Гроші в системі товарних відносин. Грошова система та її види
Вступ
1. Гроші в системі товарних відносин. Грошова система та її види
2. Міжнародний поділ праці та його теоретичні основи
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Гроші це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку. Його поява ліквідувала багато недоліків, які притаманні повній, розвернутій формі вартості. Перш за все відпала потреба в багатократному обміні заради одержання необхідного товару.
Необхідність грошей по-перше, пов'язана з товарним виробництвом, рухом товарів і потребою в загальному еквівалентному посереднику. По-друге, товар і гроші стали невід'ємними один від одного (споживча вартість). По-третє, виникає потреба в узагальненні обсягу товарних мас і збалансування з кількістю грошей. По-четверте, складання балансу (товарних у державі, міжнародних розрахунків, доходів і видатків, бухгалтерських бюджетів) неможливі без наявності грошової системи.
Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Вони виступають як її судинна система, що забезпечує обіг доходів і витрат суб`єктів ринку, життєздатність кожної із структур. Дієздатна грошова система сприяє ефективному використанню ресурсів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості. Водночас гроші виконують важливу інформативну роль. Їх можна назвати "мовою ринку". Адже вся статистична, комерційна, виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в ринковій економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.
1.Гроші в системі товарних відносин. Грошова система та її види
Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.
Гроші досить нестійкий і чи не найуразливіший елемент ринкової економіки. Деформована грошова система може бути головною причиною розбалансованості виробничих процесів, різких коливань рівня цін і зайнятості, порушення рівноваги всієї економічної системи країни.
Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка, яка огортає всі клітини системи виробничих відносин.
З урахуванням цієї обставини гроші постають як економічна ланка, яка має зовнішні (поверхневі) ознаки всього комплексу функціональних зв'язків, що розвиваються у процесі суспільного відтворення матеріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу і споживання. З іншого боку, гроші являють собою відносно самостійну структурно розгалужену систему, що розвивається за власною логікою.
Сутність грошей полягає в тому що це специфічний товарний вид, з натуральною формою якого зростається суспільна функція всезагального еквівалента. Сутність грошей виражається в єдності трьох властивостей:
— всезагальною обмінюваністю;
— кристалізацією мінової вартості;
— матеріалізацією всезагального робочого часу.
За допомогою грошей вирішуються протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, між конкретною і абсолютною працею в товаро-еквівалентному обміні. Споживча вартість грошей начебто подвоюється (адже вони крім власної споживчої вартості, здатні задовольнити будь-яку), а вартість грошей є абсолютною (адже гроші здатні обмінюватись на будь-який товар). Не зосереджуючи в собі скільки-небудь цінності, гроші служать мірилом вартості всіх оточуючих нас речей і мають здатність перетворюватись в будь-яку з них.
Отже, гроші, які виникли з вирішення протиріччя товару, не є простим технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини. Вони є історичною категорією, яка розвивається за своїми законами і набуває власних рис в процесі розвитку.
Грошова система — це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні. Грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.
До основних елементів грошової системи належать: грошова одиниця, державні грошові знаки, масштаб цін, валютний курс, організація емісії та обігу грошових знаків, організація міжнародних розрахунків, суб'єкт грошово-кредитного і валютного регулювання.
В залежності від виду грошей (гроші як товар, виконуючий роль всезагального еквівалента, або гроші як знак вартості) розрізняють грошові системи двох типів:
1. система металевого обігу, яка базується на реальних грошах (срібло, золото), що виконують усі п'ять функцій, а банкноти безперешкодно обмінюються на реальні гроші;
2. система паперово-кредитного обігу, при якій реальні гроші витісняються знаками вартості, а в обігу знаходяться паперові (казначейські векселя) або кредитні гроші.
При системі металевого грошового обігу виділяються два виду грошових систем: біметалізм та монометалізм в залежності від того, скільки видів металу прийнято в якості всезагального еквівалента та бази грошового обігу.
Біметалізм грошова система, при якій роль всезагального еквівалента закріплена за двома металами (золото та срібло). Передбачалась вільна чеканка монет з двох металів та їх необмежений обіг. На ринку встановлювались дві ціни на один товар. Ця система існувала в XVI-XVIII ст., а у ряді країн Західної Європи діяла й до XIX ст.
По закінченню першої світової війни були введені урізані форми золотого монометалізму: стандарти золотозлитковий (Великобританія, Франція), при якому банкноти обмінювались на золоті злитки, та золотодевізний (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.), за яким банкноти обмінювались на девізи (платіжні кошти в іноземній валюті), розмінні на золото. В результаті світової економічної кризи (1929-1933 рр.) були ліквідовані усі форми золотого монометалізму та утвердилась система обігу паперово-кредитних грошей, нерозмінних на дійсні гроші.
Система паперово-кредитних грошей передбачала пануюче положення банкнот, які випущені емісійним центром країни.
В 1994 р. міжнародна грошова система капіталізму сформувалась в рамках світової валютної системи на валютно-фінансовій конференції ООН в Бретон-Вудсі (США). По формі Бретонвудська грошова система уявляє собою своєрідний міждержавний золотодевізний стандарт. Її головними орієнтирами є:
— золото, яке виконує функцію світових грошей і виступає засобом кінцевих розрахунків між країнами і всезагальним утіленням суспільного багатства;
— національна грошова одиниця США долар та англійський фунт стерлінгів; долар США обмінювався на золото в Казначействі США по офіційно встановленому співвідношенню, якщо він подається (з 1934 р.) центральними банками та державними установами країн. Ціна золота на вільних ринках складалась на базі офіційної ціни США та до 1968 р. не відхилялася від неї;
— національні грошові одиниці, які вільно обмінюються через центральні банки на долари та між собою по твердо встановленим Міжнародним валютним фондом (МВФ) співвідношенням. Всі обернені національні грошові одиниці через долар могли перетворитись в золото, що забезпечувало багатобічні розрахунки між країнами.
На заміну Бреттон-вудській грошовій системі прийшла Ямайська грошова система, оформлена угодою країн-членів МВФ в Кінгстоні (о. Ямайка) в 1976 р. Після ратифікації країнами цієї угоди в квітні 1978 р. були внесені зміни в устав МВФ. Нова грошова система характеризувалась наступним:
— світовими грошима оголошувались спеціальні права запозичення в МВФ-СРД, які ставали міжнародною розрахунковою одиницею;
— долар США зберігав важливе місце в світових розрахунках та в валютних резервах інших країн, а також продовжував грати важливу роль при розрахунках умовної вартості СРД;
— юридично завершена демонетаризація золота: втрата золотом грошової функції, відміна його офіційної ціни. Але золото зосталось резервом держави і використовувалось для придбання ключових грошових одиниць інших країн.
Найбільш часто зустрічаються грошові системи, які утворюються і регулюються державою. В грошовій системі країни включаються в законодавчому порядку:
— найменування грошової одиниці, співвідношення своєї валюти до іноземних валют і золотого вмісту;
— валютного курсу і режиму зовнішньо-валютного обігу;
— видів грошових знаків, обовязкових для прийому по всій території країни;
— порядок випуску, вилучення з обігу і обміну грошей;
— умови грошового обігу, порядок і умови конвертації;
— структура готівково-грошового і безготівково-грошового обігу;
— ліміти вільної грошової готівки в касах суб'єктів усіх сфер фінансово-кредитної діяльності;
— методи банківського, фінансового, податкового і аудиторського контролю.
Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі валютний метал, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків, золотий (або інший) вміст. Як правило, у кожній країні знаходяться в обігу: білети національного (державного) банку банкноти; казначейські білети банку; розмінні монети. Білети банку (банкноти) мають забезпечуватись золотом, коштовними металами й іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют. Казначейським білетом гарантуються обов'язковий прийом і обмін на будь-які товари і цінності. Розмінні монети вільно мають обмінюватись на білети Національного (державного) банку.
Сучасні грошові системи різних країн, незважаючи на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони включають в себе наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей, які являються законним платіжних засобів; емісійну систему та державний апарат регулювання грошового обігу.
2. Міжнародний поділ праці та його теоретичні основи
Міжнародний поділ праці є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об'єктивною базою розвитку світового ринку. Це найвища форма суспільного територіального поділу праці, спеціалізації виробництва деяких країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Умовами розвитку міжнародного поділу праці є природничі, географічні та все більше як визначальні — економічні виробничі відмінності між національними господарствами різних країн та їхніх груп.
Міжнародний поділ праці є об'єктивним явищем господарського життя людства, первісні вияви якого спостерігалися ще за давніх часів і який набув свого сформованого вигляду за умов панування машинної індустрії, в період утвердження підприємництва. Аналіз цього поділу праці розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову розробку цього питання є «теорія порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва.
Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії — праці тваринників, у Японії — виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне.
Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці — загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична — спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва.
У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці — на рівні окремих географічних регіонів світу.
Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва — капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.
Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний поділ праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших потреб кожної країни лише за рахунок її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального виробництва.
Усе це приводить до зростання міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення суспільного характеру виробництва у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є розвиток науки і техніки як якісний фундамент і зростання при цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо.
Нарешті, разом з розвитком продуктивних сил змінюється співвідношення між загальним поділом праці поміж великими, родовими сферами економіки (сільське господарство, промисловість тощо), частковим — між галузями цих сфер і одиничним — між кооперованими спеціалізованими підприємствами. Останній все більш опосередковує економічний обмін між країнами на основі широкого використання прямих зв'язків їхніх підприємств, спільних підприємств, міжнародних об'єднань й організацій, у тому числі всесвітніх у межах ООН. Інтегрування національних господарств у міжнародний поділ праці виявляється у переході від торгово-економічних форм до глибокого та комплексного розвитку взаємовідносин у науці, техніці та виробництві на основі кооперації та спеціалізації за умови поєднання великих, середніх і невеликих підприємств.
Розвиток загальносвітового характеру продуктивних сил через міжнародний поділ праці посилює інтернаціоналізацію виробництва на основі спеціалізації й кооперування. При цьому процес інтернаціоналізації можна розглядати в широкому та вузькому значеннях. У вузькому — це розвиток міжнародних зв'язків у процесі функціонування продуктивних сил, а в широкому — інтернаціоналізація усього економічного життя, продуктивних сил й організаційно-економічних відносин. Взаємозалежність країн є більш високою стадією процесу інтернаціоналізації.
Інтернаціоналізація виробництва знаходить вияв у процесі встановлення таких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, за яких виробництво однієї країни все більше перетворюється на частину світового виробничого процесу. Розпочавшись з міжгалузевої міжнародної спеціалізації, інтернаціоналізація виробництва дедалі більше ґрунтується на різних формах внутрішньогалузевої спеціалізації — предметної, подетальної, технологічної тощо. За умов розвитку науки і техніки інтернаціоналізація виробництва виявляється також у формі інтернаціоналізації науки.
Найсуттєвіша риса інтернаціоналізації господарського життя полягає в посиленні суспільного характеру праці по лінії як її спеціалізації, так і кооперації. Вони розгортаються і в національному, і в інтернаціональному масштабі. При цьому інтернаціоналізація розвивається за рахунок як активного залучення до міжнародного поділу праці нових країн, особливо через розвиток міжсистемних економічних зв'язків та обміну, так і за рахунок поглиблення і ускладнення економічної взаємодії національних господарств та їхніх систем. Загалом інтернаціоналізація виробництва є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.
Процес інтернаціоналізації охопив не лише речовий, а й особистий чинники виробництва. Так, все більш інтернаціонального характеру набуває підготовка кваліфікованих кадрів. Багато провідних вузів перетворилося на міжнародні центри з підготовки практичних і наукових спеціалістів.
На другому етапі, що охоплює XVIII, XIX і першу половину XX ст., розпочинається процес безпосередньої інтернаціоналізації виробництва. На відміну від простої розвивається складна кооперація праці, що ґрунтується на міжнародному поділі праці за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу. Відтворювальні зв'язки у цей період поступово починають охоплювати не лише обмін, а й виробничу сферу. Особливо відчутно це стало виявлятись у XX ст. Ширшого розмаху набирають і стають постійним чинником інтернаціоналізації науково-технічні зв'язки як нульова фаза процесу виробництва. Вже перший промисловий переворот XVIII ст., другий — XIX ст., а потім науково-технічна революція XX ст. ознаменували поступову інтеграцію науки і виробництва та розвиток міжнародної науково-технічної кооперації.
Третій етап (друга половина XX ст.) характеризується якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва. Головною її ознакою є тс, що міжнародна кооперація набуває комплексного характеру і починає охоплювати всі стадії та фази процесу відтворення. Відтворювальні зв'язки відповідно поширюються не лише на виробництво й обіг, а й на сфери розподілу і споживання. Інакше кажучи, поступово формується міжнародна відтворювальна система із загальносвітовими пропорціями. Вона починає підпорядковуватися загальноцивілізаційним законам і закономірностям розвитку з огляду на планетарні ресурси та необхідності досягнення світової економічної рівноваги. Пріоритет загальнолюдських інтересів і цінностей, проблеми виживання людства стають домінуючими на цьому історичному етапі. Сутність економічних змін полягає у формуванні постіндустріальної економіки, головні риси якої — дематеріалізація, інтелектуалізація, інформатизація тощо. Закладаються основи ноосферичного виробництва XXI ст., в якому переважають світові продуктивні сили.
На третьому етапі інтернаціоналізації виробництва звертають на себе увагу такі дві особливості її розвитку. По-перше, вона характеризується як достатньо економічно зрілий процес, що інтенсивно розвивається і охоплює практично весь світ. Інтернаціоналізація перетворюється на об'єктивне підґрунтя розвитку регіональної інтеграції. По-друге, наприкінці XX ст. відбувається процес транснаціоналізації виробництва на основі значного поширення його міжнародних форм за рахунок спеціалізації та кооперування, зарубіжної інвестиційної діяльності і особливо під впливом розширення сфери дії транснаціональних корпорацій. Транснаціоналізація стає одним з найважливіших чинників розвитку міжнародних економічних відносин.
Викладене дає підстави для висновку, що розвиток міжнародного обміну зумовив зростання інтернаціонального характеру продуктивних сил. Останній, у свою чергу, вже сам дедалі більше потребує поглиблення міжнародного обміну.
Економічні відносини й особливості дії економічних законів у світовому господарстві. Об'єктивний процес інтернаціоналізації господарського життя визначає необхідність економічних відносин між різними країнами. В умовах сучасного науково-технічного прогресу розвиток кожної країни невіддільний від її участі в розширеному обміні матеріальними, науковими, духовними цінностями. Між державами розвиваються економічні зв'язки на рівні окремих країн та їхніх економічних об'єднань. Ці зв'язки набувають різноманітних форм: від торгового обміну до спеціалізації й кооперування виробництва на засадах прямих зв'язків підприємств і об'єднань, утворення спільних підприємств, організації підприємств на компенсаційній основі тощо. Важливою умовою розвитку економічного співробітництва є успіхи в оздоровленні політичного клімату планети, на що спрямовані численні мирні ініціативи України. Зміцнюються взаєморозуміння та довіра між державами.
Отже, об'єктивна основа сучасної системи міжнародних економічних відносин — глибинні процеси і зміни, що відбуваються у світовому господарстві, матеріальних умовах існування людства. При цьому звернімо увагу на те, що як сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного ладу, політичної орієнтації країн та інших чинників, які взаємодіють на міжнародній арені, міжнародні економічні відносини мають кількісне і якісне вираження, характеристики.
Кількісна характеристика світогосподарських зв'язків виражає техніко-економічний бік міжнародного співробітництва, його натурально-речовий зміст (фізичний і вартісний обсяги зовнішньої торгівлі, міжнародний кредит, валютні зв'язки тощо).
Якісна характеристика світогосподарських зв'язків відбиває соціально-економічний бік міжнародних економічних відносин, їхню сутність, соціально-економічну природу як суспільної форми цих зв'язків. Саме якісна характеристика цих відносин і характеризує економічні відносини в політекономічному плані, тобто міжнародні виробничі відносини як економічні відносини всіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і споживання) єдиного процесу відтворення.
Характер усієї сукупності міжнародних економічних відносин, яка охоплює всі фази суспільного виробництва (тобто і безпосереднього виробництва), визначається характером внутрішніх виробничих відносин того чи іншого суспільства. Тому ці відносини є похідними, перенесеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відносинами певного суспільства. Отже, теоретичний аналіз світового економічного співробітництва продовжує висвітлення виробничих відносин того чи іншого суспільства, винесених поза державні кордони.
Висновки
Кожна країна визначає для себе грошову систему, в тому числі валютний метал, грошову одиницю, порядок чеканки монет і емісії грошових знаків, золотий (або інший) вміст. Як правило, у кожній країні знаходяться в обігу: білети національного (державного) банку банкноти; казначейські білети банку; розмінні монети. Білети банку (банкноти) мають забезпечуватись золотом, коштовними металами й іншими активами банку, що є гарантом конвертованості валют. Казначейським білетом гарантуються обов'язковий прийом і обмін на будь-які товари і цінності. Розмінні монети вільно мають обмінюватись на білети Національного (державного) банку.
Сучасні грошові системи різних країн, незважаючи на певні особливості, мають багато загальних рис. Вони включають в себе наступні елементи: грошову одиницю; масштаб цін; види грошей, які являються законним платіжних засобів; емісійну систему та державний апарат регулювання грошового обігу.
Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку.
Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці — загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична — спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва.
У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці — на рівні окремих географічних регіонів світу.
Список використаних джерел
- Базелевич В.,Лук'янов В. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій.-К.: Четверта хвиля, 1998. — 248с.
- Ватаманюк З.Г., Панчишин С., Ватаманюк О. Вступ до економічної теорії. Частина І. — Львів: Новий світ-2000, 2005. — 352 с.
- Економічна теорія. Політекономія: Підручник /Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.
- Економічна теорія: макро- та мікроекономіка. Навч. посібник / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. — К.: Альтернативи, 2001, 2003, 2005. — 608 с.
- Економічна теорія: Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
- Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. — 702, с.
- Лановик Б. Д. Економічна теорія: Курс лекцій. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.
- Мочерний С. В. Економічна теорія: Підручник. — К.: Вид. центр "Академія", 2004. — 855, с.
- Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. -К.: Інститут аграрної економіки, 1999. — 466, с.
- Основи економічної теорії: Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. — 510 с.