Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Інформаційний фактор

Вступ

Однією з відмінних ознак сучасного світового соціального прогресу є зростання значущості інформації у суспільних відносинах, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних.

Становлення інформаційного суспільства в різних країнах є передумовою для еволюційного переходу до наступної стадії розвитку людства, технологічною основою якої є індустрія створення, обробки і передачі інформації.

Державі належить провідна роль у формуванні інформаційного суспільства, що координує діяльність різних суб’єктів суспільства в процесі його становлення, сприяє інтеграції людей в нове інформаційно-технологічне оточення, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії і дотримання прав особистості в умовах інформаційного суспільства.

Інформаційна взаємодія держави, суспільства і особистості найбільш оптимальна при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій з метою підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, створення інформаційно відкритого суспільства, розвитку інститутів демократії.

Вплив інформаційного суспільства на культуру виявляється в масштабних змінах культури виробництва, бізнесу, організації роботи, дозвілля, споживання. Ці зміни зумовлені швидким процесом об’єктивізації інформації і знань, можливостями їх передачі у вигляді технологій через телекомунікації широким верствам населення, а також виникненням нових видів діяльності, заснованих на використанні знань.

Тема: „Інформаційний фактор”.

1. Інформаційне суспільство

Діалектичний взаємозв’язок і взаємообумовленість економічних, правових, соціальних, культурних і технологічних чинників у становленні інформаційного суспільства виявляється в соціальній сфері, у лібералізації правил регулювання інформаційного і телекомунікаційного ринків, у технологічній і організаційній конвергенції, формуванні нових вимог до працівників і організації ділового процесу, у змінах в інформаційному законодавстві, підвищенні ролі державного регулювання і міжнародної співпраці.

Економічними основами інформаційного суспільства є галузі інформаційної індустрії (телекомунікаційна, комп’ютерна, електронна, аудіовізуальна), які переживають процес технологічної конвергенції і корпоративного злиття, розвиваються найбільш швидкими темпами, мають вплив на всі галузі економіки і конкурентноспроможність країн на світовій арені. Відбувається інтенсивний процес формування світової „інформаційної економіки”, що укладається в умовах глобалізації інформаційних, інформаційно-технологічних і телекомунікаційних ринків, виникненні світових лідерів інформаційної індустрії, перетворенні „електронної торгівлі” по телекомунікаціях у засіб ведення бізнесу [8, с. 54].

Правовими основами інформаційного суспільства є закони і нормативні акти, що регламентують права людини на доступ до інформаційних ресурсів, технологій, телекомунікацій, захист інтелектуальної власності, недоторканність особистого життя, свободу слова, інформаційну безпеку. Інформаційна безпека суспільства і особистості набуває нового статусу, із суто технологічної проблеми перетворюючись в соціальну, від вирішення якої залежить стійке функціонування сучасних товариств.

Технологічними основами інформаційного суспільства є телекомунікаційні й інформаційні технології, які стали лідерами технологічного поступу, невід’ємним елементом будь-яких сучасних технологій, сприяють економічному зростанню, створюють умови для вільного обігу в суспільстві великих масивів інформації і знань, спричиняють істотні соціально-економічні перетворення і, зрештою, становлення інформаційного суспільства.

Поняття „інформаційне суспільство” з’явилося у другій половині 60-х років у м. Нарівні, з ним використовувалися такі терміни, як „технотронне суспільство”, „суспільство знання”, „постіндустріальне суспільство”. Уявлення про інформаційне суспільство пов’язані також з концепцією „трьох хвиль” А. Тоффлера [9, с. 295].

Термін „інформаційне суспільство” був використаний в Японії у 1966 році в доповіді групи з наукових, технічних і економічних досліджень, в якій стверджувалося, що інформаційне суспільство являє собою суспільство, в якому вдосталь високоякісної інформації, а також є всі необхідні кошти для її розподілу. У той період на Заході вважалося, що основою формування інформаційного суспільства є розвиток обчислювальної та інформаційної техніки; інформація набуває глобального характеру; на рух інформаційних потоків вже істотно не впливають державні кордони і різні бар’єри, зрештою, спроби обмежити вільне поширення інформації шкодить тій стороні, яка прагне внести такого роду обмеження; значно виросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї; зростає вплив інформації на розвиток різних сфер людської діяльності; заглиблюється процес децентралізації суспільства; відбувається перехід до нових форм зайнятості; йде процес формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційній індустрії. Зважаючи на це, Т. Стоунер стверджував, що інформацію, так само як капітал, можна нагромаджувати і зберігати для майбутнього використання [9, с. 296].

У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси — найбільш велике потенційне джерело багатства. У зв’язку з цим необхідно розвивати нову галузь економіки — інформаційну економіку. Постіндустріальна економіка — це економіка, в якій промисловість за показниками зайнятості і своєї частки в національному продукті поступається місцем сфері послуг, а сфера послуг є переважно обробкою інформації.

Інформаційне суспільство в американській національній інформаційній інфраструктурі визначається як суспільство, в якому: кращі школи, вчителі та курси стають доступними всім студентам незалежно від географічних умов, відстані, ресурсів і працездатності; величезний потенціал мистецтва, літератури і науки стає доступним не тільки у великих організаціях, бібліотеках, музеях; послуги охорони здоров’я і соціальні послуги стають доступними в інтерактивному режимі кожному своєчасно і в необхідному місці; у кожного є шанс жити в різних місцях без втрати можливості повноцінно працювати в офісі через електронні магістралі; невеликі фірми можуть отримувати замовлення з усього світу електронним шляхом; кожний може дивитися останні фільми, звертатися в банк, магазин зі свого будинку; кожний може отримувати державну інформацію прямо або через місцеві бібліотеки, легко вступати в контакти з державними службовцями; державні, ділові структури можуть обмінюватися інформацією електронним шляхом, знижуючи обсяг паперової роботи і поліпшуючи якість послуг.

У книзі «Дорога в майбутнє» Білл Гейтс виклав свої погляди на те, в якому напрямі рухається суспільство у зв’язку з розвитком інформаційних технологій. У 1996 році, коли корпорація Microsoft була переорієнтована на Інтернет-технології, Гейтс вніс до книги значні корективи. У 1999 році Білл Гейтс написав книгу «Бізнес зі швидкістю думки» (Business @ the Speed of Thought), яка показує, як інформаційні технології можуть вирішувати бізнес-завдання в абсолютно новому ключі.Особливо слід відзначити той факт, що ідеї Білла Гейтса добре узгоджуються з концепцією бережливого виробництва. У книзі Білл Гейтс виклав розроблені ним принципи інформаційної економної логістики, спираючись на досвід її використання у корпорації Microsoft [2, с. 33].

За останнє десятиріччя до теми інформаційного суспільства неодноразово зверталися і вітчизняні вчені, ними запропоновано декілька визначень інформаційного суспільства.

Так, дослідник А. І. Ракитов у працях кінця 80-х років писав, що перехід до інформаційного суспільства означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво, експлуатація і використання послуг і знань, причому питома вага знань у цій бінарній формулі зростає. Справжнє інформаційне суспільство повинне забезпечити правові і соціальні гарантії того, що кожний громадянин суспільства, що знаходиться в будь-якому місці й у будь-який час, зможе отримати всю необхідну для його життєдіяльності та вирішення поставлених перед ним проблем інформацію. Інформаційне суспільство — це суспільство, де всі засоби інформаційної технології, тобто комп’ютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інший зв’язок, відеопристрій, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, аби зробити інформацію загальнодоступною, що активно впроваджується у виробництво і життя [8, с. 63].

На думку А. І. Ракитова, основними критеріями інформаційного суспільства є кількість і якість інформації, що є в обігу, її ефективна передача і переробка. Додатковим критерієм є доступність інформації для кожного завдяки її відносній дешевизні.

О. А. Фінько і Ю. М. Нестеров описують інформаційне суспільство як суспільство, в якому: персональний комп’ютер, підключений до транскордонних інформаційних мереж, входить в кожний будинок; кожний член суспільства має можливість своєчасно отримувати за допомогою транскордонних інформаційних мереж повну і достовірну інформацію будь-якого вигляду і призначення з будь-якої держави, знаходячись при цьому практично в будь-якій точці географічного простору; надається можливість оперативної комунікації як кожного члена суспільства з будь-ким, так і державними і суспільними структурами незалежно від місцезнаходження на земній кулі; зникають географічні та геополітичні кордони держав у рамках інформаційних мереж, відбувається „зіткнення” інформаційного законодавства країн, виникає необхідність гармонізації законодавства; з’являються нові форми діяльності з використанням інформаційних мереж: робота, творчість, виховання, і освіта, медицина [8, с. 64].

Глобальне інформаційне суспільство формується локально, у різних країнах цей процес йде з різною інтенсивністю і особливостями. Інформаційні товариства мають три головних характеристики. По-перше, інформація використовується як економічний ресурс. Організації використовують інформацію у все більших масштабах з метою підвищити ефективність, стимулювати інновації, укріпити конкурентоспроможність. По-друге, інформація стає предметом масового споживання у населення. По-третє, відбувається інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який зростає більш швидкими темпами, ніж інші галузі. Причому рух до інформаційного суспільства — загальна тенденція для розвинених держав і країн, що розвиваються.

Становлення інформаційних товариств зумовлене двома взаємопов’язаними причинами: довгостроковими тенденціями економічного розвитку і технологічним поступом. Економічна структура суспільства змінюється. Сфера послуг переважає над промисловістю і сільським господарством. Створення ж інформаційних продуктів і послуг можна віднести до сфери послуг. Сучасні ІТТ в багато разів збільшили нашу здатність обробляти інформацію і тим самим сприяли зростанню інформаційно насиченого сектору економіки.

Вивчення інформаційного суспільства вимагає використання такого терміна, як інформаційна індустрія. До неї належать приватні та державні організації, які створюють інформацію різних видів, інтелектуальну власність, забезпечують функціонування пристроїв для поширення інформації споживачам, здійснюють обладнання і програмне забезпечення, покликане обробляти інформацію.

Таким чином, визначити поняття „інформаційне суспільство” можна, як мінімум, трьома способами. По-перше, перерахувати характеристики, які властиві цьому типу суспільства: створені значні інформаційні ресурси; виробництво, зберігання, поширення і передача, як аудіовізуальної продукції, так і ділової і розважальної інформації стає найважливішою частиною економіки; сформувалася інформаційна індустрія, яка включила в себе комп’ютерну і телекомунікаційну промисловість, розробників аудіовізуального змісту і програмного забезпечення, виробників елементної бази і побутової електроніки, мультимедійну промисловість і т. п. громадяни мають технічні та правові можливості доступу до різноманітних джерел інформації. Перелік цих характеристик можна продовжувати залежно від глибини розуміння суті інформаційного суспільства. Повний і вичерпний список скласти неможливо, оскільки життя постійно вносить свої корективи. По-друге, можна піти від „абстрактного до конкретного”, вказавши, що інформаційне суспільство — це наступний рівень в історичному розвитку людства по ланцюгу „аграрне — індустріальне – постіндустріальне” суспільство, пов’язати становлення інформаційного суспільства з реалізацією концепції стійкого розвитку або з втіленням ідей Вернадського про розвиток ноосфери [9, с. 297].

Можливий і третій компромісний варіант типу: „інформаційне суспільство — це наступний рівень або стадія розвитку людства, на якому домінуючим об’єктом виробництва і споживання стають інформаційні продукти і послуги”. Звичайно, це не означає, що традиційні предмети споживання, вироблені промисловістю і сільським господарством, втрачають для людини свою актуальність. У процесі виробництва, в обсязі споживаних товарів і послуг частка „інформаційно-містких” операцій і продуктів переважає [9, с. 298].

Нарешті, необхідно враховувати і позицію, що заперечує прогресивність і бажаність переходу до інформаційного суспільства і яка грунтується на недовір’ї до того, що технології можуть поліпшити життя людини і функціонування соціальних структур.

2. Інформаційний фактор в умовах світової кризи

Переорієнтування суспільства в середині ХХ століття на інформацію і знання як стратегічні ресурси розвитку, глобалізація і віртуалізація життя, сприяли радикальним змінам  як в соціальній організації у цілому, так і у окремих сферах життя суспільства, зокрема і політиці. Зрозуміло, інформаційний фактор існував у суспільстві завжди, та його масштаби і вплив були принципово іншими. В постіндустріальну епоху змінилися уявлення вчених, що таке інформація. Її існування припускає наявність тріади: джерело –  середовище – споживач. У цьому контексті інформація перестає бути синонімом відомостей, а стає «позначенням змісту, одержаним від зовнішнього світу у процесі пристосування до нього» (Н.Вінер), «комунікацією і зв’язком, у процесі якого усувається невизначеність» (К.Шеннон), «передачею розмаїття» (У.Ешбі), «мірою складності структур» (А.Моль) [1, с. 39].

При цьому кризові періоди розвитку соціуму на сучасному етапі тільки посилюють і підкреслюють усезростаючу значимість інформації в цілому, але особливо таких її іпостасей як інформаційна політика та інформаційні технології.

Інформація стає одним з головних засобів перетворення соціальної реальності, а інфраструктурною основою такого доступу виступають інформаційні технології. Попри безліч термінологічних відмінностей, теоретики інформаційного суспільства єдині в баченні останнього як результату інформаційної революції. Вона опинилася третьою в історії всього людства після аграрної і індустріальної технологічних революцій, які визначили становлення доіндустріального і промислового типів суспільства відповідно. А нинішній, постіндустріальний етап розвитку всесвітньої історії обумовлений технологіями інформаційними. Останні постають як наслідок поєднання двох здобутків у розвитку техніки: обчислювальних машин та способів передачі цифрової інформації по телекомунікаційним мережам.

Інформаційне суспільство прийнято трактувати як структуру, засновану на знаннях. Яких знань потребує сучасний соціум? У постіндустріальному суспільстві домінують такі, які мають практичну цінність і служать щоб одержати конкретні результати. Нині інформація породжує технології. Останні сьогодні дозволяють трансформувати діяльність промислових корпорацій, наукових установ та творчих організацій (наприклад, архітектурних майстерень), ЗМІ, соціально-політичних структур тощо, і вивести її переважно у віртуальне простір.

Радикальні інновації, змінюють сучасну дійсність, безумовно пов’язані з інформаційними технологіями і інформаційними системами. До них насамперед слід віднести персональні комп’ютери, мікропроцесорні технології, мобільний і телефонний зв’язок, електронну пошту, глобальну інформаційно-комунікативну мережу Інтернет, супутникове телебачення.

В світі чітко окреслилася стійка тенденція до зменшення виробництва товарів і гігантського збільшення обсягів послуг, переважно інформаційних. Саме вони й стали основою світової кризи. Відомо, що інформаційна технологічна революція спровокувала виникнення інформаціоналізму як матеріальної основи нового суспільства. При інформаціоналізмі виробництво благ, здійснення влади й створення культурних кодів стали залежати від технологічних можливостей суспільства з інформаційної технологією як серцевиною цих можливостей. Особливо важливою була її роль розвитку електронних мереж, як динамічної форми організації людської активності. Ця мережна логіка трансформувала всі сфери життя. Процес цієї трансформації виявився недостатньо передбачуваний, а більшість країн нині виявилося у лещатах світової кризи.

В цих умовах надзвичайно важливим виявляється не лише прагнення узгодженої на міждержавному  рівні інформаційної політики, а й усвідомлення необхідності реалізації «рекреаційної» функції останньої. Вона має спрямувати на зниження доходів і подолання таких явищ у колективному і індивідуальному сприйнятті світу, як депресії, стреси, апатія, паніка тощо. Стресогенність сучасного соціуму спочатку об’єктивно сприяла пошуку ефективних механізмів адаптації людини до нових умов середовища. І в цьому плані феномен масової культури виявився дуже вдалою соціальною інновацією [1, с. 42].

Вочевидь, що засвоєння продуктів масової культури, — на відміну від культури класичної, — не вимагає ні роботи, ні особливих знань. Так сформувався погляд дослідників на сучасне суспільство як у Нове Середньовіччя, або нове варварство XXI століття, у якому відбувається перехід від текстовій до екранної форми передачі і культурних інваріантів. Вектор цього руху характеризується еволюцією тріади «ТВ+радіо+газета» у бік «компьютер+ТВ+відео». Такі основні постулати негативних оцінок масової культури, міцно утвердилися у свідомості інтелектуалів [1, с. 44].

Набагато рідше відтворюється постулат про таку базову функцію масової культури як рекреаційна, засновану на розумінні тієї обставини, що для відновлення нервово-психічних витрат організму людини справді потрібні значно більше рекреаційного впливу, ніж при відшкодуванні енергетичних втрат внаслідок фізичної праці.

З іншого боку, для більшості населення наступаюче «цифрове століття» відрізняється явним перенесенням акцентів з творчої діяльності на діяльність репродуктивну, причому в усіх галузях людської праці: від самої алгоритмізованої до мистецтва. Воно стає настільки ж виробництвом, як і виробництво матеріальне.

Нарешті, криза загострила і ще більше рельєфно позначила ту обставину, що сьогодні в розвинених країнах у широких масштабах іде процес зміни структури зайнятості населення у промисловості і сфері послуг. При цьому надзвичайно зменшується кількість робочих місць для кваліфікованих робітників і рядових інженерів, т.зв. «синіх комірців». Одночасно збільшується кількість робочих місць у сфері некваліфікованої праці. Яскраво ілюструє сказане приклад автомобілебудування – галузі хоч і породженої індустріалізацією, але яка втрачає значення для постіндустріального суспільства споживання. Тож якщо раніше автомобілі на конвеєрі збирали кваліфікованих робітників, використовували хороші інструменти, і верстати, які ремонтували і налаштовували відразу  інженери, то нині автомобілі збирають роботи. А ними керують лише на рівні «увімкнути-вимкнути» некваліфіковані робочі, програмне ж забезпечення тих роботів уніфіцироване і вироблене невеликою групою інтелектуалів «білих комірців» [1, с. 45].

За своєю суттю інформаційні технології найбільше покликані зайняти позицію засобів оптимізації того чи іншого виду. Проте, виступаючи у цій ролі, вони значно змінюють соціальне середовище загалом і реалії світової політики у частковості.

У постіндустріальному суспільстві інформаційні технології виявилися основою глобального інформаційного простору. Оскільки сутність будь-якої системи управління полягає у зборі, накопиченні, переробці й використанні інформації задля досягнення поставленої мети, стає очевидним, що у політичній діяльності інформаційний фактор є дуже значимою умовою функціонування.

Попри тотальність світового інформаційного простору воно досі неоднорідне. Могутність мережі нині вимірюється не так просторовими параметрами, скільки рівнем залучення. Кордони нового соціуму вимірюються в мережевих координатах, а випасти з них означає ситуацію влучення до зони інформаційного вакууму.

При цьому до областей «мережного розрядження» відносяться передусім країни, не які мають достатніх фінансових ресурсів для побудови адекватних поточним реаліям мережевих структур. Подолання сформованої мережної нерівності вимагає як державні зусиль (через програми вдосконалення національних інформаційно-комунікаційних структур), і реалізації ініціатив відділу міжнародних організацій. До перших, зокрема, можна віднести японську програму «Електронна Японія», реалізовану у країні у відповідність до Закону про формування інформаційного суспільства, і навіть програму попередньої адміністрації США зі створення Національної інформаційної інфраструктури. Серед ініціатив відділу міжнародних організацій відзначимо програму Ради Європи з створенню європейської «інформаційної автомагістралі». Діяльність ЮНЕСКО у сфері інформації зосереджена рамках Міжнародної програми розвитку комунікацій, що надає допомогу країнам у створенні національних структур ЗМІ. З іншого боку ЮНЕСКО проводить дослідження з проблемам використання інформаційних технологій у освіті та управлінні [8, с. 83].

Окремо слід зупинитися на ініціативах Європейського Союзу у цій сфері. Реалізуючи програми навчання  протягом усього життя, структури ЄС сьогодні надають інформаційні пріоритети базовими з метою експансії європейської культури у світі. Одночасно вирішуються і  значно більш локальні завдання створення умов різних видів комп’ютерного навчання європейців, і подолання «нової комп’ютерної бідності» серед низки об’єктивно схильних до неї соціальних груп. На мобілізацію загальної інформатизації націлена ініціатива «Електронна Європа». Її реалізація повинна, зокрема, допомогти в повсюдному використанні інтелектуальних систем громадянами Європи, соціальному проникненні інформаційних інновацій у всі сфери науки й культури. Реалізацію даних цілей продовжує і Рамкова програма ЄС в культурі «Культура 2000» ( і його продовження програма «Культура 2007»). Істотна мета фінансових зусиль ЄС цій сфері у тому, аби допомогти користувачам Інтернету отримати більший віртуальний доступ до колекцій музеїв, бібліотек та інших культурних фондів [8, с. 84].

Політика сьогодні використовує глобальну інформаційну мережу як  реальне середовище своєї діяльності. Практично всі політичні акції тепер супроводжуються створенням спеціалізованих серверів і web-сторінок, з яких формується імідж політика, ведеться агітація, здійснюється спілкування з прихильниками й т.д. Через мережу можливо отримання консультацій, і навіть звернення за інформацію у різні державні політичні структури. Так відбувається велике включення політики у електронний простір комунікативної мережі Інтернету. Внаслідок цього, своєю чергою, постає як віртуалізація самого політичного процесу, і її результатів. У цьому межа між реальним й уявним стає у свідомості суб’єкта дедалі більше рухомою, і той феномен вже важко оцінювати як позитивний.

Інформаційні технології дозволили активізувати громадянське суспільство, але водночас і покликали до життя девіантні форми «цифрового протесту». Суб’єкти останнього, використовуючи технічні недосконалості мережі всесвітнього павутиння, своїми діями у ній намагаються привернути увагу задля досягнення абсолютно деструктивних цілей. І тому Інтернет як віртуальна публічна сфера надає досить широкі можливості. Причому перекрити дані канали комунікації значно складніше, ніж в ЗМІ. Отже, нині недержавні суб’єкти світової політики дуже ефективно задіяли технологічні можливості Інтернету [1, с. 49].

Сучасне людство змушене адаптуватися до інформаційної динамічності. І нині  від нього потрібно передусім пристосування до постійних змін.

Потоки інформації, які генеруються сьогодні численними ЗМІ й Інтернетом, і навіть постійно  комунікаційні технології, призводять до різноманіття як самої інформації, так  і засобів її передачі. Теоретики постіндустріальної епохи стверджують, що для суспільства «Другий хвилі» було характерно створенням масових образів, то тут для суспільства «Третьої хвилі» характерно не так створення, скільки можливість з появою інформаційних технологій маніпулювання образами.

І, відповідно, формуючу інформаційними потоками культуру постіндустріального соціуму, яка надходить змінюють масову культуру індустріального суспільства, можна визначити, як «кліп-культуру» (Е.Тофлер). Світ сучасних електронних ЗМІ сконструйовано в такий спосіб, що емоції тут випереджають логіку.

Оскільки основним ресурсом сучасного виробництва стає інформація, то й продуктом цього процесу виступає не сама річ у її матеріальній оболонці, а її інформаційний образ. Не виключено, що за умови світової кризи ці процеси лише посиляться, а й у традиційних соціальних інститутів з’являться численні мережні аналоги-конкуренти:

  • віртуальні співтовариства, що виробляють та реалізують продукти і житлово-комунальні послуги (замість корпорацій);
  • споживчі співтовариства взаємного інформування і спільних покупок (замість торговельно-закупівельних структур);
  • соціально-сітьові політичні рухи, співтовариства лідерів, активістів  (замість політичних партій);
  • інтерактивні онлайн-товариства спілкування журналістів і читачів (замість ЗМІ);
  • мережні співтовариства взаємного кредитування (замість банків);
  • глобальні антикризові мережі (замість розрізнених структур соціальної, медичної і психотерапевтичної допомоги населенню) [1, с. 52].

Отже, інформаційний фактор сучасної політики може бути активніше задіяний її державними суб’єктами у бік прискореної адаптацію реаліям гнучких мережевих структур і віртуальним формам політичних змагань. Нинішній криза лише різкіше позначила суперечливий характер функціонування різних сегментів глобального інформаційного простору, спонукаючи цим для пошуку шляхів подолання.

3. Патентна та консалтингова інформація

В умовах цивілізованого ринку інформація перетворюється на конкретні гроші. Тому бізнес на наданні інформаційних послуг є одним з найдинамічніших. Незважаючи на чималі труднощі у створенні інформаційних продуктів з найнеобхіднішою для підприємця інформацією, в першу чергу про вітчизняних партнерів, на українському ринку вже з’явилася можливість отримувати подібні послуги. А коли зважити, що база для створення таких продуктів в Україні є, попит на них стабільно зростає, можна з певністю говорити про перспективи справжнього ринку інформаційних послуг.

Патентна інформація — це технічна і правова інформація, що утримується в патентних документах, що періодично публікуються патентними відомствами. Патентний документ включає повний опис дії патентуємого винаходу і формули винаходу, що визначають обсяг охорони, а також більш докладну інформацію про те, хто запатентував винахід, коли він був запатентований, і посилання на відповідну літературу [5, с. 200].

Консалтинг – це професійна допомога з боку  фахівців з керування господарством керівникам і управлінському персоналові різних організацій (клієнтові) в аналізі і рішенні проблем їхнього функціонування і розвитку, здійснювана у формі  рад, рекомендацій і спільно  вироблюваних із клієнтом рішень.

Власне кажучи під консалтингом розуміється  те, що в нашій країні раніш називалося „упровадженням науки у виробництво”. Однак консалтинг – поняття ринкової економіки, і потім він відрізняється   від науково-дослідної діяльності в колишньому СРСР  тією ж мірою, у який ринкова економіка відрізняється від планово-централізованої. Консалтинг здійснюється на комерційних початках  незалежними виробниками консалтингових послуг в умовах конкурентної боротьби. Це висуває високі вимоги до якості й ефективності таких послуг і викликає їхня орієнтованість на інтереси клієнта [4, с. 62].

Найпотрібнішою сьогодні менеджери та бізнесмени називають інформацію від самих фірм та про них (прайс-аркуші, каталоги, бізнес-пропозиції, показники виробничо-господарської діяльності та ін. характеристики), аналіз галузей та маркетинг-інформацію, інформацію про приватизацію, науково-технічну інформацію, новини менеджменту та інформацію про банківську діяльність.

З другого боку, саме інформація про персоналії, банківську діяльність, новини (у тому числі бізнес-новини) є дефіцитною.

Великим попитом серед послуг цих компаній користуються бізнес-звіти, які містять детальну інформацію про фірму чи компанію, що цікавлять клієнта. Це можуть бути дані про власників та керівництво компанії, період діяльності, особливі події, у тому числі розгляд судових чи арбітражних справ, баланс, техніко-економічні показники, на основі яких експерти оцінюють фінансову міць та кредитний ризик. Бази даних деяких консалтингових груп містять інформацію про десятки мільйонів фірм та компаній з усього світу. Інформація, що пропонується клієнту, допомагає уникнути хибних кроків, знайти своє місце на ринку, мати об’єктивне уявлення про потенційного партнера чи конкурента.

Практика замовлень на такі інформаційні продукти дуже поширена в країнах з ринковою економікою, при цьому підприємці зацікавлені не тільки в отриманні інформації про інших, а й наданні та розповсюдженні об’єктивної інформації про себе. Це суттєво впливає на розвиток ринку та його прозорість.

За всієї нерозвиненості вітчизняної системи надання бізнес-інформації базу для її розвитку в Україні створено давно. Це передусім системи державної статистики, науково-технічної інформації та засобів масової інформації. В умовах формування ринкових відносин їхня діяльність, залишаючись досить вагомою, відчутно змінилася відповідно до вимог сьогодення.

Система науково-технічної інформації на інформаційному ринку представлена, зокрема, Інститутом проблем реєстрації інформації НАНУ (ІПРІ), який пропонує користувачам різні види інформаційного обслуговування, зокрема доступ у режимі on-line до бази даних Національного банку, різноманітну власну довідкову та аналітичну інформацію [4, с. 63].

Державна статистика, надалі обслуговуючи головним чином відповідні державні структури, може прислужитися підприємцям, яких цікавлять окремі регіони, галузі чи ринки. Найповнішу статистичну інформацію надають Держкомстат, НДІ Держкомстату та Головний міжрегіональний інформаційний центр.

Ці структури завжди залишатимуться державними, але з ними можна співпрацювати на ринкових засадах. Зокрема, чимало підприємств стали посередниками у продажу інформпродуктів ІПРІ та держстатистики.

Серед інших продавців інформації можна виділити тих, якi спеціалізуються на певних видах інформпродуктів, та постачальників продуктів широкого профілю. Такою спеціалізацією може бути проведення соціологічних досліджень, надання консалтингових послуг, маркетингові дослідження якогось певного ринку чи ринків взагалі, випуск інформаційних бюлетенів певної тематики тощо.

Фірм, які пропонують різноманітні види соціологічних досліджень, на ринку досить багато. Можливості та спектр послуг, які вони надають, можна проілюструвати на прикладі SOCIS Gallup- служби дослідження ринку, засобів масової інформації та суспільної думки, яка має досвід вивчення кількох десятків сегментів ринку споживчих товарів та послуг.

Низка фірм спеціалізується на дослідженні якогось конкретного ринку. Так, інформаційно-аналітична група AUTO-consulting вивчає автомобільний ринок України з усіма його сегментами: автомобілі, причепи, аксесуари, автосервіс тощо. Спеціалізація щодо конкретного ринку дозволяє, працюючи з одним замовником, накопичувати певні наробки, що можуть зацікавити майбутніх замовників.

Висновки

Інформаційне суспільство прийнято трактувати як структуру, засновану на знаннях. Нині інформація породжує технології. Останні сьогодні дозволяють трансформувати діяльність промислових корпорацій, наукових установ та творчих організацій (наприклад, архітектурних майстерень), ЗМІ, соціально-політичних структур тощо, і вивести її переважно у віртуальне простір.

Радикальні інновації, змінюють сучасну дійсність, безумовно пов’язані з інформаційними технологіями і інформаційними системами. До них насамперед слід віднести персональні комп’ютери, мікропроцесорні технології, мобільний і телефонний зв’язок, електронну пошту, глобальну інформаційно-комунікативну мережу Інтернет, супутникове телебачення.

У постіндустріальному суспільстві інформаційні технології виявилися основою глобального інформаційного простору. Оскільки сутність будь-якої системи управління полягає у зборі, накопиченні, переробці й використанні інформації задля досягнення поставленої мети, стає очевидним, що у політичній діяльності інформаційний фактор є дуже значимою умовою функціонування.

Патентна інформація — це технічна і правова інформація, що утримується в патентних документах, що періодично публікуються патентними відомствами. Патентний документ включає повний опис дії патентуємого винаходу і формули винаходу, що визначають обсяг охорони, а також більш докладну інформацію про те, хто запатентував винахід, коли він був запатентований, і посилання на відповідну літературу

Консалтинг – це професійна допомога з боку  фахівців з керування господарством керівникам і управлінському персоналові різних організацій (клієнтові) в аналізі і рішенні проблем їхнього функціонування і розвитку, здійснювана у формі  рад, рекомендацій і спільно  вироблюваних із клієнтом рішень.

Список використаних джерел

  1. Вайз Дэвид .Прорыв в духе времени. — М.: ЭКСМО, 2007. — 353, с.
  2. Герасимов Г. Дело Гейтса // Новое время. — 2009. — № 16. —  С. 32-33
  3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.-метод. посібник. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
  4. Колосов Ю. С. Внедрение информационных технологий в консалтинг // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 9. — С. 62 — 67
  5. Кужель Е. В. Інформаційні аспекти прогнозно — аналітичних досліджень // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 2. — С. 199-203
  6. Лановик Б. Д. Економічна історія України і світу: Підручник для вузів. — К.: Вікар, 2001. — 477 с.
  7. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 238, с.
  8. Новицький В. Є. Економічні ресурси цивілізаційного розвитку: Навчальний посібник. — К. : НАУ, 2004. — 266, с.
  9. Проскурін П. В. Історія економіки та економічних учень: економічна історія індустріальної цивілізації: навч. посіб. — К. : КНЕУ, 2008. — 396 с.