді створюється спеціальний підрозділ для VIP-клієнтів. При дивізійній структурі існує поділ на фронт-офіс, який відповідає за роботу з клієнтами, проведення операцій, і бек-офіс, на який покладено роботу з оформлення документації та інше обслуговування роботи фронт-офісу [9].

Фронт-офіс — операційний підрозділ банку та інші його структурні одиниці, які відповідають за розвиток і управління взаємовідносинами з контрагентами. У фронт-офісі відбувається безпосереднє спілкування з клієнтами, первинна верифікація наданих клієнтами даних, збір і аналіз поданого пакету документів, підготовка угод з клієнтами тощо. Бек-офіс – операційно-обліковий підрозділ банку, який забезпечує роботу підрозділів, що беруть участь в управлінні активами та пасивами, та здійснює діяльність щодо оформлення, обліку та реєстрації угод з цінними паперами, а також розрахунків з клієнтами. Завданням бек-офісу є формування кредитних справ і безпосереднє оформлення видачі кредиту, оцінка якості кредитного портфеля, відкриття рахунків, здійснення бухгалтерських операцій, документарне оформлення та супровід угод, укладених трейдерами компаній-контрагентів у фронт-офісі тощо. Бек-офіси існують у банках, інвестиційних компаніях та інших організаціях, які укладають угоди на ринку цінних паперів. Залежно від організаційної структури банку його бек-офіс може складатися із одного департаменту або може включати кілька підрозділів, пов’язаних з оформленням документації, управлінням ризиками, обліком та розрахунками. Деякі банки об’єднують частину функцій, що виконують бек-офіси, в так звану функцію мідл-офісу – підрозділу, який забезпечує підготовку та прийняття рішень [12].

Органічні структури — альтернатива механістичним — орієнтовані на швидкі зміни навколишнього середовища. До цієї групи належать такі структури:

—   Проектна, діє для реалізації окремо взятого проекту;

Матрична, являє собою поєднання традиційних механістичних структур з проектним підходом до реалізації цілей [9].

З точки зору ролі банку у економічній системі держави розрізняють центральний банк та банки другого рівня. Роль Національного банку України у економіці нашої держави було розглянуто у темі 16. Банки другого рівня в Україні існують у державній та комерційній формах власності. Традиційно у державній формі власності перебувають Державний ощадний банк  України та Український експортно-імпортний банк. Державний банк – це банк, 100% статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України, а його статутний капітал формується за рахунок коштів Державного бюджету. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера, а також здійснює інші функції, визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою. До складу наглядової ради входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку та припинення його діяльності приймається Кабінетом Міністрів України [14].

З огляду на особливу роль у фінансовій системі держави слід окремо зупинитися на системоутворюючих банках. Системоутворюючий банк – (systemically important bank; systemic bank) – банк, неможливість функціонування якого спричиняє значний вплив на функціонування банківської системи в цілому. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» системоутворюючий банк – банк, зобов’язання якого становлять не менше 10% від загальних зобов’язань банківської системи [14].

За ознакою спеціалізації виділяють наступні різновиди комерційних банків:

Ощадні банки-фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень громадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань. Він з’ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками [4].

З точки зору резидентності розрізняють українські банки та банки з іноземним капіталом. Банк з іноземним капіталом – це банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10%. Поряд з поняттям банку з іноземним капіталом виділяють поняття «іноземний банк». Головними ознаками іноземного банку є розташування центру прийняття стратегічних рішень за кордоном і контроль іноземних власників [14].

З точки зору міжнародної діяльності банків розрізняють такі групи банків:

  • національні банки, що мають лише невелике іноземне відділення, на яке припадає незначна частка активів, прибутків і персоналу. Такі відділення звичайно фінансують торговельні угоди, разові валютні операції, надають послуги із застосуванням акредитивів клієнтам у країні перебування, здійснюють обмежені кореспондентські відносини з іншими банками.
  • банки, міжнародні операції яких дають від 5 до 10 % їхніх прибутків. Такі банки розширюють свою участь у міжнародних операціях через створення окремих філій і представництв у основних світових фінансових центрах, проведення оптових валютно-кредитних операцій, зокрема шляхом участі в різних міжнародних кредитних угодах. Іноземна мережа таких банківських установ має підпорядкований характер і в цілому виконує пасивну роль.
  • транснаціональні банки. Ці міжнародні банківські угруповання є новим типом міжнародного банку і посередника в міжнародній міграції капіталу, їм належать сьогодні провідні позиції на світовому ринку капіталів. Транснаціональні банки — це найбільші банківські установи, котрі досягли такого рівня міжнародної концентрації й централізації капіталу, який дає їм змогу брати реальну участь у економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів і валютно-кредитних ресурсів (кредитно-фінансових послуг). Відділення, філії та представництва в усіх головних світових фінансових центрах, де є необхідні технічні й комунікаційні можливості, досвідчений штат фахівців, дають змогу банкам цієї категорії не тільки фінансувати торгівлю, проводити масштабні операції з валютою і кредитом, а й виступати в ролі визнаних лідерів при формуванні міжнародних консорціумів банків, організації фінансування великих і престижних проектів, а також створювати обмежені угруповання з надання високоспеціалізованих послуг. Часто об’єктом фінансування таких банків стають найбільш інтернаціоналізовані галузі, такі як енергетична, суднобудування, автомобілебудування і т.ін. Міжнародні підрозділи таких банків являють собою «банк у банку», їм належить значна питома вага в сукупній системі управління всією монополією. ТНБ здійснюють міжнародні операції через складну мережу тісно пов’язаних закордонних філій, відділень і агентств, що розміщені в основних фінансових центрах світу, а також на національних ринках провідних країн. Закордонна структура ТНБ складається з відділень, філій, представництв, дочірніх та інших підконтрольних підрозділів. Дочірні й підконтрольні іноземні банки можуть контролюватися цілком і частково. Хоча цілком контрольований дочірній банк є в правовому відношенні самостійним, однак у фінансовому відношенні він абсолютно залежний. Представництва, навіть і не виконуючи прямих банківських операцій, посідають вагоме місце в системі ТНБ. Вони збирають різноманітну інформацію про країну перебування, установлюють попередні контакти з потенційною клієнтурою банків, вивчають можливості для інвестування капіталу. Однак основну роль за кордоном відіграють філії, що як представники солідних банків налагоджують вигідні зв’язки з іноземною клієнтурою.
  • офшорні банки. Офшорними називають банки які зареєстровані у так званих офшорних зонах і користуються спеціально наданими податковими та іншими пільгами у проведенні фінансово-кредитних операцій, у тому числі з нерезидентами і в іноземній валюті. Найвідоміші офшорні банки розташовані в Панамі, на Кіпрі, Віргінських і Багамських островах, островах Гернсі, Джерсі, Мен, Антильських островах, Арубі та ін. Без офшорних банків нині не обходяться операції практично жодного ТНБ.
  • глобальні банки — банки, які діють на світовому фінансовому ринку і для яких цільовий ринковий сегмент не обмежений національним фінансовим ринком. У межах глобального банку міжнародні операції не виокремлюються, вони немовби не мають самостійного значення. На передній план у стратегії розвитку висуваються потенційна прибутковість того або іншого ринку незалежно від географічного розташування, можливість одержати на цьому ринку конкурентні переваги, відносна привабливість угод із конкретним клієнтом. Фінансові органи головного банку, використовуючи нові засоби обчислювальної техніки і зв’язку, здійснюють централізований контроль за ефективністю проведених операцій на національних і міжнародних ринках. Охоплюючи у своїй практиці весь спектр фінансових послуг, банки глобального характеру можуть оперативно змінювати профіль своїх підрозділів. Глобальні банки можуть мати структуру з регіональною або продуктовою орієнтацією [18].

Регулювання відносин банку з клієнтом.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг. Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов’язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості, які підлягають обов’язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;

2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) перелік послуг, що надаються банком;

4) ціну банківських послуг;

5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг;

6) щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків [14].

 

  1. Капітал банку.

Капітал банку – спеціально створені фонди і резерви, призначені для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, відшкодування можливих збитків і які перебувають у користуванні банку. Слово «капітал» походить від лат. capitalis – головний. У Законі України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку визначається як залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань, що фактично характеризує поняття власного капіталу. Розрізняють такі види капіталу банку:

  • підписний,
  • статутний,
  • власний,
  • приписний,
  • основний,
  • додатковий,
  • балансовий,
  • регулятивний,
  • економічний,
  • гібридний тощо.

Підписний капітал банку – це величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів банку на внесення коштів за підпискою на акції. Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника. Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням Національного банку про укладені угоди.

Приписний капітал банку – це сума грошових коштів у вільно конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її акредитації.

Статутний капітал – сплачений та зареєстрований підписний капітал. Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал (сплачений та зареєстрований підписний капітал банку) та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів.

Додатковий капітал банку капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, якщо вони є незабезпеченими, субординованими та повністю сплаченими; не можуть бути погашені за ініціативою власника; можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг.

Формування капіталу банку та капіталізація банку здійснюються шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як всі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал (величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів банку на внесення коштів за підпискою на акції) повністю оплачено [1, с.206-207].

У процесі діяльності банку капітал банку виконує операційну, захисну та регулюючу функції. Операційна функція – забезпечення фінансової основи діяльності банку, підтримка обсягів, характеру та спрямованості банківських операцій відповідно до завдань банку. Капітал банку є основою організації та забезпечення діяльності банку. Захисна функція капіталу банку дозволяє забезпечити захист інтересів вкладників і кредиторів у непередбачуваних (кризових) ситуаціях шляхом збереження платоспроможності та підтримки ліквідності банку, оскільки ні залучені, ні запозичені кошти не можуть використовуватися для погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони самі є боргом. Регулююча функція капіталу банку пов’язана з функціонуванням банків відповідно до чинного законодавства та нормативними документами Національного банку, що дає останньому можливість контролювати діяльність банківських установ [1, с. 207].

Баланс банку – запис всіх грошово-кредитних операцій, проведених банком протягом певного періоду часу. Банківський баланс складається з двох частин. У лівій частині (актив) від ображаються всі активи, а у правій (пасив) – зобов’язання та власний капітал банку. Банківський баланс відображає стан залучених і власних коштів банку, їх джерела, розміщення в кредитні та інші операції. До складу активу входять: каса, кошти на резервному та кореспондентському рахунках у центральному банку, а також на кореспондентських рахунках в інших банках, дебітори банку, кредити, видані банком, цінні папери, придбані банком акції, будівлі, обладнання та інші основні засоби. До складу пасиву включають: статутний капітал, додатковий капітал, кошти резервного фонду, кошти на поточних рахунках клієнтів банку, кошти на рахунках банків-кореспондентів, депозити юридичних і фізичних осіб, одержані в інших банках кредити, випущені зобов’язання (банківські векселі, депозитні та ощадні сертифікати, облігації) інша кредиторська заборгованість, інші фонди та резерви банку. Статті активу та пасиву у банківському балансі наводяться в порядку зменшення їх ліквідності. Відображення інформації в банківскому балансі здійснюється на основі методу подвійного запису у вигляді бухгалтерського рівняння:

А = П = З + К,                                             (17.1)

де: А – активи, П – пасиви, З – зобов’язання, К – капітал. Такий запис називають класичним бухгалтерським рівнянням або функціональною обліковою моделлю [1, с.36].

Розглянемо банківські активи та пасиви детальніше. Банківські активи – ресурси банку та засоби, що класифікуються за напрямками розміщення та використання з метою одержання прибутку. Інколи активи банку визначаються як ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічної вигоди у майбутньому. Активи банку відображаються у активі балансу банку та включають: кошти в касі банку, кошти на кореспондентських рахунках, кошти в резервних фондах банку, надані кредити юридичним i фізичним особам, надані міжбанківські кредити, державні облігації, цiннi папери, вкладення у факторингові та лiзинговi операції, дебітори, кошти, вкладені у спільну господарську діяльність та ін. Банківські активи поділяють на активи, які приносять i не приносять прибуток. До банківських активів, які не приносять прибутку, належать матеріальні та нематерiальнi активи: кошти в касі, на кореспондентському рахунку, на резервних рахунках, а також основні засоби, матеріали, нематерiальнi активи та вiдверненi кошти прибутку. Банківські активи, що приносять прибуток, поділяють на облiково-позичковi активи та банківські інвестиції. За характером забезпечення розрізняють позички забезпечені та незабезпечені (бланкові). До перших належать облік векселів i позички під заставу товарних запасів, рухомого майна, землі, нерухомості, цінних паперів, гарантії та поручительства тощо. Облік векселів i надання позичок без забезпечення пов’язані з підвищеними ризиками для банку. Банкiвськi iнвестицiї – вкладення коштів банків у нерухоме та рухоме майно, інтелектуальні цiнностi, цінні папери з метою одержання прибутку. Банкiвськi iнвестицiї можуть бути капiтальнi – придбання будинків, споруд, об’єктів нерухомості, основних фондів, нематеріальних активів і фінансові – придбання корпоративних прав, цінних паперів та інших фінансових інструментів. Розрізняють також інвестиції прямі, які передбачають внесення коштів або майна в статутний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права; портфельні інвестиції – придбання цінних паперів та інших фінансових активів [1, c.13].

Банківські пасиви – ресурси банку, які складаються з власних, залучених і запозичених коштів для проведення активних операцій та одержання прибутку. Банківські пасиви відображаються на пасивних бухгалтерських рахунках балансу банку. Власний капітал формується за рахунок акціонерного капіталу, відрахувань від прибутку та за рахунок нерозподіленого прибутку. Залучення ресурсів відбувається шляхом приймання коштів юридичних і фізичних осіб на вклади всіх видів. Запозичення банками коштів здійснюється шляхом одержання позик на міжбанківському ринку, а також шляхом випуску облігацій та інших зобов’язань. З розвитком банківської справи у пасивах зростає частка залучених коштів і знижується питома вага власного капіталу. До вищого класу банківських пасивів належать строкові вклади та депозити, які дозволяють банкам чіткіше прогнозувати свої ресурси та впевнено розміщувати кошти в активи. Центральні банки регулюють банківські пасиви шляхом встановлення нормативів обов’язкового резервування від залучених депозитів або шляхом встановлення адміністративних обмежень чи стимулів [1, c.66].

3.Банківські операції.

 Банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування). Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в т.ч. шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком. Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій; 2) випуску власних цінних паперів; 3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей; 4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; 5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей; 6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій); 7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг [14]

Основною ознакою класифікації банківських операцій є відображення їх у балансі банку. Залежно від того, у якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні та активні. Головна мета банку при здійсненні пасивних операцій полягає в акумуляції банківських ресурсів, які використовуються банком у процесі його діяльності. Тому найбільш точне визначення економічної сутності цього виду операцій – це операції, що забезпечують формування ресурсів банків

Пасивні операції – операції, за допомогою яких банки формують свої фінансові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Завдяки пасивним операціям формуються власні, залучені та запозичені кошти банку. До пасивних операцій належать: розміщення акцій банку, залучення вкладів, отримання кредитів від центрального банку та на міжбанківському ринку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Результати пасивних операцій відображаються у пасиві балансу банку. Часто під пасивними операціями розуміють лише залучення коштів на вклади та в позички, тобто операції з формування ресурсів банку, необхідних йому понад суму власного капіталу. Пасивні операції, пов’язані з розміщенням акцій чи залученням внесків засновників, відрахуваннями з поточного і нерозподіленого прибутку, сприяють збільшенню власного капіталу банку. Грошові кошти, які банки одержують шляхом приймання вкладів (депозитів), є залученими коштами. Таке залучення коштів називають депозитним. Кошти, одержані шляхом випуску облігацій або інших зобов’язань чи на основі запозичень на міжбанківському ринку, називають запозиченими коштами. Запозичені кошти найчастіше залучаються для підтримки ліквідності та платоспроможності банку. У пасивних операціях центральних банків переважає випуск банкнот, у інвестиційних – випуск i розміщення цінних паперів, а в ощадних – залучення депозитів. Інколи практики називають процес залучення ресурсів фондуванням [1, с.323].

Активні операції – це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у залишки в касі, у міжбанківські депозити, позички, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності.  Активні операції – операції, спрямовані на розміщення та використання наявних у банку власних та залучених ресурсів з метою одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій та підтриманні необхідного рівня ліквідності. Активні операції поділяють на кредитні, облiково-кредитні та інвестиційні.

Банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів i залежно вiд економічної ситуації змінювати її або на користь кредитів, або на користь інвестицій. На сьогоднішній день в Україні в структурі активних операцій банків переважають кредитні операції. Кредитні операції пов’язані з наданням кредитів на засадах строковості, зворотності та платності. Кредитні операції надзвичайно різноманітні. Їх поділяють на групи за такими категоріями: тип позичальника; засіб забезпечення; строк кредитування; об’єкти кредитування; вид рахунку; вид валюти кредитування; порядок видачі коштів; метод погашення; порядок нарахування i погашення процентів; ступінь ризику та ін. У кредитуванні, крім традиційних кредитів, широкого розвитку набули кредитні лінії, відновлювальні (роловернi) кредити та кредити з плаваючими процентними ставками. Операції, пов’язані з придбанням (обліком) векселів або використанням векселів як застави, відносять до облiково-кредитних активних операцій. До інвестиційних активних операцій належать операції з придбання банками цінних паперів. Специфікою інвестиційних активних операцій вітчизняних банків є висока частка в банківських портфелях цінних паперів облігацій внутрішньої державної позики. Розрізняють активні операції, які проводяться банком на комісійних засадах i за власний рахунок. Обліковуються активні операції за активом балансу або на активних рахунках позабалансового обліку [1, c.15].

Виділяють також позабалансові операції, які не відображаються в балансі банку через те, що їх здійснення не пов’язане з безпосереднім залученням та розміщенням ресурсів. Позабалансові операції пов’язані з необхідністю обліку активів та зобов’язань, що є додатковим забезпеченням інтересів банку, наприклад, облік застави, документів суворої звітності. Також до позабалансових операцій відноситься надання банківських гарантій. Банк на момент укладення угоди про гарантію ще не здійснює перерахування коштів її отримувачу, тому до моменту її можливої реалізації, кошти передбачені угодою враховуються поза балансом.

За функціональним призначенням розрізняють: операції, які виконують банки при формуванні своїх ресурсів; операції з розміщення наявних ресурсів та комісійно-посередницькі операції [18, с.23-27].

Згідно з українським законодавством банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Центральний депозитарій цінних паперів має право провадити окремі банківські операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, що видається у встановленому Національним банком України порядку [14].

Також банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги. Фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [5].

Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ коштів;

9) послуги у сфері страхування та у системі накопичувального пенсійного забезпечення;

10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;

11) факторинг;

11) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;

12) управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

13) операції з іпотечними активами з метою емісії іпотечних цінних паперів;

14) банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» [5].

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг [14].

Обмеження щодо діяльності банків. Банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;

3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього [14].

Розглянемо деякі різновиди банківських операцій детальніше.

Кредитні операції

До кредитних операцій відносять:

  • розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
  • здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;
  • надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
  • придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
  • лізинг.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов’язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов’язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов’язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки [14].

Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів.

Банк зобов’язаний мати структурний підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів, акцій інших банків та надання субординованого боргу банкам. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов’язаними з банком особами. Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передбачено угодою [14].

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні взаємовідносини між банком і суб’єктом господарської діяльності регламентуються на підставі кредитних угод, що укладаються між кредитором і позичальником у письмовій формі. В угодах визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін, які не можуть змінюватися в односторонньому порядку.  У разі неможливості позичальника сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому порядку. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитної угоди, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. Протягом усього строку дії кредитної угоди банк зобов’язаний підтримувати ділові контакти з позичальником, аналізувати його фінансовий стан, перевіряти стан збереження заставленого майна тощо [1, c.55-56].

Прямі інвестиції банків

Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними паперами відповідно до законодавства України про цінні папери, інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України. Банк має право здійснити інвестицію лише на підставі письмового дозволу Національного банку України, який надається в порядку, встановленому Національним банком України (це не поширюється на інвестиційні банки). Банк, регулятивний капітал якого повністю відповідає вимогам для здійснення інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України, має право здійснити інвестицію без письмового дозволу, у разі якщо:

1) інвестиція у фінансову установу становить у сукупності не більш як 1 відсоток статутного капіталу банку;

2) інвестиція здійснюється до статутного капіталу бюро кредитних історій, що має ліцензію національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Банку забороняється інвестувати кошти в юридичну особу, статутом якої передбачена повна відповідальність її власників. Пряма та/або опосередкована участь банку у статутному капіталі будь-якої юридичної особи не має перевищувати 15 відсотків статутного капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не мають перевищувати 60 відсотків розміру статутного капіталу банку. Ці вимоги не застосовуються в разі, якщо:

1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв’язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

2) інвестиція здійснюється в статутний капітал банку — учасника банківської групи;

3) цінні папери придбані банком за договором про андеррайтинг та знаходяться у власності банку не більше одного року;

4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.

5) банк є інвестиційним [14].

У кредитних системах багатьох країн важливу роль відіграють бюро кредитних історій. В Україні ці інституті поки-що перебувають на початковій стадії розвитку. Бюро кредитних історій (credit reference agency) – юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, оброблення, зберігання, захист і використання інформації, яка складає кредитну історію. основним видом діяльності бюро кредитних історій є ведення кредитної історії. Бюро кредитних історій створюється у формі господарського товариства. Його засновниками можуть бути юридичні та фізичні особи. Статутний капітал бюро кредитних історій формується виключно за рахунок грошових коштів засновників і має бути не менше 5 млн. грн. На ведення своєї діяльності бюро кредитних історій повинно отримати відповідну ліцензію в Міністерстві юстиції України. Бюро кредитних історій діє на підставі Положення, яке регламентує правила формування і ведення кредитних історій та затверджується виконавчим органом бюро кредитних історій за погодженням з Уповноваженим органом. Бюро кредитних історій має право отримувати відомості та інформацію на договірних засадах. Користувачами бюро кредитних історій можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб’єкти господарської діяльності, які надають майно в кредит або послуги з відстроченням платежу. Бюро кредитних історій надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів, які містять інформацію, що відображає кредитну історію суб’єкта кредитної історії, та ведуть реєстр запитів щодо кредитних історій [3].

Розрахункові банківські операції

Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

При виконанні розрахункової операції банк зобов’язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа [14].

Аналізуючи найбільш поширені банківські операції також слід зупинитися і на депозитних операціях. Банківський вклад (депозит) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором [2]. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу[19].

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним [19].

Банківські вклади поділяють на:

  • вклади на вимогу (видача вкладу на першу вимогу);
  • строкові вклади (повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку) [2].

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов’язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором [19].

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов’язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти [19].

Залучення депозиту також може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Ощадний (депозитний) сертифікат – документ, що підтверджує внесення певної суми коштів внесеного в банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Існує два принципових підходи до нарахування процентів:

1) декурсивне нарахування, коли проценти нараховуються в кінці розрахункового періоду;

2) антисипативне, коли проценти нараховуються на початку розрахункового періоду (авансом). На практиці переважно використовується декурсивний метод нарахування процентів.

У міжнародній практиці залежно від кількості днів у році та місяці виділяють три методи розрахунку процентів.

  1. Англійський метод або метод «факт/ факт» – при розрахунку суми процентів беруть фактичну кількість днів у місяці та році.
  2. Французький метод або метод «факт/360» – при розрахунку суми процентів беруть фактичну кількість днів у місяці, але тривалість року умовно прирівнюють до 360 днів.
  3. Німецький метод або метод «30/360» – при розрахунку суми процентів беруть умовну кількість днів у місяці – 30, а в році – 360.

Незалежно від методу нарахування процентів, при визначенні кількості днів враховують перший день і не враховують останній день розміщення депозиту в банку. Проценти нараховуються на основі використання номінальної процентної ставки (метод рівних частин) або фактичної процентної ставки (актуарний метод), що дає змогу розподілити витрати банку на основі поточної вартості депозиту в окремі періоди. Сплата процентів може здійснюватися авансово, разово в кінці строку дії депозиту, щомісяця, щоквартально тощо, залежно від укладеної угоди [1, с.52-53].

Для гарантування безпеки вкладів фізичних осіб у 1993 році в Україні було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб – спеціалізована державна установа, яка нині виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Учасниками Фонду є банки та філії іноземних банків, які включені до Державного реєстру банків і мають банківську ліцензію на право здійснення банківської діяльності. Участь у Фонді банків і філій іноземних банків є обов’язковою. ПАТ «Державний ощадний банк України» не є учасником Фонду [1, с.462].

Джерелами формування коштів Фонду є:

1) початкові збори з учасників Фонду;

2) регулярні збори з учасників Фонду;

3) спеціальний збір до Фонду;

4) доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України;

41) кошти, залучені Фондом шляхом розміщення облігацій та/або видачі векселів Фонду;

5) доходи, одержані у вигляді процентів, нарахованих Національним банком України за залишками коштів на рахунках Фонду, відкритих в Національному банку України;

6) кредити, залучені від Національного банку України;

7) неустойка (штрафи, пеня), що стягується відповідно до цього Закону;

8) кошти, що були внесені Національним банком України в розмірі 20 мільйонів гривень на день створення Фонду;

9) кошти з Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) та ін. [16].

Вкладнику гарантуються вклади у кожному з банків-учасників Фонду, але на суму не більше 200 тис. грн.в одному банку. Фонд не гарантує кошти:

  1. суб’єкта підприємницької діяльності, який уклав, або на користь якого укладено договір банківського вкладу (депозиту) та/або банківського рахунку;
  2. передані банку в довірче управління;
  3. за вкладом у розмірі менше 10 гривень;
  4. за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;
  5. розміщені на вклад у банку особою, яка є пов’язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку  до категорії неплатоспроможних;
  6. розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;
  7. розміщені на вклад власником істотної участі банку;
  8. за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку;
  9. за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;
  • за вкладами у філіях іноземних банків;
  • за вкладами у банківських металах;
  • розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду [10].

 

  1. Доходи та видатки банківської установи.

Доходи банку – це збільшення економічної вигоди за сукупністю господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які ведуть до:

  • збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань;
  • зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів [11, c.127].

За джерелами утворення доходи банку розподіляють на процентні, комісійні, доходи від торговельних операцій, інші банківські операційні доходи, інші небанківські операційні доходи, непередбачені доходи.

Процентні доходи — складаються з доходів від коштів, розміщених в інших банках, плати за кредит, наданий суб’єктам господарської діяльності і фізичним особам, за інші види кредиту та з доходу від інвестиційних цінних паперів. Комісійні доходи — охоплюють доходи від розрахунково-касового обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи від кредитного обслуговування, комісійні доходи за операціями з цінними паперами, комісійні доходи за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів, комісійні доходи від довірчого обслуговування банків та клієнтів, комісійні доходи за позабалансовими операціями, комісійні доходи за операціями з філіями [11, c.128]. Дохід від торговельних операцій є результатом торгівлі цінними паперами, іноземною валютою та іншими фінансовими інструментами, що здійснюється з ініціативи банку і не є виконанням доручень клієнтів. До інших банківських операційних доходів належить дивідендний дохід, дохід від оперативного лізингу, штрафи та пені, отримані за банківськими операціями, доходи від консультаційних послуг фінансового характеру. Інші небанківські операційні доходи є наслідком здійснення банком господарських операцій. До них належать доходи від продажу основних засобів та матеріальних цінностей, штрафи та пені, отримані за господарськими операціями, тощо. До непередбачених доходів належать доходи, які виникли внаслідок надзвичайних подій (відшкодування збитків від надзвичайних подій державою та страховими компаніями) та інші непередбачені доходи [11, c.129]

Під терміном витрати розуміють зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу чи зменшення активів або збільшення заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу, крім тих, що пов’язані з розподілом частки доходу між власниками капіталу. Витрати комерційного банку складаються з таких елементів: процентні витрати, комісійні витрати, інші банківські операційні витрати, інші небанківські операційні витрати, непередбачені витрати [11, c.132-133].