Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

ЄС і країни латинської Америки

Вступ

Актуальність теми. Інтеграційні процеси на сучасному етапі стають однією з найголовніших складових частин економічного та політичного розвитку, при цьому вони визначають й майбутнє тієї чи іншої країни. Консолідація багатьох держав світу охопила майже всі континенти. Преважна частина сучасних інтеграційних об’єднань має не лише економічний характер, а й несе у собі й політичну складову. Світове господарство — це не лише сукупність та взаємодія національних економік. Іншою його складовою стають інтеграційні комплекси, які включають  в себе національні інфраструктури декількох держав, що відрізняються більш розвиненим взаємним розподілом праці, зближенням та взаємним прилаштуванням економічних механізмів, проведенням узгодженої економічної політики. Економічна співпраця вимагає проведення спільної політики. У свою чергу така економічна та політична інтеграція накладає відбиток на інші сфери життя, приводить до виникнення більш сприятливих умов в царині людських контактів, культури, узгодженої соціальної політики, тощо.

Саме інтеграція стає чи не найголовнішим фактором історичного розвитку усього сучасного світу. Сьогодні предметом дослідження фахівців у галузі всесвітньої історії стають не лише окремі події, а й світові інтеграційні процеси, які накладають відбиток на історію розвитку людства.

Мета роботи – розглянути основні етапи та форми співробітництва ЄС і Латинської Америки.

Задля досягнення зазначеної мети необхідно розв’язати наступні завдання:

—         розглянути процес економічного співробітництва ЄС з країнами Латинської Америки;

—         проаналізувати основні інвестиційні програми ЄС у зазначеному регіоні;

—         дослідити перші результати співробітництва між сторонами.

Об’єктом дослідження – є суспільні відносини, які виникають в сучасному світі під впливом інтеграції.

Предметом дослідження є – взаємодія ЄС і країн латинської Америки.

1. Розвиток співробітництва ЄС з країнами Латинської Америки у 1990-ті роки

У сучасному світі інтеграція виступає головною рушійною силою історичного розвитку. Провідними гравцями на міжнародній арені стають не лише окремі держави, а й впливові інтеграційні об’єднання. Можна з впевненістю заявляти, що історія ХХІ століття буде повністю залежати від взаємовідносин між глобальними інтеграційними структурами. Одним з центрів розвитку інтеграції є Європа, тут спостерігається найбільше поглиблення відносин між членами найпотужнішого об’єднання — ЄС. Іншим світовим центром, де інтеграційні процеси досягли високого рівня, виступає Латинська Америка. Взаємовідносини між цими двома центрами не замикаються лише на економічному співробітництві, спостерігається також поглиблення й політичного діалогу.

Історіографія запропонованої проблематики знаходиться у стані розробки, хоча й вже доволі давно привертає до себе увагу фахівців та характеризується відсутністю комплексних досліджень. Серед існуючого наукового доробку, присвяченого співробітництву Європейського Союзу з країнами Латинської Америки, варто відзначити роботи Ю.М. Григоряна, О.О. Залізняка та Л.Я. Нутенко. Зазначимо, що дослідження цих авторів присвячені лише початковому етапу розвитку взаємовідносин, таке питання, як поглиблення співробітництва між сторонами у другій половині 90-х років ХХ ст. та його політичні наслідки, залишилося поза увагою вчених.

Зміна економічної моделі, що мала місце в країнах Латинської Америки в середині 1980-х та на початку 1990-х років, сприяла створенню відповідної правової та інституційної бази та зміні підходу до іноземних інвестицій. Останні почали розглядатись як ключовий напрямок загальнодержавної політики з впровадження структурних змін у господарствах з метою вирішення проблеми внутрішнього накопичення капіталів, виплати зовнішнього боргу, реалізації програм приватизації. Це, у свою чергу, створило умови для активізації діяльності приватного капіталу найкрупніших світових економічних центрів та, в першу чергу, Європейського Союзу як традиційного політичного та економічного партнера Латинської Америки.

З економічної точки зору, явище, що отримало назву «повернення Європи у Латинську Америку», обумовлювалось такими факторами, як намагання розширити старі та завоювати нові ринки збуту продукції, використовувати значні запаси сировинних ресурсів та відносно недорогу робочу силу й, певною мірою — перенести у цей регіон застарілі, екологічно «несприятливі» виробництва.

Перші документи Європейського Союзу (тоді ще ЄЕС) відносно розвитку економічних зв’язків з країнами Латинської Америки були прийняті в середині 1980-х років. Це були ухвалені Радою міністрів у червні 1987 року «Висновки стосовно принципів розвитку відносин ЄЕС з Латинською Америкою» та документ «Про промислове співробітництво з країнами Латинської Америки, що розвиваються». Завдяки виробленню офіційної стратегії, інвестиції з ЄЕС в економіці країн Латинської Америки на початку 1990-х складали 50 %. Але необхідно відзначити, що цей показник у 1991 — 1995 роках скоротився вдвічі. Така ситуація була зумовлена перерозподілом коштів всередині ЄС, який на той час переживав складні структурні зміни, пов’язані з поглибленням інтеграції, відбудовою колишньої НДР та підготовкою до «східного» розширення. Така сама ситуація спостерігалася й по багатьом зовнішньоторговельним показникам, скорочувався імпорт та експорт між сторонами. У ЄС розуміли, що необхідно повертати ринок Латинської Америки, інакше його можна було втратити назавжди.

В основу нового підходу був покладений принцип активного співробітництва приватного капіталу та державного апарату, стимулювання європейських компаній на латиноамериканському ринку шляхом надання адміністративної, фінансової та інформаційної підтримки. Було зроблено ставку на розширення експорту, участь у приватизаційних проектах. Інструментом реалізації поставленого завдання стала низка програм стимулювання діяльності приватного капіталу на ринках країн Латинської Америки.

У 1994 році в умовах зміни економічного та політичного клімату у країнах Латинської Америки, також перегляду місця регіону у зовнішній політиці європейських країн Єврокомісія ініціювала програму AL-INVEST. Метою цієї програми було збільшення європейських інвестицій в економіку латиноамериканських країн, а також укріплення ділових зв’язків між регіонами.

Механізм програми AL-INVEST складався з таких важливих компонентів.

—         Мережа євроцентрів — організацій з розвитку економіки та підприємництва, створених в країнах регіону під егідою вже існуючих латиноамериканських партнерів. Ці організації мали формувати єдину регіональну структуру, що знаходилась би у тісному контакті з представництвами Європейської Комісії в країнах Латинської Америки. Таких організацій станом на 2003 рік було зареєстровано 275.

—         Європейські організації з розвитку промислового співробітництва та інвестиційної діяльності в Латинській Америці.

—         Галузеві зустрічі, що організовуються в межах програми AL-INVEST. Усього за 1996 — 2002 рр. було проведено 259 зустрічей, в яких брали участь 35 тис. європейських та латиноамериканських компаній. Було укладено 615 комерційних та 68 інвестиційних угод на загальну суму 250 мільйонів євро.

Також ЄС впроваджував програму партнерства «Міжнародний інвестиційний партнер», яка мала на меті впровадження спільних підприємств з європейським капіталом.

З середини 1990-х років експорт з країн ЄС до Латинської Америки зріс вдвічі. Цей факт зумовив зростання інтересу європейських підприємців до цього регіону. У зв’язку з цим Європейська асоціація торгово-промислових палат впровадила програму ATLAS. Ця програма мала сприяти розвитку відносин між європейськими та латиноамериканськими компаніями. Зараз у програмі ATLAS беруть участь 15 європейських та 18 латиноамериканських держав.

Важливу роль у фінансуванні інвестиційних проектів в Латинській Америці відіграє Європейський інвестиційний банк. У 1993 році було прийнято рішення про виділення 622 млн екю на підтримку програм у цьому регіоні. Переважну більшість коштів було спрямовано на кредитування програм розвитку інфраструктури та екологічні програми.

Значні успіхи європейського капіталу на латиноамериканському напрямку, починаючи з другої половини 1990-х років, були результатом спільних зусиль держав та приватного капіталу. Так, у 1997 році більше 20 % європейських закордонних інвестицій було спрямовано в Латинську Америку. Через два роки цей показник зменшився до 12 %, але це все одно більше, ніж на початку 90-х. В абсолютних цифрах протягом усього досліджуваного періоду спостерігається стабільне зростання прямих європейських інвестицій в економіку латиноамериканських держав. Офіційна статистика Європейського Союзу свідчить, що у 1992 році було інвестовано 1,5 млрд доларів США, а у 2000 — 35,22 млрд доларів. Цей показник у кілька разів перевищує загальну суму інвестицій США у цей регіон. В цілому ж країни Європейського Союзу інвестували в економіку Латинської Америки 143,8 млрд доларів США.

Необхідно відзначити, що такі успіхи були досягнуті на фоні серйозних перешкод, що заважали подальшому розвитку співробітництва Європейського Союзу з країнами Латинської Америки. Значний вплив на розвиток економічного співробітництва здійснило поглиблення інтеграції всередині ЄС, наприкінці 1990-х років велася підготовка до найбільшого розширення за рахунок включення країн Центральної та Східної Європи.

В цілому можна відзначити постійне зростання показників економічного співробітництва вже на початку ХХІ століття, що свідчить про зростання інтересу до спільних проектів.

З середини 1990-х років спостерігається розвиток політичного діалогу між ЄС та країнами Латинської Америки. Виключно економічні питання почали переходити в політичну площину, тому з кінця 1990-х років було започатковані щорічні саміти країн Латинської Америки та Європейського Союзу, вони проходили паралельно з самітами ЄС та МЕРКОСУР. На такого роду зустрічах проводилось обговорення широкого кола питань, вироблялися спільні рішення.

Саме у 1990-і роки було закладено підвалини відносин між двома потужними інтеграційними центрами — ЄС та Латинською Америкою. Остання у 2008 році зробила ще один крок до створення політичного міждержавного союзу — Союзу Націй Південної Америки. Ця організація має всі шанси розвиватись тим самим шляхом, який в свою чергу пройшов Євросоюз.

2. Сучасний стан співробітництва ЄС і МЕРКОСУР

Стратегічним завданням для МЕРКОСУР — є створення спільноти, яка б змогла гарантувати економічне зростання її учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі та ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної конкурентоспроможності економік субрегіону.

МЕРКОСУР має доволі розвинену систему управління. Головним органом є Рада Спільного ринку, яка збирається на вищому рівні, до її складу входять голови держав та урядів, а також міністри закордонних справ країн-членів. Цей орган здійснює політичне планування та розвиток інтеграції. Група Спільного Ринку — головний виконавчій орган, функціонує постійно, до його складу входить адміністративний секретаріат зі штаб- 152 квартирою в місті Монтевідео, 10 технічних комісій, які займаються питаннями торгівлі, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, макроекономічної політики, транспорту, промисловості, сільського господарства та енергетики.

Спільний ринок МЕРКОСУР виявився найбільш ефективним ніж інші об’єднання Латинської Америки. Його створення привело до збільшення торгівлі між країнами-учасницями, за 1991-1997 спостерігається зростання цього показника в 7 разів. У зоні вільної торгівлі країн-членів ліквідовано мита та інші обмеження на 90 % товарів, узгоджені спільні зовнішні тарифи. Активно обговорюються умови створення у середньостроковій перспективі єдиної валюти.

Економісти відмічають, що створення МЕРКОСУР не раз допомагало стабілізувати економіки країн-членів. У 1990-ті стримування інфляції здійснювалося шляхом імпорту, регулювання митної політики сприяло «гальмуванню» темпів економічного спаду, наприклад, в Аргентині та Бразилії. Також відзначалося, що у період економічного застою у Бразилії у 1991-1993 рр. місцева промисловість зуміла вистояти завдяки доступу на ринок Аргентини, економіка якої у той час була на підйомі. У 1994-1995 рр. в умовах економічного спаду в Аргентині, доступ на Бразильський ринок дозволив значно стабілізувати економічні показники. Досвід функціонування МЕРКОСУР показав, що задля успішного розвитку інтеграційного об’єднання необхідним є членство принаймні двох сильних в економічному плані країн. За час існування МЕРКОСУР відбулося розширення торгівельно-економічного співробітництва с іншими об’єднаннями Латинської Америки. Значний інтерес до співробітництва з «ринком південного конусу» виявили члени Карибського Співтовариства (САШСОМ), Мексика та Чилі в силу свого геополітичного становища намагаються зайняти позицію свого роду містка між НАФТА та МЕРКОСУР. Центральноамериканська інтеграційна система БІСА (створена у 1991 році, до її складу входять: Гватемала, Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Панама, Сальвадор), у 1998 уклала угоду про об’єднання зони вільної торгівлі з аналогічною зоною МЕРКОСУР.

На сьогодні МЕРКОСУР залишається одним з найбільших інтегрованих ринків Латинської Америки, який об’єднує країни з майже 200 мільйонним населенням, з сукупним ВВП більше ніж 1 трильйон доларів США. На долю цього об’єднання припадає 40% прямих іноземних інвестицій (від усього об’єму, що надходить до Південної Америки), 60% сукупного товарообігу та 33% зовнішньої торгівлі континенту.

Не дивлячись на масу позитивних здобутків, МЕРКОСУР страждає від тих самих проблем, які гальмують розвиток майже усіх інтеграційних об’єднань «третього світу». Головні з них — неоднорідність країн-учасників та відносно низький рівень їхнього економічного розвитку. В межах МЕРКОСУР крупні та відносно стабільні нові індустріальні країни Бразилія та Аргентина намагаються інтегруватися з більш слабкими Парагваєм та Уругваєм. Створення єдиних умов промислової конкуренції призводить до того, що більш слабкі Парагвай та Уругвай ризикують опинитися в ролі підпорядкованих більш розвиненим сусідам. Тому для них постійно зберігаються деякі винятки з правил лібералізації торгівлі. Однак, все одно в невеликих країнах Південного конусу зберігається ситуація, коли в ці країни збуваються товари, які складно експортувати в більш розвинені країни. Однак, в той самий час участь Парагваю та Уругваю у цьому об’єднанні приносить свою користь.

Значно зросла інвестиційна активність, а також інвестиційна привабливість регіону для іноземних компаній. У грудні 1995 року між МЕРКОСУР та ЄС було укладено «Рамкову міжрегіональну угоду» , яка мала на меті створення зони вільної торгівлі між блоками до 2001 року. Одним з ініціаторів угоди збоку ЄС була Іспанія, яка зберігає тісні економічні зв’язки з колишніми колоніями. Переговори у цьому напрямку велися досить довго, вони показали, що створення спільної зони вільної торгівлі, яка б охопила 10 % населення земної кулі, потребує подальшого узгодження та підготовки, тому відкладається на більш помірковані терміни, а саме 2010 рік.

Європейський Союз є другим за значенням торгівельним партнером країн-членів МЕРКОСУР, найважливішим джерелом прямих іноземних інвестицій та провідним донором підтримки цього регіону. Раз у два роки ЄС та всі країни Латинської Америки та Карибського басейну проводять двосторонні саміти з широкого кола питань — політичних, економічних, освітніх, наукових, технічних, культурних, тощо. Всі країни Латинської Америки уклали угоди про співпрацю або торгівлю з ЄС.

17 травня 2002 року відбувся саміт ЄС — МЕРКОСУР у Мадриді, на якому активно обговорювалася ідея створення зони вільної торгівлі між організаціями. Значну роль у поліпшенні відносин ЄС з МЕРКОСУР відігравала Іспанія, представники якої на Мадридському саміті заявили, що «сильний МЕРКОСУР є ключем до успішного розвитку усього регіону». МЕРКОСУР для ЄС не лише потужний торгівельний партнер, а один з найважливіших напрямків інвестування капіталів. Також у ЄС постійно висловлюють зацікавленість у постачанні сировини з країн-членів МЕРКОСУР. Доля інвестицій збоку ЄС в країни-члени МЕРКОСУР складала близько 50 % у 2002 році.2003-2005 роки характеризуються стагнацією у відносинах ЄС-МЕРКОСУР. Багато в чому така ситуація пов’язана з розширенням Євросоюзу та його структурними реформами й розробкою загальноєвропейської конституції.

Діалог поновився у травні 2006 року, під час самміту ЄС-МЕРКОСУР було вирішено розробляти механізми до переходу до зони вільної торгівлі між двома організаціями. Достатньо складним було питання сільськогосподарського експорту з країн Латинської Америки, яке й зараз залишається не вирішеним.

Висновки

Для країн цього регіону ЄС поступово перетворюється в головного інвестора. Такі заяви не можуть не стурбувати США. Особливо в той момент, коли Вашингтон намагається якнайшвидше схилити країни Латинської Америки до підписання угоди про зону вільної економічної торгівлі в Західній півкулі.

Крім того, країни Латинської Америки, які демонструють прихильність принципам відкритого регіоналізму, розглядають зміцнення зв’язків з Європою і як спосіб подолання однобокої орієнтації.

ЄС та МЕРКОСУР представляють собою одні з найпотужніших інтеграційних об’єднань, що мають вплив на окремому континенті. Історія становлення Європейського Союзу починалася так само як і розвиток МЕРКОСУР, а саме з економічного союзу країн. На сучасному етапі розвитку ЄС перестав бути суто економічною структурою, він робить заявку на політичний союз країн, що до нього входять. Ринок «південного конусу» порівняно з ЄС достатньо молода організація, однак, за 13 років свого існування, вона продемонструвала власну життєздатність та дала перші результати. Керівництво цього латиноамериканського об’єднання має наміри трансформувати його у більш тісний союз за прикладом ЄС. Відносини ЄС з МЕРКОСУР постійно розвиваються в бік поглиблення співпраці та налагодження біль тісних економічних зв’язків, а саме створення зони вільної торгівлі. Незаперечною є зацікавленість обох структур у співробітництві, що стосується багатьох сфер.

Таким чином, співробітництво ЄС з країнами Латинської Америки бере свій початок у суто економічній площині, здійснивши наприкінці 1990-х перетікання у політичну сферу. Саме інвестиційна діяльність ЄС у Латинській Америці створила важливі передумови до взаємовідносин двох потужних інтеграційних центрів.

Список використаної літератури

  1. Борко Ю.А. От европейской идеи к единой Европе. — М.: Деловая литература, 2004. — 464 с.
  2. Буторина О.В. Экономический и валютный союз ЕС в мире. Теория и практика.- М.: Ин-т Европы РАН, 2001. — 245 с.
  3. Григорян Ю.М. Латинская Америка в экономической стратегии Западной Европы. — М.: Наука, 1989. — 180 с.
  4. Железняк А.А., Нутенко Л.Я. На пороге нового этапа сотрудничества с ЕС // Латинская Америка. — 1997. — № 10. — С. 12-21.
  5. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке. — М.: РОССПЭН, 1999. — 320 с.
  6. Хачатуров К. Латиноамериканские уроки для России. — М.: Международные отношения, 1999. — 400 с.
  7. Шишков Ю. Интеграционные процессы на пороге XXI века. Почему не интегрируются страны СНГ. — М.: Деловая литература, 2001. — 257 с.